Международное космічне право

Курсовая работа

| |Запровадження |3−4 | |Глава 1. |Поняття й особливо міжнародного космічного права.|5 | |1. |Поняття міжнародного космічного правничий та його місце у |5−8 | | |системі сучасного міжнародного права. | | |2. |Історія формування міжнародного космічного права |8−17 | | |як галузі міжнародного права. | | |Глава 2. |Принципи міжнародного космічного права. |18 | |1. |Поняття принципів міжнародного права. |18−24 | |2. |Види й особливо принципів міжнародного космического|24−54 | | |права. | | |Глава 3. |Зміст галузевих принципів міжнародного |55−62 | | |космічного права. | | | |Укладання. |63−64 | | |Список використаної літератури. |65−67 |.

Ця дипломна робота присвячена поняттю та принципами міжнародного космічного права. Останніми роками — роки науково-технічного прогресу — одна з головних галузей народного господарства є космос. Досягнення в дослідженні і експлуатації космосу є з найважливіших показників рівня розвитку страны.

Р. П. Жуков

Ю. М. Колосов

Деякі країни вважають, що у встановленні такий «довільній» межі у час не потрібно, оскільки її відсутність не перешкоджає успішному освоєння космосу, і не призводить до будь-яким практичним трудностям.

З початку зародження науки міжнародного космічного права більшість юристів струменіла з те, що основні засади і норми міжнародного права поширюються і космічну діяльність. Хіба стосується її специфіки, вона підлягає обліку у спеціальних нормах, які, може становити появу нової галузі міжнародного права, і аж ніяк самостійну правову систему. Сьогодні немає чітких, ясних, всеосяжних принципів міжнародного космічного права з урахуванням нинішніх реалий.

Ця робота немає за мету відкривання або використання створення нових принципів міжнародного космічного права. Навпаки, вона являє собою спробу систематизувати і узагальнити наявні нині правові норми та організаційні принципи, які регламентують діяльність держав у космосі та його відносини у цій сфері. Без як і систематизації важко давалися цілісну картину ситуації, яка виникла сьогодні у міжнародному космічному праві. Якщо це спроба виявилася менш вдалою, то дана робота міг би послужити підставою подальших досліджень у сфері міжнародного космічного права з єдиною метою можливого внесення доповнень, запровадження нових і принципов.

Глава 1. Поняття й особливо міжнародного космічного права.

1. Поняття міжнародного космічного правничий та його місце у системі сучасного міжнародного права.

Міжнародне право — це система юридичних норм, регулюючих міждержавні відносини у цілях забезпечення світу і сотрудничества.

5 стр., 2167 слов

Реферат суб єкти міжнародного права

... № 1. Поняття й ті види суб'єктів міжнародного права. У загальній теорії права визнано, що суб'єктом права є обличчя, ... випливають із основних принципів міжнародного правничий та нерозривно друг з одним пов'язані. Основні права держав: декларація про ... правосуб'єктність за походженням підрозділяється на фактичну і певну юридичну. Будь-який суб'єкт міжнародного права має правоздатністю, дієздатністю і ...

Система міжнародного права є комплексом юридичних норм, характеризується принциповим єдністю і водночас упорядкованим підрозділом на щодо самостійні частини (галузі, підгалузі, інститути).

Матеріальним системоутворюючим чинником для міжнародного права служить система міжнародних відносин, яку він покликаний обслуговувати. Основними юридичними і морально-політичними системоутворюючими чинниками виступають цілі й принципи міжнародного права.

Сьогодні у науці немає будь-якої загальновизнаною системи міжнародного права. Кожен автор приділяє їй найбільшу увагу і обгрунтовує власну думку. Але це це не дає підстав щодо виведення, ніби воно «перестав бути упорядкованим системою узгоджених норм; в кращому разі це — збори норм різного походження, більш-менш довільно систематизованих авторами.»[1] Таке, наприклад, думка відомого польського юриста До. Вольфке.

Сучасне міжнародне право визначило основні мети взаємодії держав, а й викликав цим міжнародно-правового регулювання. Відтак почало точно визначати як форми, а й зміст взаємодії государств.

Комплекс основних принципів міжнародного права об’єднав, організовував і соподчинил раніше розрізнені групи норм. Міжнародне право перестав бути лише диспозитивным, з’явився комплекс імперативних норм (jus cogens), тобто загальновизнаних норм, яких держави немає права відступати у відносинах навіть із взаємному согласию.

З’явився ще одну ознаку системи — ієрархія норм, встановлення їх соподчиненности. 2] Ієрархія норм дає можливість визначити їх місце і роль системі міжнародного права, спростити процес узгодження та подолання колізій, що необхідне функціонування системы.

Як було вказано вище, система міжнародного права — це об’єктивно існуюча цілісність внутрішньо взаємозалежних елементів: загальновизнаних принципів, договірних і обычно-правовых норм, деяких галузей і так далі. Кожна галузь є систему, яка можна вважати підсистемою у межах цілісної, єдиної системи міжнародного права. Правові норми й інститути об’єднують у галузі міжнародного права. Об’єктом галузі є сув’язь однорідних міжнародних відносин, наприклад що стосуються укладення міжнародних договорів (право міжнародних договорів), що з функціонуванням відділу міжнародних організацій (право відділу міжнародних організацій) тощо. Деякі галузі (наприклад, міжнародне морське право і дипломатичну право) існує з давніх часів, інші (наприклад, міжнародне атомне право, право міжнародної безпеки, міжнародне космічне право) виникли порівняно недавно.

Розглянемо найбільш докладно поняття міжнародного космічного права як галузі міжнародного права.

Міжнародне космічне право — це галузь міжнародного права, регулююча відносини між його суб’єктами у зв’язку з діяльністю цих структур по дослідженню та використання космічного простору, включаючи небесні тіла, і навіть регулюючих правничий та обов’язки учасників космічної деятельности.

Ці правничий та обов’язки випливають що з загальних принципів і норми міжнародного права, регулюючих всі сфери міжнародних відносин, так і зі спеціальних принципів, і норм, що відбивають особливості космічного простору й космічної деятельности.

Міжнародне космічне право, всупереч буквальному тлумаченню цього терміна поширюється як на діяльність у самому космічному просторі, включаючи небесні тіла, а й у їхня діяльність і Землі й у повітряним простором Землі у зв’язку з вивченням і освоєнням космоса.

3 стр., 1112 слов

Право міжнародних договорів — галузь загального міжнародного права

... і роль договорів. Право міжнародних договорів є галуззю загального міжнародного права і являє собою сукупність правових норм, що регулюють відносини держав та інших суб'єктів міжнародного права з приводу укладання, дії і припинення міжнародних договорів. Договори ...

Коло держав, куди поширюється дію норм міжнародного космічного права, значно ширше з так званого «космічного клубу», членами якого є держави, вже у час які беруть безпосередню у дослідженні та використання космічного простору з допомогою своїх технічних средств[3].

Фактично узвичаєні норми міжнародного космічного права поширюються попри всі держави й створюють їм певні правничий та обов’язки незалежно від рівня їх активності у області космічної деятельности.

Об’єктами міжнародного космічного права є: космічне простір (надземне простір, починаючи я з висот близько 100 км над рівнем моря), планети Сонячної системи, Місяць, штучні космічні об’єкти та його складові, космічні екіпажі, діяльність із дослідженню та використання космічного простору й небесних тіл, результати космічної діяльності (наприклад, дані дистанційного зондування Землі з космосу, матеріали, доставлені з небесних тіл на Землю і другие).

Надземне простір ділиться в повітряний і космічне. Таке розподіл визначається відмінностями технічних принципів пересування літальних апаратів: для авіації — це подъёмная сила крила і рухова потяг; для космонавтики — це загалом інерційний рух під впливом тяжіння Землі та інших планет[4].

Суб’єктами міжнародного космічного простору є суб’єкти міжнародного публічного права, тобто чином це держави й міжнародні міжурядові організації, зокрема, зрозуміло, і ті, які самі безпосередньо космічної діяльності не осуществляют.

2. Історія формування міжнародного космічного права як галузі сучасного міжнародного права.

Виникнення міжнародного космічного права безпосередньо пов’язані з запуском у Радянському Союзі 4 жовтня 1957 року першого штучного супутника Землі, який би поклав початок освоєння космосу людиною, а й надав глибоке впливом геть чимало сторін життя, включаючи всю сферу міжнародних відносин. Відкрилася скоєно нова розмах людини, має велике значення для його життя на Земле.

Стало необхідним правове регулювання, у якому головна роль належить міжнародного права. Створення міжнародного космічного права цікаво стосовно того, що демонструє здатність міжнародного співтовариства швидко відгукуватися під потребу життя, використовуючи широкий арсенал нормотворчих процессов.

Початок покладено звичайній нормою, що з’явилася відразу після запуску першого супутника. Вона внаслідок визнання державами права мирного прольоти за їхньою територіями у космосі, а й у відповідній ділянці повітряного простору під час запуску і приземлении. 5].

Ще розробки першого спеціального Договору космосі 1967 року ряд принципів, і норм міжнародного космічного права спостерігався ролі обычно-правовых. Деякі обычно-правовые принципи і норми, які стосуються космічної діяльності, підтвердилися в прийнятих одноголосно резолюціях Генеральної асамблеї ООН. У тому числі особливо треба сказати резолюцію 1721 (16) від 20 грудня 1961 року й резолюцію 1962 (18) від 13 грудня 1963 року. Остання містить Декларацію правових принципів діяльності держав з дослідженню та використання космічного пространства.

Міжнародне космічне право формується переважно як договорное.

До появи першого Договору космосі 1967 року існували окремі договірні норми, регулюючі ті чи інші аспекти діяльність у космосі. Ми вважаємо їх у деяких міжнародних актах: Договір заборону випробувань ядерної зброї у атмосфері, осіб у космічному просторі, й під водою, підписаної Москві 5 серпня 1963 року; Статут ООН від 26 червня 1945 року (Вступив з 24 жовтня 1945 року. Членами ООН є 185 держав /дані на 1996 рік/, зокрема Росія з 15 жовтня 1945 года.)[6]; Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються, дружніх стосунків і співпраці між державами відповідно до Статутом ООН від 24 жовтня 1970 року; Заключний акт наради за безпеку і у Європі від 1 серпня 1975 року (Вступив з 1 серпня 1975 року. У ньому бере участь 9 держав /дані на 1996 рік/, зокрема Росія із серпня 1975 года.)[7].

11 стр., 5281 слов

Історичний розвиток міжнародного гуманітарного права та його ...

... міжнародного гуманітарного права; Проаналізувати історію виникнення міжнародного гуманітарного права; Дослідити міжнародне гуманітарне право, як механізм забезпечення світової безпеки. Розділ 1. Загальна характеристика міжнародного гуманітарного права .1 Поняття міжнародного гуманітарного права Міжнародне гуманітарне право - галузь міжнародного права, ... Ряд держав, наприклад, ... два роки після ...

Слід пам’ятати, що від початку космічної ери держави керувалися у своїх взаєминах, що з космічної діяльністю, основними принципами та аналогічних норм загального міжнародного права, обов’язковими всім учасників міжнародного спілкування, у якому не відбувалася їхня діяльність, включаючи простір, не що під чиїмабо суверенитетом.

Але переважно розвиток міжнародного космічного права, як і міжнародного права загалом, відбувається через укладання міжнародних договоров.

Передусім слід виділити групу основних за міжнародні договори, розроблених в ООН, та був підписаних і ратифікованих великою кількістю держав. Наприклад: Договір принципах діяльності держав з дослідженню та використання космічного простору, включаючи Місяць, і інші небесні тіла від 27 січня 1967 року (Вступив з 10 жовтня 1967 року. У ньому бере участь 222 держави /дані на 1996 рік/, зокрема Росія з десятьма жовтня 1967 года)[8]; Угоду про врятування космонавтів, поверненні космонавтів і «повернення об’єктів, запущених в космічний простір від 22 квітня 1968 року (Вступило з 3 грудня 1968 року. У ньому бере участь 198 держав /дані на 1996 рік/, зокрема і Росія з 3 грудня 1968 года)[9]; Конвенція про міжнародної відповідальності за збитки, заподіяний космічними об’єктами від 29 березня 1972 року (Було здано з 1 вересня 1972 року. 176 що беруть участь держав /дані на 1996 рік/, Росія — з 9 жовтня 1973 года)[10]; Конвенція реєстрацію об’єктів, що запускаються в космічний простір від 12 листопада 1974 року (Було здано з 15 вересня 1976 року. У ньому бере участь 18 держав /дані на 1996 рік/, зокрема Росія — з 13 січня 1978 года)[11]; Угоду про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах від 18 грудня 1979 року (Вступило з 11 липня 1984 року. У ньому бере участь 9 держав /дані на 1996 рік/, Росія участвует)[12].

Центральне місце серед договорів займає Договір космосі 1967 року, встановлюють найбільш загальні міжнародно-правові принципи космічної діяльності. Невипадково його учасниками є найбільше держав (222 учасника), і з цим договором пов’язують перетворення міжнародного космічного права на самостійну галузь загального міжнародного права.

Другу групу джерел міжнародного космічного права утворюють численні міжнародні науково-технічні угоди, конвенції й дуже далі, регулюючі спільну діяльність держав у космосі. З власного найменуванням, формі, призначенню, характеру які у них норм науковотехнічні угоди з космосу дуже різні. Наприклад, Конвенція про міжнародної організації морської супутниковому зв’язку (ИНМАРСАТ) від 3 вересня 1976 року (Конвенція набула чинності. У ньому бере участь 72 держави /дані на 1996 рік/, зокрема і Росія — із 16-го липня 1979 года)[13]; Резолюція Генеральної асамблеї ООН 37/92 «Принципи використання державами штучних супутників Землі для міжнародного безпосереднього телевізійного мовлення» від 10 грудня 1982 року; Угоду про співробітництво у дослідженні та використання космічного простору з метою від 13 липня 1976 года.

3 стр., 1074 слов

Джерела міжнародного права

... принципи в даному випадку йде мова: про якісь універсальних, гармонізованих або уніфікованих принципах національного права всіх або переважного числа держав, або про загальновизнаних, імперативних принципах міжнародного права. ... і повинні розглядатися в якості основних джерел міжнародного права. 2. Договір і звичай як основні джерела міжнародного права Міжнародний договір являє собою явно виражене ...

У тому числі установчі акти міжурядових організацій (наприклад, «Интерспутника», «Интелсата» та інші), багатосторонні і двосторонні угоди з спільним і конкретним питанням спільної діяльності держав в космосе.

Наступним типом договору міжнародного комічного права є договір з порятунку. Так, Угоду про врятування 1968 роки регулює скоєних Землі операції з порятунку і космонавтів і космічних об’єктів, а Конвенція про міжнародної відповідальності 1972 року має власної головне завдання відшкодування збитків, заподіяної під час падіння на Землю космічних об’єктів чи його складових частей.

Правовий основою співробітництва низки східно-європейських та інших держав у космічній області у перебігу чверть століття було укладене 1976 року Угоду про співробітництво у дослідженні і використанні космічного простору з метою (програма «Інтеркосмос»).

Основних напрямів співробітництва у межах програми «Інтеркосмос» були вивчення фізичних властивостей космічного простору, космічна метеорологія, космічні біологія і медицина, космічна зв’язок вивчення природного довкілля з космосу. Нині. Нині це співробітництво активно не осуществляется.

30 грудня 1991 року у Мінську підписано і тоді ж дня вступило з Угоду про діяльність дослідження та використання космічного простору, учасниками якого є Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Росія, Таджикистан, Туркменістан і Узбекистан.

Відповідно до угоди, співпраця дев’яти держав підлягає здійсненню з урахуванням міждержавних програм. Їх реалізація координується Міждержавним радою по космосу. Виконання військових космічних програм забезпечується Об’єднаними стратегічними збройних сил. Основи фінансування — долевые вклади державучастников.

Учасники угоди підтвердили свою відданість нормам міжнародного правничий та раніше прийнятим СРСР зобов’язанням по міжнародним договорами у дослідження та збільшення використання космічного пространства.

Угоду виходить їх збереження існуючих космічних комплексів і об’єктів космічної інфраструктури, що перебували територій держав-учасників під час їхньої перебування у складі СССР.

Ще один напрямок у формуванні міжнародного космічного права — це установи міжнародних органів прокуратури та организаций.

З 80-х відбувається процес приватизації і комерціалізації космічної діяльності, що ставить за порядок денний формування міжнародного космічного права. Цією тенденції сприяє розвиток у низці країн національного космічного законодавства. Разом з тим існує думка, за якою міжнародна космічна діяльність може регулюватися виключно нормами міжнародного публічного права, оскільки юридичні і особи різних країн що неспроможні вступати з цих питань в правовідносини без згоди держав, несучих відповідальність за національну космічну деятельность.

У 1975 року утворилося Європейське космічне агентство (ЕКА) шляхом злиття існуючих раніше Європейської організації досліджень (ЭСРО) і Європейської організації з створенню ракет-носіїв (ЭЛДО).

4 стр., 1890 слов

Міжнародне право

... принципи діяльності держав з дослідження і використання космічного простору, Місяця і небесних тіл 1967 року; - — тільки з писаною нормою пов’язаний такий прогресивний інститут сучасного міжнародного права, ... міжнародне право в основному формується двома видами джерел. 2. Основні стадії укладання договору Укладання міжнародних договорів державами ... з основних принципів сучасного міжнародного права — « ...

Відповідно до установчому акту, завдання ЕКА — налагодження та розвитку співробітництва європейських держав у сфері розробки та застосування космічної науки і техніки тільки у мирних цілях. Штаб-квартира ЕКА перебуває у Париже.

У 1964 було засновано з урахуванням угоди про тимчасових умовах створення глобальної системи супутників зв’язку Міжнародна організація зв’язку через штучні супутники Землі (ИНТЕЛСАТ).

У 1971 року було підписано постійні угоди про ИНТЕЛСАТ. Членами ИНТЕЛСАТ є понад 120 держав. Завдання ИНТЕЛСАТ — створення умов та експлуатація на комерційної основі глобальної системи супутниковому зв’язку. Штаб-квартира ИНТЕЛСАТ перебуває у Вашингтоне.

У 1971 року була створена Міжнародна організація космічного зв’язку «Интерспутник». Мета цієї організації є координація зусиль держав-членів зі створення й експлуатації системи зв’язку через штучні супутники Землі. Штаб-квартира «Интерспутник» перебуває у Москве.

Міжнародна організація морської супутниковому зв’язку (ИНМАРСАТ) була створена 1976 року. Її членами є 60 держав. Цілі цієї організації — забезпечення космічного сегмента, який буде необхідний поліпшення морської зв’язку у сфері вдосконалення системи оповіщення про бідування і забезпечення охорони людського життя море, підвищення ефективності роботи судів і участі управління ними, вдосконалення служб морської громадської кореспонденції і можливостей радиоопределения. Штаб-квартира ИНМАРСАТ перебуває у Лондоне.

Є низка інших урядових космічних організацій, зокрема Арабська організація супутниковому зв’язку (АРАБСАТ), Європейська організація по експлуатації метеорологічних супутників (ЕВМЕТСАТ) та інших. Певні напрями космічної діяльності належать до сфери інтересів деяких спеціалізованих установ ООН: Міжнародна телекомунікаційна спілка електрозв’язку (МСЕ); Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО); Всесвітня метеорологічна організація (ВМО); Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науку й культури (ЮНЕСКО); Міжурядова морська консультативна організація (ИМКО).

договір з космосу 1967 року виключає космічну діяльність неурядових юридичних за умови, що вона проводитися із дозволу й під наглядом відповідної государства-участника Договору. Держави відповідають на таку діяльність й за забезпечення його проведення відповідно до положеннями Договора.

Найавторитетнішими міжнародними неурядовими космічними організаціями є Комітет із дослідженню комічного простору (КОСПАР) й Міжнародна астронавтическая організація (МАФ).

КОСПАР було створено 1958 року з ініціативи Міжнародного ради наукових спілок. Основне завдання Комітету — сприяння прогресу в міжнародному масштабі у всіх галузях наукових досліджень про, що з використанням космічної техніки. До складу КОСПАР входять академії і прирівняні до них національні установи близько сорока держав, і навіть понад десять міжнародних наукових союзов.

МАФ була офіційно засновано 1952 року, проте часом її виникнення прийнято вважати 1950 рік, коли астронавтические суспільства низки західноєвропейських країн і Аргентини вирішили створити цілковито міжнародну неурядову організацію, яка б проблемами польотів в космос. Цілі Федерації містять у собі сприяння розвитку астронавтики, поширення різноманітної інформації неї, стимулювання інтересу й підтримки громадськістю розвитку усіх напрямів астронавтики, скликання щорічних астронавтических конгресів тощо. До складу МАФ входять: уперших, національні члени — астронавтические суспільства різних країн (таким членом від імені Росії є Рада «Інтеркосмос» при Російської Академії Наук), по-друге, різні навчальними закладами, які готують фахівців мул проводять дослідження з космічної тематиці, й утретіх, відповідні міжнародних організацій. До складу МАФ входять більш 110 членів. У 1960 року МАФ заснувала Міжнародну академію астронавтики (МАА) і міжнародний інститут космічного права (МИКП), що згодом стали самостійними організаціями тісно сотрудничающими з МАФ.

13 стр., 6085 слов

Європейські стандарти прав людини: загальнотеоретична характеристика

... міжнародного захисту прав людини у державах, що підписали відповідні міжнародні документи. Права людини грають особливу роль у взаємовідносинах людини ... року. Європейська Конвенція про захист прав людини і основних свобод встановлює не лише найбільш вдалу у світі систему норм міжнародного права для захисту прав людини, ... особливості. Тому, попри єдині принципи концептуальної побудови цього інституту, ...

Успіхи людства лідера в освоєнні космосу, глобального характеру цієї діяльності, високі видатки її здійснення ставить за порядок денний питання про створення Всесвітньої космічної організації, яка з’єднувала і координувала прагнення дослідженню та використання космічного простору. У 1986 року СРСР вніс у ООН пропозицію про заснування такий організації та згодом представив проект засад Статуту ВКО, що мав опис її цілей, функцій, структур і близько фінансування. У цьому вся пропозиції передбачалося, зокрема, крім розвитку та поглиблення міжнародного співробітництва у сфері мирного освоєння космосу ВКО здійснювала б контролю над дотриманням майбутніх угод щодо запобіганню гонки озброєнь космічному пространстве.

Глава 2. Принципи міжнародного космічного права.

1. Поняття принципів міжнародного права.

Особливістю міжнародного права є у ньому комплексу основних принципів, під якими розуміються узагальнені норми, відбивають характерні риси, і навіть головний зміст міжнародного правничий та які мають вищою юридичною чинністю. Ці принципи наділені також особливої політичної й моральної силою. Вочевидь у дипломатичної практиці їх зазвичай називають принципами міжнародних відносин. Сьогодні будь-яке якнибудь значиме політичне рішення то, можливо надійним, коли вона спирається на основні засади. Про це свідчать і наявність посилань для цієї принципи переважають у всіх значних міжнародних актах.

Принципи історично обумовлені. З одного боку, необхідні для функціонування системи міжнародних відносин і міжнародного права, з інший — їх існування й реалізація можливі у цих історичних умовах. Принципи відбивають корінні інтереси держав і журналіста міжнародного суспільства взагалі. З суб’єктивної боку відбивають рівень усвідомлення державами закономірності системи міжнародних відносин, своїх національних інтересів та загальних интересов.

Поява принципів зумовлене і інтересами міжнародного права, зокрема необхідністю координації величезного різноманіття норм, забезпечення єдиних системи міжнародного права.

У межах міжнародного права існує різні види принципів. У тому числі важливе останнє місце посідають принципы-идеи. До них належать ідеї світу і співробітництва, гуманізму, демократії та таке інше. Вони свій відбиток у таких актах, як Статут ООН, пакти про права чоловіки й у багатьох інших документах. Основний обсяг регулюючого дії принципы-идеи здійснюють через конкретні норми, відбиваючись у їх змісті і направляючи їх действия.

Принципи виконують важливі функції. Вони визначають основи взаємодії суб’єктів специфічним чином, закріплюючи основні правничий та обов’язки держав. Принципи висловлюють і охороняють комплекс її загальнолюдських цінностей, основу яких вмостилися такі найважливіші цінності, як світ образу і співробітництво, прав людини. Вони є ідейній основою функціонування та розвитку міжнародної права. Принципи — це фундамент міжнародного правопорядку, вони сьогодні визначають його політико-правової образ. Принципи є критерієм міжнародної законности.

25 стр., 12421 слов

Держава, як суб єкт і учасник міжнародних торговельних правовідносин

... міжнародного права, створеними ні ким іншим, як державами. Держави як суб'єкти міжнародного права мають основні права і обов'язки. Вони фіксуються у відповідних міжнародних актах. Як відомо, поки що немає єдиного загальновизнаного переліку прав і обов'язків держав. Суб'єктами міжнародного ...

Будучи ядром системи міжнародного права, принципи визначають загальне авангардне регулювання у разі нових суб’єктів чи нової сфери співробітництва. Приміром, у разі виникнення такій новій сфери як співробітництво держав у космосі — дію засад було негайно поширено і цю сферу. З іншого боку, і що виник держава йтиме у зв’язці принципів міжнародного права.

Значна роль принципів в заповненні прогалин в міжнародному праве.

Ряд норм міжнародного права називають принципами. Хоча це ті самі міжнародно-правові норми, але одні їх них здавна називалися принципами, інші стали називатися це у силу значимістю і у міжнародноправовому регулюванні. Слід зазначити, що принципи права — це нормативне відбиток об’єктивного стану речей, громадської практики, закономірностей у суспільному розвиткові, а чи не суб’єктивні уявлення про цих процессах.

Принципи міжнародного права — це керівні правила суб’єктів, виникаючі як наслідок громадської практики, юридично закріплені початку міжнародного права. Вони є найбільш загальне вираз усталеним практики міжнародних відносин, це норма міжнародного права, має обов’язкового характеру всім субъектов.

Дотримання принципів міжнародного права є суворо обов’язковим. Скасувати принцип міжнародного права можна, лише скасувавши громадську практику, що ні у змозі окремих держав чи групі держав. Тому будь-яка держава мусить реагувати намагання в в односторонньому порядку «виправити» громадську практику, навіть порушуючи принципи. У доповіді Генерального секретаря ООН на роботу Організації 1989;го року говориться: «Відбулася суттєва зміна, коріння якої залишилося — визнання той факт, що з забезпечення довгострокових рішень міжнародних проблем необхідно засновувати рішення на загальноприйнятих принципах, закладених Статуті ООН.»[14].

Принципи міжнародного права формуються звичайним та договірним шляхом. Вони виконують дві функції: сприяють стабілізації міжнародних відносин, обмежуючи їх певними нормативними рамками і закріплюють все нове, що визначається практиці міжнародних відносин, і такою чином, сприяє їх развитию.

Характерною ознакою принципів міжнародного права був частиною їхнього універсальність. Це означає, що суб’єкти міжнародного права зобов’язані суворо дотримуватися принципи, оскільки будь-яке порушення буде пов’язаний із неминучістю торкатися законні інтересів інших учасників міжнародних відносин. Це означає також, що принципи міжнародного права є критерієм законності всієї системи міжнародно-правових норм. Дія принципів поширюється навіть ті області суб’єктів, котрі за якимабо причин вирішені конкретними нормами.

14 стр., 6628 слов

Права людини у міжнародному праві

... прав людини. Процес, пов'язаний з проголошенням і захистом прав людини, значною мірою сприяв прийняттю низки міжнародних документів щодо закріплення, правової регламентації та розробки механізму міжнародного захисту прав людини у державах, що підписали відповідні міжнародні документи. ...

Також характерною рисою був частиною їхнього взаємопов’язаність. Лише в взаємодії вони можуть виконати своїх функцій. При рівні узагальненості зміст принципів, застосування розпоряджень кожного їх них можливий лише шляхом порівняння з змістом інших. Значення їх взаємозв’язку була пов’язана з початку підкреслено в Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх стосунків і співробітництва між державами відповідно до Статутом ООН, від 24 жовтня 1970 року (Декларація про принципи) «при тлумаченні і застосування вищевикладені принципи є взаємопов’язаними й у принцип слід розглядати у всіх інших принципов»[15].

Комплексу принципів властиво деяка ієрархія. Центральне місце займає принцип незастосування сили. Завданню забезпечення світу однак підпорядковані все принципи. Принцип мирного вирішення суперечок доповнює принцип незастосування сили та загрози силою, що відзначалося Міжнародним Судом ООН. У пункті 3 резолюції Ради Безпеки ООН 670 сказано, що події, пов’язані агресивно Іраку проти Кувейту, підтвердили, що стосовно держави, котрий принцип незастосування сили та загрози силою, може бути призупинено дію інших принципів, включаючи принцип добровільного виконання обязательств. 16].

Не підлягає сумніву, що правому й зовнішньої політикою існує не розривна зв’язок. Тісно пов’язане питанням зовнішньої та освоєння космосу. Керівним початком у проведенні державою зовнішньої політики на будь-якій галузі в наші дні повинні служити загальні міжнародно-правові принципы.

Зміст принципів розвивається з певним випередженням дійсності. Поступово реальні міжнародні відносини підтягуються рівня принципів. Маючи досягнуте, держави роблять нові крок у розвитку змісту принципів. Здійснюється це переважно при допомоги резолюцій міжнародних органів прокуратури та організацій. Однак основний юридичної формою існування є звичай, та його різновид, що складається над поведінкової, а нормативної практиці. Резолюція формулює зміст принципу, держави визнають його юридичної чинності (opinio juris).

А, що принцип став загальнообов’язковим, необхідно визнання його міжнародним співтовариством у цілому, це є багато представницьким більшістю держав. Особливості формування та функціонування принципів значною мірою залежить від того, що відбивають і закріплюють необхідні основи світового порядку й міжнародного права. Вони є необхідне право (jus necessitatis).

При викладі принципів міжнародного права не можна зупинитися на понятті «загальні принципи права». Воно активно обговорюється у зв’язку з ст. 38 Статусу Міжнародного Судна ООН, за яким Суд поруч з конвенціями і звичаями застосовує «загальні принципи права, визнані цивілізованими нациями»[17].

З цього приводу існують різні думки. Прибічники широкого розуміння вважають, що це поняття охоплює загальні принципи природного правничий та справедливості І що йдеться про Особливе джерелі міжнародного права.

Прихильники іншою концепцією вважають, під загальними принципами слід розуміти основні засади міжнародного права. Проте останні нескоро стануть загальними засадами національної права. З іншого боку, поняття загальних принципів права набула розголосу набагато раніше визнання поняття основних принципів міжнародного права.

Нарешті, відповідно до третьої концепції, під загальними принципами розуміються принципи, загальні для національних правових систем. Здебільшого йдеться про правилах, що відбивають закономірності застосування норм у будь-якій правової системі. Для міжнародного права такі принципи важливі з нерозвиненості у ньому процесуального права. Аби ввійти до системи міжнародного права, недостатньо бути принципом, загальним для національних правових систем, треба бути придатним дії саме у цій системі. Він також може бути входить у міжнародне право, нехай навіть у спрощеного порядку, внаслідок подразумеваемого згоди міжнародного сообщества. 18] Ставши в такий спосіб звичайними нормами, загальні принципи що неспроможні розглядатися як особливий джерело міжнародного права. Навіть у умовах європейської інтеграції судова практика розмірковує так, що загальні принципи права — «це загальні принципи національного права держав-членів, але також принципи міжнародного публічного права». 19].

Основні засади міжнародного права зафіксовані у Статуті ООН. Широко визнано, що принципи Статуту ООН носять характер jus cogens, тобто є зобов’язаннями вищого порядку й неможливо знайти скасовані державами ні індивідуально, ні з взаємному соглашению.

Найавторитетнішими документами, розкривають зміст принципів сучасного міжнародного права, є Декларація про принципи, ухвалена Генеральною Асамблеєю ООН 24 вересня 1970 року, і Декларація принципів, якими державиучасниці керуватимуться у взаємних відносинах, які у Заключному акті НБСЄ від 1 серпня 1975 года.

При тлумаченні й застосування їх принципів міжнародного права важливо пам’ятати, що вони взаємно пов’язані Шекспір і кожен із новачків слід розглядати у всіх інших принципов.

2. Види й особливо принципів міжнародного космічного права.

Принципи міжнародного космічного права закріплені в Договорі про принципах діяльності держав з дослідженню та використання космічного простору, включаючи Місяць, і інші небесні тіла, 1967 года.

Вирізняють такі принципи міжнародного космічного права:

Принцип суверенної равенства.

Однією з основних принципів є принцип рівноправності держав. У Статуті ООН у статті про принципи перше місце поставлений пункт, який говорить: «Організація полягає в принципі суверенної рівності всіх її Членів «[20] (ст.2).

Цей принцип є основою як ООН, а й системи управління міжнародними відносинами в целом.

Основний зміст принципу ось у чому: держави зобов’язані поважати суверенне рівність і своєрідність одне одного, і навіть права, властиві суверенітету, поважати правосуб’єктність інших держав. Кожне держава проти неї вільно вибирати і розвивати своє політичне. соціальну, економічне й культурне систему. встановлювати свої умови і адміністративні правила. Усі держави зобов’язані поважати право одне одного визначати й здійснювати на власний розсуд свої відносини з іншими державами згідно міжнародною правом. Кожне держава вправі брати участь у міжнародні організації і договорах. Держави повинні сумлінно виконувати свої зобов’язання в міжнародному праву.

На цьому видно, що принцип суверенної рівності перестав бути механічним об’єднанням двох визначних акторів і раніше принципів — поваги суверенітету і рівноправності. Об’єднання саме й надає додатковий сенс новому принципу. Підкреслюється нерозривна зв’язок його элементов.

Теоретично та практиці дуже распространён погляд, за яким міжнародне право, будь-яке міжнародне зобов’язання обмежують суверенітет держави. Насправді ж саме міжнародне право забезпечує суверенітет, перешкоджає зловживання їм. У доповіді Кабінету міжнародного права Чехословацької АН, підготовленому ще 50-ті рр., говорилося: «Міжнародне право значить обмеження державного суверенітету, навпаки, дає і відданість забезпечує можливість його прояви й застосування також поза межами держави… «[21].

Рівноправність в міжнародне право — цього права рівних (jus inter pares).

Рівний над рівним влади має (par in parem non habet potestatem).

Міжнародна спільнота держав мислиме сьогодні лише як система рівноправних суб’єктів. Статут ООН закріпив рівноправність за умови досягнення Організацією основні цілі — збереження світу, розвитку дружніх стосунків, сотрудничества.

Разом про те немає підстав спрощувати забезпечення рівноправності. Уся історія міжнародних відносин пронизана боротьбою впливів, за панування. І сьогодні цей тенденція завдає збитків співробітництву й правопорядку. Чимало авторів вважають, що рівноправність держав є мифом[22].

Ніхто заперечувати фактичного нерівності держав, але це лише підкреслює значення встановлення їх юридичного рівності. Нерівні і за своїми можливостями, але це поза сумнівами в значенні їх рівності перед законом.

Рівність має здійснюватися з урахуванням законних інтересів інших держав та міжнародної спільноти загалом. Воно не дає права блокувати волю й інтереси більшості. Сучасне міжнародне право формується досить представницьким більшістю государств.

Рівність правового статусу держав означає, що це норми міжнародного права застосовуються до них однаково, мають рівної обов’язкової силою. Держави мають рівної здатністю створювати правничий та приймати він зобов’язання. На думку Міжнародного Судна ООН, рівність означає також дії рівну свободу переважають у всіх справах, не регульованих міжнародним правом[23].

Усі держави мають рівним правом брати участь у рішенні міжнародних проблем, у яких законно заинтересованы[24].

У Хартії економічних правий і обов’язків держав 1974 року говориться: «Усі держави юридично рівноправні як і рівноправні члени міжнародного співтовариства заслуговують цілком і ефективно брати участь у міжнародному процесі ухвалення рішень… «[25].

Слід водночас не заплющивши очі щодо реальності. Фактичне вплив великих держав нормотворчий процес відчутно. Так, режим космічного простору був визначено саме ними. Їх залежить створення угод області обмеження озброєнь. Тож деякі юристи вважають, що рівність перед правом означає лише рівність при застосуванні права, а чи не під час створення (англійський юрист Б. Ченг).

Проте міжнародні акти і практика дедалі більше визнають однакову право всіх держав щодо участі в нормотворчому процесі. З іншого боку, створювані з ініціативи великих держав акти повинні враховувати інтереси своїх міжнародного співтовариства в целом.

Що стосується космічної діяльності Україні цього принципу також означає рівність усіх держав як і здійсненні космічної діяльності, так та рішенні питань правового і політичного характеру, що виникають у через відкликання її осуществлением.

Принцип рівноправності знайшов свій відбиток у Договорі з космосу 1967 року, в преамбулі якої мова йде у тому, що дослідження і космічного простору мають бути спрямовані для всіх народів, незалежно від рівня їх економічного чи наукового розвитку, а договорі встановлюється, за державами право здійснювати дослідження і космічного простору й небесних тіл без який би то було дискримінації, з урахуванням рівності, при вільний доступ в усі райони небесних тіл (і навіть однакові підставах розглядати прохання інших держав наданні чи змогу контролю над польотом космічних об’єктів /тобто про розміщення станцій наблюдения/)[26].

Космічне простір є відкритим міжнародним простором. Це простір, включаючи Місяць, і інші небесні тіла, відкрито на дослідження і перспективи використання усіма відповідно до міжнародним правом, не підлягає національному присвоєнню хоч би яким то було чином. Спроба низки екваторіальних країн 1976 року на конференції в Боготі (Колумбія) заявити свої претензії на сегменти ДСО (геостаціонарна станція) що відповідатимуть їхнім території, тобто поширити ними свій суверенітет, суперечить принципу неприсвоения космосу. ДСО представляє собою просторове кільце в розквіті 36 тисяч км у площині земного екватора. Запущений до цього простору супутник робить обертів з кутовий швидкістю, рівної кутовий швидкості обертання Землі навколо своєї осі. У результаті супутник перебуває у практично нерухомому стані щодо Землі, хіба що зависаючи над певної точкою. Це створює оптимальні умови декому видів практичного використання супутників (наприклад, реалізації безпосереднього телевізійного вещания)[27].

У ст. 11 угоди про діяльності держав на Місяці та інших небесних тілах говориться, що «Місяць і її природні ресурси є загальним спадщиною людства.» і тому «заборонена національному присвоєнню ні шляхом проголошення її у суверенітету, ні шляхом застосування чи окупації, ні будь-якими іншими засобами.» У п. 3 цієї статті сказано, що «Поверхня чи надра Місяця, і навіть ділянки його поверхні чи надр чи природні ресурси там, де вони перебувають, неможливо знайти власністю якоїсь держави, міжнародної міжурядової чи неурядової організації, національної організації, або неурядового заклади, чи будь-якого фізичної особи. Розміщення на поверхні Місяці в її надрах персоналу, космічних апаратів, устаткування, установок, станцій та споруд, включаючи конструкції, нерозривно пов’язані з її поверхнею чи надрами, не створює право власності на поверхню чи надра Місяця чи його ділянки. «Також «боку мають право дослідження і відвідин Місяця й інших небесних тіл без дискримінації будь-якого виду, з урахуванням рівності і згідно з міжнародним правому й умовами цієї угоди «[28].

Принцип незастосування сили та загрози силой.

Проблема співвідношення сили та права є для будь-який правової системи. У національних системах легальне застосування сили централізовано, монополізований державою. У доповіді міжнародної життя через відсутності наддержавною влади сила перебуває у розпорядженні самих суб’єктів. За цих умов єдина можливість — встановлення правових рамок застосування силы.

Обов’язок незастосування силою і загрози для силою поширюється попри всі держави, оскільки підтримку міжнародного світу та безпеки вимагає, щоб усе держави дотримувалися зазначеного принципа.

Відповідно до Статуту ООН, забороняється як застосування збройної силою, але й вооружённое насильство, що носить характер протиправного застосування сили. Слід визнати, що «застосування збройної сили є найбільшу небезпеку обману справи мира.

Показово, що усвідомлювали вже ті, у чиїх умах народилася ідея міжнародного права. Ф. де Виттория і Б. Айала у XVI столітті та Р. Гроций сімнадцятого столітті вважали, війна можна використовувати лише порядку самооборони чи як крайнє засіб захисту права[29].

Проте держави були готові до цього становища. Своїм суверенним правом вони вважали необмежене декларація про війну (jus ad bellum).

Такий підхід явно несумісний із міжнародним правом.

За визнання цього істини людство заплатило великі гроші. Незважаючи на жертви, понесённые під час Першої Першої світової, і масові вимоги заборонити агресивну війну, Статут Ліги Націй не зробив, запровадивши лише деякі обмеження. Початок виправленню ситуації було покладено в 1928 року Паризьким пактом про усунення війни гармати національної політики (Пакт Бриана-Келлоги)[30].

То справді був важливий крок у становленні принципу незастосування сили у ролі звичайній норми загального міжнародного права. Проте задля його остаточне затвердження людству довелося принести жертви Другої світової войны.

Як головної мети Статут ООН встановив: позбавити прийдешні покоління від лих війни, прийняти практику, відповідно до якої озброєні сили застосовуються не інакше як і спільних інтересах. Статут заборонив застосування як збройної сили, а й сили вообще.

Аналіз міжнародними нормами і практики дає підстави вважати, під силою розуміється передусім збройна сила. Використання інших засобів то, можливо кваліфіковано як застосування сили у плані аналізованого принципу, якщо за своїм впливом та результатів вони подібні військовим заходам. Про це, зокрема, свідчить заборона репресалій, що з застосуванням силы.

Тепер поняття «загроза силою «у плані принципу незастосування сили. У першу чергу під цим розуміється загроза застосування збройної сили. Що саме стосується інших заходів, то забороняються акції того масштабу, які здатні завдати непоправної шкоди. Зрозуміло, це положення значить легалізації загрози силою, запрещённой іншими нормами міжнародного права. Поки загроза силою не знято з озброєння дипломатії. У заяві державного секретаря США в підкомітеті Сенату говорилося, що «американське лідерство вимагає, щоб були готові його підтримати нашу дипломатію реальну загрозу застосування сили «[31].

Принцип заборони застосування сили та загрози силою у міжнародних відносинах розповсюджується на космічну діяльність держав і що виникають у з цим стосунки між ними. Уся діяльність у космосі має здійснюватися у сфері підтримки миру та безпеки. Заборонений висновок на орбіту будь-яких об’єктів із ядерну зброю масового знищення (хімічним, бактеріологічною, радіологічним та інших), також заборонено встановлювати таку зброю на небесних тілах і розміщати така ж зброя осіб у космічному просторі. Місяць та інші небесні тіла використовуються тільки у мирних цілях. Заборонено створення ними військових споруд, випробування зброї та боєприпасів проведення військових маневрів. Між тим, США усе ще жива Програма створення протиракетних систем космічного базування всупереч Договору з СРСР 1972 року про обмеження систем протиракетної оборони, який забороняє випробування і розгортання подібних систем[32].

Принцип незастосування сили та загрози силою також знайшов свій відбиток у Угоді про Місяці 1979 року. Місяць використовується усіма державамиучасниками тільки у мирних цілях. На Місяці забороняється загроза силою чи застосування сили, чи будь-які інші ворожі дії чи загроза скоєння будь-яких ворожих дій. Забороняється ще й використання Місяця з метою всіх схожих дій чи застосування всіх схожих загроз щодо Землі, Місяця, космічних кораблів, персоналу космічних кораблів чи штучних космічних об’єктів. А використання військового персоналу фінансування наукових досліджень або інших мирних цілей не забороняється. Не забороняється також використання будь-якого устаткування чи коштів, необхідні мирного дослідження та використання Луны. 33].

Договір заборону випробувань ядерної зброї у атмосфері, в космічному просторі й під водою 1963 року зобов’язує його заборонити, запобігати і виробляти будь-які випробувальні вибухи ядерної зброї та будь-які інші ядерні вибухи осіб у космічному пространстве.

По Конвенції про заборону військового чи іншого ворожого використання засобів впливу на довкілля 1977 року забороняється вдаватися до подібного роду впливу як способів руйнації, заподіяння шкоди чи заподіяння шкоди іншій державі, зокрема для зміни космічного простору, шляхом навмисного управління природними процессами.

Отже, можна казати про повної демілітаризації відвідин Місяця й інших небесних тіл і часткової демілітаризації космічного простору (міжнародне право не забороняє розміщення у космосі об’єктів із звичайним зброєю на борту, і навіть проліт через космос об’єктів із ядерною зброєю та інші види зброї масового знищення, якщо такий проліт не кваліфікується як розміщення об’єкта в космосе).

У доктрині міжнародного права відзначається, що ні забороняється використання космосу у військових неагресивних цілях (наприклад, для відображення агресії і з метою підтримки міжнародного світу та безпеки відповідно до Статутом ООН).

Надзвичайна небезпека перетворення космосу до театру бойових дій спонукала в свій час уряд СРСР із ініціативою повної демілітаризації і нейтралізації космосу. 1981;го року воно не вніс у ООН пропозиції щодо укладанні Договору заборону розміщення у космічному просторі зброї будь-якими, а 1983 року — проект Договору заборону застосування сили осіб у космічному просторі і з космосу в відношенні Землі. Ці проекти було передано до обговорення Конференції по роззброєння. З 1985 року у Женеві ведуться також советско-американские (а нині російсько-американські) переговори з ядерним і космічним вооружениям.

Для обмеження військового використання космосу велике значення мають советско-американские угоди про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО), які включають міжконтинентальні балістичні ракети, траєкторія яких відбувається через космос, і Договір між СРСР та про обмеження систем протиракетної оборони 1972 года.

Принцип мирного дозволу міжнародних споров.

Поняття «міжнародний суперечка «зазвичай використовується для позначення взаємних претензій між государствами.

У основі міжнародних суперечок лежить низку чинників, соціальнополітичного, ідеологічного, військового, міжнародно-правового характеру. У узагальненому вигляді міжнародний суперечка так можна трактувати як специфічного політико-правового відносини, виникає між двома чи великою кількістю суб’єктів міжнародного правничий та відбиває протиріччя, що у цього отношения.

З часу виникнення спору і протягом період його розвитку та існування, має діяти принцип мирного дозволу міжнародних суперечок як загальновизнаний імперативний принцип міжнародного права.

Відповідно до п. 3 ст. 2 Статуту ООН, «все Члени Організації Об’єднаних Націй дозволяють свої міжнародні суперечки мирними засобами в такий спосіб, ніж піддавати загрозі міжнародний світ образу і безпеку «[34].

Держави зобов’язані врегулювати свої суперечки з урахуванням міжнародного права та справедливості яких. Цю вимогу передбачає використання у процесі вирішення суперечок основних принципів міжнародного права, відповідних норм договірного і звичайного права. Відповідно до ст. 38 Статусу Міжнародного Судна ООН, врегулювання суперечок з урахуванням міжнародного права означає застосування: 1. Міжнародних конвенцій, як загальних, і спеціальних, які визначають правила, виразно визнані сперечалися державами. 1. Міжнародних звичаїв як докази загальної практики, визнаної як правової норми. 1. Загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями. 1. Судових прийняття рішень та доктрин найкваліфікованіших фахівців із публічному праву різних націй, як допоміжного кошти на визначення правових норм[35].

Стаття 38 також встановлює, обов’язок Судна приймати рішення з суперечкам з урахуванням міжнародного права й не обмежує його права вирішувати справи ex aequo et bono (справедливо і доброї совісті), якщо боку з цим согласны.

Загальне міжнародне право колись лише спонукало держави звертатися до мирним засобам дозволу міжнародних суперечок, але з зобов’язувало їх слідувати цій процедурі. Стаття 2 Гаагської конвенції 1907 року про мирне вирішенні міжнародних сутичок не забороняла звернення до війни («перш ніж удатися до зброї «), не зобов’язувала звертатися до мирним засобам («звертатися, наскільки дозволяють обставини ») і рекомендувала вузьке коло мирних коштів (добрі послуги і посредничество)[36].

Еволюція принципу мирного дозволу міжнародних суперечок відзначено серією за міжнародні договори і угод, які, тоді, як вони обмежували право звертатися до війни, поступово розвивали кошти мирного дозволу міжнародних суперечок і встановлювали юридичну обов’язок держав вживати такі средства.

Держави — члени ООН прийняли він зобов’язання «проводити мирними засобами, у порозумінні до основних засад справедливості і журналіста міжнародного права, залагоджування або дозволу міжнародних суперечок і ситуацій, які можуть призвести спричиняє порушення світу «[37] (п. 1 ст. 1 Статуту ООН).

Механізм реалізації принципу мирного дозволу міжнародних суперечок існує у вигляді системи міжнародно-правових коштів такого регулювання. Відповідно до ст. 33 Статуту ООН боку, що у суперечці, «мають насамперед намагатися вирішити суперечку шляхом переговорів, обстеження, посередництва, примирення, арбітражу, судового розгляду, звернення до регіональних органам, чи угодами, чи іншими мирними засобами свій вибір «[38].

Відповідно до сучасними концепціями міжнародного права держави зобов’язані вирішувати свої суперечки лише мирними засобами. На міжнародних конференціях представники країн іноді вдаються до произвольному тлумаченню Статуту ООН з єдиною метою недопущення включення слова «лише «в формулювання принципу. У цьому стверджують, що Статут й не так закріплює то становище, що спори мають вирішуватися мирними засобами, скільки вимагає, щоб за вирішенні міжнародних суперечок не створювалася загроза світу та безпеки государств.

Проте становища Статуту свідчать про протилежне. Загальний стан речей п. 3 ст. 2 поширюється попри всі суперечки, включаючи й ті, продовження яких може і загрожувати міжнародному світу. Відповідно до п. 1 ст. 1 Статуту, міжнародні спори мають вирішуватися відповідно до принципами «справедливості і міжнародного права ». У приведённой статті названі всі відомі на сьогодні кошти мирного дозволу споров.

Проте, у ній немає згадки настільки дійовий спосіб, як «консультації сторін ». Як засіб мирного врегулювання суперечок вони почали застосовуватися після Другої Першої світової, отримавши міжнародно-правове закріплення у числі двосторонніх і багатосторонніх угод. Консультирующиеся боку можуть заздалегідь встановлювати періодичність зустрічей, створювати консультативні комісії. Зазначені особливості консультацій сприяють пошуку компромісних рішень сперечалися сторонами, безперервності контактів з-поміж них, і навіть реалізації досягнутих домовленостей з метою попередження виникнення нових суперечок і кризових ситуацій. Процедура обов’язкових консультацій з урахуванням добровільного згоди сторін дозволяє вживати подвійну функцію консультацій: як самостійного кошти вирішення суперечок й у запобігання, профілактики можливих суперечок й уникати конфліктів, і навіть, в залежність від обставин, як досягнення сперечалися сторонами домовленості про застосування інших засобів урегулирования.

Що стосується космічної діяльності цей засіб мирного врегулювання суперечок виявилося у багатьох нормативних документах. Наприклад, в Договорі про принципи діяльності держав з дослідженню та використання космічного простору, включаючи Місяць, і інші небесні тіла 1967 року йдеться, що з дослідженні і використанні космічного простору цілком практичні питання, які виникатимуть у зв’язку з здійсненням діяльності міжнародними міжурядовими організаціями, вирішуються державами-учасниками, або із відповідною міжнародна організація, або з однією чи кількома державами-членами цієї організації. Якщо якесь держава-учасник Договору космосі 1967 року має підстави вважати, діяльність чи експеримент, заплановані цим державою можуть створити потенційно шкідливі перешкоди діяльності інших держав-учасників, воно має провести відповідні міжнародні консультации[39].

У Угоді про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах, в пунктах 2 і трьох статті 15 говориться у тому, що держава-учасник що має підстави вважати, що другий держава-учасник не виконує зобов’язань, покладених нею зі справжнім Угодою, чи що інше держава-учасник порушує права, якими перше держава користується відповідно до справжнім Угодою, може запросити проведення із цим державою-учасницею. Держава-учасник, якого звернений такий запит, негайно входить у такі консультації. У цих консультаціях проти неї прийняти участь будь-який інший держава-учасник, яка цього вимагає. Кожне держава-учасник, яка набирає що у таких консультаціях, прагне до взаємоприйнятому врегулюванню будь-якого спору і враховує правничий та інтереси всіх держав-учасників. Інформації про результати цих консультацій іде Генеральному секретарю ООН, який передає одержану інформацію всім зацікавленим державам-учасникам. Якщо консультації не призводять до взаємоприйнятому врегулюванню належним урахуванням правий і інтересів всіх держав-учасників, зацікавлені боку приймають всіх заходів для врегулювання спору іншими мирними засобами свій вибір відповідно до обставинами і характером спору. Якщо виникають складнощі у зв’язки й з початком консультацій або якщо консультації неможливо дійти взаємоприйнятому врегулюванню, будь-яке держава-учасник з метою врегулювання спору може звернутися за сприянням до Генеральному секретарю, не заручаючись згодою з іншого боку у спорі. Держава-учасник, яке підтримує дипломатичних відносин із іншим зацікавленим державою-учасницею, приймає що у таких консультації з своєму розсуду або безпосередньо, або через інше державу-учасницю чи Генерального секретаря, які у ролі посредника[40].

На думку більшості держав, заслання Статуті на справедливість лише підкреслюють, що мирні кошти обов’язкові до розв’язання будь-яких міжнародних споров.

Статут ООН надає сторонам, бере участі у суперечці, свободу вибору таких мирних коштів, які вважають найбільш підходящими для дозволу цієї суперечки. Практика обговорення цього питання на міжнародних конференціях показує, що багато держав у системі мирних коштів віддають перевагу дипломатичним переговорам, з допомогою яких дозволяється більшість споров.

Безпосередні переговори найкраще відповідають завданню швидкого дозволу міжнародного спору, гарантують рівність сторін, може бути використовуватимуться дозволу як політичних, і юридичних суперечок, найкраще сприяють досягнення компромісу, дають можливість розпочати залагодженню конфлікту відразу ж після виникненні, дозволяють недопущення розростання спору до таких масштабів, коли він може загрожувати міжнародному світу і безопасности.

Аналіз принципу мирного дозволу міжнародних суперечок, зафіксованого в Декларації про принципи міжнародного права, 1970 року й Заключному акті НБСЄ, 1975 року, показує, що, попри опір, удалося відстояти низку дуже важливих положень, які, безсумнівно, є подальшим розвитком відповідних положень Статуту ООН.

У тому числі — обов’язок держав «докладати зусиль до того що, щоб у стислі терміни дійти справедливому рішенню, заснованого міжнародною праві «, обов’язок «продовжувати шукати взаємно узгоджені шляху мирного врегулювання спору «у випадках, коли суперечка не вдається дозволити, «утримуватися від будь-яких дій, які можуть опинитися погіршити становище у такий ступеня, що поставлено під загрозу підтримку міжнародного світу і безпеки, і тим самим зробити мирного врегулювання спору більш важким «[41].

Усі вони мають діяти у відповідність до цілями і принципами Статуту ООН. Факти свідчить про досить інтенсивному розвитку змісту принципу мирного дозволу споров[42].

У Конвенції про міжнародної відповідальності за збитки, заподіяний космічними об’єктами 1972 року, передбачається процедура врегулювання спорів із приводу питання компенсувати збитки: якщо переговори сторін у суперечці не призводять до вирішення суперечки протягом один рік, по проханні будь-якої зі сторін суперечка передається в Комісію з розгляду претензій з рисами погоджувальної, слідчого і арбітражного органа.

Комісія з розгляду претензій складається із трьох членів: члена Комісії, призначуваного государством-истцом, члена Комісії, призначуваного що запускає державою, і голови, выбираемого спільно двома сторонами. Кожна сторона виробляє відповідне призначення двомісячний термін із дати пред’явлення вимоги з приводу створення комісії з розгляду претензій. Якщо недоїмку протягом чотирьох місяців із дати пред’явлення вимоги з приводу створення Комісії що немає згоду щодо вибору голови, з сторін може звернутися до Генеральному секретарю Організації Об’єднаних Націй з проханням призначити голови протягом наступного двомісячного периода[43].

Принцип сотрудничества.

Ідея всебічного міжнародного співробітництва держав незалежно від відмінностей у їх політичному, економічному просторі і соціальному суперечці у різних сферах підтримання миру та безпеки є основним становище у системі норм, які у Статуті ООН. Як принцип вона сформульована у Декларації про принципи міжнародного права 1970 года.

Визначено основних напрямів співробітництва: підтримання миру та безпеки; здійснення міжнародних взаємин у різних галузях відповідно до принципами суверенної рівності; співробітництво з ООН і вжиття заходів, передбачених її Статутом й дуже далее.

На цьому видно, що принцип небагато додає до змісту інших принципів. Ця зв’язок зрозуміла, оскільки реалізація всіх принципів можлива лише шляхом співробітництва. Вочевидь у цьому міститься суть принципу співробітництва. Наприклад, в советско-индийско Делийской декларації 1986 року говорилося: «Мирне співіснування має стати універсальної нормою міжнародних відносин: в ядерний століття необхідно перебудувати міжнародні відносини в такий спосіб, щоб у зміну конфронтації прийшло співробітництво. «.

Сьогодні Генеральна Асамблея ООН підкреслює, що «зміцнення світу і запобігання війни є одним із головних цілей Організації Об’єднаних Націй «[44].

У Комісії міжнародного права підкреслювалося, що його передумовою, де грунтується міжнародну спільноту, є співіснування держав, тобто їх сотрудничество[45].

Після прийняття Статуту ООН принцип співробітництва зафіксували статутах багатьох відділу міжнародних організацій, у міжнародних договорах, численних резолюціях і декларациях.

Представники деяких шкіл міжнародного права стверджують, що обов’язок держав співпрацювати носить не правової, а декларативний характер. Такі переконання не відповідають реальної дійсності. Зрозуміло, був, коли співробітництво представляло собою добровільний акт структурі державної влади, проте вимоги та розвитку міжнародних відносин сприяли перетворенню добровільного акту на правову обязанность [12, «https:// «].

З прийняттям Статуту принцип співробітництва зайняв своє місце у ряду інших принципів, обов’язкових щодо дотримання відповідно до сучасному праву. Так було в відповідності до Статуту держави зобов’язані «здійснювати міжнародне співробітництво у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного гуманітарної характеру », а також «підтримувати світ образу і безпека продукції та із метою приймати ефективні колективні заходи ». Зрозуміло, конкретні форми співробітництва та її обсяги залежить від самих держав, їх потреб і матеріальних ресурсів, внутрішнього законодавства й положення прийнятих він міжнародних обязательств.

Обов’язок всіх інших держав співпрацювати друг з одним, природно, передбачає сумлінне дотримання державами норм міжнародного правничий та Статуту ООН. Якщо ж певну державу ігнорує свої зобов’язання, які з загальновизнаних принципів, і норм міжнародного права, тим самим це підриває основу сотрудничества.

Загальний принцип співробітництва, встановлений міжнародним правом, повністю вживають щодо міждержавним відносинам, що з дослідженням та використанням космічного простору. Про прагнення максимально сприяти всебічному розвитку міжнародного співробітництва у космосі держави заявили у преамбулі договору з космосу 1967 року, і навіть у багатьох статтях цього договору, і це справді дає підставу віднести співробітництво держав у дослідженні та використання космічного простору до основних принципів міжнародного космічного права.

Отже, договір з космосу 1967 року закріпив принцип співробітництва держав як із загальних принципів, основних почав міжнародного космічного права. Багато положень договору з космосу 1967 року випливає з принципу співробітництва вчених та деталізує його. До прикладу, обов’язок враховувати відповідні інтереси від інших держав під час здійсненні діяльність у космосі, ні потенційно шкідливих перешкод діяльності інших держав, надавати можливу допомогу космонавтам інших держав, інформувати всі країни про характері, ході, місці й результатах своєї діяльність у космічному просторі і т.д.

Основним змістом принципу співробітництва міжнародного космічного права є обов’язок держав співпрацювати друг з іншому під час освоєння космічного простору й обов’язок максимально сприяти і сприяти розвитку широких контактів, і проведенню спільних робіт з вивченню та використання космосу у межах ООН.

Провідна роль розвиток співробітництва держав у дослідженні і використанні космічного простору належить Генеральній Асамблеї ООН. Вона досягла найзначніших успіхів саме у області правового регламентування космічної діяльності, і її небезпідставно вважають центром міжнародного співробітництва у сфері розробки норм міжнародного космічного права.

Принцип сумлінного виконання міжнародних обязательств.

Принцип сумлінного виконання міжнародних зобов’язань виник у формі міжнародно-правового звичаю pacta sunt servanda на ранніх стадіях розвитку державності, а час знаходить свій відбиток у численних двосторонніх і багатосторонніх міжнародних соглашениях.

Зміст принципу розвивалося зі зростанням потреби у ефективному міжнародне право. Міцнішала і соціально-політична база принципу з мері того, як міжнародне право ставало дедалі більше необхідним забезпечення як інтересів держав, нині й у виживання человечества. 46].

Як загальновизнаною норми суб’єктів зазначений принцип закреплён в Статуті ООН, преамбула якого підкреслює рішучість членів ООН «створити умови для, у яких можуть дотримуватися справедливість і на повагу до зобов’язанням, що випливають із договорів та інших джерел міжнародного права ». Відповідно до п. 2 ст. 2 Статуту, «все Члени Організації Об’єднаних Націй сумлінно виконують усталені себе справді Статуту зобов’язання, щоб забезпечити їм всім у сукупності правничий та переваги, які з приналежність до складу Членів Організації «.

Після зобов’язань по Статуту стоять зобов’язання, які з загальновизнаних принципів, і норм міжнародного права. Потім йдуть зобов’язання за договорами, дійсним згодні з цим принципам і нормам. Висуваючи першому плані зобов’язання в Статуту і загальновизнаним нормам, Декларація 1970 року про принципи цим підтверджує універсальному характері, загальність міжнародного права, і навіть центральне становище загального міжнародного права, що складається з загальновизнаних принципів, і норм.

Розвиток міжнародного права вочевидь підтверджує універсальному характері аналізованого принципу. Відповідно до Віденської конвенції на право за міжнародні договори 1986 року, «кожен діючий договір обов’язковий щодо його його учасників і повинен ними сумлінно виконуватися ». Понад те, «учасник неспроможна посилатися на положення свого внутрішнього права виправданням для невиконання ним договору » .

Сфера дії аналізованого принципу помітно розширилася в останні роки, що отримала свій відбиток у формулюваннях відповідних міжнародно-правових документів. Так, відповідно до Декларації про принципи міжнародного права 1970 року, кожна держава зобов’язана сумлінно виконувати зобов’язання, ухвалені ним відповідно до Статутом ООН, зобов’язання, які з загальновизнаних і принципів міжнародного права, і навіть зобов’язання, які з за міжнародні договори, дійсних відповідно до загальновизнаним принципам і норма міжнародного права.

Принцип сумлінного виконання міжнародних зобов’язань поширюється лише з справжні угоди. Це означає, що аналізований принцип вживається лише до міжнародних договорами, ув’язненим добровільно на основі равноправия.

Будь-який нерівноправний міжнародний договір передусім порушує суверенітет держави і як такою порушує Статут ООН, оскільки Організація Об’єднаних Націй «полягає в принципі суверенної рівності всіх її Членів », які, своєю чергою, прийняли зобов’язання «розвивати приязні відносини між націями з урахуванням поваги принципу рівноправності «.

Слід вважати загальновизнаним, що кожен договір, що суперечить Статуту ООН, недійсний і жодне держава може посилатися за показ такої договір чи користуватися його перевагами. Таке становище відповідає ст. 103 Статуту ООН. З іншого боку, будь-який договір не може суперечити імперативній нормі міжнародного права, як він визначається ст. 53 Віденської конвенції на право міжнародних договоров.

Зазначу, що аналізований принцип закріплено законодавством РФ. У Законі РФ «Про міжнародні договори РФ» від 16 червня 1995 року йдеться: «Російської Федерації за навчити неухильно дотримуватися договірних і звичайних норм, підтверджує свою відданість основоположного принципу міжнародного права — принципу сумлінного виконання зобов’язань по міжнародного права. «[47].

Як елемент аналізованого принципу принцип сумлінності зобов’язує сумлінно з’ясовувати фактичні обставини, інтереси держав та міжнародної спільноти, що входять до сферу застосування норми; сумлінно вибирати норми, підлягають застосуванню; забезпечити реальне відповідність реалізації норм їх букві та духу, міжнародного права і моралі, і навіть іншим зобов’язанням суб’єктів; недопущення зловживання правами[48].

Сумлінне виконання означає також дії неприпустимість сприяння порушення норм іншими государствами[49].

Сумлінне виконання зобов’язань грунтується на взаємності. Порушує норму ні претендувати і користування що випливають із неї правами. Пригадаємо, позбавлення можливості користуватися правами, що випливають із норми, є основними видами репрессалий.

Зміст аналізованого принципу значною мірою визначається його взаємозв’язком коїться з іншими основними принципами. Останні визначають характерні риси процесу виконання зобов’язань. Вони повинні протікати без загрози силою чи її застосування, коли це несумісне із Статутом ООН. Суперечки вирішуються мирними засобами. Здійснення норм відбувається шляхом співробітництва з урахуванням суверенної рівності. Відповідно до принципом відповідальності невиконання зобов’язань тягне ответственность.

Договір накладає держави ряд зобов’язань: сприяти міжнародному співробітництва у наукові дослідження космосу; здійснювати діяльність з дослідження та використання космосу в відповідність до міжнародним правом, включаючи Статут ООН, у сфері підтримки міжнародного світу та безпеки та розвитку міжнародного співробітництва та взаєморозуміння; надавати космонавтам інших держав допомогу у разі лиха і вимушеної посадки (будь-де поза що запускає держави) і негайно повертати їх запустившему державі; негайно інформувати інші держави або Генерального секретаря ООН про встановлених космічних явищах, які б представляти небезпеку обману життя або здоров’я космонавтів; нести міжнародну відповідальність за діяльність у космосі своїх урядових органів прокуратури та неурядових юридичних; нести міжнародну відповідальність за збитки, заподіяний космічними об’єктами; повертати запустившему державі на його прохання космічні об’єкти, виявлені десь поза що запускає держави; враховувати відповідні інтересів інших держав під час дослідженні космосу; вживати заходів щодо запобігання шкідливого забруднення космосу, і несприятливих змін земної середовища; проводити міжнародні консультації перед проведенням експерименту, череватого шкідливими наслідками; однакові підставах розглядати прохання інших держав наданні їм змогу контролю над польотом космічних об’єктів (тобто. про розміщення станцій спостереження); в максимально за можливу практично здійсненною ступеня інформувати Генерального секретаря ООН, громадськість і міжнародний наукове співтовариство про характер, місці, ході і результатах своєї космічної діяльності; відкривати з урахуванням взаємності для космонавтів інших держав все станції, встановлення і космічні кораблі на небесних телах.

Договір забороняє: проголошувати суверенітет на космічний простір і небесні тіла, і здійснювати їхню національне присвоєння чи окупацію; виводити на орбіту (безкоштовно розміщувати у космосі) та викладачу встановлювати на небесних тілах будь-які об’єкти з ядерною зброєю чи інші види зброї масового поразки; використовувати Місяць, і інші небесні тіла в немирних цілях; присвоювати космічні об’єкти інших держав незалежно від місця їх обнаружения.

Як можна побачити, правничий та обов’язки випливають із Договору як держав, здійснюють запуск космічних об’єктів, так інших государств.

Принцип міжнародно-правової ответственности.

Відповідальність відділу міжнародних організацій виникає з порушення ними міжнародних зобов’язань, що випливають із договорів та інших джерел міжнародного права. Питання відповідальності відділу міжнародних організацій отримав свій відбиток у деяких міжнародні договори. Так було в договорах про дослідженні та використання космічного простору, встановлюється відповідальність відділу міжнародних організацій, здійснюють космічну діяльність, за збитки, заподіяний цієї діяльністю (Договір принципах діяльності держав з дослідженню та використання космічного простору, включаючи Місяць, і інші небесні тіла, 1967 року; Конвенція про міжнародної відповідальності за збитки, заподіяний космічними об’єктами, 1972 года).

Міжнародно-правова відповідальність — складне, багатогранне явище, що передусім це принцип міжнародного права (хоч і не закреплён в Статуті ООН), відповідно до яким всяке протиправне діяння влечёт у себе відповідальність винного суб’єкта з міжнародного праву, і який зобов’язаний ліквідовуватимемо наслідки шкоди, заподіяної іншому суб’єкту міжнародного права. Комісія міжнародного права ООН констатувала, що кримінальну відповідальність «одна із принципів, подтверждённых в найбільшому числі випадків практикою держав і судової практикою, найбільш що утвердилися в юридичної літературі «[50].

Відповідальність породжується международно-противоправным діянням, елементами якого є: 26. суб’єктивний елемент — наявність провини даного суб’єкта як (не тих чи інших осіб, саме держави); 27. об’єктивний елемент — порушення суб’єктом своїх міжнародно-правових обязательств[51].

Цілі принципу відповідальності полягають у наступному: стримувати потенційного правопорушника; спонукати правопорушника виконати належно своїх свої обов’язки; надати потерпілому компенсацію за причинённый йому матеріальний чи моральну шкоду; спричинити майбутнє поведінка сторін у інтересах сумлінного виконання ними своїх обязательств.

Відповідальність лежить державі загалом. Воно несе відповідальність як за дії своїх органів прокуратури та посадових осіб, а й за діяльність фізичних юридичних осіб під юрисдикцією. Обов’язок держави забезпечити реалізацію норм міжнародного права усіма її органами є общепризнанной.

По зрозумілих причин міжнародне космічне право приділяє особливе увагу відповідальності за космічну діяльність. Договір космосі 1967 року встановив загальне правило, що таке відповідальність порушення норм міжнародного космічного права несуть держави, незалежно від цього, які здійснюють космічну діяльність — урядові органи, чи неурядові юридичних осіб держави. Він повинен забезпечити відповідність цієї бурхливої діяльності міжнародного права. Навіть щодо здійснення діяльність у космосі міжнародна організація, відповідальні за це спільно (солідарно) як саме організація, і що у ній государства.

Питанням відповідальності за збитки, причинённый космічними об’єктами, присвячена Конвенція про міжнародної відповідальності за збитки заподіяний космічними об’єктами 1972 року. Вона встановила абсолютну відповідальність що запускає держави над збитки, причинённый його космічним об’єктом на поверхні землі чи повітряному судну раптом у польоті (ст. 2)[52].

Отже, держава несе відповідальність за збитки незалежно від наявності її провини. Це з прикладів міжнародної відповідальності за джерело підвищеної небезпеки. Особливість цієї конвенції у цьому, що вона дозволяє потерпілій стороні можливість вибору: звертатися зі позовом в національний суд чи пред’явити претензію безпосередньо відповідному государству.

Тож Канада в 1978 року пред’явила претензію СРСР за збитки, заподіяний їй падінням радянського супутника. Цікаво, що Канадське уряд як посилалася на Конвенцію 1972 року, а й заявило, що «принцип абсолютної відповідальності застосовується у областях діяльності підвищеної небезпеки» і «сприймається як загальний принцип міжнародного права». Радянський уряд виплатило компенсацию. 53].

Якщо збитки заподіяно не так на Землі, а космічному чи повітряним простором, космічному об’єкту однієї держави настільки ж об’єктом іншого, то останнє несе відповідальність лише за наявності провини. Коли запуску бере участь кілька держав, усі вони несуть солідарну відповідальність. Конвенція не належить до випадків відповідальності за збитки громадянам що запускає держави, і навіть іноземцям, бере участі у запуске.

Питання відповідальності вирішуються на міждержавному навіть у тому випадку, якщо збитки причинён фізичним та юридичним особам. Претензія про відшкодування збитків передається дипломатичними каналами, а разі недосягнення врегулювання передається в Комісію з розгляду претензій. Кожна зі сторін призначає за одним члену, які обирають третього. Комісія приймає ухвалу рекомендаційного характеру, якщо боку не домовилися про ином.

Питання відповідальності за збитки, причинённый діяльністю у космосі, має значення. Ця діяльність здатна вплинути на довкілля, спричинити втрати життя і собственности.

Принцип охорони навколишнього среды.

Міжнародно-правова охорона довкілля — це сукупність принципів, і норм міжнародного права, складових специфічну галузь цією системою правничий та регулюючих дії його суб’єктів (насамперед держави) профілактики, обмеження й усунення шкоди оточуючої середовищі із джерел, і навіть по раціональному, екологічно обгрунтованого використання природних ресурсов.

Поняття «довкілля «охоплює широке коло елементів, що з умови існування людини. Вони розподіляються за трьома основним об’єктах: об’єкти природною (живої) середовища (флора, фауни); об’єкти неживої середовища (морські і прісноводні басейни — гідросфера), повітряний басейн (атмосфера), грунт (літосфера), космічне простір; об’єкти «штучної «середовища, створеної людиною у його взаємодії з природой.

Нової концепцією, що пропонує зміни традиційних підходів до охорони навколишнього середовища, стала концепція екологічну безпеку, покликана сприяти стійкому й безпечного розвитку всіх держав. Вона може бути досягнуто в в односторонньому порядку і вимагає співпраці між государствами.

Екологічна безпеку — це складна, взаємопов’язана і взаимозависимая система екологічних складових планети, і навіть збереження та підтримки існуючого природного природного балансу між ними.

Юридична зміст принципу екологічну безпеку полягає у обов’язки держав здійснювати своєї діяльності в такий спосіб, щоб виключити посилення вплив екологічних стресів на місцевому, національному, регіональному і глобальному рівнях. Будь-яка діяльність повинна здійснюватися в такий спосіб, аби внеможливити заподіяння збитків як інших держав, а й усьому міжнародного співтовариства в целом.

По Угоді про Місяці 1979 року Місяць і її природні ресурси є загальним спадщиною людства. Учасники цієї угоди зобов’язалися встановити міжнародний режим експлуатації природних ресурсів Місяця, коли можливість такий експлуатації стане реальностью.

Все більш активна діяльність у космосі постійно зростаючої кількості держав і відділу міжнародних організацій впливає на космічну середу. Найбільше увагу цьому разі привертає до собі у останні роки проблема космічного сміття. Суть її у тому, у результаті запуску і функціонування різних об’єктів у космосі виявляється, і нагромаджується велика кількість непотрібних предметов:

35. відпрацьованих маневрових щаблів і двигателей;

36. різних захисних оболочек;

37. отслоившихся частинок фарби і других.

Слід враховувати, що, по-перше, з законів орбітальної механіки такі предмети, які працюють навколо Землі досить високих космічних орбітах, перебуватимуть ними багато років, перш ніж ввійти у щільні верстви атмосфери, і, по-друге, величезні швидкості переміщення об’єктів в космосі перетворюють навіть найбільш дрібний предмет в «кулю », зіткнення з якої функціонуючого космічного об’єкта може викликати в нього фатальними последствиями.

На думку багатьох вчених, космічне сміття починає представляти дедалі більшу небезпеку обману космічних об’єктів, включаючи пілотовані. Питання космічному смітті увімкнули до порядку денного Науково-технічного підкомітету Комітету з космосу, аби, вивчивши науково-технічні аспекти цієї проблеми, розробити відповідні правові заходи, які доповнили і конкретизували загальне зобов’язання уникати шкідливого забруднення космічного простору, встановлений Договором по космосу.

У Угоді про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах, в ст. 7 сказано, що: «У дослідженні використанні Місяця боку враховували заходи до запобіганню руйнації існуючого балансу довкілля. Сторони також вживати заходів, щоб уникати згубного на довкілля Землі. Сторони повинні заздалегідь повідомляти генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про розміщених ними радіоактивних матеріалах на Місяці і цілях таких розміщень. «.

Глава 3. Галузеві принципи міжнародного космічного права.

Попри порівняно молодий вік міжнародного космічного права, у ньому вже сьогодні існують правові (галузеві) принципи, сформовані в ролі звичаю. Свобода космосу фінансування наукових досліджень. Використання космосу для всього человечества.

Ці принципи сформувалися з урахуванням практики космічної роботи і внаслідок загального визнання із боку міжнародного співтовариства. Те, що згодом обидві ці принципу були закріплені як договірних норм в Договорі з космосу, не змінює суті справи, оскільки вони тривають бути юридично обов’язковими всім учасників міжнародного спілкування як міжнародно-правового обычая.

У основі цих принципів відповідно до Договором про космосі 1967 року лежать такі права держав: здійснювати дослідження і космічного простору й небесних тіл було без будь-якої дискримінації з урахуванням рівності, при вільний доступ в усі райони небесних тіл; вільно здійснювати осіб у космічному просторі і небесних тілах наукових досліджень; використати будь-який устаткування мул кошти й військовий персонал фінансування наукових досліджень небесних тіл або інших мирних цілей; зберігати юрисдикцію контроль над запущеними космічними об’єктами та його екіпажами, і навіть право власності щодо космічних об’єктів поза залежність від їх місцезнаходження; вимагати проведення із державою, планувальним діяльність чи експеримент уже космосі, коли є підстави вважати, що вони матимуть потенційно шкідливі перешкоди діяльності інших держав з мирного використання і дослідженню космосу; поводження з проханнями про надання змогу контролю над польотом своїх космічних об’єктів (для підписання угод про розміщення територій інших держав станцій спостереження); право відвідувати (з урахуванням взаємності і після завчасного повідомлення) все станції, встановлення і космічні кораблі на небесних телах[54].

Ці принципи забезпечують можливість державам використовувати результати космічних досліджень у сфері вивчення фізичних властивостей космічного простору, космічної метеорології, космічної біології і медицини, космічного зв’язку, вивчення природного довкілля з допомогою космічних засобів у різних галузей народного хозяйства.

Будучи підкріпленої цими принципами, космічна діяльність вносить значний внесок у просування взаємовигідного багатостороннього співробітництва у сфері науку й техніки, надаючи необмежені змогу кооперації зусиль держав шляхом обміну результатами досліджень, проведення спільних робіт у царині дослідження та використання космічного простору у можливих мирних целях.

Великі перспективи, які перед людством внаслідок проникнення людини у космос, у поєднанні із спільної зацікавленістю у процесі дослідження та використання космічного простору робить таку співпрацю важливим інструментом розвитку порозуміння створення та зміцнення дружніх стосунків між государствами.

Найчастіше галузеві принципи, як і й захопити основні принципи міжнародного космічного права є договорными.

Принцип помощи.

За Договором про космосі 1967 року космонавти розглядаються як «посланці людства у космосі». На думку більшості юристів це становище має торжественно-декларативный, а чи не конкретноюридичний характері і на повинен тлумачитися як надає космонавту наднаціональний статус якогось «громадянина мира»[55].

Конкретні характеристики правового статусу космонавтів і космічних об’єктів (маю на увазі об’єкти штучного походження) зафіксовані у міжнародних договорах.

Є такий принцип, як надання космонавтам всілякої допомоги у разі аварії, лиха, вимушеної чи ненавмисного посадки на іноземної нашій території чи у відкритому морі. У цих ситуаціях космонавти повинні прагнути бути безпечно і негайно повернуті державі, в регістр якого занесений їх космічний корабель. При здійсненні діяльність у космосі, включаючи небесні тіла, космонавти різних держав мають надавати одна одній можливу помощь.

Держави зобов’язані терміново інформувати про встановлених ними явищах осіб у космічному просторі, які б представляти небезпеку обману життя або здоров’я космонавтів. Екіпаж космічного корабля під час перебування у космічному просторі, зокрема і небесному тілі, залишається під юрисдикцією, і контролем держави, в регістр якого занесений цей космічний корабль.

Права власності на космічні об’єкти та його складові залишаються незатронутыми під час їхньої перебування у космічному просторі, на небесному тілі чи з поверненні на Землю. Космічні об’єкти, виявлені поза територією що запустив їх держави, повинні бути йому повернуті. Проте, якщо вищезгадане зобов’язання повертати космонавтів запустившему державі космічний корабель є безумовним, і це не зобов’язане відшкодовувати витрати, пов’язані з проведенні операції з пошукові та порятунку його космонавтів, те зобов’язання повертати космічні об’єкти чи його складові запустившему державі перестав бути безумовним: повернення космічних об’єктів чи його складових частин запустившему держава повинна, щоб це держава, по-перше, попросило про це й, по-друге, представило по вимозі пізнавальні дані. Витрати, пов’язані з проведенні операції з виявлення і можливим поверненням космічного об’єкта або його складових частин запустившему державі, покриваються цим государством.

Принцип регистрации.

По Конвенції 1975 року реєстрацію об’єктів, що запускаються в космічний простір, кожен запускаемый об’єкт підлягає реєстрації шляхом занесення в національний регістр. генеральний секретар ООН веде Реєстр космічних об’єктів, куди заносяться дані, представлені запускающими державами щодо кожного космічного объекта.

Коли космічний об’єкт запускається на орбіту навколо Землі чи далі в космічний простір, запускающее держава реєструє цей космічний об’єкт. Якщо у плані будь-якого такого об’єкта є чи більш запускающих держав, всі вони спільно визначають, яка з них зареєструє цей об’єкт. Зміст кожного регістру і його ведення визначаються відповідним государством.

Кожне держава реєстрації представляє Генеральному секретарю ООН у найближчий суттєвий термін таку інформацію про кожен об’єкті, занесеним в регістр: назва що запускає держави або запускающих держав; відповідне позначення космічного об’єкта або його реєстраційний номер; дату і територію чи місце запуску; основні параметри орбіти, включая:

38. період обращения,.

39. наклонение,.

40. апогей,.

41. перигей,.

42. загальне призначення космічного объекта.

Якщо застосування положень цієї конвенції 1975 року дозволило державі-учасниці впізнати космічний об’єкт, який завдав збитки або йому кожному його фізичному чи юридичній особі або котрі можуть мати небезпечний чи шкідливий характер, інші державиучасниці, включаючи, зокрема, держави, що володіють засобами контролю над космічними об’єктами та його супроводу, відповідають в максимально можливої ступеня на яка від цього государства-участника чи подану від його від імені через Генерального секретаря прохання про допомогу в ідентифікації об’єкта, наданої на справедливих і розумних умовах. Державаучасник, обращающееся з такою проханням, представляє в максимально можливої ступеня інформацію про час, характері й обставин подій, що послужили підставою з цією прохання. Умови надання допомоги предмет угоди між зацікавленими сторонами[56].

Принципи в прикладних видах космічної деятельности.

Прикладний космічної діяльністю прийнято називати ті її види, які мають безпосередньо практичного значення Землі. Необхідність їх міжнародно-правового регулювання визначається глобальним характером наслідків цих видів деятельности.

Відповідно до резолюції Генеральної асамблеї ООН 1721 (16) від 20 грудня 1961 року, зв’язку з допомогою супутників має стати доступним всім державам на всесвітньої основі, яка виключає дискриминацию.

Координація експлуатації всіх систем супутникового електрозв’язку з єдиною метою запобігання взаємних перешкод й ефективного функціонування ввозяться Міжнародного союзу електрозв’язку (МСЭ).

У ст. 44 Статуту Міжнародної спілки електрозв’язку 1992 року встановлено, що час використання смуг частот для радіозв’язку члени МСЕ враховують, що і орбіта геостаціонарних супутників є обмеженими природними ресурсами, які слід ефективно й ощадливо використовувати, щоб забезпечити справедливий доступом до цієї орбіті і цим частотах з урахуванням особливих потреб країн і географічне розташування деяких стран.

Створення техніки, що дозволяє вивчати зі супутника зв’язку сигнал, що може бути прийнято безпосередньо на індивідуальні телевізійні приймачі, призвело до необхідності правовим регулюванням діяльності з здійсненню міжнародного безпосереднього телевізійного мовлення (МНТВ).

У 1982 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Принципи використання державами штучних супутників Землі для міжнародного безпосереднього телевізійного мовлення. За цим документом, служба МНТВ може бути створена тільки із угод чи домовленостей держави прийому передач МНТВ. У подальшої практиці визнається допустимість МНТВ без спеціальних соглашений[57].

Можливість фотографування з космосу земної поверхні, і отримання даних про земної поверхні з допомогою обробки розкритих нею променів, затверджені супутникового апаратурою, викликала до життя необхідність міжнародно-правового регулювання діяльності з дистанційному зондуванню Землі (ДЗЗ) та використання даних ДЗЗ. З допомогою ДЗЗ можна визначити стан елементів суші, океану та атмосфери Землі, вивчати природні ресурси Землі, антропогенні об’єкти й життєздатного утворення. Різновидом ДЗЗ є і космічний контролю над дотриманням договорів про обмеження над озброєннями й разоружении.

У 1986 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Принципи, що стосуються ДЗЗ з космічного простору. Відповідно до цих принципам, зондування іноземних територій з космосу правомірно й держави мусять сприяти розвитку міжнародного співробітництва у цій галузі. Зондувальні мають надавати зондируемым державам первинні дані і оброблену інформацію, які стосуються територіям останніх. Зондувальні мають розпочинати консультації з державами, територія яких зондується, на прохання последних.

У 1992 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Принципи, що стосуються використання ядерних джерел енергії осіб у космічному просторі. Цей документ виходить із практичну доцільність використання ядерних джерел енергії на борту космічних об’єктів. У цьому держави повинні докладати зусиль за захистом покупців, безліч біосфери від радіологічних небезпек. Ядерні джерела можна використовувати під час міжпланетних польотів і досить високих орбітах, але в низьких навколоземних орбітах — за умови зберігання відпрацьованих об’єктів на досить високих орбітах. Передбачено проведення експертної оцінки безпеки ядерних джерел енергії до їх запуску до космосу. Результати оцінки перед запуском мають бути опубліковані і повідомлено Генеральному секретарю ООН. Інформація надається й у випадку виникнення небезпеки повернення радіоактивні матеріали на Землю.

Держави несуть міжнародну відповідальність за національну діяльність із використанням ядерних джерел енергії у космосі. Держави також несуть матеріальну відповідальність за збитки. Причому у поняття шкоди включаються обгрунтовані проведення операцій із пошуку, евакуації і розчищення заражених территорий[58].

Заключение

У доповіді міжнародної життя неприпустимо високий рівень стихійності. Взаємопов’язаний, єдиний світ складається хіба що навпомацки. Як і минулому, значної частини проблем вирішується методом спроб і помилок, що загрожує серйозної опасностью.

Однією з основних та необхідних інструментів управління міжнародними відносинами служить міжнародне право. Необхідність надійного міжнародного правопорядку залежить від того, що сваволю загрожує світу і перешкоджає співробітництву. Ніхто неспроможна мати монополією бути прийнятим рішень. Держави мають однакову декларація про участь у вирішенні міжнародних проблем, які зачіпають їх интересы.

Міжнародне космічне право у сенсі перестав бути винятком із загального правила. Неухильне дотримання усіма державами принципів міжнародного космічного права — найважливіша умова подальшого успішного розвитку взаємин у справі дослідження та використання космоса.

По колишньому залишаючись маловивченій областю людського пізнання, космос, тим щонайменше, являє собою грандіозне полі діяльності. Важко переоцінити виняткову важливість космічної діяльності людства, навіть найсміливіші прогнози й очікування, пов’язані з космосом, неспроможна навіть у найменшій ступеня дати уявлення про про тому, яка користь може дати діяльність людини у космосі. Підкріплена і забезпечена правовими нормами, ця діяльність буде служити забезпечення життєво важливих інтересів людини, народу, держави і лише міжнародного співтовариства, сприяючи зміцненню культурних, політичних, економічних пріоритетів і інших перетинів поміж країнами й народа.

Список використаної литературы.

[Электронный ресурс]//URL: https://pravsob.ru/kursovaya/kosmichne-pravo/

Урядом РФ

———————————;

  • [1] Wolfke K. Custom in Present International Law. Wroslaw, 1964. P.95.

[2] Detter de Lupis l. The Concept of International Law. Stockholm. 1987. P. 90.

[3]Лукашук І.І. Міжнародне право. Т.2. М. 1997. З. 149.

[4] Міжнародне право. М. 1998. З. 561.

Ю. М. Боротьба

[6] Міжнародне публічне право. Збірник документів. Т. 1. М. 1996. С. 1.

[7] Саме там. З. 8.

[8] Міжнародне публічне право. Збірник документів. Т. 2. М. 1996. З. 352.

[9] Саме там. Т. 2. З. 371.

[10] Саме там. Т. 2. З. 362.

[11] Саме там. Т. 2. З. 368.

[12]Международное публічне право. Збірник документів. Т. 2. М. 1996. З. 356.

[13]Международное публічне право. Збірник документів. Т. 2. М. 1996. З. 373.

[14] Доповідь ООН А/ 44/1. 12 вересня 1989. З. 3.

[15] Міжнародне публічне право. Збірник документів. Т.1. М. 1996. З. 2.

[16] Доповідь ООН S/RES/670. 25 вересня 1990. З. 7.

Верещетин В. С.

[18] О. Лукашук І. І. Міжнародне право. Т. 1. М. 1997. З. 125.

[19] Рішення Судна Європейських співтовариств від 12 грудня 1972 р.// International Law Reports. 1979.Vol. 53.P.29.

[20] Міжнародне публічне право. Збірник документів. Т. 1. М. 1996. З. 1−2.

[21] Studie z mezinarodneho pravo. I. Praha. 1995. P. S. 63.

[22] Albrecht U. Internationale Politik. Munchen, 1986. P. S. 67.

[23] International Court of Justice. Reports. 1950. P.275.

О. И. Право

[25] Броунли Я. Міжнародне право. Т. 1. М. 1977. З. 37.

[26] Договір принципах діяльності держав з дослідженню і використанню космічного простору, включаючи Місяць, і інші небесні тіла від 27 січня 1967 року. — Міжнародне публічне право. Збірник документів. Т.2. М. 1996. З. 352−353.

Пирадова А. З.

[28] Міжнародне публічне право. Збірник документів. Т. 2. М. 1996. З. 359.

Колосова Ю. М.

[30] Міжнародне право. П/р. Ігнатенка Р. У. М. 1994. З. 53.

[31] US Department of State Dispatch. 1995. № 21. Р. 415.

[32] Чинне міжнародне право. Т. 3. М. 1997. Розділ. 22.

[33] Угоду про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах от18 грудня 1979 року. — Міжнародне публічне право. Збірник документів. Т. 2. М. 1996. З. 357.

[34] Міжнародне публічне право. Збірник документів. Т. 1. М. 1996. З. 2.

[35] Курс міжнародного права. Т. 2. М. 1989;1993. З. 173.

[36] Чинне міжнародне право. Т. 1. М. 1997. Розділ 10.

[37] Міжнародне публічне право. Збірник документів. Т. 1. М. 1996. З. 73−74.

[38] Саме там. З. 75.

[39] Міжнародне публічне право. Збірник документів. Т. 2. М. 1996. З. 354.

[40] Міжнародне публічне право. Збірник документів. Т. 2. М. 1996. З. 354−355.

[41]Международное публічне право. Збірник документів. Т. 1. М. 1996. З. 10.

Д. Б. Принцип

[43] Міжнародне публічне право. Збірник документів. Т. 2. М. 1996. З. 365.

[44] Резолюція А/49/244.1995. 12 июля.

[45] Доповідь Комісії міжнародного права на роботу її 46-ї сесії. 1994. З. 253.

О. И. Принцип

[47] Збірник Законів РФ. 1995. № 29. З. 27.

Г. К. Мораль

[49] У угоді основи міждержавних відносин між РРФСР і Литовської Республікою 1991 р. подтверждается.

[50] Щорічник Комісії міжнародного права ООН. 1973. Т. 2. З. 201.

[51] Рішення Міжнародного Судна ООН у справі відшкодування збитків, понесённого на службі ООН // ICJ. Reports. 1949. P. 184.

[52] Збірник діючих договорів, угод і конвенцій, ув’язнених СРСР із іншими державами. Випуск № 29.

[53] International Legal Materials. Vol. 18. P. 907. p. s. Vlol. 18. P. 907.

[54]Международное публічне право. Збірник документів. Т. 2. М. 1996. З. 352−354.

[55] Міжнародне публічне право. Збірник документів. Т. 2. М. 1996. З. 352.

[56] Міжнародне публічне право. Збірник документів. Т. 2. М. 1996. З. 364.

[57] Міжнародне публічне право. Збірник документів. Т. 2. М. 1996ю З. 375.

[58] Міжнародне публічне право. Збірник документів. Т. 2. М. 1996. С.401−404.