Суб єкти адміністративного права

Курсовая работа

Мiнiстерство освiти i науки України

Новокаховське представництво

унiверситет розвитку людини

“Україна”

КУРСОВА

Тема: “Суб’єкти адмiнiстративного права”

Студента 2 курсу

********

Спецiальностi

Перевiрив Рекичина С. С.

Нова Каховка

2002 р.

Змiст

1. Введення.

2. Поняття суб’єктiв адмiнiстративного права:

  • а) суб’єкти права в сферi соцiального управлiння;
  • б) суб’єктивнi адмiнiстративно-правовi зобов’язання.

3. Громадянин як суб’єкт адмiнiстративного права:

  • а) статус громадянина в адмiнiстративно-правовiй сферi;
  • б) суб’єкти адмiнiстративного права в процесi;

г) закон « Про утворення »

4. Індивiдуальнi суб’єкти адмiнiстративного права:

  • а) адмiнiстративна правосуб’єктнiсть iндивiдуальних суб’єктiв;
  • б) адмiнiстративно-правовий статус громадянина;
  • в) адмiнiстративно-правовий статус iноземних громадян i осiб без громадянства;
  • д) способи захисту прав громадян;
  • е) право громадян на адмiнiстративну скаргу;
  • ж) право громадян на судовий захист;
  • з) право громадян на вiдшкодування збитку.

5. Висновок.

6. Лiтература.

1) Введення

До найважливiших функцiй держави Конституцiя України вiднесла забезпечення прав i свободи людини, соцiальний, правовий i економiчний захист громадян. Саме права i волi людини, їх гарантiї, визначають змiст i соцiальну спрямованiсть державної дiяльностi.

З метою забезпечення проведення реформ системи державного керування, створення i забезпечення, прав людини i громадянина розроблена i здiйснюється в життi Концепцiя адмiнiстративної реформи в Українi.

Найважливiшою галуззю правової системи України є адмiнiстративне право. Його правова база ґрунтується на конституцiйних положеннях України, законодавчих актах Верховної Ради, актах Президента i Парламенту. Так само адмiнiстративне право тiсно пов’язано з виконавчою владою i державним управлiнням.

На сучасному етапi розвитку нашого суспiльства метою адмiнiстративного права є встановлення i регламентацiя таких взаємин громадян, якими кожнiй людинi повинне бути гарантовано реальне здiйснення й охорона в сферi виконавчої влади приналежних йому прав i свобод, а також їх ефективний захист у випадку їх порушення.

3 стр., 1048 слов

Організація роботи прокуратури з розгляду звернень громадян

... із зверненнями громадян, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, її наслідки заслуховуються на колегіях та оперативних нарадах. Подання на постанови по справах про адміністративні правопорушення приносяться прокурором з ...

2. Поняття суб’єктiв адмiнiстративного права.

В адмiнiстративному правi пiд суб’єктом розумiють носiя (власника) прав i свобод у сферi державного управлiння, що передбаченi адмiнiстративно-правовими нормами, що здатен наданi права реалiзувати, а покладенi обов’язки виконувати .

З даного визначення виходить, що «претендент» на статус суб’єкта адмiнiстративного права по своїх особливостях потенцiйно здатний бути носiєм суб’єктивних прав i обов’язкiв у сферi державного управлiння, тобто повинний мати комплекс соцiальних передумов, якi дозволяють надати йому суб’єктивнi права й обов’язки.

До таких обов’язкiв (соцiальних передумов) належать:

  • зовнiшня вiдокремленiсть, що характеризується наданням системостворених ознак;
  • керування.

«претендента» на суб’єкта, по-друге, визначають його мiсце i роль у сферi державного управлiння. До першого вiдносяться загальнi норми для всiх суб’єктiв адмiнiстративного права (наприклад, норми про право звернення в органи влади з пропозицiями); до других – норми, що реалiзуються тiльки даним суб’єктом (н-д., норми, що визначають права податкової мiлiцiї).

наявнiсть суб’єктивних прав i обов’язкiв у сферi державного управлiння формує адмiнiстративно-правовий статус суб’єкта, є складовими адмiнiстративної правосуб’єктностi. Стиснутi характеристики такi:

Адмiнiстративна правоздатнiсть

це здатнiсть суб’єкта самостiйно, осмисленими дiями реалiзувати наданi йому права i виконувати покладенi на нього обов’язки в сферi державного управлiння. Складовими дiєздатностi є адмiнiстративна делiктоздатнiсть, тобто здатнiсть суб’єкта нести за порушення адмiнiстративно-правових норм юридичну вiдповiдальнiсть.

Адмiнiстративне законодавство України донинi не передбачає адмiнiстративної вiдповiдальностi юридичних осiб, хоча вказiвка з приводу її можливостi вже має мiсце.

Не видiляючи за юридичними особами адмiнiстративної вiдповiдальностi, законодавець установлює для них матерiальну й iншу вiдповiдальнiсть, що квалiфiкується як «методи адмiнiстративного характеру» (Закон України «Про нацiональну раду з питань телебачення i радiомовлення» вiд 25 вересня 1997 р.).

Таку вiдповiдальнiсть доцiльнiше було б визначити термiном «вiдповiдальностi в адмiнiстративному порядку».

Отже, адмiнiстративна делiктоздатнiсть укладається в здатностi фiзичних осiб нести адмiнiстративну вiдповiдальнiсть, а юридичних осiб – вiдповiдати в адмiнiстративному порядку, включаючи матерiальну.

Суб’єктивнi права в сферi державного управлiння -це

Таким чином, суб’єктивнi права в сферi державного управлiння такi:

  • Можливiсть визначеного поводження;
  • Можливiсть, надана з метою задоволення його iнтересiв у сферi державного управлiння i вирiшення завдань, що стоять перед ним;
  • Поводження, що реалiзується в правовiдносинах;
  • Існують тiльки в зв’язку з вiдповiдним юридичним зобов’язанням з боку iншого суб’єкта правовiдносин i без виконання цього зобов’язання не можуть бути реалiзованi;
  • Мають юридичну природу, оскiльки надаються адмiнiстративно-правовими нормами i гарантуються державою.

Дiалектичною протилежнiстю суб’єктивних прав у сферi державного управлiння є . Вони нерозривно зв’язанi i не можуть iснувати один без iншого, оскiльки право одного суб’єкта не може бути реалiзоване окремо вiд виконання зобов’язання iншим суб’єктом. Таким чином, у державному управлiннi iснування зобов’язань поза правами i навпаки прав поза зобов’язаннями позбавлено якого-небудь сенса.

7 стр., 3083 слов

Основні права, свободи та обов’язки людини і громадянина

... права людини закріплені в міжнародно-правових актах, то права гро­мадянина — у конституції певної держави. Відмінності між правами людини і громадянина: Права людини Права громадянина Позатериторіальні — існують незалежно від державного ... мета прав людини і відповідність цим правам засобів, вико­ристовуваних державою (реалізація, забезпечення та обмеження прав). Права людини і права громадянина ...

Суб’єктивнi адмiнiстративно-правовi зобов’язання -це

  • необхiдне, належне поводження;
  • можуть покладатися тiльки на праводiєздатну особу;
  • покладаються в iнтересах iнших осiб;
  • iснують у правовiдносинах;
  • не можуть iснувати поза зв’язком iз суб’єктивними правами в сферi державного управлiння;
  • мають свої межi, мiру;
  • мають юридичну природу, оскiльки закрiпленi адмiнiстративно-правовими нормами i забезпечуються застосуванням державного примусу.

У сферi державного управляння суб’єктивнi права й обов’язки мають як загальнi ознаки, так i ознаки якi дозволяють їх розмежовувати.

наявнiсть державних гарантiй.

Вiдмiннiсть закладена в тiм, що:

  • права реалiзуються в iнтересах їхнього власника, а обов’язки в iнтересах iнших осiб;
  • права – це мiра можливого поводження, а обов’язки – мiра належного поводження.

Необхiдно розмежувати поняття «суб’єкта адмiнiстративного права» i «суб’єкт адмiнiстративних правовiдносин». Суб’єкт адмiнiстративного права має потенцiйну здатнiсть вступати в адмiнiстративнi правовiдносини. У конкретному випадку вiн може i не бути учасником правовiдносин. Якщо громадянин не робить адмiнiстративних правопорушень, то вiн не є суб’єктом адмiнiстративно-делiктних вiдносин. Громадянин України, що знаходиться за кордоном, може теоретично нi в яких адмiнiстративно-правових вiдносинах не приймати участi, тобто не бути їх суб’єктом, але, суб’єктом адмiнiстративного права вiн є, оскiльки йому як громадянину адмiнiстративно-правовi норми надали комплекс прав i обов’язкiв.

Суб’єкт адмiнiстративних правовiдносин – це фактично учасник правових зв’язкiв у сферi управлiння, тобто вiн обов’язково приймає в них участь.

Важливо видiлити, що суб’єкт адмiнiстративного права характеризується зовнiшньою вiдокремленiстю. Вiн виступає у виглядi однiєї особи, здатний у вiдповiдностi зi своїми правами й обов’язками виражати i здiйснювати визначене бажання як учасник конкретних управлiнських вiдносин. Орган державного управлiння складається з багатьох фiзичних осiб i, як правило, має структурнi частини, але в адмiнiстративно-правовiй сферi виступає винятково як одна особа.

Адмiнiстративне право забезпечує правосуб’єктнiстю велике коло учасникiв соцiальних зв’язкiв, про що свiдчить велика кiлькiсть управлiнських вiдносин у суспiльствi, а система суб’єктiв адмiнiстративного права складнiше, крiм системи суб’єктiв якої-небудь iншої галузi права.

установ, органiзацiй, i виконавчо- розпорядницькi структури органiв мiсцевого самоврядування. Суб’єктами адмiнiстративного права необхiдно видiлити i структурнi частини пiдприємств, установ, органiзацiй, такi як, наприклад, факультет, цех, вiддiлення в лiкарнi i т. д.

16 стр., 7769 слов

Захист права власності

... Конституцiї України записано: “Держава забезпечує захист прав усiх суб’єктiв права власностi i господарювання, соцiальну спрямованiсть економiки. Усi суб’єкти права власностi рiвнi перед законом” [1;7 ... розширило коло первiсних i похiдних пiдстав виникнення у громадян права власностi, наприклад внаслiдок надання громадянам права займатися будь-якими видами пiдприємницької дiяльностi (крiм забороненої ...

Суб’єктами адмiнiстративного права є громадяни, особи без громадянства, iноземнi громадяни. Причому, правове становище суб’єктiв одного рiвня не однакове. Якщо проаналiзувати адмiнiстративну правосуб’єктнiсть громадян, то з’ясується, що вона має рiзницю в залежностi вiд статi, вiку, стану здоров’я (не усi можуть призиватися на вiйськову службу, надходити в навчальнi заклади).

Серед iноземних громадян особливим адмiнiстративно-правовим статусом надiленi бiженцi згiдно з Законом України «Про бiженцiв» вiд 24 грудня 1993р.

Суб’єктами адмiнiстративного права є також суди й органи прокуратури. На них, як i на iншi органiзацiї, покладаються зобов’язання дотримуватися пожежних, санiтарних i iнших загальнообов’язкових норм i правил (витрати на електроенергiю, сплата оренди).

3. Громадянин як суб’єкт Адмiнiстративного Права.

, пенсiонер).

Такi громадяни не http://www.ukrlawyer.narod.ru/завжди знаходилися в орбiтi державної дiяльностi, включалися в сферу адмiнiстративно-правового регулювання, але далеко не однаковим образом.

Як уже вiдзначалося, XVII-XIX ст. характеризується вiдносинами владного велiння держави i його органiв до пiдданих, пiдвладних. Їх права були невеликi. Не випадково навiть наприкiнцi XIX ст. становище людини в адмiнiстративно-правовiй сферi найчастiше розглядалося через призму «дозволiв влади». Мова йшла про обмеження особистої недоторканностi, про публiчне забезпечення непрацездатних.

Адмiнiстративно-правовий статус громадянина трактувався i сприймався, насамперед, як проголошення i забезпечення його участi в державному управлiннi.

Суспiльнi перетворення, що вiдбуваються нинi в нашiй країнi, приводять до змiни адмiнiстративно-правового статусу особистостi. Це зв’язано, по-перше, з офiцiйними i конституцiйними ознаками, урахуванням i захистом прав i свобод людини – найважливiшим обов’язком держави i її органiв. Людина, її права i свободи є вищою цiннiстю.

По-друге, вiдбувається рiзке пiдвищення ролi закону в регулюваннi статусу громадян, їхнiх прав, обов’язкiв i вiдповiдальностi. Саме закон служить головним «гарантом нормовстановлення» у данiй сферi вiдводячи пiдзаконнiй правотворчостi скорiше правозастосовувальний i змiст, що забезпечує.

По-третє, адмiнiстративно-правовий статус громадянина нинi виявляється значно повно. Розширюється спектр його регулювання в багатьох сферах економiчного, полiтичного i соцiального життя. Звичайно, i органiв, посадових осiб, зобов’язаних сприяти їхньої активностi в цiй сферi.

По-четверте, iстотно пiдвищується роль закону i суду в охоронi прав громадян. Вiдповiдно повинна видозмiнюватися тактика дiяльностi органiв виконавчої влади i посадових осiб.

Сказане дозволяє охарактеризувати адмiнiстративно-правовий статус громадянина. Бахрах Д. Н. зв’язує його з громадянством i вважає за можливе вести мову про три категорiї громадян, про двi категорiї iноземних громадян i особах без громадянства.

адмiнiстративно-правовий статус громадянина України

Випливаючи з цiєї логiки, ми видiляємо тепер адмiнiстративно-правовий статус як загальний, базовий для своєї сфери, i види адмiнiстративно-правових статусiв, що опосередковують рiзноманiтне правомiрне поводження громадян. Але якi? Вiдповiдаючи на це питання, Бахрах видiляє спецiальнi адмiнiстративно-правовi статуси iндивiдуальних суб’єктiв, виходячи iз соцiальної ролi останнiх. Це – статус членiв адмiнiстративних колективiв, статус суб’єктiв адмiнiстративної опiки, статус жителiв територiй з особливим адмiнiстративно-правовим режимом, статус суб’єктiв дозвiльної системи.

3 стр., 1030 слов

Конституційне право громадян на освіту

... темою "Конституційне право громадян на освіту "послужили базова навчальна література, фундаментальні теоретичні праці найбільших мислителів у розглянутій області, результати практичних досліджень видних вітчизняних і зарубіжних авторів, статті та огляди в ...

Видiлимо iншi види адмiнiстративно-правових статусiв громадян, виходячи з такого критерiю, як характер їхньої гарантованої дiяльностi:

Другий – функцiонально-клiєнтський, коли громадяни задовольняють свої iнтереси i потреби завдяки кореспондуючим обов’язкам органiв, служб i посадових осiб.

Третiй – що партнерськи сприяє, коли громадяни беруть участь у дiяльностi виконавчих органiв i виконують рiзнi соцiально-правовi ролi.

Четвертий – охоронний, коли громадянам забезпечується захист їхнiх прав i законних iнтересiв як в адмiнiстративному i судовому порядку, так i заходами суспiльно-полiтичного впливу.

мiжнародно-правових принципiв i норм

Загальної декларацiї прав людини

  • кожна людина, де б не знаходилася, має право на визнання її правоздатностi (ст. 6);
  • усi люди рiвнi перед законом i мають право, без всякого розходження, на рiвний захист вiд якої б то нi було дискримiнации (ст. 7);
  • кожна людина має право на ефективне вiдновлення в компетентних нацiональних судах, у випадках порушення, його основних прав, наданих йому Конституцiєю чи Законом (ст.

8);

  • нiхто не може бути пiдданий свавiльному арешту, чи затримцi, вигнанню (ст. 9);
  • кожна людина має право рiвного доступу до державної служби у своїй країнi.

Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна знаходити своє вираження в перiодичних i нефальсифiкованих виборах, що повиннi проводитися при загальному виборчому правi шляхом таємного голосування чи за допомогою iнших рiвнозначних форм, що забезпечують волю голосування.

Важливi положення для адмiнiстративно-правової сфери ми знаходимо у Мiжнародному пактi про економiчнi, соцiальнi i культурнi права.

Розвиток своєрiдного “мiжнародного адмiнiстративного права” виявляється в нормах про права громадянина в рамках конституцiйного i адмiнiстративного процесу й особливо помiтно в документах Ради Європи.

Назвемо конвенцiї про захист цивiльних прав i основних свобод (1950р.); Конвенцiю про захист особистостi в зв’язку з використанням автоматизованих персональних баз даних (1981 р.); резолюцiї про юридичну допомогу в цивiльних, комерцiйних i адмiнiстративних справах (1976 р.); про захист особистостi (1977 р.); про юридичну допомогу i ради (1977р.).

Показовi рекомендацiї про застосування дискрецiйних повноважень адмiнiстративною владою (1980р.); про мiри, що полегшують звертання до юстицiї (1981р.); про одержання iнформацiї вiд публiчної влади (1986р.); про публiчнi зобов’язання (1984р.); про адмiнiстративнi процедури, що впливають на велику кiлькiсть людей (1987р.); про забезпечення судового захисту по адмiнiстративних справах (1989р.); про адмiнiстративнi санкцiї (1991р.).

Таким чином, подiбнi мiжнароднi адмiнiстративно-правовi процедури дуже вагомi. Їх використання в державнiй практицi дуже актуально, тому що сприяє активнiй реалiзацiї громадянами своїх прав у вiдносинах з адмiнiстрацiєю i їхньому надiйному захисту. Безсумнiвно, просочування адмiнiстративно-правового статусу громадян нормами конституцiйного i мiжнародного права має величезне значення. Їх не можна iгнорувати як у правотворчостi, так i в адмiнiстративному правозастосуваннi.

21 стр., 10138 слов

Основи муніципального права України

... мiсцевому самоврядуваннi за належнiстю до вiдповiдних територiальних громад. Будь-якi обмеження права громадян України на участь у мiсцевому самоврядуваннi залежно вiд їх раси, кольору ... висунутi й щодо термiнiв «комунальне право», «право мiсцевого самоврядування» тощо. Отже, предметом мунiципального права є суспiльнi вiдносини, пов'язанi з органiзацiєю i функцiонуванням мiсцевого самоврядування як ...

пiдвищення ролi закону в регулюваннi функцiонально-клiєнтських прав громадян у рiзних сферах.

б).

Суб’єкти Адмiнiстративного Права в процесi

По сутi справи, у всiх нормативних правових актах, присвячених статусу цих органiв, мiститься їхнiй обов’язок втягувати в державне управлiння i сприяти їхнiй участi в розглядi i вирiшеннi питань, вiднесених до ведення вiдповiдних органiв. Звичайно, тут не обiйтися без обопiльного бажання обох сторiн. Працiвники державних органiв повиннi практично робити громадян своїми партнерами, а громадяни повиннi знати, чим i як вони можуть допомогти у виконаннi функцiй того чи iншого органа, i охоче це робити.

у їхнє дiяльностi, власне електоральне поводження, пряма дiя, участь у позаiнституцiональних рухах, а також апатiю, бойкот.

Видозмiнюється i статус громадян. У правових актах i в практичнiй дiяльностi iснує чимало таких форм «статусної участi» громадян у дiяльностi державних органiв, коли вони здобувають деякi властивостi. Мова йде про бiльш широкий доступ у цi органи, про участь у пiдготовцi питань, в аналiзi службової iнформацiї, у розглядi проектiв рiшень, у контрольних заходах.

форми участi громадян, що

а) у складi колегiй мiнiстерств, держкомiтетiв, обласних адмiнiстрацiй;

  • б) як члени науково-технiчних, координацiйних, експертно-консультативних та iнших рад;
  • в) у складi мiжвiдомчих комiсiй;
  • г) як члени суспiльно-тематичних комiсiй – тимчасових чи постiйних;
  • д) як «суспiльних службовцiв» — позаштатних iнспекторiв, iнструкторiв, експертiв, стажистiв, i т.

п. у структурi тих чи iнших державних органiв;

— гарантiї таємницi зв’язку. Особливо видiлимо статтi про захист прав користувачiв зв’язку на надання послуг електричного i поштового зв’язку належної якостi, одержання iнформацiї про такi послуги i про їхнiх виконавцiв. Механiзм реалiзацiї цих прав регулюється законодавством України.

Користувач зобов’язаний: не допускати http://www.ukrlawyer.narod.ru/самовiльної установки розеток i пiдключення до них телефонних апаратiв, що не мають сертифiката вiдповiдностi, i незареєстрованних, що не мають сертифiката вiдповiдностi абонентських пристроїв передачi даних; не допускати використання телефонного апарата для навмисного заподiяння iншим користувачам занепокоєнь, i т. д.

Користувач має право: використовувати мiсцевий телефонний зв’язок для ведення телефонних переговорiв, для передачi iнформацiї будь-яким способом у межах припустимих навантажень; одержувати пiльги i переваги, передбаченi законодавством; зажадати вiдшкодування збитку, заподiяного суб’єктом, що хазяює, у випадках, передбачених законодавством.

Закон «Про захист прав споживачiв» взяв на себе основне навантаження в данiй сферi, створюючи юридичну базу реалiзацiї клiєнтських прав громадян i їхнiх вiдносин iз продавцями, виробниками. І органи виконавчої влади, i органи управлiння пiдприємств, органiзацiй ввiйшли в iнший режим функцiонування i вiдносин iз клiєнтами.

15 стр., 7449 слов

Поняття права приватної власності громадян. — Право — ...

... України майна нарівні з громадянами України, якщо інше не передба-чено законодавчими актами України (ст.11). Важливе значення має встановлення в законодавстві про власність принципу рівності всіх суб'єктів права ... Оскільки ця мета фактично вже досягнута, в новому ЦК України перелік об'єктів права при-ватної власності громадян має бути сформульований за узагаль-нюючими критеріями, а саме: об'єкти ...

г).

Закон «Про освiту»

У законi «Про освiту» зроблений акцент на державних гарантiях прав громадян в областi освiти. Їхнi права й обов’язки докладно регулюються в статутах освiтнiх установ i в актах вiдповiдних мiнiстерств, що мiстять загальнообов’язковi вимоги i стандарти.

Громадянам гарантується можливiсть одержання освiти незалежно вiд статi, раси, нацiональностi, мови, походження, мiсця проживання, ставлення до релiгiї, переконань, приналежностi до громадських органiзацiй (об’єднань), вiку, стану здоров’я, соцiального, майнового i посадового статусу, наявностi судимостi.

4.Індивiдуальнi суб’єкти адмiнiстративного права.

а).

Адмiнiстративна правосуб’єктнiсть iндивiдуальних суб’єктiв.

Адмiнiстративно-правовий статус України встановлюється, насамперед Конституцiєю, актами органiв представницької влади. У формуваннi й особливо в реалiзацiї складових даного статусу прав i обов’язкiв значна також роль органiв виконавчої влади. Уряд, мiнiстерства, губернатори видають чимало нормативних актiв, що надають визначеним категорiям осiб пiльги, закрiплюють процедури дiяльностi рiзних iнспекцiй, установлюють правила (полювання, дорожнього руху i т. д.)

б)Адмiнiстративно-правовий статус громадянина

Загальний адмiнiстративно-правовий статус iндивiда прийнято називати статусом громадянина. До 1992 р. усi вченi слiдом за законодавцем розрiзняли три рiзновиди громадян: громадяни України, iноземцi й особи без громадянства1 . Звичайно, всерединi кожної з названих родових общностей є особливостi. Так, Адмiнiстративно-правовi статуси постiйно проживаючих в Українi i тимчасово прибулих iноземцiв не iдентичнi.

У залежностi вiд ступеня зв’язаностi громадянина при реалiзацiїїм своїх прав можна розрiзняти 6 ступенiв (ступiней) свобод:

1. Повна свобода.

2. Свобода, пов’язана з обов’язком повiдомлення суб’єктiв влади (явочний порядок реалiзацiї прав).

3. Свобода, пов’язана з обов’язком реєструвати дiї.

4. Свобода, обмежена обов’язком одержуватидозвiл. Суб’єкт влади зобов’язаний розглянути заяву, вiдмовлення в реєстрацiї може бути оскаржене у судовому порядку. _

5. Свобода, обмежена дискрецiйними повноваженнями влади при видачi дозволiв на здiйснення прав. 2

по мотивах законностi, та й оскарження дискрецiйних актiв в адмiнiстративному порядку часто не має змiсту.

6. Повна несвобода.

Аналiзуючи законодавство останнiх рокiв, неважко простежити, як iде процес розвитку прав громадян. Свобода упевнено виходить на бiльш високi ступiнi. Так, наприклад, право на демонстрацiї пiднялося на другу ступiнь свободи, право на пiдприємницьку дiяльнiсть — з 6 на 2 (3 ступiнь), правозайматисякарате — з 5 на 1.

З погляду на механiзм реалiзацiї, можна , видiлити праваабсолютнi (безумовнi) i вiдноснi. До абсолютного вiдносяться: права, якими особи користуються за своїм розсудом, а суб’єкти влади зобов’язанi створювати умови i не заважати їх реалiзацiї, захищати їх. Це, наприклад, право на адмiнiстративну скаргу, вибiр iменi, працевлаштування, користування публiчними бiблiотеками, одержання загальної середньої освiти. Реалiзацiя абсолютних прав залежить, головним чином чи навiть винятково, вiд свободи громадянина.

14 стр., 6856 слов

Принципи цивільного процесуального права

... України. 2. Поняття принципів і їх значення З розвитком суспільства принципи цивільного процесуального права розвиваються і вдосконалюються з урахуванням потреб політичних і соціально-економічних перетворень, подальшого забезпечення гарантій захисту суб'єктивних прав громадян, ... закріплення. До принципів цивільного процесуального права, закріплених Конституцією України, належать такі принципи: ...

Вiдносними варто вважати такi права, для реалiзацiї яких потрiбний акт державного органа. Наприклад, наказ про призначення на посаду, лiцензiя на здiйснення визначеної дiяльностi. Свобода громадянина повинна бути опосередкована волею суб’єкта влади, актом застосування права.

Якщо взяти за основу привiд (процесуальнапiдстава) надання (визнання) права, то можна говорити про права, що встановлюються актом суб’єкта виконавчоївлади:

  • визнаються, реалiзуються без заяви особи, що має право (призначення стипендiї, присвоєння вiйськовослужбовцю чергового звання, речове забезпечення спiвробiтникiв органiв внутрiшнiх справ i т. д. )

лiцензiю, прийняти вiдставку);

  • надаються по розсуду суб’єкта виконавчоївлади, що реалiзує свої дискрецiйнi повноваження (наприклад, призначення на державну посаду).

В залежностi вiд кола осiб, яким права надаються,

i основ їхнього виникнення можна розрiзняти загальнi i спецiальнi права. Останнi найчастiше є пiльгами, що даються по ознаках:

  • а) демографiчною-демографiчним-соцiально-демографiчним (хворим, багатодiтним, змушеним переселенцям i т. д.);
  • б) суспiльно корисної дiяльностi (ветеранам, вiйськовослужбовцям, Героям України, державним що служить i iн.).

1) на участь у державномууправлiннi. Це права: на державну службу; на внесення пропозицiй; на одержання необхiдних документiв i iнформацiї у встановленiй формi; органiзовувати, брати участь, виходити iз громадських об’єднань; припиняти протиправнi дiї; засновувати газету й iн.;

2) на державну участь, сприяння, допомогу компетентних органiзацiй. Мова йде, наприклад, про право одержувати платнi блага, одержувати i користатися безкоштовними благами (бiблiотеками й iн.), одержуватиорганiзацiйну (у працевлаштуваннi,наприклад), технiчну, санiтарно-епiдемiологiчну, медичну й iншу допомогу;

3) право на захист. Основнi форми його реалiзацiї — адмiнiстративна скарга; скарга (позов до суду); захист в адмiнiстративно-юрисдикцiйномупровадженнi; необхiдна оборона (в тому числi право на газову зброю); право на допомогу недержавних органiзацiй (колегiй адвокатiв, суспiльств захисту правспоживачiв, профспiлок i iн.).

Першi не залежать вiд якихось конкретних обставин, вони безумовно, покладаються на кожного (дотримання правил дорожнього руху, санiтарiї i т. п.).

Вiдноснi обов’язки виникають iз правомiрних дiй спрямованих на придбання прав i користування ними (обов’язку абiтурiєнта, читача бiблiотеки, власника автомобiля i т. д.), i правопорушень (наприклад, сплатити штраф).

в) Правовий, адмiнiстративно-правовий статус

громадян i осiб без громадянства як єдину родову спiльнiсть: це— особи, що не є громадянами України. За загальним правилом вони користуються тими ж правами i на них покладаються тi ж обов’язки, що i на громадян України. Але є i вiдмiнностi в їхнiй правосуб’єктностi, тому що громадянство є найважливiшим компонентом адмiнiстративно-правового статусу особистостi. Його наявнiсть чи вiдсутнiсть серйозно впливає на сукупнiсть прав i обов’язкiв громадян.

11 стр., 5400 слов

Поняття, сутність і зміст права

... глав, висновку та списку лiтератури. 1. Поняття права. Проблема праворозумiння 1. 1. Поняття та ознаки права Характеризуючи право, слiд виходити ... суспiльства, його соцiально-економiчним розвитком. Право акумулює суспiльну, соцiально-групову та iндивiдуальну волю громадян, погоджує iнтереси рiзних соцiальних ... обмежують зовнiшню свободу осiб у їх взаємних стосунках" (3, с. 8). Ознаки права (за 6, с. ...

Основною формою закрiплення особливостей правового статусу iноземцiв є закон, а основною сферою, де вони встановлюються, є сфера вiдносин громадян з виконавчою владою. Іншими словами, найбiльша кiлькiсть особливостей правового статусу iноземних громадян, осiб без громадянства закрiплено адмiнiстративно-правовими нормами, що мiстяться в державних законах. Всi особливостi адмiнiстративно-правового статусу iноземних громадян i осiб без громадянства можна по колуосiб, на яких вони поширюються, пiдроздiлити на загальнi, груповi й iндивiдуальнi.

Для всiх осiб, що знаходяться на територiї України, що не є її громадянами, законодавством встановленi наступнi особливостi праводiєздатностi:

1) вони не можуть бути державними службовцями, займати деякi посади, працювати в мiлiцiї;

2) вони не допускаються до дiяльностi, пов’язаноїз державною таємницею;

3) на них не поширюється вiйськовий обов’язок;

4) їх адмiнiстративна делiктоздатнiсть специфiчна (за низку правопорушень до вiдповiдальностi можуть залучатитiльки iноземцiв i осiб без громадянства, тiльки до них може застосовуватися таке адмiнiстративне стягнення, як виселення);

  • законодавством;

6) вони проживають i здiйснюють свою дiяльнiсть на пiдставi спецiальних документiв (посвiдка на проживання, закордонних паспортiв i iн.);

8) по територiї, вiдкритої для iноземцiв, вони можуть вiльно пересуватися за умови повiдомлення про цеОВСчи приймаючi їх органiзацiї. Пiсля прибуття в пункт призначення вони повиннi зареєструвати своє тимчасове перебування в ОВС.

9) iноземнi громадяни можуть здобуватицивiльну зброю по лiцензiях, виданим ОВС на пiдставi клопотань представництв держав, громадянами яких вони є. Порушення термiнiв вивозу зброї тягне за собою її конфiскацiю;

10) виїзд з України їм може бути не дозволений при наявностi обставин, установлених законодавством (наприклад, якщо це суперечить iнтересам державної безпеки, якщо особазалучається до кримiнальної вiдповiдальностi).

В даний час правове становище iноземцiв i осiб без громадянства регулюється Законами «Про громадянство України», «Про бiженцiв», «Про правове становище iноземних громадян України» i т. д.

Груповi особливостi адмiнiстративно-правового становища iноземних громадян i осiб без громадянства обумовленi багатьма обставинами: часом перебування в Українi, метою перебування (туризм, навчання, службовi справи, пошуки притулку й iн.), з якої країни прибув iноземець i т. д.

  • тимчасово перебувають;
  • проїжджаючих через територiю України транзитом.

в Українi, безпосередньо в ОВС.

Основний документ, що засвiдчує особистiсть постiйно проживаючого iноземця чиособи без громадянства, — посвiдка на проживання. Вона видається ОВС негромадянам України, що досягли 16-лiтнього вiку, на термiн дiї їхнiх закордонних паспортiв, але не бiльше нiж на 5 рокiв. Іноземним громадянам, що досягли 45-лiтнього вiку, посвiдка на проживання видається на весь термiн дiї їхнiх закордонних паспортiв, а особам без громадянства — безстроково. Якщо iноземець протягом року з дня закiнчення термiну дiї свого закордонного паспорта не пред’явить нових чи справжнiх документiв, йому видається посвiдка на проживання для особи без громадянства.

клопотання особаодержує направлення на тимчасове поселення. Йому забезпечується проїзд i провiз багажу до мiсця тимчасового поселення, проживання i користування комунальними послугами. Вона вправi одержуватихарчування, медичну допомогу, грошову допомогу.

Рiшення про визнання особи бiженцем приймається органом мiграцiйної служби, i йому видається посвiдчення вiдповiдного зразка.

Вiд реєстрацiї звiльненi дипломати, туристи, що роблять круїзи, члени екiпажiв морських i повiтряних судiв i ряд iнших осiб, названих у законi. Запис про реєстрацiю провадиться по мiсцевiпервiсного перебування громадян.

Особливий термiн реєстрацiї встановлюється вiдповiдно до Положення про залучення i використання в Українi iноземної робочої сили, На пiдставiдозволу про залучення iноземних робочих термiн реєстрацiї визначається до одного року, а в окремих випадках допускається його продовження ще до одного року.Іноземний громадянин (крiм постiйно проживаючим, визнаним бiженцем, що одержав притулок), що в’їхав в Україну з метою здiйснення професiйної дiяльностi, може працювати за наймом тiльки при наявностi пiдтвердження на право трудової дiяльностi, виданого на його iм’я на пiдставiотриманого роботодавцем дозволу.

Видача пiдтверджень на право трудової дiяльностi iноземним громадянам, що здiйснюють роботу за наймом у роботодавця, в межах встановленихдозволом, чисельностi залученої iноземної робочої сили, провадиться територiальними органами мiграцiйної служби України за поданим роботодавцем клопотанням, при наявностi згоди iноземного громадянина.

Залучення iноземних громадян з числа висококвалiфiкованих фахiвцiв здiйснюється без оформлення дозволу у випадках наймання роботодавцями для роботи на пiдприємствахз iноземними iнвестицiями, що дiють на територiї України, на посадi керiвникiв пiдприємств, їх заступникiв, керiвникiв пiдроздiлiв.

Таким чином, встановлений наступнийпорядок прийняття iноземних громадян, що тимчасово знаходяться в Українi, на роботу:

  • роботодавець повинний звернутися в мiграцiйну службу й одержатидозвiл на прийом на роботу визначеного числа iноземних громадян;

на пiдставi отриманої квоти роботодавець просить мiграцiйну службу видати пiдтвердження конкретнiй особi на право працювати за наймом;

  • пiсля одержання пiдтвердження роботодавець вправi прийняти конкретного iноземця на роботу.

Важливою особливiстю адмiнiстративно-правового статусу особи, що не має українського громадянства i тимчасово знаходиться в нашiй країнi, є обов’язок виїхати з України пiсля закiнчення визначеного йому термiну перебування. Термiн перебування може бути скорочений, якщо: 1) вiдпали пiдстави для подальшого перебування iноземного громадянина; 2) вiн порушує законодавство про правове положення iноземних громадян.

документiв дiйсних для в’їзду в сумiжну державу i вiдповiдних проїзних документiв.

Транзитний проїзд на легкових автомобiлях, а також здiйснення мiжнародних транзитних автоперевезень провадяться на основi мiждержавних угод при наявностi документiв, що дають право на в’їзд у сумiжну державу. Транзитнi вiзи видаються, як правило, без права зупинки. Безвiзовий транзит дозволяється при наявностi мiжурядових угод про безпересадочнi перелiти через територiю України.

У прикордонний пункт виїзду iноземнi громадяни й апатриди прибувають по встановлених маршрутах iз зупинками в пунктах, названих у транзитних вiзах. Автомобiльний транзит здiйснюється по дорогах, вiдкритим для мiжнародного повiдомлення. Бажаючi змiнити маршрут проходження зобов’язанi одержати на це дозвiлОВС. Там же варто одержатидозвiл на перебування в Українi, якщо громадянин зробив змушену зупинку на термiн бiльш доби. За дозволом в останньому випадку потрiбно звернутися протягом наступної доби змоменту зупинки.

г) Спецiальнi адмiнiстративно-правовi статуси iндивiдуальних суб’єктiв

У реальному життi iснує величезна розмаїтiсть спецiальних адмiнiстративно-правових статусiв. Використовуючи критерiй соцiальної ролi iндивiда, їх можна згрупувати в декiлька родових общностей. І в тому числi видiлити статуси:

1) членiв адмiнiстративних колективiв;

2) суб’єктiв адмiнiстративної опiки;

3) жителiв територiй з особливим адмiнiстративно-правовим режимом;

4) суб’єктiв дозвiльної системи.

Поняття «адмiнiстративний колектив» в юридичнiй науцi не використовується. Але воно необхiдно. Уже давно говорять, пишуть, використовують у законодавствi поняття «трудовий колектив», пiд яким розумiють самостiйний суб’єкт права i робiтникiв визначеної органiзацiї. В другому випадку мова йде про органiзовану групу людей, що беруть участь своєю працею в дiяльностi органiзацiї. Вiдносини членiв трудового колективу з пiдприємством (установою), його адмiнiстрацiєю, їхнi особистi права регулюються трудовим правом.

Адмiнiстративним колективом пропонується iменувати особовий склад органiзацiї, у якiй вiдносини її членiв з адмiнiстрацiєю (органiзацiєю), їхнi особистi права й обов’язки регулюються адмiнiстративним правом. Це — органи внутрiшнiх справ, вiйськовi частини, воєнiзованi пожежнi, гiрничорятувальнi частини, лiкувально-трудовi профiлакторiї, студентськi колективи iн.

i обов’язкiв (студента, вiйськовослужбовця, профiлактуємого).

Мова йде про особистi, а не службовi права i обов’язки, тому що iншi є конкретизацiєю повноважень колективного суб’єкта — органiзацiї. Це особливо наочно видно на прикладi статусу атестованого працiвника мiлiцiї.

Адмiнiстративне право регламентує дисциплiнарну вiдповiдальнiсть членiв адмiнiстративних колективiв, час їхньої працi (навчання) i вiдпочинку, пiдстави, розмiри i порядок оплати їхньої працi (видачi грошового утримання, виплати стипендiй).

Як правило, суперечки вiйськовослужбовцiв (спiвробiтникiв мiлiцiї, студентiв i iн.) з адмiнiстрацiєю вирiшуються в адмiнiстративному, а не в судовому порядку, i вiдповiднi процедури регулюються адмiнiстративно-правовими нормами. В той же час у рядi випадкiв (оплата працiвникам мiлiцiї за роботу в нiчний час, у вихiднi i святковi днi; надання вiдпусток по вагiтностi; виплата добових при вiдрядженнях i iн.) на особистi права членiв адмiнiстративних колективiв прямо чисубсидiарнопоширюються норми трудового права.

Серед статусiв членiв адмiнiстративних колективiв розрiзняються статуси:

1) що навчаються (студентiв, аспiрантiв, учнiв технiкумiв i iн.);

3) осiб, свобода яких обмежена в адмiнiстративному порядку (профiлактуємих, неповнолiтнiх, направлених за правопорушення в спецiальнi навчальнi заклади й iн.).

Очевидно, що кожна з цих родових общностей складається з великого числа видiв. Так, по-рiзному правове становищеосiб, що знаходяться на вiйськовiй службi в сухопутних вiйськах, у вiйськово-морському флотi, у внутрiшнiх вiйськах, у залiзничних i iнших вiйськах.

Одним з яскравих проявiв соцiальної полiтики держави є встановлення державної опiки над особами, що потребують допомоги.

потребують соцiального захисту, здiйснює апарат виконавчої влади. І та частина державної опiки, що регламентована нормами адмiнiстративного права, може бути названа адмiнiстративною. Її суб’єкти — безробiтнi; чорнобильцi; бiженцi i змушенi переселенцi; iнвалiди Вiтчизняної вiйни; «афганцi» i прирiвнянi до них особи; дiти-сироти; багатодiтнi батьки; особи, що страждають психiчними захворюваннями; хворi дiабетом, туберкульозом, лепрою i ще багато категорiй громадян. З цього зразкового перелiку видно, що фактичними пiдставами для придбання, розглянутого соцiального адмiнiстративно-правового статусу можуть бути демографiчнi обставини, технiчнi й екологiчнi катастрофи i несприятливi соцiальнi фактори. Саме останнi лежать в основi правових актiв про допомогу безробiтним, про заходи для соцiального захисту вiйськовослужбовцiв i осiб звiльнених з вiйськової служби.

В полiтицi адмiнiстративної опiки вищi державнi органи України проводять курс на децентралiзацiю, надаючи республiканським, крайовим, обласним органам, органам мiсцевого самоврядування, адмiнiстрацiям пiдприємств i установ можливiсть розширювати перелiк її суб’єктiв, збiльшувати розмiри вироблених виплат, обсяг наданих пiльг.

забезпечення, що залежить вiд роботи, що виконувалася,стажу, розмiру заробiтку й в основномускладається в регулярнiй виплатiпенсiй. Але i пенсiонери за вiком, по iнвалiдностi й iншi теж можуть бути включенi в орбiту адмiнiстративної опiки, їм можуть бути наданi податковi, транспортнi пiльги, позички, виплаченi додатковi суми. На жаль, неуважнiсть адмiнiстративно-правової науки до цiєї сторони управлiнської дiяльностi, до цих категорiй громадян у минулому не дозволяє чiтко визначити

границi, змiст, види, пiдстави виникнення адмiнiстративної опiки. Прийняття українським парламентом законiв про зайнятiсть населення, про соцiальний захист громадян, що попали пiд вплив радiацiї внаслiдок катастрофи на Чорнобильськiй АЕС, про психiатричну допомогу i ряд iнших актiв свiдчить про соцiальну спрямованiсть державної полiтики.

Змушений переселенець має право:

1) самостiйно вибрати мiсце проживання на територiї України, у тому числi в одному з населених пунктiв, запропонованих йому територiальним органом мiграцiйної служби. Змушений переселенець може вiдповiдно до встановленого порядку проживати в родичiв чи iнших осiб за умови їхньої згоди на спiльне проживання незалежно вiд розмiру займаної родичами чи iншими особамижитлової площi;

2) при вiдсутностi можливостi самостiйного визначення свого нового мiсця проживання на територiї України одержативоргана мiграцiйної служби направлення на проживання в центрiтимчасового розмiщення змушених переселенцiв або в житловому примiщеннi ,з фонду житла для тимчасового поселення змушених переселенцiв;

3) на одержання сприяння в забезпеченнi їхнього проїзду i провозу багажу до нового мiсця проживання чи до мiсця перебування. При цьому малозабезпеченi особи — самотнiй пенсiонер, самотнiй iнвалiд, родина, що складається тiльки з пенсiонерiв i (чи) iнвалiдiв, самотнiй батько (замiнююча його особа) з дитиною чи дiтьми у вiцi до вiсiмнадцяти рокiв, багатодiтна родиназ трьома i бiльш дiтьми у вiцi до вiсiмнадцяти рокiв — забезпечуються правом на безплатний проїзд i провiз багажу; вiд мiсця тимчасового поселення до нового мiсця проживання чи до мiсця перебування на територiї України.

Здiйснення адмiнiстративної опiки покладено на багато органiв виконавчої влади i пов’язано з виконанням ряду формалiзованих процедур. Насамперед, за загальним правилом, особа повинна подати заяву в компетентний орган про визнання його безробiтним, багатодiтним, бiженцем, змушеним переселенцем i т. д. Якщо громадянин має документи, що пiдтверджують його право на державну допомогу, вiн зобов’язаний прикласти їх до заяви. Документи приймаються, реєструються i перевiряються. Потiм приймається рiшення про визнання (безробiтним, бiженцем i т. д.), що є юридичною пiдставою для надання особi, його родинi тих видiв допомоги, що передбаченi законом. Органи адмiнiстративної опiки вправi перевiряти, чи збереглися обставини, що обумовили допомогу, стежити за термiнами її надання i приймати рiшення про її збiльшення, скорочення чи припинення.

Ще один важливий аспект теорiї адмiнiстративного права пов’язаний з режимами територiй. А деякi з них тимчасово чи постiйно (невизначений час) знаходяться на особливомуправовомуположеннi1 .

Головний рiзновид особливих територiальних режимiв — спецiальнi адмiнiстративнi режими. Прикладами останнiх є режими прикордонної зони, закритих мiст (територiальних утворень), заповiдникiв, зон екологiчного лиха, територiй, на яких введене надзвичайне (вiйськове) положення, карантинних, тих, що пiдлягли радiоактивному забрудненню, вiльних економiчних зон.

На таких територiях постiйнi i тимчасовi жителi здобувають спецiальний адмiнiстративно-правовий статус. Вiн мiстить у собi найчастiше особливi правила в’їзду в зону, виїзду, пересування, дiяльностi в нiй, здiйснення адмiнiстративного нагляду, застосування адмiнiстративного примусу. Серед спецiальних територiальних режимiв поряд з такими суворими, як режим воєнного стану, є i пiльговi (вiльних економiчних зон).

Якщо, як правило, у зонах бiльш строгий контроль, то у ВЕЗ митний, фiнансовий контроль ослаблений.

Починаючи з першого пiдручника для вузiв по адмiнiстративному «праву, виданого в 1940 р., автори включали в наступнi пiдручники спецiальнi параграфи про дозвiльну систему.

Одержання попереднiх дозволiв виконавчих органiв на здiйсненнявизначених дiй досить широко поширено, а правовiдносини, що виникають мiж апаратомуправлiння i громадянами, органiзацiями з приводу їхнього одержання є адмiнiстративними.

д) Способи захисту прав громадян

реалiзацiї, встановлює обов’язок державних i суспiльних органiв, посадових осiб у визначенi термiни розглядати i вживати заходiв у зв’язку зi зверненнями громадян, забезпечує його державним примусом, внаслiдок чого воно стає регульованим законом, юридичним правом.

Якщо юридичними нормами закрiплене суб’єктивне право громадян, але воно не забезпечено належним захистом, то такi норми в значнiй мiрi декларативнi. Створення скоординованої системи гарантiй особистих прав громадян — необхiднаумова становлення правової держави. Узагальнено можна говоритити про два головнi напрямки юридичного захисту особистостi:

1) вiд злочинiв, делiктiв i iнших неправомiрних дiй iнших громадян;

2) вiд неправомiрних i недоцiльних дiй суб’єктiввлади.

Основними засобами захисту прав i iнтересiв громадян вiд зловживань, бюрократизму, некомпетентностi й iнших аномалiй у дiяльностi посадових осiб, органiв i iнших власникiв владних повноважень є:

1) створення Органiзацiйно-правового механiзму i повсякденна робота уповноважених державних (мунiципальних органiв) (суду, прокуратури, державних iнспекцiй i iн.), найважливiшою задачею яких є захист правопорядку;

2) iснування i дiяльнiсть незалежних вiд держави iнститутiв цивiльногосуспiльства, здатних надати допомогу громадянам. Серед них є iнститути: створенi спецiально для цiєї мети (адвокатура); для яких така дiяльнiсть єосновною (профспiлки); а також iншi (засоби масової iнформацiї, партiї, релiгiйнi об’єднання, добровiльнiсуспiльства i т. д.);

3) активна дiяльнiсть самих громадян, що використовують наданi їм права. З огляду на велику значимiсть, розмаїтiсть форм i наявнiсть великого числа правових норм, тут можна видiлити i процесуальний захист. Карно-процесуальне, адмiнiстративне i трудове право достатньо докладно регламентують права особи, притягнутої до вiдповiдальностi, на захист вiд висунутого обвинувачення, застосовуваних до нього примусових мiр.

посадовоїособи, заняття за своїм розсудом вiльної сумiжної кiмнати, неявка на роботу пiсля встановленого законом термiну з дня подачi заяви про звiльнення за власним бажанням i т. п.) або звернення за сприянням до державних i недержавних органiзацiй, iнiцiюючи їхню правозахисну дiяльнiсть.

Основною гарантiєю прав громадян є дiяльнiсть iснуючих у країнi спецiальних органiзацiйно-правових iнститутiв. Вони функцiонують як зi своєї iнiцiативи, так i в зв’язку з надходженням до них звернень (заяв, скарг, позовiв) громадян. За бажанням останнiх їм надають юридичну допомогу колегiї адвокатiв. Участь адвокатiв у карному i цивiльному процесах закрiплено в рядi законiв i широко практикується в нашiй країнi. Набагато гiрше обстоїть справа в адмiнiстративному процесi.

Для з’ясування юридичних властивостей i процедур дозволу всi звернення громадян варто подiлити на два типи:

2) судовi, тобто розглянутi судами в процесi здiйснення правосуддя, у порядку карного чицивiльного судочинства. Іншими словами, до другого типу вiдносятьсязвернення громадян у суд, рiшення по якому приймаються на основi норм КПК, АПК чи ЦПК. Всi iншi скарги, розглянутi суддями, є адмiнiстративними.

Тут необхiдно зробити кiлька пояснень. По-перше, у законодавствi звернення першого типу називаються скаргами, але iнодi i заявами, апеляцiя­ми. По-друге, адмiнiстративнi скарги можуть подаватися й у суди. Так, листи громадян з питань несвоєчасного виконання судових рiшень, наприклад, про стягненняалiментiв, вiдшкодування збитку надходятьусуди,арозглядаютьсятакiзвернення не судом, а суддею, головою суду вiдповiдно до норм адмiнiстративного права. Таким чином, адмiнiстративна i судова скарги розрiзняються, головним чином, не по адресату, а по розгляду.

Звернення громадян у суд закон називає скаргами i позовами, i загальнаназва — судова скарга — є деякою мiрою умовною. Серед них можна видiлити скарги:

  • на адмiнiстративнi акти, розглянутi в адмiнiстративному порядку;

касацiйнi.

Цi скарги громадян є юридичними фактами, щоприводять у дiю механiзм правосуддя, результат розгляду яких — акт правосуддя, що вирiшує долю збудженого скаргою карної чицивiльної справи.

е)Право громадянина на адмiнiстративну скаргу.

Право на загальну адмiнiстративну скаргу є абсолютним, необмеженим, невiдчужуваним правом громадянина. Кожна дiєздатна людина може подати її по будь-якому значному для нього приводу, у будь-який час. Для реалiзацiї цього права не потрiбно будь-якої попередньої згоди. Йому кореспондується абсолютний обов’язок суб’єктiв державної влади роз’ясняти громадянам їхнє право на оскарження, приймати, реєструвати, розглядати скарги, давати вiдповiдi заявникам. Право на скаргу не обмежено по змiсту i за формою. Оскарженi можуть бути будь-якi дiї, а також бездiяльнiсть працiвникiв державних органiв, пiдприємств, установ, органiзацiй, розцiнюванi як неправомiрнi. Предмет скарги — не тiльки незаконнi, але i недоцiльнi чи аморальнi дiяння. У листах громадян найчастiше мова йде про неправильне використання свободи розсуду, несправедливому вирiшеннi питань, вiдсутностi належної чiткостi, безтактностi, неуважностi до критичних зауважень, використаннi застарiлих прийомiв до роботи, необґрунтованому виборi майданiв для нового будiвництва й iн. Предметом скарги можуть бути дiяння, що обмежують права i законнi iнтереси як самого громадянина, так i iнших осiб. Звернення громадянина може бути спрямоване на захист не тiльки чиїхось особистих, але i суспiльних iнтересiв. Дуже широко громадяни використовують право оскаржити iндивiдуальнi адмiнiстративнi акти. Рiдше зустрiчаються скарги про незаконнiсть нормативних актiв, хоча такi звернення громадян до автора чи акта в iнший компетентний орган цiлком правомiрнi. У юридичних нормах говориться про оскарження дiй посадових осiб, державних i суспiльних органiв. На практицi дане положення тлумачиться значно ширше. Нерiдко громадяни пишуть про бездiяльнiсть посадових осiб, про неприйняття належних мiр до порушникiв суспiльного порядку, оскаржують дiї працiвникiв, що не є посадовими особами. Можна знайти чимало листiв, що мiстять претензiї громадян до роботи аптек, лiкарень, клубiв, шкiл i iнших соцiально-культурних установ. Таким чином, чинне законодавство i сформована практика майже не знають обмежень права громадян на загальну скаргу по змiсту. Оскарженi можуть бути незаконнi, недоцiльнi й аморальнi дiяння, iндивiдуальнi i нормативнi акти, дiї i бездiяльнiсть у сферi управлiння, виробництва, обслуговування. Суб’єкти оскаржуваних дiянь – не тiльки органи, але i пiдприємства, установи, органiзацiї, не тiльки посадовi особи, але i рядовi службовцi. Звернення може бути подане з метою захисту особистих прав i iнтересiв, прав i iнтересiв iнших осiб, публiчних прав i iнтересiв. За формою загальна скарга може бути письмовою чи усною i навiть переданою по телефону, радiо, iндивiдуальною i колективною. Законодавчими актами встановлено, що громадяни вправi направляти скарги в компетентнi органи управлiння, депутатам, у прокуратуру, суспiльнi i мiжнароднi органiзацiї. З приводу змiсту i застосування цiєї норми варто висловити ряд розумiнь. По-перше, на практицi не вважають анонiмними скарги, якщо в них зазначене прiзвище, iм’я i по батьковi й адреса заявника, або мiсце його роботи, навчання, але вiдсутнiй пiдпис. Визнається, що прiзвище й iм’я повиннi вказуватися обов’язково, адреса i мiсце роботи (навчання) — альтернативно, тобто або те, або iнше, а наявнiсть пiдпису не обов’язково. По-друге, розглянута норма є загальною, а тому вона не змiнила спецiальної. По-третє, скарга, що надiйшла, повинна бути зареєстрована. Не технiчний працiвник, а керiвник вправi визнати її анонiмною i не пiдлягаючою розгляду. Вiн же вправi, якщо автор листа вiдомий, порекомендувати йому внести в звернення необхiднi вiдомостi. По-четверте, якщо в ходi перевiрки буде встановлено, що автор вказав помилкове прiзвище, адресу i т. д., то провадження по нiй повинно бути припинене. По-п’яте, органiзацiя, посадова особа, громадянин, залученi до розгляду скарги, пiсля того як буде встановлено, що вона анонiмна, вправi зажадати припинення провадження по нiй. Їх вiдмова дати пояснення, робити будь-якi дiї в цьому провадженнi правомiрна, а дiї службовцiв, що вимагають пояснень, надання документiв i т. д., необгрунтованi.

Корисно було б закрiпити правило, що службовцi зобов’язанi зберiгати потай iм’я й iншi данi про заявника, якщо вiн просить про це. Загальний термiн розгляду скарг громадян — один мiсяць. З цього правила встановленi три виключення. 1. Заяви i скарги, що не вимагають додаткового вивчення i перевiрки, вирiшуються невiдкладно, але не пiзнiше 15 днiв. 2. Якщо для розгляду звертнення необхiдне проведення спецiальної перевiрки, витребування додаткових матерiалiв або прийняття iнших мiр, термiн провадження може бути продовжений керiвником органiзацiї чи його заступником, але не бiльш, нiж на один мiсяць. 3. Скарги вiйськовослужбовцiв i членiв їхнiх родин розглядаються в центральних органах у 15-денний, а в мiсцевих — у 7-денний термiн. У разi потреби термiн може бути продовжений, але не бiльш, нiж на 15 днiв. Якщо два перших виключення пов’язанi iз змiстом скарги, то третє — з її автором. Закон чiтко визначив початок плину термiну розгляду скарги — iз дня її надходження в державну чи громадську органiзацiю, зобов’язану вирiшити питання власне кажучи. А необхiдної ясностi у визначеннi моменту закiнчення термiну немає. Дуже часто на практицi таким вважають дату спрямування вiдповiдi заявнику чи дату, коли почате виконання. Корисно було б бiльш чiтко установити, коли можна вважати провадження по скарзi закiнченим, врахувавши при цьому тi обставини, що виконання може зажадати тривалого часу. Право на спецiальну адмiнiстративну скаргу, найчастiше є ще одним способом захисту прав, воно не конкурує з правом на загальну адмiнiстративну скаргу, а доповнює його. Спецiальна скарга характеризується наступними ознаками: 1) наявнiстю спецiальних норм, що встановлюють особливий порядок її розгляду;2) спецiальними пiдставами для оскарження (наказ керiвника, постанова в справi про адмiнiстративне правопорушення i т. п.), прямо вказаними в законi;3) чiтким визначенням суб’єктiв права, визнанням такими, як правило, лише визначених, особисто зацiкавлених у справi осiб i їхнiх законних представникiв;4) складанням обов’язково в письмовiй формi, наявнiстю адресатiв скарги;5) спецiальними термiнами подачi скарги;6) процедурними особливостями у провадженнi по конкретних видах скарг;7) спецiальними, бiльш короткими, термiнами її розгляду. З приведеного прикладу видно, що право на спецiальну скаргу набагато вуже права на загальну скаргу. Аналiз законодавства дозволяє зробити висновок, що встановлення спецiального оскарження має на метi бiльш квалiфiковано й у стислий термiн переглядати справи, а отже, пiдсилити захист прав громадян. Справдi, такi звернення адресуються органам, уповноваженим приймати рiшення власне кажучи. Установлення коротких термiнiв оскарження покликано спонукати громадян дiяти бiльш оперативно, до того ж у рядi випадкiв установленi бiльш короткi термiни розгляду спецiальних скарг. ж) Право громадянина на судовий захист. Судовий порядок розгляду скарг є надiйним способом охорони прав громадян, особливо в тих випадках, коли їх права й iнтереси порушуються неправомiрними дiями посадових осiб. Це обумовлено тим, що справи розглядаються вiльними вiд вiдомчих впливiв i iнтересiв суддями, що незалежнi, володiють необхiдною для розгляду справ квалiфiкацiєю, а сама процедура судового розгляду щонайкраще пристосована для виявлення iстини. Скарга подається в суд за мiсцем проживання громадянина, заявник особисто бере участь у розглядi справи i може активно захищати свої iнтереси, у судовому розглядi вiн виступає стороною, рiвноправною з iншою стороною в справi, якою є суб’єкт влади, чиї дiї оскаржуються. Судовий нагляд за законнiстю адмiнiстративної дiяльностi являє собою вид державного контролю1. Його специфiка полягає в тому, що перевiрка законностi дiй органiв влади здiйснюється органом правосуддя тiльки в ходi розгляду конкр етних карних, цивiльних чи адмiнiстративних справ, в особливому, процесуальному порядку. На вiдмiну вiд органiв прокуратури, суди перевiряють законнiсть дiй органiв влади тiльки при вирiшеннi цивiльних справ по скаргах, позовам i при розглядi кримiнальних справ. Суд не може провести перевiрку актiв зi своєї iнiцiативи. Вiдмiннiсть судового нагляду вiд контролю, здiйснюваного виконавчими органами, складається й у тiм, що суд перевiряє законнiсть владного акта, а суб’єкти адмiнiстративної влади часто перевiряють i законнiсть, i доцiльнiсть дiй. Суб’єкти контролю надiленi широкими можливостями для реагування на порушення законностi, а суд вправi тiльки скасувати чи змiнити незаконний акт, стягнути збиток, винести окрему ухвалу чи порушити кримiнальну справу. Нагляд є рiзновидом контролю, вiн складається з перевiрки тiльки законностi дiй, його можна розумiти як контроль за законнiстю. Усi форми судового нагляду за законнiстю адмiнiстративних актiв варто роздiлити на прямий i непрямий нагляд. У тих випадках, коли суд спецiально розглядає скарги громадян, його основним завдаанням є перевiрка законностi актiв, що вiн вправi скасувати, змiнити (прямий нагляд).

При розглядi карних, цивiльних, адмiнiстративних справ суд (суддя) перевiряє всi обставини, що мають значення для справи, у тому числi i законнiсть адмiнiстративних актiв, але не вправi скасувати, змiнити їх (непрямий нагляд).

У цьому випадку незаконнiсть акта враховується при винесеннi вироку, рiшення, постанови, а також служить пiдставою для окремої ухвали. Розгляд судами скарг громадян на акти посадових осiб i органiв виконавчої влади — це адмiнiстративне провадження чи правосуддя по адмiнiстративних справах. Адмiнiстративне провадження в Українi характеризується наступними особливостями:1) це – розв’язання суперечки мiж громадянином i суб’єктом влади про законнiсть дiй останнього; 2) суперечки розглядаються звичайними судами;3) порядок розгляду справ регламентується нормами ЦПК України1. В даний час варто розрiзняти два способи судового оскарження: перший – по загальному праву i другий – на основi спецiальних норм. Вiдповiдно є загальнi i спецiальнi судовi скарги. Судовi скарги громадян можна розрiзняти i по адресатах: у суди загальної юрисдикцiї, в арбiтражнi i конституцiйнi (статутнi) суди 2. Вiдповiдно до закону кожен громадянин вправi звернутися зi скаргою в суд, якщо вважає, що неправомiрними дiями (рiшеннями) державних органiв, органiв мiсцевого самоврядування, установ; пiдприємств, суспiльних об’єднань, посадових осiб, державн их службовцiв порушенi

його права i свободи. У суд можуть бути оскарженi колегiальнi й одноособовi дiї (рiшення), у результатi яких:

  • порушенi права i свободи громадянина;
  • створенi перешкоди здiйсненню громадянином його прав i свобод;
  • незаконно на громадянина покладено який-небудь обов’язок, чи вiн незаконно притягнутий до будь-якої вiдповiдальностi.

Суди розглядають скарги на будь-якi дiї (рiшення), що порушують права i свободи громадян, крiм тих, увiдношеннi яких законодавством передбачений iнший порядок судового оскарження. Громадянин вправi звернутися зi скаргою на дiї (рiшення), що порушують його права i свободи, або безпосередньо в районний, мiський суд, або до вищестоящого в порядку пiдпорядкованостi органу, установи, чи пiдприємству об’єднанню, суспiльному об’єднанню, посадовiй особi. Вiн (воно) зобов’язаний розглянути скаргу в мiсячний термiн. Якщо громадянину в задоволеннi скарги вiдмовлено, чи вiн не одержав вiдповiдi протягом мiсяця з дня її подачi, вiн вправi звернутися з скаргою в суд. За законом скарга може бути подана громадянином, права якого порушенi, чи його представником, а також на прохання громадянина уповноваженим представником громадської органiзацiї, трудового колективу. Скарга спрямовується по розсуду громадянина або в суд за мiсцем його проживання, або в суд за мiсцем перебування вiдповiдача. У такому ж порядку вiйськовослужбовець вправi звернутися у вiйськовий суд зi скаргою на дiї (рiшення) органiв вiйськового управлiння i вiйськових посадових осiб, що порушують його права i свободи. Прийнявши скаргу до розгляду, суд на прохання чи громадянина зi своєї iнiцiативи вправi, призупинити виконання обжалуемого дiї (рiшення).

Для звертання в суд установленi наступнi термiни:— три мiсяцi з дня, коли громадянину стало вiдомо про порушення його права;— один мiсяць iз дня одержання громадянином письмового повiдомлення про вiдмовлення вищого органа, об’єднання, посадової особи в задоволеннi чи скарги з дня витiкання мiсячного термiну пiсля подачi скарги, якщо громадянином не був отриманий на неї листовна вiдповiдь. Пропущений з поважної причини термiн подачi скарги може бути вiдновлений судом. Установивши обґрунтованiсть скарги, суд визнає обжалуемое дiя (рiшення) незаконним, зобов’язує задовольнити вимога громадянина, скасовує застосування до нього мiри вiдповiдальностi або iншим шляхом вiдновлює його порушенi права i волi. Якщо обжалуемое дiя (рiшення) суд визнає законним, що не порушує правий i воль громадянина, вiн вiдмовляє в задоволеннi скарги. Судове оскарження на основi спецiальних норм — виключення iз судового оскарження по загальному праву. У встановлених спецiальними нормами випадках скарги теж спрямовуються в суд, але процедури їхньої подачi i розгляди вiдрiзняються деякою своєрiднiстю. У Вищому Арбiтражному Судi; державних окружних арбiтражних судах суб’єктiв утворяться колегiй по розгляду споровши, що випливають з адмiнiстративно-правових вiдносин. Вони розглядають скарги громадян, що здiйснюють пiдприємницьку дiяльнiсть без утворення юридичної особи i имеющих статус iндивiдуального пiдприємця, придбаний у встановленому законом порядку. Зокрема, арбiтражним судам подведомственны; економiчнi суперечки про порушення прав власника, про вiдмовлення в державнiй реєстрацiї, про стягнення штрафiв, про визнання недiйсними ненормативних актiв державних органiв, про вiдшкодування збиткiв, про неспроможнiсть (банкрутствi) i iн. Спецiальнi скарги в арбiтражнi суди громадянами подаються, якщо встановлений законом для визначеної категорiї справ досудебный (претензiйний) порядок врегулювання споровши мiж сторонами дотриманий Правом на звертання в Конституцiйний Суд з iндивiдуальною чи колективною скаргою володiють громадяни, чиї права i волi порушуються законом, застосованим чи пiдлягаючим застосуванню в конкретнiй справi, i об’єднання громадян. За пiдсумками розгляду такої скарги Конституцiйний Суд приймає одне з наступних рiшень: 1) про визнання закону або окремих його положень вiдповiдними Конституцiї України; 2) про визнання закону або окремих його положень не вiдповiдної Конституцiї України. У випадку, якщо Конституцiйний Суд визнав закон, застосовуваний у конкретнiй справi, не вiдповiдної Конституцiї, дана справа в будь-якому випадку пiдлягає перегляду компетентним органом у звичайному порядку. з) Право громадян на вiдшкодування збитку. Однiєї з форм судового захисту є передбачене Конституцiєю України право громадян на вiдшкодування збитку, заподiяного незаконними дiями державних i громадських органiзацiй. Поклавши на органiзацiї обов’язок вiдшкодовувати громадянам збиток, заподiяний неправомiрним поводженням їхнiх посадових осiб, законодавець створив найбiльше сприятливi умови для захисту порушених майнових прав:Вiдповiдальнiсть настає, якщо: а) зроблена протиправна дiя; б) заподiяна майнова шкода; в) iснує причинний зв’язок мiж неправильними дiями i шкодою; г) збиток наступив з вини установи, органа.

Службовими визнаються дiї, що зробленi по службi в зв’язку з виконанням покладених на працiвника, обов’язкiв. Деякi посадовi особи (наприклад, працiвники мiлiцiї) повиннi виконувати покладенi на них функцiї завжди i скрiзь. Тому їхнi дiї визнаються службовими, навiть якщо вони зробленi у внерабочее час, але в iнтересах служби. Пiд службовими варто розумiти також дiї, зробленi працiвником органiзацiї з використанням зовнiшнiх атрибутiв посадової особи (посвiдчення, форма, жезл регулювальника, вогнепальне зброя i т. д.) шляхом зловживання службовими повноваженнями, перевищення влади, використання свого службового становища. Майнова вiдповiдальнiсть держави за збиток, заподiяний громадянину незаконними дiями органiв дiзнання, попереднього наслiдку, прокуратури i судна, є спецiальної. Вона настає в строго визначених випадках порушення закону: при осудi; залученнi до кримiнальної вiдповiдальностi, застосуваннi як мiри попередження засудження пiд варту; накладеннi адмiнiстративного стягнення у видi арешту чи виправних робiт. У Цивiльному кодексi України вiдповiдальнiсть за шкоду, заподiяну незаконними дiями органiв дiзнання, попереднього слiдства, прокуратури i суду:“1. Шкода, заподiяна громадянину в результатi незаконного осуду, незаконного залучення до кримiнальної вiдповiдальностi, незаконного застосування як мiри припинення засудження пiд варту чи пiдписки про невиїзд, незаконного накладення адмiнiстративного стягнення у видi арешту чи виправних робiт, вiдшкодовується за рахунок бюджету України, а у випадках, передбачених законом, за рахунок скарбницi адмiнiстративно-територiальної одиницi чи скарбницi мунiципального утворення в повному обсязi незалежно вiд провини посадових осiб, органiв дiзнання, попереднього слiдства, прокуратури i суду в порядку, установленому законом. 2. Шкода, заподiяна громадянину чи юридичнiй особi в результатi незаконної дiяльностi органiв дiзнання, попереднього слiдства, прокуратури, що не тягне за собою наслiдкiв, передбачених пунктом 1 дiйсної статтi, вiдшкодовується по пiдставах i в порядку, встановленому законом. Шкода, заподiяна при здiйсненнi правосуддя, вiдшкодовується у випадку, якщо провина суддi установлена вироком суду, що вступив в законну силу”. У цьому випадку майнова вiдповiдальнiсть настає незалежно вiд провини посадових осiб (таке правило не поширюється на суддiв).

Спецiальний характер вiдповiдальностi пiдтверджується i тiєю обставиною, що заподiянi громадянину збитки вiдшкодовуються за рахунок коштiв державного (мунiципального) бюджету. Вiдшкодуванню пiдлягають:1) заробiток i iншi трудовi доходи, що є основним джерелом засобiв iснування громадянина, яких вiн позбавився в результатi незаконних дiй; 2) майно конфiсковане, вилучене, стягнене, звернене в доход держави;3) суми, виплаченi громадянином юридичнiй консультацiї за надання юридичної допомоги, для вiдшкодування судових витрат, а також iншi суми, виплаченi в зв’язку з незаконними дiями. Громадянину видається пенсiя чи посiбник за увесь час, протягом якого вони незаконно не виплачувалися. Одночасно вiдновлюються трудовi, пенсiйнi, житловi права потерпiлого. На прохання потерпiлого слiдчi органи, прокуратура, суд зобов’язанi в мiсячний термiн письмово довести до вiдома трудовий колектив чи громадськi органiзацiї за мiсцем проживання про рiшення, що виправдує громадянина. Матерiальною пiдставою настання вiдповiдальностi є незаконний акт слiдчих, прокурорських, судових чи органiв влади i реальна шкода, заподiяна iм. Але для рiшення питання про стягнення збитку необхiдно ще i процесуальна пiдстава — акт компетентного органу про скасування незаконного акта, про припинення карної чи адмiнiстративної справи. Орган дiзнання, попереднього слiдства, прокуратура, суд у мiсячний термiн iз дня звернення громадянина виносять постанову, якою визначають розмiр збитку. Їхнi дiї потерпiлий може оскаржити вiдповiдно прокурору чи у вищестоящий суд. А якщо вимога про вiдновлення трудових, пенсiйних, житлових прав не задовiльнена цiлком чи частково, громадянин вправi звернутися в суд у порядку позовного провадження.

5) Висновок

У цiй роботi була зроблена спроба, пiдтвердити, що суб’єктами Адмiнiстративного права є громадяни, особи без громадянства, iноземнi громадяни, причому, правове положення суб’єктiв одного рiвня не однаково Особливе мiсце серед суб’єктiв Адмiнiстративного права займає громадянин. Не випадково, навiть, наприкiнцi 19в. положення людини в адмiнiстративно-правовiй сферi найчастiше розглядалося через призму « дозволiв влади ». Суспiльне перетворення, що вiдбувається в нашiй країнi, привело до змiни адмiнiстративно-правового статусу особистостi. Отже, зараз людина, його права i свободи є вищою цiннiстю, а закон «служить головним гарантом ». І все-таки характеристика загального адмiнiстративного статусу громадян не була дана. Вiдповiдно до багатьох фактiв їхнiм логiчним завершенням став адмiнiстративно-правовий статус i види адмiнiстративно-правових статусiв, що визначають правомiрну поведiнку громадян.

Так само, розкриваючи тему цiєї курсової роботи, були зафiксованi такi поняття як: адмiнiстративна правоздатнiсть i адмiнiстративна дiєздатнiсть.

Оскiльки право одного суб’єкта не може бути реалiзовано окремо вiд виконання зобов’язання iншим суб’єктом у роботi були перерахованi не тiльки права, але й обов’язки.

«суб’єктiв Адмiнiстративного права».

Таким чином, соцiальнi особливостi створюють комплекс передумов, що свiдчать про потенцiйну можливiсть бути суб’єктом, а адмiнiстративно-правовi норми, використовуючи цi передумови, переробляли «претендента» на суб’єкта i визначають його мiсце i роль у сферi державного управлiння. Необхiдним i не менш важливим питанням стало питання визнання права людини на його правоздатнiсть, таким чином, воля народу повинна бути основою влади уряду.

Розвиток «мiжнародного Адмiнiстративного права» виявляється в нормах i правах громадян у рамках конституцiйного й адмiнiстративного процесу й особливо помiтно в документах Ради Європи. Цi документи є дуже вагомими, тому що сприяють активнiй реалiзацiї громадянами своїх прав.

Примiтною тенденцiєю з’явилося пiдвищення ролi закону в регулюваннi функцiонально-клiєнтських прав громадян у рiзних сферах. Однак нерiдко в законодавчих актах регулювання статусу громадян дається у вiдривi вiд статусу органiв, що дiє в цiй сферi. Локальний уряд не повинний обмежувати права в порiвняннi зi статусом, урегульованим законом. Участь громадян у самореалiзацiї своїх прав є i соцiально-психологiчнi аспекти.

Адмiнiстративно-правовий статус громадян України встановлюється, насамперед Конституцiєю, актами представницької влади. Аналiзуючи законодавство останнiх рокiв не важко простежити, як iде процес розвитку прав громадян. Свобода упевнено пiдiймається на бiльш високi ступiнi.

Найбiльша кiлькiсть особливостей правового статусу iноземних громадян i осiб без громадянства закрiплено адмiнiстративно-правовими нормами, що мiстяться в державних законах. Правове положення цих осiб регулюється законодавством України.

Одним з найважливiших проявiв соцiальної полiтики держави є встановлення державної опiки над особами, що потребують допомоги.

право регулює дисциплiнарну вiдповiдальнiсть членiв

адмiнiстративних колективiв. Очевидно, що кожна з родових общностей складається з великого числа видiв.

Право на захист є найважливiшим, природним, невiд’ємним правом громадянина, а держава його легалiзує, тобто формулює, уточнює обсяги, закрiплює процедуру реалiзацiї, внаслiдок чого воно стає регульованим законом, юридичним правом. Створення скоординованої системи гарантiй особистих прав громадян – необхiдна умова становлення держави. Основною гарантiєю прав громадян є дiяльнiсть iснуючих у країнi спецiальних органiзацiйно-правових iнститутiв. Вони функцiонують як зi своєї iнiцiативи, так i в зв’язку з надходженням до них звернень громадян.

6) Лiтература.

1 Конституцiя України 28 червня 1996 р.

2. Закон України “ Про нацiональнi меншини” вiд 25 червня 1992р.

3. Закон України “Про бiженцiв” вiд 24 грудня 1993 р.

4.

5. Закон України “Про звертання громадян” вiд 2 жовтня 1996 р.

6. ЗаконУкраїни“ПроКонституцiйнийСудУкраїни” вiд16 жовтня 1996р.

7. Кодекс України “Про адмiнiстративнi правопорушення”.

8 . Гончарук С. Т. Київ, 1998 р. “Суб’єкти http://www.ukrlawyer.narod.ru/Адмiнiстративного права”.

9. Колпаков В. Київ,1999 р. “Адмiнiстративне право України”

10. Прудников А. С., Андриамин Х. А. Москва, 1998 р.“Адмiнiстративно-правове забезпечення прав i свобод людини iгромадянина”.

11.

12.

1 1 Як непорозумiння можна розглядати думку А. В. Смирнова, який, аналiзуючи норму, що встановлює вiдповiдальнiсть громадян за те, що вони ведуть облiк доходiв, стверджує, що “ особи без громадянства до вказаної вiдповiдальностi не можуть бути притягненi,тому що вони не є громадянами”. ( Смiрнов А. В. Адмiнiстративна вiдповiдальнiсть за порушення податкового законодавства. М. 1995. С 44.).

2 С. С. Олексiєв цей варiант взаємовiдносин влади з громадянами називає “виключним вирiшувальним порядком” Див.: Олексiєв С. С. Загальнi дозволи та загальнi заборони в радянському правi. М. 1989. С. 168.

1 Зазвичай законодавець називає такi територiї “зонами” i можна говорити про режими зон.

1 В лiтературi по кримiнальному i цивiльному процесу у визначення “судовий нагляд” вкладається iнший змiст. Слiд уточнити, що мова iде про судовий нагляд за адмiнiстративною дiяльнiстю.

рiдко вченi вважають, що адмiнiстративна юстицiя iснує лише в тих странах, де створенi спецiальнi адмiнiстративнi суди.

2Конституцiйнi суди створенi в Українi i в рядi республiк. Статутами де-яких суб’єктiв Росiйської Федерацiї передбачено створення статутних судiв.