Цивільне право в системі права України, його взаємодія з іншими галузями права

Курсовая работа

Сьогодні у теоретичній і спеціальній літературі питання про самостійність і приватність цивільного права розглядається як аксіома. Майже в усіх підручниках з теорії держави і права, цивільного права можна зустріти твердження: «Щодо місця цивільного права у правовій системі в науці розбіжностей не виникає. Воно однозначно визнається основною самостійною галуззю права, яка має свій предмет та метод правового регулювання».

Теоретичним підґрунтям виокремлення самостійних галузей права у правовій системі України понині залишається теорія двох критеріїв — предмету і методу правового регулювання. Це, однак, аж ніяк не означає, що цивільне право як галузь правової системи України позбавлене проблем. Вони існують, але стосуються вони в основному визначення кола регульованих цивільним правом відносин, змісту методу правового регулювання, співвідношення норм цивільного права з іншими галузевими та міжгалузевими системами (підсистемами).

Особливо актуальною в незалежній Україні є проблема приватного характеру цивільного права. Якщо звернутись до критеріїв визначення самостійної галузі права і питання про співвідношення приватного й публічного у праві, то можна з легкістю переконатись у проблемності такого підходу. Це пояснюється тим, що і предмет, і метод цивільного права не відповідають існуючим критеріям самостійної галузі права. Проблема ж розмежування і взаємодії норм публічного і приватного права є, за визнанням видатного українського цивіліста О. Підопригори, не тільки методологічною за своїм характером, а й актуальною як для вітчизняного правознавства, так і для практики вітчизняного державотворення і правотворення — важливих складових процесу демократичної трансформації українського суспільства. Сам критерій відмінності між правом публічним і приватним, за словами Й.О. Покровського, залишається до цих пір не виясненим. Навіть більш того: сучасному досліднику цього питання може здатися, що чим далі, тим більш це питання заплутується й стає безнадійно нерозвязним.

Продовжує залишатися невирішеною проблема співвідношення цивільного і сімейного права, оскільки в ході наукової дискусії висловлювалися аргументи як на користь визнання сімейного права складовою частиною цивільного права. Власне цим і обумовлюється актуальність дослідження зазначених питань з метою вдосконалення наукових підходів до розуміння й побудови правової системи країни.

3 стр., 1275 слов

Зобов’язальне право в римському приватному праві — , сторінка

... виконання в близьке чи далеке час. Речові ж права (право власності) встановлюються на невизначений час (можна сказати - ... взис-кати проти його волі". У найдавніше час у разі невиконання боржником свого зобов'язання кредитор мав право заволодіти не тільки майном, ... закону і здоровому глузду. У зобов'язанні полягали два важливих моменти: по-перше, одна сторона має право вимагати; по-друге, інша сторона ...

Аналіз останніх досліджень та публікацій., Мета даного дослідження

З огляду на поставлену мету сформульовано такі дослідницькі завдання , а саме: проаналізувати критерії (чинники) виокремлення цивільного права як галузі приватного права, до яких відносяться предмет і метод цивільно-правового регулювання; визначити складові предмета цивільного права; надати характеристику особистих немайнових та майнових відносин, що регулюються цивільним правом; охарактеризувати метод, тобто прийоми і засоби, за допомогою яких відносини регулюються цивільним правом; охарактеризувати цивільне право в системі права України та дослідити його взаємодію як права приватного з публічним правом, такими його галузями як цивільне процесуальне право, трудове, адміністративне право тощо.

Об єктом дослідження є цивільно-правові відносини, які виникають в сфері здійснення та захисту особистих немайнових та майнових прав фізичних осіб. Предметом дослідження є норми цивільного законодавства, якими закріплюються особисті немайнові та майнові права та встановлюється порядок їх реалізації та захисту, а також вітчизняні та зарубіжні наукові праці і правозастосовча практика України з досліджуваного питання.

В ході комплексного дослідження з метою вирішення поставлених питань в методологічну основу дослідження покладені як загальнонаукові методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції, моделювання, прогнозування тощо), так і спеціальні методи наукового пізнання (метод філософської діалектики, матеріалістичний, історичний, логічний та системно-функціональний тощо).

Використання широкого переліку методів наукового дослідження та визначення принципу комплексності методологічної бази забезпечує обєктивність і достовірність основних положень висновків роботи.

Структура та обсяг роботи.

Загальний обсяг роботи складає 37 сторінок компютерного тексту. Робота містить також список використаних джерел з 45 найменувань.

1. Предмет цивільного права

Визначальною підставою поділу системи права на галузі слугує предмет правового регулювання суспільних відносин, які є неоднорідними, а певні їх групи мають спільні ознаки. Саме наявність у відповідної категорії обєктивно існуючих відносин спільних ознак дає підстави для формування галузі права.

Питання про предмет цивільного права є найбільш дискусійним. У дожовтневий період дискутувалося, які майнові відносини регулюються Цивільним правом. На думку Д. Мейєра,». цивільні закони визначають майновий побут у державі.». Він вважав, що майнові відносини, які виникають у зв’язку з укладанням шлюбу, повинні регулюватися канонічним правом, а опіка — державним. К. Ковенін до предмета цивільного права поряд з майновими відносинами між приватними особами включав також відносини, що виникають з податкового мита, різних зборів.

17 стр., 8100 слов

Сімейне право.Шлюб одна зі складових сімейного права, та невід’ємна ...

... система сімейного права . 1 . 1 Предметом сімейного права є сукупність норм,які регулюють особисті немайнові права та ті,що випливають з них, майнові відносини людей, які виникають на ґрунті шлюбу і ... сімейного права: чи є сімейне право самостійною галуззю права, чи входить до цивільного права? Із загальної теорії права відомо,що питання предмета визначається характером відносин,які ним регулюються: ...

Зазначені автори були піддані критиці. Перший — за те, що виключив з предмета цивільного права особисті відносини, в тому числі й майнові, які виникають між членами родини, більше пов’язані з цивільними правовідносинами, чим з майновими, котрі регулюються галузями публічного права, а другий — за відсутність об’єднуючих начал, які необхідні для формування галузі права.

Для відповіді на запитання, які майнові відносини є правовими, а які — побутовими, життєвими, котрі взагалі не мають юридичного характеру, було запропоновано звертатися до існуючого правопорядку і в ньому шукати основи «загального змісту законів».

Якщо до жовтня 1917 р. дослідники аналізували зміст цивільного права, виходячи з існуючого правопорядку, то у післяжовтневий період необхідно було проводити дослідження на базі марксистсько-ленінської теорії розвитку суспільства. А вона стверджує, що в соціалістичному суспільстві існують спільність і взаємозв’язок народного колективного та особистого інтересу трудящих. Це гармонійне поєднання інтересів обумовлює відмову від поділу права на публічне і приватне.

Дослідження предмета цивільного права в радянській період йшло двома напрямками: а) співвідношення майнових відносин з виробничими відносинами та б) відмінність майнових відносин, що регулюються цивільним правом, від тотожніх, що регулюються іншими галузями права. Так, С. Вільнянський характеризував майнові відносини, що регулюються цивільним правом, як відносини, які складаються в процесі виробництва, обміну та розповсюдження, тобто як виробничі відносини. Однак виробничі відносини складаються незалежно від волі і свідомості людей, тоді як право може впливати тільки на їх волю. З урахуванням цього положення О. Йоффе стверджував, що майнові відносини, які регулюються цивільним правом, — це головним чином виробничі відносини, але не тільки виробничі. Таке тлумачення предмета цивільного права виходило за межі виробничих відносин, що дало можливість включити у майнові відносини й елементи вольових відносин, на які і впливає право.

Остаточну теорію вольового характеру майнових відносин визначив С. Братусь. Він виходив з того, що люди, які вступають у виробничі відносини, мають свідомість і волю. Тому зміст кожних конкретних відносин — це свідома, вольова, цілеспрямована дія. З цього висновується, що вольові відносини є необхідною формою прояву матеріальних відносин. Із зрозумілих причин автор не вважає, що виникнення конкретних вольових відносин базується на існуванні індивідуального (приватного) інтересу його учасників. У зазначених межах висловлювали думки й інші дослідники.

На основі пануючої теорії здійснювалося і розмежування майнових відносин, які регулюються цивільним правом, від аналогічних, які є предметами інших галузей права. Так, С. Братусь вбачав специфічну ознаку майнових відносин, які входять до предмета цивільного права, у майновій самостійності їх суб’єктів; С. Алексєєв — у майново-розпорядницькій самостійності учасників. О. Дозорцев таким критерієм вважав ознаку відокремленого в обігу майна. На думку М. Єгорова, предметною ознакою не може бути ні характеристика учасників, ні характеристика майна, з приводу якого виникають відносини. Він пропонує використовувати як предметну ознаку вартісний характер майнових відносин, що входять до предмета цивільного права.

14 стр., 6704 слов

Цивільне право як галузь

... та особливі ознаки цивільного права, ми можемо визначити цивільне право як галузь приватного права. Цивільне право, предметом цивільно-правового регулювання якого є: майнові відносини, зумовлені використанням товарно-грошової форми в суспільстві і особисті немайнові відносини, як галузь приватного права, складає основу ...

Перехід до ринкової економіки вимагає зміни думки про цивільне право як про галузь, яка будувалася переважно на засадах, притаманних публічному праву. Проте розгляд цивільного права як однієї з галузей приватного права потребує перегляду предметних ознак відносин, які регулюються цивільним правом. Деякі автори залишилися на раніше висловлених позиціях. О. Пушкін вважає, що «майнові відносини в цивільному праві — це, за своєю глибинною сутністю, товарно-грошові, економічні або, що ще точніше, виробничі відносини». На думку Д. Бобрової, предметом цивільно-правового регулювання є майнові відносини, обумовлені використанням товарно-грошової форми у суспільстві.

З прийняттям Цивільного кодексу України 2003 р. (далі — ЦК) підґрунтя для таких спорів практично ліквідоване. Відповідно до ст.1 ЦК цивільними є особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Характерна для цивільних відносин юридична рівність їх учасників полягає в тому, що підпорядкування одного суб’єкта таких відносин іншому виключається. Юридичну рівність суб’єктів цивільних відносин не можна ототожнювати з рівним набором їх суб’єктивних прав. Юридична рівність учасників цивільних відносин не означає рівності їх суб’єктивних цивільних прав, а зумовлює лише рівність можливостей для їх виникнення, зміни, припинення. Так, хоч права власників простих і привілейованих акцій, власників пакетів акцій і дрібних акціонерів є різними за набором суб’єктивними правами, їх носії залишаються юридично рівними суб’єктами цивільних відносин, оскільки така юридична рівність не залежить від матеріального чи соціального стану учасників цих відносин. Юридична рівність передбачає непідпорядкованість суб’єктів цивільних відносин один одному, що зумовлюється їх майновою самостійністю та організаційною відокремленістю.

Інша ознака цивільних відносин полягає в тому, що вони засновані на вільному волевиявленні їх учасників. Вольовий характер цивільних відносин відображає характерну рису цивільного права, яке». споконвіку за самою його структурою було правом окремої людської особи, сферою її волі і самовизначення». Вольовий характер цивільних відносин не заперечується віднесенням до предмета цивільного права і таких відносин, які можуть виникнути поза волею їх учасників. Зокрема, зобов’язання з відшкодування шкоди (глава 82 ЦК), зобов’язання у зв’язку з набуттям чи збереженням майна без достатньої правової підстави (глава 83 ЦК) мають позавольовий характер лише стосовно моменту виникнення таких відносин, самі ж права та обов’язки, що виникли в результаті появи таких цивільних відносин, здійснюються також свідомо, з виявом волі суб’єкта таких відносин.

3 стр., 1107 слов

Теоретичні проблеми договірного права в контексті нового цивільного ...

... договірного регулювання окремих майнових та особистих немайнових відносин. Теоретичний і практичний інтерес викликає питання про систематизацію договірного права, яка відображається в основному актів цивільного ... користування майном). Окремо виділялися зобов’язання із страхування, розрахункові та кредитні відносини, зобов’язання про сумісну діяльність. Як видно, групування договорів за певним ...

Властива цивільним відносинам майнова самостійність полягає в тому, що вони в майновому відношенні відокремлені один від одного, що дає можливість як диференціювати та індивідуалізувати їх у цивільних відносинах, так і конкретизувати їх правовий статус. При цьому майнову самостійність учасників цивільних відносин не слід ототожнювати з обов’язковою наявністю у них певного майна, що належить їм на певному правовому титулі. Відсутність у певного суб’єкта майна на певному титулі не тягне за собою неможливість віднесення суспільних відносин за його участю до цивільно-правових. Здатність мати власне майно є важливою складовою суб’єкта права, тобто особи як чогось юридично самостійного і незалежного навіть щодо держави і її влади. Тому ознакою цивільних відносин слід вважати не наявність у їх суб’єктів самостійного майна, а їх майнову відокремленість один від одного.

Майнові і немайнові відносини, які не відповідають зазначеним ознакам, не відносяться до предмета цивільного права. Так, не можуть вважатися предметом цивільного права відносини з приводу оподаткування, щодо використання бюджетних коштів тощо, хоча вони і є майновими, але регулюються податковим, фінансовим правом. У ЦК немає орієнтовного переліку відносин, що регулюються цим Кодексом. Для їх встановлення можна проаналізувати конкретні статті ЦК. Проте, якщо врахувати, що цивільні правовідносини регулюються не лише нормами ЦК, а й нормами багатьох інших законів та нормативно-правових актів, то стане очевидною недостатність такого підходу. Між тим, цивілістична наука ще не сформулювала однозначних поглядів щодо правової природи усіх суспільних відносин, які мають входити до предмета цивільно-правового регулювання.

Отже, предмет цивільно-правового регулювання становлять дві групи відносин: особисті немайнові та майнові (цивільні відносини).

ЦК у колі відносин, що ним регулюються, на перше місце висуває особисті немайнові відносини; не поділяє останні на дві групи — особисті немайнові відносини, повязані з майновими, які, за правилом, належать до виключних прав, й інші особисті немайнові відносини, не повязані з майновими; закріплює коло учасників цивільних відносин; вводить конститутивну ознаку цивільних відносин — юридична рівність, вільне волевиявлення та майнова самостійність їх учасників.

Особисті немайнові відносини виникли першопочатково як право на ім’я, надалі були покликані забезпечити в сукупності індивідуальні інтереси та особливості. Із зростанням соціального значення людини «права особи» стають засобом захисту її репутації (честі, гідності).

Пізніше пропонується забезпечити захист й інших інтимних сторін життя людини (право на таємницю листування, фотографічне зображення).

27 стр., 13076 слов

Етапи розвитку авторського права

... розкриття поняття і джерел авторського права, висвітлення об єктів авторського права та субєктів авторських відносин, а також висвітлення особливостей правової регламентації відносин між ними. Об'єктом дослідження виступають суспільні відносини, що складаються при ...

У зв’язку з цим виникає запитання: нормами якої галузі права повинні регулюватися ці відносини? С. Алексєєв висловив судження, що цивільне право, яке першопочатково виникло з потреб регулювання майнових відносин, може бути використане для регулювання схожих особистих майнових відносин.

Включення немайнових відносин до предмету цивільного права пояснюється дослідниками тим, що вони мають, як і майнові, оціночний характер. На думку О. Пушкіна, особисті немайнові відносини, як і майнові, виражають належність конкретних благ певним особам і характеризуються відокремленістю осіб у цих відносинах, їх автономністю та рівністю. На підставі спільних ознак (автономність, рівність) майнових та особистих немайнових відносин останні включаються до предмета цивільного права. Дійсно, зазначені відносини, з одного боку, мають низку спільних моментів, що дозволяє регулювати їх нормами однієї галузі права, а з іншого — мають відмінності, які забезпечують включення їх до предмета цивільного права як його самостійного елемента. Однаковими є передумови, які породжують майнові та особисті немайнові відносини. Таким є приватний інтерес людини. Відомо, що інтерес можна класифікувати за низкою критеріїв. Так, поряд з майновим існує духовний інтерес. Останній є основою виникнення особистих немайнових відносин. Оскільки він є приватним, остільки особисті немайнові відносини регулюються цивільним правом.

Спільним моментом є і спосіб захисту, а саме — відновлення порушених прав. Проте способи порушення та способи, що забезпечують відновлення порушених прав, істотно відрізняються. У майнових відносинах це відбувається, як правило, шляхом відшкодування збитків, завданих боржником кредитору. В особистих немайнових відносинах порушення має «публічний характер», тобто здійснюється шляхом поширення відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію людей. Під поширенням відомостей розуміють їх опублікування шляхом друкування, повідомлення по радіо, телебаченню і т. ін., тобто коли вони стають доступними для публіки.

Відновлення порушених прав відбувається шляхом не відшкодування шкоди, а спростування відомостей, що порочать, у тому ж друкованому виданні, аналогічні радіо — чи телепередачі або іншим адекватним способом, тобто через засоби, які є доступними для публіки.

Незважаючи на те що ці відносини називаються немайновими, деякі з них можуть бути пов’язані з майновими. Тому вони поділяються на особисті немайнові відносини, які безпосередньо не пов’язані з майновими, та на особисті немайнові відносини, які пов’язані з майновими. Особистими немайновими відносинами, які безпосередньо не пов’язані з майновими, є честь, гідність, ділова репутація. Проте, порушення зазначених відносин (що мають абсолютний характер) може спричинити матеріальні наслідки для порушника, тобто призвести до виникнення майнових відносин у вигляді санкції за заподіяння моральної шкоди.

У літературі виникла дискусія про правомірність включення до предмета цивільного права особистих, не пов’язаних з майновими відносин. Відмітимо ті, що найкраще характеризують проблему їх галузевої належності. З цього приводу О.О. Красавчиков відзначає три точки зору: негативну, радикальну і позитивну концепції. Всі ці концепції мають свої позитивні риси і свої вади. Так, О.С. Іоффе вважав, що цивільне право повинно регулювати тільки ті особисті відносини, які повязані з майновими. Що стосується особистих немайнових відносин, які не повязані з майновими, то цивільне право здійснює лише їх охорону від можливих правопорушень. Тому ці немайнові відносини не повинні братися до уваги при визначенні предмета цивільно-правового регулювання.

7 стр., 3357 слов

Конституция Украины про права и свободы человека. Состояние правовой ...

... основного обеспечителя их реализации на практике. Состояние прав человека в Украине на сегодняшний день: Починаючи з серпня цього року стан з правами людини в Україні значно погіршився порівняльно з періодом ...

Критики цієї позиції зазначають, що охорона — це один із необхідних елементів правового регулювання, тобто вона невіддільна від останнього.

Сам факт, що право бере під свою охорону захист того чи іншого виду суспільних відносин, у тому числі й немайнових, свідчить про їх правове регулювання. А включення їх до предмета цивільного права обумовлено необхідністю правового регулювання приватного духовного інтересу.

Інші вчені брали за основу те, що цивільне право регулює й особисті немайнові відносини. Причому В. Грибанов підкреслював: особисті немайнові відносини, не повязані з майновими, включаються до предмета цивільного права у звязку з тим, що їм притаманні властивості, які піддаються цивільно-правовому регулюванню.

За словами відомого російського цивіліста В.А. Тархова, прирахування особистих немайнових відносин, повязаних з майновими, до сфери цивільно-правового регулювання майже ніколи сумнівів не викликало. Інакше виглядає справа з особистими немайновими відносинами другої групи, тобто не повязаними з майновими. Тут і обєкти інші — не віддільні від особистості (наприклад, честь і гідність), і немає прямих звязків з майновими відносинами, які могли б обумовити приналежність даних відносин до цивільного права.

Внаслідок цього включення їх у сферу цивільно-правового регулювання оскаржувалося як до, так і після прийняття Основ (у кодексах, що раніше діяли, союзних республік регулювання подібних відносин не передбачалося).

На його думку, відносини з приводу немайнових благ, невіддільних від особистості, утворюють самостійний предмет правового регулювання, проте ні за питомою вагою відносин, повязаних з особистими немайновими благами, ні за питомою вагою норм регулювання цих відносин не можуть розраховувати на виділення в самостійну галузь».

В.А. Тархов вважав, що вони (немайнові блага) мають предметну єдність, що характеризуються невіддільністю від особистості, неприпустимістю грошової оцінки, незастосовністю до них цивільно-правового регулювання угод і т.п. За деякими виключеннями, ці відносини нічого спільного не мають із відносинами, що регулюються спеціальними галузями права. Їхнє правове регулювання вірніше повинне бути віднесене до державного права, що не виключає, зрозуміло, іншого галузевого регулювання випадків, безпосередньо повязаних із предметами спеціальних галузей.

Таким чином, включення до предмету цивільного права особистих немайнових благ пояснюється не їх цивільно-правовим характером, що мало б робити їх однорідними з іншими цивільно-правовими відносинами, а тим, що дівати їх просто нікуди, оскільки для виділення у самостійну галузь їх мало.

4 стр., 1746 слов

Особливості правового регулювання відносин власності в міжнародному ...

... питання: право якої держави застосовувати в даній ситуації, норми якої правової системи покликані врегулювати виникло правовідношення? Основним способом правового регулювання відносин власності в міжнародному приватному праві є ... правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 (ст. 38). І національні колізійні норми, і договірні колізійні норми, що регулюють відносини власності, ...

Розуміючи неможливість привязки до предмета цивільного права особистих немайнових прав за двома критеріями (предмета і методу правового регулювання), оскільки галузь права не може наділити фізичну особу честю, імям, особистою свободою, життям, а юридичну особу — діловою репутацією тощо (тобто регулювати), українські цивілісти, правда, з посиланням на російських, вбачають вихід у тому, що нібито «цивільне право констатує наявність немайнових благ і визнає свободу індивіда визначати свою поведінку в індивідуальній життєдіяльності на власний розсуд. А звідси — регулятивна функція цивільного права щодо особистих немайнових прав полягає у формі юридичного визнання».

Отже, публікації останнього часу свідчать про те, що і сьогодні проблема включення до предмета правого регулювання цивільним правом особистих немайнових відносин все ще залишається дискусійною. Так, поширеною є точка зору, що особисті немайнові права на нематеріальні блага прирівнюються законодавцем до майнових прав за способами їх правового захисту.

Характерними ознаками особистих немайнових прав можна вважати такі. По-перше, вони є складовою змісту цивільної правоздатності фізичної та юридичної особи. Так, усі фізичні особи — рівні у здатності мати цивільні права, і кожна з них має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та ЦК (частини 1, 2 ст.26), незалежно від того, чи особисті немайнові права призначені забезпечити її природне існування, чи ті, що забезпечують її соціальне буття. У випадках, встановлених законом, здатність мати особисті немайнові права повязується з досягненням фізичною особою відповідного віку (наприклад, право на донорство, право на інформацію про стан свого здоровя виникають у фізичної особи тільки з досягненням 18 років, право на зміну імені — з досягненням 16 років, а за згодою батьків або одного з батьків, з ким вона проживає, чи піклувальника — з досягненням 14 років тощо).

Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обовязки, як і фізична особа, крім тих, що за своєю природою можуть належати лише людині (ч.1 ст.91 ЦК).

По-друге, ці права мають особливість виникнення та припинення. Наприклад, особисте немайнове право виникає, як правило, з народженням фізичної особи й існує довічно, але може виникати також за законом і теж існує довічно; право на найменування (комерційне, фірмове) виникає у юридичної особи з моменту її утворення та існує, як правило, до моменту припинення діяльності останньої. По-третє, вони безпосередньо повязані з особистістю фізичної особи і, як наслідок, не можуть відчужуватися ні в добровільному порядку, ні примусово; названа особа позбавлена права від них відмовитися. Однак це правило не діє у тих випадках, коли йдеться про фізичну особу — підприємця або юридичну особу, котрі можуть укладати договір комерційної концесії, предметом якого є право на використання обєктів права інтелектуальної власності, комерційного досвіду та ділової репутації. Ці права позбавлені матеріального характеру.

4 стр., 1661 слов

Цивільний кодекс та інші акти цивільного законодавства України

... майнових відносин у сфері господарювання. Звідси випливає, що підприємницькі відносини, прямо не врегульовані ЦК, регулюються іншими актами законодавства. Таким актом, зокрема, є Господарський кодекс (ГК) України 2003 ... виникли до набрання ним чинності. До цивільних відносин, які виникли раніше, новий акт цивільного законодавства застосовується щодо прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ...

Найважливішими із особистих немайнових, пов’язаних з майновими відносинами, є такі, які виникають з приводу здобутих і реалізованих результатів творчої праці (твори науки, літератури, мистецтва, винаходи, промислові зразки і т. ін.).

Результати творчої праці, як правило, належать її автору і породжують право авторства. На основі останнього виникають майнові відносини (право на винагороду, одержання гонорару тощо).

Зрозуміло, що здобуті результати можуть бути і не затребувані суспільством, і тоді у автора залишаються тільки немайнові права.

Що стосується майнових відносин, то хоча ЦК у предметі правого регулювання на перше місце і ставить особисті немайнові відносини, основне значення мають все ж таки майнові відносини як суспільні, що виникають у звязку з використанням різних майнових благ (речей, робіт, послуг тощо) і засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Майнові відносини, що не відповідають цим ознакам, не належать до предмета цивільного права і не можуть регулюватися його нормами (ч.2 ст.1 ЦК).

Таким чином, дискусія, яка тривалий час існувала щодо того, які ж майнові відносини регулюються цивільним правом, нині себе вичерпала, оскільки ст.1 ЦК ввела їх конститутивну ознаку. Майнові відносини, що регулюються цивільним правом — це конкретні, властиві товарному виробництву, обєктивні за змістом і вольові за своєю формою відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

За змістом майнові відносини поділяються на три групи: а) відносини власності; б) відносини в сфері товарообігу (економічного обігу); в) майново-організаційні відносини. Перші дві групи регулюються цивільним правом, а третя — нормами інших галузей права. Д. Боброва обмежується розглядом двох основних інститутів, а саме: права власності та зобов’язального права. Але ж до предмета цивільного права входять й інші майнові відносини, викликані до життя творчою діяльністю або іншими обставинами (спадкоємство за законом або за заповітом).

Разом з цим майново-організаційні відносини, як й інші галузі, є характерними і для цивільного права.

У науці цивільного права вже давно ведеться дискусія стосовно організаційних відносин як таких, що охоплюються предметом цивільного права. Першим, хто дійшов цього висновку, був О.О. Красавчиков, який вважав: цивільні організаційно-правові відносини — це правовідносини, що засновані на засадах рівності їх учасників, виражають діяльність, яка здійснюється громадянами та організаціями у межах закону з упорядкування своїх взаємозвязків та координації зусиль у процесі реалізації державної або власної ініціативи.

Зазначена теорія і нині має як прихильників, так і опонентів. Утім єдине, чого не можна не помітити, це те, що цивільне право справді регулює відносини, які навряд чи повною мірою можна беззастережно віднести до майнових. Наприклад, це стосується відносин, що виникають на підставі попереднього договору, коли сторони зобовязуються упродовж певного строку укласти договір у майбутньому на умовах, встановлених попереднім договором (ст.635 ЦК); відносин, що виникають внаслідок перетворення товариства з обмеженою відповідальністю, зокрема, у виробничий кооператив (ч.2 ст.149 ЦК); відносин, повязаних з обранням органів юридичної особи тощо. Перелік цих відносин можна було б продовжити, при цьому слід виходити з того, що вони мають право на існування у межах цивільно-правового регулювання, оскільки головна їх функція — обслуговування інших цивільних правовідносин. Організаційно-правові відносини не є «самоціллю». Вони — певний організаційно-правовий засіб, що використовується сторонами з метою впорядкування своїх основних (особистих немайнових та майнових) відносин. Організаційний момент має місце практично у всіх відносинах між учасниками правовідносин.

Прихильники вартісного (товарно-грошового) характеру майнових відносин, які регулюються нормами цивільного права, зазнають труднощів при поясненні того, чому норми даної галузі регулюють і такі майнові відносини, які безпосередньо не пов’язані з грошовим обігом, і тому їх не можна назвати товарно-грошовими, наприклад, відносини по обміну речами, даруванню і т. ін. Вони пояснюють це тим, що такі відносини, як товарно-грошові, мають вартісний характер, або є схожими за своєю природою з товарними відносинами. Зазначені автори, як і деякі інші, визнають цивільне право галуззю чистого права і не використовують для дослідження предмета галузі її предметоутворюючі ознаки.

Оскільки основою приватного права є приватний інтерес, взаємовідносини, що виникають, є приватними і майновими відносинами. Останні можуть бути платними та безоплатними. Зрозуміло, що майновий інтерес перебуває за межами правового регулювання, але він є основою мотивації поведінки осіб, яка породжує відносини, що є предметом цивільного права.

Цивільне право регулює майнові та особисті немайнові відносини між певними суб’єктами, а саме: між фізичними особами, між юридичними особами, між фізичними і юридичними особами, а також за участю держави, АРК, територіальних громад, іноземних суб’єктів права.

2. Метод цивільного права та чинники, що його зумовлюють

Крім предмета галузь права характеризується також методом правового регулювання. Із змісту ст.1 ЦК витікає, що методом цивільного права є диспозитивний метод, за допомогою якого регулюються відносини між рівноправними субєктами. У цивілістичній літературі цей метод може мати інші назви, наприклад, «метод децентралізації (координації)», тобто узгодження між юридично рівними суб’єктами, чи навіть не мати чіткої назви, але випливати з характерних ознак.

Як і про предмет, про зміст методу немає єдиної думки. Дискусія йде як про зміст цивільно-правового методу, так і про значення і місце його окремих ознак. С. Братусь вважає, що це така правова форма, яка відображає зміст, тобто певний вид, суспільних відносин, що регулюються. В. Яковлев кваліфікував метод як спосіб впливу на суспільні відносини. Одні автори вважають, що метод являє собою своєрідне правове утворення, інші зводять метод до одного прийому (способу) використання законодавцем регулювання відносин у конкретній галузі. Автори, які розглядають метод як сукупне правове утворення, нотують, що такі формулювання закріплюють усю гаму прийомів та способів впливу на суспільні відносини, які складають предмет цивільного права. Критики цієї точки зору вважають, що таке визначення методу не може слугувати критерієм розмежування галузей права, оскільки неможливо врахувати всі норми та способи, які використовуються в цивільному праві. На їх думку, метод як критерій, що характеризує цивільне право як галузь права, повинен визначатися однією ознакою, а саме — рівністю сторін. У зв’язку з цим дискусія йде про те, чи є критерій рівності елементом предмета або методу, і чим цей критерій відрізняється від аналогічних критеріїв, які закріплені в інших галузях права. На думку Ю. Толстого, рівність сторін обумовлена характером економічних відносин, що регулюються цивільним правом, отже, вона є особливістю предмета правового регулювання.

Більш перспективною уявляється остання точка зору, адже надто спрощеною є думка про визнання рівності сторін єдиною ознакою цивільно-правого методу. Тут необхідно враховувати, очевидно, усі фундаментальні риси, притаманні галузевому методу регулювання. Досить раціональною вважаємо пропозицію розкривати метод правового регулювання в чотирьох напрямах, виявляючи при цьому: характер правового становища учасників регульованих відносин; особливості виникнення правових зв’язків між ними; специфіку вирішення конфліктів, що виникають; особливості засобів примусового впливу на правопорушників. Резонним є також твердження Д.В. Бобрової щодо того, що ознаки методу цивільно-правового регулювання суспільних відносин відображені в загальному юридично рівному становищі суб’єктів цивільного права, у специфіці юридичних фактів, у диспозитивних засадах цивільного законодавства, в особливостях цивільно-правових санкцій.

При встановленні ознак цивільно-правового методу необхідно також враховувати належність цивільного права до сфери приватного права, для якого характерні дозвільність, ініціативність вибору суб’єктами юридичних дій, самостійність у виборі правових засобів для задоволення своїх потреб та інтересів.

Аналіз цивільного законодавства, досягнень цивілістичної науки дає підстави виділити такі основоположні ознаки методу цивільно-правового регулювання: юридична рівність учасників цивільних правовідносин; самостійний (незалежний) організаційно-майновий статус учасників цивільних правовідносин; ініціативно-диспозитивний характер цивільно-правових норм; відновлювально-компенсаційний характер захисних засобів порушеного права, спрямованих на майнову сферу порушника, а не на особу. В літературі трапляються й інші ознаки методу цивільно-правового регулювання, наприклад судовий захист порушених цивільних прав, майнова спрямованість відповідальності особи за вчинене правопорушення. Безумовно, ці риси притаманні нормам цивільного прав, але їх роль не вирішальна у формуванні методу цивільно-правового регулювання, адже на сучасному етапі згідно з Конституцією України судовий порядок захисту є домінуючим щодо захисту будь-яких порушених прав, а майновий характер відповідальності не є єдиним для всіх засобів цивільно-правового захисту.

Юридична рівність суб’єктів цивільного права означає, що жодна сторона не набуває правових переваг у відносинах, які мають регулюватися нормами цивільного права. Тут мається на увазі не економічна рівність, оскільки сторони можуть мати далеко не однаковий майновий базис, одна сторона може мати значну кількість об’єктів нерухомості у власності, інша може взагалі не мати таких об’єктів. Важливо, що можлива економічна фактична нерівність суб’єктів цивільного права не скасовує їх юридичну рівність при виникненні між ними цивільно-правових відносин. Однак не завжди будуть однаковими за своїм змістом права та обов’язки сторін, наприклад у договірних зобов’язаннях, у яких одна сторона виступає кредитором, інша — боржником, яка зобов’язана відповідно вчинити певну дію на користь кредитора, який, у свою чергу, має право вимагати її вчинення. Але й у цьому разі боржник не позбавляється законом захисту від можливих неправомірних дій кредитора, зберігаючи право висувати свої заперечення проти таких дій кредитора.

З урахуванням принципу юридичної рівності побудовані всі інші принципи цивільно-правового методу. Так, самостійний організаційно-майновий статус учасників цивільного права відображає особливу властивість учасників цивільно-правових відносин, яка виявляється у рівному обсязі правоздатності особи, що набуває статусу суб’єкта цивільного права. Відповідно до статей 25 і 26 ЦК цивільна правоздатність визнається за всіма фізичними особами рівною мірою. Суб’єктами цивільного права також є колективні утворення зі статусом юридичної особи, держава, територіальні громади, які також мають свою правоздатність, що існує внаслідок наявності у них статусу суб’єкта цивільного права, в основі якого лежить, зокрема, організаційно-правова єдність та наявність у них відокремленого (власного) майна, належного їм на підставі відповідного титулу (наприклад, права власності).

Юридична особа відповідно до своєї цивільної правоздатності може мати такі самі цивільні права та обов’язки, як і особа фізична, за винятком тих прав та обов’язків, необхідною передумовою яких є природні властивості людини. За таких обставин два чи більше учасників, вступаючи, наприклад, у договірні відносини, зберігають свій самостійний (незалежний) організаційно-майновий статус суб’єкта цивільного права.

Ініціативно-диспозитивний характер цивільних норм відображає специфіку виникнення правових зв’язків між учасниками суспільних відносин, що потрапляють у сферу дії цивільно-правового регулювання. Реально це виявляється в тому, що, за загальним правилом, суб’єкти цивільного права вступають у правові відносини на свій розсуд, за власним бажанням, самостійно визначають порядок і доцільність своєї поведінки. За таких обставин особа має можливість обрати оптимальний варіант своєї поведінки. Наприклад, відповідно до ст.319 ЦК власник має право на свій розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. В законі використовується й інший спосіб визначення поведінки суб’єктів цивільного права. Так, відповідно до ст.336 ЦК право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Тобто сторони в договорі мають право самостійно визначити момент виникнення права власності на відчужуване майно. Якщо сторони цього не виконають і такий момент не буде визначений спеціальною нормою, то діятиме загальне правило про виникнення права власності на річ з моменту її передачі набувачеві. Таке правило не є обмеженням сторін у праві вибору поведінки, навпаки, воно спрямоване на встановлення визначеності у їх правовому становищі за відсутності їх власної волі у вирішенні даної проблеми. Саме тому у багатьох інших випадках закон визначає порядок поведінки суб’єктів цивільного права. Іншими словами, цивільне право здійснює свою регулятивну функцію щодо відносин у їх нормальному (позитивному) стані.

Є певні особливості виявлення ініціативності у «негативних» відносинах, наприклад у тих, що виникають у зв’язку із заподіянням шкоди однією особою іншій (деліктні зобов’язання).

Ця особливість полягає насамперед у тому, що деліктне (негативне) зобов’язання виникає за волею однієї особи і всупереч волі іншої. У такій ситуації заподіювач шкоди стає боржником, а потерпіла особа — кредитором. Відповідно, потерпілий набуває право звернутися до заподіювача шкоди з вимогами (в тому числі й у судовому порядку) про відшкодування завданої шкоди, а заподіювач такої шкоди не позбавлений права за власною ініціативою її відшкодувати. Будь-яке право особи, закріплене в законі, не може існувати без механізму його захисту. Отже, кожній галузі права притаманний свій правозахисний механізм. Особливість цивільного правозахисного механізму полягає саме у відновлювально-компенсаційному характері захисних засобів порушених цивільних прав, які передусім спрямовуються на майновий статус особи, а не на саму особу, як це здійснюється у кримінальному праві. Однак цивільне право передбачає застосування й інших цивільно-правових санкцій, серед яких центральне місце посідають заходи цивільно-правової відповідальності, що полягають у стягненні з порушника збитків, сплаті неустойки (штрафу, пені).

3. Цивільне право в системі права України, його взаємодія з іншими галузями права

Уявлення про сучасне вітчизняне цивільне право буде більш повним і чітким, якщо виявити його співвідношення із суміжними з ним галузями права. До суміжних відносять галузі права, які мають схожі предмети і методи регулювання, що на практиці нерідко викликає труднощі визначення галузевої належності норм права та окремих інститутів.

Вирішуючи проблеми розмежування правових галузей, законодавець закріплює положення, за яким до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується (п.2 ст.1 ЦК).

Спільним для цивільного і адміністративного права є предмет регулювання — майнові відносини, але метод регулювання цих відносин названими галузями права різний. Для цивільно-правового методу характерна юридична рівність учасників та диспозитивність, а для адміністративного права — влада і підпорядкування одних суб´єктів адміністративних відносин іншим. В основі адміністративно-правового регулювання суспільних відносин лежать імперативні засади.

Кримінальне право, як і цивільне, регулює (охороняє) майнові та особисті немайнові відносини. На підставі норм кримінального права відбувається обмеження цивільної правоздатності фізичних осіб. Взаємодія цих галузей права відбувається також у разі подачі цивільного позову в кримінальному процесі. Але на підставі норм кримінального законодавства майнові стягнення відбуваються на користь держави, а на підставі цивільного — на користь кредитора. Норми Кримінального кодексу України застосовуються для особистого покарання правопорушника, а ЦК — майнового.

Цивільне процесуальне право регламентує відносини, що стосуються порядку і процедури вирішення цивільно-правових спорів, тобто відносини, пов’язані з цивільним процесом, а цивільне право є матеріальним правом, що в своїх нормах регулює сутність відносин, які є предметом цивільного права.

Цивільне право регулює відносини, об´єктом яких виступають земельні ділянки, але з обмеженнями, встановленими земельним та екологічним правом. Прийняття Земельного кодексу України зумовило більш широке залучення природних об’єктів у товарообіг, розповсюдження на них вартісного характеру, що викликає щодо них застосування можливостей цивільно-правового регулювання, яке дістало відображення в главі 27 ЦК «Право власності на землю (земельну ділянку)».

Цивільне і трудове право межують між собою. Трудове право також має багато спільного з цивільним при регулюванні трудового договору і цивільно-правового договору підряду; при відшкодуванні шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров´я, пов´язаним з виконанням ним трудових обов´язків. Цивільне і трудове право мають багато спільних рис, але мають і суттєві відмінності, пов’язані з тим, що предметом трудового права є трудові відносини — тобто відносини, пов’язані з використанням праці людини. Майнові відносини, які регулює трудове право, позбавлені застосування методу юридичної рівності сторін, а натомість визначається перевага юридичних інтересів працівника. Однак можливі ситуації, коли виникають відносини, які знаходяться на межі цивільного і трудового права. Зокрема, відповідно до ч. З ст.99 ЦК члени виконавчого органу товариства можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов´язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов´язків. В даному випадку виникають цивільно-правові відносини, на які не поширюється положення трудового права про звільнення працівників.

Майнові відносини стосуються не лише цивільного, а й фінансового права. Різниця між ними суттєва. Майнові відносини, що належать до фінансового права, виникають у процесі діяльності органів державної влади. Це — організаційно-майнові відносини, що зумовлені владною діяльністю держави в особі її уповноважених органів з приводу створення, розподілу і використання нею фондів і коштів. Вони засновані на адміністративному або іншому владному підкоренні однієї сторони іншою, застосовуються у податкових та інших фінансових й адміністративних відносинах.

Цивільно-правові відносини близькі до сімейно-правових. Прийняття Сімейного кодексу України не може свідчити про відсутність у норм цивільного та сімейного права певної єдності у врегулюванні ними суспільних відносин. Принципи правового врегулювання сімейних відносин, особливо майнового характеру, багато в чому схожі з цивільно-правовими. Більше того, сімейні відносини в багатьох випадках вимагають субсидіарного застосування норм цивільного права. Проте відмінністю сімейно-правових відносин від цивільно-правових є відсутність у майнових сімейно-правових відносинах вартісної ознаки і значною мірою сімейно-правовий характер визначення їх учасників.

Дискусійною є проблема відмежування цивільно-правових відносин від відносин у сфері господарювання, які регулюються перш за все Господарським кодексом України (далі — ГК).

Як відомо, прийняття ГК як основи галузі господарського права окремі вчені — цивілісти сприйняли негативно. А.С. Кузнєцова відмітила, що його прийняття не дозволило повністю забезпечити регулюючий механізм ЦК. А.С. Довгерт вважає, що багато ідей, закладених в ньому, були деформовані, І.В. Спасибо-Фатєєва, крім терміну «терористи-господарники», констатувала, що цивілістична наука стала придатком господарського права тощо. К.А. Карчевський вважає, що правові відносини, які виникають у сфері здійснення господарської (підприємницької) діяльності повинні регулюватися особливою підгалуззю цивільного права. Хоча до цивільних правовідносин тут належать відносини повязані з реалізацією результатів підприємницької продукції, що складає комерційні відносини, а не такі, що виникають у процесі її організації і є організаційно-управлінськими.

У визначені співвідношення цивільного і господарського права насамперед слід виходити з того, що відповідно до ч.1 ст.1 ЦК предметом правового регулювання цивільного законодавства є особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному виявленні, майновій самостійності учасників. Проте, як відомо, критерієм галузевої належності, в тому числі цивільно-правових відносин, є не тільки предмет, а також метод правового регулювання, для якого щодо цивільного права характерна юридична рівність та вільне волевиявлення учасників регульованих відносин. Вільне волевиявлення учасників цивільних майнових відносин полягає в тому, що вони, вступаючи у відносини, не повязані волею сторонніх осіб, а вступивши до них, мають можливість здійснювати належні їм права за своїм розсудом. При цьому ч.2 цієї статті передбачений імператив, який означає, що на майнових відносинах, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій стороні, цивільне законодавства не застосовується, якщо це прямо не встановлено законом.

Предмет регулювання господарського права визначено в ст.1 ГК. У цій статті, в першу чергу, встановлено, що ГК визначає основні засади господарювання в Україні. І далі, що предметом правового регулювання господарського права є господарські відносини, які виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між субєктами господарювання, а також між цими субєктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Методом господарського права є метод підпорядкування субєктів господарювання встановленому господарському порядку, тобто визначеному у суспільстві укладу матеріального виробництва, заснованому на положеннях Конституції, норм права, ділових правилах та звичаях, що схвалені економічними рівнями і забезпечують гармонізацію приватних та публічних інтересів, створюють партнерські доброзичливі взаємовідносини у господарській діяльності. Відносини щодо її здійснення за взаємним становищем їх учасників поділяють на горизонтальні (учасники правовідносин рівноправні) і вертикальні (одним з учасників правовідносин є орган господарського керівництва або власник майна іншого учасника).

Звідси випливає комплексний характер відносин господарського права, який ґрунтується як на публічно-правових, так і на приватно-правових засадах.

При цьому слід враховувати те, що господарське право є комплексною галуззю права, яка складається з публічно-правових і приватно правових інститутів. Відповідно до п.6 ст.3 ГК одним із видів господарських відносин є організаційно-господарські відносини, тобто відносини, що складаються між суб´єктами господарювання та суб´єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Такі відносини не можуть бути предметом цивільного права, оскільки при цьому відсутня така ознака цивільно-правових відносин як юридична рівність.

Практично, цивільне право регулює переважно відносини у сфері приватного і підприємницького обміну, а господарське — у сфері організації і здійснення виробництва, розподілу і обміну для задоволення суспільних потреб. Так, до виконання і припинення господарських договорів відповідно до ч.1 ст. 193 ГК застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей сфери господарювання і предмета правового регулювання. В ч.1 ст.175 ГК визначено, що майново-господарські зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК.

Багато колізій виникає по причині ігнорування методу і мети цивільно-правових і господарсько-правових відносин, які часто є просто видуманими і можуть бути вирішені шляхом правильного тлумачення. Наприклад, на перший погляд здавалося б недоречним передбачені ЦК і ГК біля десяти одноманітних договорів. Але тільки на перший погляд тому, що договори в ЦК мають приватно-правовий характер, а ГК публічно-правовий. Так, ст.712 ЦК визначає в основному зміст договору поставки і звужує коло субєктів договору до субєктів підприємництва. В статтях 263-271 ГК договір поставки передбачений в контексті господарсько-торгівельної діяльності та матеріально-технічного постачання і збуту для задоволення суспільних потреб. Стаття 714 ЦК визначає договір постачання енергетичними та іншими ресурсами, але через приєднану мережу. ГК в ст. ст.275-277 регламентує відносини між підприємствами щодо енергопостачання, які генерують електричну енергію, її імпортером і власником, оптовиком та споживачем. Є очевидним, що коли договір купівлі-продажу чи поставки укладається для задоволення потреб підприємства і здійснення підприємництва — він є цивільно-правовим. Якщо для виробництва і реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг (господарської діяльності) з метою задоволення суспільних потреб — він є господарсько-правовим. Разом з цим, в ч.6 ст.265 ГК передбачене субсидіарне застосування відповідних положень ЦК про договір купівлі-продажу до відносин поставки, не врегульованих ЦК і т.п.

Обєктивно, що два одночасно прийняті законодавчі акти (ЦК і ГК) мають деякі неузгодженості та суперечності, але не аж до такого ступеня, як потребує практика розгляд господарських спорів, що унеможливлюють їх практичне застосування. З цього приводу варто погодитись з позицією, за якою відповідне розмежування здійснюється за наступними правилами:

ЦК встановлює загальні правила, які регулюють цивільно-правові відносини. При цьому, відповідно до ч.2 ст.9 ЦК законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Таким чином, ГК можуть встановлюватись особливості регулювання цивільних правовідносин у сфері господарювання. Отже, приписи ГК підлягають застосуванню як спеціальні правові норми;

у разі виникнення суперечностей (колізій) між зазначеними нормативними актами перевагу застосування мають приписи ЦК, оскільки відповідно до ч.2 ст.4 ЦК основним актом цивільного законодавства є саме ЦК.

Звичайно, є окремі проблеми вдосконалення співвідношення цивільного і господарського права. Наприклад, ЦК не передбачає класифікації підприємств зокрема, на державні і комунальні унітарні та комерційні. Окремі норми ГК (ч.3 ст.74, ст.51) є бланкетними. В окремих випадках є дублювання регулювання певних відносин ЦК і ГК. Статті глави 5 ЦК визначають правовий статус фізичної особи-підприємця, а ст. ст.128, 129 ГК громадянина-підприємця як субєкта господарювання. Застосування і розмежування предмету регулювання ЦК і ГК ускладнюється і тим, що інші закони не приведені у відповідність з ними, а також не прийнято ряд законів, необхідність в яких випливає з цих кодексів. Йдеться про прийняття законодавчих актів про господарські товариства, комерційну діяльність, непідприємницькі товариства тощо.

У підсумку зазначимо, що для оптимізації співвідношення цивільного і господарського права можна досягти на засадах діалектичної єдності начал приватного і публічного, як основи для наукового осмислення і пропозицій їх вдосконалення та розвитку.

Одночасно виникає необхідність розмежування цивільно-правових відносин з відносинами, що регулюються іншими галузями права. Так, конституційне право закріплює основні особисті права громадян України, встановлює рівність всіх форм власності, недоторканість, свободу підприємницької діяльності, визначає загальні принципи правової системи, в тому числі основні засади цивільного права. Цивільне право не тільки конкретизує названі положення Конституції України, а й вміщує норми щодо регулювання інших приватноправових відносин.

Висновки

Таким чином, критеріями виокремлення цивільного права як галузі національного права є його предмет, метод. Специфіка відносин, що регулюються відповідною галуззю права, водночас обумовлює специфіку методу правового регулювання. Тобто існує безпосередній тісний взаємозв’язок між предметом правового регулювання і його методом. Тому дійсний зміст цивільного права, його правову природу та місце в системі українського права слід розглядати через виявлення його предмета та методу правового регулювання суспільних відносин, притаманних цивільному праву, не обмежуючись концентрацією уваги на його приватноправовому характері.

У вітчизняній доктрині права питання про наявність у всіх цивільних відносинах спільних юридичних ознак, кількість і зміст таких ознак є предметом наукових дискусій.

В ст.1 ЦК відображено основні концептуальні підходи вітчизняного законодавця щодо структури відносин, які становлять предмет цивільно-правового регулювання. Так, ЦК у колі відносин, що ним регулюються, на перше місце висуває особисті немайнові відносини; по-друге, не поділяє останні на дві групи — особисті немайнові відносини, пов’язані з майновими, які, за правилом, належать до виключних прав, й інші особисті немайнові відносини, не пов’язані з майновими, тобто суто особисті немайнові відносини, що до останнього часу мали незначний обсягу цивільних відносинах і розглядалися як невідчужувані нематеріальні права громадян та організацій; по-третє, закріплює коло учасників цивільних відносин; по-четверте, уводить конститутивну ознаку цивільних відносин — юридична рівність, вільне волевиявлення та майнова самостійність їх учасників.

Цивільні відносини, котрі є предметом цивільного права, характеризуються такими ознаками:

) суб’єктами. Учасники цивільних правовідносин стосовно один одного виступають як юридично рівні суб’єкти, відокремлені один від одного у організаційно-правовому і майновому відношенні. До майнових відносин, що засновані на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, цивільне законодавство застосовується лише у випадках, коли це прямо передбачене законом. Такі відносини не є цивільними, оскільки регулюються за допомогою імперативного методу, котрий не властивий цивільному праву;

) характером зв’язку між суб’єктами. Цивільні правовідносини — це правовий зв’язок, що виникає з приводу нематеріальних і матеріальних благ, що належать приватній особі;

) змістом. Учасники цього виду відносин виступають як носії цивільних прав і обов’язків;

) характером захисту суб’єктивних прав і спонукання до виконання суб’єктивних обов’язків. Це відбувається за допомогою специфічних заходів впливу і, як правило, у судовому порядку;

) особливістю підстав виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин. Зокрема, такими підставами є не лише обставини, передбачені законом чи іншими актами, але також дії суб’єктів, які хоча і не передбачені цивільним законодавством, але внаслідок його загальних засад і значення породжують відповідні відносини.

Цивільно-правовий метод включає в себе як правонаділяючий елемент, так і елемент імперативний.

Характерними рисами диспозитивного уповноважуючого (правонаділяючого) елементу цивільно-правового методу правового регулювання є:

) юридична рівність сторін (незалежно від того, хто є учасником цивільних відносин — фізична особа, юридична особа, держава тощо, сторони цих відносин формально, тобто юридично, рівні);

) ініціатива сторін при встановленні правовідносин (учасники цивільних відносин самі за загальним правилом вирішують, чи вступати їм у ці відносини, чи укладати договір тощо, хоча у деяких випадках цивільні правовідносини можуть виникати і внаслідок безпосереднього припису закону або адміністративного акту);

) можливість вибору учасниками цивільних відносин варіанту поведінки, що не суперечить засадам цивільного законодавства і моралі суспільства.

Характерними рисами імперативного елементу цивільно-правового методу правового регулювання є:

) юридична рівність сторін;

) виникнення правовідносин незалежно від бажання учасників цивільних відносин внаслідок безпосереднього припису закону;

) можливість вибору учасниками цивільних відносин варіанту поведінки лише у межах, точно визначених актами цивільного законодавства.

Таким чином, характерні риси цивільно-правового методу правового регулювання знайшли відображення у засадах або принципах цивільного права (у ст.3 ЦК вони іменуються «засадами цивільного законодавства»).

цивільний правовий галузь право

Список використаних джерел

1.Конституція України від 28.06.1996 р.

2.Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III

3.Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III

4.Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV

5.Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV

6. Азімов Ч . Про предмет і метод цивільного права // Вісник Академії правових наук України. — №1 (16).

— 1999. — С.143-145.

7.Алексеев С.С. Предмет советского социалистического права // Ученые труды Свердловского юридического института. Т.1 (серия «Гражданское право»).

— Свердловск, 1959. — 334 с.

8.Бірюков І.А., Заїка Ю.О. Цивільне право України. Загальна частина. Навчальний посібник. — К.: КНТ, 2006. — 480 c.

9.Борисова В.І. Тенденції розвитку цивільного права як галузі приватного права // Приватне право. — 2013. — №1. — C.81-93.

10.Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права. — М.: Госюриздат, 1963. — 196 с.

11.Вильнянский С.И. Лекции по советскому гражданскому праву. — X.: Изд-во Харьк. ун-та, 1958. — 339 с.

12.Волинка К.Г. Теорія держави і права: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2003. — 240 с.

.Гонгало Б.М. Предмет гражданского права // Проблемы теории гражданского права/Институт частного права: сборник. — М.: Статут, 2003. — С.3-23.

14.Гражданское право /Под ред. Ю.К. Толстого и А.П. Сергеева. Часть 1. — Санкт-Петербург: ТЕИС, 1996. — 552 с.

.Гражданское право Украины: Учебник для вузов системы МВД Украины: В 2-х частях. Часть I/ Под ред.А. А. Пушкина, В.М. Самойленко. — X.: Ун-т внутр. дел; «Основа», 1996. — 440 с.

16.Гражданское право. В 2-х томах: Учебник. Т.1/Под ред. Е.А. Суханов. — М.: БЕК, 1993. — 432 c.

.Дозорцев А.В. О предмете советского гражданского права // Сов. гос-во и право. — 1954. — № 7. — С.104-108.

18.Егоров Н.Д. Гражданско-правовое регулирование экономических отношений. — Л.: ЛГУ, 1986. — 213 с.

19.Знаменський Г.Л. Блеск и нищита современной цивилистики. — Донецьк: ДЮІ ЛДУВ, 2006. — 56 с.

.Иоффе О.С. Гражданско-правовая охрана интересов личности в СССР // Советское государство и право. — 1956. — № 2. — С.55-56.

21.Иоффе О.С. Советское гражданское право (Курс лекций): учеб. пособие. Общая часть. Право собственности. Общее учение об обязательствах. — Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1958. — 512 с.

.Ковенин К. Что есть гражданское право и где его пределы. — СПб., 1864.

.Красавчиков О.А. Охрана интересов личности и свод законов Советского государства // Гражданско-правовая охрана интересов личности в СССР. Межвузовский сборник научных трудов. — Свердловск: Изд-во Свердл. юрид. ин-та, 1977. — Вып.53. — С.5-33.

25.Яковлев В.Ф. К проблеме гражданско-правового метода регулирования общественных отношений // Антология уральской цивилистики. 1925-1989: сб. ст. — М., 2001.

26.Малеин С.С. Тенденции развития гражданского права // Советское государство и право. — 1978. — № 1. — С.40-47.

27.Красавчиков О.А. Гражданские организационно-правовые отношения // Антология уральской цивилистики. 1925-1989: сб. ст. — М.: Статут, 2001.

28. Майданик Р.А. Цивільне право : Загальна частина. / Т.I. Вступ у цивільне право . — К.: Алерта, 2012 . — 472 с.

.Мейер Д.И. Русское гражданское право. СПб., 1910. — 651 с.

30.Охрана прав личности советским законодательством / Отв. ред. : Масляев А.И. — М.: Наука, 1985. — 166 c.

31.Підогригора О .А., Боброва Д .В. Цивільне право. Загальна частина . — К.: Вентурі , 1995 . — 415 с.

.Підопригора О. Розмежування і взаємодія публічного і приватного права як методологічна проблема вітчизняного правознавства // Вісник Академії правових наук України. — 2002. — № 4 (31).

— С.77-86.

.Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. — М.: Статут, 2003. — 351 с.

.Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. — Пг.: Издание Юридического книжного склада «Право», 1917. — 234 с.

35.Проблеми господарського права і методика його викладання: Матеріали міжнародної науково — практичної конференції. Донецьк, 12-13 травня 2006 р. — Донецьк: ДЮІ ЛДУВС, 2006. — 223 с.

36. Синайский В.И. Русское гражданское право . Выпуск 1. Общая часть. Вещное право. Авторское право. — Киев: Типолитография «Прогресс», 1917 . — 261 с.

.Смолин Г.В. До питання співвідношення цивільного і господарського права // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. — 2009. — № 2. — С.1-7.

38.Тархов В.А. Гражданское право. Общая часть. Курс лекций. — Чебоксары: Чув. кн. изд-во, 1997. — 331 с.

39.Толстой Ю.К. О теоретических основах кодификации гражданского законодательства // Правоведение. — 1957. — №1. — С.42-45.

.Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У 2 т. / За заг. ред.Я.М. Шевченко. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. — Т.1. Загальна частина. — 696 с.

41. Цивільне право України : Загальна частина: Підручник. — Т.1. / За заг. ред. О.В. Дзери , Н.С. Кузнєцової. — К: ЮрІнком Інтер, 2010. — 976 с.

42.Цивільне право України: Підручник / Під ред. Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова. — К.: Істина, 2003. — 776 с.

43.Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / За заг. ред.В.І. Борисової, І.В. Спасібо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. — К.: Юрінком Інтер, 2007. — Т.1. — 480 с.

.Шершеневич Г.Ф. Русское гражданское право. — Казань, 1901.

.Яковлев В.Ф. Гражданско-правовой метод правового регулирования общественных отношений. — Свердловск, 1972. — 212 с.