1. Поняття і класифікація джерел міжнародного права
Під джерелами міжнародного права у формальному (юридичному) розумінні прийнято розуміти певні форми закріплення міжнародно-правових норм — форми, в яких втілюються результати відповідного узгодження державних воль, спрямованого на формування правових норм.
У середині XX в. склалася традиція, в силу якої питання про коло джерел позитивного, діючого міжнародного права розглядається в світлі положень ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН. Зокрема, в цій статті говориться:
В«1. Суд, який зобов’язаний вирішувати передані йому спори на підставі міжнародного права, застосовує:
- a) міжнародні конвенції, як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила, визначено визнані сперечаються державами;
- b) міжнародні звичаї, як доказ загальної практики, визнаної в якості правової норми;
- c) загальні принципи права, визнані цивілізованими націями;
- d) з застереженням, зазначеної в ст. 59, судові рішення і доктрини найбільш кваліфікованих фахівців з публічного права різних націй як допоміжний засіб для визначення правових норм.
2. Це постанова не обмежує права Суду вирішувати справу ex aequo et bono, якщо сторони з цим згодні В».
Неважко зауважити, що на першому місці (під п. 1а і lb) в ст. +38 фігурують міжнародний договір і міжнародний звичай. Судячи з усього, саме вони і повинні розглядатися в якості основних джерел міжнародного права.
2. Договір і звичай як основні джерела міжнародного права
Міжнародний договір являє собою явно виражене угоду між двома і більше суб’єктами міжнародного права. При цьому найважливіше правообразующее значення мають міжнародні договори універсального характеру, договори, що містять імперативні норми міжнародного права, норми jus cogens.
Певне правообразующее значення мають і договори, укладені двома і декількома державами та іншими суб’єктами міжнародного права — договори, в яких знаходять своє відображення диспозитивні міжнародно-правові норми, договори, покликані зафіксувати рішення тих чи інших конкретних проблем, що виникають у обмеженого числа суб’єктів міжнародного права.
Міжнародно-правові акти про права людини
... людини, незалежно від місцезнаходження останнього. У верховному державному правовому акті - Конституції Російської Федерації від 1993р. законодавчо встановлено, що: «Загальновизнані принципи і норми міжнародного права і міжнародні договори ... вивчення з даної теми є - сфера прав людини і громадянина. Тема вивчення - это правовые нормы, которые формально мстят за правила поведения, багаторазового ...
За змістом подп. b п. 1 ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН міжнародний звичай утворюється в результаті виявлення усталеної практики міждержавного спілкування — практики, що включає багаторазово повторювані дії на міжнародній арені, або спостережуване протягом тривалого часу утримання від дій. Ця практика повинна бути не тільки постійної і тривалою, вона повинна охоплювати максимальний коло держав, що беруть участь в міжнародному спілкуванні. Але найголовніше — ця практика має застосовуватися з усвідомленням її юридичної обов’язковості або правової необхідності. Іншими словами, повинно скластися opinio juris щодо того чи іншого способу регулювання міжнародних відносин, стосовно до тієї чи іншої конкретної ситуації.
Попутно слід зупинитися ще на одному питанні: чи є два згаданих вище джерела міжнародного права (договір і звичай) рівноцінними, що володіють рівною юридичною силою, або одному з них слід віддати перевагу. Було час, коли вчені західної школи перебільшували значення міжнародного звичаю, відносячи міжнародний договір до чогось другорозрядних. Їм протистояли вчені з В«соціалістичного таборуВ». Ці вчені ставили на перше місце міжнародний договір в силу його доступності розуміння В«найширших верств робітників і селян В». У наші дні всі ці погляди безнадійно застаріли. Повсюдно утвердилося уявлення про те, що міжнародний договір і міжнародний звичай не повинні протиставлятися один одному. Визнається їх рівне правообразующее значення. Пріоритетність того чи іншого з цих двох джерел міжнародного права повинна визначатися в кожному конкретному випадку виходячи з давнього технічного правила lex posterior derogat priori.
Можна знайти незліченну кількість прикладів, коли в процесі прогресивного розвитку і кодифікації міжнародного права застарілі звичайно-правові норми замінялися договірно-правовими. Скажімо, до середини 60-х рр.. XX в. дипломатичне і консульське право базувалося переважним чином на сформованих ще в XVI-XVIII ст. звичаях. Після завершення роботи Віденських конференцій ООН 1961 і 1963 по дипломатичному і консульському праву в основу цих двох важливих галузей сучасного міжнародного права лягли конвенційні (договірні) норми. Подібна ж успішна заміна договірно-правовими нормами звичайно-правових відбулася і в процесі кодифікації міжнародного морського права. Універсальні конвенції 1958 р. і 1982 р. забезпечили модифікацію і конкретизацію багатьох положень, закріплених до цього міжнародними звичаями, що склалися ще під час Г. Гроція.
Зворотних прикладів — прикладів того, як знову сформувалася зазвичай-правова норма модифікує положення чинного універсального міжнародного договору, — не так вже й багато. Але вони є, і на їх існування вказують багато авторитетні автори. Так, професор Г.І. Тункін в роботах, опублікованих в 1956-1964 рр.., визнавав правомірною практику, що склалася в Раді Безпеки ООН у 1946-1947 рр.., В силу якої положення ст. 27 Статуту ООН, що передбачають необхідність для прийняття рішень в Раді з непроцедурного питань наявності В«співпадаючих голосівВ» членів Ради, повинні застосовуватися таким чином, що відсутність в момент голосування одного з постійних членів Ради не повинно розглядатися як перешкода В«ЗбігомВ» голосів. Іншими словами, в таких ситуаціях, на думку Г.І. Тункіна, вважається, що постійний член РБ ООН не скористався своїм правом вето. При дотриманні інших належних умов рішення по Непроцедурного питання повинно вважатися прийнятим. У наявності формування норми міжнародного звичаєвого права, яка трансформує істотні положення вельми важливого міжнародного договору. Виникнення цього звичаю стало можливим тому, що протягом декількох років члени Ради Безпеки ООН (постійні і непостійні) погоджувалися саме з таким тлумаченням Статуту, яке пропонувалося всіма головуватиме в РБ ООН.
Право міжнародних договорів — галузь загального міжнародного права
... право міжнародних договорів ( долее - вагомі конвенція 1969 року) та Віденською конвенцією про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями (далі - Віденська конвенція 1986 року) міжнародний договір ... вимога міститься в ст. 102 Статуту ООН. Об'єктом міжнародного договору є відносини суб'єктів міжнародного права з приводу матеріальних та нематеріальних ...
3. Загальні принципи права, визнані цивілізованими націями
З’ясування змісту подп. з п. 1 ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН представляється досить складним. Про які спільні принципи міжнародного права, В«Визнаних цивілізованими націямиВ», йде мова? Перш за все, слід відзначити, що в наш час всі існуючі в світі нації повинні бути віднесені до числу цивілізованих. Ця обставина безперечно, але воно не полегшує вирішення головного питання: про які принципи в даному випадку йде мова: про якісь універсальних, гармонізованих або уніфікованих принципах національного права всіх або переважного числа держав, або про загальновизнаних, імперативних принципах міжнародного права.
Спори по даного питання на протязі 40-60-х рр.. минулого сторіччя займали уми багатьох видатних юристів — міжнародників. Цьому питанню присвячувалися численні статті і навіть монографії. Втім великого прикладного, практичного значення ці суперечки не мали. Як нам видається, найбільш вдале і в якомусь сенсі компромісне вирішення цієї проблеми запропонували відомі російські вчені P.JI. Бобров, І.І. Лукашук і Г.І. Тункін. У роботі, опублікованої в 1974 р., вони стверджували, що під В«загальними принципами права В», що містяться у ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН, розуміються положення, які є спільними як для національних правових систем, так і для міжнародного права, а саме: В«Це загальні правові поняття, логічні правила, прийоми юридичної техніки, що використовуються при тлумаченні і застосуванні права як міжнародного, так і національного, незалежно від соціальної сутності тієї чи іншої системи права В». До подібного роду правил належать, наприклад, lex specialis derogat generali (В«спеціальний закон скасовує загальний закон В»), lex posterior derogat priori (» наступний …
