Держава і право стародавнього риму

Реферат

легковажний і байдужий до нашому житті, який би не зацікавився питанням у тому, якими засобами, якими прийомами політики римляни у проміжок менш 53 лет(считая з кінця 2-ї пунічної войны)победили майже всі країни населеного світу і підкорили їх своєї єдиної влади — факт історія безприкладний

Полібій, II ст. н.е.

Ще 1835 року Едуард Гіббон у своїй Історичному огляді римського права писав, що разом з недовірливістю приймається за зображення предмета, глибоко вивченого багатьма вченими, юрисконсультами і наполнившего собою великі книгосховища. Але, попри широкомасштабность багатовікового процесу, вивчення спадщини Стародавнього Риму, предмет римського права залишається актуальною і з сьогодні.

Насамперед, як і раніше, що терміном “римське право” позначається право античного Риму, право Римської держави рабовласницької формації.

В одній відомому вираженню, римляни “тричі полонили світ”. Вперше — легіонами, другий — християнством, втретє — правом.

Возведенное до рангу «писаного розуму» (ratio scripta) римське право класичного періоду було широко сприйнято феодальними госу дарствами Західної Європи, це й по сьогодні є основою багатьох інститутів буржуазного права.

У масі конкретних відносин, що виникають між това ропроизводителями, римські юристи зуміли виділити найзагальніші, самі абстрактні форми. Відповідно про те загальне, абстрактне вираз отримали й ті правові норми, ті правові інститути, які були врегулюванню цих відносин.

Розвитку римського права сприяли багато обстоятель ства. Раніше всього позначився високий рівень товарних відносин, досягнутий Римом у періоди пізньої республіки принципу та. Однією з його наслідки, як ми знаємо, було стирання різниці між категоріями вільного населення імперії.

Не менше значення мало «всесветный» характер самої імперії, що породив потреба «примирення» багатьох і різних правових систем, історично що виникли і суще ствовавших в завойованих країнах, і у Греції, Єгипті, Сирії та ін. Римські юристи мали змогу вос користуватися результатами правового розвитку культурних на циональных частин імперії, особливо Афін. Слід відзначити, нарешті, увага, яку приділяли праву, і той пошана, до торым була оточена діяльність юристів, особливо ви дающихся, як-от Гай, Ульпиан, Павло, Лабеон, Цельс і багато інші.

3 стр., 1275 слов

Зобов’язальне право в римському приватному праві — , сторінка

... виконання в близьке чи далеке час. Речові ж права (право власності) встановлюються на невизначений час (можна сказати - ... взис-кати проти його волі". У найдавніше час у разі невиконання боржником свого зобов'язання кредитор мав право заволодіти не тільки майном, ... закону і здоровому глузду. У зобов'язанні полягали два важливих моменти: по-перше, одна сторона має право вимагати; по-друге, інша сторона ...

Римське право складалося за умов гострої соціальної боротьби, у якій доводилося від чого відмовлятися, зберігаючи найкраще. І це сформувало такі її особливості, як строгість, жорсткість правової регламентації, раціоналізм й житейська мудрість. Такі риси визначили становлення суворої юридичної системи, пов’язаної широкими принципами, об’єднавчими правові норми. Высказывается думка, що римлянам від початку вдалося виділити субстанцію права зі сфери почуттів, і, підпорядкувавши її розрахунку, створити з права незалежний від мінливих субъективно-нравственных поглядів зовнішній організм.

Особливістю римського права є його пристосованість до світової обороту, оскільки Рим активно підтримував торгово-економічні і політичні відносини з іншими країнами. Це сприяло розробці абстрактних фундаментальних юридичних конструкцій у сфері приватного права. Отже, римське право минуло сувору технічну школу.

До всього цього додамо тисячолітнє розвиток, тисячі літню корекцію — і ми матимемо на запитання, чому рим ское право переступили далеко за межі своєї епохи, перетворилася на явище всесвітньо-історичного значення.

1. ВИНИКНЕННЯ ДЕРЖАВИ І УТВЕРДЖЕННЯ РЕСПУБЛІКИ У РИМЕ.

На горбкуватому березі Тибра, в 25 км. з його впадання в Тирренское море, в ІХ ст. е. виникли поселення пастухів і землевласників. Поступово поселення злилися, були обнесені стіною і вони містом Римом.

Згодом з’явилася легенда, що Рим грунтувався близнюками Ромулом і Ремом, вигодуваними вовчицею. Римляни вірили цієї легенді і вели до своє літочислення від вигаданій дати початку міста

За цією легендою, троянець Еней, син богині Афродіти і смертного Анхиза, уцілів при руйнуванні Трої. Еней недовго царював над латинами, він загинув битві з етрусками. Син його Юл облюбував місце посеред Лация, на довгому хребті Альбанской гори, і заснував тут місто під назвою Альба-Лонга чи Довга Альба. Згодом Альба стала головним містом латинського племені. У ньому благополучно правили нащадки Енея, поки п’ятнадцятому їх поколінні в царському роду не стався розбрат. Два брата успадковували батькові. Старший Нумитор отримав влада, а молодший Амулий царські багатства. Використовуючи золото, лиходій Амулий відібрав трон у брата, а дочка поваленого царя Рею Сильвию зробив жрицею богині Вести — покровительки оселі. Амулий сподівався, що з брата нічого очікувати законних спадкоємців, оскільки весталки, служительки Вести, які права виходити заміж. Рея Сильвія таємно стала дружиною бога війни Марса (Ареса), й мала народилися близнюки — Ромул і Рем, сини Марса. За наказом царя слуга кинув новонароджених немовлят у Тибр, але хвилі річки прибили кошик з дітьми до обмілини, а вовчиця, яка прийшла на водопій, на годувала їхня мати своїм молоком. Потім братів підібрав і виховав одне із околишніх пастухів.

Возмужав, царські онуки перетворилися на гарних, сильних і сміливих юнаків. Вони почали ватажками сільській молоді, головними учасниками численних сутичок, що виникають через викрадення худоби і поділу пасовищ. Якось Рем посварився з пастухами Нумитора й потрапив у полон до свого дідові. Під час розбірки таємниця походження близнюків розкрилася. Поєднавши своїх прибічників з людьми Нумитора, Ромул і Рем скинули злочинного царя і… повернули владу Альбой дідові. А самі зі своїми дружиною переселилися до берега Тибра — до місць, де з їхніми вигодувала вовчиця. Тут вирішили вони закласти новий місто, але ще було неможливо домовитися, хто у ньому царювати, — в близнюків нічого був переваги друг перед іншому. Нарешті, покладаючись волю богів, брати стали ознайомитися з небесними знаменнями (прикметами).

11 стр., 5252 слов

Магдебурзьке право та його роль у розвитку української правової традиції

... i непривiлейованi, тобто на тi, що мали магдебурзьке право, i на тi, що його не мали. Представниками державної адмiнiстрацiї в мiстах були воїводи, старости i вiйти. Воїводи i старости ... щляхти. І. 2. Правове становище мiст в Українi Правове становище мiст i мiстечок в українських землях, їх адмiнiстративний устрiй, порядок управлiння були досить строкатими. За своїм правовим становищем ...

Рем, гадавший на пагорбі Авентин, першим побачив добрий знак — шістку ширяючих в небі шулік. Ромул ж, який сидів на Палатине, трохи згодом побачив 12 птахів. Кожен із братів твердив знаки собі на користь, з-поміж них розгорілася сварка, і Ромул, ударивши зопалу брата, убив його за місці. На пагорбі Палатин, де пролилася братська кров, було побудовано перші зміцнення міста, названого ім’ям свого засновника. Робота із вшанування Ромула його ім’ям названо Рома. Так звучить це латинською мові, а російською ми вимовляємо — Рим. Римські історики, вивчали давнини над народом, вирахували згодом рік і підстави Риму — 21 квітня 754 р. е. А сучасні вчені-археологи, провівши розкопки, виявили, що найдавніші селища на римських пагорбах вперше об’єдналися за одну поселення в VIII в. до зв. е.

Ромулу приписують організацію римської громади. Він соз-дал сенат зі ста «батьків», встановив відзнака верховної влади, розділив народ на 30 курій, влаштував притулок для втікачів, щоб у такий спосіб збільшити міста.

Після Ромула сенат обирає римським царем Нума Помпилия. Йому приписується релігійне пристрій Риму: створення жрецьких колегій, календаря тощо.

Двома такими царями були Тулл Гостилий і Анк Марций. За переказами, за царювання Анка Марция до Рима переселився багатий і енергійна людина прийняв ім’я Люція Тарквиния Приска. Після смерті Анка його царем. Тарквиний вів вдалі війни з новими сусідами, збільшив кількість сенаторів поки що не 100 людина, заснував громадські гри, розпочав осушенню болотистих частин міста.

Наступним царем був син Приска — Люций Тарквиний Гордий. Наступником його став Сервий Туллій.

Цей період римської історії називають періодом семи царів.

Найдавніше поселення Риму жило пологами, якими керували старійшини. Рід спочатку був згуртований колектив, пов’язаний загальним походженням, загальної власністю на грішну землю, і навіть шануванням предків.

Згодом території, що належить пологам, з’явилися люди й не вхідні ані за їх. Це був звільнені раби чи його нащадки, чужоземці, ремісники і торговці, люди, вигнані порушення пологових звичаїв, насильно переселені з підкорених міст. Цих прибульців у Римі називали п л е б е я метрів і. Исконное ж населення, яке жило пологами, називалося п а т р і ц і це метрів і.

Повертаючись до питання походження римських станів, можна взяти в основі його «комплексну теорію»:

  • п а т р і ц й й справді були корінним громадянством. Вони виглядали повноправний «римський народ»;

  • в безпосередній зв’язок із нею були до л і е зв т и, які одержували від них землю, худобу, користувалися їх захистом в суді тощо. Про це повинні були б служити у військових загонах своїх покровителів, надавати їм допомогу грошима, виконувати різні роботи;

    11 стр., 5474 слов

    Кримінальний кодекс України та його роль у кримінально правові політиці

    ... безпеки тощо, були втілені в новий Кримінальний кодекс. У результаті проведеної роботи були вироблені певні базові, ... роботи над проектом вносилися пропозиції щодо його вдосконалення від наукових та навчальних ... кодексу незалежної України передувала багаторічна напружена робота з розробки проекту КК України, що розпочалася ще в 1992 р., коли на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України було ...

  • п л е б е і стояли поза родової організації патриціїв, тобто. не належали до «римському народу», або не мали доступу до общинної землі та позбавили політичних прав.

Патриції перетворилися на замкнуту групу знаті, конфронтуючу якнайширшому загалові плебеїв.

Походження плебеїв неясно і спірно. Безсумнівно лише, що вони стояли поза племінної організації та тому могли брати участь у управлінні громадою. Зате вони безперешкодно займалися землеробством, ремеслами, торгівлею, Плебеи були особисто вільні, несли військову службу які з патриціями. Торговельне і промислове багатство зосереджена головним чином їх руках: гордий своїм походженням патрицій вважав принизливим будь-яке заняття, крім землеробства, політичної діяльності, військової служби.

Патриції були повноправними громадянами. Вони розпадалися втричі племені. Кожне плем’я складався з 100 пологів. Кожні 10 пологів утворювали курію .

Курии утворювали загальне народне збори римської громади (куриатные комиции).

Воно приймало чи відкидало які йому законопроекти, обирало всіх вищих посадових осіб, виступало як вищої апеляційної інстанції під час вирішення питання про страти, повідомляло війну.

Справи безпосереднього управління, вироблення законопроектів, укладання миру входили до компетенції римського ради старійшин — сенату. Він складалася з старійшин всіх 300 родів та тому називався (від «сенекс» — старий, старійшина).

Старейшины ці становили потомственную аристократію римської громади, оскільки був закоріненим звичай, за яким їх обирали з одному й тому ж сім’ї кожного роду.

Римська патриціанська громада представляла собою прими-тивный місто-держава з типовими рисами «військової де-мократии».

Перші реформи «військової демократії» провів Сервий Тул-лий. Він розділив весь вільний населення Риму — і патриціїв і плебеїв — п’ять майнових розрядів чи класів:

  • до першого класу зараховувалися особи, котрі володіли состоя-нием незгірш від, ніж у 100.000 асів (ас — мідна монета, спочатку вагою 1 фунт, цінність її для раннього пери-ода історії Риму не встановлено);

  • у другому — 75.000 асів;

  • у третій — 50.000 асів;

  • у четвертому — 25.000;

  • в п’ятому — 12.500.

Ті, хто має стан було менше, стояли «нижче класу» і називалися «пролетарі» — proletarii — від слова proles (потомство), тобто. люди, які мали лише дітей.

Майновим становищем визначалося і важливе місце воїнів лавах легіону. Найбагатші громадяни I класу служили в кінноті і називалися в з а буд зв і до а метрів і. Решта цього мали мати повне важке озброєння піхотинця і стояти у перших рядках легіону.

Громадян інших класів мали полегшене озброєння, займали місце у задніх лавах. Воїни Y класу були до ладу легко збройними, а пролетарі лавах взагалі служили.

Сервий Туллій допустив до війська і плебеїв, наділивши їх деякими політичними правами у вигляді організації но-вой форми народних зборів. У ньому брали участь обидва стану. Воно називалося ц е зв т у р і а т зв и м з про б р а зв і м.

12 стр., 5716 слов

Право в Київській Русі — Теорія держави та права — ...

... Русі. Було б помилковим вважати давньоруське право збіркою норм інших держав. У той же час Русь знаходилася в оточенні інших держав і ... класу. Підтверд-ження цьому — статті про відповідальність за убивство, нанесення образи, про право на спадщину та ін. Окремі частини Руської Правди виникли в найбільш складні моменти історії Київської Русі, ... Правди були пов'язані також ... вони певною мірою захищали і ...

Центурия (сотня), будучи військової тактичної одиницею, став і голосує одиницею. До центуриатным зібранням перейшли найважливіші функції старих зборів — оголошення війни, вибір посадових осіб, суд ін.

Таким нехитрим чином було покладено початок панування багатих і знатних, незалежно від цього були вони патриціями чи плебеями.

Поруч із всього цього пристроєм було запроваджено ще одну важливу нововведення до безсумнівною вигоді плебеїв: територія міста було остаточно розбито на виборах 4 територіальних округа-трибы, що є — на більш спільний план безсумнівним свідченням перемоги принципу територіального розподілу населення над родо-племенным.

Реформа Сервия Туллия, як нам бачиться, зруйнувала суспільство заснований на кровному родинному зв’язку, і тоді замість нього створило державний устрій, заснований, як цілком слушно писав Ф. Енгельс, на иммущественном відмінності і територіальному розподілі.

Потім з вигнанням останнього царя у Римі встановився лад під назвою республіка, що означає, «спільна справа»; верховним господарем держави вважався тепер весь римський народ, т. е. народне збори. Постійне керівництво громадськими справами перейшла сенатові, а замість царя було обрано два верховних правителя, названі консулами, т. е. «порадниками» чи «товаришами». Консулы отримували царський імперій, але передусім однією рік. Командовали вони або разом, чи з черзі й були під всім рівні: один консул було щось наказати іншому, але мав права скасувати наказ товариша, якщо вважав його шкідливим державі.

Падіння військової демократії у Римі, як свідчать дані учених, сталося наприкінці YI — початку Y ст. е. у вигляді насильницького повалення останнього царя і переда-чи його влади двом обраним посадових осіб. Вони могли вибиратися тільки з патриціїв і називалися до про зв з у л а — метрів і. Отже було здійснено перехід