1.2 Історія розвитку речового права
Глава 2. Види речового права
2.1 Право власності
2.2 Право господарського ведення
2.3 Право оперативного управління
2.4 Право землекористування
2.5 Право надрокористування
2.6 Сервітут
Висновок
Список літератури
Введення
Речове право як підгалузь цивільного права являє собою систему правових норм про права осіб (суб’єктів цивільного права) на речі.
Суб’єктивні речові права оформлюють і закріплюють приналежність речей суб’єктам цивільних правовідносин, що й відрізняє їх від зобов’язальних прав, що закріплюють перехід речей та інших об’єктів цивільних правовідносин від одних учасників (Суб’єктів права) до інших, а також від виключних прав, що мають об’єктом нематеріальні результати творчої діяльності або засоби індивідуалізації товарів.
Відомий російський юрист І.А. Покровський про суб’єктивний речовому праві писав, що воно «Аж ніяк не є для людства споконвічним і, так би мовити, природженим: воно творилося з працею шляхом повільного історичного процесу. Воно було одним з перших вимог розвивається особистості, і створення його стало в реальній історичній обстановці минулого найважливішою перемогою для цієї останньої «.
Учасники цивільного обороту набувають або створюють або іншим чином набувають права на речі і ставляться до них як до своїх власних. Для всіх інших осіб ці речі стають чужими. Такі відносини усім відомі і називаються власністю.
Право власності є основним речовим правом, найбільш використовуваним і застосовуваним у цивільному обороті, в нашому повсякденному житті. Однак, право власності не єдине речове право. Воно не може задовольнити всі потреби, особливо учасників підприємницької та господарської діяльності.
Історично розвиваючись, система речових прав включала в себе, на різних етапах включала в себе різні обмежені права. У російській цивільному праві обмежені речові права спочатку були відомі під назвою «неповних прав власності». З прийняттям Цивільного кодексу РРФСР 1922 року, ці права отримали своє традиційної назву — обмежені речові права. Пізніше, на початку 60-х років 20 століття, обмежені речові права були майже повністю виключені з системи цивільного права, за винятком права оперативного управління, і речове право стало синонімом права власності.
Об єкти речових прав в цивільному праві країн єс
... тощо.). Власник має цими правомочностями, на відміну власників інших речових прав. Дані речові права нашій країні виникли в 60-ті роки у зв'язку з необхідністю держави управляти, ... У першому випадку говорять про праві власності в об'єктивному сенсі, у другому - в суб'єктивному сенсі або про суб'єктивному праві власності. Щоб співаку визначити право власності в об'єктивному сенсі, необхідно виявити ...
Стаття 216 Цивільного кодексу РФ встановлює такі види речових прав:
- Право власності
- Право господарського відання
- Право оперативного управління
- Право землекористування
- Право надрокористування
- Сервітут
Глава 1. Поняття речового права
1.1 Поняття речового права
Під речовим правом прийнято розуміти право, що забезпечує задоволення інтересів уповноваженої особи шляхом безпосереднього впливу на річ, яка знаходиться в сфері його господарського панування. Речове право належить до числа категорій, які широко використовувалися в далеко (віддалені один від друга історичні епохи. Не став винятком і наш час. Живучість речового права багато в чому пояснюється тим, що воно закріплює ставлення особи до речі (майну), забезпечуючи за рахунок цієї речі задоволення найрізноманітніших потреб. Вказана обставина призводить, проте, до того, що категорія речового права досить уразлива і не раз зазнавала критики у цивілістичній науці. Можна сказати, що недоліки, притаманні речовому праву як правової категорії, певною мірою є продовженням її достоїнств. Під категорію речових прав нерідко підводять права, які мають мало спільного один з одним. У результаті відбувається знецінення і самої категорії речових прав. Втім, так завжди буває, коли межі того чи іншого поняття визначають надмірно широко.
З даного вище визначення речового права не випливає, ніби речове право зводиться до того, що закріплює ставлення особи до речі. Якби так було, то речове право на роль права взагалі не могло б претендувати. Антитеза речових і зобов’язальних прав полягає в тому, що в області речових прав вирішальне значення для задоволення інтересів уповноваженої мають його власні дії, в той час як в області зобов’язальних прав задоволення інтересів уповноваженої відбувається, перш за все, в результаті дій зобов’язаної особи. В той же час в обох випадках здійснення суб’єктивного права, незалежно від того, чи відноситься воно до речового або зобов’язального, юридично забезпечується належним поведінкою зобов’язаних осіб. Але якщо при здійсненні зобов’язальних прав зазначена обставина видно неозброєним оком (ясно, наприклад, що інтерес кредитора в позиковому зобов’язанні не буде вдоволений до тих пір, поки позичальник не поверне борг), то в області речових прав поведінку зобов’язаних осіб на перший план не виступає, оскільки вони зобов’язані лише до того, щоб не перешкоджати уповноваженій особі здійснювати (або не вчиняти) дії щодо здійснення свого права. Іншими словами, їх обов’язки по відношенню до уповноваженій зводяться до пасивного іздержанію. Але від цього вони не стають менш значущими. Варто комусь із зобов’язаних осіб порушити свій обов’язок, вторгнутися в сфер господарського панування уповноваженої особи, і в здійснення речового права може статися затор з усіма витікаючими з цього наслідками: доведеться вдаватися до заходів державної охорони або до заходів самозахисту, щоб змусити зобов’язана особа поводитися належним чином, загладити наслідки правопорушення і т.д.
Словом, носій речового права не знаходиться в бeзвoздушнoм просторі, не залишається з річчю один на один, він завжди дeйcтвуeт в складній мережі соціальних зв’язків і відносин, в результаті чого характер юридично значущого набуває як його власну поведінку, так і поведінку оточуючих його третіх осіб.
Реферат види права власності
... власника на власний розсуд здійснювати щодо належить йому майна будь-які дії, не заборонені законом. 3. Суб'єктивне право власності – найповніше майнове право і це значно ширше інших виникаючих речових прав. ...
1.2 Історія розвитку речового права
В історії вітчизняного законодавства доля речового права складалася по-різному. На прикладі речового права можна переконатися в тому, що свою долю мають не тільки люди і книги, але також і права. У дореволюційній Росії під категорію речового права підводили широкий спектр цивільних прав, особливо в галузі земельних відносин. У радянський період речове право спочатку було узаконено. У ДК 1922 р. був особливий розділ, який так і називався: «Речове право». У ньому до числа речових прав були віднесені: право власності, право забудови і заставу. Надалі, проте, у зв’язку з визнанням за громадянами права власності на житловий будинок зійшло нанівець і було скасовано право забудови. Що ж стосується застави, то в науці в той період переважала думка, що він тяжіє до зобов’язального права, будучи одним з способів забезпечення зобов’язань. Все це наводило на думку, що міцні наукові підстави для виділення речових прав у якості одного з підрозділів системи цивільного законодавства відсутні. На долю речових прав негативно позначилося і те, що земля та інші природні ресурси ставилися до об’єктам виключній власності держави і були вилучені з цивільного обороту, а також те, що в законодавстві не проводилося (за рідкісними винятками) поділу майна на нерухоме та рухоме. Правда, спроби реанімувати категорію речових прав у науці періодично робилися. Так, до речових відносили іноді право оперативного управління, право безстрокового користування землею, право наймача жилого приміщення в державному та громадського житлового фонду та ряд інших. Однак підтримки з боку законодавчої влади в той період вони не отримали. Спори між власниками прилеглих один до одного земельних ділянок (наприклад, про визначення їх кордонів) визнавалися непідвідомчістю суду, а спори про визначення порядку користування нерозділеним …
