Джерела адміністративного права. Види адміністративних стягнень

Контрольная работа

1. Джерела адміністративного права

В юридичній літературі під джерелом адміністративного права розуміють зовнішню форму виразу його норм. Відомо, що за своїм змістом адміністративно-правова норма відрізняється від норм інших галузей права тим, що регулює відносини управлінського характеру. Нормами адміністративного права визначаються межі належної поведінки органів виконавчої влади, їх службовців, громадян, а також громадських організацій (їх органів) у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності держави. За допомогою адміністративно-правових норм органи управління, державні службовці, громадяни, громадські організації наділяються певними повноваженнями. В цих нормах встановлюються також гарантії реалізації прав і додержання обов’язків. Таким чином, завдяки дії адміністративно-правових норм створюється певний правовий режим управлінської діяльності.

Адміністративно-правові норми містяться безпосередньо в Конституції України, законодавчих актах, нормативних наказах, постановах уряду, рішеннях місцевих рад, інших нормативних актах державних органів. До джерел адміністративного права належать не тільки самі нормативні акти державних органів, а й затверджені цими актами кодекси, статути, правила і т. ін., які регулюють управлінську діяльність.

Таким чином, джерело адміністративного права — це акт правотворчості органів державної влади, що складається з адміністративно-правових норм або навіть одного правила поведінки і регулює виконавчо-розпорядчу діяльність. Якщо акт охоплює поряд з нормами адміністративного права норми інших галузей права (фінансового, цивільного та ін.), то для адміністративного права він буде джерелом лише у частині, котра як би наповнена адміністративно-правовим змістом .

Кожне джерело адміністративного права відрізняється від інших за своїми особливостями, які зумовлені цільовою спрямованістю і змістом норм, що його складають, їх юридичною силою, масштабом функціонування (дії).

Джерело може бути загальної та локальної дії, обов’язковим до виконання усіма органами управління і об’єктами, незалежно від підпорядкованості, або лише тільки підприємствами, установами, посадовими особами, підвідомчими органу, який видав акт. До системи джерел адміністративного права включені нормативні акти, які діють у межах України, а також такі, що регулюють роботу українських установ за кордоном. Стосовно адміністративно-територіального устрою республіки можуть існувати джерела, які діють у межах області, міста, району тощо.

5 стр., 2320 слов

По административному праву «Административно-правовые нормы»

... норм. Цель реферата – выяснить понятие, структуру, отраслевые особенности, содержание и классификацию административно-правовых норм. Для выполнения указанной цели необходимо решить следующие задачи: Рассмотреть понятие и структуру норм административного права. ... разрешительные или дозволительные нормы (разрешающие адресату действовать по своему усмотрению); к этой категории норм, например, относятся ...

Специфіка джерел адміністративного права визначається також їх співпорядкуванням, яке у свою чергу відображує дію принципу централізму, складовою частиною якого є положення про обов’язковість рішень вищих органів для нижчих. Співпорядкування джерел виражається у наступному: а) всі вони ґрунтуються на нормах Конституції і законів України, які мають вищу юридичну силу; б) джерела — нормативні акти органів виконавчої влади усіх ланок слугують юридичною базою для джерел — нормативних актів, які приймаються нижчими органами виконавчої влади; в) джерела — нормативні акти вищих органів виконавчої влади характеризуються більшим масштабом дії, ніж аналогічні акти нижчих органів; г) джерела — нормативні акти галузевого (відомчого) характеру ґрунтуються на джерелах загального характеру.

В Україні, як і більшості країн Європи основним видом джерел адміністративного права є нормативно-правові акти — закони, укази, постанови та інше.

Нормативно-правовий акт — письмовий документ компетентного публічного органу, що містить формально обовязкове правило поведінки загального характеру. Нормативно-правові акти видаються органами публічної влади лише у певній формі і суворо у межах своєї компетенції. Юридична цінність нормативно-правового акта визначається місцем у системі органів держави того органу, який його видав. Вищими за юридичною силою є Конституція та закони України.

Нормативно-правовий акт слід відрізняти від індивідуального, що є завершальним етапом правозастосування. Індивідуальний акт — це акт, що вміщує конкретний державно-владний припис, прийнятий компетентним публічним органом у результаті вирішення юридичної справи.

За юридичною силою нормативно-правові акти поділяються на закони та підзаконні акти.

Закон — це нормативно-правовий акт, прийнятий в результаті Всеукраїнського референдуму або Верховною Радою України, який приймається в особливому порядку, регулює найважливіші суспільні відносини, виражає волю, інтереси Українського народу, має найвищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів, загальнообовязковий для населення і держави й охороняється державною владою.

Підзаконні нормативно-правові акти видаються на підставі закону, відповідно до закону і для його виконання.

З огляду на різноманітність джерел адміністративного права їх доцільно розділити на такі види.

Конституція України.

. Законодавчі акти України:

закони України (наприклад, Закон від 23 березня 1996 р. «Про освіту» та ін.);

кодекси, положення, статути та інші кодифіковані акти управлінського характеру (наприклад, КпАП та ін.).

15 стр., 7371 слов

Джерела податкового права України

... Нормативні правові акти про податки і збори мають певні особливості вступу в законну силу. З українських дослідників джерел податкового права ... права. Джерела податкового права - це зовнішні конкретні форми його вираження, тобто правові акти представницьких і виконавчих органів державної влади й органів місцевого самоврядування, які містять норми податкового права. Змістом джерел податкового права ...

. Постанови Верховної Ради України, які містять адміністративно-правові норми організаційно-правового характеру (наприклад, Положення від 2 вересня 1993 р. про паспорт громадянина України).

. Укази та розпорядження Президента України (наприклад, Положення від 30 грудня 1997 р. про Міністерство юстиції України).

. Нормативні акти органів виконавчої влади України:

нормативні постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України;

положення, статути, правила, інструкції, інші акти, затверджені Кабінетом Міністрів України (наприклад, Положення від 26 лютого 1993 р. про порядок легалізації об’єднань громадян);

нормативні накази, інструкції керівників міністерств, державних комітетів і відомств України.

. Нормативні накази керівників державних підприємств, об’єднань, установ і організацій.

. Нормативні акти місцевих рад, їх виконавчих органів (рішення, які передбачають за їх порушення адміністративну відповідальність, та ін.).

. Розпорядження місцевих державних адміністрацій (їх голів).

. Міжурядові угоди України з іншими державами та міжнародно-правові акти, ратифіковані і визнані нашою державою.

. Акти Конституційного Суду України (наприклад, рішення щодо відповідності Конституції України постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в закладах охорони здоров’я та вищих медичних закладах освіти»).

Особливе місце у системі джерел адміністративного права посідають нормативні акти, які регулюють адміністративну відповідальність. Це — КпАП, законодавчі акти України. Ці акти в комплексі спрямовані на охорону державного і громадського порядку, державного і колективного майна, прав і свобод громадян, встановленого порядку управління, а також прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій. Їх реалізація забезпечує зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, сумлінного виконання своїх обов’язків, відповідальності перед суспільством.

У системі джерел адміністративного права провідну роль відіграє Конституція України, яка є Основним Законом Української держави. В Конституції України визначаються система органів виконавчої влади, їх найважливіші повноваження, організація діяльності, зовнішні форми правових актів. Конституційні положення встановлюють адміністративно-правовий статус громадян, закріплюють участь об’єднань громадян і трудових колективів в управлінні державними і громадськими справами, обов’язки і відповідальність посадових осіб, найважливіші способи зміцнення законності і дисципліни в державному управлінні.

Проте роль Конституції України як першорядного джерела адміністративного права не може бути зведена лише до прямого регулювання основних питань управлінської діяльності. Деякі конституційні норми передбачають видання окремих законів — джерел адміністративного права. Крім того, багато положень конкретизуються у чинному законодавстві — різних законодавчих актах, актах Президента України, нормативних постановах Кабінету Міністрів України, нормативних наказах і інструкціях міністерств та інших актах управлінського характеру.

5 стр., 2030 слов

Основи адміністративного права україни

... інтересів та дійових заходів відповідальності право їх порушення; пряме застосування адміністративних санкцій. Громадські відносини, регульовані нормами адміністративного права, завжди припускають нерівність їх учасників, ... причинами принципово нових явищ у житті громадян, й держави, обумовивши поява цілого ряду нових завдань адміністративного права. Провідною метою багатогранної роботи органів ...

Конституція України слугує базою для появи інших джерел адміністративного права, закріплює основні принципи здійснення виконавчої влади, права, свободи, обов’язки громадян, їх об’єднань, встановлює статус органів, що здійснюють управлінські функції.

2. Види адміністративних стягнень

Адміністративна відповідальність реалізується шляхом застосування до винних осіб адміністративних стягнень.

Під адміністративним стягненням розуміється матеріалізований вияв адміністративної відповідальності, негативний правовий наслідок неправомірної поведінки особи, яка вчинила адміністративний проступок, у вигляді певних несприятливих заходів морального, матеріального та фізичного характеру.

Загальною особливістю адміністративних стягнень є їх виховний, каральний та профілактичний характер. Вони застосовуються лише до винних у вчиненні адміністративних проступків осіб.

Адміністративні стягнення, як правило, полягають у позбавленні або обмеженні певних прав, благ тощо. Цим досягається мета покарання порушника, запобігання вчиненню нових правопорушень. Проте покарання не є самоціллю, воно є необхідним засобом виховання правопорушника і запобігання правопорушенням. За вчинений проступок громадянин або позбавляється певного суб’єктивного права, або обмежується його правосуб’єктність, або на нього покладаються спеціальні «штрафні» обов’язки.

Система адміністративних стягнень включає в себе різні за характером і правовими наслідками санкції, що дозволяє використовувати їх диференційовано, з урахуванням суспільної небезпеки вчиненого проступку та особи правопорушника. Ці санкції співвіднесені між собою і розташовані залежно від наростання значимості стягнення — від найбільш легкого (попередження) до самого суворого — адміністративного арешту.

У статті 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено види адміністративних стягнень:

.попередження;

.штраф;

.оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення;

.конфіскація предмета, який став знаряддям правопорушення; конфіскація грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

.позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);

11 стр., 5390 слов

Конституційне право України, як галузь права

... метод правового регулювання — найбільш суттєві підстави поділу системи права на галузі права. Кожна галузь права, в тому числі конституційне право України, об’єднує такі правові норми, які врегульовують особливий, якісно визначений ...

.громадські роботи;

.виправні роботи;

.адміністративний арешт.

Законами України може бути встановлено й інші, крім зазначених у цій статті, види адміністративних стягнень.

Законами України може бути передбачено адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок.

Попередження є передусім заходом виховного характеру, що застосовується до порушників адміністративно-правових норм.

. Попередження, як і інші заходи адміністративних стягнень, має бажаний вплив на порушника тільки в тому випадку, коли наступає безпосередньо за здійсненням адміністративного проступку.

Цей вид стягнення відрізняється від усного зауваження тим, що останнє застосовується при незначності правопорушення, має, як правило, виховно-попереджувальний характер і не тягне за собою негативних юридичних наслідків, які є при попередженні (зокрема, повторності при скоєнні адміністративного правопорушення).

. Штраф — це адміністративне стягнення грошового характеру, що накладається на громадян за адміністративні порушення. Законодавством не встановлено граничного розміру штрафу. При необхідності посилення відповідальності за окремі види адміністративних правопорушень законодавчими актами України може бути встановлено значні розміри штрафу.

Слово штраф походить від німецького strafe, що означає пеню, кару, стягнення, покарання найчастіше грошове за вину чи проступок. Широке розповсюдження цього стягнення можна пояснити кількома обставинами: множинністю органів адміністративно-штрафної юрисдикції (це стягнення можуть накладати майже всі уповноважені органи), розмаїттям субєктів покарання, спрощеним порядком застосування, значним виховним, превентивним та репресивним потенціалом, оперативністю процедури стягнення, можливістю накладення і стягнення штрафу на місці вчинення правопорушення.

За одиницю обчислення адміністративного прийнято неоподатковуваний мінімум доходів громадян, який становить 17 гривень.

. Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного порушення, полягає в примусовому вилученні та наступній реалізації цього предмета з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат по реалізації.

Порядок застосування сплатного вилучення і види предметів, які підлягають вилученню, встановлюються КпАП України та іншими актами законодавства України. Кодексом, зокрема, передбачено, крім накладання штрафу, оплатне вилучення: за порушення правил перевезення небезпечних речовин або предметів на повітряному транспорті; за порушення правил зберігання або перевезення вогнепальної гладкоствольної мисливської та нарізної зброї і бойових припасів громадянами, які мають дозвіл органів внутрішніх справ на їх зберігання; за ухилення від реалізації вогнепальної гладкоствольної мисливської зброї і бойових припасів громадянами, у яких органами внутрішніх справ анульовано дозвіл на їх зберігання у зв’язку з вибуттям з мисливських товариств, та в інших випадках. Оплатне вилучення поширюється на конкретні предмети, що стали знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного проступку.

48 стр., 23584 слов

Адміністративне право України

... суспільних відносин, що підлягають регулюванню адміністративним правом. А саме – адміністративне право України покликане регулювати відносини у зв’язку з ... адміністративне право найтісніше поєднане з виконавчої гілкою державної влади (хоч деякою мірою торкається і внутрішньої організації ... закріплений у національному законодавстві, а й на положення відповідних міжнародно-правових актів. Певна річ, їх ...

. Конфіскація предметів, що є знаряддям або безпосереднім обєктом адміністративного правопорушення, а також грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета або грошей у власність держави. Конфіскуються лише той предмет чи ті гроші, що є в особистій власності порушника, якщо інше не передбачено законом. За порушення митних правил конфіскація здійснюється незалежно від того, чи встановлена особа, якій належать предмети в разі закінчення строку оскарження постанови митного органу.

Особливістю конфіскації є те, що конфіскується не все майно і не будь-які предмети, а тільки речі безпосередньо пов`язані з проступком і прямо вказані в правовій нормі. Конфіскація як адміністративне стягнення відрізняється від реквізиції. Так, конфіскація застосовується виключно за рішенням суду за вчинення адміністративного правопорушення, якщо санкція правової норми, яка була порушена, передбачає її застосування. Натомість, реквізиція майна може бути проведена в інтересах держави за обставин надзвичайного характеру за рішенням органів державної влади з наступною виплатою власникові вартості майна.

Випадки конфіскації предметів чи грошей різноманітні. Так, підлягають конфіскації: виявлені предмети (будівельний матеріал, транспортні засоби, плоди, ягоди та інші продукти харчування), які вивезені із зони радіаційного забруднення; продукція незаконного полювання, мисливська зброя, мисливське приладдя, знаряддя лову у осіб, які порушують правила полювання, лову риби; небезпечні речовини і предмети у осіб, які порушують правила перевезення на повітряному транспорті; радіоапаратура, яка виготовлена і використовувалась без належного дозволу та ін.

. Позбавлення спеціальних прав застосовується до громадян, які повинні суворо додержуватися правил і норм, що охоплюються сферою дії наданих їм спеціальних прав (право на управління транспортними засобами та право полювання).

Такі права надаються відповідними державними органами, підтверджуються документом, який і є юридичною підставою для їх здійснення.

Підставою для застосування стягнення є неналежне користування наданим правом, як наслідок тимчасове (довго або короткострокове) позбавлення цього права.

Кодекс України про адміністративні правопорушення зазначає два види прав, яких може бути позбавлений правопорушник:

а) право керувати транспортним засобом (статті 108, 116, частина третя статті 122, 122-1, 122-2, частина третя статті 123, 124, 130, 131, частина перша ст. 132);

Позбавлення спеціальних прав може застосовуватись лише в судовому порядку.

Позбавлення права управління транспортними засобами не може застосовуватися до осіб, які користуються цими засобами у зв’язку з інвалідністю, за винятком випадків управління транспортними засобами інвалідами в стані сп’яніння. Цей захід адміністративного стягнення також не може застосовуватись до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування, тобто такі особи не позбавляються права полювання, до них застосовуються інші види стягнення, наприклад штраф.

72 стр., 35937 слов

Кодекс законів про працю України

... N 871-12 від 20.03.91) Глава I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 1. Завдання Кодексу законів про працю України Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи ... ) від 03.03.2005 ) ( У тексті Кодексу посилання "адміністрація", "адміністрація підприємства, організації", "адміністрація підприємства, установи, організації" замінено посиланням "власник або уповноважений ним ...

. Виправні роботи застосовуються на строк до двох місяців з відрахуванням до 20% заробітку в доход держави і відбуваються за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення.

Це менш поширений вид адміністративного стягнення, він призначається районним (міським) судом (суддею).

На відміну від адміністративного штрафу відрахування з заробітної плати осіб, до яких застосовані виправні роботи, виконується не одноразово, а періодично протягом строку, що встановлюється постановою судді.

Виправні роботи призначаються за незаконне придбання або зберігання наркотичних речовин у невеликій кількості, дрібне розкрадання державного або громадського майна, дрібне хуліганство та ін.

Окрім відрахувань у доход держави зазначеної суми грошей із заробітку, виправні роботи тягнуть за собою й інші майнові та трудові обмеження, зокрема: забороняється надання чергової відпустки під час відбування виправних робіт; час відбування робіт не зараховується до загального трудового стажу і до стажу, що надає право на одержання щорічно пільг; забороняється звільнення з роботи за власним бажанням без дозволу органів, що виконують виправні роботи.

Законом передбачено, що у разі ухилення особи від відбування виправних робіт, призначених за вчинення дрібного хуліганства, постановою судді не відбутий їх строк може бути замінено штрафом або адміністративним арештом із розрахунку один день арешту — за три дні виправних робіт, але не більше як на п’ятнадцять діб.

. Адміністративний арешт установлюється і застосовується у виняткових випадках і за окремі види адміністративних правопорушень строком до п’ятнадцяти діб. Призначається лише постановою районного (міського) суду (судді) у тому разі, якщо за обставинами справи, з урахуванням особи порушника суддя прийде до висновку, що інших видів стягнення буде недостатньо.

Це стягнення є найбільш суворим з перелічених раніше адміністративних стягнень, тому законодавець прямо зазначив, що воно має застосовуватися лише в окремих випадках. Цим же пояснюється і те, що воно зазначається як альтернативне стягнення, поряд з іншими видами, передбаченими санкціями правових норм.

Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачено застосування адміністративного арешту за незаконне придбання або зберігання наркотичних речовин у невеликій кількості, дрібне хуліганство, за злісну непокору законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції чи за їх образу та ін.

9 стр., 4184 слов

ОСНОВИ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ — Право — и — ...

... джерелом трудового права є міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Так, Україною ратифіковано близько 50 конвенцій спеціалізованого органу ООН з питань праці — Міжнародної організації праці. ...

Адміністративний арешт не тягне за собою звільнення з роботи, не розриває трудовий стаж. Цей вид стягнення не може застосовуватися до вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до дванадцяти років, до осіб, які не досягли вісімнадцяти років, до інвалідів І та II груп.

Одним з видів адміністративних стягнень, можливість застосування якого передбачена частиною четвертою ст. 24 КпАП, є видворення за межі України. Закон України Про правовий статус іноземців від 04.04.1994 більш детально регламентує застосування цього адміністративного стягнення.

Видворення за межі України використовується тільки стосовно іноземців у зв’язку з їх діями, які суперечать інтересам державної безпеки або забезпеченню громадського порядку, якщо це необхідно для охорони здоров’я і моралі населення, захисту прав і законних інтересів громадян України, у разі грубого порушення законодавства про правовий стан іноземців в Україні, митного, валютного та іншого чинного законодавства.

У випадку ухилення від виконання рішення про видворення така особа затримується і видворяється у примусовому порядку.

За вчинення адміністративних правопорушень до неповнолітніх у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років застосовуються відповідно до ст. 241 КпАП такі заходи впливу:

) зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

) застереження;

) догана або сувора догана;

) передача неповнолітніх під нагляд батькам або особам, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам за їх проханням.

Справи про адміністративні правопорушення неповнолітніх розглядаються лише в судовому порядку.

Усі названі стягнення тісно пов’язані між собою й утворюють єдину систему. Їх насамперед об’єднує загальна мета: захист правопорядку, виховання осіб, що учинили адміністративні проступки, у дусі дотримання законів, а також попередження вчинення нових проступків як самими правопорушниками, так і іншими особами.

3. Практичне завдання

адміністративний право відповідальність джерело

Група громадян-мусульман, що проживають в Україні, вирішила створити свою релігійну організацію. Вони підготовили усі необхідні документи і подали їх для реєстрації до Міністерства юстиції України. їм було відмовлено.

Чи правомірною є відмова Міністерства юстиції України і який порядок реєстрації релігійних організацій?

Відмова Міністерства юстиції України у реєстрації релігійної організації є правомірною, оскільки реєстрація релігійних організацій не відноситься до компетенції Мінюсту з наступних причин.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі — Закон) релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями) Згідно зі статтею 12 Закону статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Необхідно зазначити, що Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з’їздах, конференціях.

2 стр., 986 слов

Основи Цивільного права України

... на засадах Юридичної рівності сторін. Система Цивільного права України візначає розміщення Його складових у ... Спілки, політічної партії чі іншої Громадської організації, релігійної організації ТОЩО); • державна власність - ... положення про будинок суб'єктів та об'єкти Цивільного права, угіддя, представництво й довіреність, позовна давність. особливая Частину Цивільного права складають норми права, ...

Також статтею 12 Закону визначено, що Статут (положення) релігійної організації повинен містити відомості про:

) вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження;

) місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об’єднання;

) майновий стан релігійної організації;

) права релігійної організації на заснування підприємств, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів;

) порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації;

) порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації.

Статут (положення) може містити й інші відомості, пов’язані з особливостями діяльності даної релігійної організації.

Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.

Статтею 14 Закону встановлено, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим — до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади подають на реєстрацію статут (положення) до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії.

Орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам.

У необхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, може зажадати висновок місцевої державної адміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, а також спеціалістів. У цьому разі рішення про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій приймається у тримісячний термін.

Таким чином вказана група громадян, враховуючи вимоги чинного законодавства, повинна була подати документи до відповідної облдержадміністрації чи Ради міністрів Автономної Республіки Крим або до Міністерства культури України (в залежності від виду релігійної організації, який ці громадяни бажають створити).

Також необхідно відмітити, що згідно зі статтею 15 Закону у реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.

Рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації із зазначенням підстав відмови повідомляється заявникам письмово в десятиденний термін. Це рішення може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України.

Список використаних джерел

1.Адміністративне право України. Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Ю. П. Битяка. — Харків: Право, 2001. — 528 с.

.Гончарук С.Т. Адміністративна відповідальність за законодавством України. — К.: МВС України, 2005.

.Додін Є.В. Адміністративна відповідальність в світлі Конституції України // Юридичний вісник. — 1997. №3.

.Загальна теорія держави і права / за ред. В. В. Копейчиков. — Київ: Юрінком, 2002.

5.Коваль Л. В. Адміністративне право України: Курс лекцій. — К., 2008.

6.В.Кротюк, А.Іоффе, Д.Лукянець Фінансові санкції та адміністративна відповідальність: проблема співвідношення // Право України. — 2000. №5

.Лукянець Д.М. Інститут адміністративної відповідальності: проблеми розвитку. К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького, 2001.

.Опришко В. Конституція України — основа розвитку законодавства // Право України. — 2002. — № 8. — С.14-17.

9.Конституція України. — К.: Преса України, 1996. — 80 с.

10.Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 // Відомості Верховної Ради. — 1971. додаток до №50.

.Кодекс України Про адміністративні правопорушення від 07.02.84 // Відомості Верховної Ради. — 1974. додаток до №51. Ст.1122

.Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991 //Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР).

— 1991., N 25,- ст.283.