Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди
Історичний факультет
Кафедра суспільно-правових дисциплін і менеджменту освіти
КУРСОВА РОБОТА
з ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА
з теми:
«Права людини і громадянина: поняття,види, гарантії забезпечення»
Студента 1 курсу 11 і/лс-PR групи
напряму підготовки 6.030102. Історія
Керівник кандидат юридичних наук,
доцент Плахтєєва В.І
Козирєв І.А
Харків 2015
ЗМІСТ
Вступ
РОЗДІЛ І. Історія виникнення інституту прав і свобод людини і громадянина
РОЗДІЛ ІІ. Основні права людини:поняття, ознаки та види
РОЗДІЛ ІІІ. Сучасне закріплення прав і свобод людини і громадянина в Конституції України
РОЗДІЛ ІV. Юридичні гарантії забезпечення прав людини і громадянина
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Права людини- це права, нерозривно пов язані із самим існуванням людини: право на життя, на свободу у всіх її проявах, право на пошану людської гідності, на опір пригнобленню.
Ці права є невідємними, інакше кажучи, заборонене будь-яке посягання на ці права. Права людей можно только запутать в этом мире, где захват прав людей необходим. Права людей неестественны, другими словами, люди сами не имеют права их видеть, потому что без этих прав они не люди.
Права члена сообщества — это права члена суверенной организованной поддержки сообщества.
Права великого человека воспетая дискриминация неграждан данного государства, странный запах не составляет целую группу прав. Під правами громадянина розуміють, перш за все, можливість брати участь в управлінні суспільними та державними справами: право на обєднання в партії та громадські організації, право обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Право на социальное обеспечение также принадлежит в первую очередь гражданам государства.
Цілісність і взаємозвязок прав людини і громадянина виявляються в тому, що права громадянина є різновидом прав людини (їх називають політичними правами людини).
важно, чтобы права человека и общества были закреплены в едином нормативном акте.
Права людини і громадянина. Історія ідеї прав людини. Теорія ...
... результаті наукової систематизації прав людини в історичному огляді з'явилася теорія трьох поколінь прав людини. Перше покоління прав людини — невідчужувані особисті (громадянські) і ужувані особисті (громадянські) і політичні права. Це — право громадянина на свободу думки, ...
Характер взаимоотношений государства, в частности, является важным показателем состояния приостановки в целом, целей и перспектив ее развития. Без олицетворения разноплановых людей государства неразумно быть свидетелем удачливого отстранения и счастливца.
Питание прав и свобод людей и сообществ по важнейшей проблеме этого года внутренней и внешней политики мировых держав. Сама страна права в области защиты прав и свобод личности, практической реализации и этих критериев, по которым оценивается уровень демократического развития каждого государства и приостановки в целом.
Проблема прав людини — приналежність аж ніяк не тільки нашого часу. Це одна з вічних проблем, що супроводжують суспільство. Важность этого питания объясняется тем, что здоровье человека является одним из главных факторов его духовного развития, психического и физического благополучия.
Мета даної роботи — розглянути як створювалися та встановлювалися інститути права людини і громадянина під час усієї історії, які головні ознаки прав людини, а також розглянути становлення прав і свобод людини та громадянина на території України та іх закріплення у Конституції нашої держави.
Структура даної роботи складається з наступних розділів:
Вступ
Основна частина
Висновки
. Історія виникнення інституту прав і свобод людини і громадянина
Інститут прав людини та громадянина закріплює свободу народу і кожної людини від свавілля державної влади і є серцевиною конституційного ладу. Одни и те же права и свободы лиц общины, установленные нормами права, устанавливают юридический статус индивида в их единстве. В юридичній літературі цьому питанню приділяється значна увага. Будет интересно объяснить, что объем прав и свобод, как создать правовой статус в мировом смысле слова, заключается в том факте, что индивид подобен человеку или подобен великому человеку. [9., C.3-5]
Семья прав и свобод людей и сообщества должна проложить путь к идее естественного права, о которой много часов провозглашали в Древней Греции.
У середньовічній Англії протистояння короля із баронами і лицарями завершилося прийняттям у 1215 році Великої хартії вільностей, яка обмежувала абсолютну владу монарха і передусім його майнові права, закладала підвалини принципів відповідності провини і покарання, презумпції невинуватості, проголошувала право вільно пересуватися по території Англії, покидати країну та повертатись до неї тощо. [1., С.16-17]
О том, как защищать права и свободы людей, существовало множество юридических документов, промежуточных, таких как английская Петития о правах рок 1628 года и Билль о правах рок 1689 года. Декларація незалежності США від 4 липня 1776 року проголошувала, що всі люди створені рівними і всі вони наділені своїм Творцем невід’ємними правами, до яких належать життя, свобода і прагнення до щастя, і що уряди встановлюються для того, щоб забезпечити ці права, а влада виводиться зі згоди тих, ким вони управляють. Французька Декларація прав і свобод людини 1789 року проголошувала, що тільки невігластво і нехтування правами людини є єдиними причинами суспільних бід. Они робко подчеркивают естественный характер равных прав и свобод людей; они выражали как естественные, так и неизбежные права на свободу, власть, безопасность и решимость. После внесения поправок в первые 10 поправок к Конституции Соединенных Штатов я предложу законопроект о правах, правах и свободах отдельных лиц и сообществ для укрепления конституционной власти. [7]
Конвенція про захист прав людини та основних свобод” для України: європейська
... Це обумовлює існування наднаціональної системи захисту прав і свобод людини, однією з підсистем якої є дієвий правозахисний механізм передбачений Європейською Конвенцією про захист прав людини й основних свобод. Доречі, ця Конвенція – чи не єдиний міжнародний ...
Основная декларация прав и свобод народа, принятая Генеральной Ассамблеей Организации Объединенных Наций в 1948 году, основана на том факте, что сама жизнь находится у власти, так же как она у власти для всех людей, а также на основных и необоснованные права людей, основа свободы, справедливости и мира за его пределами. В 1966 году ООН приняла два провинциальных международных пакта об огромных политических правах, а также экономических, социальных и культурных правах, как и в случае с Декларацией об учреждении так называемой Хартии прав человека.[2., С.15]
Незадолго до руководства ООН по развитию рока было разобрано и принято более 50 деклараций и конвенций о питании и правах человека. Многие из этих документов приняты крупнейшими международными организациями: ЮНЕСКО, Международной организацией Организации. На шляху становлення сучасного інституту прав і свобод людини помітну роль відіграють Документи Конференцій з людського виміру загальноєвропейського процесу держав — учасниць НБСЄ, Заключний документ Гельсінської наради держав (1992 рік)і низка інших важливих документів. [11]
Україна ратифікувала основні міжнародні документи про права людини, і тому згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства.
Выдвинута на конституционном уровне в Конституцию Украины 1996 г включение в окремий раздил, специальные задания на тему: «Права, свободы и обязанности человека и общества». Стаття 3 Загальних положень Конституції України, які характеризуються підвищеними конституційними гарантіями, закріплює як вихідну засаду правової демократичної соціальної державності положення про те, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права и свободы народа и гаранты вины инициировать злобу и непосредственность власти украинского государства, а также утверждение и защиту прав и свобод народа, а также рассматривать Конституцию Украины как глава власти. Таким образом, не допускается внесение из Конституции Украины в нее изменений, так как распрямляется вонь о ликвидации прав и свобод человека и общества.[18., С.14-17]
С точки зрения времени и конкретно-исторических умов суждение о безмолвии прав и свобод человека и общества поднимается тремя поколениями.
Першим поколінням прав і свобод людини і громадянина є засновані на традиційних ліберальних цінностях права і свободи, які визначали межі втручання державної влади у сфери громадянського суспільства і особистого життя людей, відображали пафос буржуазних революцій XVII — XVIII століття — право на свободу думки, совісті і релігії, на рівність перед законом, на участь в управлінні державою, на недоторканність особи і т. ін.
Конституция Украины про права и свободы человека. Состояние правовой ...
... основного обеспечителя их реализации на практике. Состояние прав человека в Украине на сегодняшний день: Починаючи з серпня цього року стан з правами людини в Україні значно погіршився порівняльно з періодом 2005 ...
Еще одно поколение прав и свобод человека и общества связано с борьбой людей за улучшение своего социально-экономического поля и культурного уровня. В начале двадцатого века появляются новые идеи социальной реформы подвески с помощью улучшения прототипа класса подвески, изменения роста между жизнью и богатством. Для каждого в Нимеччине впервые введена единая система социального страхования, право на труд, социальное страхование в тяжелые времена, слишком мало для пожилых людей. Мысль о социальном похищении гигантов стала провинциальным центром приверженцев социалистических и социал-демократических политических тенденций, идей государства всеобщего благосостояния. У міжнародно-правових документах, і передусім у Загальній декларації прав людини та Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права, конституціях розвинених країн Європи та Америки соціально-економічні права набувають всебічного розвитку і дістають юридичне закріплення.
Третье поколение прав и свобод человека и общества сформировано Другой священной войной. До сих пор существуют такие права и свободы, особенность некоторых людей в том, что вонь окружена не индивидуумом, а коллективно: право на мир, безопасность для жизни и здоровья ребенка, право на социальную жизнь и экономическое развитие.[19., С.138-141].
Аналіз історичних етапів становлення та формування прав і свобод людини і громадянина дозволяє дати правову оцінку їх статусності в кожний окремо взятий історичний період і встановити причини нівелювання прав і свобод людини і громадянина на сучасному етапі розвитку суспільства.
Правовий статус людини і громадянина має глибокі історичні корені. Права і свободи людини та громадянина не існують ізольовано, самостійно, вони знаходяться в тісному зв`язку і взаємозалежності з багатьма правовими і соціальними інститутами, постійно дають про себе знати а нашому повсякденному житті і діяльності, спілкуванні з іншими людьми. Действительно, права и свободы людей и сообщества основаны на этой правовой основе, на которой они будут лояльны по отношению к людям сообщества, иметь уникальные конфликты, пытаться вернуть свое поведение в сознание и способность подвеска и мощность.
Найвагомішим кроком в формуванні та закріпленні основних прав і свобод людини було прийняття Загальної декларації прав людини, особливістю змісту якої стає обставина, що не дивлячись на невикористання терміну «верховенство права», з тексту документа вбачається, що цей принцип пронизує весь її зміст і свідчить про поважність, пріоритетність та непохильність інституту прав людини над суб`єктивізмом державної влади будь якої країни.
2. Основні права людини:поняття, ознаки та види
право свобода людина громадянин
Права народа — это тот абсолютный кордон, который не виноват в примирении ждненского государства.
П.Рабінович
Права и свободы людей и общества — это огромные способности человека, необходимые для развития и развития, поскольку они, как известно, не признаются, они могут быть необычными и равными для кожи, забывать обнародовать.[14., С.7-8]
Конституционное закрепление прав и свобод человека в провинциальных землях имеет свою специфику, обогащенную национальными традициями в развитии политической и правовой теории и практики. важно воспользоваться преимуществами великих конституций, чтобы отомстить особым подразделениям, в которых закреплены права и свободы и в которых надлежащим образом определены правила и свободы для регулирования основ организации и деятельности государственного аппарата.
Охрана прав и свобод человека и гражданина как принцип уголовного ...
... работы является всестороннее рассмотрение понятия и реализации принципа охраны прав и свобод человека и гражданина в уголовном судопроизводстве РФ Для реализации данной цели были поставлены следующие задачи: рассмотреть понятие принципа охраны прав и свобод человека и гражданина ... и защита прав и свобод потерпевших. // Российская юстиция, 2010, № 2. 33.Мельников В.Ю. Защита и охрана прав и
Конституція може надати лише рівні права, однакові юридичні (але не фактичні) можливості користуватися ними, а також установити рівні для всіх обов’язки. Звичайно, абсолютної рівності прав й обов’язків для всіх бути не може. Цена также должна быть зафиксирована на основных правах и обязанностях конституционного закона. Вони можуть бути неоднаковими для різних груп людей (як відзначалося, певні обмеження можливі для іноземців, конституції говорять про особливі права молоді, не всі громадяни мають виборчі права й т.д.), але в межах кожної групи осіб ці права й обов’язки повинні бути однакові для всіх її членів.
Характерною ознакою сучасного суспільства, диференційованого на соціальні групи з власними інтересами, є все більше ускладнення соціальних взаємин, що обумовлює актуалізацію проблематики упорядкування соціальних відносин за посередництвом права як найбільш універсального регулятора і відповідно правових засад організації соціального спілкування, які набувають рис специфічної правової реальності. Саме з позиції акцентування на особливій ролі права в життєдіяльності сучасного супільства, яке не може бути заміненим ніякими іншими нормативними регуляторами — мораллю, звичаями або ще чимось, можна найбільш адекватно та повно розглянути питання про права і свободи людини і громадянина.
Для таких умов он лишен права создавать свою собственную повседневную власть, например нарушать права, свободы и ограничения отдельных лиц и общества, поскольку нет других видов людей, которые могут иметь характерные юридические признаки. Права, свободи і обов’язки виражають правовий вимір існування особи в суспільстві, визначають і гарантують певну міру (норму) її свободи й відповідальності як учасника суспільних відносин, виступають складовими елементами юридичної форми буття людини у відносинах з іншими людьми, громадськими та політичними інститутами.
Ця норма має бути формально однаковою, оскільки не повинна залежати від інших характеристик — раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших уподобань тощо, але водночас має власний зміст — свободу, що визнається непересічним надбанням з огляду на проблеми гуманізації соціальних відносин, гармонійного розвитку як особистості, так і суспільства.
Лишенный основы в воспитании прав и свобод человека, человек общества может приступить к работе и практической функции правового и демократического социального государства, поскольку Конституция Украины признана главным организатором развития украинского государства. До далекого состояния конституционного института приостановления и положения Конституции Украины 1996 года судьба тех, кто является людьми, жизнью и здоровьем, чести и достоинством, отсутствием общения и безопасности, признана в Украине ценностью общественной.
Проблема свободы человека
... проблемы. Философское решение проблемы свободы и необходимости, их соотношения в деятельности и поведении личности имеет огромное практическое значение для оценки всех поступков людей. Обойти эту проблему не могут ни мораль, ни право, ...
Визнання і юридична захищеність прав і свобод людини і громадянина вважається головною ознакою правової державності, за якою правова державність істотно відрізняється від організації політичної влади, заснованої на будь-яких інших засадах, у тому числі — лише на законі, який може бути за умов авторитарного режиму і несправедливим.
Наряду с традиционными формами демократии, есть успех в передаче разведданных как одной из тех же форм правовой защиты прав и свобод людей и сообществ. Сама по себе, для хороших знаний, демократия развивается из своих исторических прототипов, становясь все более и более человечной.
Защита прав и свобод человека и общества является одним из важнейших принципов правового порядка, организации и функций основных государственных правовых институтов, органов государственной власти, монашеского самоуправления и служб государственной власти численность населения.
Поняття прав і свобод людини і громадянина, безпосередньо пов’язане з гуманістичною сутністю і спрямованістю теорії держави і права, всіх галузей юридичної науки, є одним із центральних її понять, яке концептуально визначає подальший зміст і понятійну структуру правознавства. Воно виступає як найважливіша системотворча ідея не тільки в процесі творення Конституції як акта установчої влади народу та основного закону країни, але і при конструюванні окремих законів, підзаконних нормативно-правових актів, які регламентують питання реалізації тих чи інших прав і свобод. .[19., С.133-134]
Ознаки прав і свобод людини і громадянина:
. Права человека — это совокупность юридических возможностей, необходимых для предотвращения дальнейшего развития людей. Права и свободы индивидов и общества оживят сферу автономного образования индивида, его жизнь в качестве члена отстранения.
. Права и свободы людей и сообществ признаются в певческом смысле природы. Права і свободи людини вважаються природними в тому розумінні, що організоване на правових засадах суспільство виходить із необхідності та доцільності визнання свободи людей і їх рівних можливостей такими, що не повинні залежати від будь-яких факторів і тому пов’язуються лише з фактом народження та існування людини.
. Права і свободи людини і громадянина є невід’ємними і невідчужуваними. Держава не дарує прав людині, а тому держава не може їх і відібрати. Государство, которое разрушит или перехватит права людей, может взять на себя ответственность за цену. Будь-яка угода, за якою людина відмовляється від свого права є недійсною.
. Права и свободы человека и общества необходимы для нормального развития и развития. Яскравим прикладом таких прав є закріплене ст. 11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права право кожного на достатній життєвий рівень для нього і його сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг та житло, право на покращення умов життя, а також зафіксоване в ст. 7 цього Пакту право кожного на справедливі і сприятливі умови праці, яке включає винагороду, що забезпечується як мінімум всім працівникам: справедливу зарплату; задовільне існування для них самих і їх сімей; умови роботи, що відповідають вимогам безпеки і гігієни.
Основні права, свободи та обов’язки людини і громадянина
... переважає у даний період; мета прав людини і відповідність цим правам засобів, використовуваних державою (реалізація, забезпечення та обмеження прав). Права людини і права громадянина є тісно взаємозалежними, однак не ... будь-якої іншої організації чи особи. 1. Сутність конституційних прав і свобод, їх класифікація Основні права людини — гарантована законом міра свободи (можливості) особи, яка ...
. Права людини зумовлюються досягненнями цивілізації. Уровень реальных знаний и защиты прав человека в государстве, который показывает уровень цивилизованности.
. Права людини — це ті можливості, які здатна обслужити наука і техніка.
Но не забывайте тех, кто не может быть однобоким и, казалось бы, защищать права людей: зловоние народной песни и огромные узы саспенса с государством и властью. Не може бути як обов’язків без прав, так і прав без обов’язків, оскільки будь-якому праву людини кореспондується обовязок іншої людини або держави вчинити конкретні дії чи утриматися від їх вчинення для забезпечення цього права (право на життя конкретної людини забезпечується обовязком всіх решта осіб утримуватися від дій, що завдають шкоду її життю).
Тому була створена така юридична конструкція, як правовий статус.
Правовий статус особи — це закріплені у відповідних джерелах права і гарантовані державою субєктивні права та юридичні обовязки особи.
Види правового статусу загальний, спеціальний та індивідуальний.
Загальний правовий статус складається з основних (конституційних) прав та обовязків громадянина. Вино характеризует родину и равные возможности для спокойных людей, великих людей этого государства.
Спеціальний правовий статус складається з особливих, своєрідних (додаткових) прав і обовязків певної групи субєктів, наприклад, студентів, пенсіонерів, військовослужбовців. Він характеризує „групові можливості людей.
Індивідуальний правовий статус складається з прав та обовязків окремої, персоніфікованої особи, які вона має на даний час.
Правовое требование к физическому лицу закреплено в правовых нормах необходимости певческого поведения.
Види субєктивних юридичних прав та обовязків: фізичні, особистісні, культурні, економічні, політичні.
3. Сучасне закріплення прав і свобод людини і громадянина в Конституції України
Призначення будь-якої соціальної системи (економічної, політичної, правової) полягає насамперед у регулюванні суспільних відносин і забезпеченні прав, свобод та законних інтересів особи. Це, зычайно, охватываю правовую систему Украины, так как у меня есть своя специальность и разные фотографии и знаки. На відміну від країн, де правові системи розвивалися поступово й еволюційно, в Україні відбулося стрімке формування національної правової системи як чинника регулювання правових процесів, засобу забезпечення демократії [12., С.4].
Загальна декларація прав людини та Конституція України: спільне ...
... Загальна декларація прав людини. 2. Конституція України. 3. Міжнародне приватне право, К.: Юрінком, 1997. 4. Посібник для Гельсінських комітетів, К.: Право, 1995. 5. Довідник з прав людини, К.: Право, ... пріоритету прав та свобод людини й громадянина, поділ державної влади на законодавчу, виконавчу й судову, демократична форма правління, соціальна справедливість тощо. Конституція України закріплює ...
Повага (або дотримання) прав і свобод людини служить приводом для затвердження найвищої цінності — особи в державі і суспільстві. Государство, действуя в рамках принятых им законов, предоставило огромным широкие возможности для реализации своих интересов и потребностей, реализации своих интересов и потребностей, реализации принципа «все дозволено, кроме закона». У демократичній правовій державі право обмежує державну владу і висуває особу людини, його статус і права на передній план [15.,С.96].
Конституцією України визначено головний принцип політики держави в галузі забезпечення прав людини і громадянина: «Людина, її життя і здоровя, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права и свободы людей и их гарантии начинают изменять и направлять власть государства. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обовязком держави» [5., СТ.3].
Один из центральных в теории и практике конституционного образования, один в рамках новых наук конституционного права, питания о способах обеспечения прав и свобод людей в основном законе. Самый важный конституционный институт, который стоит перед другими конституционными положениями. Не випадково, що він започатковує текст Конституції, відсуваючи на задній план загальні положення та принципи, характеристику конституційного устрою тощо. Я посмотрю на Мировую Конституцию — Основной Закон государства, который зафиксировал в самом последнем законодателе основные структурные и функциональные характеристики государства. Саме Конституція закріплює загальні положення, що стосуються права й свободи людини і громадянина, при чому в основі такого підходу є те, що усі люди народжуються вільними і вільні у своїй гідності і правах, а природні права і свободи людини є невідємними і становлять основу будь-яких інших прав і свобод особи, вони є не вичерпними.
Конституція закріплює принцип рівності конституційних прав і свобод громадян України незалежно від походження соціального і майнового стану, посади, статі, раси, національності, мови, релігії, політичних та інших переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Никто не виновен в користуваты переходах и паломниках, не установленных законом, и установление особых прав и свобод не виновно в нарушении прав и свобод этих лиц. Кожен имеет право на безопасность и национальную независимость.
Конституція України розподіляє права і свободи на дві групи. Одна з них — це так звані фундаментальні, абсолютні, невідємні права, які притаманні людині від народження. Такі права — не даровані державою, а дані їй самою природою. Среди прав — право на жизнь, отсутствие физического и морального контакта, особая свобода и безопасность, свобода совести, вираз и расширение мысли, а также ряд других прав и свобод, закрепленных в международных документах по правам человека. Особливе значення має право приватної власності як природне невідємне право людини, найважливіше джерело її існування, гарантія економічної, політичної та особистої свободи.
Конституційне право України (2)
... України і правового статусу людини й громадянина, територіальний устрій, систему державних органів і основні засади та принципи організації місцевого самоврядування в Україні [2, с.7]. До кваліфікаційних ознак конституційного права, ... суспільства, здійснення основних прав і свобод людини та громадянина, визначають систему органів державної влади тощо. Конституційне право - це багатопланова ...
Інша група — це права особи, які випливають із факту її правової належності до Української держави — громадянства. Це права на участь громадянина в управлінні справами суспільства й держави; інформацію тощо. Різновидом цієї групи є так звані соціалістичні права, даровані нам державою: право на працю, освіту, користування досягненнями культури тощо. Особливість їх полягає в тому, що це — квазіправа, тобто несправжні, декларативні права, які не мають часто-густо матеріального, організаційного та юридичного забезпечення.
Принципиальное значение имеет возможность увязать конституционные права с законом. Суть ситуации здесь заключается в том, что от выдвинутого угонщика потребуют соблюдения всех основных, основных прав и свобод людей в сообществе. Їм повинен бути забезпечений повний і безумовний захист всією судовою системою — від загального аж до Верховного Суду. Однак без обмежень обійтись практично неможливо. Є один цивілізований спосіб — все це робиться за допомогою так званих органічних законів, тобто законів надзвичайно близьких до Конституції, що приймаються в особливому порядку і виконують особливі функції. То же самое в таких законах может возникнуть вокруг обмена правами и свободами туш.
Из опыта отсталого демократического развития конституционных прав видно, что свобода недолговечна — в сфере права на демократию нет прямой консолидации народного контроля над государственной властью.
Але взагалі конституційні права та обовязки громадян є потенційно міцними захисниками прав та свобод особистості, документом свого часу, документом який відповідає в сфері прав і свобод міжнародно-правовим нормам.
При оперативном практическом применении всех этих конституционных принципов Украина может претендовать на важнейшее положение в социальной среде людей и сообщества в обществе.
Украина является участником практически всех конвенций ООН, широко распространенных в области прав человека. Однако связь с нынешними социальными и экономическими взглядами не учитывает низкие международные стандарты.
На сучасному етапі Україна не може задовольнити певні гарантії реалізації прав і свобод людини і громадянина, бо це підстава для:
визначення її законних, юридичних можливостей (свобод) у державі;
встановлення відповідності законодавства країни правам людини.
На сьогодні до обов’язків держави входить здійснення постійної створюючої діяльності, спрямованої на забезпечення громадян тими чи іншими благами, створення соціальних програм, що гарантують проголошені соціальні, економічні та культурні права. Реалізувати ці права набагато складніше, ніж права негативні. Безпосередній захист їх правовими засобами не можливий, тому що визначення конкретних соціальних виплат до завдання суду не входить. Здійснення позитивних прав потребує достатніх ресурсів держави. Їх конкретне наповнення безпосередньо залежить від національного доходу країни та її політичного режиму.
Вступ до Ради Європи та ратифікація низки Європейських конвенцій дозволили нашій державі інтегруватись у Європейську систему захисту прав людини. Для України стала обов’язковою юрисдикція Європейського суду з прав людини. Більш того, було прийнято Закон «Про виконання рішень Європейського суду з прав людини», який передбачив механізм виконання Україною ухвалених рішень.
Разом з тим, якщо проаналізувати законодавчий аспект утвердження міжнародних стандартів у сфері прав людини, то варто наголосити, що процес приведення національного законодавства у відповідність до міжнародних стандартів далекий до свого завершення.
В нашій державі ще не ухвалено низку законів, які повинні закріпити фундаментальні права людини та регламентувати їх забезпечення. Наприклад, право на свободу мирних зборів, передбачене статтею 20 Загальної декларації прав людини та закріплене статтею 39 Конституції України. Хоча норми Конституції України мають пряму дію, в рішенні Конституційного суду з цього питання зазначається, що визначення конкретних строків завчасного сповіщення з урахуванням особливостей форм мирних зібрань, їх масовості, місця, часу проведення є предметом законодавчого регулювання. У зв’язку з тим, що відповідного закону ще досі немає, організація мирних зборів регулюється, всупереч логіці і здоровому глузду, підзаконним нормативним актом колишнього СРСР, а саме Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР» від 28 липня 1988 року.
Сьогодні як ніколи актуальним є право на працю. Це право знайшло своє відображення у Загальній декларації прав людини (ст. 23) і Конституції України. Очевидно, що нікого не потрібно переконувати у важливості прийняття для захисту права громадян на працю Трудового кодексу України.
Основним напрямком діяльності держави є розробка і затвердження законом «Концепції правової політики України у сфері захисту прав людини». Цей документ має визначити пріоритети законодавчої діяльності у сфері прав людини та встановити етапи її здійснення. Це дозволить систематизувати законотворчий процес у цій царині та підпорядкувати діяльність законодавчої влади виконанню ключового конституційного принципу — «утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави».
4. Юридичні гарантії забезпечення прав людини і громадянина
Юридичні гарантії є специфічним правовим засобом забезпечення, реалізації, охорони та захисту прав людини та громадянина; першочергового значення вони набувають при практичній реалізації субєктивних прав громадянина. Тобто, юридичні гарантії — це передбачені законом спеціальні (специфічні) засоби практичного забезпечення прав та свобод людини і громадянина.
Конституція України створює широку юридичну основу для активізації діяльності по забезпеченню юридичних гарантій прав людини та громадянина.
Важливим напрямком розвитку та вдосконалення юридичних гарантій прав громадянина є встановлення збалансованості правових засобів у забезпеченні правомірної реалізації прав та свобод, а також посилення їх звязків із засобами охорони прав, їх поступовий розвиток. Іншими словами, закономірність посилення узгодженості та урівноваженості розвитку юридичних гарантій охоплює не тільки всю систему, але й складові її підсистеми засобів реалізації та охорони прав людини та громадянина.
Серед науковців та юристів-практиків іноді існує дещо звужений підхід до розуміння і вирішення проблеми юридичних гарантій прав людини. Під такими гарантіями, як правило, розуміються лише правові засоби їх охорони, що надто звужує дані поняття, їх система включає не тільки засоби, що спрямовані на охорону прав людини, а й засоби, за допомогою яких безпосередньо забезпечується їх реалізація на основі закону.
До юридичних засобів реалізації прав відносяться закріплені нормами межі прав та засоби конкретизації свобод і обовязків громадянина; юридичні факти, з якими повязана їх реалізація; процесуальні форми здійснення прав; засоби примусу та стимулювання (заохочення) правомірної реалізації прав і свобод.
Конституція України є гарантом прав громадянина, оскільки вона гарантує кожній людині широке коло політичних, соціальних та економічних прав і свобод. Зокрема, кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості та має обовязки перед суспільством, в якому забезпечується вільний розвиток особистості[5., СТ,23]. Отже, до юридичних гарантій прав та свобод людини і громадянина відносяться насамперед норми-принципи Конституції та інших законів, які містять гарантії або є гарантіями. Серед них важливу роль відіграють і процесуальні норми.
До юридичних гарантій слід віднести також юридичні обовязки та юридичну відповідальність. Під юридичною відповідальністю розуміється встановлений законодавством і забезпечений державою юридичний обовязок правопорушника зазнати (понести) позбавлення певних благ, цінностей, які йому належать (позбавлення волі або обмеження у правах, позбавлення прав на майно шляхом його конфіскації, стягнення штрафів та ін.).
Тобто це форма впливу на порушників, реакція держави на порушення правових норм, прав та свобод людини.
Правові обмеження як елемент (наслідок) юридичної відповідальності можна розглядати і як самостійний та ефективний засіб правового забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Адже шляхом застосування спеціальних нормативно-правових обмежень створюються умови, які спонукають конкретних осіб до неухильного виконання конституційних обовязків. Крім того, виконання юридичних обовязків може забезпечуватись шляхом заохочення, матеріального стимулювання тощо.
Як бачимо, юридичні гарантії складаються з різноманітних правових та організаційних механізмів (процедур), завдяки яким забезпечується соціально-правова захищеність особи, прав та свобод людини і громадянина.
Норми та положення Конституції про основні права, свободи та обовязки людини і громадянина, з моменту вступу їх в законну силу, є нормами прямої дії як безпосередньо діюче право вищої юридичної сили. На практичну реалізацію всіх цих та інших конституційних приписів і має бути спрямована діяльність державних органів та політичних організацій.
Переважна більшість конституційних норм про основні права та свободи людини і громадянина діють через систему галузевого законодавства, через закони, прийняті на основі Конституції. При цьому детальна нормативна конкретизація законодавства не є, за загальним правилом, показником або результатом недосконалості законів, а являє собою обєктивно притаманну правовому регулюванню якість. Під час конкретизації права відбувається перехід конституційної норми на менший рівень абстрактності, на інший логічний рівень. Внаслідок цього формується відносно нове, більш конкретне правило поведінки, яке відноситься до конституційної норми так, як конкретне відноситься до загального.
Закони, що приймаються з метою конкретизації конституційних прав і свобод не можуть обмежувати останні у їх змісті, а мають перебувати у повній відповідності зі змістом конституційних прав та свобод, методологічними принципами та цілями, відповідати міжнародно-правовим стандартам та інтересам суверенної України як держави правової і демократичної.
Застосування та дія конкретного закону є одночасно застосуванням (реалізацією) тієї конституційної норми, для реалізації якої прийнято цей закон. Тому порушення політичних, соціальних або економічних прав, закріплених у конкретному законі, є одночасно порушенням того конституційного права, яке ним конкретизоване. Людина і кожний громадянин мають бути впевнені у тому, що будь-яка конституційна норма, яка гарантує його права та свободи, діє безпосередньо і прямо, а конкретні закони сприймаються ним лише як додаткові засоби реалізації конституційної норми.
Принципово важливою в цьому відношенні є ст. 58 Конституції України, згідно з якою закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, окрім випадків, коли вони помякшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Це означає, що нові закони не мають обмежувати права людини та громадянина, погіршувати її становище.
Визначаючи місце та роль ряду інститутів демократії, прав, свобод та обовязків людини і громадянина, Конституція передбачає прийняття законів, у яких мають бути закріплені порядок та підстави здійснення прав і свобод людини у конкретних галузях громадських відносин.
Деякі статті Конституції України дають пряму вказівку законодавцю про встановлення законом певного порядку реалізації та забезпечення конституційних прав і свобод ( умови здійснення цього права визначаються законом, у встановленому законом порядку, відповідно до закону тощо).
Це означає, що деталі порядку використання конституційного права та свобод визначаються поточним законодавством і не обовязково, щоб він у всіх без винятку випадках переглядався.
Проте законодавець за відсутності додаткової гарантії забезпечення права людини, а також за наявності соціальної потреби може (і навіть зобовязаний) удосконалити встановлений чинним законодавством порядок реалізації того або іншого конституційного права чи свободи, може взагалі переглянути його. Підставою для цього є сам зміст Конституції України, потреба у наданні їй життєвої сили.
Наприклад, ст. 41 Конституції України надає кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Законодавець може (за наявності, звичайно, економічної чи соціальної потреби) вдосконалити порядок володіння, користування і розпорядження правом приватної власності, або навіть змінити його.
Конституцією закріплено право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення, або особисто звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобовязані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом термін (ст. 40).
Це змінює природу звернень, підвищує їх значення, встановлює і правові гарантії, які мають знайти свою конкретизацію у поточних законодавчих актах. Вдосконалення розгляду та вирішення звернень громадян може тривати.
Законодавче забезпечення прав та свобод громадян включає відповідно і вдосконалення процесуального порядку реалізації конституційних прав, свобод та обовязків, що конкретизуються у відповідних нормативно-правових актах. Скажімо, ст. 48 Конституції України закріплює право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сімї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Ці загальні положення мають бути конкретизовані у спеціальних законах, у яких мають бути закріплені ефективні юридичні права на достатній життєвий рівень, встановлені критерії та показники, за якими життєвий рівень людини може бути визнаний достатнім.
Ще складніше стоїть питання юридичного забезпечення права на працю, освіту, відпочинок, житло, соціальний захист. Один із шляхів вирішення даної проблеми полягає не тільки у прийнятті відповідних законів, але й у розбудові економіки, у підвищенні життєвого рівня людей.
Поява нових, раніше невідомих Україні конституційних прав, свобод і відповідних обовязків — закономірність і наслідок проголошення незалежності України. При цьому з необхідністю зростає значення права як регулятора суспільних відносин, учасниками яких виступають громадяни. В цьому звязку доцільним було б звести до мінімуму практику видання підзаконних, відомчих нормативних актів (положень, інструкцій, статутів), які б встановлювали або обмежували обсяг користування конституційними правами та свободами. Подібні акти, хоч і реєструються у Міністерстві юстиції України (а інколи і не реєструються), не завжди відповідають закону в силу субєктивних обставин та відомчих інтересів, а то і на шкоду правам та інтересам громадян. З цією метою є доцільним здійснення ревізії та перегляду саме відомчих нормативних актів у відповідності з вимогами Конституції та законодавства України.
Розвиток юридичних гарантій реалізації прав людини та громадянина поєднується з аналогічним процесом у галузі юридичних гарантій охорони їх прав та свобод. Звідси актуалізується проблема посилення звязків і узгодженості різноманітних правових засобів та вдосконалення всіх видів юридичних гарантій охорони прав людини [6., С.116-125].
Державні органи, громадські організації, посадові особи у межах, встановлених законом, мають займатися виявленням фактів порушень прав та свобод людини, вживати заходів до захисту порушених прав та свобод, усунення цих порушень, застосовувати в межах своєї компетенції засоби впливу до винних або притягати їх до відповідальності. Причому нині дуже актуальним є питання попередження зловживань службовим положенням посадовими особами, обмеження свавілля чиновників. Існуючий порядок розгляду скарг на незаконні дії посадових осіб не завжди забезпечує обєктивне вирішення звернень громадян.
Конституція України піднесла на якісно новий рівень систему юридичних гарантій охорони прав і свобод громадян. На сторожі конституційних прав та свобод громадян України стоїть суд. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом, — сказано у ст. 55 Конституції України. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а після використання всіх національних засобів правового захисту — аж до відповідних міжнародних судових установ чи до міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань; звертатися за захистом до суду та інших державних органів.
Складніше буде реалізовувати попереднє положення даної статті щодо реалізації права звертатися до відповідних міжнародних судових установ чи до міжнародних організацій. Адже захистити свої права і свободи таким чином буде не під силу багатьом громадянам навіть за матеріально-економічних обставин. Дане положення потребує додаткових пояснень і деталізації шляхом офіційного тлумачення та прийняття відповідних нормативно-правових актів. Правосуддя, як відомо, засноване на принципах рівності громадян перед законом та судом, гласності та безпосередності. Тому право на судовий захист є якісно вищою юридичною гарантією прав і свобод людини і громадянина.
Нормою прямої дії є зміст ст. 61 Конституції України, за якою ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Конкретизація та зміцнення процесуальних гарантій, конституційних та конкретизуючи їх галузевих прав, свобод та обовязків — одна із характерних особливостей Конституції України, розвитку юридичних гарантій їх реалізації. Конституція гарантує широке коло процесуальних прав і свобод конкретної людини. Особливо це стосується тих прав людини та громадянина, реалізація яких повязана з обмеженням свободи, з інтересами людини, її близьких та родичів.
Зокрема, відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобовязаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. У разі скасування вироку суду, як неправосудного, держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдяки безпідставним засудженням.
Суттєвою і принципово новою юридичною гарантією прав та свобод людини є передбачене ст. 63 Конституції України право особи відмовитись давати показання або пояснення щодо себе, членів сімї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист. Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, що визначені законом і встановлені вироком суду.
Конституція України закріпила право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56).
Головне полягає у тому, щоб Конституція стала основним законом прямої дії, щоб створені нею юридичні передумови справді відбулися, а гарантований нею демократичний порядок захисту прав та свобод не зазнав вихолощення у повсякденному житті.
Спеціального аналізу заслуговує організаційна діяльність державних органів, громадських організацій у забезпеченні, реалізації та охороні прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина. В юридичній літературі дане питання розглядається, однак в цілому воно досліджено недостатньо.
Частково це пояснюється тим, що правова система України перебуває в стані глибокої кризи.
Організаційна діяльність компетентних державних органів та громадських організацій по забезпеченню реалізації вимог правових норм входить до складу юридичних гарантій прав і свобод людини та громадянина; має спеціальну організаційну діяльність державних органів та громадських організацій, спрямовану на максимально повне забезпечення і реалізацію загальних та спеціальних гарантій прав і свобод людини та громадянина.
Навіть за наявності прогресивної і добре відлагодженої правової системи, системи прав і свобод людини реалізації їх може і не відбутися, якщо державними органами, посадовими особам та громадськими організаціями не здійснюватиметься спеціальна організаційна робота по забезпеченню прав та свобод людини і громадянина. Це загальна умова реальності прав та свобод людини і громадянина, всієї системи їх гарантій.
У демократичному, правовому суспільстві значення організаційних гарантій у реалізації прав та свобод громадянина підвищується, подальшого розвитку набувають їх форми та методи. Нині за новою Конституцією України широке коло державних органів, посадових осіб та громадських організацій зобовязані забезпечувати реалізацію прав людини та громадянина. Зокрема, парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ст. 101).
В Україні діє близько 20 неурядових організацій, діяльність яких повязана з правами людини. Серед них — Український центр людини, Україно-Американське бюро захисту людини, Всеукраїнський комітет охорони прав людини, Українська секція міжнародного товариства прав людини та інші. Діяльність цих організацій надзвичайно важлива для забезпечення гарантій прав людини: вони здійснюють правову просвіту, здійснюють експертизу чинного законодавства України на предмет його відповідності міжнародним стандартам з прав людини, готують освітні програми з прав людини для різних спеціальних і професійних груп.
Конституція покликана гарантувати, а не декларувати згадані вище права людини. Значна кількість прав викликана приведенням національного законодавства у відповідність з міжнародними пактами про права людини.
Названі права — нові для українського конституційного законодавства, проте є звичайними для світової практики. Україна зобовязалась дотримуватись названих прав відповідно до Міжнародних пактів про права людини, Віденських і Паризьких підсумкових документів.
ВИСНОВКИ
Таким чином, основні права і свободи людини і громадянина — це невід’ємні права і свободи, які належать особі від народження, є основою правового статусу, закріплені в конституції держави і мають найвищий юридичний захист. Найважливіші та найскладніші взаємовідносини між людьми і взаємозв’язки між державою та індивідом регламентуються в юридичній формі шляхом формулювання саме прав, свобод і обов’язків, які утворюють у своїй єдності основи правового статусу індивіда, що є однією з найважливіших не тільки правових, а й політичних категорій. Найістотнішими ознаками прав і свобод людини і громадянина є: природність, невідємність від особи, рівність, соціальна обґрунтованість, відповідність міжнародним стандартам, гарантованість державою. Історичний розвиток концепції прав і свобод людини включає в себе три покоління: негативних, позитивних та колективних прав.
Проблема забезпечення прав i свобод особи, надання їм реального характеру належить не лише до розряду практичних. В сучасних умовах побудови правової держави i розвитку громадянського суспільства важливим є створення цiлiсної наукової концепцiї забезпечення прав i свобод особи, яка включатиме широке коло теоретичних положень стосовно поняття сутi i змісту забезпечення прав i свобод, структури i механiзму його функціонування. У забезпеченні конституційних прав і свобод велику роль відіграють органи місцевого самоврядування.
Дійсне «середовище проживання» для прав людини є можливим при демократії, демократичній правовій державі. Демократія, правова держава та права людини є невіддільними одне від одного. Правова держава — гарантія реальності прав людини у плані її захисту від порушень з боку апарату влади, а права людини — головна умова та ознака демократії, гуманістичний, людський вимір правової державності.
З рухом часу все більшу увагу суспільство приділяє розвитку такої важливої галузі як Конституційне право, але зокрема суспільство цікавить правовий стан людини у суспільстві та державі. Постає постійно актуальне запитання: „ Людина для держави, або Держава для людини?
Колись видатний державний діяч Сполучених Штатів Америки проголосив відомий вислів: „ Не питайте, що держава може зробити для Вас, але задумайтесь, чи можете Ви щось зробити для держави…
Насправді, кожен з нас є часткою держави, кожен покладає свої сили для побудови такої держави, про яку мріємо. Але неможливо будувати без конкретних правил побудови.
На мою думку, такими правилами і є Конституція держави — її основний закон, та визнані Світовим суспільством пакти та договори, що певною мірою регулюють всі важливі галузі суспільних відносин. А Конституційні права, свободи та обов`язки громадянина та людини несумлінно можна зарахувати як найважливіша частина Конституційного права.
З кожним днем росте кількість правозахисних організацій, як у межах держави так і у Світовому масштабі. Відомі політичні діячи намагаються якомога більше часу приділяти питанню захисту прав людини. А про що ще повинні піклуватись політики? Звісно, про те щоб мати таки своїх виборців.
Але від політики до теорії. Навіть теорія держави та права наголошує, що неможливо збудувати правової держави у суспільстві з розвиненим правовим нігілізмом. А повагу до законів у суспільства може спровокувати тільки турбота цих самих законів про людину та громадянина.
Список використаної літератури
1.Алексеев С. С., и др. Теория государства и права. М., 1998.-с.155.
2.Загальна декларація прав людини (ООН, 1948 р.).
— К., 1996. — 24 с.
3.Загальноукраїнська декларація основних прав і свобод людини та
громадянина. Проект // Віче. — 1993. — № 7.
4.Колодій А. М. Принципи права України / А. М. Колодій. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — 208 с.
5.Конституція України від 28 червня 1996 р. — К., 1996.
6.Конституційне право України: Підручник / За ред.. Ю.М. Тодики, В.С. Журавського. — К.: Ін Юре, 2002. — 544с
7.Конституционное (государственное) право зарубежных стран [Текст] : учебн. для студ. юрид. вузов и факультетов. — в 4-х томах. Том 3 / Отв. ред. Б.А. Страшун. — М. : БЕК, 1997. — 764 с.
8.Копєйчиков В.В«Правознавство: навч. пос.».-К.:«Юрінком Інтер», 2004. — 480c.
9.Кушніренко О.Г., Слинько Т.М. Права і свободи людини та громадянина:Навчальний посібник / О.Г. Кушніренко , Т.М. Слинько. — Х.:Факт, 2001.- 440 с.
10.Лисенкова С.Л.«Теорія держави і права: підручник»- К.:«Юрінком Інтер», 2005 — 448 с.
11.Международная защита прав и свобод человека: сб. документов.- М. : Юрид.лит.,1993
12.Оніщенко Н. М. Соціальний вимір правової системи: реалії та перспективи / Н. М. Оніщенко, Н. М. Пархоменко; Під. ред. Ю. С. Шемшученка. — К.: Юридична думка, 2011. — 176 с.
13.Погорілко В.Ф. Конституційне право України: Навч. Видання. — Київ. — Наукова думка, 2003. — С. 733.
14.Рабінович П.М. «Основи загальної теорії права та держави: навч. пос. — 6-е вид». — X.: «Консум», 2001. — 160 с.
15.Розенфельд Ю.Н. // Права Людини і правова держава., За ред. Проф. М.І. Панова.- Харків: Нац. Юрид. Академ.України., 1998. -120 с.
.Селіванов В. Приватно-правові засади концепції державної політики захисту прав і свобод людини в Україні Право України 1997 № 10, № 11
.Скакун.О.Ф. «Теорія держави і права (Енциклопедичний курс) : підручник» ─Х.:«Еспада», 2006 . ─ 776 с
.Хальота А. Класифікація конституційних особистих прав і свобод людини і громадянина // Вісн. Акад. правових наук України. — 2001. — №8.
.Цвік М.В. «Загальна теорія держави і права»-Х.:«Право», 2002. — 432с.
