У кожній державі центральним правовим інститутом є інститут власності. Його регламентація визначає характер регулювання інших інститутів цивільного права. Серед численних нормативних актів в Україні щодо питань власності важливе місце займають Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. та Цивільний кодекс України (розділ 11).
Радикальні економічні і політичні перетворення в суверенній й незалежній Україні мають на меті побудувати нову модель господарської системи. Її фундамент складають різноманітні форми власності відповідних суб’єктів, їхні рівноправність й змагальність. Над-звичайно важливим елементом нового господарського механізму є ринок, який винен у поєднанні із державним регулюванням в активний інструмент, що сприяв бі ефективній діяльності учасників суспільного виробництва. Серед основоположних нормативних актів, котрі складатимуть основу нової господарської системи, вирішальне значення належить цивільно-правовим законам, що передбачають нову систему видів й форм власності. котра відображає плюралізм відносин власності.
2. Загальне поняття власності й права власності
Існування людини забезпечується головним чином зав-дяки суспільному виробництву, в процесі якого створю-ються необхідні для неї матеріальні блага (за винятком благ, безпосередньо створених природою).
Звичайно ж функціонування такого виробництва неможливе без повної взаємодії людей. Тобто зазаради досягнення тихий чи інших цілей суспільного виробництва й задоволення таким чином своїх потреб смердоті змушені вступати у відповідні взаємовідносини (суспільні відносини) між собою, котрі набувають насамперед виробничого забарвлення.
привласнює результати власної роботи.
У найбільш узагальненій формі власність можна визначити як відносини між людьми із приводу привласнення матеріальних благ та встановлення влади з них, приналежності їхні конкретній особі. Саме ці відносини є рушійною силою суспільного виробництва, є його сутністю. А, щоб було б що привласнювати необхідно насамперед належним чином підготувати предмети природи, створити нові матеріальні блага. Така діяльність людини стає ефективною й набуває для неї адекватної значимості лише в умовах певної самоорганізації суспільства. Для ізольованого індивіда привласнення такого бути не має, оскільки він позбавлений як можливості то й необхідності вступати у відносини із іншими індивідами йому подібними. Отже, поза сумнівами твердження: власність можлива лише в людському суспільстві, яку доти ж знаходиться на певному ступені свого розвитку. Про досягнення суспільством такого ступеня може свідчити здатність людей вступати у виробничий процес із метою привласнювати засоби виробництва, продукти роботи та задовольняти свої потреби в кінцевому результаті. Тому не можна не погодитись із основоположниками марксизму-ленінізму втому, що «всяке виробництво є привласнення індивідом предметів природи у межах певної форми суспільства й через неї»’.
Право державної власності
... державної власності і те, що і сукупність зазначених правових норм, інститут права державної власності охоплює як норми громадянського права, а й норми інших правових галузей, також регулюючих аналізовані відносини: ... інститутами, суспільні відносини людей процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ. Отже, право власності, як інститут будь-який системи права, у тому ...
У своїй історії, як загальновідомо, сус-пільство пройшло кілька ступенів розвитку розподілу роботи: первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний й соціалістичний типи виробничих відносин. Кожному із перерахованих типів виробничих відносин відповідає відповідна форма власності: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична й соціалістична.
правового регулювання,
Важливо, що сус-пільство не обмежується правовим закріпленням засобів виробництва й продуктів роботи за конкретними особами чи їхні колективами. Відносини власності одержу-ють також, що не менш важливо, необхідну регламентацію й примусовий захист. У такому разі врегульовані правовими нормами економічні відносини власності набувають ознак якісно нових відносин — відносин права власності.
Безперечно, що відносини права власності є похідними відносно економічних відносин власності, котрі є складовою частиною виробничих відносин. Саме власність є умовою функціонування організованого виробництва в межах загального комплексу виробничих відносин, а відтак й їхні головною складовою частиною. Роль економічних відносин власності полягає у закріпленні стану приналежності матеріальних благ індивідам, віддзеркалюючи статичний момент того чи іншого способу суспільного виробництва.
У юридичній науці радянського періоду на базі марксистських положень про власність сформувалася в цілому правильна уява про статичний характер економічних відносин власності. Так, це запитання особливо грунтовно дослідив С. Братусь. Він відзначив, що власність як стан привласненості матеріальних благ відтворює статичні моменти, котрі характеризують даний спосіб виробництва, й що вона віддзеркалює виробництво не як процес, не як динаміку відносин, а як «момент статичний, як результат процесу розподілу» засобів виробництва’. У радянській юридичній літературі така думка стала панівною’, а також здобула підтримку в Україні в умовах переходу до ринкової економіки’.
У ході привласнення сус-пільство обертає на свій користь багатства природи, створює нові матеріальні блага. Однак цого недостатньо для існування членів суспільства, оскільки смердоті повинні одержати для вчасних потреб ці матеріальні блага. Тому не менш важливою є завіршувальна стадія привласнення — розподіл матеріальних благ між членами суспільства. Власність обумовлює необхідність суспільного роз-витку, виробництва. Водночас без виробництва неможливе існування власності, оскільки не можна привласнити ті, чого не існує. Привласнення не є самоціллю суспільства. У кінцевому випадку здобуті чи створені матеріальні блага використовуються для відновлення процесу виробництва та безпосередньо споживаються членами суспільства. Отже, економічні відносини власності включають наступні визначальні стадії їхнього реалізації:
Поняття права приватної власності громадян. — Право — ...
... власника, порядок і форми їх реаліза-ції стосовно різних об'єктів; засоби і способи правової охорони відносин власності тощо. Сукупність зазначених правових норм, що регулюють відно-сини власності, становить право власності ... користування і розпо-рядження майном. Володіння - це закріплення матеріальних благ за конкретними власниками - індивідами і колективами, фактичне утримання речі у сфері ...
- а) заволодіння багатствами природи та створення нових матеріальних благ;
- б) розподіл матеріальних благ між членами суспільства та їхнього колективами;
— в) виробниче та особисте споживання матеріальних благ. Зазначені стадії економічних відносин здійснюються безпосередньо учасниками (суб’єктами) цих відносин, котрі мають бути наділені для цого відповідними повноваженнями, а саме — повноваженнями «господаря» (власника).
Таким чином, господарю надається можливість панувати над належними йому промовами. Однак таке «панування» над промовами може бути ефективним лише тоді, коли воно та закріплюється певними правилами (правовими нормами), обов’язковими для всіх індивідів суспільства, як власників то й невласників.
вольової поведінки
права власності,
об’єктивному
До інституту права власності мають відноситися тих норми, котрі:
- а) встановлюють приналежність матеріальних благ власнику;
- б) встановлюють підстави та умови виникнення у суб’єктів права власності;
- в) визначають обсяг повноважень власника по володінню, користуванню та розпорядженню матеріальними благами;
- р) встановлюють підстави та умови припинення права власності на приналежні суб’єкту матеріальні блага;
- буд) встановлюють правові засоби захисту (охорони) прав власника.
Вищенаведені критерії дають можливість виявити в різних галузях законодавства тих норми, котрі мають бути віднесені до інституту права власності. Безумовно переважна їхнього частина є цивільноправовими.
Право власності в суб’єктивному значенні — це передбачене й гарантоване законом право конкретного суб’єкта-власника (громадянина, колективного утворення, держави) здійснювати володіння, користування, розпорядження та інші можливі правомочності щодо належного йому майна на свій розсуд й із будь-якою метою, якщо інше не передбачене законом. Таким чином, суб’єктивне право власності, як й будь-яке інше суб’єктивне право, означає міру можливої поведінки уповноваженої особини (власника) щодо належного їй май-на. Повноваження власника є динамічною категорією, залежною від суспільного ладу, державного улаштую, загального рівня людської цивілізації та інших чинників. Розвиток світової цивілізації засвідчує, що лише у високорозвинених (економічно та інтелектуально) країнах, в які утверджуються демократичні інститути та пріоритет людських цінностей, досягається оптимальний обсяг правомочностей власника та створюються рівні правові можливості співіснування різних форм власності.
абсолютний характер .
Суб’єктивне право власності — це не абстракція. Воно характеризується своїм конкретним наповнювальним змістом. Загально прийнято, що його зміст становлять правомочності власника: володіння, користування та розпорядження належним йому майном. Перераховані правомочності були сформульовані протягом багатовікового формування правової системи й здобули серед юристів назву «тріади». У правовій науці, однак, немає єдності щодо авторства такої «тріади». Довгий годину вона вважалася дітищем римського приватного права. Ця думка був піддана сумніву деякими вченими, зокрема Є.О.Сухановим, який відзначив, що в римському приватного праві були закріплені дві правомочності (володіння, користування) як самостійні речові права, а третя (розпорядження) стала середньовіковим «винаходом» коментаторів. Такі сумніви, однак, безпідставні, оскільки дослідниками доведено достатньо доказів про існування знаменитої тріади в римському приватного праві’.
Право приватної власності за законодавством України
... володіння, користування та розпорядження майном. Правомочності по володінню, користуванню та розпорядженню майном виникають у власника одночасно з виникненням права власності, причому характерно що ціла сукупність цих правомочностей права власності ... право на річ, після суду може вимагати визнання свого права і видачі речі (ст. 316 ЦК України). Право власності ... матеріальної основи господарської ...
У Росії «тріада» був запропонована М.М.Сперанським й вперше знайшла своє відображення в 1832 р. в с.420 т.Х ч.І Зводу законів Ро-сійської імперії. У цивільному законодавстві радянського періоду «тріада» правомочностей також був без-посередньо законодавчо закріплена. Знайшла вон своє відображення й в законодавстві незалежної України, зокрема, в Законі України «Про власність» 1 . Зазначені правомочності в тій чи іншій інтерпретації містяться в законодавстві більшості країн.
Перерахованими правомочностями не вичерпується зміст суб’єктивних прав власника. У юридичній літературі називаються і інші його повноваження, наприклад, декларація про власну господарську діяльність. А.М.Оноре виявив в англосаксонському праві одинадцять елементів правомочностей власника (зокрема, право володіння; право користування; право управління; декларація про дохід; декларація про відчуження; декларація про безпечу).
За підрахунками вчених використання зазначених автором елементів в різних співвідношеннях здатне дати до
