Особливості звільнення неповнолітніх від покарання та його відбуття

Курсовая работа

неповнолітній судимість кримінальний закон

Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх має важливе значення у кримінальному праві оскільки неодноразово привертало увагу науковців та практиків. Актуальність цього питання проявляється в тому, що неповнолітні завжди визнавались злочинцями особливого роду і крім того в даний час це одна із найбільш уражених верств населення.

Статистика Міністерства внутрішніх справ України свідчить про те, що рівень злочинності в Україні є досить високим [1].

На такому фундаменті й зростає злочинність серед неповнолітніх. Також ця проблема пов язана насамперед з політикою, що проводиться в нашій державі та з багатьма повязаними з нею явищами, тому це питання ми повинні розглядати як на загальносоціальному рівні, так і на рівні законодавства, зокрема законодавства що регулює питання кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

Інтеграція України в міжнародну спільноту неможлива без повного приведення національного законодавства у відповідність до загальновизнаних міжнародних стандартів, які закріплені в багатьох міжнародних правових актах, зокрема в ООН. Порівняльний аналіз свідчить про те, що законодавство України має багато недоліків (колізій, прогалин), оскільки не відповідає положенням міжнародно — правових актів, тому потребує узгодження з ними, оскільки це негативно позначається на правозастосовній практиці.

Дана тема має надзвичайно важливе значення для кримінального права і потребує значного опрацювання теоретичного та практичного матеріалу, зокрема: законодавства, судової практики у цій категорії справ, наукових положень щодо шляхів вирішення проблемних питань застосування кримінального законодавства у сфері кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

Предметом курсової роботи є особливості суспільних відносин щодо кримінальної відповідальності неповнолітніх внаслідок скоєння ними суспільно — небезпечних діянь, що визначаються злочинами згідно із Кримінальним кодексом України, тобто кримінальне законодавство, що визначає особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх в Україні.

Значний унесок у дослідження цієї проблеми зробили такі науковці: Ю.А. Абросімова, В.С. Афанасьєв, О.М. Бандурка, В.В. Василевич, Д.Л. Виговський, В.В. Голіна, О.М. Джужа, Н.П. Дубініна, В. І. Женунтій, Р. І. Ісаков, Т.Л. Кальченко, І. І. Карпець, О.Г. Колб, І. С. Кон, С.М. Корецький, М.М. Корчовий, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнецова, І. І. Лановенко, П.П. Михайленко, А.Й. Міллер, Г.М. Міньковський, Г.В. Осипов, Т.Г. Перепелиця, Г.О. Пономаренко, О.Р. Ратинова, Ф.М. Решетнікова, А.Б. Романюк, О.Б. Сахаров, Н.О. Сущенко, Д.М. Тичина, О.М. Хархан та ін. [2, c. 177].

5 стр., 2380 слов

Кримінально-виконавче законодавство України

... сфері виконання покарань. Предмет. Кримінально-виконавче право України. Об єкт. Кримінально-виконавче законодавство України Кримінально-виконавче законодавство України Базовим джерелом і юридичною основою розвитку законодавства, у тому числі і ... Інструкцію про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, Положення про комісію з питань ...

В курсовій роботі будуть розглянуті питання щодо визначення поняття «неповнолітній», визначення його як субєкта злочину в кримінальному праві, особливості звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх, види покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітніх та особливості їх призначення, особливості звільнення неповнолітніх від покарання та його відбуття, особливості зняття та погашення судимості для неповнолітніх.

Вивчення зазначених питань щодо неповнолітніх безумовно допоможе встановити закономірності, що відображають реальний взаємозвязок між ними [3, c. 180].

1. Вік кримінальної відповідальності, критерії його встановлення в законі про кримінальну відповідальність

Задля дослідження даного питання ми повинні звернутись до теорії кримінального права і визначити поняття субєкта злочину, що визначає за своєю сутністю питання про особу, яка вчинила злочин і підлягає кримінальній відповідальності. У ч. 1 ст. 18 встановлено, що субєктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність. Із цього визначення випливає, що ознаками субєкту складу злочину є:

vте, що це фізична особа (тобто субєктом складу злочину визнається людина, тому ними не можуть бути визнані юридичні особи, тобто різного роду підприємства, установи, організації);

vосудна особа (визначено в ст. 19 Кримінального кодексу України, що визначає осудною особу, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та керувати ними. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно — небезпечного діяння перебувала в стані неосудності);

vдосягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

Для вирішення питання щодо особливостей притягнення до кримінальної відповідальності неповнолітніх має значення третя ознака субєкту складу злочину, а саме вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Дану ознаку розкриває ст. 22 Кримінального кодексу України. У ч. 1 ст. 22 визначено, що кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Цей вік прийнято називати загальним віком кримінальної відповідальності. У ч. 2 цієї ж статті встановлено знижений вік кримінальної відповідальності (від чотирнадцяти до шістнадцяти років), що і є встановлений як вік неповнолітніх в кримінальному законодавстві. Згідно з цим законодавець встановлює кримінальну відповідальність для неповнолітніх лише за злочини які мають значну суспільну небезпечність (умисне вбивство (статті 115-117), умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121, частина третя статей 345, 346, 350, 377, 398), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122, частина друга статей 345, 346, 350, 377, 398), диверсію (стаття 113), бандитизм (стаття 257), терористичний акт (стаття 258), захоплення заручників (статті 147 і 349), зґвалтування (стаття 152), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (стаття 153), крадіжку (стаття 185, частина перша статей 262, 308), грабіж (статті 186, 262, 308), розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308) і т.д.).

12 стр., 5808 слов

Поняття та види суб’єкта злочину

... відповідальність конкретні винні у вчиненні злочину фізичні особи, а не юридична особа в цілому. Визнання юридичної особи суб'єктом злочину потягло б за собою ряд колізій у кримінальному праві: ... Кримінальний кодекс України визначає мінімальну вікову межу кримінальної відповідальності, виходячи з психофізіологічних особливостей неповнолітніх, враховуючи дані педагогіки, фізіології, загальної ті ...

Аналіз цих злочинів дає підставу для висновку про те, що законодавець знизив вік кримінальної відповідальності за дві групи злочинів: а) насильницькі злочини; б) майнові злочини [4, c. 141]. В основі зниження віку кримінальної відповідальності за ці злочини покладено такі критерії:

)рівень розумового розвитку, свідомості особи, який свідчить про можливість уже в чотирнадцять років усвідомлювати фактичні обєктивні ознаки та суспільну небезпечність перелічених злочинів;

)значна поширеність більшості з цих злочинів серед підлітків;

)значна суспільна небезпечність (тяжкість) більшості з цих злочинів.

Також характеризуючи критерії встановлення в кримінальному законі віку з якого може наставати кримінальна відповідальність неповнолітніх необхідно звернути увагу на те, що соціально-психологічний аспект кримінальної відповідальності неповнолітніх передбачає з’ясування того, на якому етапі свого розвитку особа, що формується, набуває здатності нести кримінальну відповідальність.

Необхідно розуміти різницю між поняттями «дитина» та «неповнолітній». слушною є позиція О.В. Марцеляка, який зазначає, що поняття «дитина» ширше за поняття «неповнолітній», оскільки містить характеристику важливого періоду життя людини, тоді як останнє акцентує увагу на відсутності в людини певної риси, а саме: досягнення особою віку повноліття [5, с. 48].

Варто звернути увагу на питання встановлення віку неповнолітнього в кримінальному праві, оскільки така особа не завжди має документи що визначає її вік (паспорт чи свідоцтво про народження).

В разі їх відсутності відповідні дані можна отримати із книги реєстрації актів громадянського стану, довідок органів внутрішніх справ за місцем реєстрації громадян, журналів обліку новонароджених тощо. За відсутності відповідних документів і неможливості їх одержання вік неповнолітнього встановлюється судово-медичною експертизою (п. 5 ст. 76 КПК).

У цьому випадку днем народження вважається останній день того року, який названий експертом. При визначенні віку мінімальною і максимальною кількістю років суд приймає рішення виходячи із встановленого експертом мінімального віку[6].

17 стр., 8171 слов

Особливості господарсько-правової відповідальності

... Види господарсько-правової відповідальності. . Функції та підстави господарсько-правової відповідальності. . Принципи, межі та строки застосування господарсько-правової відповідальності. . Форми господарсько-правової відповідальності. РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ .1 Поняття відповідальності в господарському праві Відповідальність у господарському праві - ...

Отже, субєкт зі зниженим віком кримінальної відповідальності — це питання про досягнення особою певного віку і тому під впливом соціального середовища неповнолітній може нести кримінальну відповідальність відповідно до Кримінального кодексу. Законодавець визначаючи цей критерій розуміє, що неповнолітній який буде нести кримінальну відповідальність буде розумітись не як особа яку просто притягнули до відповідальності, а як особа, яка усвідомлює що порушує суспільні відносини певного ступеня і бажає виправити свою поведінку. При встановлені вікової межі треба враховувати й можливу відсталість розвитку конкретного неповнолітнього, тому при провадженні досудового слідства та розгляді в суді справи про злочини неповнолітнього необхідно зясувати стан його здоровя та загального розвитку.

2. Особливості звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності

Для того щоб правильно відповісти на це питання зазначимо, що кримінальна відповідальність — це передбачене КК вимушене зазнавання особою державно — примусових обмежень особистого (наприклад, позбавлення волі), майнового (наприклад, штраф) та іншого характеру (наприклад, позбавлення права обіймати певні посади), тобто обмеження прав і свобод особи, що індивідуалізується в обвинувальному вироку суду і здійснюється спеціальними органами держави. Звільнення ж від кримінальної відповідальності являє собою реалізацію державою в особі суду свого повноваження, відповідно до якого вона відмовляється за наявності підстав, передбачених КК, від державного осуду особи, яка вчинила злочин, а також від покладання на неї обмежень особистого майнового або іншого характеру, передбачених законом за вчинення даного злочину.

Поняття кримінальної відповідальності та звільнення від кримінальної відповідальності є нерозривно повязані між собою оскільки держава в особі суду може притягнути до кримінальної відповідальності та звільнити ж від цього виду юридичної відповідальності за наявності певних підстав. За загальним правилом особа повинна бути піддана покаранню, але тут же й обговорюється питання про звільнення від неї.

Законом про кримінальну відповідальність передбачається лише два види звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх винних у вчиненні суспільно небезпечних діянь, передбачених КК України:

1.Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК);

2.Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у звязку із закінченням строків давності (ст. 106 КК) [7, c. 451].

Особливості звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру:

Відповідно до ч. 1 ст. 97 КК неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу.

3 стр., 1146 слов

Захист соціальних прав осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі

... засуджених. Поста-е КС: позбавлення пенсіонера в період знаходження його в місцях позбавлення волі його Т-ї пенсії - це обмеження його права на соціальне забезпечення. ... бажанням (які досягли 50/55 років, інваліди 1, 2 групи, вагітні жінки). 4. Право на захист від безробіття. Чи не ... покарання в колонії загального режиму і вище, в слідчому ізоляторі - пріоритет - УЗ. В інших вип - ТЗ. 7. Право ...

Згідно ч. 2 ст. 97 КК України примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу, суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК України.

Підставою такого звільнення від кримінальної відповідальності є можливість звільнення особи без призначення покарання, що замінюються на заходи виховного характеру. Дане явище є правом суду, а не обовязком, тому суд визначає поведінку особи, тим паче якщо злочин було вчинено вперше або мало місце дійове каяття і т.д.

Умовою звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів медичного характеру є вчинення неповнолітнім злочину невеликої або середньої тяжкості, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання, що прямо передбачено в ст. 105 КК.

Відповідно до ч. 2 ст. 105 КК суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру:

Застереження., Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього

Передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють чи під нагляд педагогічного складу або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання.

Питання про передачу неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх заміняють, суд повинен вирішувати з урахуванням даних, що їх характеризують. Неприпустимо передавати неповнолітнього під нагляд батька чи матері, які позбавлені батьківських прав, а також батьків чи інших осіб, котрі через свою поведінку не здатні позитивно впливати на нього.

Неповнолітній може бути переданий під нагляд педагогічного колективу навчального закладу тільки за місцем навчання, а трудового колективу — за місцем роботи за наявності даних про те, що цей колектив спроможний здійснювати належний контроль за поведінкою неповнолітнього та позитивно впливати на його виховання.

Покладення на неповнолітнього, який досяг п

Направлення неповнолітнього до спеціальної навчально — виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення але на строк, що не перевищує трьох років . Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.

До спеціальних навчально-виховних установ належать загальноосвітні школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації. Їх статус визначений Законом України від 24.01.1995 «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей».

9 стр., 4494 слов

Шпаргалка по кримінальному праву — Право — и — ...

... суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання належать застосовувати до осіб, винних у їх вчиненні злочину. Бандитизм (юр.аналіз) Об’єкт-громадська безпека. Об’єктивна сторона-організація ... вони настали. Суб’єкт- фізична осудна особа, яка досягла згідно ст.22 14 років Примущення давати показання (юр.аналіз) Об’єкт-правосуддя. Об’єктивна сторона-примушування давати показання щляхом ...

Слід мати на увазі, що до загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації направляють неповнолітніх віком від 11 до 14 років, а до професійних училищ соціальної реабілітації — віком від 14 років [8].

Відповідно ч. 3 ст. 105 КК до неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру.

У разі ухилення від виконання примусових заходів виховного характеру неповнолітнім ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності згідно із ч. 3 ст. 97 КК.

Особливості звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв

У ч. 1 ст. 106 КК передбачено, що суд враховує загальні підстави застосування інституту давності притягнення до кримінальної відповідальності, що передбачені ст. 49 та 80 КК України і після цього застосовують положення ст. 106.

Підставою такого звільнення є закінченням строків давності та строків виконання обвинувального вироку.

Згідно ч. 2 ст. ст. 106 КК України щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті, встановлюються такі строки давності:

.2 роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;

.5 років — у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

.7 років — у разі вчинення тяжкого злочину;

.10 років — у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Згідно ч. 3 ст. ст. 106 КК України щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті, встановлюються такі строки виконання обвинувального вироку:

)2 роки — у разі засудження до покарання, не повязаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

)5 років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років за тяжкий злочин;

)7 років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше 5 років за тяжкий злочин;

)10 років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин [9, c. 47].

Відповідно до положень ст. 49 КК перебіг давності звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітнього зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з’явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п’ятнадцять років. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.

11 стр., 5474 слов

Кримінальний кодекс України та його роль у кримінально правові політиці

... України про кримінальну відповідальність становить виключно Кримінальний кодекс, який ґрунтується на Конституції України ... КК про поняття і види покарання, призначення покарання, звільнення від покарання та від його відбування, ... форми вини, відповідальність за незакінчений злочин і злочин, вчинений у співучасті тощо. Як ... в Україні в перші десять років її формування як незалежної демократичної ...

Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, проти миру та безпеки людства відповідно до ч. 5 ст. 49 КК.

3. Види покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітніх та особливості їх призначення

Згідно із ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Метою покарання є не тільки кара, а й виправлення засуджених та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Воно не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Закон передбачає вичерпний перелік видів покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх, які вчинили злочин:

vштраф (може бути встановлене як додаткове покарання відповідно до ч. 2 ст. 98 КК);

vгромадські роботи;

vвиправні роботи;

vарешт;

vпозбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (встановлюється як додаткове покарання згідно із ч. 2 ст. 98 КК).

Враховуючи те, що зазначені кримінальні покарання застосовують до неповнолітніх, то вже в самому змісті, умовах застосування цих видів покарань існують певні особливості, порівняно з аналогічними покараннями при їх застосуванні до повнолітніх засуджених [10, c. 438 — 439];

Штраф — це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і розмірі, встановлених в Особливій частині КК (ст. 53 КК).

Згідно з ч. 1 ст. 99 цей вид покарання застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення, якщо ж немає самостійного доходу власних коштів або майна, на яке може бути звернене стягнення, то згідно з ч. 3 цієї ж статті може бути застосовано покарання у виді громадських робіт або виправних робіт. У частині другій цієї ж статті встановлюється розмір штрафу: за вчинення злочину, за який передбачено основне покарання лише у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до пятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

23 стр., 11001 слов

Права людини і громадянина. Історія ідеї прав людини. Теорія ...

... економічні, соціальні і культурні права 1966 р. Третє покоління прав людини можна назвати солідарними (колективними), тобто правами всього людства — правами людини і правами народів. Це право на мир, безпеку, незалежність, ... людини й обмеженість сфери дії державної влади; притягнення до кримінальної відповідальності лише на підставі закону (немає злочину, не вказаного в законі; немає покарання, ...

Громадські роботи, Виправні роботи, Позбавлення волі на певний строк

Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому, згідно з ч. 3 ст. 102 КК:

)за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості — на строк не більше одного року шести місяців;

)за злочин середньої тяжкості — на строк не більше чотирьох років;

)за тяжкий злочин — на строк не більше семи років;

)за особливо тяжкий злочин — на строк не більше десяти років;

)за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, — на строк до п’ятнадцяти років.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

Призначення покарання для неповнолітніх теж має свої особливості. Вони викликані насамперед тим, що головною метою покарання є виправлення засуджених, тобто їх соціальна реабілітація. Оскільки психічний розвиток неповнолітніх не відповідає таким критеріям, що притаманні повнолітній особі, то згідно з ч. 1 ст. 103 КК передбачено, що, крім загальних засад призначення покарання (статті 65 — 67 КК), суд при призначенні покарання неповнолітньому повинен ураховувати умови його життя і виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.

Отже, науковці у сфері кримінального права та законодавець у цій ж сфері приділяє значну увагу субєкту злочину неповнолітньому, який має знижений вік кримінальної відповідальності, тому йому притаманні менш сталі психо — фізичні властивості поряд із загальним субєктом. При призначенні покарання неповнолітньому ми повинні керуватись загальним правилам цього інституту, що визначені в Х — ХІ розділах КК, а також положенням, що містяться в ХV розділі КК, тобто тут й визначаються особливості покарання неповнолітніх. Для неповнолітніх закон встановлює вичерпний перелік покарань, що міститься у ст. 98 КК, що мають свої особливості, враховуючи при цьому особу неповнолітнього відповідно до ст. 103 КК. Варто ж сказати, що даний інститут потребує новацій задля індивідуалізації покарання для кожної неповнолітньої особи і досягнення найголовнішої мети покарання — виправлення засуджених і в подальшому запобіганню вчиненню нових злочинів згідно із ст. 50 КК.

4. Особливості звільнення неповнолітніх від покарання та його відбуття

КК України передбачає чотири види звільнення від покарання неповнолітніх:

1) звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 104 КК);

) звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК);

5 стр., 2402 слов

Соціально-правовий механізм забезпечення (реалізації, охорони ...

... реалізацію, охоро­ну і захист прав людини, через демократію пролягає шлях до реальної інтеграції України до Європейського і світового спів­товариства. Міжнародний захист прав людини Права людини регулюються як внутрішньодержавним, ... яких відбувають покарання засуджені — тюрми, колонії та ін.), в армії, в установах Мініс­терства внутрішніх справ. Дійсне «середовище проживання» для прав людини є мож ...

) звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 106 КК);

) умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 107 КК).

Специфіка зазначених різновидів заохочувальних кримінально-правових норм полягає, по-перше, у тому, що застосовуються до неповнолітнього у період призначення та відбування кримінального покарання; по-друге, спрямовані на досягнення цілей покарання виправлення неповнолітніх засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як неповнолітніми, так і іншими особами (ч. 2 ст. 50 КК); по-третє, розповсюджуються на правомірну, соціально-корисну поведінку всіх неповнолітніх, починаючи з моменту розгляду справу в суді, призначення покарання та поширюються на певний період його відбування; по-четверте, передбачають зміну правового статусу неповнолітнього, що безпосередньо віддзеркалюється у вироку чи постанові (ухвалі) суду. Законодавець ставить позитивну пенітенціарну поведінку неповнолітнього засудженого у пряму залежність із можливістю повного зняття кримінально-правового обтяження. Звільнення від призначеного покарання, на відміну від звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 97 КК), застосовується тільки до вже засуджених осіб [11, c. 95].

Звільнення від відбування покарання з випробуванням

Стаття 104 КК передбачає: 1) звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосовано до неповнолітнього лише у разі його засудження до арешту або позбавлення волі; 2) у разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов’язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи.

Варто ж зазначити, що кримінальне законодавство встановлює іспитові строки від одного до двох років.

Звільнення від відбування покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру

Відповідно до ч. 3 ст. 105 КК до неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру.

Метою застосування таких заходів має бути забезпечення інтересів неповнолітнього, які полягають в одержанні не тільки належного виховання, а й освіти, лікування, соціальної, психологічної допомоги, захисту від жорстокого поводження, насильства та експлуатації, а також у наявності можливості адаптуватися до реалій суспільного життя, підвищити загальноосвітній і культурний рівень, набути професії та працевлаштуватися.

Важливе місце при застосуванні примусових заходів медичного характеру посідає Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» від 15. 05. 2006 №2.

Звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у зв’язку із закінченням строків давності, тобто звільнення від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано у певні строки, передбачено у ст. 106 КК. Відповідно до ч. 1 ст. 106 КК суд, застосовуючи даний вид звільнення від відбування покарання керується ст. 49 та 80 Кримінального кодексу з урахуванням положень, передбачених ст. 106 КК. Особливостями застосування цього звільнення від відбування покарання є: а) можливість її застосування до осіб, які не досягли вісімнадцяти років до вчинення злочину, незалежно від їх віку на момент вирішення питання про звільнення від відбування покарання; б) встановлення в них менш тривалих строків давності.

Частина друга ст. 106 КК встановлює такі строки давності:

)2 роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;

)5 років — у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

)7 років — у разі вчинення тяжкого злочину;

)10 років — у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Якщо порівнювати строки давності неповнолітнього та загального субєкта злочину то можна побачити суттєву різницю. Строки давності для загального субєкта складу злочину передбачено в ч. 1 ст. 80 КК:

)два роки — у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі;

)три роки — у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

)пять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше пяти років за тяжкий злочин;

)десять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад пять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;

)пятнадцять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

Для спливу давності виконання обвинувального вироку ч. 3 ст. 106 встановлює такі строки:

)2 роки — у разі засудження до покарання, не повязаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

)5 років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років за тяжкий злочин;

)7 років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше 5 років за тяжкий злочин;

)10 років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання

Особливістю умовно — дострокового звільнення є те, що:

)його підставою виступає виправлення засудженого, доведене сумлінною поведінкою і ставленням не тільки до праці але й до навчання;

Для кращого розуміння підстав умовно — дострокового звільнення варто розкрити такі поняття:

Сумлінна поведінка

Сумлінне ставлення до праці та навчання

У Кримінально — виконавчому кодексі України, а саме у ч. 2 ст. 130 зазначено що засуджені, які стали на шлях виправлення або сумлінною поведінкою і ставленням до праці та навчання довели своє виправлення, можуть бути у встановленому законом порядку представлені до заміни невідбутої частини покарання більш мяким або до умовно — дострокового звільнення від відбування покарання.

Зазначимо також, що до неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш мяким покаранням не застосовується.

) ст. 107 застосовується до осіб, що вчинили злочин до досягнення вісімнадцяти років, незалежно від віку на момент умовно — дострокового звільнення;

) умовно — дострокове звільнення застосовується лише до осіб, що відбувають позбавлення волі;

) застосування цього виду звільнення не залежить від тяжкості скоєного злочину.

Частина третя ст. 107 КК визначає, що умовно — дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване до засуджених за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років після фактичного відбуття:

)не менше третини призначеного строку покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяжкий злочин;

)не менше половини строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила у віці до вісімнадцяти років новий умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

)не менше двох третин строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі і була умовно-достроково звільнена від відбування покарання, але до закінчення невідбутої частини покарання та до досягнення вісімнадцятирічного віку знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі.

Відповідно до всього сказаного щодо цього виду звільнення від покарання та його відбування ми можемо сказати, що наслідками його буде повне звільнення особи від не відбутої частини покарання призначеного судом. Згідно із ч. 5 ст. 107 КК скажемо, що, якщо неповнолітній вчинить новий злочин щодо якого застосоване умовно — дострокове звільнення, то суд буде призначати йому покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 та 72 КК.

Приходимо до висновку, що звільнення неповнолітніх від кримінального покарання та його відбування віддзеркалює привілейований правовий стан осіб, які вчинили злочин до 18-річного віку, у кримінальному законодавстві [13, с. 55 — 56].

5. Особливості зняття та погашення судимості для неповнолітніх

Для відповіді на дане питання потрібно звернутись до інституту погашення та зняття судимості, визначити поняття зняття та погашення судимості, охарактеризувати їх та співставити.

Погашення судимості

У звязку з тим, що погашення судимості повязується законом із спливом певних строків, важливе значення мають передбачені у ст. 90 КК правила обчислення цих строків. У ч. 1 цієї ж статті визначає загальне правило, згідно з яким строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і додаткового покарання (наприклад якщо особу було позбавлено волі і додатково позбавлено права обіймати певні посади, то строк, що погашає судимість, буде обчислюватись тільки після відбуття додаткового покарання).

Крім цього існують інші правила обчислення строків погашення судимості відповідно до певних умов визначених в ст. 90 КК.

Якщо особа, яка відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинила злочин, то відповідно до ч. 5 ст. 90 КК перебіг цього строку переривається й останній обчислюється заново після фактичного відбуття покарання (основного й додаткового) за новий злочин. У таких випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожний злочин.

Отже, при вирішенні питання про погашення судимості правове значення має не тільки наявність вироку суду, яким особу визнано винною у вчиненні злочину, а й підстави та час її звільнення від відбування покарання, оскільки саме з цього часу в передбачених законом випадках особа.

Зняття судимості

)відбування особою покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі;

)зразкова поведінка і сумлінне ставлення до праці довела особу до її виправлення;

)сплив не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного у ст. 89 КК;

)порядок зняття судимості встановлюється КПК.

Отже, погашення і зняття судимості є різними формами припинення стану судимості [15].

Воно можливе лише за наявності передбачених КК підстав і за умови, що особа протягом строку погашення судимості не вчинить нового злочину. Погашення судимості не потребує посвідчення спеціальним рішенням суду чи іншим документом, в той час як зняття судимості цього потребує.

Варто зазначити, що чинний КК містить як загальні норми про зняття та погашення судимості (статті 88-91 КК), так і положення про особливості застосування цього інституту до осіб, які вчинили злочини до досягнення ними вісімнадцятирічного віку (ст. 108 КК) (тобто спеціальні положення, що визначають тривалість строків погашення судимості та умови дострокового зняття судимості для неповнолітнього.

Такими, що не мають судимості визнаються неповнолітні (ч. 2 ст. 108):

)засуджені до покарання, не повязаного з позбавленням волі, після виконання цього покарання;

)засуджені до позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо вони протягом одного року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

)засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

)засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом пяти років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину.

У ч. 3 ст. 108 зазначено, що дострокове зняття судимості допускається лише до особи, яка відбула покарання у виді позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий злочин за підставами визначеними в ч. 1 ст. 108, після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, що зазначено в ч. 2 ст. 108 КК.

Отже, відповідно до вищесказаного можна сказати, що як і в інших поставлених проблемах цієї курсової роботи погашення та зняття судимості для неповнолітніх регулюється загальними та спеціальними нормами КК. Так само як і в інших питаннях ми можемо прослідкувати закономірність, яка виявляється у тому, що для субєкта злочину зі зниженим віком кримінальної відповідальності характерним є гуманізація кримінально — правових норм про що свідчать загальні та спеціальні правила, що встановлені в КК. Не оминуло це явище й інститут зняття та погашення судимості про що свідчить ст. 108 КК в Розділі ХV, що визначає особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. При вирішенні питання щодо зняття та погашення судимості слід вміти користуватись даними поняттями і розуміти різницю між погашенням та зняттям судимості. Погашення судимості в повній мірі регулюється законом, а зняття судимості розглядається судом, що є його правом.

Висновки

Отже, визначаючи субєкта злочину, ми вияснили, що існує субєкт складу злочину із загальним віком кримінальної відповідальності та зниженим віком кримінальної відповідальності. Субєкт складу злочину зі зниженим віком кримінальної відповідальності визначається кримінальним законодавством як неповнолітній. Судячи про це явище, ми можемо сказати, що неповнолітній — це особа, яка лише формує свою особистість, тому вона має певні свої психо — фізичні особливості, і коли йде річ про притягнення до кримінальної відповідальності та покарання такого субєкту ми керуємось спеціальними положеннями, що визначені в Розділі ХV Кримінального кодексу України, тобто це особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

Вивчення цієї проблеми та поглиблення знань щодо неї має важливе значення у всіх аспектах, зокрема воно повинно визначатись на загальнодержавному рівні, оскільки як інші суспільні відносини демонструє нам політику, що проводиться в нашій державі і відповідність її міжнародно — правовим нормам, що дозволяє нам оцінювати певні статистичні дані щодо рівня злочинності в Україні.

Безумовно неповнолітній це особа, яка перебуває на перехідному періоді свого життя. При встановленні вікової межі кримінальної відповідальності законодавець виходив з того, що з досягненням шістнадцяти та чотирнадцяти років неповнолітні здатні повністю усвідомлювати значення своїх діянь (їх суспільну небезпечність) та керувати ними. Однак при цьому ми повинні враховувати й можливу відсталість в розвитку конкретного неповнолітнього, тому при кримінальному проваджені, а саме на стадії досудового слідства необхідно зясувати такі особливості, що буде виражати принцип індивідуалізації кримінальної відповідальності та покарання.

Правовому інституту, що регулює питання кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх притаманні свої особливості. Це насамперед гуманізація поряд із загальними нормами. Важливим аспектом також є те, що лише до неповнолітнього можуть застосовуватись примусові заходи виховного характеру, що свідчить про головної мети покарання, а саме соціальної реабілітації особи, тобто це виправлення засудженого та в подальшому запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Для кращого трактування поняття та характеристики примусових заходів виховного характеру необхідно посилатись на ч. 2 ст. 105 КК та Постанову Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» від 15.05.2006 №2, що виражає правозастосовне судове тлумачення цього явища в кримінальному праві. Також важливе місце в цьому аспекті має Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність» 27.02.2004 №2, що насамперед визначає небезпечні дії, спрямовані на втягнення осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку, у злочинні групи, у вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів, а також тих, які поєднані з незаконним обігом наркотичних засобів або зброї, із застосуванням насильства посягають на статеву свободу та статеву недоторканність особи [16], які визначені у Кримінальному кодексі України та потребують безпосереднього тлумачення для обєктивного розуміння цього явища та додержання законності при вирішені таких справ.

Продовжуючи вивчення особливостей кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх зазначимо, що існують спеціальні у станови для таких осіб на які покладається здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку. Їхній правовий статус визначається Законом України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей».

Враховуючи вищесказане зазначимо, що неповнолітній в кримінальному праві — це той обєкт вивчення, що демонструє нам внесення своїх корективів в інститути кримінального права.

Безумовно ця проблема потребує подальшого вивчення та дослідження науковцями в сфері кримінального права задля кращого функціонування державної політики та дотримання міжнародно — правових норм, які були ратифіковані Україною, зокрема: Конвенція ООН про права дитини від 20. 11. 1989 р., Декларація про права дитини від 20. 11. 1959 р., Європейська конвенція про здійснення прав дітей від 25. 01. 1996 р. і т.д., оскільки неповнолітній повинен зростати зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння, і особливо в дусі миру, гідності, терпимості, свободи, рівності і солідарності.

Підсумовуючи наведене, можна зробити висновок про необхідність правового захисту неповнолітніх, у тому числі й кримінально-правовими засобами. Реальна ситуація в країні в умовах несприятливого впливу факторів соціальної та біологічної екології зумовлює зростання небезпечних для молодого покоління і суспільства в цілому явищ: ранньої алкоголізації і наркоманії, омолодження злочинності, безпритульності, особливо серед неповнолітніх тощо. На даному етапі на державному рівні визнані суттєвість та масштабність завдань щодо охорони життя і здоровя дітей та молоді, попередження негативних проявів у їх середовищі, сформовано у звязку з цим окремий напрям державної політики [17, c. 15]

Список використаної літератури

1.Стан та структура злочинності в Україні за 2012 р. [Електронний ресурс]: за даними держ. стат. М-ва внутр. справ України Урядовий портал. — 2012. — Режим доступу:://www.mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/doccatalog/list? currDir=67108

.Джужа О.М. Основи Кримінального права України / О.М. Джужа // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. — 2013. — №1. — С. — 285. с.

3.Вісник Кримінологічної асоціації України №3: збірник наукових праць [редкол. Л.М. Давиденко, Т.А. Денисова, О.М. Джужа та ін.]. — Х.: Золота миля, 2013. — 264 с.

.Кримінальне право України: Загальна частина: підручник / Ю. В Баулін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін.; за ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — 4 — те вид., переробл. і допов. — Х.: Право, 2010. — 456 с.

.Марцеляк О. Омбудсман з прав дитини: проблеми формування та розвитку у світі і в Україні / О. Марцеляк // Право України. 2003. — №10. — С. 44-48.

.Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» від 16.04.2004 №5. [Електронний ресурс] — Режим доступу: #»justify»>.Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Ю.В. Баулін, В. І. Борисов, Л.М. Кривоченко та ін.; За ред. проф. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — 3-є вид., перероб. І допов. — К.: Юрінком Інтер, 2007. — 496 с.

.Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» від 15.05.2006 №2. [Електронний ресурс] — Режим доступу: #»justify»>.Кримінальний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. Станом на 1 верес. 2014 року: (ОФІЦ. ТЕКСТ).

— К.: ПАЛИВОДА А.В., 2014. — 212 с. — (Кодекси України)

.Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М. І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. проф. М. І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — 2-е вид., перероб і допов. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 480 с.

.Вісник Академії адвокатури України. — К.: Видавничий центр Академії адвокатури України, 2009. — число 1 (14).

— 308 c.

12. Кримінальне право України. Загальна Частина: Навчальний посібник / Альошин Д.П., Байлов А.В., Васильєв А.А., Вапсва Ю.А. та ін. / За заг. ред. Вапсви Ю.А. — Харків: Харківський національний університет внутрішніх справ, 2008. — 379 с.

.Хряпінський П.В. Позитивна кримінальна відповідальність (зміст, форми та реалізація): науковий нарис / П.В. Хряпінський. — Запоріжжя: ЗНУ, ТОВ «КСК-Альянс», 2008. — 115 с.

.Кримінальне право України: Навч. посіб. / C. Г. Волкотруб, О.М. Омельчук, В.М. Ярін та ін. — За ред. О.М. Омельчука. — К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. — 297 с.

.Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості» від 26. 12. 2003 №16. [Електронний ресурс] — Режим доступу: #»justify»>.Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність» 27.02.2004 №2. — [Електрон. ресурс] — Режим доступу: zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-04