Форми міжнародних розрахунків

Курсова робота

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

КУРСОВА РОБОТА

З дісциплини: „Банківські операції”

Тема: „Форми міжнародних розрахунків”

ЗМІСТ

Вступ

1. Міжнародні розрахунки: суть і види

1.1 Поняття і умові міжнародних розрахунків

1.1.1 Загальні положення зовнішньо-торговельного контракту

1.1.2. Валюта ціни і спосіб візначення ціни

1.2 Види міжнародних розрахунків

1.2.1 Акредитивна форма розрахунків

1.2.2 Інкасова форма розрахунків

1.2.3 Вексель і вексельне звернення

2. Ефективність форм державного регулювання міжнародних розрахунків

2.1 Валютні обмеження та клірінг

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

З розвитком інтеграції країн в світовій спільноті, зі встановленням і зміцненням мірохозяйственних зв’язків велику актуальність отримали методи і форми міжнародних розрахунків, оскільки країни, вступаючи у ринкові відносини між собою, експортуючи і імпортуючи товари і послуги, потребують розвинених форм взаєморозрахунків для уникнення непорозумінь і конфліктів на світовому рівні.

Зміна і удосконалення міжнародних розрахунків пов’язані з розвитком і інтернаціоналізацією товарного виробництва і звернення. У них відбиваються відносно відособлена форма руху вартості в міжнародному обороті сил неспівпадання періодів виробництва і реалізації товарів, віддаленості ринків збуту. Міжнародні розрахунки охоплюють розрахунки по зовнішній торгівлі товарами і послугами, а також по некомерційних організаціях, кредитам і по руху капіталів між країнами, зокрема пов’язані з будівництвом об’єкту за кордоном і наданням допомоги країнам, що розвиваються.

Розвиток ринкових відносин в Україні зумовив необхідність і значущість розширення зовнішньоекономічних зв’язків. При цьому першорядного значення набувають питання організації зовнішньоекономічної діяльності, її регулювання і валютний-фінансового забезпечення, технології і вибору найбільш раціональної форми розрахунків, отримання валютних кредитів, покупки і продажу валюти, її вкладення в цінні папери, страхування від валютних рисок.

Саме у сфері зовнішньоекономічної діяльності підприємства стикаються з ринковими методами господарювання, з такими інструментами світового валютного ринку, як іноземні валюти, валютні курси, трансферт, облікова ставка, факторинг, курсові ризики і т.д. Що діє на території Украині сучасний валютний механізм заснований на принципах ринкової економіки. Визначальну роль в нім грає основний принцип — рівновага цін (курсів, процентних ставок) на основі збалансованості попиту і пропозиції. Ринкова економіка створила широкі можливості для здійснення зовнішньоекономічної діяльності підприємств, що зажадало у свою чергу розширення кількості комерційних банків, що займаються валютним обслуговуванням клієнтів. Так, за станом на 01. 01. 98 р. в Україні зареєстровано 77 банків другого рівня, з них 41 має ліцензію на проведення операцій на зовнішніх і внутрішніх валютних ринках.

3 стр., 1231 слов

Оплата праці: форми та системи, розподіл заробітку, контрактна система

... та службовців здійснюється за місячними посадовими окладами. Кожна з названих форм охоплює кілька систем оплати праці для різних умов виробництва. Відрядна ділиться на такі системи: пряма ... технічної безпеки, а також до перевитрачання сировини, матеріалів, енергії. За почасової форми оплата праці здійснюється за годинними (денними) тарифними ставками з урахуванням відпрацьованого часу та ...

Вибір теми справжньої курсової роботи визначила актуальність проблеми міжнародних розрахунків. Подальший розвиток взаємин між країнами приведе до зростання ролі міжнародних взаєморозрахунків і до необхідності вдосконалення їх форм і видів, а це, у свою чергу, ставить питання про необхідність в Україні кваліфікованих економістів.

Основною метою даного дослідження є виявлення форм розрахунків, що існують в світовій практиці і умови їх застосування в міжнародних зовнішньоторговельних відносинах. Одне із завдань даної курсової роботи — з’ясувати специфіку реалізації даної проблеми в Україні, визначити конкретні форми міжнародних розрахунків, вживаних в наший країні, і які з них є найбільш ефективними стосовно України.

1. Міжнародні розрахунки: суть і види

1.1 Поняття і умові міжнародних розрахунків

Міжнародні розрахунки — регулювання платежів по грошових вимогах і зобов’язаннях, що виникають у зв’язку з економічними, політичними і культурними відносинами між юридичними особами і громадянами різних країн. Міжнародні розрахунки включають, з одного боку, умови і порядок здійснення платежів, вироблені практикою і закріплені міжнародними документами і звичаями, з іншої — щоденну практичну діяльність банків по їх проведенню. Переважний об’єм розрахунків здійснюється безготівковим шляхом за допомогою записів на рахівницях банків. При цьому провідну роль в міжнародних розрахунках грають найбільші банки. Ступінь їх впливу в міжнародних розрахунках залежить від масштабів зовнішньоекономічних зв’язків країни базування, застосування її національної валюти, спеціалізації, фінансового положення ділової репутації, мережі банків — кореспондентів. Для здійснення розрахунків банки використовують свої закордонні відділення і кореспондентські відносини з іноземними банками, які супроводжуються відкриттям рахунків «лоро» (іноземних банків в даному банку) і «ностро» (даного банку в іноземних).

Кореспондентські відносини визначають порядок розрахунків, розмір комісії, методи поповнення витрачених засобів. Для своєчасного і раціонального здійснення міжнародних розрахунків банки зазвичай підтримують необхідні валютні позиції в різних валютах відповідно до структури і терміну майбутніх платежів і проводять політику диверсифікації своїх валютних резервів. В цілях отримання вищого прибутку банки прагнуть підтримувати на рахівницях «ностро» мінімальні залишки, вважаючи за краще розміщувати свої активи на світовому ринку позикових капіталів, зокрема на євроринку.

Діяльність банків у сфері міжнародних розрахунків, з одного боку, регулюється їх національним законодавством, з іншої — визначається практикою, що склалася, яка існує у вигляді встановлених правил і звичаїв або закріплюється окремими документами.

13 стр., 6002 слов

Контракт як форма трудового договору

... на винятковість контракту і принципову відмінність від трудового договору, що підтверджується положенням: «Контракт як особлива форма трудового договору повинен спрямовуватися ... Контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці, умови розірвання договору, ...

Розрахунки по міжнародних торгових контрактах є найбільш складними і такими, що вимагають високої кваліфікації банківських працівників. Від вибору форм і умов розрахунків залежать швидкість і гарантія отримання платежу, сума витрат, пов’язаних з проведенням операцій через банки. Тому зовнішньоторговельні партнери в процесі переговорів погоджують деталі умов платежу і потім закріплюють їх в контракті. При складанні валютний-фінансових і платіжних умов контрактів зазвичай виявляється протилежність інтересів експортерів, які прагнуть отримати максимальну суму у валюті в найкоротший строк, і імпортерів, зацікавлених у виплаті найменшої суми у валюті, прискоренні отримання товару і відстрочення платежу до моменту його кінцевої реалізації. Вибір валютний-фінансових і платіжних умов операцій залежить від характеру економічних і політичних відношенні між країнами, співвідношення сил контрагентів, а також від традицій і звичаїв міжнародної торгівлі даним товаром. Міжурядові угоди встановлюю загальні принципи розрахунків, в зовнішньоторговельних контрактах чітко формулюються докладні умови.

1.1.1 Загальні положення зовнішньоторговельного контракту

Зовнішньоторговельні контракти зазвичай містять наступні основні статті, включаючи валютний-фінансові умови, які узгоджені між експортером і імпортером:

  • Валюта і спосіб визначення ціни;
  • Валюта платежу;
  • Обмовки, що захищають сторони від риски валютних втрат (в результаті зміни курсових відносин);
  • Заходи проти необгрунтованої затримки платежу, неплатежі, банківські гарантії, акцепти і др.;
  • Форма розрахунків (акредитив, інкасо, банківський переказ, відкритий рахунок);
  • Засоби платежу (вексель, чек і ін.).

Конкретні умови контракту залежать від наявності і змісту міжурядових угод про платежі. У них фіксуються:

  • вид валют, ціни і платежу — вільно конвертовані, клірингові, замкнуті;
  • умови розрахунків, включаючи можливість використання комерційного кредиту;
  • переважна форма розрахунків.

При визначенні умов контракту до уваги приймаються також звичаї, характерні для міжнародної банківської і комерційної практики, ділова репутація партнерів, стан платіжних балансів країн — партнерів.

1.1.2. Валюта ціни і спосіб візначення ціни

ВАЛЮТА ПЛАТЕЖУ

Від вибору валюти ціни і валюти платежу (крім рівня ціни, розміру процентної ставки за кредитом) залежить певною мірою валютна ефективність операції. Експортні і імпортні контрактні ціни різноманітні і залежать від додаткових витрат, що включаються в них, у міру просування товарів від експортера до імпортера: перебування на складі країни-експортера; шлях в порт; знаходження в порту; шлях за кордон; складування за кордоном, доставка товару імпортерові. Існує п’ять основних способів визначення цін товарів: Тверда фіксація цін при укладенні контракту, при якої ціни не міняються в період його виконання. Цей спосіб застосовується при тенденції зниженні цін на світових ринках.

При підписанні контракту фіксується принцип визначення ціни (на основі котирувань того або іншого товарного ринку на день постачання), а сама ціна встановлюється в процесі виконання операції. Цей спосіб зазвичай практикується при тенденції до підвищення ринкових цін. Ціна твердо фіксується при укладенні контракту, але міняється, якщо ринкова ціна зміниться в порівнянні з контрактною, скажімо, в розмірі, що перевищує 5%.

2 стр., 889 слов

Операции с иностранной валютой

... срочные операции и «своп»-сделки – в основном более крупные банки; регулярные опционные операции – крупнейшие банки. Операции с иностранной валютой. Операции с иностранной валютой ... представляют собой относительно новую сферу деятельности для украинских КБ. Неуклонный рост курса основных твердых валют делает иностранную валюту выгодным ...

Ковзаюча ціна залежно від зміни елементів витрат, наприклад, при замовленні устаткування. В умовах високої кон’юнктури на користь замовника вводяться обмеження (загальна межа зміни ціни або розповсюдження «ковзання» ціни лише на частину витрат і короткий період).

Змішана форма: частина ціни твердо фіксується, а частина встановлюється в ковзаючій формі.

Валюта ціни — валюта, в якій визначаються ціни на товар. У контрактах вітчизняних зовнішньоторговельних організацій із зарубіжними фірмами вибирається будь-яка вільно конвертована валюта, якщо міжурядовою угодою не обумовлене інше. При виборі валюти, в якій фіксується ціна товару, велике значення має вид товару і перераховані вище чинники, що впливають на міжнародні розрахунки, особливо умови міжурядової угоди, міжнародні звичаї.

Щоб уникнути валютних втрат експортери прагнуть, як правило, зафіксувати як валюта ціни найбільш стійкі валюти. До них ставляться основні вільно конвертовані валюти. Це насамперед валюта з максимальною волею конверсії. Ними є валюти тих країн, які відкривають конвертовані рахунки по русі капіталів для нерезидентів — іноземних юридичних і фізичних осіб, тобто долар США, німецька марка, фунт стерлінгів і ін. Іноді ціна контракту вказується в декількох валютах (двох і більше) або стандартному валютному кошику (СДР, ЕКЮ) з метою страхування валютного ризику.

Валюта платежу — валюта, у якій повинне бути погашене зобов’язання імпортера (позичальника).

При нестабільності валютних курсів ціни фіксуються в найбільш стійкій валюті, платіж — звичайно у валюті країни-імпортера. Якщо валюта ціни й валюта платежу не збігаються, то в контракті обмовляється курс перерахування першого й другого (або по паритеті, що фіксується МВФ на базі СДР, або за ринковим курсом валют).

У контракті встановлюються умови перерахування:

  • курс певного виду платіжного засобу — телеграфного перекладу по платежах без тратт або векселя по розрахунках, зв’язаним по кредитах;
  • уточнюється час коректування (наприклад, напередодні або на день платежу) на певному валютному ринку (продавця, покупця, третьої країни);
  • обмовляється курс, по якому здійснюється перерахування: звичайно середній курс, іноді курс продавця або покупця на відкриття, закриття валютного ринку або середній курс дня.

З метою з ризику використається також валюта, зміна курсу якої визначається по «валютному кошику», за структурою, близької до «кошика» тенге.

Валютні умови контракту визначаються легше, якщо валюта розрахунку (валюта ціни й платежу) зафіксована міжнародною угодою про платежі, наприклад, з Індією — це кліринг у рупіях.

Для погашення зобов’язання імпортера використаються або ключові валюти міжнародних розрахунків, або національна валюта країни імпортера, якщо міжурядовою угодою не обговорене інше.

Якщо валюта ціни й валюта платежу не збігаються, то в контракті обмовляється курс перерахунку першої в другу. Для страхування ризику знецінювання (подорожчання) валюти платежу звичайно використається поточний ринковий курс на день платежу або на день, що передує дню платежу. У противному випадку, коли відбувається знецінювання валюти платежу, при перерахунку валют за курсом на день висновку контракту вітчизняний експортер може понести втрати.

11 стр., 5355 слов

Валютный контроль за обоснованностью платежей в иностранной валюте

... импортируемые товары». Необходимость введения данной контрольной системы обусловлена имеющейся информацией о значительных переводах за рубеж валютных средств, неподтвержденных поставками импортируемых товаров. Глава 1. Принципы осуществления валютного контроля за платежами по импортным ... порядке осуществлении валютного контроля за обоснованностью платежей в иностранной валюте за ...

Однак цей найпростіший метод страхування валютних ризиків не дає гарантії від валютних втрат. Він ефективний тільки за умови стабільності валюти ціни. Якщо ж курс останньої змінюється, то ризик його зниження несе експортер (кредитор), а ризик підвищення — імпортер (боржник).

При визначенні курсу перерахунку в контракті обмовляються умови такого перерахунку. До них ставляться:

  • вид платіжного засобу (телеграфний переклад, поштовий переказ, вексель, чек та ін.;
  • дата й час котирування (напередодні або на день платежу, на відкриття, закриття валютного ринку або середній курс дня);
  • валютний ринок (країни контрагента, третьої країни);
  • можливість застосування курсу продавців (курс, по якому банки продають іноземну валюту на даному валютному ринку), курсу покупців (курс, по якому банки купують іноземну валюту на даному валютному ринку) або середнього курсу.

Експортер зацікавлений у максимальному курсі валюти ціни й мінімальному — валюті платежу. Тому йому вигідно зафіксувати в контракті як курс перерахунку курс продавців телеграфного перекладу валюти ціни на її національному валютному ринку. Оскільки інтереси експортера й імпортера протилежні, то в міжнародній практиці звичайно застосовується компромісний варіант, наприклад, курс телеграфного перекладу валюти ціни. Тим самим забезпечуються інтереси експортера, оскільки в цьому випадку обмінний курс вище, ніж при використанні інших засобів платежу. Він одночасно визначається як середній між курсами продавців і покупців, що діють у країні, у валюті якої здійснюється платіж. Це більш вигідно імпортерові, тому що курс національної валюти на національному валютному ринку, як правило, вище, ніж за рубежем.

У зовнішньоторговельних контрактах розрізняються платежі:

  • наявні;
  • розрахунки в кредит;
  • кредит з опціоном (правом вибору) наявного платежу;
  • авансові платежі.

Можливі змішані умови, коли частина суми імпортер оплачує наявними, а на частину, що залишилася, експортер надає покупцеві кредит.

У поняття розрахунку готівкою включаються всі види розрахунків, коли товар оплачується в повній вартості в період від його готовності до відвантаження до переходу товару або товаророзпорядчих документів у розпорядження покупця. Залежно від домовленості контрагентів платіж наявними традиційно здійснюється на одній з наступних стадій:

  • при одержанні підтвердження про завершення навантаження товару в порту відправлення;
  • проти приймання товару імпортером у порту призначення;
  • проти комплекту комерційних документів (рахунок — фактура, коносамент, страховий поліс і ін.);
  • Оскільки рух товару випереджає рух документів, то платіж виробляється, як правило, після прибуття товару в порт призначення.

Під розрахунком у кредит (з розстрочкою платежу) розуміється винятково фірмовий кредит. Це кредит експортера імпортерові. Контрактом може бути обговорене право вибору імпортером умов платежу — кредит з опціоном. Якщо імпортер віддасть перевагу відстрочці платежу, то він втратиться знижки, надаваної при наявній оплаті. Авансові платежі як спосіб забезпечення інтересів експортера включаються в умови контрактів, як правило, при будівництві об’єктів за рубежем і поставками встаткування.

7 стр., 3053 слов

Поняття та особливості зобов’язального права

... При колізії абсолютних та зобов'язальних прав пріоритет віддається абсолютним правам: зокрема особистим немайновим правам, праву власності та праву інтелектуальної власності. Традиційно зобов'язальне право як і інше право розглядається в об'єктивному та ...

При розрахунках з партнерами — підприємствами й організаціями по експорті й імпорту (внутрішні розрахунки) зовнішньоторговельні організації керуються певними засадами розрахунків:

платежі відбуваються після відвантаження товарів, надання послуг.

Авансові платежі, як правило, не допускаються;

  • кошти підприємств і організацій (власн і позикові) підлягають обов’язковому зберіганню в банку на відповідних рахунках (за винятком перехідних залишків грошей у їхніх касах), всі розрахунки виробляються із цих рахунків;
  • платежі здійснюються за згодою платника (акцепт документів), за винятком випадків оплати в обов’язковому порядку, передбачених законодавством;
  • платежі відбуваються за рахунок засобів платника або кредиту банку, видаваного платникові;
  • одержувач може відмовитися від оплати розрахункових документів тільки по певних мотивах, прийнятим банком.

Для здійснення розрахунків зовнішньоторговельні об’єднання відкривають у ВЭБ розрахункові, субрасчетные й позичкові рахунки. На розрахункових рахунках відбиваються рух (надходження й платежі) власних і прирівняних до них засобів, видача заробітної плати, комісійні винагороди по експортних і імпортних операціях, сплачені й отримані відсотки, штрафи, неустойки й т.д.. У зв’язку зі специфікою діяльності мають право поряд з основним розрахунковим рахунком відкривати субрасчетные рахунку. При цьому кожне об’єднання з урахуванням конкретних умов діяльності може відкривати трохи субрасчетных рахунків по експортних і імпортних операціях. Це дозволяє здійснювати контроль за цільовим використанням засобів, які, власне кажучи, не є власними ресурсами об’єднань і надалі повинні бути перераховані по призначенню. Наприклад, є субрахунку по блокованих сумах, на яких відбивається:

  • по експортних операціях — аванси й комерційні кредити, отримані від іноземних покупців у відповідність із умовами контрактів;
  • по імпортних операціях — засобу, отримані від замовників, але в силу яких — або обставин ще не виплачені іноземним продавцям;
  • комерційні кредити, отримані від іноземних постачальників по вітчизняному імпорті й т.п..

Надалі засоби із субрасчетных рахунків направляються по своєму призначенню: на погашення отриманих позичок або в доход держбюджету; на розрахунковий рахунок об’єднання як комісія; повертаються авансодателеві у зв’язку з розірваною угодою; переводяться в залік зустрічних зобов’язань за контрактом або на інші мети.

Учасники міжнародних відносин, у тому числі валютно-кредитних, піддаються різноманітним ризикам. Для обмеження ризику рекомендується зібрати по можливості саму повну інформацію про фінансове становище клієнта. Звичайно її можна одержати строго конфіденційно через банки або спеціальні фірми. Також можна застрахуватися, укладаючи спеціальні угоди з банками. Економічна комісія ООН для Європи (ЭКЕ) розробила «Загальні умови ЭКЕ по експортних угодах», але, незважаючи на існуючі міри обмеження фінансового ризику, повної гарантії від ризиків у зовнішній торгівлі немає. Комерційні ризики пов’язані зі зміною ціни товару після висновку контракту; відмовою імпортера від прийому товару, особливо при інкасовій формі розрахунків; помилками в документах або оплаті товару; нестійкістю валютних курсів; інфляцією й т.п.

Особливе місце займають валютні ризики — небезпека валютних втрат у результаті зміни курсу валюти, ціни стосовно валюти платежу в період підписання зовнішньоторговельної угоди й здійсненням платежу по ньому. Захисні застереження — це умови, що включають в угоди або контракти й можливість їхнього перегляду в процесі виконання з метою страхування валютних і інших ризиків, обмеження втрат контрагентів міжнародних економічних відносин. Застосовуються 3 основних методи страхування валютних ризиків:

  • однобічні дії одного з контрагентів;
  • операції страхових компаній або банків;
  • взаємна домовленість учасників угоди.

Один з методів страхування валютних ризиків — включення в контракт валютного застереження — умови в міжнародній торговельній або іншій угоді, що передбачає перегляд суми платежу пропорційно зміні курсу валюти застереження з метою страхування експортера від ризику знецінення валюти. Найпоширенішийо захисне застереження у формі розбіжності валюти ціни й валюти платежу. Вона припускає автоматично пропорційне коректування ціни контракту у випадку зміни курсу понад установлені кредити. В умовах нестабільності «плаваючих» валютних курсів, що актуально для Украині, одержали поширення многовалютные (мультивалютные) застереження, відповідно до яких сума грошового зобов’язання перераховується залежно від зміни курсового співвідношення між валютою платежу й групою валют, обираних за згодою сторін.

Зобов’язання фірм-імпортерів не завжди досить надійні. У зв’язку із цим необхідним елементом валютно-фінансових умов контракту є точне визначення фінансових гарантій по комерційному (фірмовому) кредиті. Найпоширеніші форми гарантії від ризику неплатежу:

  • гарантійні листи й резервні акредитиви банків;
  • банківські авалі;
  • банківські акцепти;
  • поручительства великих фірм або державних організацій країни-імпортера.

Надійною формою страхування кредитних ризиків уважаються гарантійні листи першокласних банків. Вони видаються на користь експортера або банку експортера.

Для зовнішньоторговельної практики нашої країни традиційної є умовна банківська гарантія — зобов’язання банку-гаранта здійснити платіж при настанні передбачених гарантією умов. Гарантійний лист містить точні найменування банку-гаранта, експортера й імпортера. У листі вказуються сума гарантії, що звичайно включає відсотки по комерційному кредиті, термін дії й предмет гарантії.

З метою з можливого валютного ризику, що виникає при проведенні вітчизняними організаціями й підприємствами зовнішньоекономічних операцій, Нацбанк України ввів новий для нашої країни вид банківських послуг — гарантування організаціям і підприємствам відбиття по їхніх рахунках заздалегідь погодженого тенгового еквівалента по надходженнях і/або платежам у вільно конвертованій валюті.

Тенговый еквівалент майбутніх надходжень і/або платежів вітчизняних зовнішньоторговельних організацій, а також інших організацій, що перебувають на території країн СНД, визначається не по поточним курсам іноземних валют до тенге, а по форвардним курсам, тобто за курсом термінових валютних операцій. Форвардні курси щодня встановлюються Нацбанком.

Гарантійні операції здійснюються на строк до одного року, тобто носять короткостроковий характер, не зачіпають валютні ризики по комерційним (фірмовим) кредитах.

Угоди по страхуванню валютного ризику між банком і його клієнтом полягають по телефоні. На підтвердження укладений -ний форвардної угоди клієнт банку повинен протягом наступного робочого дня після телефонного висновку поручительської угоди по гарантуванню суми карбованцевого еквівалента майбутнього надходження й/або платежу у ВКВ представити письмове доручення банку.

Якщо клієнт банку порушує умови гарантійної операції, то всі витрати банку ставляться на рахунок порушника. При належному виконанні умов гарантійної операції організації й підприємства не піддаються валютним ризикам по форвардних операціях покриття, тому що несприятливі ситуації ВЭБ нейтралізує шляхом проведення відповідних валютних операцій на міжнародних валютних ринках. Ці операції банку спрямовані не тільки на захист інтересів клієнтів банку, але й на залучення в банк додаткових валютних засобів.

У гарантійному листі дається також визначення гарантійного випадку — моменту настання відповідальності банку-гаранта (наприклад, неплатіж проти виставленої тратти).

У цьому ж листі чітко формулюється зобов’язання гаранта забезпечити платіж при кожному порушень строків платежів з боку покупця.

Досить надійною гарантією повного й своєчасного погашення заборгованості за кредитом є резервний акредитив. Він являє собою зобов’язання банку-емітента перед бенефициаром (експортером або банком експортера) здійснити платіж у межах зазначеної суми у випадку невиконання приказодателем (імпортером) своїх зобов’язань за основним контрактом проти надання бенефіціаром документів (заяви про невиконання із прикладеними неоплаченими траттами).

Резервний акредитив має певна перевага перед банківською гарантією. Воно полягає в тому, що резервні акредитиви регулюються відповідно до міжнародно-признаними правових норм, сформульованими в Уніфікованих правилах по документарним акредитивах (видані Міжнародною торговельною палатою, набутили чинності 1 жовтня 1984 р.).

Тим часом регулювання банківських гарантій підкоряється дії національного законодавства.

Розповсюдженої й легко реалізованою формою гарантії кредитних ризиків виступає банківський аваль — підпис повноважного представника банку на векселі, що свідчить про вексельне поручительство. Ставиться цей підпис на лицьовій стороні векселя. Необхідно при цьому звертати увагу на те, щоб в авалі було зазначено, що він даний за акцептант (боржника).

На відміну від гарантійних листів або резервних акредитивів банківський аваль видається по кожній тратті окремо . Регулюються банківські авалі відповідно до Однакового вексельного закону (Женева, 1930р.),

Контрактом може бути передбачена й така форма гарантії, як банківський акцепт. Акцепт тратт першокласним банком означає, що всі платіжні зобов’язання стосовно кредитора переносяться з фірми-боржника на банк. Ця форма використається кредитором головним чином для дострокового обліку тратти (одержання платежу).

У зовнішньоторговельній практиці вона зустрічається порівняно рідко. Боржники (імпортери) не зацікавлені в такій формі страхування кредитних ризиків, оскільки банки-акцептанти стягують високу комісію.

Валютні застереження — найпоширеніший спосіб страхування від можливих валютних втрат при здійсненні зовнішньоторговельних операцій.

Дія мультивалютних застережень засновано на корекції суми платежу пропорційно зміні курсу валюти платежу, але не до однієї, а до спеціально підібраного набору («кошику») валют, курс яких розраховується як їхня середня величина за певною методикою.

В імпортних угодах наших господарських організацій варто застосовувати однобічні валютні застереження, що захищають вітчизняного покупця у випадку підвищення курсу валюти платежу. При неможливості включення в контракт такого застереження може бути передбачена відповідна знижка із ціни. Це ставиться головним чином до імпорту з розвинених країн комплектного устаткування із тривалим циклом виробництва й поставки.

1.2 Види міжнародних розрахунків

Як уже говорилося раніше, міжнародні розрахунки — це регулювання платежів по грошових вимогах і зобов’язанням, що виникають у зв’язку з економічними, політичними, науково — технічними й культурними відносинами між державами, організаціями й громадянами різних країн. Розрахунки здійснюються через банки безготівковим шляхом. Для цього банки використають свій закордонний апарат і кореспондентські відносини з іноземними банками, які супроводжуються відкриттям кореспондентських рахунків «лоро» і «ностро». Кореспондентські відносини визначають порядок розрахунків, розмір комісії, методи поповнення витрачених засобів.

Зовнішньоторговельні контракти передбачають передачу товару або товаророзпорядчих документів, які пересилаються банком експортером банку імпортера або банку країни — платника для оплати у встановлений строк. Розрахунки здійснюються за допомогою різних засобів платежу, використовуваних у міжнародному обороті: векселів, чеків, платіжних доручень, телеграфних перекладів.

Схематично механізм міжнародних розрахунків можна представити в такий спосіб:

  • імпортер купує у свого банку телеграфний переклад, банківський чек, вексель або інший платіжний документ і пересилає експортерові;
  • експортер одержує від імпортера цей платіжний документ і продає його своєму банку за національну валюту, що необхідна йому для виробництва й інших цілей;
  • банк експортера пересилає за кордон своєму банку — кореспондентові платіжний документ;
  • отримана від продажу цього документа сума іноземної валюти зараховується банком імпортера на кореспондентський рахунок банку експортера.

Такий механізм дозволяє здійснювати міжнародні розрахунки через банки — кореспонденти шляхом заліку зустрічних вимог і зобов’язань без використання наявної валюти. Банки звичайно підтримують необхідні валютні позиції в різних валютах у відповідності зі структурою й строками платежів, а також проводять політикові диверсифікованості своїх валютних резервів.

У відповідності зі сформованою практикою в цей час застосовуються наступні основні форми міжнародних розрахунків: документарный акредитив, інкасо, банківське переведення, відкритий рахунок, аванс. Крім того, здійснюються розрахунки з використанням векселів і чеків. З міжнародними розрахунками тісно зв’язані гарантійні операції банків по окремих формах розрахунків (наприклад, інкасо, аванс, відкритий рахунок), вони служать додатковим забезпеченням виконання зовнішньоторговельними партнерами зобов’язань, узятих на себе за контрактом. Історично зложилися наступні особливості міжнародних розрахунків:

1. імпортери й експортери, їхній банки вступають у певні відособлені від зовнішньоторговельного контракту відносини, пов’язані з оформленням, пересиланням, обробкою товаророзпорядчих і платіжних документів, здійсненням платежів. Обсяг зобов’язань і розподіл відповідальності між ними залежать від конкретної форми розрахунків.

2. Міжнародні розрахунки регулюються нормативними національними законодавчими актами, а також міжнародними банківськими правилами й звичаями. У США однаковий торговельний кодекс містить норми щодо розрахунків, у тому числі міжнародних.

3. Міжнародні розрахунки — об’єкт уніфікації, що обумовлено інтернаціоналізацією господарських зв’язків, універсалізацією банківських операцій. На конференціях у Женеві в 1930 і 1931 р. прийняті міжнародні Вексельна й Чекова конвенції, спрямовані на уніфікацію вексельних і чекових законів і усунення складностей використання векселів і чеків у міжнародних розрахунках. Однаковий вексельний закон служить базою національного законодавства в більшості країн. Комісія із права міжнародної торгівлі ООН (ЮНСИТРАЛ) здійснює подальшу уніфікацію вексельного законодавства. Міжнародна торговельна палата, створена в Парижеві на початку XX в., розробляє й видає Уніфіковані правила й звичаї для документарных акредитивів, по інкасо. Наприклад, перші правила по інкасо були розроблені в 1936 р., потім перероблені в 1967 і 1978 р. (набутили чинності із січня 1979 р.).

Більшість банків миру оголосили про своє приєднання до Уніфікованих правил по акредитивах і інкасо. Міжнародна торговельна палата розробила Правила по контрактних гарантіях, веде роботу по підготовці правил по платіжних гарантіях.

4. Міжнародні розрахунки мають, як правило, документарный характер, тобто здійснюються проти фінансових і комерційних документів. До фінансових документів ставляться прості й перекладні векселі, чеки, платіжні розписки. Комерційні документи включають:

  • а) рахунку-фактури;
  • б) документи, що підтверджують відвантаження або відправлення товарів, або прийняття до навантаження (коносаменти, залізничні, автомобільні й авіаційні накладні, поштові квитанції, комбіновані транспортні документи на змішані перевезення);
  • в) страхові документи страхових компаній морських страховиків або їхніх агентів, оскільки експортні вантажі звичайно страхуються;
  • г) інші документи — сертифікати, що засвідчують походження, вагу, якість або аналіз товарів, а також перетинання ними границі, митні й консульські рахунки й т.д.

Банк перевіряє зміст і комплектність цих документів.

5. Міжнародні платежі здійснюються в різних валютах. Тому вони тісно пов’язані з валютними операціями, купівлею-продажем валют. На ефективність їхнього проведення впливає динаміка валютних курсів.

На вибір форм міжнародних розрахунків впливає ряд факторів:

1.вид товару, що є об’єктом зовнішньоторговельної операції (форми розрахунків відрізняються при поставках машин і встаткування або, наприклад, продовольства); по поставках деяких товарів — деревини, зерна — застосовуються традиційні форми, вироблені практикою;

2. наявність кредитної угоди;

3.платоспроможність і репутація контрагентів по зовнішньоекономічних угодах, що визначають характер компромісу між ними;

4. рівень попиту та пропозиції на даний товар на світових ринках.

У контракті обмовляються умови й форми міжнародних розрахунків.

1.2.1 Акредитивна форма розрахунків

Відповідно до Уніфікованих правил і звичаями для документарных акредитивів акредитив — це угода, у силу якого банк зобов’язується на прохання клієнта зробити оплату документів третій особі (бенефициару, на користь якого відкритий акредитив) або зробити оплату, акцепт тратти, виставленої бенефициаром, або негоціацію (покупку) документів. Зобов’язання банку по акредитиві є самостійним і не залежить від правовідносин сторін за комерційним контрактом. Це положення спрямоване на захист інтересів банків і їхніх клієнтів: експортерові забезпечує обмеження вимог до оформлення документів і одержанню платежу тільки умовами акредитива; імпортерові — чітке виконання експортером всіх умов акредитива.

У розрахунках по документарному акредитиві беруть участь:

  • імпортер (приказодатель), що звертається до банку із проханням про відкриття акредитива;
  • банк-емітент, що відкриває акредитив;
  • авизующий банк, якому поручається сповістити експортера про відкриття на його користь акредитива й передати йому текст акредитива, засвідчивши його дійсність;
  • бенефициар-экспортер, на користь якого відкритий акредитив.

СХЕМА РОЗРАХУНКІВ ПО ДОКУМЕНТАРНОМУ АКРЕДИТИВІ

Рис. 1.1.

ЭКСПОРТЕР — БЕНЕФИЦИАР

4

ИМПОРТЕР — ПРИКАЗОДАТЕЛЬ

9 5 3

1 8

АВИЗУЮЩИЙ БАНК

2

6

7

БАНК — ЭМИТЕНТ

1.Подання заяви на відкриття акредитива.

2. Відкриття акредитива банком-емітентом і напрямок акредитива бенефициару через авизующий банк.

3. Повідомлення (авизование) бенефициара про відкриття акредитива на його користь.

4. Відвантаження товару на експорт.

5. Оформлення й подання бенефициаром у банк комплекту документів для одержання платежу по акредитиві.

6. Пересилання авизующим банком документів банку-емітенту.

7. Перевірка банком-емітентом отриманих документів і їхня оплата (при виконанні всіх умов акредитива).

8. Видача банком-емітентом оплачених документів приказодателю акредитива.

9. Зарахування авизующим банком експортного виторгу бенефициару.

Схема акредитивної форми розрахунків зводиться до наступного. Імпортер представляє в банк заява на відкриття акредитива. Банк імпортера, що відкрив акредитив, направляє акредитивний лист одному зі своїх кореспондентів у країні експортера, призначаючи його авизующим банком і доручаючи йому передати акредитив бенефициару. Після одержання відкритого на його користь акредитива (як забезпечення платежу товару) бенефициар робить відвантаження товару, представляє документи, як правило, в авизующий банк, що пересилає їх для оплати банку-емітенту. Після перевірки правильності оформлення документів банк, що відкрив акредитив, робить їхню оплату. Якщо документ відповідає умовам акредитива, банк переказує гроші відповідно до інструкцій авизующего банку й видає документи імпортерові, що одержує товар. виторг, Що Надійшов, зараховується на рахунок експортера. Відповідно до умов акредитива як банк, уповноваженого на оплату документів (виконуючий банк), може бути призначений і авизующий банк, що у цьому випадку робить оплату документів експортерові в момент їхнього подання в банк, а потім зажадає відшкодування зробленого платежу в банку-емітента (по непокритих акредитивах).

Звичайно якщо у виконуючого банку й банку-емітента із взаємних кореспондентських рахунків, то в розрахунках бере участь третій (рамбурсирующий) банк, у якому відкриті кореспондентські рахунки зазначених банків. При відкритті акредитива банк-емітент дає інструкції (рамбурсное повноваження) рамбурсирующему банку оплачувати вимоги виконуючого банку протягом терміну дії й у межах суми акредитива.

Види акредитивів різноманітні й класифікуються по наступних принципах:

1. З погляду можливості зміни або анулювання акредитива банком-емітентом розрізняються:

  • а) безвідкличний акредитив — тверде зобов’язання банку-емітента не змінювати й не анулювати його без згоди зацікавлених сторін;
  • б) отзывный, що може бути змінений або анульований у будь-який момент без попереднього повідомлення бенефициара. При відсутності відповідної вказівки акредитив вважається безвідкличним.

2. З погляду додаткових зобов’язань іншого банку по акредитиві розрізняються

а) підтверджений;

  • б) непідтверджений.

Якщо банк-емітент уполномочивает або просить інший банк підтвердити його безвідкличний акредитив, то таке підтвердження (якщо передбачені документи представлені й виконані всі умови акредитива) означає тверде зобов’язання підтверджуючого банку на додаток до зобов’язання банку-емітента по платежі, акцепту або негоціації тратти.

3. З погляду можливості поновлення акредитива застосовуються ролловерные (револьверні, поновлювані) акредитиви, які відкриваються на частину вартості контракту з умовою відновлення первісної суми акредитива після його повного використання (за ряд комплектів документів) або після подання кожного комплекту документів. Як правило, у тексті акредитива вказується загальна сума, що не може перевищити сукупність зобов’язань по даному акредитиві. Ролловерные акредитиви, що дозволяють скоротити витрати з, знаходять широке застосування при розрахунках по контрактах на великі суми з регулярним відвантаженням товарів протягом тривалого періоду.

4. З погляду можливості використання акредитива другими бенефициарами (безпосередніми постачальниками товару) розрізняються перекладні (трансферабельные) акредитиви. При комплектних поставках, здійснюваних субпоставщиками, за вказівкою бенефициара акредитив може бути переведений повністю або частково другим бенефициарам у країні останнього або в іншій країні. Трансферабельный акредитив переводиться не більше одного разу.

5. З погляду наявності валютного покриття розрізняються покритий і непокритий акредитиви. При відкритті акредитива з покриттям банк-емітент переводить валюту в сумі акредитива, як правило, авизующему банку. До інших форм покриття акредитивів ставляться депозитні й блоковані рахунки, страхові депозити й т.д. У сучасних умовах переважають непокриті акредитиви.

6. З погляду можливостей реалізації акредитива розрізняються: акредитиви із платежем проти документів; акцептні акредитиви, що передбачають акцепт тратт банком-емітентом за умови виконання всіх вимог акредитива: акредитиви з розстрочкою платежу; акредитиви з негоціацією документів.

На відміну від документарного акредитива грошовий акредитив — іменний документ, що містить доручення про виплату грошей одержувачеві протягом певного строку при дотриманні зазначених у ньому умов.

Різновидом акредитива є циркулярний акредитив з вільною негоціацією. Він звернений до будь-якого банку, що бажає його виконати. Такі акредитиви — безвідкличні й виставляються лише великими банками, відомими в ділових колах першокласною репутацією, інакше експортерові важко їх реалізувати.

У сучасних умовах також застосовуються акредитиви компенсаційні й «бэк-ту-бэк». Економічний зміст цих видів акредитивів зводиться до наступного. Бенефициар, на користь якого з доручення іноземного покупця відкривається акредитив, є посередником, а не виробником товару. Для того щоб забезпечити поставку товару кінцевому покупцеві, він зобов’язаний його закупити. Якщо розрахунки з фірмою — виробником товару повинні здійснюватися у формі документарного акредитива, то як забезпечення для відкриття такого акредитива посередницька організація може запропонувати банку первісний акредитив, відкритий на його користь банком імпортера. Деякі країни, особливо США, використають резервний гарантійний акредитив (типу «стэнд-бай»), що є гарантією виконання контрагентами взятих на себе зобов’язань за контрактом.

Акредитивна форма розрахунків найбільш складна й дорога. За виконання акредитивних операцій (авизование, підтвердження, перевірку документів, платіж) банки стягують більше високу комісію, чим по інших формах розрахунків, наприклад інкасо. Крім того, для відкриття акредитива імпортер звичайно прибігає до банківського кредиту, платячи за нього відсоток, що здорожує цю форму розрахунків. Для імпортера акредитивна форма розрахунків веде до іммобілізації й розпилення його капіталів, оскільки він повинен відкрити акредитив до одержання й реалізації товарів, але одночасно дає йому можливість контролювати (через банки) виконання умов угоди експортером. Для експортера після авансових платежів розрахунки у формі акредитива є найбільш вигідними, тому що це єдина форма розрахунків (крім гарантійних операцій банків), що містить зобов’язання банку здійснити платіж. Таким чином, для експортера безвідкличний акредитив має наступні переваги в порівнянні з інкасовою формою розрахунків:

  • надійність розрахунків і гарантія своєчасної оплати товарів, тому що неї здійснює банк;
  • швидкість одержання платежу, якщо банк робить виплату негайно після відвантаження товару проти подання відвантажувальних документів (у противному випадку експортер може одержати кредит у своєму банку в національній валюті до одержання платежу по акредитиві);
  • одержання дозволу імпортером на переклад валюти в країну експортера при виставлянні акредитива в іноземній валюті.

1.2.2 Инкассовая форма расчетов

Інкасо — банківська операція, за допомогою якої банк із доручення клієнта одержує платіж від імпортера за відвантажені на його адресу товари й зроблені послуги, зараховуючи ці засоби на рахунок експортера в банку. Відповідно до Уніфікованих правил по інкасо інкасові операції здійснюються банками на основі отриманих від експортера інструкцій.

В інкасовій формі розрахунків беруть участь:

1) довіритель — клієнт, що доручає інкасову операцію своєму банку;

2) банк-ремітент, якому довіритель доручає операцію по инкассированию;

3) банк, що інкасує, що одержує валютні засоби;

4) банк, що представляє, що робить подання документів імпортерові-платникові;

5) платник.

Розрізняють просте й документарне інкасо. Простої (чисте) інкасо означає стягнення платежу по фінансових документах, не супроводжуваним комерційними документами; документарне (комерційне) — інкасо фінансових документів, супроводжуваних комерційними документами, або тільки комерційних документів. При цьому на банках не лежить яких-небудь зобов’язань по оплаті документів.

Документарне інкасо — доручення експортера банку одержати від імпортера суму платежу за контрактом проти передачі імпортерові товарних документів і перелічити цю суму експортерові. Регулюється такий платіж Уніфікованими правилами по інкасо, виданими Міжнародною торговельною палатою в 1978р., і інструкціями ВЭБ. Операції по документарному інкасо здійснюються в певній послідовності:

  • після відвантаження товару експортер оформляє обумовлені контрактом документи й передає їх у свої банк;
  • повний комплект документів банк посилає своєму кореспондентові (банку) у країні імпортера;
  • банк імпортера сповіщає покупця й передає йому документи проти зазначеної в інкасовому дорученні суми валюти (при розрахунку готівкою) або проти акцепту тратти (при наданні кредиту у вексельній формі);
  • банк імпортера сповіщає банк експортера про зарахування на його кореспондентський рахунок суми контракту.

Є два основні різновиди інкасового доручення:

  • а) документи видаються платникові проти платежу (Д/П);
  • б) проти акцепту (Д/А).

Інкасове доручення, передане вітчизняним експортером у свій банк, повинне містити повні й точні інструкції, відповідно до яких діють банки. Якщо до документів додається тратта, що підлягає оплаті в майбутньому, але в самім інкасовому дорученні відсутні які-небудь вказівки. Документи будуть передані імпортерові тільки після платежу.

Експортер після відправлення товару доручає своєму банку одержати від імпортера певну суму валюти на умовах, зазначених в інкасовому дорученні, що містить повні й точні інструкції.

На інкасовому дорученні, що надійшло, звичайно вказується строк оплати (акцепту) інкасованих документів. Інкасо без вказівки строку оплачуються імпортером протягом двох тижнів від дня одержання документів банком, якщо в зовнішньоторговельному контракті не встановлені інші строки оплати.

При оплаті інкасового доручення казахстанське імпортер представляє заяву на переклад за встановленою формою, але не пізніше, ніж за три робочі дня до строку оплати інкасо. Заява на оплату приймається лише в тій валюті, що зазначена в інкасовому дорученні іноземного банку. Комісія по інкасо ставиться за рахунок іноземного банку, якщо в інкасовому дорученні не обговорене інше.

Іноді практикується видача документів імпортерові без оплати проти його письмового зобов’язання здійснити платіж у встановлений період часу. Використовуючи такі умови, імпортер має можливість продати куплений товар, одержати виторг і потім оплатити інкасо експортерові. З метою прискорення одержання валютного виторгу експортером банк може врахувати тратти або дати кредит під комерційні документи. Таким чином, інкасова форма розрахунків пов’язана із кредитними відносинами. Інкасо є основною формою розрахунків по контрактах на умовах комерційного кредиту. При цьому експортер виставляє тратту на інкасо для акцепту платником, як правило, проти вручення йому комерційних документів (документарное інкасо), при настанні строку платежу акцептовані векселі відсилаються для оплати на інкасо (чисте інкасо).

Розрахунки у формі інкасо дають певні переваги імпортерові, основне зобов’язання якого складається в здійсненні платежу проти товарних документів, що дають йому право на товар, при цьому не має необхідності заздалегідь відволікати засобу зі свого обороту.

Однак експортер продовжує зберігати юридично право розпорядження товаром до оплати імпортером, якщо не практикується пересилання безпосередньо покупцеві одного з оригіналів коносамента для прискорення одержання товару.

Разом з тим інкасова форма розрахунків має істотні недоліки для експортера:

експортер несе ризик, пов’язаний з можливою відмовою імпортера від платежу, що може бути пов’язане з погіршенням кон’юнктури ринку або фінансового становища платника. Тому умовою інкасової форми розрахунків є довіра експортера до платоспроможності імпортера і його сумлінності.

існує значний розрив у часі між надходженням валютного виторгу по інкасо й відвантаженням товару, особливо при тривалому транспортуванні вантажу.

Для усунення цих недоліків інкасо на практиці застосовуються додаткові умови:

1) імпортер робить оплату проти телеграми банку експортера про прийом і відсилання на інкасо товарних документів (телеграфне інкасо).

Цей вид інкасо не одержав широкого поширення;

2) з доручення імпортера банк видає на користь експортера платіжну гарантію, приймаючи на себе зобов’язання перед експортером оплатити суму інкасо при неплатежі з боку імпортера. Додаткова гарантія платежу звичайно застосовується при розрахунках по комерційному кредиті, тому що при відстрочці оплати зростає ризик несплати імпортером документів у зв’язку з можливою зміною у фінансовому становищі платника. Іноді банк імпортера авалирует вексель. Аваль (гарантія платежу) — вексельне поручительство. Банк-аваліст приймає відповідальність за платіж, ставлячи підпис звичайно на лицьовій стороні векселя із застереженням, за кого конкретно видана гарантія платежу; інакше вважається, що аваль виданий за векселедавця перекладного векселя (експортера);

3) експортер прибігає до банківського кредиту для покриття іммобілізованих ресурсів.

Банківське переведення являє собою доручення одного банку іншому виплатити переказоотримувачеві певну суму. У міжнародних розрахунках банки найчастіше виконують переклади з доручення своїх клієнтів.

У цих операціях беруть участь:

  • переказодавач-боржник;
  • банк переказодавача, що прийняв доручення;
  • банк, що здійснює зарахування суми перекладу переказоотримувачеві;
  • переказоотримувач.

У формі банківського переведення здійснюються оплата інкасо, платежі в рахунок остаточних розрахунків, авансові платежі. Крім того, за допомогою перекладу виробляються перерахунки й інші операції. Банківське переведення здійснюється поштою або телеграфом відповідно поштовими або телеграфними платіжними дорученнями; у цей час — по системі СВИФТ. Банківські переведення можуть сполучатися з іншими формами розрахунків (наприклад, з інкасо), а також з гарантіями. Експортер воліє сполучати переклади з гарантією банку, що у випадку несплати товару імпортером здійснює платіж у рахунок гарантії. Для здійснення перекладу за товари імпортер часто прибігає до банківського кредиту, строк якого коротше, ніж по кредиту для відкриття акредитива.

Поштовий переказ (поштові платіжні доручення) являє собою письмове платіжне доручення, що висилає одним банком іншому (закордонному) банку, що може бути аутентифицировано як підписане відповідною посадовою особою в банку, що висилає, або яке являє собою вказівка іншому банку виплатити певну суму грошей зазначеному бенефициару (або за розпорядженням зазначеного бенефициара).

Поштовий переказ посилає банком, що видав розпорядження в закордонний банк по авіапошті. У закордонному банку повинен бути рахунок на ім’я распорядившегося банку, а саме: цей рахунок буде дебетований на суму, виплачену бенефициару. На відміну від банківської тратти, поштовий переказ висилається самим банком іншому банку, а не клієнтом банку закордонному постачальникові.

Оскільки поштовий переказ посилає авіапоштою, він являє собою більше швидкий метод платежу, чим банківська тратта. Однак завжди існує ймовірність, що інструкції будуть затримані або загублені.

Телеграфний переклад: телеграфні або телексні платіжні доручення передбачають ту ж процедуру, що й поштові перекази, тільки інструкції висилаються по телеграфі або телексу, а не авіапоштою. Тому телеграфні переклади обходяться трохи дорожче клієнтові банку-платника, але вони прискорять платежі.

Платежі на велику суму повинні виконуватися шляхом телеграфного перекладу або системи SWІFT, оскільки додаткові витрати на телеграфний переклад урівноважуються додатковими процентними надходженнями від економії на процентних витратах, що може бути отримана при використанні телеграфного перекладу.

Перевага телеграфного перекладу перед поштовим полягає також у тім, що не існує небезпеки затримки або втрати інструкцій на з. Але тут виникає проблема перевірки дійсності цих інструкцій. На відміну від інструкцій поштового переказу, їхня дійсність не може бути перевірена за допомогою підпису, тому перевірка дійсності із за допомогою «контрольного ключа» або «кодового слова» — ідентичність відправника даного повідомлення, а також сумою платежу, зазначеної в цьому обігу.

Система SWІFT ставиться до міжнародних грошових переказів водам і міжнародним грошовим експрес-перекладам в SWІFT. Це міжнародна міжбанківська організація по фінансових розрахунках по телексі. SWІFT являє собою кооперативне суспільство учасників (зареєстроване в Брюсселі), що організувало компьютеризованную міжнародну мережу зв’язку з метою з ефективності керування банками й прискорення перекладу міжнародних платежів між ними. Ці поліпшення досягнуті завдяки використанню систем комп’ютеризації банків-учасників, зв’язаних між собою за допомогою міжнародних телекомунікацій ліній.