Кримінальний кодекс Франції (1810)

Реферат

Після цивільного кодексу найбільш значним є кримінальний. Він був створений на основі прогресивних ідей (наказів), сформульованих в Декларації прав людини і громадянина 1789 р. Накази депутатам Генеральних штатів 1789 були вимогами корінних реформ кримінального права. Накази наполягали на рівності громадян перед кримінальним законом, на пом’якшенні каральних заходів, на тому, щоб покарання не поширювалися — як було до того — на близьких злочинця, на його сім’ю. Бажали некараності «релігійних злочинів» і, звичайно, злочинів проти так званих добрих звичаїв.

Перший проект кримінального кодексу, прийнятий у 1791 р., здійснював нову кримінально-правову програму і може бути визначений як перший кримінальний кодекс буржуазії. У цей період буржуазія була зацікавлена в збереженні завоювань революції, і тому найбільш послідовно намагалася реалізувати принципи Декларації. Установчі збори відмовилося від «уявних злочинів», породжених фанатизмом і неуцтвом, прийняли ідею обмеження суддівського розсуду точним розпорядженням закону (аж до заборони тлумачити його); відмовилися від кваліфікованої смертної кари («досить простого відсікання голови») і т. ін. У 1808 році призначається комісія з кодифікації кримінальних законів на чолі з Таржі. У 1810 році КК Франції було затверджено.

Щодо покарань, кодекс 1810 запозичує у минулого часу багато такого, що свідчило про жорстокість, мстивість і нерозбірливості режиму. Кодекс прописує страту для невиправдано широкого кола злочинів, включаючи політичні. Він не визнає пом’якшувальних провину обставин. Він зберігає ганебні покарання у вигляді таврування, виставляння біля ганебного стовпа і, як доповнення до страти, відсікання руки. Він допускає «цивільну смерть». Юридичний стан «цивільної смерті» було відомо давньоримському і феодальному праву. Полягала вона в позбавленні майнових, батьківських прав, іноді вигнанні і т.ін. Кодекс 1810 мав таку ж саму традицію. Будь-яка угода, укладена засудженим до » громадянської смерті», вважалася незаконною, усіляке придбане ним майно відходило скарбниці. Дружина у випадках, якщо вона не бажала розлучення, визнавалася наложницею, діти, народжені нею, — незаконними.

18 стр., 8793 слов

Бандитизм (ст. 257 Кримінального кодексу України)

... бандитизм розглядається як злочин державний, тобто як один з найбільш небезпечних злочинів (стаття 75 Кримінального кодексу ... перетворень в економічній системі нашої країни, за бандитизм було засуджено: у 1984 р. — 7 осіб, ... поняття та складу державних злочинів. Кілька десятиріч вона викликає у багатьох юристів ... виконання об'єктивного боку), але до його закінчення. Тут попередня змова відсутня, ...

Проте, Кодекс 1810 р. заслуговує назви класичного кодексу буржуазії. Кодекс зі змінами та доповненнями діє у Франції до теперішнього часу, і послужив зразком для багатьох буржуазних країн. Кодекс починається з попередніх положень, в яких злочинні діяння поділяються на види, причому в основу поділу покладено характер покарання: злочинне діяння, яке закони карають поліцейськими покараннями, є порушенням; злочинне діяння, яке закони карають виправними покараннями, є провиною; злочинне діяння, яке закони карають болісними або ганебними покараннями, є злочином (ст. 1).

Таким чином, Кодекс встановлює традиційну тричленну класифікацію злочинних дій: 1) злочини — найбільш тяжкі злочинні діяння, 2) проступки, 3) поліцейські порушення.

Із чотирьох книг Кодексу перші дві разом з попередніми положеннями можна назвати загальною частиною кодексу, оскільки вони присвячені загальним питанням покарань, їх видам, кримінальній відповідальності. Третя і четверта книги складають особливу частину: у них міститься перелік злочинних діянь. Перша книга Кодексу присвячена покаранням кримінальним (болісним і ганебним) і виправним. Болісними і ганебними покараннями були: смерть, каторжні роботи довічні і термінові, депортація (висилання за межі імперії), гамівній будинок. У деяких випадках одночасно із застосуванням одного з зазначених покарань допускалося таврування. До ганебних покарань відносили: виставлення біля ганебного стовпа в нашийнику, вигнання, цивільну деградацію (позбавлення виборчих прав і заборону займати державні посади).

Такі заходи, як таврування, виставляння біля ганебного стовпа, Кодекс запозичив із феодального кримінального права, що зумовило його архаїчність в області покарань. Серед виправних покарань Кодекс називає тюремне ув’язнення на термін у виправному закладі, тимчасове позбавлення політичних, цивільних і сімейних прав, штраф.

Кодекс передбачає значну кількість досить суворих покарань, відчуваючи в цьому плані вплив старого феодального права. Кодекс докладно описує порядок застосування покарання. У ст. 12, 13 йдеться про здійснення смертної кари: «Всякому засудженому до смерті відсікається голова. Засуджений до смерті за батьковбивство перепроваджується на місце страти в сорочці, босоніж, з чорним покривалом на голові (він виставляється на ешафот, в той час як судовий пристав читає народу обвинувальний вирок; слідом за цим йому відсікається кисть правої руки і він карається на смерть)». Так само детально описується виконання інших покарань. Публічне здійснення жорстоких покарань свідчить про те, що основною метою покарання, як і раніше, залишається залякування.

Друга книга Кодексу встановлює підстави відповідальності і підстави звільнення від відповідальності (божевілля і примушення до вчинення злочинів силою).

Докладно описуються різні форми співучасті: підбурювання, пособництво. Кодекс не встановлював мінімального віку кримінальної відповідальності. Однак до осіб, які не досягли 16 років, застосовувалися більш м’які покарання, ніж до осіб, що досягли цього віку. Міра відповідальності визначалася відповідно з тим, чи діяв піддослідний з розумінням чи ні. Слід зазначити, що багато питань кримінального права ще не були розроблені; так, у загальній частині Кодексу не визначалися форми провини, не йшлося про сукупність злочинів, про давність.

11 стр., 5474 слов

Кримінальний кодекс України та його роль у кримінально правові політиці

... цього проекту, які стосувалися, наприклад, встановлення відповідальності за окремі злочини проти довкілля, громадської безпеки тощо, були втілені в новий Кримінальний кодекс. У результаті проведеної роботи були ... кодексу незалежної України передувала багаторічна напружена робота з розробки проекту КК України, що розпочалася ще в 1992 р., коли на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України було ...

Третя книга Кодексу присвячена злочинам і провинам, що розділяються на два види: публічні та приватні. До публічних правопорушень належали дії, спрямовані проти безпеки держави, проти імперської конституції, проти громадського спокою. Серед публічних злочинів Кодекс, на відміну від феодального права, не називає релігійні. Чотири статті було присвячено особі імператора, і вони карали за зазіхання проти особистості імператора і членів його родини, за посягання, метою якого було повалення або зміна способу правління чи зміна порядку престолонаслідування. Більше половини статей присвячено охороні власності. У Кодексі докладно описуються різні види крадіжки, встановлюються суворі покарання за них. Характерно, що до злочинів проти власності Кодекс відносить страйк робітників, тобто тимчасове припинення або недопущення роботи в якій-небудь майстерні. Такім чином, Кримінальний кодекс так само, як і цивільний, сповнений духом власності.

Четверта книга Кодексу присвячена поліцейським порушенням. Кримінальний викладено чіткою мовою. У наступні роки Кримінальний кодекс піддався змінам. У 1832 р. було скасовано статті про таврування і виставлення у ганебного стовпа. Однак стаття про публічне виконання вироку про смертну кару зберігалася в силі до 1939 р. У 1854 р. було скасовано положення про цивільну смерть. У 1912 р. було встановлено мінімальний вік кримінальної відповідальності — 13 років.

Таким чином, можемо зробити висновок, що Кримінальне право розвивалося шляхом новелізації безпосередньо Кодексу, а також прийняттям низки нових законів, що діяли паралельно з Кодексом.

Література

1. Боботов С.В. Наполеон Бонапарт — реформатор и законодатель / С.В. Боботов — М. : Контракт, 1998. — 112 с.

2. Рубаник В.Е. История государства и права зарубежных стран / В.Е. Рубаник — СПб. : Питер, 2011. — 544 с.