Адміністративне право висновок

Реферат

Адміністративне право посідає особливе місце у системі правовим регулюванням, оскільки виступає необхідним і важливим інструментом

управління соціальними процесами у суспільстві. Йому притаманні відповідні кордону правовим регулюванням — діяльність державної виконавчої всіх рангів, громадських відносин управлінського характеру, що складаються у цій сфері, внутрішня організаційна діяльність інших органів, що з функцією управління, і навіть внешнеорганизационные відносини неурядових організацій, установ і.

Адміністративне право охоплює широке коло громадських відносин, які творяться у зв’язки й з реалізацією їй функцій управління у процесі діяльності органів виконавчої. Найбільш тісний зв’язок адміністративне право має державним правом, що становить основу всіх галузей права включаючи адміністративне, і чільне місце. Адміністративне право тісно пов’язані і з цивільне право. Насамперед оскільки зв’язку регулюють відносини майнового характеру, у своїй необхідно вказати, законодавчі норми громадянського права стосуються майнових взаємин у тому випадку, коли боку рівноправні

( наприклад, договір доставки продукції).

А норми адміністративного права стосуються майнових відносин, що базуються на адміністративної підпорядкованості одного боку інший (наприклад, а то й оплачений проїзд у трамваї) певні зв’язку є в адміністративного права з трудовим правом у сфері регулювання службових відносин. Так трудове право визначає статусу державного службовця як учасника трудового процесу, а норми державного права регулюють государственно-служебные відносини.

Адміністративне право межує з фінансовою, земельним, аграрним та інші галузями права.

Отже, аналіз взаємодії адміністративного права з іншими галузями права дозволяє визначити, що його предметом є сфера управління. Інакше кажучи адміністративне право регулює суспільні відносини у сфері управління.

Запропонована нижче тема — «Порядок провадження у справам про адміністративні правопорушення. Постанови по справах про адміністративні правопорушення» -цікава тим, що дозволяє наочно зрозуміти й простежити принципи управління і функцію контролю надзвичайно складним штучним організмом, створеного людьми — ДЕРЖАВОЮ.

48 стр., 23544 слов

Адміністративне право України

... отлагательных приговоров, которые могут регулироваться административным законодательством. А саме – адміністративне право України покликане регулювати відносини у зв’язку з реалізацією не лише державної, а в цілому ... з двох позицій: з позиції регулятора суспільних відносин в процесі державного управління; з позиції регулятора відносин у зв’язку із застосуванням адміністративного примусу, в ...

2. ПОНЯТИЕ І ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ.

Приступаючи до вивчення забезпечення і особливостей управління, необхідно передусім визначити, що таке управління?. Цей термін став універсальним засобом характеристики певного виду, тобто. сукупності дій, скоєних для досягнення відповідних суспільно значимих цілей.

У щонайширшому значенні управління означає керівництво чимось (чи будь-ким).

У цій розумінні воно трактується й у наші дні. Проте обмежитися такий констатацією недостатньо. Виникає потреба розкриття змісту цього керівництва, його функціонального значення. Общетеоретические позиції, включаючи кібернетичні, дають достатні підстави до таких висновків:

1. Управління є функція організованих систем різної природи (біологічних, технічних, соціальних), забезпечує їх цілісність, тобто. досягнення їхніх насущних завдань, збереження їх структури, підтримку режиму своєї діяльності.

2. Управління служить інтересам взаємодії складових той чи інший систему елементів і які мають єдине ціле зі спільними всім елементів завданнями.

3. Управління – внутрішнє якість цілісної системи, основними елементами якої є суб’єкт (управляючий елемент) і той (керований елемент), постійно взаємодіючі на засадах самоорганізації (самоврядування).

4. Управління передбачає як внутрішнє взаємодія складових систему елементів. Існує безліч взаємодіючих цілісних систем різного ієрархічного рівня, що передбачає здійснення управлінських функцій як внутрісистемного, і межсистемного характеру. У разі система вищого порядку виступає ролі суб’єкта управління з відношення до системі нижчого порядку, котра у рамках взаємодії з-поміж них об’єктом управління.

5. управління з суті зводиться до управляючому впливу суб’єкта на об’єкт, змістом якого є впорядкування системи, забезпечення її функціонування повній відповідності до закономірностями її існування й розвитку. Це – цілеспрямоване упорядочивающее вплив, реалізоване у зв’язках між суб’єктом і об’єктом і здійснюване безпосередньо суб’єктом управління.

6. Управління реально тоді, коли відбувається відоме підпорядкування об’єкта суб’єкту управління, керованого елемента системи її управляючому елементу. Отже, котра управляє (упорядочивающее) вплив – прерогатива суб’єкта управління.

Такі основні риси, що характеризують загальне поняття управління. Вони цілком прийнятні, й у розуміння управління у соціальної (громадської) сфері, де у ролі суб’єктів та управління виступають люди та його різні об’єднання (наприклад, держава, суспільство, територіальне освіту, громадські об’єднання, виробничі і невиробничі об’єкти, родина й т.п.)

Звісно, у своїй враховуються особливості соціальної сфери, найважливішим з якого є те, що управлінські зв’язку реалізуються через відносини людей. Суспільство є цілісний організм зі складною структурою, з різноманітних індивідуальними проявами, як і з функціями загального характеру. Звідси потреба у вираженні загальної зв’язку й єдності соціальних процесів, яка віднаходить своє прояв у виконанні соціального управління. Воно одна із провідних умов нормально функціонувати і розвитку суспільства.

5 стр., 2057 слов

Поняття права та його ознаки

... видає закони та цим хіба що породжує право (згадайте, право — ніщо без структурі державної влади). Але його, по-перше, ... відображення психіки індивіда (психологічна школа права). 1. ОЗНАКИ І ПРИНЦИПИ ПРАВА §1.1.Социальность права Право — то соціальна явище ( ... й уся система права. Вони є своєрідними орієнтирами дляправотворческой, правозастосовчої і правоохоронної діяльності. >Общеправовие принципи ...

Управління, розуміється у соціальному сенсі, багатоманітно. У щонайширшому значенні він може розумітись як механізм організації громадських зв’язків. У цій сенсі можна говорити, що і завдання центру і функції практично виконують усі державні органи, незалежно від своїх конкретного призначення, і навіть громадські об’єднання. Елементом системи соціального управління ще й місцеве самоврядування. Як об’єкт управління тут виступає усе суспільство загалом, все варіанти та розвитку у ньому громадських зв’язків.

Соціальне управління має і спеціальний сенс. У цьому вся варіанті його зазвичай характеризують як державне управління, під яким на увазі специфічний вид державної діяльності, який відрізняє від неї інших проявів (наприклад, законодавча, судова, прокурорська діяльність), і навіть від управлінської діяльності громадських об’єднань є та інших недержавних формувань (трудові колективи, комерційні структури тощо.).

Термін «державне управління» широко використовують у вітчизняної і закордонної наукову літературу, соціальній та законодавстві багатьох країн. Більше 70 років він вживався і ми, даючи тим самим конституційні підстави виділення цього виду державної діяльності.

Конституція Росії відмовилася від надання цього терміна. Натомість в господарський оборот впроваджений новий термін – виконавча влада. Це означає, що це державне управління надалі немає або ж очевидна суто термінологічна реформація?

На ці закономірні запитання відповідь може бути одна: все пояснюється конституційним проголошенням поділу влади. Так було в відповідність Конституції Російської Федерації державна влада складає основі поділу на законодавчу, виконавчу і судову.

У зв’язку з цим цікавить співвідношення управління і владі. Та насамперед з’ясуємо, який вміст вкладалося в поняття управління до 80-х.

Будь-яка діяльність складається з рішення, його реалізації (виконання) й контролю над реалізацією.

Фактично, на як і основі будується державний апарат, тобто. сукупність органів, виражають державної влади. Відповідно, у цього апарату відбувається «розподіл праці» у здійсненні державних завдань і функцію. Вона передбачає, як і знаходило своє конституційне вираз, виділення органів структурі державної влади (так називалися ради всіх рівнів), органів управління і судових установ. Усі вони мав здійснювати той чи інший вид державної діяльності. Так, на частку структурі державної влади доводилося рішення найважливіших питань державної влади і життя у вигляді законів (створення законів); органи державного управління основному здійснювали реалізацію законів (наведення у виконанні); судові органи виконували законоохранительную функцію.

Місце й ролі державного управління механізмі «поділу праці» визначалися такими характеристиками:

  • державне управління – конкретний вид діяльності з здійсненню єдиної структурі державної влади, має функціональну і компетенционную специфіку, яка відрізняє його від інших видів (форм) реалізації структурі державної влади;
  • державне управління – діяльність виконавчо-розпорядчого характеру.

Основним напрямом став виконання, тобто. проведення життя законів і підзаконних нормативних актів. Досягається ця мета використанням необхідних юридично владних повноважень (распорядительство);

4 стр., 1938 слов

Реферат державне право україни

... службовців. Право на державної служби мають громадян України (ст. 4 закону України «Про державну службу»). ... управління. Сьогодні у світі є кілька підходів до державній службі. У Великобританії та концепція державної служби побудовано підпорядкованості їх у структурі держави. Завдання державної ... нині визначення державної служби необхідно розрізняти службовців державні органи (державні службовці) ...

  • державне управління – прерогатива спеціальних суб’єктів, узагальнено які охоплюють як исполнительно-распорядительные органи державної влади чи ж органи управління;
  • державне управління — виконавча діяльність, здійснювана у процесі повсякденного і безпосереднє керівництво господарським, соціально-культурним і административно-политическим будівництвом.

Безпосередність такого керівництва зумовлена тим, що у віданні (організаційному підпорядкуванні) органів управління перебувала переважна більшість об’єктів власності, висловлюючи цим якість держави як власника основних засобів виробництва;

  • державне управління – подзаконная діяльність, здійснювана «з урахуванням й у виконання закону»; вона вторинна стосовно законодавчу діяльність.

Така узагальнена характеристика управління, до котрої я можна й ті інші специфічні його ознаки, у тому числі:

  • вертикальності (субординарность, иерархичность) системи виконавчо-розпорядчих органів;
  • реалізація що належать цим суб’єктам юридично владних повноважень у адміністративному, тобто. у позасудовому порядку;
  • передбачене чинним законодавством можливість адміністративного правотворчества (поєднання правозастосування з правоустановлением);
  • включення до механізм (систему) управління як виконавчо-розпорядчих органів, а й усіх інших ланок управлінського апарату (наприклад, адміністрації державних підприємств) тощо.

У цьому розумінні органи управління розглядалися як виконавчого апарату державної влади чи державної адміністрації, що є основним ланкою практичної реалізації законодавства, і навіть інших правових актів органів структурі державної влади, тобто. Рад різних рівнів. У межах своїх основних організаційних проявах ці органи були «прив’язані» безпосередньо чи опосередковано до системи Рад народних депутатів.

Исполнительно-распорядительную діяльність здійснювали в усіх державні органи, а лише ті, які конституційно позначалися як органи управління (спеціальний суб’єкт).

У загальнодержавному масштабі ці органи здійснювали державної влади (державно-владні повноваження) у вигляді виконавчою владою та правозастосовчої функцій. Тут видно специфічний варіант прояви структурі державної влади, якому відводилося особливе (самостійне) місце у механізмі «поділу праці» (функцій).

Пріоритетність зберігалася у своїй за законодавчої (правотворческой) діяльністю.

Викладене дозволяє звернути увагу поки що не два принципових обставини. Насамперед- державне управління економіки й здійснюють його функції державні органи є складова частина єдиного механізму структурі державної влади. Дане положення необхідно особливо наголосити у зв’язку з тим, щодо 80-х відповідні Конституції та чинне законодавство лише ради всіх рівнів зараховували до числу органів структурі державної влади. І лише стосовно урядів було зроблено винятку: вони характеризувалися як «виконавчих і розпорядчих органів структурі державної влади». Усі інші органи управління (як, втім, і судові органи) начебто немає мали жодного відношення до механізму структурі державної влади, що, звісно, не так. Спостерігалася, цим, явна переоцінка ролі Рад. Але фактично мова мала би йти, і цього були всі необхідні підстави, функціонування у системі «поділу праці» представницьких, виконавчих і судових установ структурі державної влади, оскільки вони реалізували у різних правових і соціальних організаційних формах повноваження государственно-властного характеру.

5 стр., 2074 слов

Право державної власності

... права державної власності виступають саме відповідні державні (публічно-правові) освіти загалом, тобто Республіка Казахстан і що входять до її складу області й т. буд., але їх органи виконавчої влади чи управління. ...

Другу пов’язана з тим, що, що й зазначалося за загального характеристиці соціального управління, останнє в усіх власних проявах органічно пов’язані з упорядочивающим впливом не певний об’єкт. Говорячи про управлінні, акцентується його виконавче значення. У зв’язку з цим виникає запитання: як поєднати котра управляє вплив з виконавчим?

Суть цієї проблеми криється у наступному. Управління різними сторонами державної влади і життя перестав бути виняткової функцією виконавчого апарату держави. У процесі беруть активну участь інші суб’єкти єдиної структурі державної влади. У цьому головна складова змісті управляючого впливу не так у прийнятті відповідних рішень (наприклад, законів), а реалізації, тобто. суворо проведення життя які у них юридично владних вимог. І це це і є процес виконання. Звісно, і саме законодавець перебрала чи інші дії, щоб забезпечити виконання прийнятих ним законів. Але не може прийняти цю функцію повному обсязі, враховуючи розмаїття громадських відносин, що потребують упорядочивающем, тобто. постійному управляючим впливом. Взагалі неприпустимо законодавцеві самому виконувати закони. Тож і ми виникає у спеціалізованому управлінському ланці державної машини, здійснюючому такий вплив в исполнительно-распорядительном варіанті. Отже, виконання – це, в розглянутий аспекті, це і є сутнісно безпосередня государственно-управленческая діяльність, тобто котра управляє й старанне вплив повністю сумісні. У цьому немає принципового значення, хто є суб’єктом прийняття відповідного рішення – законодавчий або исполнительно-распорядительный орган (виконання закону або підзаконного нормативного акта).

Такими є найбільш ємні риси, властиві державному управлінню, як різновиду соціального управління. Воно характерно зі свого функціональному призначенню як для Росії її сучасному вигляді й, звісно, як для періоду розвитку нашої держави до розпаду Радянського Союзу. У межах своїх основних проявах державне управління неодмінно є у механізмі на громадське життя держав, де державна влада виходить з інших соціально-політичних та знайти економічних засадах. Є у вигляді передусім панування ринкових відносин. Так, за зізнанням відомого теоретика французького адміністративного права Г.Брэбана, й у таких умовах вся управлінська сфера має яскраво виражений публічно-правовий характер, тобто. державне зміст, державне управління здійснює функції поточного управління, бувши державну діяльність із управлінню.

3. Укладання

Хотілося б відзначити, де найважливіше: виробництво, розподіл, міна й споживання, соціальної сфери, наука, література і мистецтво, право і мораль, архітектура й комунікації, історія та духовна культура, здоров’я та фізичний розвиток покупців, безліч багато іншого. Але це може тоді створити сприятливий і раціональний спосіб життя, якщо буде зведено в цілісну, динамічну, гармонійну систему і «працювати» на людини. Попри те що, що є природні взаємозв’язку між всіма явищами і процесами, належну системність, розвиток, продуктивність і економічність життя надає управління. Бо винятково воно має єдністю таких здібностей, як целеполагание, організація та регуляція.

Проблема в усвідомленні політичним (державним) керівництвом України й широким громадської думки актуальності, важливості й незамінності управління. Розвинені західних країн давно усвідомили цієї істини. Час і ми прискорити той процес.

5 стр., 2325 слов

Державне і договірне регулювання оплати праці

... сили. 2. Державне і договірне регулювання оплати праці Заробітна плата функціонує шляхом її організації, тобто приведення її складових у певну систему. У зв’язку з глибокими змінами, ... плати належать органи державної влади і місцевого самоврядування. Сфера державного регулювання оплати праці відповідно до статті 8 Закону України "Про оплату праці" поширюється на встановлення розміру мінімальної ...

ИСПОЛЬЗОВАННАЯ ЛІТЕРАТУРА

1.Гражданское право.Часть 1.Учебник/ Під ред.Ю.К.Толстого,А.П. Сергєєва.- М.:Издательство ТЕИС,1996. — 292-300с.

2.Гражданский кодекс Українською РСР: Нучн.-практ.коммент. Пер. з укр. /И.Г.Агапов,М.И.Бару,И.А.Беленчук та