Реферат на тему:Договірна теорія походження держави за Жан-Жаком Руссо.
Вступ.
Щоб зрозуміти зміст теорії суспільного договору і його місце у розвитку поглядів на походження суспільства і держави, необхідно коротко перелічити деякі з відомих концепцій в яких розглядаються дані питання. Серед безлічі теорій і концепцій досить назвати наступні:- На думку Платона, суспільство і держава істотно не розрізнилися між собою .Держава була формою спільного поселення людей, що забезпечувала захист спільних інтересів, території, підтримувала порядок, розвиток виробництва, задоволення повсякденних потреб,-В Арістотеля вперше з’являється чіткий поділ понять суспільства і держави. Він думав, що держава втілює в собі систему відносин особливого типу — відносин панування і підпорядкування, які він назвав політичними. Вивчивши різні форми державного устрою давньогрецьких полісів, він запропонував у якості ідеальної так звану політію, тобто державу, у якій органічно перепліталися риси монархії, аристократії і демократії.
-У середньовічній Європі міцно закріпилася думка про те, що держава є результатом творіння Бога, своєрідний договір Бога і людини. Такий погляд на походження держави називають теологічним. -У 17 — 18 ст. з’являється теорія, пізніше об’єднана поняттям теорії суспільного договору. Докладно про неї піде мова далі .Ця теорія, що мала різні модифікації, виявилися надзвичайно популярною і зберегла своє значення і понині.- З інших теорій походження держави , щомали велике значення у розвитку людства, варто назвати марксистську теорію. Її прихильники походження держави бачать у класовій боротьбі. Щоб ворожі класи «не пожерли» один одного, потрібна сила, що буде підтримувати порядок у суспільстві. Ця сила, захищаючи інтереси пануючого класу, буде тримати в покорі класи експлуатовані. Тема даного питання — теорія суспільного договору за Жан-Жаком Руссо, про яку піде мова нижче.
Вчення Ж.-Ж. Руссо
Концепцію «суспільного договору» як формулу об’єднання людей у «громадянське суспільство» та державу демократичного типу розробив фран-цузький просвітитель Жан-Жак Руссо (1712—1778), виклавши її у працях: «Міркування про науки і мистецтва..,», «Про суспільну угоду, або Принципи політичного права» та ін.
Перший начерк політичної концепції Руссо зустрічаємо в дисертації про вплив наук і мистецтв на звичаї. Головна її ідея: люди за своєю природою є добрими, але людські установи роблять їх злими; доброчесність — це природний стан людини, розпус-та і злочин породжені відносинами, що є наслідком цивілізації. Тому первісний природний стан є станом справедливим, а цивілізація — головне джерело зла, розпусти, нещастя.
Теорія держави і права в системі суспільних наук
... математичний тощо. 2. Теорія держави й права у системі суспільних соціальних і юридичних наук Наукові дисципліни, що утворюють у своїй сукупності систему науки загалом, умовно можна ... походження д-ви. >Договорная теорія поширилася у найбільш логічно завершеному вигляді уXVII—XVIII ст. в працях Р. Гроція,Ж.Ж. Руссо, О.Н. Радищева та інших. На думку представників цієї доктрини, держава ...
Першоджерело зла Руссо вбачав у нерівності, яка породжує багатство. Останнє спричинює розкоші й неробство. Мистецтво народжується розкошами, науки — неробством. Тобто, за Руссо, просвітництво е похідним чинником, як і занепад моралі, і Розкіш, занепад моралі, рабство є карою за зверхність, намагання вийти зі стану щасливого невідан-ня, в якому людина перебуває завдяки передвічній мудрості.
Висновок про нерівність між людьми як головний чинник зла Руссо повторював неодноразово. Проте він не спромігся розмежувати залежність просвіт-ництва й занепаду моралі, двох наслідків процесу диференціації суспільства, від залежності, де про-світництво було б причиною, а занепад — наслідком.
Досліджуючи природний стан суспільства, Руссо зауважив, що пута рабства виникають виключно із взаємної залежності людей, спільних потреб, що їх об’єднують; отже, неможливо поневолити людину інакше, ніж створивши їй такі обставини, коли вона не зможе діяти без інших.
Як уже згадувалося, Руссо шукав причини нерів-ності в розкошах і неробстві. З часом він почав шукати їх у факті об’єднання людей в організоване суспільство.
Організованість суспільства — основна причина нерівності. Та перша людина, писав Руссо, котра ого-родила ділянку землі, промовила: це моє і знайшла людей, досить недалекоглядних, які їй повірили, і була засновником громадянського суспільства.
Свобода і рівність є «природним станом» людини, тому вони виглядають як його «природне право». Немає ніяких інших прав, і справедливість полягає у визнанні тільки цього природного права, у скла-данні будь-яких інших історичних прав, записаних у хартіях, пергаментах, звичаях, а також у допу-щенні тільки таких обмежень природного права, на які, з огляду на спільні інтереси, погодилися самі члени громадянського суспільства.
Це і є суспільна угода — єдина санкція всіх грома-дянських установ і установлень.
Люди догромадянського суспільства були рівними за майновим станом, політичного життя не було. Вони були вільними, не мали узаконеної приватної власності та жили незалежно один від одного (або зовсім незалежно й розрізнено, або ж об’єднуючись в орди — «вільні спілки» без взаємних зобов’язань).
Люди були немов «звірі» в «доморальному стані». Вони мали тільки природні (істинні) потреби.
Взагалі людині притаманне бажання вважати своїм те, що знаходиться під її владою; навіть у первісних людей існувала не закріплена, а тим більше насильством, приватна власність.
Роль держави і права в організації суспільства — Теорія ...
... право залежить від політики і насамперед від керівної частини суспільства, що має державну владу; право є формою вияву політики вказаної частини суспільства; у праві відображається тільки та політика керівної частини суспільства, ...
На думку Руссо, здатність людини до вдосконален-ня й нагромадження змусила багатьох накопичувати запаси засобів до існування, винаходити знаряддя, які збільшують ефективність праці, переходити до осілості та змушувати працювати на себе інших. Зв’язки між людьми стали тіснішими, вони змогли перейти до обробки металів і хліборобства.
Приватна власність зробилася основою майбут-нього громадянського суспільства і причиною майно-вої, а згодом і політичної нерівності, що виникла в ньому. Інститут приватної власності спричинив протилежність інтересів, антагонізм між людьми.
Держава виникла після появи соціальної нерів-ності. Посилаючись на потребу встановити мир, ба-гаті запропонували бідним утворити державну владу, а бідним не було сенсу відмовлятися; вони сподівалися від управління «спокою й зручностей». Отже, держава виникла завдяки суспільній угоді, найголовнішою метою якої було забезпечення кож-ному спокійного використання власності, що йому належить.
Установлені державою закони визнали справедли-вими вчинені перед тим привласнення, а організація урядової влади створила передумови для нових поне-волень.
Так утвердилася «химерна рівність прав», а насправді — деспотизм і сваволя, тобто стан політичного відчуження.
Нерівність, що виникла в період переходу від природи до суспільства, було приховано декларацією про рівність усіх перед законом, після чого фактична нерівність майнового характеру почала швидко поглиблюватись.
У державі воля громадян з’єдналася не механічно й арифметичне, а інтегрально. Це не було «волею всіх», це було «загальною волею», яка відображала загальні інтереси громадян, котрі їх об’єднують.
Ця загальна воля — «завжди стала, незмінна й чиста». Вона є неподільним і невідчужуваним суве-ренітетом, і уряд отримує виконавчу владу з рук свого народу тільки у вигляді доручення, що його він зобов’язаний виконувати відповідно до народної волі; коли ж він цю волю порушує, то заслуговує на насильницьке усунення повстанцями.
Руссо припускав існування трьох основних форм правління — демократії, аристократії, монархії. За Руссо, «нормальним» політичним устроєм може бути лише республіка, але цим терміном він визначав «будь-яку державу, що управляється законами, хоч би якою була форма правління».
У малих державах бажаною та прийнятнішою була б демократія, а точніше — демократична республіка; у дещо більших, як-от у Франції, «виборна демокра-тія», тобто здійснення виконавчих функцій невели-кою групою осіб, суворо підзвітних народові; у великих і багатолюдних — монархія, тобто передача виконавчої влади до рук однієї особи.
Згідно з Руссо, свобода можлива у справедливій правовій державі майбутнього, в конституції якої «природні відносини та закони завжди збігаються в усіх пунктах». Таким є імператив свободи. Той, хто тільки знає, в чому полягає добро, ще не любить добра. Розум тільки сприяє віднайденню мораль-ності. Справжнє джерело моральності в нас самих. Воно — внутрішнє сприйняття добра і зла, безпосе-реднє осягнення їх нашою совістю.
Найважливішою перешкодою для людини є сама людина. Нинішнє прагнення до «об’єктивного» пізнання, освоєння зовнішньої предметності віддаляє людину саму від себе. Як Декарт відокремив думку від чуттєвості, щоб зробити предметом думки саму думку, так Руссо береться звільнити відчуття від інтелектуальних привнесень, щоб зосередитись на ньому самому, щоб «відчути почуття». Руссо відокремлює почуття від усякої зовнішньої предметності й орієнтує всередину для досягнення морального самопізнання.
Права людини і громадянина: поняття, види, гарантії забезпечення
... і взаємозвязок прав людини і громадянина виявляються в тому, що права громадянина є різновидом прав людини (їх називають політичними правами людини). важно, чтобы права ... прав і свобод людини 1789 року проголошувала, що тільки невігластво і нехтування правами людини ... людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права ...
Однієї з головних проблем, що досліджує Руссо, являється проблема людини, її справжньої сутності.
Імператив: «Чини з іншими так, як бажаєш, щоб чинили з тобою» — виявляється лише тоді, коли природна співчутливість витісняється егоїстичними нахилами, але й у цьому випадку вимоги, що спонукують до виживання природного закону, знаходять діючу силу не в розумі, а в совісті і почуттях.
По природі людина, згідно Руссо, незлобна, скоріше навіть добра, вона стає доброчесною, коли, люблячи добро, ще й здійснює його через боротьбу і подолання в собі внутрішньої боротьби поглядів.
Руссо звертає увагу на те, що відмовлення почуттям у їх спонтанному розвитку й удосконалюванні, погляд на них, як на відсталі по своїй сутності, затримка на їх первісних формах приводить до того, що ці почуття під невсипущим контролем і опікою розуму перетворюються в штучні, що суперечать їх власним первісним тенденціям.
Одним з центральних питань у проблемі волі людини і соціальних взаємин Руссо вважає питання про походження нерівності. Поява власності змушує людину втрачати волю, що по самій своїй природі, і згідно зі своїм поняттям, невідчужувана. Уся справа в тому, що в самій людській природі уже відбувся перелом. Нерівність людей — продукт цілого ряду переворотів, перетворивши людську природу, «подібно тому, як, щоб встановити рабство, довелося зробити насильство над природою, так і для того, щоб увічнити право рабовласництва, потрібно було змінити природу» (Руссо Ж.-Ж.,Трактати,с.45).
Руссо встановлює прямий зв’язок появи самолюбного розумного Я, що жагуче відстоює свою відособленість, з виникненням приватної власності. Для Руссо очевидно, що сучасна людина знаходиться в розладі із собою, що у своєму дійсному існуванні вона не є тим, чим повинна бути по своєї суті; вона не дорівнює сама собі, тому що існує нерівність між людьми. Необхідність встановлення рівності Руссо висуває як політичну вимога часу й обґрунтовує її результатами дослідження походження і ступенем поглиблення нерівності, розкриттям закономірностей його розвитку й історичних тенденцій до самоврядування.
Для Руссо, на відміну, наприклад від Гольбаха, субстратом загальної волі є народ. Народ вирішує питання про корисність законів, про відповідність їхній загальній волі, вирішує голосуванням, бути чи не бути цим законам. Особливість поглядів Руссо, з якими не погоджувалися потім ніхто з просвітників, полягала у тому, що всяка постанова, хоча б сама корисна і розумна, що наказує будь-що населенню, яке не бере участі в її обговоренні і голосуванні, буде не законом, а буде наказом. Для того, щоб загальна воля стала законом, немає необхідності в одноголосності, але необхідно, щоб усі громадяни мали можливість подати свої голоси. З іншого боку, Руссо незмінно дотримується розуміння загальної волі як чогось нерозривного, певної єдності, цілісності, відмінної від суми декількох воль: «Часто існує чимале розходження між волею всіх і загальною волею. Остання дотримується тільки загальних інтересів, перша — інтересів частки» (Руссо Ж.-Ж.,Трактати,с.170).
Історія розвитку концепцій про права людини
... про права людини сформувались у загальному руслі міфологічних уявлень про те, що поліс (місто – держава) і його закони мають божественне походження і спираються на божественну справедливість. Право взагалі і права ... людина, як людина взагалі, може реалізуватися лише в еллінів (в полісній організації), але неможлива у варварів, які живуть в ... Ідею природно-правової рівності і волі всіх людей (включаючи і ...
Сфери дії тієї чи інший строго розмежовані: «Подібно цьому, як окрема воля не може представляти волю загальну, так і загальна воля, в свою чергу, змінює свою природу, якщо вона спрямована до окремої мети, і не може як загальна виносити рішення ні у відношенні якої-небудь людини, ні у відношенні якого-небудь факту» (Руссо Ж.-Ж.,Трактати,с.173).
Для людини як політичної істоти голос приватного інтересу в суспільному житті повинен замовкнути. Вирішення проблеми без зовнішнього примусу повинне полягати в подоланні розбрату в душі кожного індивіда через перемогу однієї зі сторін особистості над іншою її стороною — перемогу суспільного над партикулярним у кожній свідомості. Лише забувши про себе, людина знаходить себе, знаходить як суспільна істота своє загальне Я, протилежне окремому Я.
Філософська система Ж.-Ж. Руссо складна і багатозначна. Його альтернативна концепція про глибину людської істоти і діалектику соціального життя зіграла важливу роль у розвитку філософської думки.
Світоглядна система Ж.-Ж. Руссо представляє переплетення різних течій: дуалізму, картезіанства, сенсуалізму, нарешті, ідеалізму і фідеїзму в області релігійних світоглядів.
Питання про самопізнання для Руссо настільки ж філософське як і актуальне. Грецьку мудрість він намагається поєднати з гострими питаннями сучасності про волю і рівність.
Висновок.
Отже, Жан-Жак Руссо, залишив глибокий слід не тільки в історії політико-правової і філософської думки Франції, але й в історії усього людства. Своїми працями він на кілька десятиліть передбачив ті передові демократичні перетворення, які відбулися в Європі наприкінці XVIII — початку XIX ст. і продовжують розвиватися в усьому світі дотепер.
У своїх працях він стверджував, що організованість суспільства — основна причина нерівності. Та перша людина, котра ого-родила ділянку землі, промовила: “Це моє!”- і знайшла людей, досить недалекоглядних, які їй повірили, і була засновником громадянського суспільства.
Свобода і рівність є «природним станом» людини, тому вони виглядають як його «природне право». Немає ніяких інших прав, і справедливість полягає у визнанні тільки цього природного права, у скла-данні будь-яких інших історичних прав, записаних у хартіях, пергаментах, звичаях, а також у допу-щенні тільки таких обмежень природного права, на які, з огляду на спільні інтереси, погодилися самі члени громадянського суспільства.
Це і є суспільна угода — єдина санкція всіх грома-дянських установ і установлень.
Використана література:
История политических й правових учений / Под ред. В. С. Нерсесянца. — М., 1995.
Нерсесянц В. С. Гегелевская философия права: история и современность. — М., 1974.
Нерсесянц В. С. Право й закон. — М., 1983.
Шульженко Ф. П., Андрусяк Т.Г. Історія політичних і правових вчень. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 304с.
