Філософія досліджує ту реальність, яка прерогатива природних соціальних і гуманітарних наук. Це область граничних підстав буття світу, що несе у собі здібності виявити найбільш загальні закони розвитку світу і прийняти до уваги їхня цілющість у процесі людської діяльності.
Філософія перебирає працю побудови картини світу процес формування відповідної парадигми (>космоцентризма,теоцентризма, антропоцентризму,панрационализма, ірраціоналізму).
У цьому філософія може допускати окремі похибки, зумовлені, зазвичай, історичністю конкретної епохи.
Але вона майже така сама мудрості, що полягає в тому, щоб усе знати, суть у тому, щоб усвідомити найголовніше, те, без розуміння чого людство не може вести цілком осмислене існування, приречене напризволяще випадку і пристрастей.
Філософія права як міждисциплінарна область знання об’єднує зусилля юриспруденції і філософії. Вона має власну історію, витоки якої укладаються у VI столітті до Р.Х.. За 2,5 тисячі років у її долі позначилися все потрясіння і катаклізми, які випали частку світової цивілізації. Вона пережила свої підйоми і свої згасання. Драматично складалася для філософії права обстановка за умов тоталітарних режимів. Їм потрібен філософія, ні право, ні філософія права у її щирому призначення.
Сьогодні Філософія Права переживає свій ренесанс.
- По-перше , сучасна ситуація у світі свідчить про зростання відповідальності як за колективні, і індивідуальні вчинки. Звідси підвищений інтерес до прикордонним проблемам правничий та моралі.
- По-друге , людство досі у умовах постмодерну, коли актуалізувалися проблема зміни системи ціннісних координат;
- здійснено перегляд ідеї свободи людини. Буття людини стає дедалі відповідальним, його свобода проектується через призму права. Право стає стрижнем практичної філософії.
- По-третє , право потребує філософської рефлексії, яка передбачає розгляд питань:
- сутність вільної волі, його межі і його наслідки;
- співвідношення добра і зла;
- необхідність «іншого» для прояви волі;
- умови людського суспільства.
Філософський інтерес права проявляється тоді, як його відбулось коли у формі законодавства, так хоча в формі звичаю. Проведені право вимагає своєї легітимації чи інакше кажучи теоретичного і практичного виправдання.
Вчення Гегеля про державу та право
... концепції про закони суспільного розвитку, громадянське суспільство, національну державу, націю, право тощо. Гегелева філософія дуже складна, і ... філософія - просте уявлення про розум; про те, що розум панує над світом; про те, що світова історія, отже, є розумним процесом. Розум - це безконечна сила, його ... він зовсім з'ясувався. Свідома «мудрість» цього світу, в якому ми живемо, є рефлексом, ...
Теоретична легітимація повинна обгрунтувати, що конкретне право невипадково, а необхідно. У разі античності і середньовіччя таку легітимацію могли здійснити, лише два інституту: релігія і філософія.
Якщо релігія освячує звичаї, традиції як передумову становлення права, то філософія намагається з відповіддю: «чи справді сутність людини вимагає права? Чи можливо існування й розвиток людини без насильницького нормування її волі?
І це сенсі філософія права виступає як інструментом ідентифікації права, а й засобом ідентифікації людини, бо право заявляє себе як головний чинник становлення й вияву сутності людини – її волі.
Отже, Філософія Права легітимізує право, відповідаючи питанням, – навіщо він?
З появою науки на право («теорії права») на філософію права покладається додаткова завдання критичного і методологічного характеру. Це визначається предметом філософії права. Тим, що вона досліджує граничні підстави правовим полем, отже, забезпечує можливість співвідношення загального користування та одиничного у пошуках вичленування особливого, специфічного.
Ігнорування філософії права за умов тоталітарного режиму призвела до того, що у праві оселився емпіризм – шлях спроб і помилок, база для позитивізму.
Позитивізм відкинув проблему онтологічних підстав права, замінивши їхконвенционализмом. Для позитивізму й не існує проблеми справедливості права, оскільки він дотримується становища, що «законодавець завжди правий», а суб’єктом права виступає не індивід, а інституція президентської влади. Позитивізм виключає й необхідність ціннісного підходу, бо аксіологічна інтерпретація права – то це вже область метафізики.
Панування позитивізму призводить до того, що відсотковий вміст права підміняється формою, сутність – явищем; закономірність його здійснення –конвенциональностью. І шляху цієї інверсії може лише Філософія права. І, насамкінець, звернення до Філософії права подвійно актуально, коли у суспільстві затяжного перехідного періоду (а таким є наша дійсність) руйнується одне правового поля і формується інше. Отже, мета Філософії права у тому, щоб розкритионтологические підстави права, продемонструвати справжню суть і визначити її значення у житті, який живе за звичкою й під знаком страху чи з переконання й під знаком совісті.
2. Методологія філософії права
філософія право мораль герменевтика
Право об’єктивно тяжіє доправопониманию. Інакше воно мало б абстрактний характер. Право замовляє свій метод. Це метод герменевтики, яка заявляє про здатність осягати суще і належне. Витоки методу герменевтики йдуть у німецький романтизм епохи Просвітництва, де зусиллями Ф.Шлейермахера, та У.Дильтея склався особливий метод розуміння «що є що» через розтин сенсу. Просте розуміння загрожує небезпекою виявитися заручником однієї з ідолів (привидів) свідомості (Див.: концепцію Ф.Бекона про ідолах свідомості — «роду», «печери», «ринку» і «театру»).
Герменевтика як засіб філософії права уточнює, за яких умов можливо розуміння людиною сущого і належного. Розуміння активно. Вирішення проблеми знання з системі гносеологічного відносини «суб’єкта об’єкта», суб’єкт привносить у почуттєво сприймається уявлення чирационально-логический образ свої акценти з намірів, обумовлених своїм колишнім досвідом, формує значеннєву бік своє ставлення до об’єкту.
Конституційне право України, як галузь права
... правового регулювання — найбільш суттєві підстави поділу системи права на галузі права. Кожна галузь права, в тому числі конституційне право України, об’єднує такі правові норми, які врегульовують ... метод. Застосовуючи вказані методи правового регулювання, конституційне право України гарантує народовладдя, основні права і свободи людини і громадянина, демократичний розвиток держави і суспільства, ...
Особливо активно використовується герменевтика присоотнесении мовних висловів норм права із вмістом конкретних юридичних колізій, коли смислові норми і правовідносини неоднозначні. Є норма «не вбий», а є вбивством зі пом’якшуючими обставинами. Ситуація схожа на рибацьку мережу, при користуванні якої діри щонайменше важливі ніж міцність осередків.
>Герменевтике як методу розуміння правової реальності передували метафізичний і соціологічний методи. У класичної традиції, починаючи з Платона, обидва методу демонстрували свої можливості у режимі нерозривного єдності.
в Новий час забезпечило поділ єдиного методу пізнання на два самостійних. У ХІХ в. Про.Конт, у своїй філософії позитивізму, звільнив соціальне знання від метафізики.
Соціологічне метод, очищений від метафізики заявив про своє розсудливості і прагматичності, пронизаної духом «>фактопоклонства».
Правові факти розглядалися тільки у площині соціальної детермінації за такою схемою:
- певні причини ведуть до появи певних правових фактів;
- факти породжують нову генерацію соціальних побудов тощо.
Теоретично все досить просто, бо невідоме пояснюється через відоме. На все набагато складніше. Залишається відкритим питання, чому люди поводяться неоднаково тільки в і тієї ж соціальних умовах; чому за будь-яким злочином висвічується як соціологія, а й метафізика.
Одне з перших, хто звернув увагу цього увагу, бувФ.М. Достоєвський. У «Братах Карамазових» Іван Карамазов виступає у трьох іпостасях: соціолог, літератор,метафизик.
Як соціолог, він любить збирати деякі «>фактики», використовуючи як джерело свідчення самовидців, судові звіти, газети й таке інше. У його колекції фактів три (!) розділу – факти азіатського походження, свідоцтва європейського походження і факти вітчизняні.
І всі (факти) говорять про жорстокості людини, переважали розумні межі. ІФ.М. Достоєвський через свого героя робить висновки:
- цивілізація неспроможна приборкати агресивність і лють людини;
- факти охоче відповідають питання «що», «де» і «коли», але залишають відкритими питання «чому» і «навіщо»?
Другий висновок – це не є висновок соціолога, а міркування метафізика над питанням «чому землі дуже багато зла, злочинів, страждань і чому люди терзають одне одного»?
Вчорашній випускник університету відважно рухається до сфери «вічних питань». Його думку мучиться проблемою сумісності мудрості першоджерела і безсенсових злодіянь людей. І тутметафизик стає літератором. І. Карамазов задається ще однією питанням: «Якщо людей недороблені істоти, то, отже, свобода не у змозі»? – І це питання явно претендує вже в соціальне вимір.
Соціальні факти, що існують ніби власними силами, виявляються включеними в особисту картину світу, а знання про людину взагалі стає знанням себе, про своє «я». Формується механізмсаморецензирования щодо «Я Я», «Я інші», «Я світ». Формується здатність як дивитися світ, а й вбачати його сутність.
Цивільне право в системі права України, його взаємодія з іншими галузями права
... правом; охарактеризувати метод, тобто прийоми і засоби, за допомогою яких відносини регулюються цивільним правом; охарактеризувати цивільне право в системі права України та дослідити його взаємодію як права приватного з публічним правом, такими його ... спільних ознак дає підстави для формування галузі права. Питання про предмет цивільного права є найбільш дискусійним. У дожовтневий період ...
З усього сказаного напрошується висновок у тому, що методологія Філософії права повинна реабілітувати метафізику й удосконалювати соціологію права, доповнивши творчий тандем герменевтикою. Це дозволить вивести методологію філософії права на нова якість, що забезпечить здатність долати витрати юридичного позитивізму. Правові факти потребують тільки й й не так в поясненні, як у розумінні їх суті й сенсу.
