Конституційне право України (2)

Курсовая работа
  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГАЛУЗІ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
  • 1 Поняття та предмет галузі конституційного права

    2 Методологія конституційно-правових досліджень

    • СИСТЕМА ГАЛУЗІ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

    2.1 Принципи та інститути галузі конституційного права

    2 Конституційно-правові норми

    3 Джерела конституційного права України

    • КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ І ЇХ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

    Висновки

    Список використаної літератури

    Вступ

    Актуальність. Конституційне право України є провідною галуззю національного права й регулює найбільш важливі суспільні відносини, пов’язані із забезпеченням прав і свобод людини, реалізацією публічної влади народом України, державою та територіальними громадами. У всіх системах права і правових системах країн світу конституційне право як галузь права вважається, як правило, провідною, пріоритетною галуззю публічного права. Це властиво і системі права України.

    Конституційне право України є провідною галуззю національного права, норми якої регулюють політичні та інші, тісно пов’язані з ними найважливіші суспільні відносини.

    На сьогодні в науці конституційного права існують різні, часто суперечливі визначення конституційного права як галузі права, що сформувалися історично в кожній окремо взятій країні світу.

    Застосування терміна «конституційне право» в національній правовій системі є цілком об’єктивним і закономірним і найбільш вдалим, оскільки конституційне право України регулює найважливіші суспільні відносини як у державі, так і в суспільстві, а Конституція України визнається однією із найвищих цінностей суспільства і держави. До того ж народ України вважається носієм суверенітету і єдиним джерелом влади, тобто пріоритетним суб’єктом конституційного права.

    В Україні провідні вчені-конституціоналісти (В. Ф. Погорілко, В. М. Шаповал та ін.) розуміють під поняттям конституційного права України провідну галузь національного права, що являє собою сукупність правових норм, які закріплюють і регулюють суспільні відносини, що забезпечують організаційну і функціональну єдність суспільства як цілісної соціальної системи, основи конституційного ладу України, статус людини і громадянина, територіальний устрій держави, форми безпосередньої демократії, систему органів державної влади та місцевого самоврядування.

    Сьогодення ставить перед вітчизняною юридичною наукою складні виклики і завдання, конструктивне і своєчасне розв язання яких є запорукою існування та дієвості України як суверенної та незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. За час свого утвердження та розвитку галузь конституційного права в Україні почала ефективно здійснювати не лише свою гносеологічну, а й прогностичну функцію. Нині цілком закономірною є цінність тих наукових досліджень, які стають надійним теоретико-методологічним фундаментом як для теперішніх, так і майбутніх політико-правових процесів у суспільстві та державі, утверджують ідеї та ідеали демократії й верховенства права, формують теорію конституціоналізму, конституційного права та Конституції України, виступають надійним дороговказом у конституційній правотворчій і правозастосовній діяльності.

    7 стр., 3097 слов

    Загальна характеристика конституційного права України

    ... прибічниками конституційного права як демократичного обмеження державного свавілля з допомогою конституції. На сьогодні у багатьох країнах послуговуються терміном «державне право», проте перевага віддається іменуванню цієї основоположної галузі права як «конституційне право». ...

    Актуальним предметом конституційно-правових досліджень, насамперед, стають проблеми предмета і методу галузі конституційного права, її система та функції. Тобто ті властивості, що дають уявлення про галузь конституційного права як про юридичну категорію.

    Враховуючи суспільну важливість цієї галузі законодавства досліджувані питання тією чи іншою мірою розглянуті в працях В. В. Кравченка, В. Ф. Погорілка, В. Я. Тація, Ю. М. Тодики, В. Л. Федоренко, О. Ф. Фрицького, В. М. Шаповала, Ю. С. Шемшученко та інших авторів.

    Об`єктом дослідження є: конституційне право як галузь національного права України.

    Предметом дослідження є: основні властивості й риси конституційного права як галузі на сучасному етапі.

    Мета роботи: дослідити та теоретично обґрунтувати особливості галузі конституційного права України, що дозволять отримати необхідне уявлення про сучасний стан конституційного права України.

    Основні завдання дослідження:

    ·дати загальну характеристику галузі конституційного права;

    ·розкрити систему галузі конституційного права України;

    ·дослідити конституційно-правові відносини і їх загальну характеристику.

    Робота складається з вступу, основної частини, висновків, списку використаної літератури, при цьому основна частина складається з трьох розділів, в яких послідовно розкривається тема дослідження.

    1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГАЛУЗІ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

    1.1 Поняття та предмет галузі конституційного права

    Конституційне право — провідна галузь права України. Вона, як й інші, з одного „боку, являє собою сукупність правових норм, що мають внутрішню єдність, загальні ознаки, а з другого — відрізняється від норм інших галузей права.

    Предметом її правового регулювання є найважливіші суспільні відносини. З конституційного права починається формування всієї системи національного права, всіх його галузей. Світова практика свідчить, що жодна галузь національного права будь-якої країни не може розвиватись, якщо вона не має підґрунтя в конституційних принципах або нормах конституційного законодавства чи, тим більше, суперечить їм.

    3 стр., 1093 слов

    Поняття та види речового права

    ... але також і права. У дореволюційній Росії під категорію речового права підводили широкий спектр цивільних прав, особливо в галузі земельних відносин. У радянський період речове право спочатку було ... років 20 століття, обмежені речові права були майже повністю виключені з системи цивільного права, за винятком права оперативного управління, і речове право стало синонімом права власності. Стаття 216 ...

    Конституційне право як галузь права в будь-якій державі є основною складовою її національної правової системи. Ця галузь права, як і інші, охоплює сукупність правових норм, що встановлюються й охороняються державою. Проте конституційне право вирізняється серед інших галузей права специфічною сферою суспільних відносин, що регулюються його нормами.

    Конституційно-правові норми регулюють основні принципи соціально-економічного, політичного й територіального устрою держави, порядок її відносин з інститутами громадянського суспільства, здійснення основних прав і свобод людини та громадянина, визначають систему органів державної влади тощо.

    Конституційне право — це багатопланова категорія, що розглядається в трьох аспектах: як галузь права в національній правовій системі, тобто як сукупність конституційно-правових норм, що діють на території певної країни; як наука, що вивчає конституційно-правові норми та правовідносини й інститути, які формуються на їх основі; як навчальна дисципліна, що базується на досягненнях і даних науки.

    Конституційне право України становить систему правових норм, що регулюють відносини народовладдя, через які забезпечується організаційна й функціональна єдність українського суспільства як цілісної соціальної системи. Конституційне право закріплює основи конституційного ладу України і правового статусу людини й громадянина, територіальний устрій, систему державних органів і основні засади та принципи організації місцевого самоврядування в Україні [2, с.7].

    До кваліфікаційних ознак конституційного права, які в сукупності дають змогу виокремити цю галузь права в самостійну, належать предмет і метод правового регулювання, соціальне призначення, роль і принципи конституційного права, його завдання та функції, наявність конституційної (конституційно-правової) відповідальності.

    Для характеристики будь-якої галузі права найважливішим є визначення сфери регульованих нею суспільних відносин, тобто предмета правового регулювання. Для цього слід розглянути сутність і зміст суспільних відносин, охоплюваних певною галуззю; якісну відмітність і специфічні ознаки таких відносин; роль і значення цих відносин у життєдіяльності суспільства тощо.

    Основним предметом правового регулювання конституційного права України є суспільні відносини, які виникають і діють у процесі здійснення влади народом України. Такі відносини регулюються правовими нормами, які становлять зміст найважливіших джерел конституційного права — Конституції України, Декларації про державний суверенітет України, законів України та ін.

    Предмет конституційного права охоплює чотири групи суспільних відносин:

    засади народовладдя, суверенітет народу;

    які визначають устрій держави як організації влади народу та для народу;

    засади функціонування держави;

    які визначають характер звязків між державою та конкретною особою [2, с.8].

    3 стр., 1187 слов

    Загальна декларація прав людини та Конституція України: спільне ...

    ... використаної літератури: 1. Загальна декларація прав людини. 2. Конституція України. 3. Міжнародне приватне право, К.: Юрінком, 1997. 4. Посібник для Гельсінських комітетів, К.: Право, 1995. 5. Довідник з прав людини, К.: Право, 1995. 6. ... який, до речі, згадує ще Біблія. Проте, якби така норма була закріплена конституційно, то напевно б з'явилися дуже багато проблем. Кожна людина має свої симпатії ...

    Тенденція щодо розширення предмета науки конституційного права залишається стійкою в усі часи — з кожним роком система явищ, які досліджуються відповідною юридичною наукою, невпинно зростає. Так, у середині 90-х років XX ст. вітчизняні вчені почали схилялися до думки, що до предмета науки конституційного права належать не лише норми та інститути цієї галузі права, а й аналіз великого кола державно-правових відносин, їх специфіка, основи їх виникнення, розвитку та припинення. Нині ж ці новації є аксіоматичними і беззастережно належать до предмета конституційно-правових досліджень [18].

    Предмет науки конституційного права є однією з ключових категорій відповідної юридичної науки, яка дає, власне, відповідь на запитання про те, які саме явища правового буття досліджує конституційно-правова наука. В умовах сьогодення поряд із системою конституційного права, його джерелами та функціями, конституційно-правовими відносинами і конституційною відповідальністю предметом науки є також історія цієї галузі права, законодавства, науки і навчальної дисципліни; доктрина конституційного права; методологічний і науково-категоріальний апарат тощо. До того ж нині формуються й нові перспективні напрями конституційно-правових досліджень, повязані з актуальними проблемами теорії відповідної юридичної науки і навіть реформою конституційно-правової освіти в Україні.

    Предмет науки конституційного права є значно ширшим за предмет галузі конституційного права України, але він не може не узгоджуватися з предметом конституційно-правового регулювання, оскільки пріоритетним завданням науки конституційного права є насамперед належне теоретико-методологічне забезпечення й оптимізація реальних конституційних процесів в Україні. В іншому разі конституційно-правова наука набуде схоластичного характеру, втратить свою практичну значущість. Останній сценарій є неприпустимим ні для конституційно-правової науки і її представників, ні для суспільства та держави. Він існує поза межами раціонального.

    Неоднозначною залишається й тенденція щодо розширення предмета конституційно-правової науки за рахунок питань, які є традиційними для інших наук — філософії, соціології, політології, державного управління тощо. Ця проблема не є новою для вітчизняної юридичної науки загалом. Свого часу рішуче висловлювався проти розширення предмета загальної теорії права за рахунок політичних, соціологічних і управлінських проблем В. Копєйчиков [6].

    На жаль, у певних випадках підміна предмета науки конституційного права проблемами інших наук і нині подається як «новація», хоча теоретична та практична значущість таких досліджень є сумнівною.

    Водночас вітчизняна конституцій-но-правова наука в XXI ст. не може ігнорувати теоретичні й методологічні здобутки філософії, політології, соціології, державного управління та інших споріднених до неї наук, самоізолюватися від них. Очевидно, що інтегративні процеси є визначальними для сучасної науки в усьому світі. Це означає, що всі науки, а також наука конституційного права, приречені не лише визнавати, а й використовувати успіхи і здобутки споріднених наук.

    6 стр., 2774 слов

    Політичні права і свободи громадян України

    ... Література Політичні права і свободи громадян України 1. Свобода пересування, вибору місця пр о жи в а н н я , право ві ль ного залишення території України Право на свободу ... проживання. Ст.. 33 Конституції України, у якій закріплене це право, повністю відповідає вимогам Загальної декларації прав людини (ст.. І3), Міжнародного пакту про громадянські й політичні права (ст. 12). Це ...

    На думку, деяких провідних фахівців предметом науки конституційного права є, насамперед, обєктивні явища конституційно-правового буття, які потребують наукового дослідження з метою теоретико-методологічного забезпечення сучасних конституційних процесів в Україні. Це передусім актуальні проблеми теорії та практики конституційного права України, зарубіжних країн, ЄС тощо [23, с.15].

    Помітною тенденцією розвитку науки конституційного права в Україні та за кордоном є процеси «муніципалізації» відповідних наукових досліджень. Активізація досліджень, повязаних із конституційними засадами місцевого самоврядування та муніципальною реформою, не залишилась непоміченою й для вітчизняної конституційно-правової науки. Так, в останні роки із системи науки конституційного права почало рельєфно виокремлюватися муніципальне право України.

    Відповідна постанова президії ВАК України визначає цю галузь юридичної науки 12.00.02 — «конституційне право; муніципальне право» як таку, що досліджує конституційні засади побудови держави та суспільства, основні права, свободи й обовязки людини та громадянина, інститути безпосередньої демократії, конституційні основи організації та діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, а також Конституцію як Основний Закон держави та суспільства. Тобто предметом науки конституційного права в XXI ст. стають насамперед актуальні проблеми теорії та практики конституційного та муніципального права України, а також суміжні з ними проблеми, що повязані з теорією та історією конституційного та муніципального права в усіх їх вимірах — як галузі та підгалузі національного права, юридичної науки та освіти [20, с.12].

    Таким чином, конституційне право України є одним з найважливіших засобів забезпечення повновладдя народу України в політичній, економічній і соціально-культурній сферах його життєдіяльності. Жодна інша галузь права не закріплює суспільних відносин, що становлять основи повновладдя народу України. Це виняткова прерогатива конституційного права.

    1.2Методологія конституційно-правових досліджень

    Поза будь-яким сумнівом, дихотомічний взаємозвязок предмета і методу наукових досліджень властивий і конституційному праву. Тож, розширення предмета конституційно-правових досліджень і зміщення акцентів у бік практичної значущості відповідних досліджень передбачає й переосмислення існуючої методології конституційно-правових досліджень.

    Як відомо, метод («метод» походить від давньогрецького слова — «шлях пізнання») конституційно-правової науки дає змогу вирішити питання про ті наукові прийоми і способи пізнання, які застосовуються при здійсненні відповідної наукової діяльності.

    Сутність, структурні та функціональні особливості методу конституційного регулювання визначаються характером і специфікою предмета регулювання. Розглянемо основні особливості цього методу.

    69 стр., 34413 слов

    Теорія держави і права

    ... як і право не існує без держави. Знаходячись в єдності, вони і визначають теорію держави і права як єдину науку про державу і право. По-четверте, теорія держави і права - це найбільш загальна наука про державу і право. Теорія держави і права - ...

    . За допомогою методу конституційного регулювання закріплюються не всі, а найголовніші, кардинальні принципи й положення, які визначають зміст і основні напрями розвитку суспільства.

    . Характерна особливість цього методу — максимально високий юридичний рівень. Відносини, що виникають і діють у процесі здійснення основ повновладдя народу України, на найвищому законодавчому рівні закріплюються Конституцією України. Безпосереднє закріплення — визначальний спосіб у галузі конституційного права України.

    Після способу безпосереднього конституційного нормозакріплення найпоширенішими в конституційному праві є такі способи правового регулювання, як позитивні зобовязання, дозвіл, заборона, регламентування структури [2, с. 8].

    . У конституційному праві переважають прийоми імперативного, централізованого регулювання, коли відносини між субєктами права ґрунтуються на засадах субординації, тобто підпорядкування одного субєкта іншому. Тому поведінка субєктів конституційного права жорстко програмується, а їхні права чітко й однозначно окреслені.

    . Однією з особливостей методу конституційного регулювання є його установчий характер. У суспільстві існує багато відносин, які потребують первинного правового впливу, тобто регулюються вперше.

    . Метод конституційного регулювання має універсальний характер. Дія цього методу найчастіше поширюється на всі сфери життєдіяльності, у той час як норми інших галузей права регламентують конкретні аспекти суспільного життя. Отже, конституційне регулювання впливає на всі галузі національної правової системи.

    . Специфічною ознакою методу є поєднання безпосереднього, прямого регулювання суспільних відносин нормами конституційного права з непрямою (опосередкованою) дією Конституції загалом, її інститутів і окремих норм.

    . До специфічних ознак методу конституційного регулювання належить також поєднання стабільності й динамізму. З одного боку, конституція — це надзвичайно постійний, стійкий політико-правовий документ, з іншого боку, вона не може не враховувати розвиток суспільних відносин. Отже, має бути раціональне співвідношення між стабільністю і динамізмом конституції [2, с. 9].

    Слід зауважити, що методи не застосовуються поодинці.

    У цьому сенсі методологія науки конституційного права є вченням про методи, їх систему та принципи, а також порядок їх застосування при дослідженні явищ конституційно-правового буття, що становлять предмет відповідної юридичної науки. Це вчення, у свою чергу, залишається одним із пріоритетних напрямів конституційно-правових досліджень. Адже сучасна вітчизняна юридична наука перебуває в пошуку універсального методологічного інструментарію пізнання правової реальності [20].

    3 стр., 1069 слов

    Конституційне право України

    ... необхідне написання контрольної роботи. Проведення контрольної роботи спрямовано на глибоке вивчення основних тем курсу конституційного права України, на вироблення вміння самостійно працювати з першоджерелами, над ... до Генерального прокурора України на дії керівництва установи, внаслідок яких він не міг реалізувати своє конституційне право обирати народних депутатів України. В поясненні начальника ...

    2. СИСТЕМА ГАЛУЗІ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

    2.1 Принципи та інститути галузі конституційного права

    Розглянемо поняття системи конституційного права. У загальному вигляді її можна уявити як своєрідне утворення, що складається з трьох відносно самостійних, але надзвичайно тісно взаємоповязаних блоків: принципів конституційного права, його інститутів і норм [17, с.9].

    Принципи конституційного права — це фундаментальні засади, в яких втілюються сутність і політико-правове призначення цієї галузі права та її основного джерела — Конституції України. Це своєрідний каркас, що становить основу конституційного права, обєднує його в одне ціле, визначає характер і динамічну спрямованість.

    Принципи конституційного права поділяються на загальні й особливі. Перші декларуються безпосередньо в Конституції України, втілюють її основні ідеї, призначення і соціальну роль. Зокрема, загальними є принципи розподілу влади, верховенства права, прямої дії норм Конституції, єдиного громадянства, невідчужуваності та непорушності прав і свобод людини й громадянина та ін. Другі наповнюють реальним змістом конкретні конституційно-правові відносини. Вони мають чітко окреслену юридичну природу і застосовуються в безпосередній діяльності держави та її органів. Зокрема, до особливих належать принципи побудови і діяльності органів державної влади, виборності органів місцевого самоврядування та ін. (Принципи конституційного права висвітлюватимуться переважно у розділах 3-5.) [1].

    Інститут права — це сукупність норм права, які регулюють певне коло однорідних, однопорядкових суспільних відносин і утворюють однорідну групу. Це стосується й інституту конституційного права, норми якого вирізняються певною автономністю, відносною самостійністю правового регулювання. Розрізняють галузеві та міжгалузеві інститути права. Галузевими інститутами конституційного права є інститути представницьких органів, громадянства, територіального устрою, місцевого самоврядування тощо, міжгалузевим — інститут власності [19, с. 9].

    Інститути конституційного права розрізняють за змістом, структурою, методами й завданнями правового регулювання. Серед них є надінститути, що охоплюють значне коло суспільних відносин і низку інших інститутів (підінститутів), які, у свою чергу, можуть мати дрібніші структурні підрозділи. Надінститутами вважаються інститути влади народу, державного суверенітету, державної влади та ін.

    Таким чином, інститут конституційного права — це функціонально відокремлена, внутрішньо стабільна підсистема взаємоповязаних правових норм. Це — основний підрозділ конституційної галузі права, що становить систему інститутів права й охоплює кілька різновидів правовідносин, однорідних за змістом і методами правового впливу [11, с. 136].

    Інститути конституційного права в сукупності утворюють чітку систему, яка є основою Конституції України. Вони розміщуються в певному порядку і всі входять у текст Конституції України. Загальне уявлення про систему цих інститутів дає зміст Конституції України, де відбито інститути загальних засад конституційного ладу, прав і свобод людини й громадянина, прямого народовладдя, законодавчої, виконавчої та судової гілок влади, територіального устрою, місцевого самоврядування, а також інститут, що визначає порядок внесення змін і доповнень до Конституції України [9, с.198].

    48 стр., 23584 слов

    Адміністративне право України

    ... дає підстави розширивши сферу суспільних відносин, що підлягають регулюванню адміністративним правом. А саме – адміністративне право України покликане регулювати відносини у зв’язку з реалізацією не лише ... Тобто це те, що регулюється нормами цієї галузі права. У вітчизняному правознавстві традиційно вважалося, що адміністративне право є самостійною галуззю права, за допомогою якої держава регулює ...

    Інститути конституційного права можна класифікувати також залежно від відносин, які вони закріплюють у джерелах конституційного права.

    І. Інститут народовладдя:

    безпосереднє народовладдя (пряма демократія);

    представницьке народовладдя (через обраних представників народу);

    місцеве самоврядування.. Інститут конституційного оформлення народовладдя:

    конституційний лад;

    юридична конституція;

    конституційні закони;

    конституційна законність;

    конституційні звичаї, традиції.

    ІІІ. Інститут правового статусу людини та громадянина:

    громадянство (постійний звязок особи й держави);

    система основних прав і свобод людини і громадянина;

    гарантії основних прав і свобод.. Інститут державного будівництва:

    форма держави;

    територіальна організація України;

    механізм держави [2, с. 11]

    2.2 Конституційно-правові норми

    конституційний регулювання право норма

    Конституційно-правові норми — це загальнообовязкові правила поведінки, встановлені чи санкціоновані державою з метою охорони і регулювання певних суспільних відносин, які становлять предмет галузі конституційного права. Ці норми є особливим різновидом норм національної правової системи. їм властиві такі самі ознаки, як і всім іншим правовим нормам. Разом з тим конституційно-правові норми мають специфічні якості й ознаки, які дають змогу виокремити конституційне право в самостійну галузь. Зокрема, конституційно-правові норми вирізняються:

    змістом, оскільки регулюють особливі суспільні відносини — народовладдя;

    установчим характером, оскільки встановлюють порядок створення правових норм, обовязковий для всіх інших галузей права;

    вищою юридичною силою щодо інших правових норм;

    15 стр., 7371 слов

    Джерела податкового права України

    ... норми, що регулюють питання встановлення, введення і стягування податків і зборів, відносини у сфері податкового контролю й відносини з приводу притягнення до відповідальності за вчинення податкового правопорушення. Джерела податкового права ...

    особливостями структури (для них, як правило, не характерна тричленна структура — гіпотеза, диспозиція і санкція).

    Одні конституційно-правові норми, а саме норми-принципи, норми- декларації, норми-цілі, мають лише диспозицію, інші мають і диспозицію, і гіпотезу. Санкція міститься лише в окремих конституційно-правових нормах.

    До характерних ознак конституційно-правових норм належать такі:

    найвища стабільність порівняно з нормами інших галузей права;

    підвищений рівень охорони з боку держави;

    прямий характер дії;

    особливий механізм реалізації [13, с.9].

    Конституційно-правові норми мають також політичний характер, оскільки основним предметом конституційного права є державно-політичні відносини влади, тобто політичні відносини, що виникають і здійснюються у сфері функціонування держави. Однак характеризувати такі норми як суто політичні немає підстав.

    Серед конституційно-правових норм важливе значення мають нетипові нормативні положення, в яких безпосередньо не визначаються права і обовязки субєктів. їх завдання полягає в іншому: вони є сполучною ланкою між нормами різних галузей права, інтегруючим фактором, що забезпечує єдність і стабільність правової системи. Це — нормативні приписи, які визначають загальні принципи конституційного права, норми, що гарантують певні права, установчі норми, юридичні конструкції,, норми-дефініції та ін.

    Багато конституційно-правових норм не мають ні гіпотези, ні санкції, наприклад, статті 1-3, 5, 7, 15, 20 Конституції України. Гіпотези містяться у статтях 27, 82, 87, 111 Конституції України. Вказівки на санкцію є, зокрема, у статтях 56, 60, 62, 81 Конституції України [1].

    Елементи конституційно-правової норми часто переплітаються між собою, тому на практиці часом доволі важко виокремити їх у чистому вигляді.

    Засобом забезпечення реалізації конституційно-правових приписів можуть бути санкції (точніше, норми, які передбачають певні санкції) інших галузей права (це стосується статей 34, 47, 50, 52-6, 80, 81, 105, 111 Конституції України, охорона й реалізація яких забезпечується спорідненими нормами кримінального та адміністративного права) [1].

    Конституційно-правові норми класифікують за різними ознаками. Найпоширенішою є класифікація конституційно-правових норм за змістом, що розкривається насамперед через предмет правового регулювання, уявлення про який дає система (зміст) Конституції України. Відповідно до цього всі норми поділяють на кілька груп, які закріплюють:

    основні засади конституційного ладу України;

    конституційні права і свободи людини й громадянина;

    народне волевиявлення (вибори, референдуми) та інші форми безпосередньої демократії;

    організацію державної влади (законодавчої, виконавчої, судової, Президента України, самоврядування тощо);

    територіальний устрій України, зокрема його визначальні принципи, систему адміністративно-територіального поділу, статус Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя [2, с. 13].

    За змістом конституційно-правові норми поділяють на матеріальні та процесуальні.

    Матеріальні норми права відтворюють зміст діяльності державних органів, визначаючи їх правовий статус, а процесуальні норми закріплюють порядок, способи, методи здійснення цієї діяльності шляхом встановлення конкретних організаційно-правових (процесуальних) форм реалізації матеріальних норм права. Матеріальні норми відповідають на запитання що робити?, а процесуальні — як робити?, а їх взаємозвязок — це звязок змісту і форми.

    Процесуальні норми є складовою практично всіх інститутів конституційного права України. їх функціональне призначення — обслуговувати інститут, забезпечувати реалізацію його норм. Особливо це характерно для таких інститутів, як виборче право, парламентське право (законодавча влада), зокрема законодавчий процес, місцеве самоврядування.

    Особливу роль процесуальні норми відіграють у конституційному праві. Без них неможлива реалізація конституційних інститутів і норм. Вони визначають порядок діяльності державних органів, прийняття рішень з питань, що входять у їх компетенцію, а також порядок реалізації цих рішень. Процесуальні норми мають виняткове значення для юрисдикційної діяльності Конституційного Суду України, що вирізняється чітко окресленим процедурно-процесуальним характером, дотримання якого є неодмінною умовою ефективного функціонування Суду [16,с.8].

    Конституційне право специфічно поєднує елементи матеріальних та процесуальних норм, тобто є, так би мовити, матеріально-процесуальним. Поки що немає достатніх підстав для виокремлення з конституційного права конституційно-процесуальної галузі. До того ж часто практично неможливо поділити конституційно-правові норми на матеріальні та процесуальні й зосередити останні в одному процесуальному акті, тобто існують проблеми кодифікації таких норм.

    Розрізняють також регулятивні та охоронні конституційно-правові норми. Регулятивні норми можуть бути зобовязальними (встановлюють обовязок особи вчинити певні позитивні дії), заборонними (зобовязують утримуватися від вчинення певних дій) та уповноважувальними (дають право на здійснення певних позитивних дій).

    За мірою визначеності конституційно-правові норми поділяють так:

    абсолютно визначені, імперативні, що передбачають такий і тільки такий варіант поведінки (наприклад, обрання Президента України народом України на основі загального, рівного та прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 5 років);

    відносно визначені, що передбачають певну свободу вибору.

    У свою чергу, відносно визначені норми поділяють на ситуаційні, факультативні й диспозитивні. Ситуаційні норми дають можливість вирішувати питання залежно від конкретних ситуацій, що складаються у процесі здійснення влади народом України. Факультативні норми поряд з основним варіантом передбачають факультативний. Диспозитивні норми надають право вибору варіанта поведінки на власний розсуд, якщо на це в законі немає конкретної заборони.

    За сферою дії розрізняють норми загальні й локальні, за тривалістю дії — постійні та тимчасові, за органами, що видають нормативні акти — видані Верховною Радою України, Президентом України, органами місцевого самоврядування.

    Конституційно-правові норми поділяють також за юридичною силою.

    2.3 Джерела конституційного права України

    Джерела права розрізняються:

    а) за матеріальним змістом (матеріальні умови життя суспільства, система економічних звязків, форми власності тощо); б) за ідеальним змістом (правова свідомість); в) за юридичним змістом (різні форми — засоби вираження, обєктивація правових норм).

    Тому під джерелами права в юридичному значенні розуміють форму вираження, обєктивацію державної волі.

    Основними видами джерел конституційного права у світі є нормативно-правові акти, судові прецеденти, правові звичаї, а інколи міжнародні і внутрішньодержавні договори. У свою чергу, нормативно- правові акти конституційного права поділяються на закони, нормативні акти виконавчої влади, нормативні акти органів конституційного контролю (нагляду), парламентські регламенти, акти органів місцевого самоврядування.

    Система правових актів, що становлять джерела конституційного права України, є досить широкою. Це Конституція України, Конституція Автономної Республіки Крим, закони, постанови Верховної Ради України, акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Акт проголошення незалежності України, постанови Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, регламенти тощо. Правові акти конституційного характеру має право приймати Центральна виборча комісія як орган державної влади.

    Особливе місце серед джерел конституційного права України належить Конституції України, в якій закріплюються найбільш принципові державно-правові норми загального характеру. Вони мають найвищу юридичну силу, стосуються всіх сфер життя суспільства: політичної, економічної, соціальної, духовної. Таким діапазоном змісту Розділ 1. Конституційне право України як галузь права своїх норм Конституція України суттєво відрізняється від інших джерел конституційного права. Важливо й те, що в ній визначається багато інших видів джерел цієї галузі національної правової системи.

    Норми Конституції України стосуються кожного громадянина, усіх субєктів суспільних відносин. Значна кількість конституційних норм мають установчий характер.

    Джерелом конституційного права України є міжнародні договори. Конституція України (ст. 9) встановлює, що чинні міжнародні договори, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Серед ратифікованих міжнародних договорів, що є джерелами конституційного права України, слід назвати такі, як Конвенція про захист прав людини та основних свобод 1950 року, Європейська хартія регіональних мов 1992 року, Європейська конвенція про громадянства 1997 року.

    Види джерел галузі конституційного права України чітко визначені в Конституції України та інших нормативно-правових актах. Але на даному етапі конкретні акти, які містять конституційно-правові норми, мобільні, дуже часто змінюються, скасовуються, новелізуються, що зумовлюється як обєктивними, так і суто субєктивними чинниками, труднощами перехідного процесу формування української державності.

    Останньою тенденцією в питанні джерельної бази конституційного права України є поступове визнання судового прецедента як форми зовнішнього вираження норм цієї галузі публічного права. Для цього є відповідні нормативні підстави. Згідно з ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, «суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини». З огляду на те, що адміністративна юрисдикція поширюється на публічно-правові спори, які виникають, у тому числі, і в конституційно-правовій сфері, такий нормативний припис є достатньо показовим свідченням вищеназваної тенденції.

    Таким чином, для системи науки конституційного права, яка співвідноситься з предметом однойменної галузевої науки, характерною є тенденція постійного розвитку та структуризації. Якщо на початку становлення незалежності України головним завданням правознавців було дослідження принаймні основних інститутів конституційного права молодої держави та перспектив їх розвитку у найближчі роки, то нині вітчизняна конституційно-правова наука є одним із флагманів юридичної науки серед багатьох пострадянських і постсоціалістичних країн. Ця теза підтверджується й уявленнями про систему науки конституційного права та її основні складові, які були й існують у середовищі вітчизняних правознавців.

    Пізніше В. Шаповал визначав основними напрямами наукових досліджень у конституційному праві розроблення досконалої теорії конституції; теорії установчої влади; проблеми застосування норм конституції; проблеми конституційно-правового регулювання; проблеми норм і інститутів конституційного права як загального явища; вчення про джерела конституційного права України; проблеми систематизації норм конституційного права України; проблеми відповідальності у конституційному праві України; проблеми інституційного і функціонального характеру, що присвячені таким субєктам відповідної галузі, як органи державної влади; проблеми парламентаризму; проблеми статусу Президента України і Кабінету Міністрів України; проблеми судоустрою і судочинства [25].

    Ці напрями не втратили актуальності й нині, але суттєво розширились і деталізувались у XXI ст.

    3. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ І ЇХ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

    Одним з найважливіших у теорії конституційного права є питання конституційних відносин. Виявлення характеру таких відносин, їх змісту і особливостей дає можливість відмежувати конституційне право від інших галузей права, розкрити його функціональне призначення.

    Конституційні відносини є результатом дії конституційно-правових норм, хоча це не означає, що такі відносини виникають безпосередньо з цих норм: основою їх виникнення є безпосередня практична діяльність субєктів конституційного права. Правовідносини є головним засобом, з допомогою якого вимоги юридичних норм втілюються в поведінці людей. Юридичні норми реально виявляють свої регулятивні властивості тільки тоді, коли вони починають функціонувати у правовідносинах. Конституційно-правові відносини забезпечують звязок Основного Закону з найважливішими соціальними процесами і є результатом дії норм конституційного права. Вони виникають із практичної діяльності субєктів державно — правових звязків.

    Конституційно-правовими називають суспільні відносини, що регулюються конституційно-правовими нормами. Субєкти таких відносин наділяються взаємними правами і обовязками згідно з приписом конституційно-правової норми [10].

    Найхарактернішими є такі ознаки конституційно-правових відносин:

    це найсуттєвіші суспільні відносини, які виникають у сфері здійснення влади народом України (усі інші суспільні відносини підпорядковуються конституційним відносинам);

    це різновид політико-правових відносин, основним предметом регулювання яких є політика, тобто сфера життєдіяльності суспільства, повязана з державною владою й боротьбою різних політичних партій і соціальних груп за завоювання та здійснення влади. Звідси випливає особливий імперативний характер цих відносин, їх провідна роль у системі правових відносин. Вони визначають зміст інших відносин, функціональне призначення яких полягає в забезпеченні суверенітету народу України;

    вони мають особливе коло субєктів, основною ознакою яких є реалізація державно-владних повноважень здебільшого шляхом навязування своєї волі. Це, однак, не виключає можливості існування субєктів, які діють на паритетних засадах;

    для них характерний особливий спосіб реалізації прав і обовязків учасників відносин. В одних випадках відповідні права і обовязки реалізуються безпосередньо в цих відносинах, в інших — через норми інших галузей права, які їх конкретизують. Такі норми характерні як для Конституції України, так і для інших джерел конституційного права;

    вони виникають і реалізуються у сфері власне державної діяльності. Така діяльність є основною формою вияву повновладдя народу України, що органічно поєднує інститути безпосередньої демократії і діяльності представницьких органів влади. Конституційно-правові відносини класифікують за субєктами. Розрізняють субєктів конституційного права і конституційно-правових відносин [2, с. 15-16].

    У системі правовідносин конституційно-правовим відносинам належить провідна роль, оскільки вони визначають зміст багатьох правовідносин, що регламентуються іншими галузями права. Наприклад, правовідносинам громадянства притаманний постійний політико-правовий звязок громадянина і держави, вони визначають широкий спектр правовідносин громадянина в різних сферах суспільного життя, в тому числі трудових, цивільно-правових та ін. Правовідносини громадянства є підставою для участі громадянина в політичному житті країни, виборчому процесі тощо.

    Конституційно-правовим відносинам властивий особливий субєктний склад, їх учасниками є і субєкти, які не можуть бути учасниками інших видів правовідносин, наприклад, народ України, населення Автономної Республіки Крим, адміністративно-територіальної одиниці у звязку з проведенням референдумів та ін.

    Специфіка конституційно-правових відносин виявляється в особливості механізму реалізації їх субєктами своїх прав і обовязків. Одні з них безпосередньо втілюються в цих правовідносинах, другі — через інші правовідносини. Так, положення Конституції України про те, що влада в Україні належить народові, реалізується через норми закону про всеукраїнський та місцеві референдуми, про вибори, про місцеве самоврядування, про органи місцевого самоврядування, інші нормативно-правові акти.

    Особливим видом конституційно-правових відносин є так званий правовий статус. Його характерна риса — чітка визначеність субєктів правовідносин. Однак зміст взаємних прав і обовязків субєктів конкретно не вказується, а визначається в інших конституційно-правових нормах, кількість яких може бути значною. До такого виду відносин належать статус громадянства, який розкривається в значній кількості правових норм.

    Конституційно-правові відносини мають різний строк дії. Одні з них — постійні, інші — тимчасові. До постійних, наприклад, належать норми, що регулюють відносини громадянства, які припиняються зі смертю громадянина або його виходом з громадянства. До тимчасових Конституційне право України насамперед належать державно-правові відносини, повязані з організацією і проведенням референдумів, виборів, формуванням дільничних та окружних виборчих комісій тощо.

    У системі конституційно-правових відносин слід виокремити матеріальні і процесуальні. До перших належать власне права і обовязки субєктів правовідносин, до других — процедура реалізації матеріальних норм.

    За цільовим призначенням розрізняють правоустановчі і правоохоронні конституційно-правові відносини [3, с.19].

    Конституційно-правові відносини характеризуються рисами як спільними для всіх видів правовідносин, так і специфічними, притаманними лише цьому виду правовідносин.

    Так, конституційно-правові відносини мають єдину для всіх правовідносин структуру — об’єкт, суб’єкт і зміст (суб’єктивні права та юридичні обов’язки), а їхня специфіка пов’язана:

    ·по-перше, з їх змістом — вони виникають в особливій сфері суспільних відносин (відносини владарювання), які є предметом конституційного права й пов’язані зі здійсненням публічної влади та реалізацією прав і свобод людини;

    ·по-друге, з особливостями об’єкта, суб’єкта та характером юридичних зв’язків між суб’єктами цих відносин.

    Об’єкт конституційно-правового відношення — це явище, матеріальна чи нематеріальна (духовна) реальність, із приводу якої виникає суспільний стосунок, що регулюється конституційно-правовою нормою.

    Об’єкти конституційно-правових відносин виступають їх необхідним структуротвірним елементом, вони забезпечують зв’язок між суб’єктами і ними можуть виступати різноманітні явища — дії, матеріальні та нематеріальні блага. Наприклад, Конституція України до їх переліку відносить: народний і державний суверенітет, державну територію, державну символіку, українську мову, політичну та ідеологічну багатоманітність, землю, державний бюджет тощо.

    Специфічним об’єктом конституційно-правових відносин є публічна влада. Питання влади (застосування влади чи захисту від влади) тією чи іншою мірою зачіпають інтереси практично всіх суб’єктів конституційно-правових відносин. Об’єктом конкретних конституційно-правових відносин частіше всього виступають певні дії, що набувають відповідного оформлення. Наприклад, згідно зі ст. 88 Конституції України Верховна Рада України обирає зі свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України, і відповідні дії Верховної Ради України оформлюються постановами.

    Суб’єкти конституційно-правових відносин — це особи, спільноти людей, органи, організації тощо, які згідно з приписами конституційно-правових норм є носіями суб’єктивних юридичних прав і обов’язків. Суб’єктами конституційного права зазначені особи, організації тощо можуть стати лише за умови їхньої правосуб’єктності, яка містить правоздатність і дієздатність.

    Коло суб’єктів конституційно-правових відносин є досить специфічним і характеризує особливість таких відносин щодо інших видів правовідносин.

    Субєктами конституційно-правових відносин є: народ України, Верховна Рада України; Верховна Рада Автономної Республіки Крим; Президент України; парламентські комітети; постійні комісії Верховної Ради Автономної Республіки Крим; народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад; Кабінет Міністрів України; Рада міністрів Автономної Республіки Крим; органи місцевого самоврядування; політичні партії та їх виборчі блоки; громадяни України; суди; прокуратура; Конституційний Суд України та ін.

    Обєктами конституційно-правових відносин є: суверенітет народу; державний і національний суверенітет; територія; конституційний лад та його захист; людина, її права, свободи та обовязки; влада; волевиявлення народу, волевиявлення населення відповідної адміністративно-територіальної одиниці; дії державних органів і органів місцевого самоврядування; розподіл компетенції між владними інституціями, між центром і регіонами; власність; громадянство; формування і діяльність політичних партій, громадських обєднань, масових політичних рухів, інших субєктів політичного процесу тощо.

    Виникненню конкретних конституційно-правових відносин передує юридичний факт. З нього починається реалізація конституційно-правових норм, і завдяки юридичному факту конкретний субєкт стає учасником цих правовідносин, має відповідні права та обовязки.

    Таким чином, конституційно-правові відносини — це суспільні відносини, врегульовані конституційно-правовими нормами, тобто відносини, суб’єкти яких наділяються взаємними правами і обов’язками згідно з приписами конституційно-правових норм. За змістом це найважливіші для забезпечення життєдіяльності суспільства відносини, спрямовані на здійснення народовладдя, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, які після врегулювання їх нормами конституційного права набувають характеру конституційно-правових. Саме в рамках конституційно-правових відносин приписи конституційно-правових норм втілюються у поведінку суб’єктів конституційного права.

    Висновки

    Конституційне право як галузь права в будь-якій державі є основною складовою її національної правової системи. Ця галузь права, як і інші, охоплює сукупність правових норм, що встановлюються й охороняються державою. Проте конституційне право вирізняється серед інших галузей права специфічною сферою суспільних відносин, що регулюються його нормами.

    Тенденція щодо розширення предмета науки конституційного права залишається стійкою в усі часи — з кожним роком система явищ, які досліджуються відповідною юридичною наукою, невпинно зростає. Так, у середині 90-х років XX ст. вітчизняні вчені почали схилялися до думки, що до предмета науки конституційного права належать не лише норми та інститути цієї галузі права, а й аналіз великого кола державно-правових відносин, їх специфіка, основи їх виникнення, розвитку та припинення. Нині ж ці новації є аксіоматичними і беззастережно належать до предмета конституційно-правових досліджень

    Предмет науки конституційного права є однією з ключових категорій відповідної юридичної науки, яка дає, власне, відповідь на запитання про те, які саме явища правового буття досліджує конституційно-правова наука. В умовах сьогодення поряд із системою конституційного права, його джерелами та функціями, конституційно-правовими відносинами і конституційною відповідальністю предметом науки є також історія цієї галузі права, законодавства, науки і навчальної дисципліни; доктрина конституційного права; методологічний і науково-категоріальний апарат тощо. До того ж нині формуються й нові перспективні напрями конституційно-правових досліджень, повязані з актуальними проблемами теорії відповідної юридичної науки і навіть реформою конституційно-правової освіти в Україні.

    Для системи науки конституційного права, яка співвідноситься з предметом однойменної галузевої науки, характерною є тенденція постійного розвитку та структуризації. Якщо на початку становлення незалежності України головним завданням правознавців було дослідження принаймні основних інститутів конституційного права молодої держави та перспектив їх розвитку у найближчі роки, то нині вітчизняна конституційно-правова наука є одним із флагманів юридичної науки серед багатьох пострадянських і постсоціалістичних країн. Ця теза підтверджується й уявленнями про систему науки конституційного права та її основні складові, які були й існують у середовищі вітчизняних правознавців.

    Свого часу основними підрозділами науки конституційного права визначались: загальні питання науки; вчення про Конституцію України; загальні засади конституційного ладу України, а також її розділи — особа і держава; громадянське суспільство і держава; територіальний устрій; механізм реалізації повновладдя народу України. Пізніше В. Шаповал визначав основними напрямами наукових досліджень у конституційному праві розроблення досконалої теорії конституції; теорії установчої влади; проблеми застосування норм конституції; проблеми конституційно-правового регулювання; проблеми норм і інститутів конституційного права як загального явища; вчення про джерела конституційного права України; проблеми систематизації норм конституційного права України; проблеми відповідальності у конституційному праві України; проблеми інституційного і функціонального характеру, що присвячені таким субєктам відповідної галузі, як органи державної влади; проблеми парламентаризму; проблеми статусу Президента України і Кабінету Міністрів України; проблеми судоустрою і судочинства. Ці напрями не втратили актуальності й нині, але суттєво розширились і деталізувались у XXІI ст.

    Список використаної літератури

    1.Конституція України від 28.06.1996р. // ВВР України. — 1996. — N 30. — ст. 141.

    .Батанов О. В. Публічна влада як інститут конституційного права: концептуальні проблеми теорії / О. В. Батанов // Правова держава: щоріч. наук. пр. — 2008. — Вип. 19. — С. 144-153.

    .Годованець В. Ф. Конституційне право України: Навчальний посібник — К.: МАУП, 2005. — 360 с.

    .Конституційне право України: Підручник / За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. — К.: Укр. Центр Правн. Cтудій, 1999. — 373 с.

    .Конституційне право України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / За ред. В. П. Колісника та Ю. Г. Барабаша. — Х.: Право, 2008. — 416 с.

    .Копейчиков В. В. О предмете юридической науки и науки общей теории государства и права/ В. В. Копейчиков // Актуальные проблемы теории социалистического государства и права. — М., 1974. — С. 41.

    .Корнєєв А. В. Створення Конституції України (етапи становлення) // Вісник Конституційного Суду України. — 2005. — № 3. — С. 53; № 5. — С. 77.

    .Кравченко В. В. Конституційне право України: Навчальний посібник/ Кравченко В. В. — Вид. 3-тє, виправл. та доповн. — К.: Атіка, 2004- 512 с.

    .Носенко О. В. Категорія «інститут конституційного права» в сучасній конституційно-правовій науці / О. В. Носенко // Держава і прав: зб. наук. пр. юрид. і політ. науки — 2006. — Вип. 34. — С. 198-205.

    .Поваляєва М. Інститути конституційного права України: поняття, ознаки та критерії розмежування // Право України. — 2007. — № 5. — С. 20-23.

    .Поваляєва М. П. Класифікація інститутів конституційного права / М. П. Поваляєва // Держава і право: зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки — К., 2000. — Вип. 6. — С. 136-142.

    .Погорілко В. Ф. Джерела конституційного права України: поняття, види і система / В. Ф. Погорілко, В. Л. Федоренко // Право України. — 2009. — № 3. -С. 8-15.

    .Погорілко В. Ф. Поняття, ознаки, види і структура конституційно-правових норм / В. Ф. Погорілко, В. Л. Федоренко // Право України. — 2001. — № 11. — С. — 9-15.

    .Погоріло В. Ф. Конституційне право України: підручник / В. Ф. Погорілко, В. Л. Федоренко. — 2-ге вид., перероб. та доопрац. — К. : Прав. Єдність, 2010. — 429 с.

    .Скрипнюк О. В. Конституційно-правові інститути та норми: поняття, класифікація, структура / О. В. Скрипнюк // Бюл. М-ва юстиції України. — 2008. — № 3. — С. 5-13.

    .Тодыка Ю. Н. Конституционное право Украины: отрасль права, наука, учебная дисциплина : учебное пособие / Ю. Н. Тодыка. — Харьков, «Фолио»-«Райдер», 1998. — 292 с.

    .Федоренко В. Л. Поняття системи конституційного права України / В. Л. Федоренко // Право України. — 2009. — № 7. — С. 9-13.

    .Федоренко В. Л. Інститут конституційно-правових відносин в системі конституційного права України / В. Л. Федоренко // Наук. вісн. Чернівец. ун-ту. — 2006. — Вип. 333. — С. 42-50.

    .Федоренко В. Л. Інститут конституційного права як основний компонент системи конституційного права України: поняття та юридичні кваліфікації / В. Л. Федоренко // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: зб. наук. пр. — 2009. — № 3. — С. 9-19.

    .Чушенко, В. І. Конституційне право України: підручник / В. І. Чушенко, І. Я. Заяць ; за заг. ред. В. І. Чушенка. — 2-ге вид., допов. і перероб. — К. : Ін Юре, 2009. — 547 с.

    .Шаповал В. Конституція як форма (джерело) конституційного права України (питання теорії) / В. Шаповал // Право України. — 2009. -№ 6. -С. 3-12.

    .Шаповал В. Перспективи розвитку науки конституційного права в Україні / В. Шаповал // Право України. — 1996. — № 9. — С. 49-52.

    .Шемшученко Ю.С. Наука конституційного права: сучасний стан та тенденції розвитку / Ю. С. Шемшученко, О. В. Скрипник // Право України. — 2010. — № 1. — С. 15-25.

    .Шемшученко Ю. С. Теоретико-методологічні проблеми сучасного конституціоналізму та державного управління в Україні / Ю. С. Шемшученко // Право України. — 2009. — № 11. — С. 19.