Адміністративне право України (2)

Дипломная работа
Содержание скрыть

Адмiнiстративне право України, Тема 1. Поняття адмiнiстративного права та його мiсце в системi права України

1. Соцiальне призначення адмiнiстративного права.

2. Предмет адмiнiстративного права

3. Методи правового регулювання адмiнiстративного права

4. Система адмiнiстративного права

Административное право як на самоопределение права галуз в ретроспективном аспекте уже имеет давнюю историю, осколки берут початки с 18 века. В то же время он был связан с общественным достоянием государства вместе с телами огромных людей и тех, кто принимал участие в неизвестности.

Подолавши свого часу предметну обмеженiсть власного джерела – так званого “полiцейського права” (яке обмежувалося дослiдженнями питання охорони громадського порядку i безпеки), адмiнiстративне право, поряд з конституцiйним, являє собою класичний зразок фундаментальної (профiлюючої) галузi так званого публiчного права. публiчного – на вiдмiну вiд права – приватного. Публичность административного права означает, что нет регулирования видимости, что для него нет места, в любом случае сукупни, похоже, общественный интерес.

Як и конституционное право, право отдавать административный приоритет функции публичной власти над властью. В той же час адмiнiстративно-правове регулювання є своєрiдним продовженням конституцiйно-правових норм, конкретизуючи багато в чому їх дiю. С ци подстави можно начинать, так что знание административного права необходимо — нужно думать о реализации Конституции в важнейших сферах функционирования публичных властей — сферах законов полномочия правительства.

За умов побудови держави на засадах подiлу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, адмiнiстративне право найтiснiше поєднане з виконавчої гiлкою державної влади (хоч деякою мiрою торкається i внутрiшньої органiзацiї iнших гiлок).

дiяльностi держави. Це дозволяє визначити виконавчу владу i державне управлiння своєрiдними сторонами – умовно кажучи, “статикою” i “динамiкою” – єдиного явища, яке, за звичаєм, позначається як управлiнська (або адмiнiстративна) сфера дiяльностi держави.

адмiнiстративне право, за сферою реалiзацiї

Нини понадобится новый принципиальный взгляд на приостановление действия административного права. Чому саме так? Бо ще i досi суспiльне призначення адмiнiстративного права бiльшiстю громадян країни, а особливо чиновникiв, оцiнюється переважно з двох позицiй:

  • з позицiї регулятора суспiльних вiдносин в процесi державного управлiння;
  • з позицiї регулятора вiдносин у зв’язку iз застосуванням адмiнiстративного примусу, в першу чергу адмiнiстративної вiдповiдальностi, стосовно громадян.

Имея административный закон такого ранга, prodovu mate yak «upravlinske right», так что хорошо, я забуду организовать суверенное вливание в универсальные процессы приостановки. Вдобавок, Тим, на тривиальный час в нашей стране машина суверенного контроля одолела методы административно-командирского управления, которыми я был привязан к роли значений административного права.

5 стр., 2277 слов

Лишение специального права как вид административного взыскания

... лишения специального прававыявление специфики данного взысканияраскрытие особенностей лишения специального права среди административных взысканийрассмотрение основ процессуального производства по делам о применении лишения специального праваисследование вопросов назначения данной меры ответственности за конкретные правонарушенияизучение порядка лишения специального права ...

При визначеннi нового погляду на суспiльне призначення адмiнiстративного права, на думку багатьох вчених-адмiнiстративiстiв, потрiбно виходити з положень ст. 3 Конституцiї України, згiдно з якими: по-перше, “права i свободи людини i громадянина та їх гарантiї визначають змiст i спрямованiсть дiяльностi держави”, по-друге, “утвердження i забезпечення прав i свобод людини є головним обов’язком держави”, а також встановленнi принципу, згiдно з яким “держава вiдповiдає перед людиною за свою дiяльнiсть”. Выходячи из позиции ци, принцип змеи, я посмотрю на подозрительный признак административного права, буду опираться на новую декларируемую роль государства в отношениях с хозяевами, а в себе: роль не суверенная люди, но роль в том, чтобы служить. Зважаючи со стороны дома направить демократическую революцию в Украине, можно стрэджувати, но как абсолютизация влады-управленца, так и более примус-карательное присвоение административного права не обведены i.

На сучасному етапi розвитку нашого суспiльства метою адмiнiстративно-правового забезпечення реалiзацiї прав i свобод громадян у їхнiх взаємовiдносинах з органами виконавчої влади є визначення таких основних форм i напрямiв дiяльностi вказаних органiв, їхнiх посадових осiб, якi б забезпечували повсякденний демократичний режим цих вiдносин на основi непорушностi конституцiйних прав i свобод людини i громадянина. Такой правовой стандарт взаимоотношений во власти viconavcha личности и vrahovuє статус остаточного як sub’kta руководящих органов, перед kinets viconavcha vlada kinets видится посетителем за его уникальность «к люди которые так видносин”.

Перспективность и перспективность такого подхода подтверждается практикой международного производства алкоголя, признанной в ряде положений международно-правовых актов. Воняет не выходить за рамки принципов и целей демократического государства. Сама организация порочной власти должна быть виновата в уважении статуса громилы, основанного на национальном законодательстве, но на позиции всех международно-правовых актов. Pevna Rich, їх я беру детали из национального законодательства, виноват в том, что видел реальное урахування, перш для всего материала, возможность жить в жизни с привидениями.

Vikladene primushuє i на теоретическом уровне, на практическом — взгляд на традиции в прошлом, приоритет viznanie для власти Vicona по организации контроля над подозрительным правом.

мiсцевого самоврядування, так i, переважною мiрою, запровадження i регламентацiї дiйсно демократичних взаємовiдносин мiж цими органами i громадянами. А саме вiдносин такого типу, за яким кожнiй людинi було б забезпечено (гарантовано) реальне додержання i охорона в сферi виконавчої влади належних їй прав i свобод, а також ефективний захист цих прав i свобод у випадках їх порушення. Varto dodati, среди прочего, роль административного права напрямую связана с функциями административной юстиции как формы специального судебного захвата прав и свобод людей.

48 стр., 23544 слов

Адміністративне право України

... прав и свобод, создание умов декларировать свои обязанности. Викладене расширила сферу применения отлагательных приговоров, которые могут регулироваться административным законодательством. А саме – адміністративне право України ... на засадах поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, адміністративне право найтісніше поєднане з виконавчої гілкою державної влади (хоч деякою мірою ...

Практически вовлеченный в жизнь нового назначенного, он смотрит на приостановление действия административного закона против очень сильного усиления его роли в сформулированном массовом приостановлении демократической юридической власти. При цьому утвердження нового соцiального призначення адмiнiстративного права має вiдбуватися шляхом запровадження у сферi виконавчої влади:

  • незалежностi здiйснення функцiй i повноважень виконавчої влади у межах, визначених Конституцiєю i законами України;
  • прiоритетностi законодавчої регламентацiї повноважень, органiзацiї та порядку дiяльностi органiв виконавчої влади;
  • публiчностi i вiдкритостi контролю за дiяльнiстю органiв виконавчої влади та їхнiх посадових осiб, насамперед, з позицiй дотримання поваги до особи та справедливостi, а також постiйного пiдвищення ефективностi державного управлiння;
  • вiдповiдальностi органiв виконавчої влади, їхнiх посадових осiб за свої рiшення, дiї чи бездiяльнiсть перед громадянами та iншими суб’єктами, права яких було порушено, та обов’язкового вiдшкодування заподiяної цим суб’єктам шкоди;
  • ефективного процесуального механiзму оскарження громадянами та iншими суб’єктами порушених прав як у межах системи органiв виконавчої влади, так i судовим шляхом.

В силу своих социальных характеристик административное право определяется не как «право суверенного правительства», а как «право на гарантии и права народа”. Ось чому полюса — это трансформация повседневной жизни административного права в повседневную жизнь.

2. Предмет адмiнiстративного права

Объектом правового регулирования является право стать подозрительно заметным, как это предписано. Тобто це те, що регулюється нормами цiєї галузi права.

У вiтчизняному правознавствi традицiйно вважалося, що адмiнiстративне право є самостiйною галуззю права, за допомогою якої держава регулює однорiднi суспiльнi вiдносини в сферi державного управлiння, яке органiзує, спрямовує у визначене законодавством русло суспiльнi процеси.

Демократический обзор в Украине указывает на необходимость поющей переоценки предмета этого закона Галуси. Обьективными изменениями виробленя нового подхода к теме административного права є запровадження миццевой самоврывання, переход экономики Украины на ринковые видносыня, обеспечение приоритета прав и свобод огромных людей.

якi пов’язанi з реалiзацiєю публiчної влади.

Як тилка, административное право традиционно связано с подозрительной видносиной в процессе суверенного контроля.

За Конституцiєю СРСР iснували чотири основнi види державної дiяльностi:

  • дiяльнiсть представницьких органiв державної влади(рад народних депутатiв усiх рiвнiв);
  • державне управлiння;
  • правосуддя;
  • прокурорський нагляд.

Отже, управлiння з боку публiчної влади було тiльки державним.

Із подiлом державної влади на законодавчу, виконавчу i судову та запровадженням в Українi мiсцевого самоврядування управлiння здiйснюється як державними органами виконавчої влади, так i органами мiсцевого самоврядування. Кроме того, как суверенный правитель, он таким образом управляет со стороны органов личного саморегулирования привлечением таких знаков, как реклама, организация, направление, значение в законе между действиями.

15 стр., 7203 слов

Конституційне право зарубіжних країн — Право — и ...

... на частини (розділи). Перші три статті встановлюють форми влади: Законодавчої (Конгрес, що складається із Сенату і Палати Представників), Виконавчої (Президент) і Судової (Верховний Суд). Стаття 4 ... деталізації і перерахування) віддали владі штатів. Таким чином, центральному уряду належить виключне право проведення зовнішньої й оборонної політики, надання громадянства США іммігрантам, емісії грошей і ...

створення умов для виконання ними своїх обов’язкiв.

Викладене дала нам возможность расширить сферу подозрительных приговоров и урегулировать их административным правом. А саме – адмiнiстративне право України покликане регулювати вiдносини у зв’язку з реалiзацiєю не лише державної, а в цiлому публiчної влади, складовими якої є: 1) державна влада i 2) мiсцеве самоврядування.

з деяких напрямкiв адмiнiстративно-полiтичної дiяльностi державно-управлiнський вплив посилюється, то в сферi економiки в бiль мiрi потребується дерегуляцiя економiчних процесiв з боку держави i використання вiдповiдних важелiв саморегуляцiї.

Суверенная правящая власть трансформируется из правящей силы гигантов во власть, так что я сохраняю приоритет прав личности в силе власти и управлялся посланником гигантов. Чтобы подключиться к цим, необходимо изменить административно-правовую систему прав и свобод колосса, запретить административную юстицию в Украине. Suspiralni vidnosini, scho qui vinikayut, также является субъектом административного права.

Традиционно важной частью галереи права является институт административного взгляда. Управленческий взгляд Засосування — это заси примус государя, которые використовуются для борьбы с проступками юридических и физических лиц.

Пiдсумовуючи викладене, слiд зробити висновок про те, що предмет адмiнiстративного права складають такi групи однорiдних суспiльних вiдносин:

  • а) вiдносини державного управлiння в сферi економiки, соцiально-культурної та адмiнiстративно-полiтичної дiяльностi;
  • б) управлiнськi вiдносини в системi та в структурi державних органiв виконавчої влади та органiв мiсцевого самоврядування (включаючи вiдносини державної та мунiципальної служби);
  • в) управлiнськi вiдносини, що складаються в процесi внутрiшньої органiзацiї та дiяльностi апарату iнших державних органiв (апарату прокуратури, апарату судiв, Секретарiату ВРУ, Адмiнiстрацiї Президента України тощо), а також в адмiнiстрацiї державних пiдприємств, установ, органiзацiй;
  • д) вiдносини у зв’язку iз забезпеченням органами виконавчої влади та мiсцевого самоврядування реалiзацiї та захисту прав i свобод громадян, а також наданням їм рiзноманiтних управлiнських послуг;
  • є) вiдносини у зв’язку iз застосуванням заходiв адмiнiстративної вiдповiдальностi фiзичних i юридичних осiб.

В этом рейтинге с точки зрения предмета административного права можно датировать дату.

: як галузь права, як галузь нацiонального законодавства, як галузь юридичної науки та як навчальну дисциплiну.

1) виконавчої влади у сферi функцiонування держави та мiсцевого самоврядування;

2) делегованих державою функцiй i повноважень виконавчої влади;

  • та захисту прав i свобод людини i громадянина.

3. Методи правового регулювання адмiнiстративного права

Административное право, как автономный галуз права, характеризует порядок дела, вид метода регулирования. Метод адмiнiстративно-правового регулювання суспiльних вiдносин разом iз предметом регулювання дає найбiльш чiтку характеристику цiєї галузi права, яка допомагає вiдокремити її вiд iнших фундаментальних галузей права (цивiльного, кримiнального та iнших).

4 стр., 1771 слов

Права человека в политико-правовой теории и практике Советского ...

... современной российской науке. Цель настоящей работы анализ прав человека в политико правовой теории и практике советского государства. Задачи настоящего курсового исследования: анализ развития теории прав человека в Советском государстве; изучение ...

Адмiнiстративно-правовий метод регулювання у своєму змiстi охоплює сукупнiсть правових засобiв (способiв, прийомiв, методiв), що застосовуються державою для забезпечення регулюючої дiї впливу норм адмiнiстративного права.

В общем, в административном праве використовются як загальные методы правового регулирования, поэтому я особенный, лишенный прав ци галузи.

Загальнi методи правового регулювання реалiзуються шляхом:

2) встановлення заборон;

3) надання дозволiв.

заходiв адмiнiстративного примусу

Суть методiв

встановленнi визначеного порядку дiй —

заборонi визначених дiй

одного з передбачених адмiнiстративно-правовою нормою варiантiв належного поводження;

наданнi можливостi

Необходимость змейки от заместительных методов регулирования в административном праве, чтобы обойти команду, но в конце судьбы нашей приостановки, командно-административная система была депанувала, переписывание было приписано методам забора. Набагато рiдше застосовувався метод дозволiв.

В административном законе о демократическом отстранении должно поощряться соблюдение гарантий реализации прав и свобод людей. В административно-правовом регулировании сферы подозрительных изменений может быть использован метод юридических разрешений. Так же, как vikoristovuchi pravovi вседозволенность, большинство zmogy могут получить больше прав и свобод, чтобы более эффективно спасти их от разрушения.

В той же час в регулюваннi управлiнських вiдносин мiж органами виконавчої влади, а також мiсцевого самоврядування та у внутрiшнiй органiзацiї цих органiв має зберегтися значення (для органiзацiї управлiнського процесу, визначення компетенцiї суб’єктiв адмiнiстративно-правових вiдносин тощо), який залишається одним iз провiдних методiв адмiнiстративно-правового регулювання. В методе vikorystannyam ts’go in vidnosin mizh kerovanim ob’єkto и keruyuch sub’ktom, чтобы закрыть поле порядка, scho i означает подчинение между ними. Без метода засосування ци неразумно регулировать взгляды руководства, навязывая систему чтения и управления жизнью. В регулировании системы установлен принцип правового регулирования, который касается органов государственной власти, органов саморегулирования, и мы скажем людям, что «допустимо лишать тех, кто прямо передан по закону”.

В то же время метод подчинения может быть добавлен к заместительным методам согласования и реорганизации.

Метод встановлення координацiї

Отже, якщо в адмiнiстративно-правовому регулюваннi вiдносин мiж самими органами виконавчої влади превалює принцип “дозволено лише те, що прямо передбачено законом”, то у вiдносинах мiж органами виконавчої влади та громадянами має бути найповнiше врахований загально дозволений принцип “дозволено все, що прямо не заборонено законом”. Целоком видpовидає признак государства и пренебрежения правами и свободами людей.

спецiальнi адмiнiстративно-правовi режими —

Демократизация украинской приостановки позволяет перейти к жесткой административной и командной основе, первой для всего в экономической сфере, к более тупым способам регулирования приостановки ерунды.

2 стр., 941 слов

Право природопользования и правовые формы использования природных ресурсов

... медеплавильного завода, а значит их деятельность была неправомерно приостановлена. Право природопользования и правовые формы использования природных ресурсов. Состояние атмосферного воздуха непосредственно отражается на состоянии здоровья и ... выявить такие средства и принять решение о запрете. Запрет на использование транспортных и иных передвижных средств, не соответствующих требованиям Закона, ...

В процессе нового метода административного права он вводит змей, которые видны в счастливых умах правителя-правителя змеи, zokrema в связи с более широкими победителями введенных новых методов управления. На противагу переважаючому застосуванню в минулому владно-розпорядчих (так званих “адмiнiстративних” методiв тепер все частiше використовуються методи дозволiв, реєстрацiї, стимулювання iнвестицiй та iншi. Примус божественной власти власти виконавчи играет приоритетную роль, я хочу, чтобы она стала основным способом реагирования на разрушение административных и процессуальных норм.

4. Система адмiнiстративного права

Административное право, которое явно заимствует с точки зрения национальной правовой системы, нарушая нашу внутреннюю структуру или систему.

загальну i особливу.

Загальная — это та особенная часть административного права, которая связывает между собой и взаимосвязанные части единого целого.

Кроме того, административное право может быть построено по наступательным элементам: пидгалузи, административно-правовым и институциональным правилам.

Тема № 2. Механiзм адмiнiстративно-правового регулювання суспiльних вiдносин

1. Механiзм адмiнiстративно-правового регулювання суспiльних вiдносин

2. Адмiнiстративно-правовi норми.

3. Реалiзацiя норм адмiнiстративного права.

4. Джерела адмiнiстративного права

5. Систематизацiя норм адмiнiстративного права.

6. Адмiнiстративно-правовi вiдносини.

7. Види адмiнiстративно-правових вiдносин.

1. Механiзм адмiнiстративно-правового регулювання суспiльних вiдносин

Право – засiб (iнструмент) для вирiшення практично значимих завдань суспiльства, для задоволення iнтересiв людей.

Правовi засоби

Всi юридичнi засоби приймають участь у правовому впливi.

Правовий вплив, Правовий плив це

визначають як здiйснюваний усiєю системою правових засобi вплив на суспiльнi вiдносини з метою їх упорядкування.

Понимание механизма правового регулирования вужчий вид понимает правовую базу., Механiзм адмiнiстративно-правового регулювання

Тобто к механизму APR, который представляет собой процесс преобразования нормативного характера закона в упорядочивание подозрительных форм. При цьому механiзм АПР являє собою довго триваючий процес, який розпадається на стадiї, на кожнiй з яких працюють особливi юридичнi засоби, якi в сукупностi i складають механiзм АПР.

АПР включає наступнi стадiї:

  • видання адмiн-правової норми та її загальний вплив (регламентацiя управлiнських вiдносин);
  • виникнення суб’єктивних прав та юридичних обов’язкiв;
  • реалiзацiя суб’єктивних прав та юридичних обов’язкiв, втiлення їх у конкретнiй, фактичнiй поведiнцi учасникiв управлiнських вiдносин;
  • застосування права.

Для реализации административно-правовых норм в реальном поведении sub’kti в необходимости видеть закон. Ця факультативна стадiя АПР, може здiйснюватись мiж 1 та 2 або 2 та 3 стадiями.

адмiнiстративно-правовi норми;

  • адмiнiстративно-правовi вiдносини;

Адмiн-правововi норми

є головним засобом, якi дозволяють визначити, хто i як буде виконувати вимоги адм-правовової норми. В них загальная модель поведения должна быть конкретизирована на сто процентов законных прав и обязанностей суб’єктив, їх суб’єктивни.

4 стр., 1670 слов

Поняття норми права. Загальна характеристика правових норм

... побудови. — Норми права за суб’єктами правотворчості: норми органів представницької влади норми глави держави норми органів виконавчої влади норми громадських об’єднань, комерційних організацій, трудових колективів підприємств Норми права за дією у просторі: загальні місцеві Норми права за ...

Акти реалiзацiї прав i обов’язкiв

являють собою владнi приписи уповноважених органiв чи їх посадових осiб, якi забезпечують виникнення правовiдносин, впроваджують вимоги адм-правової норми в життя, гарантують здiйснення прав та обов’язкiв.

Мета АПР — приказ о приостановке видносини, приняв ее развитие, а также беспрецедентный результат правового регулирования поведения туш является законным.

адмiн-правовими методами

способи правового регулювання

Тип АПР являє собою загальну спрямованiсть впливу на суспiльнi вiдносини, яка залежить вiд того, що є основою регулювання – дозвiл чи заборона. Основою загальнодозвiльного типу АПР є загальный пусть и використову. Основою дозвiльного типу є загальна заборона, вiн будується за принципом “заборонено все, крiм…”, а значить, суб’єкти можуть вчиняти тiльки тi дiї, якi дозволенi нормами права, причому у бiльшостi випадкiв ще й потрiбно мати компетентне рiшення державного органу.

2. Адмiнiстративно-правовi норми

Обов’язковим елементом механiзму АПР виступають адм-правовi норми.

Нормы ОО прилагаются ко всем основным нормам, которые образуют правовую систему Украины. Наряду с этими правовыми нормами, убедитесь, что на ваших битах видео есть подозрительные изображения, которые запоминают тему AP, а также особенности регулирования їх.

Адмiнiстративно-правова норма

визначають межi належної поведiнки

iмперативний (владний) характер.

Норми АП:

  • визначають межi необхiдної, можливої, допустимої поведiнки людей;
  • встановлюють правовий статус, повноваження i компетенцiю органiв виконавчої влади;

регламентують порядок утворення органiв виконавчої влади

визначають порядок взаємовiдносин мiж суб’єктами управлiння;

  • регулюють дiяльнiсть органiв виконавчої влади;
  • визначають правове положення громадян, мiсцевих органiв самоврядування, суспiльних об’єднань i iнших недержавних формувань у сферi управлiння;
  • регулюють взаємовiдносини органiв виконавчої влади з iншими державними органами, суспiльними об’єднаннями, пiдприємствами i громадянами;
  • встановлюють засоби забезпечення законностi в державному управлiннi;
  • регулюють управлiнськi вiдношення в соцiально-полiтичнiй, соцiально-культурнiй i економiчнiй сферах.
  • метою адмiн-правових норм є забезпечення органiзацiї й упорядкування функцiонування як всiєї системи виконавчої влади так i окремих її елементiв, їх рацiональної взаємодiї;
  • метод впливу, що використовується А-ПН є iмперативним, вольовим, державно-владним;
  • за допомогою админ-правовых норм забезпечується урегульованiсть суспiльних вiдносин, що входять в предмет регулювання iнших галузей права (митне, фiнансове, земельне та iн.);
  • адмiн-правовi норми, на вiдмiну вiд норм iнших галузей права бiльш динамичнi, можуть часто змiнюватися в залежностi вiд змiн у суспiльних вiдносинах;
  • адмiн-правовi норми часто встановлюються не законодавчим органом, а суб’єктами системи виконавчої влади в процесi державно-управлiнської дiяльностi;
  • правило у позасудовому порядку.

структури адм-правової норми

9 стр., 4410 слов

Етика поведінки державного службовця

... бюджету. Роз’яснюючи платнику податків правильність його дій, слід посилатися на певні закони, постанови та інші нормативно – правові акти. Створюючи моделі поведінки у різних ситуаціях і ... належить структура етикету податківця, до зовнішнього – правила службової поведінки. Особливістю професійної діяльності є спрямованість інтересів податківця на виконання головної мети і сенсу життя – служіння ...

Гiпотеза

Диспозицiя

Санкцiя —

1. Залежно вiд змiсту на:

матерiальнi

процесуальнi

процедурнi

2. Залежно вiд способу впливу на поведiнку на:

зобов’язуючi

забороннi

уповноважуючi

норми, що забезпечують за допомогою вiдповiдних засобiв матерiального або морального впливу належну поведiнку учасникiв управлiнських вiдносин (напр, установлення податкових пiльг, встановлення режиму найбiльшого сприяння).

мiстять рекомендацiї (поради) вiдносно доцiльностi окремих дiй у тих чи iнших ситуацiях чи при певних умовах Рекомендацiйнi норми чашi усього використовуються у взаємовiдносинах суб’єктiв виконавчої влади i недержавних формувань. В знак протеста против рекомендации иноди отомстить в нормативных актах, направленных на нижние субъекты власти виконавчи.

регулятивнi

правоохороннi —

3. Реалiзацiя адмiнiстративно-правових норм

Реалiзацiя норм АП

В ходе всего процесса они примут на себя судьбу всех частей административно-правового статуса.

форми реалiзацiї

Виконання , Дотримання

активнi правомiрнi дiї

Застосування

Норми АП здебiльшого реалiзуються шляхом та Доречно вказати, що застосування цих норм є прерогативою органiв державної влади (їх посадових осiб), воно носить державно-владний, правовий характер i здiйснюється здебiльшого у формi видання iндивiдуальних актiв (певних приписiв).

Основные vimogamis правильности положений AP є: законность, римминг и совершенство.

4. Джерела адмiнiстративного права

Нормы вины адм-правови были составлены в той вигляди, но участники видносина подозревали, как зловоние. Мали змогу з ними ознайомитись. Нормы PA должны быть изменены в действиях, которые видят EFA, ВОЗ, операторы предприятий, учредивших организацию. За нормы адм-права можно отомстить в правовых актах, за вонючки — в международных актах и ​​актах коллегиальной СРСР.

Правила включаются в список статей, абзацев, абзацев, когда есть вонь би-материала и я получаю свое видение.

Джерела АП

Основная особенность AP состоит в том, чтобы составить число його джерел, которое продумано для широты тематики галуцци, потребностей обзора сложных проектов для обеспечения эффективного и упорядоченного регулирования административных заключений.

Особливiстю сучасної системи джерел АП полягає в пiдвищеннi ролi закону в регулюваннi всiх суспiльних вiдносин, у тому числi й управлiнських, оскiльки виключно законами визначаються права, свободи та обов’язки людини i громадянина, гарантiї цих прав i свобод, органiзацiя i дiяльнiсть ОДВ, основи державної служби, дiяння якi є адмiнiстративними правопорушеннями, та –вiдповiдальнiсть за них тощо.

Систему джерел АП України становлять:

(Основний Закон), прийнята 28 червня 1996р.

Закони України, Кодекси -, Постанови ВРУ, Укази Президента України, Постанови та нормативнi розпорядження КМ

  • (це рiзнi вiдомчi iнструкцiї, статути, правила, вказiвки, накази тощо (наприклад, “Статут патрульно-постової служби мiлiцiї”);

нормативнi акти МОВВ та ОМС

5 стр., 2129 слов

Права та обов язки природокористувачів

... є підстава припинення права природокористування, комплекс правий і обов'язків природокористувачів, і навіть юридичні засоби захисту прав суб'єктів природокористування. Право природокористування в суб'єктивному ... та громадяни-підприємці. Юридичні особи у своїй виступають на двох якостях: як державні чи муніципальні органи, наділені правомочием розпорядження на природні ресурси, які у державної влади ...

Перед джерелом административного права также необходимо включить i, что не наказывается и i не обновляется в установленном порядке.

якi ратифiкованi Україною, якi мiстять адм-правовi норми (“Угода про безвiзове пересування громадян держав СНД по територiї його учасникiв” (м. Бiшкек 9. 10. 92 р.).

Слiд пам’ятати, що до джерел АП належать також Конституцiя АРК, вiдповiднi нормативно-правовi акти ВР АРК, Ради Мiнiстрiв АРК.

адмiнiстративнi договори

5. Систематизацiя адмiнiстративно-правових норм

Законодательство о зазоби восконалення механизма АПР є адм.

Систематизацiя

  • iнкорпорацiї
  • кодифiкацiї

Кодификация административного законодательства — одно из более стратегических направлений развития, чем углубленное. Вважається доцiльним здiйснити її за окремими пiдгалузями та правовими iнститутами, а також поетапно, залежно вiд ступеня суспiльних потреб, що в майбутньому може стати основою для Адмiнiстративного кодексу України. (К про адмiнiстративнi проступки, Адм-процесуальний К., Адм-процедурний К. (К. загальних адм процедур), К. правил поведiнки державних службовцiв, К. державної служби).

6. Адмiнiстративно-правовi вiдносини

Адм-правовi вiдносини є одним з найважливiших елементiв механiзму АПР. Виступаючи рiзновидом правовiдносин, що складаються у рiзних сферах суспiльного життя, вони вiдображають сi основнi ознаки будь-яких правовiдносин.

Однак вони мають ряд особливостей, якi i вiдмежовують їх вiд iнших видiв правовiдносин.

  • вiдносини, що складаються переважно в процесi здiйснення завдань i функцiй державноївлади;

владовiдносини”,

однiєю iз обов’язкових сторiн (учасникiв) адмiнiстративно-правового вiдношення, як правило, має бути — носiй державно-владних управлiнських повноважень; причому для органу виконавчої влади участь в адмiнiстративно-правовому вiд ношеннi в межах його компетенцiї є не тiльки можливiстю, його правом, але й прямим обов’язком;

  • об’єктом адм-правовiдносин є воля, свiдомiсть та опосередкована ними поведiнка (дiяння) керованих об’єктiв у сферi реалiзацiї публiчної влади;
  • правового характеру;

сутнiстю є органiзацiйними,

можуть виникати з iнiцiативи будь-якої iз сторiн правовiдношення, з iнiцiативи третьої особи, а iнколи i згоди другої сторони на виникнення адмiнiстративно-правового вiдношення не вимагається (наприклад, адмiнiстративно-делiктнi вiдносини);

несуть вiдповiдальнiсть не один перед одним

  • спiрнi питання,

суспiльнi вiдносини, регульованi нормами адмiнiстративного права, що складаються в сферi публiчного управлiння.

Структура адмiнiстративно-правових вiдносин

юридичнi факти;

  • суб’єкти (сторони);

Юридичною основою

дiї та подiї,

Дiї — це результат активного волевиявлення людей. Дiї бувають правомiрними та неправомiрними.

Правомiрнi дiї -, Неправомiрнi дiї

Подiї- це явища, незалежнi вiд волi людей, якi мають юридичне значення (наприклад, стихiйне лихо, народження або смерть людини, досягнення певного вiку тощо).

Суб’єкти адмiнiстративно-правових вiдносин —

адмiнiстративної правосуб’єктностi .

майнового чи немайнового характеру та iн.

зумовлює сукупнiсть прав та обов’язкiв учасникiв цих вiдносин, їх правовi iнтереси, характер їхнiх взаємостосункiв та мету вiдносин та iн. Такий змiст насамперед визначає опосередкована адмiнiстративно-правовими нормами поведiнка учасникiв управлiнських стосункiв, яка узгоджується з мотивами та iнтересами сторiн, з характером їхнiх взаємних вiдносин, що узагальнюються правовим статусом вiдносно об’єкта того чи iншого правовiдношення.

предмет

7. Види адмiнiстративно-правових норм

Враховуючи рiзноманiтнiсть сфери публiчного управлiння, можна зробити висновок, що адм-правовiдносини, що складаються в його межах рiзнi за характером, змiсту та спрямованостi. Звiдси можливiсть їх видової класифiкацiї за певними критерiями, що напрацьованi наукою АП.

1. щодо цiльового призначення:

позитивно-регулюючого (творчого)

правоохороннi

залежно вiд управлiнського характеру:

  • якi безпосерньо виражають основну форму управлiнського впливу (суб’єкт – об’єкт), тобто “владовiдносини”;

неосновнi –

3. в залежностi вiд конкретних цiлей виникнення суспiльних вiдносин:

внутрiшн i —

  • зовнiшнi вiдносини, пов’язанi з безпосереднiм впливом на об’єкти, що не входять у систему управлiння (наприклад, громадян, громадянськi об’єднання).

4. за характером зв’язкiв мiж учасниками:

вертикальнi

горизонтальнi

5. за своїм змiстом (порядку реалiзацiї прав i обов’язкiв їх учасникiв):

матерiальнi —

  • процесуальнi
  • договiрнi.

Тема 3. Сутнiсть, ознаки i принципи державного управлiння та основнi напрями його розвитку в перехiдний перiод

1. Сутнiсть соцiального управлiння, його види.

2. Поняття та особливостi державного управлiння.

3. Характеристика державної виконавчої влади

4. Спiввiдношення державного управлiння та виконавчої влади

1. Сутнiсть соцiального управлiння, його види

управлiння

Управлiння здiйснюється у механiчних, iнших технiчних, бiологiчних та соцiальних системах. Однак не дивлячись на суттєвi вiдмiнностi, закономiрностi управлiння системами загальнi.

При управлiннi будь-якими системами проходять однi й тi ж процеси отримання, перетворення та передачi iнформацiї.

Управляючий суб’єкт завжди: по-перше, отримує iнформацiю як про поведiнку керованого об’єкта так i функцiонування всiєї системи, так i iнформацiю з-за системи; по-друге, цю iнформацiю певним чином iнтерпретує, оцiнює, аналiзує i на пiдставi цього, виходячи з завдань системи, приймає управлiнське рiшення, тобто рiшення про характер впливу на об’єкт управлiння; в-третiх, передає iнформацiю, пов’язану з прийнятим рiшенням, керованому об’єкту, здiйснюючи на нього необхiдний управлiнський вплив. Це все є не одностороннiм процесом, а процесом взаємодiї.

правлiння

Управлiння обумовлене:

  • наявнiстю суб’єкта управлiння (той, хто управляє) i об’єкта управлiння (той, ким управляють);

— iснуванням мiж об’єктом i суб’єктом прямого (подання команд, розпоряджень) i зворотного зв’язку (iнформування про виконання або невиконання команд суб’єкта управлiння).

Управлiннязводиться до керуючого впливу суб’єкта на об’єкт iзметою:

  • досягнення завдань, що стоять перед системою
  • органiзацiї системи;
  • збереження структури системи;
  • забезпечення функцiонування системи.

Соцiальне управлiння —

Ознаки соцiального управлiння:

спiльна дiяльнiсть людей;

вплив, що упорядковує дiяльнiсть

поведiнка учасникiв спiльної дiяльностi

управлiнськими вiдносинами

  • базис соцiального управлiння — управлiнських вiдносин;

механiзму його реалiзацiї

Змiст управлiння

  • збирання i опрацювання iнформацiї;
  • прогнозування (науковому передбаченнi змiн у розвитку яких-небудь явищ або процесiв на основi об’єктивних даних);
  • органiзацiї (формування системи управлiння, упорядкування управлiнських вiдносин мiж суб’єктом i об’єктом управлiння);
  • координацiї, регулювання та взаємодiї, якi здiйснюються для досягнення загальних завдань управлiння;
  • контролю i облiку.

Види соцiального управлiння:

  • громадське управлiння (управлiння об’єднаннями громадян);
  • управлiння у недержавному (приватному) секторi;

2. Поняття та особливостi державного управлiння

Державне управлiння,

ДУ – здiйснення виконавчої влади.

Державне управлiння

Мiсце i роль державного управлiння у суспiльствi визначається наступними його характеристиками:

  • ДУ – конкретний вид дiяльностi щодо здiйснення єдиної державної влади, що має функцiональну та компетенцiйну специфiку, що вiдрiзняє її вiд iнших видiв реалiзацiї державної влади (законотворчiсть, судочинство);

ДУ – дiяльнiсть

ДУ – прерогатива спецiальних суб’єктiв, якi узагальнено можна назвати виконавчо-розпорядчi органи державної влади або ОДУ;

  • ДУ – виконавча дiяльнiсть, що здiйснюється в процесi безпосереднього i безперервного управлiння економiчним, соцiально-культурним та адмiнiстративно-полiтичним будiвництвом;
  • ДУ – пiдзаконна дiяльнiсть, що здiйснюється “на пiдставi i на виконання закону”;

iнших ознак

унiверсальнiсть (всебiчнiсть);

  • офiцiйнiсть;
  • вертикальнiсть;
  • соцiальну цiлеспрямованiсть;
  • в процесi його здiйснення;
  • та iн.

циклiчний

прийняття рiшення, його виконання та контроль за його реалiзацiєю.

3. Характеристика державної виконавчої влади

Одним з конституцiйних принципiв правової, демократичної держави є принцип розподiлу влад. Цей принцип розглядається як важлива гарантiя вiд узурпацiї влади в руках однiєї особи чи органу. Ця теорiя передбачає наявнiсть окремих видiв державних органiв, незалежних у своїй дiяльностi однин вiд одного, чiтке розмежування їх функцiй i повноважень, форм дiяльностi, їх вiдокремлення, взаємостримування та взаємоконтроль.

Сам термiн “розподiл влади” є умовним, оскiльки державна влада є єдиною, джерелом якої є народ.

Одна з головних цiлей розподiлу влад – ефективне функцiонування державного механiзму й кожної гiлки влади, зокрема. Бо подiл i спецiалiзацiя працi завжди ефективнi.

Рiзнi гiлки влади повиннi спiвробiтничати мiж собою та доповнювати одна одну, залишаючись при цьому до певної мiри незалежними, але маючи можливiсть впливати одна на одну. Кожна з гiлок влади займає своє мiсце в системi державної влади i виконує тiльки їй притаманнi завдання та функцiї.

Не будемо впадати в дискусiю яка з гiлок влади є головною, першою i так далi. Лише зазначимо, що на сьогоднiшнiй день виконавча влада є вiдносно самостiйною гiлкою єдиної державної влади в Українi.

Виконавчу владу, Виконавча влада –, Виконавча влада –

– це своєрiдна галузь (сфера, вид) публiчної влади, змiст якої складає дiяльнiсть органiв державної влади по здiйсненню управлiння як цiлеспрямованого впливу на розвиток рiзних сфер суспiльного буття шляхом реалiзацiї їх владних повноважень методами i засобами, визначеними конституцiйним i, насамперед, адмiнiстративним правом (Авер’янов В. Б.)

  • це широка сукупнiсть державних органiв та установ, що здiйснюють владно-полiтичнi та владно-адмiнiстративнi функцiї (Шаповал В. М. Вищi органи суч держави. К. 1995)

виконавча влада

Завданням виконавчої влади є:

створення належних умов для повноцiнної реалiзацiї громадянами своїх прав i свобод;

  • надання населенню рiзноманiтних управлiнських послуг;
  • своєрiдний “внутрiшнiй” контроль за виконанням “управлiнськими органами” (ОВВ), їх посадовими особами, покладених на них обов’язкiв по забезпеченню прав i свобод людини;

Основнi функцiї виконавчої влади:

формування та реалiзацiя полiтики, що знаходить своє вiдображення в державних програмах загальнодержавного та регiонального масштабiв (наприклад, приватизацiя, демонополiзацiя, iнвестицiйна, житлова, енергетична та iн);

  • встановлення та ефективна реалiзацiя у життя правових та органiзацiйних основ господарського життя (наприклад, державне стимулювання малого та середнього бiзнесу, забезпечення рiвностi всiх форм власностi, охорона прав споживачiв, припинення монополiзму та недобросовiсної конкуренцiї);
  • управлiння пiдприємствами, установами, органiзацiями державного сектору;
  • координацiя функцiонування нацiоналiзованого та денацiоналiзованого секторiв господарського, соцiально-культурного та адмiнiстративно-полiтичного будiвництва;
  • забезпечення реалiзацiї прав (включаючи їх охорону) та обов’язкiв ФО таЮО у сферi державного управлiння;
  • Як бачимо у функцiях ВВ знаходять свiй прямий вирах прiоритет публiчних iнтересiв у сферi державного управлiння.

4. Спiввiдношення державного управлiння та виконавчої влади

Викладенi вище питання дають необхiдну базу для вирiшення питання про спiввiдношення державного управлiння та виконавчої влади. Ранiше подiбнi питання не пiднiмалися, бо державне управлiння беззастережно ототожнювалося з виконавчо-розпорядчою дiяльнiстю. Зараз це питання актуальне тому, що термiн “виконавчо-розпорядча дiяльнiсть” втратив своє унiверсальне значення, пропав з текстiв нормативно-правових актiв.

Переважна бiльшiсть авторiв оцiнюють категорiю виконавчої влади як полiтико-правову, а категорiю державного управлiння – як органiзацiйно-правову. Право на iснування мають обидвi цi державно-правовi категорiї. Вiдповiдно, державне управлiння – реальнiсть, без якої державно-владний механiзм працювати практично не може. За своїм призначенням державне управлiння являє собою “державну дiяльнiсть в рамках якої реалiзується виконавча влада”. Іншими словами, державне управлiння практично здiйснюється в межах виконавчої влади.

Державне управлiння сьогоднi має тлумачитись як здiйснення виконавчої влади.

Звернiть увагу цi поняття не є тотожними. ДУ як владна дiяльнiсть здiйснюється i поза межами виконавчої влади. А саме – в процесi, так званого, внутрiшньоорганiзацiйного управлiння, наприклад в апаратi парламенту, суду, прокуратури.

Як бачимо, мiж державним управлiнням i виконавчою владою iснує прямий, нерозривний зв’язок. Змiст державного управлiння визначають завдання i функцiї виконавчої влади.

є змiстом i формою

Слiд мати на увазi, що поняття “ДУ” – бiльш широке у порiвняннi з виконавчою владою. ВВ похiдна вiд державного управлiння. Вона закликана визначити об’єм та характер державно-владних повноважень, що реалiзуються в процесi державно-управлiнської дiяльностi. З iншого боку, державне управлiння – це i є той вид дiяльностi, який направлений на практичну реалiзацiю виконавчої влади. Вiдповiдно всi суб’єкти ВВ одночасно є елементами системи державного управлiння. Однак далеко не всi елементи державного управлiння є суб’єктами ВВ.(Наприклад, адмiнiстрацiя державного пiдприємства, установи).

Поняття ОДУ ширше вiд поняття ОВВ.

5. Перспективи розвитку державного управлiння за Концепцiєю адмiнiстративної реформи в Українi

Основнi засади та напрями удосконалення державного управлiння сьогоднi визначенi Концепцiєю адмiнiстративної реформи в Українi, затвердженої указом Президента вiд 22 липня 1998 р.

МетоюЇї суть

Для досягнення вказаної мети в ходi проведення адмiнiстративної реформи повинно бути розв’язано ряд важливих завдань щодо:

  • формування ефективної органiзацiї виконавчої влади на всiх органiзацiйно-правових рiвнях управлiння;
  • запровадження рацiонального адмiнiстративно-територiального устрою;
  • формування сучасної системи мiсцевого самоврядування;
  • запровадження нової iдеологiї функцiонування виконавчої влади i мiсцевого самоврядування як дiяльностi щодо забезпечення реалiзацiї прав i свобод громадян, надання державних та громадських послуг;
  • органiзацiї на нових засадах державної служби та служби в ОМС;
  • створення сучасної системи пiдготовки та перепiдготовки управлiнських кадрiв;
  • перебудови системи управлiння фiнансами;
  • запровадження дiйової системи державного контролю (Концепцiя.

— с. 5. )

Механiзм проведення адмiнiстративної реформи включає в себе взаємоузгоджених мiж собою органiзацiйно-правових та матерiально-технiчних заходiв, спрямованих на радикальне оновлення дiючого адмiнiстративного законодавства, власне, створення нової правової бази, що регламентуватиме державне управлiння; формування нових iнститутiв, органiзацiйних структур та засобiв здiйснення управлiнської дiяльностi; змiцнення та формування нових фiнансово-економiчних основ функцiонування державного управлiння; кадрове, наукове та iнформацiйне забезпечення нової системи управлiння.

структур виконавчої влади

принципи:

  • прiоритетностi законодавчої регламентацiї функцiй, повноважень та порядку дiяльностi органiв виконавчої влади;
  • незалежностi здiйснення функцiй та повноважень виконавчої влади вiд органiв законодавчої i судової влади у визначених законом межах;
  • пiдвищення ефективностi державного управлiння;
  • запровадження механiзму контролю за функцiонуванням виконавчої влади з боку суспiльства через iнститути парламентської i прямої демократiї, передбачаючи, що вищi посади в ключових органах виконавчої влади є полiтичними посадами;
  • ефективностi, вiдкритостi та доброчесностi в роботi уряду та iнших органiв виконавчої влади.

Передбачається змiстовне i функцiональне пiдвищення ролi КМУ як вищого органу в системi органiв виконавчої влади, структурна перебудова його апарату, забезпечення бiльш активної i конкретної участi його у виробленнi i здiйсненнi основних органiзацiйно-правових засад управлiнської дiяльностi, в ефективнiй координованостi зусиль всiєї системи виконавчої влади щодо подолання кризових явищ в життєво-важливих сферах суспiльного життя.

статусу, системна i структурна перебудова цих органiв, бiльш рацiональне визначення їх завдань, функцiй та повноважень.

Важливий напрям удосконалення державного управлiння становить реформування мiсцевих органiв виконавчої влади, яке має на метi пiдвищення ефективностi здiйснення виконавчої влади на територiальному рiвнi, спрямування їх дiяльностi на пiдвищення рiвня реалiзацiї прав i свобод громадян та надання їм управлiнських послуг, гармонiйне поєднання загальнодержавних i мiсцевих iнтересiв, сприяння становленню та розвитку мiсцевого самоврядування на основi чiткого функцiонального розмежування його з повноваженнями виконавчої влади.

державної служби,

економiки,

процесiв та iнших кризових явищ в економiцi.

удосконалення форм i методiв виконавчої влади з урахуванням ринкової iнфраструктури, зокрема, звуження сфери адмiнiстративного керiвництва i безпосереднього директивного втручання, перехiд до активнiшого використання функцiй загального державного регулювання, застосування економiчних методiв, поступовий перехiд вiд галузевого до функцiонального принципу управлiння економiкою, використання договiрних засад в практицi управлiнських стосункiв, загальне скорочення управлiнського апарату, бiльш жорстке регулювання бюджетних витрат тощо.

положень у сферi державного управлiння, досягнення належної взаємодiї їх з iншими державними органами та органами мiсцевого самоврядування; поглиблення дiйового впливу основних (конституцiйних) принципiв державного управлiння; активiзацiя мiсцевого самоуправлiння та поглиблення його взаємодiї з органами мiсцевої виконавчої влади; змiцнення виконавчої дисциплiни; посилення боротьби з корупцiєю, злочиннiстю та iншими протиправними проявами в суспiльствi, а також посилення ролi науки в реформуваннi управлiнського механiзму, пiдвищення рiвня автоматизацiї, технiчного, у т. ч. комп’ютерного забезпечення управлiнської дiяльностi та iн.

1. Загальна характеристика суб’єктiв АП.

2. Фiзичнi особи як суб’єкти АП

3. Об’єднання громадян як суб’єкти адмiнiстративного права.

4. Президент України як суб’єкт АП

6. Органи мiсцевого самоврядування як суб‘єкти АП.

7. Іншi юридичнi i фiзичнi особи як суб’єкти АП.

1. Загальна характеристика суб’єктiв адмiнiстративного права

— це окремi фiзичнi та юридичнi особи (громадяни або органiзацiї), якi у вiдповiдностi з адмiнiстративно-правовими нормами надiленi певним обсягом прав та обов’язкiв у сферi адмiнiстративно-правового регулювання управлiнських вiдносин.

Одразу слiд з’ясувати, що бути суб’єктом АП означає мати права та обов’язки сферi публiчного управлiння.

З даного визначення випливає, що «претендент» на статус суб’єкта АП за своїми особливостями потенцiйно здатний бути носiєм суб’єктивних прав i обов’язкiв у сферi публiчного управлiння, тобто повинен мати комплекс соцiальних передумов, що дозволяють йому мати суб’єктивнi права i обов’язки.

До таких особливостей суб’єктiв АП належать:

самостiйнiсть (вiдокремленiсть)

персонiфiкацiя

в) або персонiфiковану волю у вiдносинах з державними органами або державну волю у процесi адмiнiстративно-правового регулювання суспiльних вiдносин.

адмiнiстративна правоздатнiсть;

  • дмiнiстративна дiєздатнiсть;
  • адмiнiстративна делiктоздатнiсть;

Суб’єкти АП

Суб’єктивнi права у сферi державного управлiння, Суб’єктивнi адмiн-правовi обов’язки

Об’єднує їх

Вiдмiнностi полягають у тому, що: а) права реалiзуються в iнтересах їх власника, а обов’язки в iнтересах iнших осiб; б) права це мiра можливої або дозволеної поведiнки, а обов’язки мiра належної або необхiдної поведiнки.

Необхiдно розрiзняти поняття “суб’єкт АП” i “суб’єкт адмiнiстративних правовiдносин”. Суб’єкт АП має реальну можливiсть стати суб’єктом адмiн правовiдносини. Для цього необхiдно настання певних умов, а саме:

  • наявнiсть конкретних адмiн-правових норм, що передбачають реальну ситуацiю та права та обов’язки особи у цiй ситуацiї;

Суб’єкт адмiнiстративно-правових вiдносин

Певна група суб’єктiв АП характеризується наявнiстю такої ознаки, як компетенцiя.

Компетенцiя -, Повноваження —

Коло суб’єктiв АП досить багато чисельне та рiзноманiтне.

iндивiдуальнiколективнi

Система суб’єктiв АП України

Фiзичнi особи;

  • а) громадяни України;
  • в) особи без громадянства;
  • Посадовi особи;
  • Об’єднання громадян;
  • а) громадськi органiзацiї;
  • б) полiтичнi партiї;
  • г) релiгiйнi органiзацiї;
  • д) професiйнi спiлки;
  • Президент України;

Державнi органiзацiї:

  • а) державнi органи;
  • в) структурнi пiдроздiли державних органiв, надiленi власною компетенцiєю.

6. Органи мiсцевого самоврядування.

б) трудовi колективи;

  • в) структурнi частини пiдприємств, установ, органiзацiй,(наприклад, факультет, цех, вiддiлення в лiкарнi тощо).

Таким чином, для АП характерна наявнiсть великої кiлькостi суб’єктiв з рiзною компетенцiєю, структурою i правовим статусом. Цим зумовлене й iснування кiлькох варiантiв їх класифiкацiї.

Слiд зазначити, що правове становище суб’єктiв одного рiвня неоднакове. Якщо проаналiзувати адмiнiстративну правосуб’єктнiсть громадян, то виявиться, що вона має . рiзницю залежно вiд статi, вiку, стану здоров’я (не всi можуть призиватися на вiйськову службу, вступати у навчальнi заклади тощо).

фiзичною особою

Адмiнiстративно-правовий статус людини i громадянина

Адмiнiстративно-правовий статус є складовою частиною загального правового статусу особи i урегульований нормами конституцiйного та адмiнiстративного права. Багато прав i обов’язки людини i громадянина похiднi вiд конституцiйних прав i обов’язкiв i знаходять своє вiдображення в законах, адмiнiстративно-правових пiдзаконних нормативних актах, в актах органiв мiсцевого самоврядування. Іншi права i обов’язки не регламентованi конституцiйними нормами, але вiдповiдають духу загальної конституцiйної концепцiї становища особи в Українi, встановленi iншими правовими актами (права i обов’язки пов’язанi з керуванням транспортними засобами, придбання зброї).

Адмiнiстративно-правовi вiдносини особи з iншими суб’єктами АП можуть виникати як на пiдставi реалiзацiї прав людини i громадянина або в зв’язку з покладеними на них обов’язками у сферi управлiння, так i при захистi прав i свобод особи або порушення особою своїх обов’язкiв.

Існує кiлька точок зору на складовi адмiнiстративно-правового статусу:

  • адмiнiстративна правоздатнiсть;
  • адмiнiстративна дiєздатнiсть.

Бахрах Д. М.

  • адмiнiстративна правосуб’єктнiсть;
  • реальнi права i обов’язки.

Колпаков В. К.:

  • адмiнiстративно-правовi обов’язки.

Битяк Ю. П.:

  • основнi невiд’ємнi права i свободи;
  • комплекс прав та обов’язкiв, що закрiплюються Конституцiєю України, нормами iнших галузей права, в тому числi й адмiнiстративного;
  • гарантiї реалiзацiї цих прав та обов’язкiв, а також механiзм їх охорони державою.

Точка зору бiльшостi:

  • адмiнiстративна правосуб’єктнiсть;
  • права, свободи та законнi iнтереси;
  • обов’язки;
  • гарантiї реалiзацiї прав та свобод та законних iнтересiв.

Адмiнiстративно-правовий статус громадян України —

Адмiнiстративно-правовий статус громадян визначається обсягом та характером їх адмiнiстративної правосуб’єктностi.

Елементами правосуб’єктностi

Адмiнiстративна правоздатнiсть — з

акрiплена нормами АП здатнiсть громадянина своїми дiями реалiзувати наданi йому права i виконувати покладенi на нього обов’язки у сферi публiчного управлiння.

Види адмiнiстративної дiєздатностi:

  • часткова — до 16 рокiв.
  • повна — iз 18 рокiв;
  • У силу зазначених обставин громадяни можуть бути визнанi обмежено або повнiстю недiєздатними.

Адмiнiстративна делiктоздатнiсть

Адмiнiстративна правосуб’єктнiсть громадян подiляється на загальну та спецiальну. Вiдповiдно розрiзняють загальний та спецiальний адмiнiстративно-правовий статус громадян. Кожен громадянин надiлений передусiм загальним статусом, який як правило однаковий для всiх, однак в той же час вiн може бути носiєм одного або кiлькох спецiальних статусiв. Досить часто спецiальний статус доповнює загальний (особа, яка має посвiдчення водiя), але iнодi спецiальний статус впливає на загальний обмежуючи та змiнюючи його (особа щодо якої встановлено адмiнiстративний нагляд)

2. Права, свободи i законнi iнтереси громадян

передбачає видання акту застосування.

не передбачає видання акту застосування.

Законний iнтерес

Права i свободи можна подiлити на рiзнi групи, зокрема на загальнi та спецiальнi, абсолютнi та вiдноснi, громадянськi (особистi, фiзичнi), полiтичнi, економiчнi, соцiальнi, духовнi (культурнi) та iн.

3. Обов’язки громадян

оновлення змiсту адмiнiстративно-правового статусу громадян

  • законодавче врегулювання порядку вiльного пересування, вибору мiсця проживання в межах територiї України, реєстрацiї фiзичних осiб, якi на законних пiдставах перебувають на територiї України, введення Єдиного державного реєстру цих осiб;
  • скасування прописки громадян за мiсцем їхнього проживання;
  • законодавче врегулювання права громадян України на отримання управлiнських послуг, що надаються органами виконавчої влади (у т. ч. видача дозволiв, лiцензiй тощо);
  • законодавче врегулювання порядку створення полiтичних партiй, їх легалiзацiї та скасування судом актiв реєстрацiї цих органiзацiй, легалiзацiї громадських органiзацiй та скасування актiв реєстрацiї цих органiзацiй;
  • розроблення законiв, що регулюватимуть вiдповiднi органiзацiйнi форми громадських формувань правоохоронного напряму з метою розширення участi громадян України в державному управлiннi, охоронi громадського порядку та боротьбi зi злочиннiстю;
  • законодавче визначення порядку реалiзацiї права громадян на проведення зборiв, мiтингiв, походiв i демонстрацiй, умов їх проведення, прав i обов’язкiв учасникiв масових мирних заходiв;
  • запровадження судового адмiнiстративно-правового захисту прав i свобод громадян.

визначається:

  • Конституцiєю України (зокрема, роздiлом 2, ст. 21-68);
  • вiдповiдними законами (насамперед, законом «Про громадянство України»;
  • окремими мiжнародними договорами;
  • вiдповiдними нормативно-правовими актами Президента України, державних органiв та мiсцевого самоврядування.

4. Гарантiї прав та свобод громадян

функцiю гаранта

положення, що мiстяться в законi, повиннi бути адекватнi економiчнiй i полiтичнiй ситуацiї в країнi, а також мати юридичну стабiльнiсть;

  • вiдповiдати високому рiвню юридичної технiки;
  • мiстити конкретнi норми i механiзми їхньої реалiзацiї;
  • визначати коло державних органiв i посадових осiб, на яких покладенi обов’язки створювати умови для реалiзацiї прав i свобод;
  • передбачати вiдповiдальнiсть органiв i посадових осiб за обмеження прав i обов’язкiв громадян;
  • в Українi не повиннi видаватися закони, що вiдмiняють або применшують права i свободи людини i громадянина;
  • будь-якi нормативнi акти, що торкаються права, свободи й обов’язку людини i громадянина, не можуть застосовуватися без офiцiйного опублiкування та реєстрацiї у Мiнюстi.

види:

судовi

б ) прав громадян i вживати заходiв для їхньої реалiзацiї.

особистi

Основнi

Пропозицiя (зауваження)

Заява — звернення громадян iз проханням про сприяння реалiзацiї закрiплених Конституцiєю та чинним законодавством їх прав та iнтересiв або повiдомлення про порушення чинного законодавства чи недолiки в дiяльностi пiдприємств, установ, органiзацiй незалежно вiд форм власностi, народних депутатiв України, депутатiв мiсцевих рад, посадових осiб, а також висловлення думки щодо полiпшення їх дiяльностi.

Клопотання

Скарга — звернення з вимогою про поновлення прав i захист законних iнтересiв громадян, порушених дiями (бездiяльнiстю), рiшеннями державних органiв, органiв мiсцевого самоврядування, пiдприємств, установ, органiзацiй, об’єднань громадян, посадових осiб.

Особливостi адмiнiстративно-правового статусу окремих категорiй осiб

Крiм того в чинному законодавствi зустрiчаються термiни, що характеризують адмiнiстративно-правовий статус громадян як спецiальний:

мешканцi територiй з особливими адмiнiстративно-правовим режимом

суб’єкти адмiнiстративної опiки — це особи, якi в силу своєї слабої соцiальної захищеностi потребують спецiальну допомогу з боку держави (безробiтнi, iнвалiди, дiти-сироти, iнвалiди та учасники ВВВ,).

Такi особи мають бiльше прав, нiж iншi громадяни

Адмiнiстративно-правовий статус в Українi визначається Конституцiєю України (ст. 26 та iн.), законом «Про правовий статус iноземцiв» (вiд 4 лютого 1994 р.), iншими законодавчими актами України (наприклад, КпАП України — ст. 16 та iн.), а також мiжнародними угодами.

Іноземцями

визнаються особи, якi не належать до громадянства будь-якої країни.

Адмiнiстративно-правовий статус бiженцiв визначається законом України “Про бiженцiв” вiд 21 червня 2001 року N 2557-III.

Бiженець

або мiжнародними договорами.

Іноземнi громадяни i особи без громадянства, що знаходяться на територiї України, пiдлягають адмiнiстративної вiдповiдальностi на загальних пiдставах iз громадянами України. Питання про вiдповiдальнiсть за адм правопорушення, вчиненi на територiї України iноземними громадянами, що вiдповiдно до чинних законiв i мiжнародних договорiв користуються iмунiтетом вiд адмiн юрисдикцiї України, вирiшуються дипломатичним шляхом.

тимчасово перебувають

характеризується такими особливостями:

  • iноземнi громадяни й особи без громадянства не можуть бути державними службовцями, займати деякi посади, працювати в митних органах;
  • на iноземних громадян i осiб без громадянства не поширюється вiйськовий обов’язок;
  • iноземнi громадяни й особи без громадянства можуть в’їжджати на територiю України при наявностi дозволу (виняток встановлений для громадян країн СНД, iз якими укладенi угоди про безвiзовий в’їзд i виїзд);
  • iноземнi громадяни й особи без громадянства мешкають i здiйснюють свою дiяльнiсть на пiдставi спецiальних документiв;
  • Ст.

36 Конституцiї закрiплює право на свободу об’єднання у полiтичнi партiї, громадськi органiзацiї, професiйнi спiлки. Одним словом у рiзного роду об’єднання. Поняття об’єднання громадян є збiрним, узагальнюючим поняттям.

є добровiльне громадське формування, створене на основi єдностi iнтересiв для спiльної реалiзацiї громадянами своїх прав i свобод.

Адмiнiстративно-правовий статус об’єднань громадян в цiлому визначається Конституцiєю України (ст. 36, 37 та iн.), законом України «Про об’єднання громадян», «Про полiтичнi партiї», iншими законами, положеннями, статутами тощо.

Дiя Закону «Про об’єднання громадян» не поширюється на релiгiйнi, кооперативнi органiзацiї, об’єднання громадян, що мають основною метою одержання прибуткiв, комерцiйнi фонди, органи мiсцевого та регiонального самоврядування (в тому числi ради i комiтети мiкрорайонiв, будинковi, вуличнi, квартальнi, сiльськi, селищнi комiтети), органи громадської самодiяльностi (народнi дружини, товариськi суди тощо), iншi об’єднання громадян, порядок створення i дiяльностi яких визначається вiдповiдним законодавством.

Полiтична партiя

Громадською органiзацiєю -, Статус об’єднання громадян.

Об’єднання громадян утворюються i дiють iз:

всеукраїнським статусом

  • мiсцеве об’єднання поширює свою дiяльнiсть на територiю вiдповiдної адмiнiстративно-територiальної одиницi або регiону.
  • мiжнародна громадська органiзацiя поширює свою дiяльнiсть на територiю України i хоча б однiєї iншої держави;
  • Полiтичнi партiї створюються лише iз всеукраїнським статусом.

взаємного невтручання

Об’єднання громадян дiє на основi який не повинен суперечити законодавству України.

Членами полiтичних партiй не можуть бути:

1) суддi;

2) працiвники прокуратури;

3) працiвники органiв внутрiшнiх справ;

4) спiвробiтники Служби безпеки України;

5) вiйськовослужбовцi.

На час перебування на зазначених посадах або службi члени полiтичної партiї зупиняють членство в цiй партiї.

Легалiзацiя

Забороняється, За порушення законодавства

штраф;

  • тимчасова заборона (зупинення) окремих видiв дiяльностi;
  • тимчасова заборона (зупинення) дiяльностi;
  • примусовий розпуск (лiквiдацiя).

У разi порушення полiтичними партiями законiв України до них можуть бути вжитi такi заходи:

2) заборона полiтичної партiї.

Припинення дiяльностi

Полiтичнi партiї припиняють свою дiяльнiсть шляхом реорганiзацiї чи лiквiдацiї (саморозпуску) або в разi заборони її дiяльностi чи анулювання реєстрацiйного свiдоцтва в порядку, встановленому законами України.

Адмiнiстративно-правовий статус професiйних спiлок в цiлому визначається Конституцiєю України (ст. 36, та iн.), ЗУ «Про професiйнi спiлки, їх права та гарантiї дiяльностi».

Професiйна спiлка

Адмiнiстративно-правовий статус

Церква (релiгiйнi органiзацiї) в Українi вiдокремлена вiд держави.

Усi релiгiї, вiросповiдання та релiгiйнi органiзацiї є рiвними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однiєї релiгiї, вiросповiдання чи релiгiйної органiзацiї щодо iнших не допускається.

Релiгiйнi органiзацiї не виконують державних функцiй.

Державна система освiти в Українi вiдокремлена вiд церкви (релiгiйних органiзацiй), має свiтський характер. Доступ до рiзних видiв i рiвнiв освiти надається громадянам незалежно вiд їх ставлення до релiгiї.

Релiгiйними органiзацiями в Українi є

Релiгiйнi органiзацiї в Українi утворюються з метою задоволення релiгiйних потреб громадян сповiдувати i поширювати вiру i дiють вiдповiдно до своєї iєрархiчної та iнституцiйної структури, обирають, призначають i замiнюють персонал згiдно iз своїми статутами (положеннями).

Релiгiйна органiзацiя визнається юридичною особою з моменту реєстрацiї її статуту (положення).

Релiгiйна органiзацiя як юридична особа користується правами i несе обов’язки вiдповiдно до чинного законодавства i свого статуту (положення).

Для одержання релiгiйною громадою правоздатностi юридичної особи громадяни в кiлькостi не менше десяти чоловiк, якi утворили її i досягли 18-рiчного вiку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацiю до обласної, Київської та Севастопольської мiських державних адмiнiстрацiй, а у Республiцi Крим — до Уряду Республiки Крим.

Релiгiйнi центри, управлiння, монастирi, релiгiйнi братства, мiсiї та духовнi навчальнi заклади подають на реєстрацiю статут (положення) до державного органу України у справах релiгiй.

Дiяльнiсть релiгiйної органiзацiї може бути припинено у зв’язку з її реорганiзацiєю (подiлом, злиттям, приєднанням) або лiквiдацiєю.

У разi порушення релiгiйною органiзацiєю законодавчих актiв України її дiяльнiсть може бути припинено також за рiшенням суду.

Адмiнiстративно-правовий статус визначається Постановою ЦК КПРС та Ради Мiнiстрiв СРСР N 379 от 20. 05. 74 «О дальнейшем совершенствовании деятельности добровольных народных дружин по охране общественного порядка» i якi дiють на пiдставi «Примерного положения о добровольных народных дружинах по охране общественного порядка», затвердженого вищезгаданою постановою.

4. Президент України як суб’єкт АП

найвища посадова особа i глава виконавчої влади

прав i свобод людини i громадянина. Вiн не може мати iншого представницького мандата, обiймати посаду в органах державної влади або в об’єднаннях громадян, а також займатися iншою оплачуваною або пiдприємницькою дiяльнiстю чи входити до складу керiвного органу або наглядової ради пiдприємства, що має на метi одержання прибутку.

сферi виконавчої влади.

Зокрема, Президент України визначає структуру та персональний склад КМУ — вищого органу виконавчої влади; призначає за згодою ВРУ Прем’єр-мiнiстра України, припиняє його повноваження та приймає рiшення про його вiдставку; за поданням Прем’єр-мiнiстра призначає членiв КМ, керiвникiв iнших ЦОВВ, а також голiв мiсцевих державних адмiнiстрацiй та припиняє їх повноваження на цих посадах; утворює, реорганiзовує та лiквiдовує за поданням Прем’єр-мiнiстра мiнiстерства та iншi центральнi органи виконавчої влади та iн.

Вiдповiдно до п. 6 ст. 106 Конституцiї України Президент України з метою забезпечення необхiдних умов для здiйснення своїх повноважень створює консультативнi, дорадчi та iншi допомiжнi органи та служби (наприклад. Координацiйна рада з питань державної служби при Президентовi України, утворена указом Президента України вiд 11 лютого 2000 р.).

Адмiнiстрацiя Президента України,, Основними завданнями, До складу Адмiнiстрацiї входять:

Помiчники, радники, референти та науковi консультанти Президента України

Постiйний Представник Президента України в КСУ

Державно-правове управлiння

Управлiння органiзацiйної роботи та кадрової полiтики

Управлiння економiчної та соцiальної полiтики

Управлiння гуманiтарної полiтики

Управлiння внутрiшньої полiтики

Управлiння зовнiшньої полiтики

Управлiння документального забезпечення та iнформатизацiї

Управлiння справами

Прес-служба Президента України

Вiддiл державних нагород

Вiддiл громадянства

Вiддiл помилування

Вiддiл листiв i прийому громадян

Перший вiддiл.

Уповноваженого Президента України з питань адмiнiстративної реформи

видає укази i розпорядження,

При Президентовi України дiє система рiзного роду дорадчих органiв. Вони не є органами ВВ, але суб’єктами АП:

При Президентовi України дiє бiля 25 комiсiй:

державних нагород та геральдики, Комiсiя з питань аграрної та земельної реформи, Комiсiя з питань адмiнiстративно-територiального устрою, Комiсiя з питань реформування правоохоронних органiв в Українi, Комiсiя зi сприяння розвитку громадянського суспiльства, Комiсiя у питаннях громадянства, Комiсiя у питаннях помилування.

При Президентовi України дiє бiля 6 мiжвiдомчих комiсiй:

Державна мiжвiдомча комiсiя з питань спiвробiтництва України з НАТО, Мiжвiдомча комiсiя з питань вступу України до Свiтової органiзацiї торгiвлi, Мiжвiдомча комiсiя з комплексного вирiшення проблем Чорнобильської АЕС.

При Президентовi України дiє бiля 10 комiтетiв:

Комiтет ветеранiв вiйни в Афганiстанi та воєнних конфлiктiв в iнших зарубiжних країнах, Комiтет iз Державних премiй України iменi Тараса Шевченка, Комiтет у справах ветеранiв, Координацiйний комiтет боротьби з корупцiєю i органiзованою злочиннiстю при Президентовi, Нацiональний комiтет України з питань роззброєння.

При Президентовi України дiє бiля 25 рад:

Державна рада з питань пенсiйної реформи, Експертна рада пiдприємцiв, Координацiйна рада з питань державної служби при Президентовi України, Координацiйна рада з питань мiсцевого самоврядування, Координацiйна рада з питань розвитку Українського козацтва, Нацiональна координацiйна рада боротьби з наркоманiєю, Нацiональна рада з питань адаптацiї законодавства України до законодавства Європейського Союзу, Нацiональна рада з питань молодiжної полiтики, Полiтична рада при Президентовi України, Рада нацiональної безпеки i оборони України, Рада по роботi з кадрами, Рада регiонiв.

5. Органи державної виконавчої влади як суб’єкти АП, Органи виконавчої влади

Адмiнiстративно-правовий статус

цiльовий

  • органiзацiйно-структурний
  • компетенцiйний

Ознаки органiв виконавчої влади:

рiзновид державних органiв,

спецiально для здiйснення управлiнських функцiй — функцiй виконавчої влади;

практична реалiзацiя державної полiтики в певнiй галузi чи сферi суспiльного життя, здiйснення виконавчо-розпорядчої (управлiнської) дiяльностi шляхом безпосереднього i повсякденного керiвництва економiчним, соцiально-культурним та адмiнiстративно-полiтичним будiвництвом у державi;

  • правових актiв управлiння;

компетенцiї

правом широкого застосування заходiв державного, зокрема, адмiн примусу

оформлена державна субстанцiя, частка державного апарату,

властива органiзацiйно-структурна вiдокремленiсть та оперативна самостiйнiсть дiй

суб’єктом державної власностi,

статус юридичної особи,

Є нормативне визначення поняття компетенцiя ОВВ та повноваження ОВВ (Концепцiя адмiнiстративної реформи України)

Повноваження ОВВ

Центральне мiсце i переважну частину серед повноважень ОВВ складають державно-владнi повноваження, тобто повноваження щодо прийняття обов’язкових до виконання рiшень та забезпечення їх здiйснення тими, кому вони адресованi шляхом контролю i нагляду за їх реалiзацiєю та захисту їх вiд порушення шляхом застосування адмiнiстративного примусу.

«компетенцiя».

системою ОВВ

Органи виконавчої влади можна класифiкувати:

1. Щодо значимостi та територiального масштабу дiї(щодо орг-правового рiвня)

Вищий: КМУ;

  • МОВВ: мiсцевi державнi адмiнiстрацiї, територiальнi пiдроздiли ЦОВВ.

загальної компетенцiї —

галузевої компетенцiї

мiжгалузевої (функцiональної) компетенцiї

органи внутрiшньогалузевої компетенцiї —

органи змiшаної компетенцiї,

3. Щодо характеру пiдпорядкування

у подвiйному пiдпорядкуваннi

на тi, що мають тiльки (наприклад, вiйськовий комiсарiат).

4. Щодо органiзацiйно-правової форми

Вищий ОВВ.

вищим органомКМУ

Прем’єр-мiнiстр України

Перший вiце-прем’єр-мiнiстр України

три вiце-прем’єр-мiнiстри України

Мiнiстр аграрної полiтики України

Мiнiстр внутрiшнiх справ України

Мiнiстр екологiї та природних ресурсiв України

Мiнiстр економiки та з питань європейської iнтеграцiї України

Мiнiстр палива i енергетики України

Мiнiстр закордонних справ України

Мiнiстр України з питань НС та у справах захисту населення вiд наслiдкiв Чорнобильської катастрофи

Мiнiстр оборони України

Мiнiстр освiти i науки України

Мiнiстр охорони здоров’я України

Мiнiстр промислової полiтики України

Мiнiстр транспорту України

Мiнiстр фiнансiв України

Мiнiстр юстицiї України.

Прем’єр-мiнiстр України

Прем’єр-мiнiстр як глава уряду України керує роботою КМУ, її на виконання Програми дiяльностi уряду, схваленої ВРУ. Вiн вносить подання Президенту України щодо створення, реорганiзацiї та лiквiдацiї мiнiстерств та iнших ЦОВВ.

Кабiнет Мiнiстрiв є своєрiдним «генеральним штабом», що об’єднує та спрямовує роботу центральних та мiсцевих органiв виконавчої влади на здiйснення управлiнських функцiй у всiх сферах та галузях державного управлiння. Вiн здiйснює державне управлiння як безпосередньо, так i через пiдпорядковану i пiдконтрольну йому розгалужену систему органiв виконавчої влади.

постанови та розпорядження

урядовi комiтети

  • Урядовий комiтет з питань оборони, оборонно-промислового комплексу та правоохоронної дiяльностi (голова — Прем’єр-мiнiстр України);
  • Урядовий комiтет з питань промислової полiтики, ПЕК, екологiї та надзвичайних ситуацiй (голова — Перший вiце-прем’єр-мiнiстр України);
  • Урядовий комiтет соцiального, науково-технiчного та гуманiтарного розвитку (голова — Вiце-прем’єр-мiнiстр України з гуманiтарних питань);
  • Урядовий комiтет з реформування аграрного сектору (голова — Вiце-прем’єр-мiнiстр України з питань агропромислового комплексу).

Цiєю ж постановою затверджено їх персональний склад та Загальне положення про Урядовий комiтет.

Урядовий комiтет є КМУ, основним завданням якого є формування та реалiзацiя державної полiтики у вiдповiднiй сферi згiдно зi стратегiєю, визначеною КМУ.

Урядовий комiтет:

  • розглядає та схвалює концепцiї проектiв нормативно-правових актiв та iнших документiв, що пiдлягають розробленню;
  • розглядає, врегульовує розбiжностi та схвалює проекти нормативно-правових актiв та iнших документiв, що подаються на розгляд КМУ вiдповiдно до встановленого регламенту;
  • розглядає iншi питання, пов’язанi з формуванням та реалiзацiєю державної полiтики у вiдповiднiй сферi.

вiд органiв виконавчої влади необхiдну для його роботи iнформацiю.

До складу Урядового комiтету входять члени КМУ, а тi члени уряду, якi не входять до складу комiтету, можуть брати участь у роботi комiтету з правом вирiшального голосу.

За рiшенням голови Урядового. комiтету або за погодженням з ним у роботi Комiтету можуть брати участь посадовi особи ОВВ та Секретарiату КМУ, якщо це необхiдно для обговорення питання, включеного до порядку денного.

Органiзацiйною формою роботи Урядового комiтету, як визначено в Положеннi, є засiдання, якi скликаються за рiшенням голови комiтету в мiру потреби.

Проекти документiв, якi вносяться на розгляд Урядового комiтету, повиннi бути погодженi iз заiнтересованими органами державної влади та вiдповiдати iншим вимогам встановленого регламенту i стандартiв. У разi наявностi розбiжностей до проекту має бути додана довiдка про заходи, що були вжитi для узгодження документа.

обов’язковими для виконання.

Ця постанова уряду спрямована на пiдвищення ефективностi дiяльностi КМУ та координацiю дiяльностi ЦОВВ у формуваннi та реалiзацiї державної полiтики.

Утворення урядових комiтетiв є важливим кроком у здiйсненнi адмiнiстративної реформи в Українi.

Секретарiатом

основним завданням Секретарiату

Секретарiат дiє на пiдставi Положення, яке затверджується КМУ. Структура Секретарiату будується не за галузевим, а за функцiональним принципом.

У скеретарiатi 40 структурних пiдроздiлiв.

Вiдповiдно до Указу Президента «Про черговi заходи щодо дальшого здiйснення адмiнiстративної реформи в Українi» вiд 29 травня 2001 року N 345/2001 вводиться посади

Органiзацiйне, експертно-аналiтичне, правове, iнформацiйне, матерiально-технiчне та iнше забезпечення дiяльностi КМУ та мiнiстерств органiзовується вiдповiдно Державним секретарем КМУ та державними секретарями мiнiстерств.

Державний секретар КМУ

Державний секретар КМУ, державнi секретарi мiнiстерств призначаються на посади на строк повноважень Президента України.

Державний секретар КМУ, державнi секретарi мiнiстерств, їх першi заступники та заступники є державними службовцями, їх посади в установленому порядку вiдносяться до вiдповiдних категорiй посад державних службовцiв.

Державнi секретарi мiнiстерств, їх першi заступники та заступники належать до числа керiвникiв вiдповiдних мiнiстерств.

При КМУ дiє бiля 65 мiжвiдомчих комiсiй:

Державна комiсiя єдиного часу i еталонних частот, Державна комiсiя з питань ринку продовольства, Комiсiя з питань адмiнiстративно-територiального устрою, Комiсiя з питань бiоетики, Мiжвiдомча комiсiя з мiжнародної торгiвлi, Мiжвiдомча комiсiя з питань сiмейної полiтики, Мiжвiдомча комiсiя з питань охорони дитинства, Мiжвiдомча комiсiя з проблем «нацистського золота» та компенсацiйних виплат жертвам нацизму, Урядова комiсiя з вивчення дiяльностi ОУН-УПА, Урядова комiсiя з питань боротьби з ВІЛ-iнфекцiї/СНІДу.

Центральнi органи виконавчої влади

До центральних органiв виконавчої влади належать:

ЦОВВ дiють на пiдставi положень, якi затверджує Президент України. ЦОВВ очолює керiвник (мiнiстр, голова), статус якого та його заступникiв встановлюється положенням про цi органи. Керiвника такого органу та його заступникiв призначає на посади Президент України за поданням Прем’єр-мiнiстра України. Повноваження цих осiб на вказаних посадах припиняє Президент України. Керiвник ЦОВВ може мати не бiльше одного першого заступника i трьох заступникiв. Проте це правило не поширюється на Мiноборони, МВС, СБУ, ДМСУ та iншi центральнi органи виконавчої влади зi спецiальним статусом.

Структуру центрального органу виконавчої влади затверджує його керiвник. Фiнансове забезпечення дiяльностi ЦОВВ здiйснюється за рахунок коштiв Держбюджету.

Визначальною ланкою, головними суб’єктами в системi цих органiв є мiнiстерства.

Мiнiстерство

Мiнiстерство як провiдний центральний орган виконавчої влади є головним суб’єктом вироблення i реалiзацiї державної полiтики у вiдповiдних галузях чи сферах i вiдповiдає за реальний стан справ у дорученiй галузi перед КМУ та Президентом України.

Мiнiстри,

Мiнiстр як член уряду особисто вiдповiдає за розробку i впровадження Програми КМУ з вiдповiдних питань, реалiзацiю державної полiтики у визначенiй сферi державного управлiння. Вiн забезпечує управлiння в цiй сферi, спрямовує i координує дiяльнiсть iнших ОВВ з вiднесених до його вiдання питань. Прирiвняння будь-яких посад в ОВВ за статусом до членiв уряду не допускається. Спрямування, координацiя дiяльностi iнших ЦОВВ, якi дiють через вiдповiднi мiнiстерства, реалiзується мiнiстром шляхом визначення у спецiальному директивному наказi стратегiї дiяльностi та основних завдань цих органiв, що випливають з Програми дiяльностi уряду, та одержання вiд них щорiчних звiтiв щодо результатiв їхньої дiяльностi в межах, визначених директивним наказом мiнiстра.

Державний секретар мiнiстерства

Державний секретар мiнiстерства за посадою є членом колегiї, затверджує за погодженням з Мiнiстерством фiнансiв України — штатний розпис та кошторис видаткiв мiнiстерства, призначає на посади та звiльняє з посад вiдповiдно до законодавства працiвникiв центрального апарату мiнiстерства.

Мiнiстерство, як i iншi центральнi органи виконавчої влади, вiдповiдно до чинного законодавства створює свої територiальнi органи, якi здебiльшого знаходяться у структурi мiсцевих держадмiнiстрацiй, тобто перебувають у так званому подвiйному пiдпорядкуваннi. Це, як правило, управлiння, вiддiли, служби та iншi структурнi пiдроздiли.

Мiнiстерства — є

В останнiй час у зв’язку з впровадженням в Українi Концепцiї адмiн реформи, йде пошук оптимальної кiлькостi мiнiстерств та взято курс на переорiєнтацiю їх правового статусу i функцiонального змiсту їхньої дiяльностi.

функцiональними.

Державнi комiтети

Дiяльнiсть ДК спрямовує i координує Прем’єр-мiнiстр України або один iз вiце-прем’єр-мiнiстрiв чи мiнiстрiв. ДК вносить пропозицiї щодо формування державної полiтики вiдповiдним членам уряду та забезпечує її реалiзацiю у визначенiй сферi дiяльностi, здiйснює управлiння в цiй сферi, а також мiжгалузеву координацiю та функцiональне регулювання з питань, вiднесених до його вiдання.

Очолює державний комiтет його голова.

Отже, правове положення та загальний статус державних комiтетiв нижчi порiвняно з мiнiстерствами. Голови ДК вiдповiдно до Конституцiї України не входять до складу уряду, самостiйно не формують полiтику уряду у своїх сферах i вiдносяться до категорiї державних службовцiв. ДК комiтети покликанi сприяти уряду та мiнiстерствам реалiзовувати державну полiтику шляхом здiйснення управлiнських функцiй мiжгалузевого характеру.

Державний комiтет архiвiв України, з будiвництва та архiтектури, з питань житлово-комунального господарства, по водному господарству, по земельних ресурсах, зв’язку та iнформатизацiї України,з енергозбереження, з питань фiзичної культури i спорту; у справах релiгiй, iнформацiйної полiтики, телебачення i радiомовлення України, лiсового господарства України, з державного матерiального резерву, у справах сiм’ї та молодi, у справах нацiональностей та мiграцiї, у справах ветеранiв, у справах охорони державного кордону України, стандартизацiї, метрологiї та сертифiкацiї

Державна служба автомобiльних дорiг України, Державна туристична адмiнiстрацiя України.

Структура ДК подiбна до структури мiнiстерств. Вони мають свiй центральний апарат, а також вiдповiднi територiальнi (регiональнi) пiдроздiли. У визначених законодавством випадках i межах вони можуть видавати нормативно-правовi акти, обов’язковi для виконання iншими органами виконавчої влади, органами мiсцевого самоврядування, пiдприємствами, установами та органiзацiями. Це також єдиноначальнi органи виконавчої влади.

Центральнi органи виконавчої влади зi спецiальним статусом

Особливiсть даного виду органiв полягає, зокрема, в тому, що всi питання їх правового статусу та взаємовiдносин з iншими органами мають вирiшуватися шляхом прийняття законiв, що визначають повноваження i порядок дiяльностi саме цих ЦОВВ.

вiдносяться:

Антимонопольний комiтет України, Державна податкова адмiнiстрацiя України,

Державна митна служба України, Державний комiтет України з питань регуляторної полiтики та пiдприємництва, Державний комiтет ядерного регулювання України, Нацiональна комiсiя регулювання електроенергетики України, Державна комiсiя з цiнних паперiв та фондового ринку України, Державний департамент України з питань виконання покарань, Фонд державного майна України, Служба безпеки України, Управлiння державної охорони України, Головне управлiння державної служби України, Мiнiстерство економiки та з питань європейської iнтеграцiї України, Нацiональний координацiйний центр адаптацiї вiйськовослужбовцiв, звiльнених у запас або вiдставку, та конверсiї колишнiх вiйськових об’єктiв, Державна служба експортного контролю України.

урядовi органи

Урядовий орган державного управлiння дiє у складi мiнiстерства, iншого ЦОВВ i пiдпорядковується йому.

Правовий статус урядового органу визначається Указом Президента «Про затвердження Типового положення про урядовий орган державного управлiння» вiд 22 лютого 2000 р. N 386.

  • управлiння окремими пiдгалузями або сферами дiяльностi;
  • контрольно-наглядовi функцiї;
  • регулятивнi та дозвiльно-реєстрацiйнi функцiї щодо фiзичних та юридичних осiб.

Урядовий орган:

  • здiйснює в установленому порядку управлiння окремими пiдгалузями або сферами дiяльностi, зокрема в межах, визначених центральним органом виконавчої влади, управлiння майном пiдприємств, установ та органiзацiй, що належать до сфери управлiння центрального органу виконавчої влади;
  • виконує вiдповiдно до законодавства контрольно-наглядовi функцiї у вiдповiднiй пiдгалузi або сферi дiяльностi;
  • здiйснює регулятивнi та дозвiльно-реєстрацiйнi функцiї щодо фiзичних та юридичних осiб;
  • узагальнює практику застосування законодавства, розробляє пропозицiї щодо його вдосконалення i вносить їх на розгляд керiвника центрального органу виконавчої влади;
  • здiйснює iншi функцiї, що випливають з покладених на нього завдань.

Керiвники урядових органiв призначаються на посади та звiльняються з посад КМУ поданням керiвника вiдповiдного центрального органу виконавчої влади. Положення про урядовий орган державного управлiння затверджується урядом.

Державна адмiнiстрацiя залiзничного транспорту (Укрзалiзниця), Державна гiдрометеорологiчна служба, Державна iнспекцiя з енергозбереження, Державна iнспекцiя навчальних закладiв, Державна служба автомобiльних дорiг України, Державна служба контролю за перемiщенням культурних цiнностей через державний кордон України, Державний департамент авiацiйного транспорту, Державний департамент автомобiльного транспорту, Державний департамент з нагляду за охороною працi, Державний департамент iнтелектуальної власностi, Державний департамент регулювання виробництва та обiгу алкоголю i тютюну, Державний департамент туризму, Державний департамент фiнансового монiторингу, Державний департамент ядерної енергетики.

реформування

по-перше, уточнення та змiну функцiй цих органiв, перегляд їх статусу з метою оптимiзацiї кiлькiсного складу центральних органiв виконавчої влади;

  • по-друге, забезпечення провiдної ролi мiнiстерств як головних суб’єктiв вироблення i реалiзацiї урядової полiтики в тiй чи iншiй сферi;
  • по-третє, пiдвищення ролi мiнiстрiв як полiтичних дiячiв та вiдокремлення їхнього статусу вiд статусу державних службовцiв;
  • по-четверте, запровадження нових форм i процедур дiяльностi центральних органiв виконавчої влади з посиленням орiєнтацiї такої дiяльностi на надання управлiнських послуг громадянам та юридичним особам;
  • по-п’яте, внесення вiдповiдних органiзацiйно-правових змiн у структуру цих органiв i проведення на нових засадах їх класифiкацiї (Концепцiя адмiнiстративної реформи в Українi, с.

22-24.)’.

Мiсцевi органи виконавчої влади.

До системи мiсцевих органiв виконавчої влади насамперед входять мiсцевi державнi адмiнiстрацiї та вiдповiднi територiальнi пiдроздiли центральних органiв виконавчої влади. Основними серед них є мiсцевi держадмiнiстрацiї, якi виконують ключову, iнтегруючу роль у здiйсненнi комплексного державного управлiння всiма найважливiшими сферами суспiльного життя безпосередньо в масштабах окремих адмiнiстративно-територiальних одиниць.

Мiсцевi державнi адмiнiстрацiї —

Правовий статус мiсцевих державних адмiнiстрацiй визначається насамперед Конституцiєю України (ст. 118), законом України «Про мiсцевi державнi адмiнiстрацiї» вiд 9 квiтня 1999 р. та нормативно-правовими актами Президента та уряду України.

мiсцева держадмiнiстрацiя

пiдзвiтностi та пiдконтрольностi

забезпечують:

  • виконання Конституцiї та законiв України, актiв Президента та уряду України, iнших органiв виконавчої влади вищого рiвня;
  • законнiсть i правопорядок, додержання прав i свобод громадян;
  • виконання державних i регiональних програм соцiально-економiчного та культурного розвитку, програм охорони довкiлля, а в мiсцях компактного проживання корiнних народiв i нацiональних меншин — також програм їхнього нацiонально-культурного розвитку;
  • взаємодiю з органами мiсцевого самоврядування;
  • реалiзацiю iнших наданих державою, а також делегованих вiдповiдними радами повноважень.

Отже, крiм закрiплених законом власних повноважень мiсцевим держадмiнiстрацiям можуть бути делегованi i окремi повноваження з боку районних та обласних рад, перед якими адмiнiстрацiї є пiдзвiтними i пiдконтрольними в частинi виконання делегованих їм повноважень.

загальної компетенцiї.

Законом визначається склад i структура мiсцевих держадмiнiстрацiй.

голова

заступники

призначаються на посаду (за поданням Кабiнету Мiнiстрiв України) i звiльняються з посади Президентом України на строк повноважень Президента. Склад мiсцевих державних адмiнiстрацiй формують голови адмiнiстрацiй.

Перший заступник, Заступники голови

Керiвники

Мiсцевi держадмiнiстрацiї надiленi широкими правами щодо здiйснення контролю за станом дотримання Конституцiї та законiв України, iнших нормативно-правових актiв на вiдповiднiй територiї рiзними суб’єктами права незалежно вiд форм власностi, характеру дiяльностi чи пiдпорядкування.

голова мiсцевої державної адмiнiстрацiї в межах своїх повноважень видає розпорядження, а управлiнь, вiддiлiв та iнших структурних пiдроздiлiв — накази.

єдиноначальними органами.

6. Органи мiсцевого самоврядування як суб‘єкти АП

«Про мiсцеве самоврядування в Українi» вiд 21 травня 1997 р. Цей закон визначає систему та гарантiї мiсцевого самоврядування в Українi, засади органiзацiї та дiяльностi, правового статусу i вiдповiдальностi органiв та посадових осiб мiсцевого самоврядування.

Мiсцеве самоврядування в Українi

Територiально основою МС

Суб’єктами МС є територiальнi колективи громадян. якi мешкають на територiї вiдповiдних адмiн-територiальних одиниць та вибранi ними органи МС.

представляють спiльнi iнтереси територiальних громад сiл, селищ, мiст.

Основними органам МС

Види органiв МС

Територiальна громада, Органи самоорганiзацiї населення

Основними представницькими органами мiсцевого самоврядування є виборнi органиради , якi складаються з депутатiв i вiдповiдно до закону надiляються правом представляти iнтереси територiальної громади i приймати вiд її iменi рiшення. Загальний склад ради — це кiлькiсний склад обраних до вiдповiдної ради депутатiв згiдно з законом.

Сiльськi, селищнi та мiськi ради

сiльський, селищний та мiський голова.

строком на чотири роки

Виконавчими органами, Районнi та обласнi ради, Голова районної, обласної ради

обов’язковiсть

прирiвнюються

Матерiальною i фiнансовою основою

Необхiдно зазначити, що правовий статус органiв мiсцевого самоврядування в мiстах Києвi та Севастополi визначається окремими законами. Так, спецiальний статус мiста Києва як столицi України, особливостi здiйснення виконавчої влади та мiсцевого самоврядування у мiстi визначаються законом «Про столицю України — мiсто-герой Київ» вiд 15 сiчня 1999 р. Столичний статус мiста покладає на органи мiсцевого самоврядування та органи виконавчої влади додатковi обов’язки та гарантує цим органам надання з боку держави додаткових прав.

Особливiстю правового статусу

7. Іншi юридичнi i фiзичнi особи як суб’єкти АП

якi вiдповiдно до чинного законодавства надiленi певним обсягом прав i обов’язкiв у сферi виконавчої влади, можуть брати участь (безпосередньо або через своїх представникiв) в адмiнiстративно-правових вiдносинах i реалiзувати свої права та законнi iнтереси, а також нести обов’язки у сферi управлiння.

пiдприємства i установиюридичнi особи.

В адмiнiстратвно-правових вiдносинах iнтереси пiдприємств i установ, як правило, представляє їх адмiнiстрацiя (насамперед -керiвник).

Адмiнiстрацiя

Тема 5. Державна служба в Українi

2. Загальна характеристика правового iнституту державної служби.

3. Поняття i види державних службовцiв

5. Адмiнiстративно-правове регулювання проходження державної служби

1. Сутнiсть та соцiальне призначення державної служби, Державна служба

соцiальному

полiтичному – як дiяльнiсть спрямовану на реалiзацiю державної полiтики, досягнення вироблених всiма полiтичними силами державно-полiтичної мети i завдань в суспiльствi та державi;

соцiологiчному

правовому

Державна реформа, що включає в себе й адмiнiстративну реформу, що проводиться сьогоднi в Українi спрямована, насамперед, на створення державного механiзму, спроможного ефективно вирiшувати задача i функцiї, що стоять перед сучасною демократичною правовою державою. Ключове мiсце в процесi реформування системи державного управлiння належить iнституту державної служби, що продовжує i завершує органiзацiйне оформлення державного механiзму, а головне — робить цей механiзм спроможним практично вирiшувати будь-якi питання сфери державного управлiння.

Ще недавно в законодавствi було вiдсутнє поняття “державна служба”. Широкого розповсюдження набула точка зору, що пiд державною службою малося на увазi виконання службовцями державних органiзацiй (органiв, пiдприємств, установ) трудової дiяльностi, передбаченої займаними посадами, спрямованої на здiйснення завдань i функцiй держави i оплачуваної нею. При цьому державними службовцями вважались усi службовцi в будь-якiй державнiй органiзацiї. Головною ознакою, що дозволяв вiднести людину до категорiї державного службовця було джерело його доходiв: державна служба в усiх її проявах фiнансувалася з державного бюджету.

У вузькому сенсi державною службою слiд вважати не будь-яке виконання адмiнiстративних (органiзаторських, управлiнських) функцiй в тiй чи iншiй державнiй органiзацiї, а тiльки дiяльнiсть людей, якi працюють у державних органах.

Таким чином, з урахуванням легалiзованого на сьогоднiшнiй день визначення державної служби необхiдно розрiзняти службовцiв, що працюють у державних органах, (державнi службовцi) i службовцiв державних пiдприємств, установ, органiзацiй.

служба”, “посада”, визначенi основнi принципи, на яких будується державна служба в Українi. На пiдставi Конституцiї України i ЗУ “Про державну службу” прийнята велика кiлькiсть нормативно-правових актiв, що регулюють суспiльнi вiдносини в сферi державної служби. На сьогоднiшнiй день стоїть завдання щодо подальшого пiдвищення ефективностi функцiонування державного апарата, забезпечення професiоналiзму державних службовцiв. Безсумнiвно, що подальший розвиток iнституту державної служби повинен ґрунтуватися на накопиченому за останнi роки досвiдi правового регулювання i функцiонування державної служби, теоретичного його осмислення, вирiшення ряду проблемних питань, що виникли.

Державна служба – досить складний комплексний iнститут i його дiяльнiсть регламентується нормами декiлькох галузей права (конституцiйного, адмiнiстративного, трудового, фiнансового, податкового та iн).

Розглядаючи як професiйна дiяльностi осiб, якi обiймають посади в державних органах i їх апаратi щодо практичного виконання завдань та функцiй держави i одержують заробiтну плату за рахунок державних коштiв. Цi особи є державними службовцями i мають вiдповiднi службовi повноваження.

Державна служба

Термiн державна служба означає “бути на службi у держави”, що ж це означає:

  • державна служба є професiйною дiяльнiстю (але професiйною дiяльнiстю є i дiяльнiсть викладача, iнженера);
  • державна служба знаходить своє зовнiшнє вiдображення у зайняттi державної посади (але не завжди особа, яка займає державну посаду є державним службовцем, наприклад, ректор ВУЗу, керiвник державного пiдприємства);
  • державна служба знаходить своє вiдображення у замiщеннi особливої категорiї державних посад – цi посади визначенi законом, i їх особливiсть полягає у забезпеченнi виконання повноважень державних органiв. (це вже суттєво вiдрiзняє державну службу вiд служби в державних установах, пiдприємствах);
  • державна служба виражається у вiдповiдальнiй дiяльностi щодо реалiзацiї службових обов’язкiв, що визначаються характером даної державної посади державної служби (це найбiльш суттєва ознака);
  • державна служба передбачає виконання особою, що займає державну посаду, таких обов’язкiв якi забезпечують реалiзацiю повноважень, якими надiлений даний державний орган;
  • державна служба передбачає грошове утримання за рахунок державного буджету.

Ознаки державної служби:

1) передусiм, це рiзновид суспiльно-корисної, ;

професiйнiй

практичне виконання завдань i функцiй держави

заробiтну плату за рахунок державних коштiв

Пiд функцiями державної служби, Основнi напрямки державної полiтики у сферi державної служби:

  • визначення основних цiлей, завдань та принципiв функцiонування iнституту державної служби;

— Для проведення єдиної державної полiтики та функцiонального управлiння державною службою дiє Головне управлiння державної служби України, яке має свої територiальнi пiдроздiли, яке є органом управлiння державною службою в державних органах та їх апаратi.

народних депутатiв України, Прем’єр-мiнiстра України, Голови i членiв Конституцiйного Суду України, Голови i судiв Верховного Суду України, Голови й арбiтрiв Вищого арбiтражного суду України, Генерального прокурора України i його заступникiв регулюється Конституцiєю i спецiальними законами України. Таким чином, полiтичнi посади в державних органах не входять у державну службу, до якої належать адмiнiстративнi i патронатнi посади.

Крiм того слiд зазначити, що регулювання правового становища державних службовцiв, що працюють в апаратi органiв прокуратури, судiв, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрiшнiх справ та iнших, здiйснюється вiдповiдно до цього Закону, якщо iнше не передбачено законами України.

З урахуванням рiзноманiтних функцiй, що стоять перед сучасною демократичною соцiальною правовою державою (ст. 1 Конституцiї України) i виконуваних рiзноманiтними органами держави, державну службу можна пiдроздiлити за певними ознаками. Кожний вид державної служби, визначається специфiкою завдань i функцiй, що стоять перед вiдповiдним державним органом i має своє правове оформлення, що характеризується особливими ознаками i спецiальним правовим статусом, установленим вiдповiдними нормативними актами.

законодавчої;

  • виконавчої;
  • судової влади.

(комплексний критерiй)

  • цивiльну;
  • мiлiтаризовану службу.

цивiльна служба подiляється на:

загальну ( слiд мати на увазi здiйснення загальних, традицiйних, “стандартних” для всякої сфери дiяльностi державно-службових функцiй, що не вiдрiзняється галузевою специфiкою (дiяльнiсть службовцiв у мiнiстерствах, державних комiтетах, мiсцевих державних адмiнiстрацiях).

спецiальну державну службу (це реалiзацiя особливих встановлених у нормативних актах повноважень службовцiв, що займають посади в державних органах, що мають яскраво виражену галузеву компетенцiю, що накладає вiдбиток на практичну дiяльнiсть службовцiв (в судах, дипломатичнiй службi).

Спецiальна служба потребує додаткової регламентацiї законами України.

думку Д. Н. Бахраха, для мiлiтаризованої служби характернi такi, особливi вiд цивiльної служби, ознаки:

  • фаховим обов’язком службовцiв цей категорiї є захист життя i здоров’я людей, забезпечення безпеки громадян i встановленого порядку управлiння, прав людини i громадянина, громадських iнтересiв, матерiальних цiнностей, охорона суспiльного порядку i правопорядку — навiть за умови ризику для життя, у багатьох випадках iз зброєю в руках;
  • наявнiсть спецiальних особливих дисциплiнарних статутiв, положень про дисциплiну, обумовлених специфiчними особливостями посадових функцiй мiлiтаризованих службовцiв;
  • розрiзнення;
  • наявнiсть встановлених у спецiальних адмiнiстративно-правових нормативних актах особливого правового статусу мiлiтаризованих службовцiв (права, обов’язки, вiдповiдальнiсть, спецiальнi пiльги i т.

д.);

  • встановлений ряд обмежень, що складаються в заборонi користуватися деякими конституцiйними правами громадян;
  • дається ряд пiльг, обов’язкове державне страхування;
  • особливий порядок притягнення до юридичної вiдповiдальностi.

Аналiзуючи принципи державної служби слiд звернути увагу на те, що у свiтлi Конституцiї України i подальшого реформування системи державної служби в країнi Концепцiя адмiнiстративної реформи дещо по iншому визначає базовi принципи державної служби нiж вони визначенi у ЗУ “Про державну службу”.

2. Загальна характеристика правового iнституту державної служби

процедури їх реалiзацiї, а також механiзму проходження державної служби. Таким чином, правовому регулюванню пiдлягають три групи суспiльних вiдносин:

  • а) формування системи державної служби;
  • б) створення статусу державного службовця та гарантiй його реалiзацiї;
  • в) механiзм проходження державної служби.

Інститут державної служби складається з правових норм, що встановлюють рiзноманiтнi за характером i значимiстю державно-службовi вiдносини. Вiн об’єднує як матерiальнi, так i процесуальнi норми. Матерiальнi норми визначають статус державної служби в цiлому як iнституту, її принциповi риси. До матерiальних норм належать: поняття державної служби, поняття посади i класифiкацiя посад, правовий статус державного службовця (права, обов’язки, обмеження, пiльги, гарантiї i компенсацiї, вiдповiдальнiсть), способи замiщення посади, випробовувальний строк, атестацiя, принципи добору i розстановки державних службовцiв, пiдстави припинення державної служби, управлiння державною службою. Процесуальнi норми регулюють вiдносини по реальному виконанню положень, що мiстяться в матерiально-правових нормах.

Правовий iнститут державної служби носить публiчний i комплексний характер. Комплекснiсть iнституту виявляється в тому, що вiн складається з норм рiзноманiтних галузей публiчного права: конституцiйного права, кримiнального правом, але особливо тiсно пов’язаний iз трудовим правом. Проте в основному даний iнститут складається з норм адмiнiстративного права.

У правових нормах, що регулюють державну службу, виявляються особливостi адмiнiстративно-правового регулювання управлiнських суспiльних вiдносин, що, у свою чергу, обумовленi специфiкою державно-управлiнської дiяльностi i предметом адмiнiстративного права. Функцiонування державної служби здiйснюється при використаннi традицiйних адмiнiстративно-правових методiв правового регулювання, якi полягають у:

  • вiдносин (держ службовцю) можливостi вибору одного з установлених варiантiв посадової поведiнки, що передбачена правовими нормами, у даному випадку державний службовець може вибрати за своїм розсудом, але у точнiй вiдповiдностi до закону один iз декiлькох методiв i форм дiяльностi;
  • заборонi виконання визначених дiй.

При недотриманнi цих приписiв державними службовцями законодавець встановлює можливiсть застосування до них заходiв державного примусу: дисциплiнарного, адмiнiстративного, кримiнального.

Згодом, очевидно, правовий iнститут державної служби може сформуватися в пiдгалузь АП зi своєю загальною частиною, що регулює основнi питання органiзацiї i проходження державної служби й особливої — регулюючi окремi види державної служби (у митних органах, у судах, у мiлiцiї i т. д.).

3. Поняття i види державних службовцiв

державний службовець

це особа, яка здiйснює професiйну дiяльнiсть, обiймаючи посаду в державних органах i їх апаратi щодо практичного виконання завдань та функцiй держави i одержують заробiтну плату за рахунок державних коштiв. Таким чином законодавець закрiпив поняття державного службовця у вузькому розумiннi.

Посадаце визначена структурою i штатним розкладом первинна структурна одиниця державного органу i його апарата, на яку покладено нормативними актами коло службових повноважень (ч. 1 ст. 2 ЗУ “Про державну службу”).

Посада:

  • є первинним, неподiльним компонентом управлiнської структури, деякою мiрою вiдособленим;
  • її можна розглядати як мiнiмальну межу диференцiацiї управлiнських функцiй i як засiб стабiлiзацiї, формалiзацiї дiяльностi службовця.

найпростiша клiтина апарату, призначена для одного робiтника, що визначає його мiсце i роль в управлiнському ансамблi;

  • це стабiльний комплекс прав i обов’язкiв, орiєнтований на одну людину;
  • утвориться в розпорядницькому порядку.

Правовими актами компетентного органу визначається її назва, мiсце в службовiй iєрархiї (тобто визначення тим, кому пiдпорядкована, хто їй пiдпорядкований), порядок замiщення;

  • вона включається в штатний розклад i єдину номенклатуру посад;
  • за допомогою посад забезпечується персоналiзацiя державних функцiй i повноважень, чiткий подiл працi в апаратi органу держави, iндивiдуалiзацiя вiдповiдальностi державних службовцiв.

Класифiкацiя державних службовцiв:

державнi службовцi органiв законодавчої, виконавчої та судової влади;

в залежностi вiд обсягу повноважень:

  • посадовi особи (керiвники та заступники керiвникiв державних органiв та їх апарату, iншi державнi службовцi, на яких законами або iншими нормативними актами покладено здiйснення органiзацiйно-розпорядчих та консультативне-дорадчих функцiй.)

Розглянемо цю класифiкацiю бiльш детально. Слiд зазначити, що таке визначення є досить неконкретним i нечiтким. Визначальними критерiями є органiзацiйно-розпорядчi та консультативно-дорадчi функцiї. Органiзацiйно-розпорядчi функцiї – це повноваження щодо безпосереднього управлiння людьми, дiлянками роботи, виробничими або технологiчними процесами. Цi повноваження проявляються у правах i обов’язках щодо пiдбору i розстановки кадрiв, прийому i звiльнення з роботи, в плануваннi дiяльностi пiдприємства, установи, органiзацiї i керiвництва ними (Постанова Пленуму ВСУ “Про судову практику в справах про хабарництво” вiд 7 жовтня 1994).

Нормативне визначення консультативно-дорадчих функцiй – вiдсутнє. Але лексично це може означати наступне: “консультант” – спецiалiст, що дає поради, “радник” – той, хто дає настанови.

Стосовно визначення консультативно-дорадчих функцiй в сенсi ЗУ “Про державну службу”, то нам пропонують розумiти цi функцiї як повноваження щодо розробки проектiв нормативно-правових актiв i рiшень, що видаються посадовими особами, якi здiйснюють органiзацiйно-розпорядчi функцiї. Однак такi функцiї виконують помiчники, радники, секретарi Президента, Голови ВРУ, членiв уряду.

в залежностi вiд категорiї посади:

1-7 категорiя;

1-15 ранг

в залежностi вiд характеру та обсягу повноважень, що визначають роль i ступiнь участi державних службовцiв у здiйсненнi державно-владних повноважень:

  • керiвники;
  • спецiалiсти;
  • технiчнi працiвники.

Керiвникце державний службовець, який займає державну посаду, пов’язану з безпосереднiм здiйсненням завдань та функцiй державних органiв. рiшення i давати вказiвки пiдлеглим їм службовцям.

Слiд мати на увазi, що кожний керiвник несе персональну вiдповiдальнiсть за:

  • дотримання i захист прав i свобод людини i громадянина у сферi дiяльностi державного органу;
  • Хто в кожному випадку є керiвником. Можна визначити тiльки згiдно з структурою державного органу.
  • безпосереднього керiвника – керiвник вiддiлу є безпосереднiм керiвником своїх пiдлеглих (спецiалiстiв);
  • керiвника вищого рангу – голова ДМСУ.

Спецiалiст

Технiчнi виконавцi , Представники влади

Надзвичайно важливим i складним є питання розмежування понять “державний службовець” i “державний полiтичний дiяч”. Визначення поняття i сутностi державного службовця ми тiльки що з’ясували. Що ж стосується визначення поняття “державний полiтичний дiяч”, то чинне законодавство про державну службу вiдповiдi на нього не дає. В адм науцi з цього приводу висловлюються рiзнi мiркування. Їх узагальнення дає пiдстави стверджувати, що до цiєї категорiї слiд вiднести посади Президента України, народних депутатiв України, Прем’єр-мiнiстра, членiв КМУ, перших заступникiв мiнiстрiв, Голови та членiв КСУ, Голови та суддiв ВСУ, Голови та арбiтрiв ВГСУ, Генерального прокурора України, Голови та перших заступники НБУ, АКУ, ФДМУ, Держ комiтету телебачення i радiомовлення України, голiв та перших заступникiв обласних державних адмiнiстрацiй.

Слiд пам’ятати, що полiтичний характер зазначених посад не зводиться до факту обов’язкової належностi вищезазначених осiб до певної партiї. Специфiка статусу державних полiтичних дiячiв виявляється в наступному:

  • особливий порядок призначення чи обрання на посади державних полiтичних дiячiв, який регламентується насамперед Конституцiєю України;
  • специфiчний порядок звiльнення з посад зазначених осiб i припинення їх повноважень;

— особливий вид вiдповiдальностi – полiтичної, яка носить вiдкритий публiчний характер (усунення з посади, оголошення резолюцiї недовiри, вiдставка, не обрання повторно як опосередковане “притягнення до вiдповiдальностi”, процедура iмпiчменту).

Державний полiтичний дiяч

Державний службовець, як i будь-який суб’єкт права – громадянин, має права, свободи та обов’язки людини i громадянина, встановленi Конституцiєю та iншими нормативними актами. Разом з тим з моменту замiщення державної посади вiн стає суб’єктом державно-службових вiдносин: надiляється особливими правами та обов’язками, на нього покладається вiдповiдальнiсть за виконання обов’язкiв. При цьому необхiдно розрiзняти, по-перше, посадовi права та обов’язки, якi визначають повноваження конкретної посади, i по-друге, загальнi права та обов’язки, встановленi для державних службовцiв незалежно вiд якi державнi посад вони займають.

Адмiнiстративно-правовий статус державного службовця складається з наступних елементiв: права, обов’язки, обмеження, гарантiї, заохочення, матерiальне забезпечення, пенсiйне забезпечення та вiдповiдальнiсть.

1. Загальнi права та обов’язки державних службовцiввстановленi Законом “Про державну службу”. Характерною особливiстю цих прав є те, що вони вiдображають не повноваження з займаної посади, а загальнi правила поведiнки та дiй службовцiв, умови та заходи органiзацiйного характеру, якими забезпечується виконання ними повноважень з займаних ними посад. Такi права та обов’язки досить рiзноманiтнi. (Ст. 10. Основнi обов’язки державних службовцiв, ст. 11. Основнi права державних службовцiв).

Посадовi права та обов’язки є похiдними вiд завдань та функцiй державного органу i вiдображають його повноваження. Реєстр державних посад державної служби мiсить перелiк унiфiкованих найменувань цих посад, а конкретнi права i обов’язки визначаються на пiдставi основних типових квалiфiкацiйних характеристик i вiдображаються у посадових положеннях та iнструкцiях, що затверджуються керiвниками вiдповiдних державних органiв у межах їх компетенцiї та у вiдповiдностi до закону.

керiвництво дiяльнiстю пiдлеглих йому структурних пiдроздiлiв та окремих службовцiв та персональна вiдповiдальнiсть за виконання покладених на них завдань;

  • розподiл обов’язкiв мiж пiдлеглими та встановлення розмiру iх вини за невиконання ними своїх обов’язкiв;
  • затвердження положень та посадових iнструкцiй, що визначають об’єм посадових повноважень пiдлеглих структурних пiдроздiлiв та посад осiб;
  • спецiальнi права з вiдання нормативних актiв з питань, що входять до компетенцiї керiвника, органiзацiя та координацiя роботи пiдлеглих;
  • повноваження пов’язанi з розпорядження власнiстю, укладенням трудових договорiв, призначенням на посаду та звiльненням з посади робiтникiв, їх заохочення та притягнення до дисциплiнарної вiдповiдальностi;
  • права по взаємодiї з iншими органiзацiями, застосуванню специфiчних форм та методiв роботи.

Державний службовець повинен дiяти в межах своїх повноважень. У разi одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов’язаний невiдкладно в письмовiй формi доповiсти про це посадовiй особi, яка дала доручення, а у разi наполягання на його виконання — повiдомити вищу за посадою особу.

2. Крiм прав та обов’язкiв, державний службовець, вступаючи на державну службу. Добровiльно приймає ряд встановлених законом обмежень та заборон. Вони мають за мету забезпечити високий моральний рiвень державного службовця та свободу його дiй в межах посадових повноважень. Такi обмеження повиннi запобiгати можливим зловживанням, проявам корупцiї. Існує два вида обмежень:

А).

Обмеження, пов’язанi з прийняттям на державну службу.

  • визнанi у встановленому порядку недiєздатними;
  • у разi прийняття на службу будуть безпосередньо пiдпорядкованi або пiдлеглi особам, якi є їх близькими родичами чи свояками;
  • в iнших випадках, встановлених законодавством України.

    Б).

Обмеження, пов’язанi з проходженням державної служби.

Державний службовець не має права вчиняти дiї, передбаченi статтями 1 i 5 ЗУ “Про боротьбу з корупцiєю”

  • займатися пiдприємницькою дiяльнiстю безпосередньо чи через посередникiв
  • самостiйно або через представника входити до складу керiвних органiв пiдприємств, господарських товариств тощо, органiзацiй, спiлок, об’єднань, кооперативiв, що здiйснюють пiдприємницьку дiяльнiсть;

— Державнi службовцi не можуть брати участь у страйках та вчиняти iншi дiї, що перешкоджають нормальному функцiонуванню державного органу. Іншi обмеження, пов’язанi з проходженням державної служби окремими категорiями державних службовцiв, встановлюються виключно законодавчими актами України.

Особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця, подає за мiсцем майбутньої служби вiдомостi про доходи та зобов’язання фiнансового характеру, в тому числi i за кордоном, щодо себе i членiв своєї сiм’ї. Зазначенi вiдомостi подаються державним службовцем щорiчно. Порядок подання, зберiгання i використання цих вiдомостей встановлюється КМУ.

3. Важливу роль в забезпеченнi ефективної роботи державного апарату вiдiграють рiзноманiтнi та суттєвi гарантiї, встановленi законодавством. Державним службовцям гарантуються: умови роботи, що забезпечують виконання ними посадових обов’язкiв; грошове утримання та iншi виплати, передбаченнi чинним законодавством (посадовий оклад, надбавки до нього за квалiфiкацiйний розряд, ранг, особливi умови працi та за вислугу рокiв, премiї), щорiчна оплачувана вiдпустка; медичне обслуговування службовцiв та членiв їх сiмей; перепiдготовка та пiдвищення квалiфiкацiї; пенсiйне забезпечення за вислугу рокiв; обов’язкове державне соцiальне страхування; одержання обов’язкової згоди при переведеннi на iншу посаду; захист службовцiв та членiв їх сiмей вiд насильства та погроз та iнших неправомiрних дiй.

4. подяки, видача премiї та iнших грошових винагород, дострокове присвоєння спец звання, класного чину, пiдвищення у посадi, нагородження цiнним подарунком, присвоєння почесного звання, державної нагороди.

5. Оплата працi службовцiв повинна забезпечувати достатнi матерiальнi умови для незалежного виконання обов’язкiв, сприяти укомплектуванню апарату державних органiв компетентними i досвiдченими кадрами, стимулювати їх сумлiнну та iнiцiативну працю.

6. Пенсiя державним службовцям виплачується за рахунок держави. На її одержання мають право особи, що досягли пенсiйного вiку при наявностi загального трудового стажу для чоловiкiв – не менше 25 р., для жiнок – не менше 20 р., у тому числi стажу державної служби — не менше 10 р. Зазначенi особи отримують пенсiю у розмiрi 80% вiд суми посадового окладу з урахуванням усiх надбавок.

7. Поряд з заохоченнями законодавство передбачає, коли це необхiдно, юридичну вiдповiдальнiсть державних службовцiв, а саме: дисциплiнарну, матерiальну, адмiнiстративну та кримiнальну. Вiдповiдальнiсть виражається в застосуваннi до державних службовцiв тих чи iнших мiр покарання, стягнення, передбачених законодавством, за винне вчинення ними правопорушень, т. о. за такi провини i дiї, якi юридично визнанi як протиправнi.

А) Особливостi дисциплiнарної вiдповiдальностi державних службовцiв.

Дисциплiнарнi стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов’язкiв, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов’язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому вiн працює. ДВ виражається в тому, що орган або керiвник, якi мають право призначати державного службовця на посаду, застосовують до винної особи свою дисциплiнарну владу, т. о. приймають рiшення про накладення на нього дисциплiнарного стягнення.

попередження про неповну службову вiдповiднiсть;

  • затримка до одного року у присвоєннi чергового рангу або у призначеннi на вищу посаду.

За невиконання своїх службових обов’язкiв державний службовець може бути усунений вiд виконання посадових повноважень iз збереженням заробiтної плати. Це особлива мiра дисциплiнарних заходiв i застосовується лине у випадках, коли невиконання служб обов’язкiв призвело до людських жертв або заподiяло значної матерiальної шкоди державi, ФО або ЮО. Тривалiсть такого усунення не може перевищувати термiн службового розслiдування, тобто – 2 мiсяцi.

Б) виражається у вiдшкодуваннi державним службовцем заподiяної ним шкоди. До МВ державних службовець може бути притягнутий паралельно з ДВ.

В)

Г) Адмiнiстративна вiдповiдальнiсть посадових осiб настає у випадках, передбачених КпАП України та ЗУ “Про боротьбу з корупцiєю”. При чому вони притягаються до вiдповiдальностi за вчинення адмiнiстративних правопорушень в зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням своїх службових обов’язкiв. Вiдсутнiсть цiєї обставини тягне за собою притягнення до АВ на загальних пiдставах. Це стосується i державних службовцiв, що працюють в системах де дiють дисциплiнарнi статути або спец акти про дисциплiну.

Проходження державної служби довго триваючий процес, який для державного службовцiв виражається в послiдовнiй змiнi посад починаючи з моменту вступу на державну службу i до звiльнення з неї. Протягом цього часу реалiзується адмiн-правовий статус державного службовця.

Пiд проходженням державної служби

Проходження державної служби регламентується 2 видами правових актiв. Вони розрiзняються мiж собою за характером правових наслiдкiв, що вони викликають.

Перший складають нормативнi правовi акти, якi встановлюють загальний для всiх громадян порядок (правила та умови) проходження державної служби. Ними визначається порядок прийняття на роботу, проходження термiну випробування при прийняттi на службу, особливостi умов служби, порядок проведення атестацiй, присвоєння рангiв та iн.

Вiдповiдно до Закону право на державну службу мають громадяни України незалежно вiд походження, соцiального i майнового стану, расової i нацiональної приналежностi, статi, полiт поглядiв, релiгiйних переконань, мiсця проживання, якi одержали вiдповiдну освiту i професiйну пiдготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний вiдбiр, або за iншою процедурою (за патронажним принципом).

При замiщеннi посади державного службовця допускається встановлення випробувального термiну (до 6 мiс).

Державнi службовцi пiдлягають обов’язковiй атестацiї (залежно вiд виду служби: не частiше 1 разу в 2 роки, але не менше нiж 1 раз у 5 рокiв).

З метою надбання практичного досвiду, перевiрки професiйного рiвня може проводитись стажування державних службовцiв (термiном до 2 мiс з збереженням середньої заробiтної плати).

Тривалiсть робочого часу держ службовцiв визначається КЗпП та з урахуванням особливостей перебування на рiзних видах служби.

Заключним моментом перебування на державнiй службi є припинення державно-службових вiдносин шляхом припинення державної служби.

на загальних пiдставах. Передбачених КЗпП України;

  • недотримання пов’язаних iз проходженням служби вимог (обмеження передбаченi ст 16 Закону);
  • досягнення службовцем граничного вiку перебування на державнiй службi (60 (55) рокiв);
  • вiдставки (для осiб 1,2 категорiї);
  • виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на державнiй службi (недiєздатнiсть, наявнiсть судимостi, прийняття на роботу родичiв та iн);
  • вiдмови державного службовця вiд прийняття присяги або порушення присяги;
  • неподання або подання неправдивих вiдомостей щодо його доходiв.

Пiдсумки

Узагальнюючи можна сказати, що створена на основi Конституцiї України i ЗУ “Про державну службу” система державної служби ґрунтується на теоретичних розробках радянських i сучасних вiтчизняних учених, а також свiтовому досвiдi в данiй сферi. Проте, з урахуванням орiєнтацiї на кардинальне реформування системи державного управлiння в Українi, розробки Концепцiї адмiнiстративної реформи, теоретичного осмислення накопиченого досвiду реформу державної служби в Українi необхiдно продовжувати. Основною її соцiально полiтичною метою є утворення кiлькiсно невеликого корпуса професiйних службовцiв, спроможного ефективно здiйснювати державну владу i управлiння, не порушуючи прав i свобод людини i громадянина, усiх суб’єктiв права. При цьому особлива увага при створеннi дiйсно професiйної. високоефективної, стабiльної й авторитетної державної служби необхiдно придiлити рiшенню комплексу питань по правовому забезпеченню державної служби з акцентом на рiшення статусних проблем, пов’язаних iз визначенням правового положення державного службовця i його посади. Законодавче визначення статусу державних службовцiв, встановлення i реалiзацiя гарантiй цього статусу повинна включати забезпечення цiлiсностi, системностi, повноти i стабiльностi правового i соцiального стану державних службовцiв. Необхiдно змiнити систему оплати працi державних службовцiв iз метою забезпечення конкурентноздатностi державної служби на ринку працi. Повинний бути максимально об’єкти вiзований механiзм службової кар’єри, забезпечене просування по службi i матерiальнiй зацiкавленостi державних службовцiв на пiдставi їх особистих заслуг.

У результатi завершення реформування державної служби в Українi вона повинна вiдповiдати, проведенiй структурнiй реформi державного апарату, створенню рiзноманiтних видiв контролю над ним, нових форм зв’язку державного апарата з громадянами, громадськими органiзацiями, полiтичними партiями i суспiльством в цiлому.

З метою нормативного забезпечення реформи державної служби, насамперед, планується прийняття нової редакцiї закону про державну службу, а також законiв про вiйськовi звання, дипломатичних рангах i iнших спецiальних званнях, про статус судiв (у новiй редакцiї), про прокуратуру (у новiй редакцiї), МКУ, проекти яких вже поданi на розгляд ВРУ, а також ряду iнших законiв.

Таким чином, реформа державної служби в рамках комплексної адмiнiстративної реформи призведе до радикальної змiни системи державного управлiння всiма сферами суспiльного життя, перетворить її в один iз визначальних чинникiв подальших економiчних i соцiальних реформ в Українi.

Тема 6. Форми державного управлiння

1. Поняття, значення та види форм державного управлiння.

2. Порядок видання, набуття чинностi та дiя актiв державного управлiння

3. Вимоги до правових актiв державного управлiння.

1. Поняття, значення та види форм державного управлiння

Форма — термiн латинського походження, означає зовнiшнiй вигляд, обриси предмету.

Кожен вид державної дiяльностi характеризується певними зовнiшнiми проявами i регламентується вiдповiдними нормативно-правовими актами. Принцип розподiлу влади передбачає як рiзне функцiональне призначення кожної гiлки єдиної державної влади, так i оснащення їх механiзмом, за допомогою якого вони втiлюються у життя у конкретнiй практичнiй дiяльностi.

Державна влада повинна дiяти, проявляти себе у вiдповiдним чином у рiзноманiтних суспiльних вiдносинах. Державна влада не реалiзується сама по собi. Вона завжди втiлюється у конкретних дiях рiзного роду, що вiдображають її змiст, спрямованiсть. Тобто державна влада реально проявляється в конкретних дiях її суб’єктiв, якi виражають змiст i характер управлiнського впливу щодо рiзних управлiнських ситуацiй. Такi дiї мають своє зовнiшнє вiдображення, певне правове вираження. Так з’являється специфiчна науково-практична категорiя, а саме: форма державно-управлiнської дiяльностi (форма управлiння) або форма реалiзацiї виконавчої влади.

державного управлiння

Це зовнiшнiй прояв функцiонального змiсту управлiнської дiяльностi.

повноваження в рiзних галузях економiчного, соцiально-культурного та адмiнiстративно-полiтичного будiвництва.

Однак дiї, що вчинюються ОВВ, рiзнi за своїм призначенням та характером. А це означає, що вони мають i рiзнi варiанти їх зовнiшнього вiдображення.

форми реалiзацiї ВВ (вiдносини з ФО та ЮО, що зазнають впливу з боку ОВВ);

  • форми внутрiшньоорганiзацiйної роботи (ведення дiловодства, розподiл обов’язкiв мiж державними службовцями).

Домiнуюче становище займають першi форми, так як саме в них своє зовнiшнє вiдображення отримує сама ВВ i вiдповiднi їй юридично-владнi повноваження, що реалiзуються у вiдносинах з об’єктами управлiння. Внутрiшньоорганiзацiйнi дiї вiдображаються за межами безпосереднього управляючого впливу. .

Види форм управлiння

за характером наслiдкiв, що вони викликають

  • правовi;
  • неправовi.

В залежностi вiд їх призначення

  • видання правових актiв управлiння;
  • здiйснення органiзацiйних заходiв;
  • виконання матерiально-технiчних операцiй.

Правовi форми –

компетенцiєю

Неправовi форми

юридичного визначення не мають, юридичних наслiдкiв не викликають.

А. Видання прав актiв управлiння

Правовi акти управлiння – є специфiчною i основною формою реалiзацiї вик влади. Така їх роль визначається тим, що з їх допомогою реалiзуються безпосередньо завдання, функцiї та повноваження суб’єктiв вик влади, т. о. їх компетенцiя.

Правовий акт управлiння, Ознаки правового акту управлiння:

рiзновид юридичних актiв,

управлiнське

тобто воно не повинне суперечити положенням Конституцiї чи iнших законiв України, а також актам вищестоящих ОДВ та вищестоящих посадових осiб.

офiцiйний характер,

визначених законом формах i порядку

  • має iмперативний характер

нормативним

завжди викликає юридичнi наслiдки,

юридична обов’язковим

Для того щоб краще вивчити особливостi актiв ОВВ, доцiльно здiйснити їх класифiкацiю. Це можна зробити на основi таких критерiїв, як сфера їх застосування, юридичнi властивостi, форми видання та назва.

Класифiкацiя правових актiв управлiння

iндивiдуальнi;

2. щодо суб’єктiв, якi їх видають на акти, виданi:

  • Президентом України (укази, розпорядження, доручення);
  • КМУ (постанови, розпорядження);
  • мiнiстрами та керiвниками iнших центральних органiв виконавчої влади (накази, вказiвки, iнструкцiї);
  • керiвниками пiдприємств, установ, органiзацiй (накази, вказiвки, розпорядження) та iн.

3. щодо дiї в просторi

акти загальнодержавної дiї (дiють у масштабах країни);

  • регiональнi (дiють у масштабах певного регiону або зони — територiя вiльної економiчної зони, зона Чорнобильської АЕС тощо);

4. щодо дiї в часi

  • безстроковi;
  • визначеного строку;
  • тимчасовi;
  • разової дiї;

5. щодо спрямування правового впливу (за сферою застосування)

  • внутрiшньоорганiзацiйнi (органiзацiйнi акти зверненi до пiдлеглих за службою органiв та спiвробiтникiв. Вони покликанi забезпечити регулювання дiяльностi тiєї або iншої служби, тих чи iнших спiвробiтникiв цих органiв.;
  • за чiтко визначеним законодавством колом питань.;

6. щодо змiсту

  • регулятивного – позитивно-творчого призначення;
  • юрисдикцiйнi – мають правоохоронне призначення;
  • компетенцiйнi – визначають певний правовий статус, тобто закрiплюють компетенцiю.

7. щодо форми вираження

  • письмовi (є рiзновидом службових документiв);
  • уснi (використовуються при безпосередньому керiвництвi виробничою дiяльнiстю, для забезпечення суспiльної безпеки);
  • конклюдентнi — вираженi в знаках, свiтлових i звукових сигналах (наприклад, жести робiтника мiлiцiї, що регулює вуличне прямування).

  • прийнятi колегiально (наприклад, рiшення);
  • прийнятi єдиноначальна, в одноособовому порядку (наприклад, укази, накази).

9. щодо дати початку дiї акти дiляться на такi, що вступають у силу:

  • з дати, зазначеної в актi;
  • з дати, зазначеної в iншому актi;

— Серед вказаних видiв класифiкацiї найбiльш важливим i значущим є розмежування правових актiв управлiння щодо юридичних властивостей, щодо органiзацiйно-правового статусу органiв, якi їх видають, та щодо їхньої назви.

Нормативнi правовi акти управлiння, Ознаки нормативних управлiнських актiв:

рiзновид правових актiв управлiння,

мiстять норми права —

такi акти їх основне призначення — сприяти бiльш ефективнiй реалiзацiї положень Конституцiї та iнших законiв України;

нормотворчими

для того кола суб’єктiв, кому вони адресованi.

Отже, нормативнi управлiнськi акти є одними з найбiльш важливих правових засобiв реалiзацiї владних повноважень органiв виконавчої влади щодо виконання поставлених перед ними завдань i функцiй виконавчо-розпорядчого характеру в рiзноманiтних галузях державного управлiння. Вони втiлюють у собi активний, динамiчний i творчий характер управлiнської дiяльностi суб’єктiв виконавчої влади. Без них неможливе ефективне функцiонування управлiнського апарату в цiлому.

це рiзновид правових управлiнських актiв виконавчо-розпорядчого, ненормативного характеру, призначених для вирiшення iндивiдуально-конкретних справ (питань) у сферi державного управлiння шляхом застосування норм адмiнiстративного права, i якi виступають юридичними фактами.

розпорядчими,

Індивiдуальнi акти є правовим засобом оперативного вирiшення суб’єктами виконавчої влади рiзноманiтних питань виконавчо-розпорядчого характеру в рiзних галузях i сферах державного управлiння. Особливо зростає їх правоохоронна i правозастосовча роль в умовах належного заезпечення прав, свобод i законних iнтересiв громадян у сферi виконавчої влади в умовах подальшої демократизацiї українського суспiльства.

Акти ОВВ подiляються за назвою.

Укази – акти нормативного та iндивiдуального характеру з питань управлiнської дiяльностi вiдповiдно до Конституцiї України, що видаються Президентом України, мають найвищу юридичну силу серед актiв ОВВ та є обов’язковими до виконання всiма суб’єктами адм-правових вiдносин (наприклад, Про утворення ДМКУ (11. 12. 91), Про присвоєння М. Каленському персонального звання Дiйсного державного радника митної служби).

Постанови

1. Постанова, Постанова,, Розпорядження

загальнообов’язковi правила поведiнкиадмiнiстративнi санкцiї.

безпосередньої органiзацiї роботи управлiнського апарату. Наказами нерiдко оголошуються та вводяться в дiю вiдомчi iнструкцiї, статути, настанови тощо (наприклад, Інструкцiя про порядок застосування охорони i супроводження товарiв, що перемiщуються транзитом через митну територiю України вiд 9 серпня 1996).

Інколи наказами доводиться до вiдома спiвробiтникiв певних управлiнських структур змiст окремих законодавчих та iнших юридичних актiв вищестоящих державних органiв та посадових осiб з метою органiзацiї їх бiльш належного i ефективного виконання (Про розподiл обов’язкiв мiж Головою Служби та заступниками Голови Служби № 180 вiд 13 березня 2001 р, Про розподiл випускникiв АМСУ у 2002 р вiд 22 листопада 2001 р.).

За допомогою ж бiльшостi наказiв, як виражених на основi закону прямих беззаперечних приписiв надiлених владними повноваженнями суб’єктiв права, щоденно вирiшується безлiч iндивiдуально-конкретних справ управлiнського характеру.

Положення

є ланок (наприклад, Статут патрульно-постової служби мiлiцiї України, Статут залiзниць) або регламентують спецiальнi правила щодо особливостей окремих видiв управлiнської дiяльностi (наприклад. Дисциплiнарний статут ОВС, 1991 р.).

Інструкцiї

Настанова, Б. Адмiнiстративний договiр це

  • специфiчна правова форма управлiння

характернi ознаки, властивi цiй правовiй категорiї

сторiн, що укладають угоду, тобто їх незалежнiсть, вiдсутнiсть взаємної пiдпорядкованостi;

  • добровiльнiсть (свобода) волевиявлення

юридичним фактом,

особливостi.

управлiнського характеру,

однiєю iз сторiн такої угоди повинен бути ОВВ

— мiж сторонами (учасниками) адмiнiстративної угоди складаються специфiчнi адмiнiстративно-правовi вiдносини, що ґрунтуються на засадах паритетностi, партнерства, диспозитивностi, еквiвалентностi, узгодженостi та координацiї взаємних дiй, взаємної вiдповiдальностi тощо. Власне, такi вiдносини є типовим втiленням адмiнiстративно-правових вiдносин. У той же час не виключається можливiсть укладення адмiнiстративно-правових договорiв мiж сторонами, якi знаходяться мiж собою в певних субординацiйних стосунках, тобто у певнiй iєрархiчнiй пiдпорядкованостi.

Отже, адмiнiстративно-правовий договiр

Така правова форма управлiнської дiяльностi, як адмiнiстративно-правовi договори, доцiльна при необхiдностi концентрацiї зусиль для вирiшення певних спiльних завдань, окремих iнтегрованих програм, при потребi взаємоузгодженостi цiлеспрямованих сумiсних дiй, у випадках взаємодiї та взаємодопомоги, для досягнення i закрiплення компромiсних рiшень тощо. Тобто, це важливий i доцiльний правовий спосiб i форма вирiшення окремих управлiнських питань, що заслуговує на перспективу, але який, на жаль, ще не знайшов достатнього як теоретико-правового, так i практичного втiлення.

Можна визначити функцiї адмiнiстративного договору,, За предметом правового регулювання виокремлюють такi адмiнiстративнi договори:

грудня 1995 р.)

  • договори про взаємодiю, спiвпрацю;
  • концесiйнi, iнвестицiйнi угоди;

В. Вчинення дiй юридичного характеру.

До такої адм-правової форми дiяльностi ОВВ належать такi дiї, якi згiдно з законом, указом Пр-та, постановою уряду або iншим адмiн-правовим актом безпосередньо створюють новi юридичнi положення, змiнюють iснуючi правовi вiдносини або виступають як необхiдна умова для настання правових наслiдкiв. Сюди вiдносяться такi внутрiшньосистемнi дiї, як прийняття присяги, атестацiя працiвникiв тощо, або такi зовнiшньо органiзацiйнi дiї як рiзного роду реєстрацiї, отримання документiв, що пiдтверджують наявнiсть спецiального права.

Г. Здiйснення органiзацiйних заходiв.

  • це повсякденнi неправовi прояви управлiнської дiяльностi ОВВ, їх структурних пiдроздiлiв, посадових осiб забезпечуючого характеру, якi безпосередньо не пов’язанi з управлiнським впливом, виданням управлiнських актiв.

як правило, внутрiшньоапаратного характеру

Д. Виконання матерiально-технiчних операцiй., Матерiально-технiчнi операцiї

дiловодство та iнший документообiг;

  • оформлення службової документацiї;
  • ведення архiвiв;
  • iншi матерiально-технiчнi дiї забезпечуючого характеру.

лише в правових формах,

2. Порядок видання, набуття чинностi та дiя актiв державного управлiння

Видання управлiнського акту включає

1. Перша стадiя прийняття правового акту управлiння — пiдготовка проекту акту. Етапами даної стадiї є:

  • правова iнiцiатива.

У процесi аналiзу ситуацiї з’ясовується фактичне положення справ, можливi варiанти рiшення виникаючих питань;

  • пiдготовка проекту.

2. Другою стадiєю

можливе обговорення й обов’язкове голосування

внесення змiн у проект.

оформлення рiшення.

3. Третя стадiя

не пiзнiш як у п’ятнадцятиденний строк

Акти ВРУ, Президента України, КМУ можуть бути в окремих випадках офiцiйно оприлюдненi через телебачення i радiо.

акти ВРУ i Президента України

Вiдомчi нормативнi акти,, Акти державного управлiння припиняють дiю:

— у разi скасування чи призупинення їх дiї в установленому порядку;

  • у разi прийняття нового акту з даного питання;
  • у разi визнання акту таким, що втратив чиннiсть;
  • у разi визнання акту недiйсним (при його нiкчемностi чи заперечностi);
  • внаслiдок подiї, яка викликає припинення дiї акту;
  • внаслiдок закiнчення термiну, на який був виданий певний акт;

4. Четверта стадiя –

3. Вимоги до правових актiв державного управлiння

їх соцiально-полiтична актуальнiсть та виправданiсть;

доцiльнiсть та юридична обґрунтованiсть,

  • права людини;
  • рiвень свiдомостi i культури суспiльства;
  • плюралiзм думок, iнтересiв

Законнiсть

  • пiдзаконнiсть акту, тобто вiдповiднiсть його Конституцiї. чинним законам та нормативно-правовим актам вищого рiвня;
  • вiдповiднiсть закону по сутi та його метi;

Органiзацiйно-технiчнi вимоги,

  • мова акта повинний бути чiтким, ясним, лаконiчним, зрозумiлим для тих, якому вiн звернений;
  • акт повинний бути оформлений граматично правильно (будь-якiпомилкиможуть спотворити його змiст);
  • оформлений належним чином акт повинний бути переданий на збереження.

юридично нiкчемними

вiдносно дiйсними

презумпцiя дiйсностi

2. Пiдстави притягнення до адмiнiстративної вiдповiдальностi.

3. Обставини, що враховуються при притягненнi до адмiнiстративної вiдповiдальностi

4. Особливостi адмiнiстративної вiдповiдальностi спецiальних та особливих суб’єктiв

пiдстави вiдповiдальностi, заходи, якi можуть бути застосованi до правопорушникiв, порядок розгляду справ про правопорушення та виконання цих заходiв.

Традицiйно юридичну вiдповiдальнiсть пов’язують iз застосуванням заходiв державного примусу, розглядають її як передбачену санкцiями правових норм реакцiю на правопорушення, як реалiзацiю, застосування i здiйснення санкцiй. Застосування заходiв юридичної вiдповiдальностi тягне для правопорушника обтяжливi наслiдки майнового, морального, особистого чи iншого характеру, яких вiн зобов’язаний зазнати i фактично зазнає. Тим самим вiн вiдповiдає перед державою за неправомiрну поведiнку.

тобто у адмiнiстративне стягнення.

органами за свої неправомiрнi дiї i понести за це адмiнiстративнi стягнення в установлених законом формах i порядку.

являє собою державний примус, оскiльки реалiзацiя владних повноважень здiйснюється через органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування;

  • це правовий примус, що пiдпорядковується загальним принципам законностi та справедливостi;
  • тягне за собою настання негативних наслiдкiв для правопорушникiв, що передбаченi санкцiєю правової норми;
  • в заходах вiдповiдальностi мiститься остаточна правова оцiнка дiяння та правопорушника вiд iменi держави;
  • ретроспективна вiдповiдальнiсть – розглядається як результат конкретного протиправного вчинку, який реально наступає щодо правопорушника у виглядi стягнення.

специфiчна форма правового реагування з боку держави

фактичною пiдставою

засобами реалiзацiї адмiнiстративної вiдповiдальностi є самостiйнi юридично-репресивнi примусовi заходи —

характеризується певною множиннiстю органiв державної влади та їх посадових осiб, якi надiленi певними повноваженнями

правовiдносинивiдсутнi елементи службового пiдпорядкування;

установлених законом формах та порядку,

суб’єктами вiдповiдальностi можуть бути як фiзичнi, так i юридичнi особи (наприклад, при порушеннi правил пожежної безпеки, законодавства про об’єднання громадян тощо)

застосування адмiнiстративного стягнення не спричиняє судимостi i звiльнення з роботи – особа, до якого воно застосовано, рахується як така, що має адмiнiстративне стягнення протягом визначеного термiна (застосування мiр кримiнальної вiдповiдальностi до особи, засуджена за вчинення злочину, спричиняє судимiсть; один iз видiв дисциплiнарного стягнення — звiльнення з роботи).

Метою АВ є:

Багато рокiв роль АВ в боротьбi з правопорушеннями поступово пiдвищувалася, а з другої половини 80-х рокiв ця тенденцiя стала виявлятися ще бiльш активно. Зросло фактичне використання багатьох складiв адмiнiстративних проступкiв. Вона стала бiльш суворою, збiльшилися санкцiї за багато порушень. Рiзко розширений перелiк дiй, за вчинення яких виннi можуть бути пiдданi адмiнiстративним санкцiям. Насамперед це вiдбувається шляхом встановлення АВ за дiї, що ранiше взагалi не рахувалися адмiнiстративними проступками (порушення виборчих прав, правил встановлених колективними договорами, неповага до суду, невиконання вимог прокурора, посадових осiб i iн.).

зараз не кримiнальнi, а адмiнiстративнi санкцiї застосовуються за повторне дрiбне хулiганство, повторне керування транспортними засобами в нетверезому станi, систематичне порушення правил адмiнiстративного нагляду й iн. З’явилося багато норм, що встановлюють АВ державних службовцiв за службовi порушення.

Чим обумовлене пiдвищення ролi АВ в забезпеченнi правопорядку?

По-перше, негативними наслiдками науково-технiчного розвитку. Широке застосування складної технiки, електрики, електроенергiї, газу, радiоактивних елементiв, продукцiї сучасної хiмiї, комп’ютерiв i т. д. потребує, щоб товариство подбало про своєї протипожежної, санiтарної, iнформацiйної й iншої безпеки. Достатньо нагадати про шкоду, що заподiюють дорожньо-транспортнi подiї, забруднення водойм промисловими вiдходами. Виникнула необхiднiсть пiдсилити охорону людей, матерiальних цiнностей, навколишнього середовища вiд негативних наслiдкiв науково-технiчного прогресу.

влади в умовах ослаблення дисциплiни в суспiльствi.

По-третє, адмiнiстративними санкцiями насамперед охороняються обновлена податкова, митне справа, боротьба з монополiзмом i багато iнших економiчних вiдносин, що виникнули в ходi економiчних перетворень.

2. Пiдстави притягнення до адмiнiстративної вiдповiдальностi

Аналiз ознак адмiнiстративної вiдповiдальностi дозволяє видiлити три пiдстави:

  • нормативна, тобто систему норм, що регулюють її;
  • фактична, тобто дiяння конкретного суб’єкта, що порушує правовi приписи, що охороняються адмiнiстративними санкцiями (адмiнiстративне порушення);
  • процесуальна, тобто акт компетентного суб’єкта про накладення конкретного стягнення за конкретне адмiнiстративне порушення.

Для настання реальної вiдповiдальностi необхiдно, щоб були всi три пiдстави i саме в такiй послiдовностi. Насамперед повинна бути норма, що встановлює обов’язок i санкцiю за її невиконання. Потiм може виникнути фактична пiдстава — протиправне дiяння. При наявностi норми i дiяння, її що порушує, уповноважений суб’єкт у встановленому законом порядку має право визначити стягнення за адмiнiстративне порушення.

це система чинних норм права, що закрiплюють:

  • а) склади адмiнiстративних правопорушень (пiдстави вiдповiдальностi);
  • г) процедуру притягнення до вiдповiдальностi, її процесуальну форму.

Нормативнi пiдстави АВ зараз, як i до початку в 1980 р. процесу кодификацiї таких норм, утворюють багато нормативних актiв. Особливе мiсце серед них належить КпАП України, прийнятому 7 грудня 1984 р. Вiн кодифiкував республiканське законодавство про АВ i значно розвинув його. Поряд iз матерiальними нормами (система стягнень, склади правопорушень i iн.) кодекс мiстить велике число адмiнiстративно-процесуальних норм, що регулюють провадження у справах про адмiнiстративнi правопорушення.

1) вiн найбiльший за обсягом кодифiкований акт, що регулює АВ;

2) вiн регулює загальнi питання вiдповiдальностi (систему стягнень, принципи їхнiй застосування, провадження у справах про адмiнiстративнi правопорушення й iн.);

  • цьому кодексi знаходилося все законодавство України про АВ.

Починаючи з 1990 року число джерел нормативних пiдстав АВ рiзко розширюватися. У 90-х роках було видано велика кiлькiсть актiв щодо цього питання, норми яких у КпАП не ввiйшли.

Серед них потрiбно насамперед назвати МКУ, у якому статей стосуються АВ за порушення митних правил, ЗКУ й закони (“Про боротьбу з корупцiєю”, “Про державну податкову службу України”, “Про правовий режим надзвичайного стану”, “Про статус народного депутата України”, “Про правовий статус iноземцiв”, “Про об’єднання громадян”, “Про вiдповiдальнiсть пiдприємств, установ, органiзацiй за порушення законодавства про ветеринарну медицину”, “Про колективнi договори та угоди”, “Про вiдповiдальнiсть пiдприємств їх об’єднань, установ, органiзацiй за порушення у сферi мiстобудування”, “Про захист вiд недобросовiсної конкуренцiї” та iн.)

Таким чином, зараз iснує i дiє велика кiлькiсть норм про вiдповiдальнiсть, якi не включенi у КпАП. Перша причина такої декодифiкацiї в тому, що кодекс об’єднав тiльки норми про вiдповiдальнiсть громадян, а нове законодавство або встановлює АВ тiльки для ЮО, або ФО, ЮО.

Фактичнi пiдстави

процесуальнi пiдстави

Настання АВ породжує певнi правовiдносини, в яких одна сторона дiє вiд iменi держави через уповноваженi на це органи i службовi особи. Вона має з’ясувати фактичнi обставини протиправних дiй, їх характер; порушити i розглянути адмiнiстративну справу; ухвалити рiшення про притягнення винної особи до вiдповiдальностi, визначивши мiру покарання i вжити заходiв до його виконання; у передбачених законом випадках дане рiшення може бути переглянуте або ж справа закрита за вiдсутнiстю пiдстав для накладення адмiнiстративного стягнення. Друга сторона правовiдносин – правопорушник – повинна пiдкоритися рiшенню першої i виконати призначене покарання.

3. Обставини, що враховуються при притягненнi до адмiнiстративної вiдповiдальностi

Враховуючи положення чинного законодавства, можна видiлити обставини:

1) обставини, що виключають АВ:

  • крайня необхiднiсть (ст. 18 КпАП);
  • необхiдна оборона (ст. 19 КпАП);
  • неосуднiсть (ст. 20 КпАП);

2) обставини, що звiльняють вiд АВ:

  • звiльнення вiд АВ при наявностi дипломатичного iмунiтету вiд адмiнiстративної юрисдикцiї України (ст. 16 КпАП);
  • звiльнення вiд АВ при добровiльнiй вiдмовi вiд продовження правопорушення (ст. 44 КпАП);
  • можливiсть звiльнення вiд АВ при малозначностi правопорушення (ст. 22 КпАП);

обставини, що замiнюють АВ на iнший вид ЮВ:

  • можливiсть замiни АВ дисциплiнарною при вчиненнi адмiнiстративних правопорушень вiйськовослужбовцями, працiвниками мiлiцiї та iншими особами, на яких поширюється дiя дисциплiнарних статутiв (ст. 15 КпАП);
  • можливiсть застосування виховних заходiв впливу, передбачених ст. 24-1 КпАП, при вчиненнi адмiнiстративних правопорушень неповнолiтнiми (вiд 16 до 18 рокiв);
  • можливiсть передачi матерiалiв справи компетентним органам для вирiшення питання про притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi (ст. 253 КпАП).

4) Обставини, що пом’якшують вiдповiдальнiсть за адмiнiстративнi правопорушення (ст. 34 КпАП)

1) щире розкаяння винного;

2) вiдвернення винним шкiдливих наслiдкiв правопорушення, добровiльне вiдшкодування збиткiв або усунення заподiяної шкоди;

3) вчинення правопорушення пiд впливом сильного душевного

хвилювання або при збiгу тяжких особистих чи сiмейних обставин;

5) вчинення правопорушення вагiтною жiнкою або жiнкою, яка

має дитину вiком до одного року.

Законодавством може бути передбачено й iншi обставини, що пом’якшують вiдповiдальнiсть за адм правопорушення. Орган (посадова особа), який вирiшує справу про адм правопорушення, може визнати пом’якшуючими i обставини, не зазначенi в законодавствi.

5) Обставини, що обтяжують вiдповiдальнiсть за адмiнiстративне правопорушення (ст. 35 КпАП).

3) втягнення неповнолiтнього в правопорушення;

4) вчинення правопорушення групою осiб;

6) вчинення правопорушення в станi сп’янiння. Орган (посадова особа), який накладає адмiнiстративне стягнення, залежно вiд характеру адмiнiстративного правопорушення може не визнати дану обставину обтяжуючою.

4. Особливостi адмiнiстративної вiдповiдальностi спецiальних та особливих суб’єктiв

батькiв або осiб, якi їх замiнюють,

Вчинення адмiнiстративних правопорушень неповнолiтнiми вiком вiд чотирнадцяти до шiстнадцяти рокiв, або вчинення ними дiянь, що мiстять ознаки злочину, вiдповiдальнiсть за якi передбачена КК України, якщо вони (ч. 3,4 ст. 184 КпАП).

У цих випадках вiдповiдають батьки за свою вину, яка виражається у поганому вихованнi дiтей, що сприяло вчиненню останнiми правопорушень. Навiть якщо дитина знаходиться у родичiв чи знайомих, вiдповiдальнiсть за його виховання лежить на його батьках.

осiб вiком вiд 16 до 18, рокiв,

на загальних пiдставах.

Посадовi особи

на загальних пiдставах з громадянами України.

iмунiтетом

Вiйськовослужбовцi i призванi на збори вiйськовозобов’язанi, а також особи рядового i начальницького складiв органiв внутрiшнiх справ несуть вiдповiдальнiсть за адмiнiстративнi правопорушення за дисциплiнарними статутами. За порушення правил, норм i стандартiв, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, санiтарно-гiгiєнiчних i санiтарно-епiдемiологiчних правил i норм, правил полювання, рибальства та охорони рибних запасiв, митних правил, вчинення корупцiйних дiянь та iнших правопорушень, пов’язаних з корупцiєю, неправомiрне використання державного майна, невжиття заходiв щодо окремої ухвали суду чи окремої постанови суддi, щодо подання органу дiзнання, слiдчого або протесту, припису чи подання прокурора, ухилення вiд виконання законних вимог прокурора, порушення законодавства про державну таємницю i за контрабанду цi особи несуть адмiнiстративну вiдповiдальнiсть на загальних пiдставах. До зазначених осiб не можуть бути застосованi виправнi роботи i адмiнiстративний арешт.

Іншi особи, на яких поширюється дiя дисциплiнарних статутiв або спецiальних положень про дисциплiну, у випадках, прямо передбачених ними, несуть за вчинення адмiнiстративних правопорушень дисциплiнарну вiдповiдальнiсть, а в iнших випадках — адмiнiстративну вiдповiдальнiсть на загальних пiдставах.

У випадках, зазначених вище, органи (посадовi особи), яким надано право накладати адмiнiстративнi стягнення, можуть замiсть накладення таких стягнень передавати матерiали про правопорушення вiдповiдним органам для вирiшення питання про притягнення винних до дисциплiнарної вiдповiдальностi (ст. 15 КпАП України).

Тема 11. Адмiнiстративне стягнення

1. Загальна характеристика АС.

2. Види АС

3. Правила накладення АС.

1. Загальна характеристика АС

Як ви пам’ятаєте залежно вiд способу здiйснення охоронної функцiї заходи адм примусу подiляються на 3 групи:

  • адм-попереджувальнi заходи;
  • заходи адм стягенння.

Заходи АС – це такi заходи, якi виконують функцiї покарання правопорушникiв за вчиненi ними адм правопорушень. Вони застосовуються у тих випадках, коли вiдповiднi ОДУ вже позбавленi можливостi iншим чином впливати на правопорушникiв, попередити i припинити скоюване ними правопорушення.

АС як остання, третя ланка в системi заходiв адмiнiстративного примусу є засобом практичної реалiзацiї адмiнiстративної вiдповiдальностi, яка наступає за вчинення особою адмiнiстративного правопорушення.

Адмiнiстративнi стягнення

мiрою вiдповiдальностi

Отже, АС поєднують у собi елементи репресивного (карального), виховного та запобiжного характеру.

АС забезпечує загальну та спец превенцiю правопорушень, кожна з яких виконує певну соцiально-корисну функцiю.

Спецiальна превенцiя, Загальна превенцiя

Адмiн стягнення займає особливе мiсце в системi заходiв адмiнiстративного примусу. Їх особливiсть полягає у наступному:

  • вiдрiзняється вiд iн заходiв адм примусу, своєю функцiонально-цiльовою спрямованiстю;
  • є мiрою вiдповiдальностi за адмiнiстративне правопорушення;
  • носять яскраво виражений каральний характер, тобто вони є санкцiями, якi мiстять обов’язок понести винну особу певне покарання i вони виключають вiдновлювальний, компенсацiйний хар-р, чим вiдрiзняються вiд iн видiв заходiв адм примусу, якi цiєю якiстю не володiють;
  • змiст АС полягає у обмеженнi, позбавленнi суб’єктивних прав особи, до якої вони застосовуються;
  • виховний вплив вiд їх застосування найбiльш ефективний, оскiльки досягається простим, швидким i наочним спосбом;
  • стягнення можуть застосовувати не тiльки ОДУ, але й iншi суб’єкти правозастосування (наприклад, ОМС);
  • всi адмiн стягнення накладаються на пiдставi спецiального iндивiдуального правового акту управлiння — постанови або рiшення;
  • рiшення про застосування АС приймаються як одноособово так i колегiально;
  • вид та обсяг обмежень, якi складають змiст АС, визначається уповноваженими на те органами з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, особи правопорушника, ступеню його вини, майнового стану, обставини, що пом’якшують i обтяжують вiдповiдальнiсть;
  • види АС як правило, вiдносно визначенi, що сприяє iндивiдуалiзацiї вiдповiдальностi (max-min);

— застосування заходiв АС тягне за собою для винної особи “стан адм караностi” (на 1 рiк, припиняється автоматично, незалежно вiд рiшення ОДУ), на вiдмiну вiд КВ — “статус осудженого” (в залежностi вiд розмiру санкцiї КК).

Адмiнiстративне стягнення

В даний час застосовуються такi адм-каральнi заходи:

Заходи морального впливу.

2. (об’єднаємо заходи фiз та майнового впливу).

Вони знаходять своє вiдображення в обмеженнi суб’єктивних прав i накладеннi на порушника визначених негативних наслiдкiв.

Ст. 24 КпАП мiстить iєрархiчну систему АС. Ця система побудована з урахуванням тяжкостi вчиненого правопорушення i особи правопорушника. У статтi санкцiї спiввiднесенi мiж собою i розмiщенi в залежностi вiд зростання тяжкостi покарання – вiд найбiльш легкого (попередження) до самого серйозного – адм арешту.

Ця система характеризується певними особливостями:

  • є єдиним перелiком АС, що дозволяє забезпечити одноманiтне розумiння i застосування цих заходiв;
  • iншi види АС, крiм визначених у ст. 24, можуть бути встановленi тiльки законами i лише у вiдповiдностi до загальних положень i принципiв законодавства про адм правопорушення;
  • диференцiює АС на основнi та додатковi;
  • система носить комплексний характер i включає в себе як стягнення морального так i особистого характеру.

Конкретнi види АС передбаченi в ст. 24 КпАП. У вiдповiдностi до неї ми розрiзняємо такi АС:

  • попередження (ст. 26);
  • штраф (ст. 27);
  • оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднiм об’єктом адмiн правопорушення (ст. 28);
  • адмiнiстративний арешт (ст. 32);
  • адм видворення за межi України iноземних громадян i осiб без громадянства за вчинення адмiн правопорушень (ст. 24).

основнi та

Основнi АС:, Додатковi АС:

можуть застосовуватись i як основнi стягнення.

як захiд адмiнiстративного стягнення виноситься в письмовiй формi або у передбачених законодавством випадках фiксується iншим установленим способом (наприклад, запис у талонi до посвiдчення водiя).

Це найбiльш м’який вид АС морально-виховного, переконливого впливу. Застосовується у передбачених випадках як санкцiя за малозначнi адм проступки.

Штраф

Штрафна (фiнансова) санкцiя (штраф)

Щодо посадових та ЮО порiвняно з громадянами чинним законодавством встановленi (наприклад, за порушення законодавства про об’єднання громадян ст. 186-5 КпАП передбачає штраф вiд 25 до 130 неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян).

Оплатне вилучення предмета,

Вилученi предмети на пiдставi постанови про оплатне вилучення здаються компетентним органом (службовою особою) для реалiзацiї в комiсiйний магазин або в iншi спецiалiзованi магазини за мiсцем знаходження майна. Постанови про оплатне вилучення вогнепальної зброї та бойових припасiв виконуються ОВС.

Конфiскацiя предмета,

Позбавлення спецiального права, наданого даному громадяниновi,

не може застосовуватись

Виправнi роботи

Адмiнiстративний арешт —

Крiм того, це стягнення може застосовуватись i за порушення правопорядку в умовах надзвичайного стану.

Адмiн арешт до вагiтних жiнок; жiнок, що мають дiтей вiком до 12 рокiв; до осiб, якi не досягли 18 рокiв; до iнвалiдiв 1 та 2 груп; а також до вiйськовослужбовцiв i призваних на збори вiйськовозобов’язаних; осiб рядового та начальницького складiв ОВС.

до iноземцiв,

  • їхнi дiї суперечать iнтересам забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку;
  • це є необхiдним для охорони здоров’я, захисту прав i законних iнтересiв громадян України;
  • вони грубо порушили законодавство про правовий статус iноземцiв.

порядку. Затримання допускається лише на термiн, необхiдний для видворення.

Крiм того iснує перелiк заходiв передбачений ст. 24-1 КпАП. Цi заходи носять виховний характер i можуть бути застосованi до неповнолiтнiх вiком вiд 16 до 18 рокiв, якщо орган адмiн юрисдикцiї прийде до висновку, що виправлення правопорушника можливе i без застосування до нього бiльш суворих санкцiй.

заходами впливу, що застосовуються до неповнолiтнiх

зобов’язання публiчно або в iншiй формi попросити вибачення у потерпiлого;

  • застереження;
  • догана або сувора догана;
  • передача неповнолiтнього пiд нагляд батькам або особам, якi їх замiнюють, чи пiд нагляд педагогiчному або трудовому колективу за їхньою згодою, а також окремим громадянам на їхнє прохання.

    3.

Правила накладення АС

Главою 4 КпАП визначенi загальнi правила накладення АС. До них належать:

  • А. загальнi принципи накладення АС;
  • Б. обставини, що пом’якшують та обтяжують АВ;
  • В. порядок накладення АС при вчиненнi кiлькох адм правопорушень;
  • Г. правила обчислення строкiв накладення АС та строкiв їх давностi;
  • Д. порядок вiдшкодування спричиненої шкоди.

1. Принцип законностi.

  • пiдставою притягнення особи до АВ i застосування до нього заходiв АС є протиправнiсть дiяння (стягнення може бути накладено тiльки тодi, коли в дiяннi особи встановлено склад правопорушення);
  • протиправнi дiяння повиннi правильно квалiфiкуватися (виявлення в дiяннi особи ознак правопорушення, передбачених конкретною адм нормою i квалiфiкацiя цих дiянь по вiдповiднiй статтi);
  • стягнення за адм правопорушення накладається в межах, установлених нормативним актом (статтею), який передбачає вiдповiдальнiсть за дане правопорушення.
  • за одне адм правопоруш може бути накладено основне або основне i додаткове стягнення.

2. Принцип доцiльностi.

  • iндивiдуалiзацiя покарання (при накладеннi стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, обставини, при яких воно було зроблено, особа порушника, мiра його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують i обтяжують вiдповiдальнiсть;
  • економiя каральних заходiв (адм-правовi норми надають правозастосовцю можливiсть, або прямо зобов’язують його замiнити стягнення iншими заходами впливу).

3. Принцип своєчасностi, оперативностi впливу.

4.

Б. Обставинами, що, пом’якшують чи обтяжують вiдповiдальнiсть ми вже розглядали.

В. Порядок накладення АС при вчиненнi кiлькох адм правопорушень викладений у ст. 36 КпАП i передбачає 2 ситуацiї при яких можливе накладення АС:

два або бiльше

2. Якщо особа вчинила кiлька адм правопорушень, справи про якi одночасно розглядаються одним i тим же органом (службовою особою), стягнення накладається в межах санкцiї, встановленої за бiльш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разi може бути приєднано також одне з додаткових стягнень, передбачених за будь-яке з вчинених правопорушень.

  • наявнiсть 2 чи бiльше самостiйних складiв порушень (множиннiсть адмiнiстративних правопорушень);
  • вчинення в одночасно або рiзний час декiлькох самостiйних порушень одною особою;
  • кожне з утворюючих множиннiсть адм проступкiв дiянь зберiгає свою юридичну значимiсть на момент розгляду справи ( тобто по кожному правопорушенню ще скiнчились строки давнини);
  • нi за одне з правопорушень особа не притягалась до АВ.

множинностi адм проступкiв

  • адмiнiстративних проступкiв (вчинення одною особою декiлькох порушень до притягнення до вiдповiдальностi);

рецидивпiсля

Г. Правила обчислення строкiв накладення АС та строкiв їх давностi.

два мiсяцi з дня вчинення

не пiзнiше як через мiсяць

При визначеннi термiнiв враховуються такi юридично значимi обставини:

  • встановлений законом розмiр строкiв;
  • коли i з якого юридичного факту строк починає обчислюватися;
  • адм правопорушення.

Обчислення строкiв АС:

  • для адм арешту – строк обчислюється добами;
  • для виправних робiт – мiсяцями або днями;
  • для позбавлення спец прав – роками, мiсяцями, днями.

Якщо добою, то строк починається в той день, коли ОДУ винiс постанову про накладення АС. Моментом закiнчення вважається 12 годин ночi останньої доби.

Якщо рiк, мiсяць – то це календарний рiк чи мiсяць незалежно вiд того, скiльки фактичних днiв у даному роцi чи мiсяцi. При закiнченнi цих строкiв вiн припиняється у вiдповiдне число мiсяця, що є наступним за тим, з якого обчислюється строк. Якщо цей мiсяць не має вiдповiдного числа, строк припиняється у останню добу цього мiсяця.

Д . Порядок вiдшкодування спричиненої шкоди.

Якщо у результатi вчинення адм правопорушення заподiяно майнову шкоду громадяниновi, пiдприємству, установi або органiзацiї, то адм комiсiя, ВК сiльської, селищної Ради пiд час вирiшення питання про накладення АС має право одночасно вирiшити питання про вiдшкодування винним майнової шкоди, якщо її сума не перевищує 2 неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян, а суддя мiсцевого суду — незалежно вiд розмiру шкоди.

Коли шкоду заподiяно неповнолiтнiм, який досяг 16 рокiв i має самостiйний заробiток, а сума шкоди не перевищує 1 неоподатковуваного мiнiмуму доходiв громадян, суддя має право покласти на неповнолiтнього вiдшкодування заподiяної шкоди або зобов’язати своєю працею усунути її.

В iнших випадках питання про вiдшкодування майнової шкоди, заподiяної адм правопорушенням, вирiшується в порядку цивiльного судочинства.

особливостi