1. Поняття і форми безпосередньої реалізації норм права
Література:
I. Основна
Абдулаєв М.И., Комаров С.А. Проблеми теорії держави й права / Підручник. СПБ.: Пітер, 2003. Гл. 17.
Загальна теорія держави й права. Академічний курс в 3 томах. Вид. 2-ге, перераб. і доп. Відп. ред. проф. М. Н. Марченко. Том 2. — М., 2002. Гл. ХХ.
Теорія держави й права / Під ред. Н.І. Матузова і А.В. Малько — М., 2000. Лекція 18.
Теорія держави й права / Під ред. В.М. Корельського і В.Д. Перевалова. — М., 1999. Гл. 25.
II. Додаткова
Боннер О.Г. Законність і соціальна справедливість у правозастосувальній діяльності. — М.,1992.
Галаган І.А.. Василенко А.В. До цих негараздів теорії правозастосовних відносин // Держава право. 1998. № 3.
Євдокимова О.Г. Циклічність правозастосування // Правознавство. 2001. № 6.
Лобанов Г.А. Застосування законодавства аналогії // Юрист. 1999. № 10.
Сазонов Б.І. Соціальні, організаційні і правові основи механізму дію Закону // Держава право. 1993. № 1.
Черкасов А.Д. Про природу правозастосовних актів // Питання теорії держави й права: Перебудова й актуальні проблеми теорії соціалістичного держави й права: Межвуз. сб. науч. праць. Саратов: Вид-во Сарат. ун-ту, 1991. Вып. 9.
Чеснокова М.Д. Правоприменительная діяльність: деякі соціально-психологічні чинники // Журнал російського права. 2002. № 11.
Шундиков К.В. Цілі, кошти й результати в правореализационном процесі // Правознавство. 2001. № 4.
Запровадження:
Проблема реалізації права має дві аспекти: філософський і специально-юридический. У філософському сенсі реалізація права виводиться далеко за межі традиційних уявлень, і не зводиться до заключному етапу дії права. Реалізація права у тому (філософському) аспекті представляє все будь-які можливі форми висловлювання права. Базуючись на розрізненні правничий та закону, визнання первинності права стосовно державі (його правотворческой діяльності), розумінні права як заходи свободи рівних суб’єктів, філософський підхід свідчить про такі форми реалізації права:
1) втілення права у законі (законодавстві, тобто. в нормах позитивного права).
Реализующим право суб’єктом у цій формі виступає законодавець, який реалізує право в ухвалюваних ним правових законах;
2) втілення права у правозастосувальній діяльності органів (посадових осіб) держави, особливо у судової практиці. Ця форма права виражена (реалізована) правоприменением у вигляді індивідуально-правових актів;
3) втілення права у діяльності, що з тлумаченням правових норм. Реалізація права тут виражена у вигляді интер претационных актів, особливо у актах судового тлумачення;
4) втілення права в фактичної правомірною діяльно сти різних суб’єктів права. Право у цій формі поставши льоно різними правовими діями.
Кожна з цих форм відбиває певний етап (стадію) руху (реалізації) права, починаючи з його втілення у задо а й закінчуючи правомірною діяльністю громадян, їх органи заций, де реалізуються законодавчі розпорядження, дос тигаются мети правовим регулюванням і основі склади вается правової порядок, об’єктивно відповідальний природі права.
Реалізація права у зазначеному сенсі охоплює всі види правової діяльності — правотворческую, правоприменительную, діяльність, пов’язану з здійсненням правових перед писань.
У специально-юридическом сенсі реалізація права перед ставляет собою втілення розпоряджень права в правомірну діяльність учасників регульованих правом відносин (тобто. лише останньою з відзначеної вище форм).
Реалізацією пра ва охоплюються в усіх форми висловлювання права (як і рас сматривает філософський підхід), а один із них, саме процес перекладу вимог закону, у правомірне поведінка.
З погляду специально-юридического підходу реалізація права починається там, де вже сьогодні існують правове встановлення — норма права. У цьому норма права має як і законо давальному акті, і утримуватися будь-якому іншому джерелі права — нір мативном договорі, звичайному праві чи представлена принципом права. Здійснення тих вимог, і можливостей, що є зміст даної норми, це і є реалізація права у його специально-юридическом розумінні.
Близьким за змістом, проте, ширшим по сравне нию з визначенням реалізації права є поняття «здійснення права», яким охоплюються все правомірні акти поведінки, як безпосередніх адресатів права, і правозастосовних органів. Інакше висловлюючись, здійсненням права охоплюються і реалізація правничий та правозастосування.
Застосування права, в такий спосіб, перестав бути частиною (формою, способом) реалізації права. Застосування і реалізація права різняться з багатьох підстав. Так, метою реалізації права є втілення правових розпоряджень в фактичної правомірну діяльність. Мета правозастосування- забезпечити нормальний перебіг правореализации, тобто. надати юридичне сприяння громадянам їх правий і обов’язків. Суб’єктами реалізації права є громадяни, їх об’єднання, працівники державних підприємств, організації, здійснюють надані їм законом правничий та обов’язки задля досягнення певних цілей (особистих, виробничих та т.п.).
Суб’єкт правозастосування — обличчя (державний орган), наділене владними повноваженнями. Є й інші відмінності, про які йшлося піде у наступному розділі.
Правоприменение так можна трактувати начебто як форма (способу) реалізації права, якщо підходитимемо цьому із позицій філософського підходу. З позиції ж специально-юридического підходу правозастосування не входить у зміст реалізації права.
Природа, зміст, особливості реалізації права прояв ляются наступного:
1) Реалізація права за змістом є правомірне поведінка адресатів права. Неправомірне поведінка не реалізує право і пов’язані з досягненням мети клієнта, укладених нині у його нормах. Правомерное поведінка є зміст, об’єктивна сторона реалізації права. Реалізація права у сенсі є втілення правових норм в правомерном поведінці суб’єктів права.
2) Реалізація права завжди пов’язані з досягненням визначено ного результату, передбаченого нормою права. Акт поведінки правореализующего суб’єкта, незалежно від цього, використовує він суб’єктивні права чи здійснює юридичні обов’язки, пов’язане з настанням певних юридичних наслідків. Результат права завжди свідчить про результативному дії права, зазначає, що фактичні і юридичні це чи права досягнуто.
Реалізація права з цим погляду є фактична правомірна діяльність чи правомірні дії, пов’язані з найбільшим досягненням фактичних результатів. Кінцевий результат реалізації права, отже, не обмежується юридичною стороною (виконати, дотриматися вимога норми права або тільки отримати реєстраційне посвідчення), а й передбачає досягнення тієї корисною мети, на які спрямована законодавець (скажімо, як отримати реєстраційне посвідчення на право здійснення певного виду підприємницької діяльності, а й здійснення такий діяльності).
Отже, змістом реалізації права охоплюються як юридично значиме поведінка, і кінцевий результат — фактично право-мерные дії, пов’язані з найбільшим досягненням соціально корисного результату.
3) Реалізація права — це объективированные дії (та його результат), а й їхні суб’єктивний бік — ставлення правореализующего суб’єкта до цих дій. Реалізація права з цим (суб’єктивної) боку є акт підпорядкування волі адресатів норми її вимогам. З цього погляду, вірно, те що юридичної кваліфікації поведінки у ролі правомірного її поведінки мотиви немає вирішального значення. Тоді як для законодавця далеко ще не байдуже те, як реалізуються вимогу закону — добровільно або під впливом загрози державного примусу. Без та ких уявлень, взагалі неможливо було створити закон, який був би працюючим і сягаючим своєї мети. Так, законом можна визначити будь-які розміри податкової ставки стосовно фізичним та юридичним особам. Але якщо у своїй ні ущемлені інтереси платників податків, то вимоги такого закону залишаться, тільки добрими побажаннями і великий проблемою для податкових служб. Цей закон налого платникові виявиться вигідніше порушувати, ніж виконувати.
Вітчизняна юридична наука і практика довгий час не приймали до уваги суб’єктивну бік проблеми реалізації права. Вважалося, що досить прийнятий Закон забезпечити санкціями, що він виявився працюючим. Але вже психологічна школа права переконливо довела, що — це те, що виражено в нормах права, але те, що сприйнято психічно свідомістю людини, що керує, і спрямовує його дії. Без «дотику» (сприйняття) з усвідомленням чоло століття, його внутрішнім світом норма права й не може втілитися у реальних діях.
Отже, реалізація права припускає наявність певних умов (якісного законодавства, високої правової культури населення) і європейських механізмів (юридичних процедур), які спонукали адресатів норм діяти у злагоді із їх вимогами. Обещанием нагород та внутрішніх загроз звернутися до примусу держава, отже, на повинен у сучасних умовах обходитися, І те, й те надмірно обтяжливо суспільству.
Розмаїття норм права, способів їх формулювання у законі, суб’єктів, до яких звернені, сфер, у яких відбувається їх реалізація визначає і розмаїття форм реалізації права. Залежно від способів правового регулирования-запрещения, позитивного зв’язування і дозволу і лобіювання відповідних їм видів правових норм — що забороняють, що зобов’язують і управомочивающих, прийнято виділяти три форми реалізації права: дотримання, виконання і.
Дотримання права — таку форму реалізації права, що полягає у утримування суб’єктів права від скоєння заборонених нормою права дій. Так, учасники дорожнього руху — пішоходи і водії автотранспортних коштів — зобов’язані припинити рух щодо червоному сигналу світлофора; особи, заключающие договір страхування, зобов’язані утриматися від страхування протиправних інтересів, страхування збитків від участі у іграх, лотереях і парі; страхування витрат, яких обличчя то, можливо примушено з метою звільнення заручників (ст.928 ДК РФ).
Виконання права — форма реалізації, що полягає у здійсненні суб’єктами права зобов’язуючого юридичного розпорядження. Якщо дотримання права досить не здійснювати будь-яких дій, то виконання завжди припускає скоєння зобов’язаною стороною правовідносини активним діям.
Так, продавець товару зобов’язаний надати покупцю необхідну і достовірну інформацію про товарі, запропонованому на продаж (ст.495 ДК РФ); орендодавець зобов’язаний передати наймачу майно на обумовлених договором умовах (ст.606 ДК РФ); орендар повинен своєчасно вносити орендної плати (ст.614 ДК РФ), відповідно до федеральним Законом «Про основні гарантії виборчих прав громадян Російської Федерації», дільничні комісії зобов’язані уявити для загального ознайомлення списки виборців пізніше як 30 днів досі виборів.
Використання права — форма реалізації, що полягає у скоєнні суб’єктами дозволених правовими нормами дій. Це форма реалізації права обумовлена наявністю прав суб’єкта, який може у власних інтересах здійснити. Використання права найчастіше виявляється у активної формі. Володар права у разі виконує будь-які дії (укладає угоди, власник передає трубку, насос у найм, довірче управління у його заповідати, дарувати, про дати та робити інші дозволені йому дії).
Проте використання можлива й у несовершении певних дій — відмова обвинувачуваного, підозрюваного свідчити, відмова свідка свідчити щодо близьких родичів (ст. 51 Конституції РФ), відмова володаря активного виборчого права від участі у голосуванні та ін.
Залежно від характеру реалізації права можна виділяти безпосередню і правоприменительную форми (способи) реалізації права. Безпосередній реалізація права — процес реалізації суб’єктами суб’єктивних правий і юридичних обов’язків й без участі правозастосовних органів. Правоприменительная реалізація права — процес реалізації суб’єктивних правий і юридичних обов’язків громадянами і организа циями з участю правозастосовних органів.
Якщо безпосередня правореализация протікає за схемою: «закон — дії правореализуюшего суб’єкта», то правозастосовувальна реалізація має іншу схему: «закон — правозастосовний акт — дії адресата закону». Безпосередній реалізація не вимагає будь-яких посередників, норми закону реалізуються безпосередньо, безпосередньо до діях його адресатів. У цій формі реалізуються ті закони, які мають властивістю прямої дії.
Суб’єктом реалізації права можуть виступати окремі ін дивиды і колективи людей, їхньої спільності. Так, цивільні чи особисті права (під собою підстави, ім’я, гідність та інших.) реалізуються виключно володарями цих прав, тобто. особисто. У колективної формі реалізуються багато політичних права (проведення мітингів, демонстрацій, маніфестацій, декларація про объеди нение та інших.), соціально-економічні (декларація про страйк) і пояснюються деякі особисті (приміром, декларація про створення релігійних організацій).
Правоприменение — то окрема форма, спосіб здійснення права, принципово відрізняється від реалізації права юрі дической природою, призначенням, субъектным складом, місцем і роллю у механізмі дії права.
Особливості застосування права виявляється у наступному:
1. Застосування права — це владна діяльність органів держави, їх посадових осіб та інших уповноважених суб’єктів. Цей ознака свідчить про дві обставини: по-перше, суб’єктами застосування права виступають переважно (чи винятково) державні органи влади й їх посадові особи, а деяких випадках і громадських об’єднання громадян; по-друге, застосування права носить владний характер. Це означає, що правозастосовні органи наділяються государственно-властными повноваженнями, розв’язання обов’язкові всім, кому вони адре сованы, забезпечуються примусової силою. Властность — су щественный відмітний ознака застосування права.
Владний характер правозастосовних органів слід відрізняти від про владних дій цивільних об’єднань. Це — реалізація права на висування кандидатів у депутати, що у референдумі та інших. Владний характер подібних міжнародних акцій громадян безумовна. Рішення, прийняте, скажімо, громадянами за місцем проживання про висування конкретних осіб кандидатами у депутати, підлягає (за відсутності переступів) безумовному здійсненню спеціальними органами, зазначеними до закону про вибори. Рішення про висування кандидата, прийняте населенням, підлягає наступному утвердженню (скажімо, окружної виборчої комісією), але ці не змінює справи. Таке має місце під час проведення односторонніх сде лок, здійсненні права на
