БИБЛИОГРАФИЧЕСКИЙ СПИСОК………………………………..
ВЕДЕННЯ
Ідея об’єкта цивільних прав, ставши колись предметом наукового аналізу, отримала зізнання у цивилистической науці. Одночасно вона породила настільки серйозні теоретичні розбіжності, що виявилася власне тупикової. Коли у чудернацькі тексти наукових статей, окремих монографій, сторінки підручників, присвячених поняттю об’єкта у цивільному праві (об’єкта права, об’єкта правовідносини, співвідношення поняття об’єкта з визначенням предмета), неважко помітити цей який виникає глухий кут, коли автор неспроможна, зберігаючи логіку, «зводити кінці з кінцями».
У даний роботі зроблено спробу розглянути цієї проблеми, у зв’язку з ніж, проаналізуємо її історичне коріння, сучасні тенденції розвитку та, найголовніше, впливом геть законодавця у Росії.
Насамперед, звернемо увагу на загальне визначення конструкції об’єкта цивільних прав. Наскільки воно вдало?
Найпоширеніші дефініції, пропоновані цивільно-правової літературі, засновані одному з трьох підходів. Відповідно до першого, об’єктом цивільних прав і те, потім спрямовані правничий та обов’язки суб’єктів цивільних правовідносин. Відповідно до другим – об’єктами визнається то приводу чого виникає громадянське правоотношение. Прибічники третього підходу під об’єктами розуміють то, на що правомочність обов’язок надає чи може вплинути.
Другим аспектом проблеми об’єктів цивільних прав був частиною їхнього конкретний перелік. З цього питання у літературі можна знайти численні погляду. До об’єктах цивільних прав було зараховано справді найрізноманітніші явища життя – від матеріальних речей, мають фізичну форму, до духовних явищ, включаючи свідомість і найбільш людини.
О.С. Йоффе, спираючись як у зарубіжну, і на радянську цивільно-правову літературу, спробував систематизувати висловлені погляди. Відтак аксіомою нашої цивілістики стало виділення трьох напрямів. Перше одержало назву «множинності правових об’єктів». Відповідно до ним саме в ролі об’єктів прав виступають найрізноманітніші явища як зовнішнього, а й внутрішньої злагоди людини, включаючи її самої. Другий напрямок грунтується на теорії «єдиного об’єкта». Тут у ролі об’єкта прав було висунуто лише певна група явищ, яку поширюється дію наданих особистості суб’єктивних прав. До що така об’єктах одні автори віднесли речі, інші – людські дії. Третій напрям об’єднує авторів, які виділяють об’єкти першого роду – людські дії, куди, передусім, направляються права, та другого роду – речі, куди такі дії поширюються вже згодом.
У працях О.С.Иоффе розкритикував теорію множинності правових об’єктів, назвавши її модифікації феодально-крепостническими проявами. Також негативно оцінила пропозицію розглядати як об’єкт цивільних прав речі, які, на його думку, можуть піддаватися лише фізичному, але з правовому впливу. Єдине правильним рішенням, з погляду О.С.Иоффе, було зізнання у ролі правового об’єкта дій (поведінка) зобов’язаних осіб.
ГЛАВА 1. ПОНЯТИЕ ОБ’ЄКТІВ ГРАЖДАНСКИХ ПРАВ
Об’єкти цивільних правовідносин – це різні матеріальні (зокрема речові) і нематеріальні (ідеальні) блага або процес їх створення, складові предмет діяльності суб’єктів громадянського права[1].
Названі об’єкти нерідко називають об’єктами цивільних прав (як і, зокрема, робить Цивільний кодекс).
Як відомо, об’єктом правовим регулюванням може лише поведінка людей (їхня діяльність), а чи не власними силами різноманітні явища навколишньої дійсності, наприклад речі чи результати творчої деятельности[2].
Тому вважається, що вона і як об’єкт цивільних правовідносин, тоді як речі й інші матеріальні і нематеріальні блага, своєю чергою, становлять об’єкт (чи предмет) відповідного поведінки учасників (суб’єктів) правовідносин. У цьому грунтуються традиційні спроби розмежування понять «об’єкт громадянського правовідносини» (під яким на увазі поведінка учасників) і «об’єкт цивільних прав» (під яким слід розуміти матеріальні чи нематеріальні блага).
Але такі блага стають об’єктами як прав, а й обов’язків, що у сукупності таки становлять зміст правовідносин. Отже, категорія об’єкта цивільних прав збігаються з поняттям об’єкта цивільних правовідносин (або поняття об’єкта цивільних прав можна припустити умовним і дуже неточним).
Насправді поведінка учасників правовідносин неможливо розглядати ізольовано від об’єктів, щодо яких вона здійснюється, оскільки таке поведінка будь-коли є безпредметною і безцільним. Сенс категорії об’єктів цивільних правовідносин (об’єктів цивільних прав) полягає у встановленні їм певного цивільно-правового режиму, т.б.м. можливості або неможливості скоєння із нею певних дій (угод), манливих відомий юридичний (цивільно-правової) результат. Зрозуміло, що така режим насправді встановлюється задля різних благ, а людей, які роблять щодо цих благ різні юридично значимі дії. Інакше висловлюючись, він визначає саме поведінка учасників правовідносин, що стосується відповідних потребує матеріальних та нематеріальних благ.
Через це об’єктом цивільних правовідносин (чи об’єктом цивільних прав) можна було б визнати правової режим різноманітних благ, а чи не самі ці блага. Адже саме цим (а чи не своїми фізичними властивостями) відрізняються одна від друга різні об’єкти громадянського обороту, і саме ця їх сторона має значення громадянській права. Проте за усталеною традицією і за відомому спрощення ситуації до таких об’єктів відносять саме матеріальні і нематеріальні блага або діяльність із їх створенню, маю на увазі, що у зв’язки України із ними (стосовно них) і виникають відповідні правничий та обов’язки, реалізовані поведінці учасників правоотношений[3].
Майже всі аналізовані об’єкти може бути охоплені також поняттям об’єктів громадянського (майнового) обороту. Лише особисті немайнові блага неможливо знайти об’єктом обороту, оскільки вони неотчуждаемы від своїх власників. Проте цивільні правовідносини у разі можуть бути щодо її захисту. Тому поняття об’єкта цивільних правовідносин (об’єкта цивільних прав) виявляється ширше поняття об’єкта громадянського обороту.
ГЛАВА 2. ПЛАНИ ОБ’ЄКТІВ ГРАЖДАНСКИХ ПРАВООТНОШЕНИЙ
2.1. Майно як об’єкт цивільних правовідносин
Більшість цивільних правовідносин носить майновий характер, маючи об’єктом ту чи іншу майно. У суворому буквальному розумінні майно є сукупність що належать суб’єкту громадянського права речей, майнові права і управлінських обов’язків.
Принадлежащие особі речі й майнових прав (наприклад, право отримання оголошеного дивіденда за належними йому акціям чи право вимагати повернення даних в борг іншій юридичній особі грошей) становлять актив її майна (іноді званий також готівковим майном), а обов’язки (борги) становлять пасив цього майна.
Склад і вартість (обсяг) належить суб’єкту громадянського права майна важливі насамперед тому, що його активом (готівковим майном) безпосередньо чи опосередковано визначаються межі можливу відповідальність цього суб’єкта за борги над іншими учасниками цивільних правовідносин, а тим самим реальні можливостей його участі у цивільному (майновому) обороті, бо тут далеко не всі захоче мати справу з майново неспроможним суб’єктом. Тому в кожного учасника громадянського обороту неодмінно є якась майно, причому одне (єдине).
Інша річ, що наявне майно конкретної особи може бути як дуже значним, і мізерно малим чи обтяженим велику кількість боргів, тому його контрагенти в обороті або засвідчуються у наявності певного майна, або несуть ризик неможливості задоволення якихось своїх потенційних вимог.
Вже від цього видно, під майном тільки в випадках розуміється сукупність що належать особі речей, і навіть майнові права і управлінських обов’язків, а інших – лише наявне майно, тобто. актив майна як речей і прав. Часом і закон, і що склалося слововживання вкладають у поняття майна ще більше вузьке значення. У його склад у своїй включаються лише речі, належать конкретній особі (коли, наприклад, ідеться про витребування майна з незаконного володіння або про заподіянні шкоди майну особи).
2.2. Речі як об’єкти цивільних прав
Вещами у цивільному праві зізнаються матеріальні, фізично відчутні об’єкти, мають економічну форму товара[4].
Речі є результатами праці, мають це певну матеріальну (економічну) цінність. До них належать як традиційні гармати й засоби виробництва чи різноманітні предмети споживання. Вещами є готівкові гроші і цінних паперів (ст. 128 ДК).
До речей у цивільному праві ставляться й різні види енергетичних ресурсів немає і сировини, вироблених чи добутих людським і тому стали товаром. Так, об’єктом цивільних прав, зокрема права власності, може бути атмосферне повітря його природному стані (хоча в нас раз у раз робляться законодавчі спроби оголосити її такою).
Інша річ повітря або його складові, змінені або відособлені під впливом праці людини (нагрітий повітря — пар, «скраплений повітря» — газ, «стиснений повітря» з допомогою компресора тощо.).
Вони стають товаром і об’єктом громадянського обороту.
Виняток цьому плані становить земля та інші природні ресурси, які, зазвичай, є результатами праці (окрім спеціально поліпшених, наприклад меліорованих земель чи штучних лісопосадок).
Ці об’єкти однак теж втягуються в товарний оборот, хоча саме відсутність вони властивостей, властивих результатам чийогось праці, і навіть їх природний обмеженість дає підстави для пропозицій встановити їм особливого правового режиму (типу нікому не належить «об’єкта надбання народу»).
Як об’єктів цивільних правовідносин земельні ділянки, ділянки надр, відособлені водні об’єкти та інші природні ресурси теж ставляться до категорії речей.
Речі стають об’єктами права власності та інших речових прав. Ряд зобов’язальних відносин також пов’язані з речами, маючи їх об’єктом відповідних дій зобов’язаною боку (боржника), наприклад, у зобов’язаннях купівлі-продажу, оренди, підряду, перевезення вантажів, заподіяння шкоди майну. Проте поняття речей у цивільному праві не безмежно. Як зазначалося, є речами що входять до склад майна права вимоги, і користування (res incorporates), і навіть об’єкти виняткових правий і охраноспособная інформація (ноу-хау).
Найважливішим критерієм класифікації речей у цивільному праві виступає їх оборотоздатність, тобто. здатність бути об’єктом майнового обороту (різних угод) і міняти своїх господарів (власників).
З цього погляду речі діляться втричі групи (ст. 129 ДК).
Окремі можуть вільно, без спеціального дозволу публічної влади, переходити від однієї особи до іншого внаслідок цивільно-правових угод. Такі речі, дозволені в обороті, становлять більшість речей.
Інші речі можуть належати лише певним учасникам обороту (наприклад, більшість видів озброєння, крім деяких видів стрілецького і холодна зброя) або перебувати у обороті за спеціальним дозволом публічної влади (наприклад, іноземна валюта і валютні цінності).
Такі речі ставляться до категорії речей, обмежених в обороті (чи обмежено оборотоспособных речей).
Так було в відповідності зі ст. 141 ДК спеціальним законом визначається порядок укладання угод з валютними цінностями. Зокрема, придбання й продаж іноземної валюти можлива тільки через спеціально уповноважені російські банки, ввезення і вивіз валютних цінностей з-за кордону здійснюється із дотриманням спеціальних митних правив і т.п. Угоди із відчуження і придбання пам’яток історії та культури вимагають повідомлення публічної влади (органів управління культурою), оскільки держава має переважного права їх купівлі.
Нарешті, деякі речі вилучити з обігу, тобто. що неспроможні служити предметом операцій та змінювати власника. До до їх числа, наприклад, належить більшість природних ресурсів (багатства континентального шельфу, і морської економічної зони, ділянки надр, багатьох видів земельних ділянок та водних об’єктів, природні цілющі джерела та ін.).
Власником нічого такого може з’являтися лише держава, зазвичай федеральне.
Види речей, які вилучаються з обороту, би мало бути прямо зазначені у федеральному законі, а речі, оборотоздатність яких обмежена, визначаються або законом, або у встановленому ним порядку підзаконних актів (п. 2 ст. 129 ДК).
Отже, виняток чи оборотоспособности речей перебуває під прямим законодавчим контролем і становить вилучення, прямо передбачене законом.
Класифікація речей:
1. Охоплені і нерухомі речі.
2. Майнові комплекси.
певні індивідуальними ознаками і певні родовими ознаками
головні речі й приналежності
