Реферат мої права та обов язки

Реферат
93kb. 03.12.2011 16:30

  • Смотрите также:
  • [ реферат ]
  • [ документ ]
  • [ реферат ]
  • [ лекция ]
  • [ лабораторная работа ]
  • [ курсовая работа ]
  • [ лекция ]
  • [ лекция ]
  • [ стандарт ]
  • [ документ ]
  • [ стандарт ]
  • [ лекция ]

Вступ

Конституція проголосила Україну демократичною, правовою, соціальною державою (ст. 1).

Правова держава для виконання своїх основних функцій – захисту й охорони прав і свобод громадян – повинна бути забезпечена системою процедур, механізмів, інститутів, які гарантують суб’єктивні права на підставі об’єктивної діяльності, що ґрунтується на праві, і які не є незмінними, а знаходяться в динаміці, вдосконалюються, пристосовуються до умов життя суспільства.

Найвищою юридичною гарантією прав і свобод є судовий захист, який відповідно до ст. 55 Конституції гарантується кожному. Згідно з ч. 3 ст. 124 Основного Закону судочинство реалізується шляхом конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального провадження. У Конституції передбачено і суб’єкт, на якого покладається обов’язок надання правової допомоги, – адвокатура. Історично склалося так, що правосуддя неможливе без інституту адвокатури. У свою чергу, в цивілізованому світі рівень розвитку адвокатури розглядається як індикатор демократії в суспільстві, одна з ознак захищеності прав людини.

Одним із перших законів незалежної України став Закон “Про адвокатуру”, прийнятий Верховною Радою 19 грудня 1992 р. Цей Закон значною мірою реалізував концепцію, на якій побудована адвокатура більшості країн сталої демократії. Його розробка і втілення в життя викликали необхідність теоретичного осмислення, перш за все засад організації та функціонування адвокатури.

Головна мета роботи – розробити концептуальні положення правового статусу адвоката в Україні як члена адвокатської корпорації, з одного боку, а з іншого – як суб’єкта відповідних процесуальних.

  1. ^

При здійсненні професійної діяльності адвокат має право:

  • представляти і захищати права та інтереси громадян і юри­дичних осіб за їх дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних питань;

  • збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, зокрема:

  • запитувати і отримувати документи або їх копії від підпри­ємств, установ, організацій, об’єднань, а від громадян — за їх згодою;

  • ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організа­ціях з необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом;

  • отримувати письмові висновки фахівців з питань, що по­требують спеціальних знань;

  • застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чин­ного законодавства;

  • доповідати клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мо­тивовані відповіді на ці клопотання і скарги;

  • бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на за­сіданнях колегіальних органів і давати пояснення щодо суті клопотань і скарг;

  • виконувати інші дії, передбачені законодавством. 1

Для здійснення професійної діяльності закон надає адвокату певні права, зокрема, представляти і захищати права та інтереси фізичних і юридичних осіб за їх дорученням. Питання, пов’язані з прийняттям адвокатом доручення, до­сить детально регулюються Правилами адвокатської етики. Зо­крема, ними встановлюється, що в угоді про подання правової до­помоги мають визначатись головні умови, на яких адвокат прий­має доручення. Серед умов особливо виділяються обставини, за яких адвокат зобов’язаний відмовитися від прийняття доручення.

Для виконання своїх повноважень з подання правової допо­моги та здійснення представництва інтересів особи адвокат подає ордер. Новий зразок ордера, що подається адвокатом для підтвер­дження повноважень щодо представництва або захисту клієнтів, розроблено і впроваджено Вищою кваліфікаційною комісією ад­вокатури згідно з дорученням Президента України (п. 2 Указу Президента від ЗО вересня 1999 р. № 1240/99 «Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури. Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури (п. 10 «є») встановлює, що ордер використовується адвокатом для підтвердження своїх повноважень з представництва або захисту клієнта.

Цивільний процесуальний кодекс України надає представни­ку в суді право на вчинення від імені особи, яку він представляє, всіх процесуальних дій, крім прямо названих у ст. 115 ЦПК (наприклад, повна або часткова відмова від позовних вимог, визнан­ня позову, зміна предмета позову, укладення мирової угоди, ос­карження рішення суду тощо).

Для вчинення кожної дії з названих у даній статті представник повинен мати довіреність.

Адвокат може бути представником потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача у кримінальному судочинстві, якщо їх визнано такими постановою особи, яка провадить дізнан­ня, слідчим, суддею або ухвалою суду. Представник користується процесуальними правами особи, інтереси якої представляє (ст. 52 КПК).

Професійне право адвоката на збирання відомостей про фак­ти, які можуть бути використані як докази, слід розуміти як мож­ливість адвоката застосовувати всі не заборонені законодавством засоби, спрямовані на отримання необхідної адвокату інформації для здійснення своїх повноважень.

Адвокати вправі запитувати і отримувати документи або їх ко­пії від юридичних осіб. В Указі Президента України «Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури» наголошуєть­ся на тому, що органи державної влади та органи місцевого само­врядування, керівники підприємств, установ і організацій повинні сприяти реалізації права адвокатів збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази. При цьому встановлено, що відповідні відомості та копії документів за запитами адвокатів і адвокатських об’єднань у справах, що перебувають у їхньому провадженні, мають надаватися безоплатно.

Адвокати згідно з законом мають право запитувати і отримува­ти документи або їх копії від громадян за їхньою згодою. У новій редакції ст. 48 КПК виключено обов’язковість згоди громадян на одержання від них документів чи їх копій (п. 13).

Адвокат при цьому не має права робити завідомо неправдиві заяви про обста­вини, пов’язані з дорученням, давати їм правову оцінку, тлумачи­ти права і обов’язки адвоката і клієнта, а також використовувати засоби і методи, що порушують законні права та інтереси інших осіб.

Закон надав адвокатам право отримувати письмові виснов­ки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань. У певних ситуаціях, у разі необхідності вста­новлення даних за допомогою осіб, які мають спеціальні знання, при визначенні адвокатом правової позиції, тактики і методики захисту або представництва, він має можливість звернутися до відповідного фахівця. Вирішення питання про використання тако­го висновку в процесі доказування і про заявлення клопотання про його приєднання до справи є правом адвоката. Висновок фахівця може бути визнаний слідчим або суддею (судом) джерелом дока­зів (ст. 65 КПК).

Адвокату надано право застосовувати науково-технічні за­соби, але у порядку, встановленому чинним законодавством. Так, ч. 5 ст. 48 КПК встановлює, що захисник може їх застосовувати при провадженні тих слідчих дій, в яких він бере участь, при озна­йомленні з матеріалами справи, при розгляді справи у відкритому судовому засіданні. Дозвіл на застосування науково-технічних за­собів дає особа, яка провадить дізнання, слідчий, а в суді — суддя або суд. 2

Згідно з Законом «Про Адвокатуру» адвокати користуються правом на відпустку та на усі види допомоги по державному соціальному страхуванню. Щодо розміру внесків до нього, то вони сплачуються адвокатом як особою, що займається діяль­ністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно на її праці.

  1. ^

    1. Загальні обов’язки

При здійсненні своїх професійних обов’язків адвокат зобов’язаний неухильно додержувати вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитись від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

Адвокат не має права прийняти доручення про подання юридичної допомоги у випадках, коли він у даній справі подає або раніше подавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або брав участь як слідчий, особа, що провадила дізнання, прокурор, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекладач, понятий, у випадках, коли він є родичем особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, будь-кого із складу суду, потерпілого, цивільного позивача, а також в інших випадках, передбачених статтею 61 Кримінально-процесуального кодексу України. 3

Правила адвокатської етики дещо збільшують обсяг обов’язків адвоката порівняно з передбаченим Законом «Про адвокатуру». Це, мабуть, пояснюється різноманітністю адвокатської діяльно­сті, необхідністю вироблення найбільш оптимальних засобів за­хисту за умов, коли адвокат, як зазначено у Правилах, виступає носієм обов’язків, іноді суперечливих по відношенню до клієнтів, суддів та інших державних органів, адвокатури та окремих адво­катів, суспільства в цілому.

Закріплений у Присязі адвоката України обов’язок завжди бе­регти чистоту звання адвоката збігається з нормами Правил адво­катської етики про те, що адвокат має бути чесним і порядним у приватному житті (ст. 11) і, дбаючи про престиж звання адвоката, забезпечувати високий рівень культури, поведінки, мати пристой­ний зовнішній вигляд, поводити себе стримано, тактовно тощо (ст. 13).

Порушення адвокатом професійних обов’язків може при­звести до притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Особливої ваги набувають обов’язки адвоката при виконанні професійної діяльності, встановлені щодо його стосунків з клієн­том, іншими учасниками процесу, колегами. Наприклад, адвокату забороняється приймати доручення, якщо засоби його досягнен­ня, на яких наполягає клієнт, є протиправними (ст. 22), або адво­кат не повинен приймати доручення від клієнта, направленого до нього особою, яка здійснює дізнання, слідство чи розглядає цю справу. 4

Слід звернути увагу на те, що Правила адвокатської етики наголошують на обов’язку адвоката використати всі розумно необхідні і доступні йому законні засоби для ефективної правової допомоги (ст. 32).

Однак слід зазначити, що чинне законодавство, встановлюючи такі засоби, дещо обме­жує адвоката у досягненні цілей захисту. Мова йде, наприклад, про обмеження участі адвоката-захисника у слідчих діях або озна­йомлення його з моменту допуску до захисту обвинуваченого ли­ше з окресленими у ч. 2 ст. 48 КПК документами, про скасування права ставити запитання під час проведення слідчої дії тощо.

У межах, встановлених законодавством, адвокат повинен ви­являти активність у збиранні та поданні доказів у справі (ст. 55 Правил) і ні в якому разі не повинен умисно перешкоджати закон­ному здійсненню процесу дізнання, досудового слідства, адмініс­тративного провадження (ст. 60 Правил); забороняється викорис­товувати засоби і методи, що свідомо порушують права та законні інтереси інших осіб (ст. 63).

Обов’язок адвоката застосовувати передбачені законом засоби захисту вимагає, щоб адвокат, подаючи докази, обов’язково пере­віряв їх достовірність; йому заборонено подавати завідомо неправ­диві докази, брати участь у їх формуванні, пред’являти позовні вимоги, клопотання, інші процесуальні документи, що свідомо для нього не ґрунтуються на чинному законодавстві (ст. 53 Правил).

Діяльність адвоката не може бути спрямована проти інтересів клієнта, він не може використовувати своє професійне становище у своїх особистих інтересах або в інтересах інших осіб, йти на компроміси, спрямовані не на користь клієнта, зобов’язаний уни­кати позапроцесуального спілкування по суті справи з іншими учасниками процесу, схиляти клієнта до укладення угоди шляхом обману, погроз, засобів, що суперечать чинному законодавству.

Закон «Про адвокатуру» забороняє адвокату відмовлятися від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, під­судного.

Адвокат зобов’язаний зберігати адвокатську таємницю. Предметом адвокатської таємниці є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз’яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов’язків.

Дані попереднього слідства, які стали відомі адвокату у зв’язку з виконанням ним своїх професійних обов’язків, можуть бути розголошені тільки з дозволу слідчого або прокурора. Адвокати, винні у розголошенні відомостей попереднього слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. 5

Правила адвокатської етики, схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури 1 жовтня 1999р., встановили, що «дотриман­ня принципу конфіденційності є необхідною і щонайважливішою передумовою довірчих відносин між адвокатом і клієнтом, без яких є неможливим належне подання правової допомоги».

Обсяг відомої адвокату інформації, яка не підлягає розголо­шенню, можна визначити таким чином: це вся інформація, одер­жана від клієнта і про клієнта, а також яка стала відомою адвокату у зв’язку з поданням правової допомоги, здійсненням захисту і представництва, щодо якої відсутня згода клієнта на її розголо­шення.

За розголошення відомостей, що становлять адвокатську та­ємницю, адвокат несе дисциплінарну відповідальність. У Присязі адвокат бере на себе обов’язок «суворо зберігати адвокатську та­ємницю». Порушивши в цій частині Присягу адвоката України, він має нести дисциплінарну відповідальність, передбачену ст. 16 Закону «Про адвокатуру». За розголошення визначеної в Прави­лах адвокатської етики конфіденційної інформації адвокат також підлягає дисциплінарній відповідальності (ст. 77).

Суттєвими є питання, з якого моменту виникає обов’язок адвоката щодо нерозголошення довіреної йому інформації або тієї, що стала відомою у зв’язку з поданням правової допомоги, строк дії конфіденційності цієї інформації.

3 моменту звернення клієнта у адвоката виникає необхідність знайомитися з ним, його справою, збирати певну інформацію, ознайомлюватися з документами, проводити опитування громадян, виконувати інші дії, необхідні для подання правової допомоги, здійснення захисту чи представництва. Саме з першої хвилини спілкування клієнта і адвоката виникає обов’язок останнього щодо збереження конфіденційності інформації, що надходить у і зв’язку з виконанням ним професійних обов’язків.

Час зберігання конфіденційності такої інформації не обмеже­ний лише виконанням доручення. Дія принципу конфіденційності не обмежена в часі. Разом з тим сам клієнт (або його спадкоємці) може зупинити перебіг строку збереження конфіденційності ін­формації, давши згоду на її розголошення і зробивши це у письмо­вій або іншій зафіксованій формі. У разі відмови від прийняття доручення адвокат зобов’язаний зберігати конфіденційність ін­формації, повідомленої йому клієнтом у ході переговорів про прийняття доручення або такої, що стала йому відомою у зв’язку з цим. 6

  1. ^

Професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом. Забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об’єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. З цих питань вони не можуть бути допитані як свідки.

Документи, пов’язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без його згоди. Забороняється прослуховування телефонних розмов адвокатів у зв’язку з оперативно-розшуковою діяльністю без санкції Генерального прокурора України, його заступників, прокурорів Республіки Крим, області, міста Києва.

Не може бути внесено подання органом дізнання, слідчим, прокурором, а також винесено окрему ухвалу суду щодо правової позиції адвоката у справі.

Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками процесу.

Кримінальна справа проти адвоката може бути порушена тільки Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами Республіки Крим, області, міста Києва. Адвоката не можна притягнути до кримінальної, матеріальної та іншої відповідальності або погрожувати її застосуванням у зв’язку з поданням юридичної допомоги громадянам та організаціям згідно з законом. 7

Професійні права адвоката, що Законом «Про адвокатуру», а також у спеціальних законах щодо конкретних видів його діяльності. Однак механізми охорони їх законом є недосконалими, а гарантії адвокатської діяльності, які мають гарантувати в тому числі й реалізацію цих прав у повному обсязі, — недостатні для забезпечення належного виконання адвокатом професійних повноважень. Кожне надане адвокату професійне право повинно беззастережно виконуватися без перешкод з боку будь-якої особи. Порушення цих прав, ство­рення перешкод у їх здійсненні неприпустимі, а в разі допущення таких порушень і перешкод особи, які скоїли ці дії, мають нести сувору відповідальність.

Гарантії адвокатської діяльності потребують значного розши­рення і приведення у відповідність з чинним законодавством. Так, у КПК наведено лише декотрі з цих гарантій стосовно захисника: заборона огляду, розголошення чи вилучення дізнавачем, слід­чим, прокурором, судом без згоди захисника документів, пов’яза­них з виконанням ним його обов’язків при участі у справі (ч. 8 ст. 48).

Слід зазначити, що ця норма сформульована некоректно, оскільки в даному разі захисник не може дати на це згоди, тому що такі документи становлять адвокатську таємницю, бо містять відомості, одержані адвокатом при здійсненні професійних обо­в’язків (ст. 9 Закону «Про адвокатуру»), і заборона їх розголошен­ня є абсолютною й не може пов’язуватися з будь-якими дозволами на це. Правила адвокатської етики такий дозвіл пов’язують лише з інформацією, яка носить конфіденційний характер і не обіймаєть­ся предметом адвокатської таємниці, виходить за її межі. У ст. 69 КПК йдеться про можливість допитати адвоката як свідка у разі звільнення його від обов’язку зберігати професійну (а не адвокат­ську) таємницю особою, яка довірила йому ці відомості.

Професійні права адвоката, коли він здійснює обов’язки за­хисника, регулюються також Кримінально-процесуальним кодек­сом України. Наприклад, ст. 48 КПК надає право захиснику мати конфіденційні побачення з підозрюваним чи обвинуваченим, а після першого допиту такі побачення дозволяються без обмежен­ня їх кількості та тривалості. Це право не може обмежуватися або будь-яким чином ущемлюватися, побачення не може не надавати­ся. Разом з тим практика склалася таким чином, що на кожне поба­чення захисник має отримувати спеціальний дозвіл від особи, яка провадить дізнання, або слідчого, судді. Нерідко ці особи своєчас­но не надають такого дозволу, що, безумовно, є порушенням не тільки професійних прав адвоката, але й прав людини.

Заборона будь-якого втручання в адвокатську діяльність по­в’язана зі специфікою виконуваних адвокатом професійних функ­цій. Правила адвокатської етики встановлюють, що адвокат не по­винен при виконанні доручення клієнта керуватися вказівками ін­ших осіб стосовно змісту, форм, методів, послідовності й часу здійснення його професійних прав і обов’язків, якщо вони супере­чать його власній уяві про оптимальний варіант виконання дору­чення (ст.5).

Правила адвокатської етики передбачають, що інші адвокати об’єднання не можуть приймати доручення, виконання якого мо­же потягти за собою розголошення відомостей, конфіденційність яких охороняється цими Правилами, зокрема це стосується випад­ків, коли діяльність адвокатів здійснюється в одному приміщенні, коли вони користуються технічними послугами одного й того са­мого технічного персоналу, спільною офісною технікою, пере­бувають при здійсненні професійної діяльності у відносинах регу­лярного спілкування, пов’язаного з технічними особливостями організації роботи об’єднання (ч. З ст. 26).

Відповідно до ч. 2 ст. 42 ЦПК не можуть бути свідками представники або захисники з обставин, що стали їм відомими у зв’язку з виконанням цих повноважень. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини проведення обшуку в помешканні адвоката (офісі, квартирі) ви­знається порушенням професійних прав адвоката.

Заборона прослуховування телефонних розмов та перегля­ду кореспонденції, передбачена ст. 31 Конституції, має особливе значення в роботі адвоката, оскільки дозволяє йому зберігати ад­вокатську таємницю, конфіденційність довіреної клієнтом інфор­мації. Згідно з Конституцією винятки щодо такої заборони може встановити лише суд (в цій частині коментовану статтю слід при­вести у відповідність з чинним законодавством).

Адвокат самостійно і без будь-якого втручання обирає пра­вову позицію. Зрозуміло, адвокат не може відстоювати позицію, яка погіршить становище клієнта. Це випливає з обов’язку адво­ката не використовувати свої повноваження на шкоду особі, в ін­тересах якої прийняв доручення. У разі, коли в кримінальній спра­ві підзахисний не визнає себе винуватим, адвокат-захисник не може відстоювати іншу позицію, і має ставити питання про неви­нуватість підзахисного і його виправдання. Коли у захисника-ад­воката є підстави для сумніву стосовно визнання підзахисним ви­ни, він є незалежним у правовій позиції і має право спростовувати визнання підзахисним своєї вини. У цивільних справах адвокат, діючи як представник, має займати правову позицію, котра обо­в’язково узгоджується з клієнтом.

Рівність прав адвоката з іншими учасниками процесу за­кріплено, зокрема, у ст. 16′ КПК, де зазначено, що прокурор, за­хисник та інші названі у ч. 5 особи беруть участь у судовому засі­данні як сторони і користуються рівними правами та свободою у наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їх переконливості пе­ред судом. У ст. 261 КПК закріплено рівність прав сторін.

Висновки

Найвищою юридичною гарантією прав і свобод є судовий захист, який відповідно до ст. 55 Конституції гарантується кожному. Згідно з ч. 3 ст. 124 Основного Закону судочинство реалізується шляхом конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального провадження. У Конституції передбачено і суб’єкт, на якого покладається обов’язок надання правової допомоги, – адвокатура. Історично склалося так, що правосуддя неможливе без інституту адвокатури. У свою чергу, в цивілізованому світі рівень розвитку адвокатури розглядається як індикатор демократії в суспільстві, одна з ознак захищеності прав людини.

Одним із перших законів незалежної України став Закон “Про Адвокатуру”, прийнятий Верховною Радою 19 грудня 1992 р. Цей Закон значною мірою реалізував концепцію, на якій побудована адвокатура більшості країн сталої демократії. Його розробка і втілення в життя викликали необхідність теоретичного осмислення, перш за все засад організації та функціонування адвокатури.

В даній роботі було висвітлено концептуальні положення прав і обов’язків адвоката, гарантів його діяльності, окремо виділено питання щодо адвокатської таємниці.

Дана робота є систематизованим викладом питань щодо здійснення діяльності адвоката в Україні,його основні права та обов’язки згідно із ЗУ «Про Адвокатуру» та Правилами адвокатської етики, методикою їх реалізації на практиці.

Таким чином можна сказати, що права, передбачені адвокату для здійснення його діяльності, передбачені нормативною базою, обов’язки також, а механізм їх реалізації і відповідальність за порушення прав адвокатом або бездіяльність внаслідок виконання адвокатом своїх обов’язків є недосконалим і потребує певного уточнення.

Список використаних джерел:

  1. Конституція України від 28.06.1996 рокуКримінально – процесуальний кодекс України. – К.: Юрінком Інтер, 2009.

  2. Кримінальний Кодекс України – К.: Атіка. – 2009.

  3. Кримінально – процесуальний кодекс України – К.: Атіка. – 2009.

  4. Цивільний кодекс України – К.: Атіка. – 2009.

  5. Цивільно – процесуальний кодекс України. – К.: Атіка. – 2009.

  6. Господарсько – процесуальний кодекс України. – К.: Атіка. – 2009.

  7. Закон України «Про Адвокатуру» від 19.12.1992 року

  8. Правила адвокатської етики, схвалено Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при КМУ від 1 жовтня 1999 року.

  9. Михеєнко MM., Шибіко В.П., Дубинский А.Я. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. К., 1997. – 340 с.

  10. Варфоломеєва Т. В., Гончаренко С. В. В18 Науково-практичний коментар до Закону України «Про адвокатуру». Законодавство про адвокатуру та адвокат­ську діяльність : 36. нормат. актів; Коментар / Академія адво­катури України. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 432 с.

  11. Святоцький О.Д., Медведчук В.В. Адвокатура: історія і сучасність. К.,1997. – 170 с.