Реферат на тему: Конституційне право зарубіжних країн.
Зміст
1. Загальна характеристика Конституції США
Концепція прав людини, що лежить в основі конституційного устрою США, виходить з ідеї про природні і невідчужувані права. Політичні права громадянина були включені в Конституцію згодом, а про соціально-економічні і культурні права в конституційних текстах взагалі не говориться (за винятком виправлення V про гарантії приватної власності).
Ці права не вважаються фундаментальними і не забезпечуються судовим захистом шляхом позовів — захищаються лише похідні від них права, наприклад, право на оплату праці, а не саме право на працю. Ці пробіли конституційного регулювання заповнюються окремими законами. Мова йде, наприклад, про декілька законів, про цивільні права, прийняті у 50-60-і роки, про судові прецеденти (особливо про рішення Верховного суду США), конституції штатів (багато які з них містять хартії цивільних прав), про закони штатів. Деякі з цих законів містять нові конституційні положення, наприклад, право на інформацію, на здорове навколишнє середовище.[2]
Першим конституційним документом, у якому говорилося про права особистості в США, була Декларація незалежності 1776 р., у якій заявлялося про невід’ємні права людини — про право на життя, волю і прагнення до щастя.
Тут вперше було сформульовано і колективне право народу на повстання проти гноблення (малося на увазі колоніальне гноблення з боку Великобританії).
4 липня кожного року американська нація святкує своє народження як незалежної нації салютом і традиційними пікніками. Коли перше в історії святкування незалежності закінчилося, ті, хто його здійснили, постали перед проблемою збереження цієї незалежності. Вони пройшли через революційну війну й об’єднання тринадцяти незалежних держав в одну функціонуючу одиницю. Одинадцять років потому, багато хто з тих, хто працював на незалежність, зібралися у Філадельфії, щоб під ім’ям Конституційного Конвенту обговорити питання зміцнення національної системи уряду. Делегати Конвенту вирішили усунути існуючі статті Конфедерації, першої конституції нації, і запропонувати зовсім нову федеральну Конституцію.
Нова Конституція ґрунтувалася на трьох джерелах. По-перше, на ідеях французького Просвітництва XVIII ст., насамперед Вольтера, Руссо, Монтеск’є. По-друге, на британських традиціях парламентаризму, верховенства закону, свободи особи, що знайшли своє “оформлення” у теоріях Гоббса і Локка. По-третє, на власному історичному досвіді молодих американських колоній і штатів, відбитому в ідеях Джефферсона, Медисона, Гамільтона й інших “батьків-засновників”.
Права людини і громадянина. Історія ідеї прав людини. Теорія ...
... покоління прав людини належать також американські декларації, а саме: Декларація прав Вірджинії (1776), Декларація незалежності США (1776), Конституція США (1787), Білль про права (1791), а також французька Декларація прав людини ... У середині XX ст. ідея прав людини висвітилася новими фарбами завдяки підняттю її на конституційний рівень. Правда, не всі конституції в країнах світу ґрунтувалися на ...
Маючи настільки солідну теоретичну базу, Конституція не стала “сухим” документом, зрозумілим лише обраним політикам – навпроти, вона свідомо написана простою і доступною мовою, адже, на думку її творців, Конституція існує насамперед для народу, а вже потім – для уряду, виконавця волі останнього.
Конституція США відрізняється логічністю і ясністю побудови, лаконізмом, без зайвої деталізації. Вона складається з 7 статей, розділених на частини (розділи).
Перші три статті встановлюють форми влади: Законодавчої (Конгрес, що складається із Сенату і Палати Представників), Виконавчої (Президент) і Судової (Верховний Суд).
Стаття 4 визначає відносини між штатами, а також між штатами і федеральним урядом.
Стаття 6 близька до неї за змістом, оскільки характеризує природу і роль Конституції як “ вищого закону країни”.
Стаття 5 передбачає порядок доповнення і внесення змін до Конституції, а Стаття 7 – порядок вступу Конституції в силу після її ратифікації 9 штатами.[12]
Аналіз змісту Конституції дозволяє виділити наступні принципи, що визначають політичний лад і систему державної влади США:
Верховенство влади народу і закону
Гарантії прав і свобод людини
Поділ влади, система стримувань і противаг
Федералізм
Можливість зміни і доповнення Конституції – внесення виправлень
Конституція США – одна з найстарших і найкоротших (містить 4400 слів не вважаючи тексту виправлень) із усіх писаних конституцій урядів, от уже протягом більш ніж 200 років продовжує ефективно діяти. Коментатори стверджують, що її секрет — у гнучкості і можливості по-різному трактувати різні положення. Але в той же час вона є самим стабільним законом, тому що формально внести до неї зміни дуже складно. Конституція також необхідна для контролю влади уряду, тому що ця влада «відбувається» від людей. Це представляє контраст з іншими формами права, створеними урядом для контролю за людьми.
Гарантії прав і воль людини. Білль про права
Ідеї невід’ємних прав особистості, побудовані на визнанні достоїнства і цінності людини як такої, знайшли правове закріплення в Біллі про права. Можливо, самим непопулярним рішенням, прийнятим засновниками американської Конституції, було рішення не включати Білль про права в остаточний текст. Їм довелося довго запевняти ратифікаторів в тому, що таке перерахування прав, як у Біллі, буде досягнуто прийняттям виправлення відразу ж після ратифікації Конституції. Її захисники думали, що особої необхідності у включенні Білля про права немає – уряд залишається урядом обмежених повноважень, і громадянам не буде відмовлено в їхніх традиційних правах. Олександр Гамильтон затверджував, що “Конституція сама є Біллем про права”. Однак народ вимагав гарантій, і він їх одержав у вигляді перших 10 виправлень до основного тексту Конституції, узагальнених під єдиною назвою “Bill of Rights”, або “Білль про права”. [12]
Це порівняно короткий документ. Усього він складається з 29 прав. I виправлення містить перелік основних свобод: віросповідання, слова, печаті, зборів, звернень з петиціями до уряду. У розділі 9 статті I міститься положення, що не допускає якого-небудь припинення дії Hebeas corpus – почерпнутого з англійської практики правила, відповідно до якого людина може бути арештована тільки із санкції суду.
Конституционное право Украины
... и д. лиц местного самоуправления. 11 71. Регламент Конституционного Суда Украины. 12 72. З-он У-ны «О выборах ... в которой каждый чел-к свободен как обладающий неотчуждаемыми правами, равноправен с др. членами ассоциации, самостоятелен в выборе правового ... равный, прямой характер при условии тайного голосования и исключительного права высшего органа государственной власти выступать от имени всего ...
В інших виправленнях містяться основні правила недоторканності, протикримінального захисту і притягнення до відповідальності, а також здійснення судового процесу. Цікаво, що ці гарантії прав і свобод мають на меті насамперед захист від сваволі влади, а вже потім – від інших зазіхань.
Федералізм і суверенітет
Проблема федералізму була, напевно, такою, яка причинила найбільші розбіжності і під час боротьби за ратифікацію, і під час раннього розвитку нації. Конфедерація, що передувала Конституції, була заснована на авторитеті штатів. Національний уряд, виходячи зі Статей Конфедерації, був утворенням штатів, і ті зберігали всі суверенні повноваження , крім спеціально дані нації. Утворення, яке називалось Сполученими Штатами, розглядали як щось схоже на лігу штатів.
Однак Джеймс Медисон, як і багато інших членів Конвенту, визнавали, що національний уряд мав потребу в розширених повноваженнях і повинний бути заснований на підтримці нації як єдиного цілого, якщо США хоче стати нацією з реальною силою і єдністю. Критики Конституції стверджували, що уряд не може працювати ефективно на рівні такої великої держави — нації. Вони побоювалися консолідації влади в національному уряді і думали, що кінцем експансії національної влади може стати тільки деспотизм і тиранія. Антифедералісти були впевнені, що республіканський уряд, заснований на представництві, може ефективно функціонувати лише на локальному або цивільному рівні. Однак федералісти зуміли переконати політичних супротивників, і в такий спосіб США стали першою в історії федеративною державою, політичний устрій якої визначено і закріплено в Конституції ( статті IV і VI; пізніше і X виправлення ).[12]
Відповідно до Конституції, федералізм виявляє собою подвійну форму державного уряду, у якій присутній функціональний і територіальний поділ влади. Федералізм являє собою як би компроміс між двома іншими формами політичного устрою: унітарною і конфедеративною. В унітарній державі вся повнота влади знаходиться в руках центрального уряду. В альтернативній формі – конфедерації – загальний центральний орган – Рада Конфедерації обговорює лише питання загальної політики і відіграє більше рекомендаційну роль стосовно своїх суверенних членів, а вся повнота влади знаходиться в них. При федералізмі між центральним і місцевим урядами існує встановлений Конституцією і законами поділ владних повноважень і функцій.
Укладачі Конституції США чітко розподілили повноваження, якими був наділений федеральний уряд, а всі “інші” (без деталізації і перерахування) віддали владі штатів. Таким чином, центральному уряду належить виключне право проведення зовнішньої й оборонної політики, надання громадянства США іммігрантам, емісії грошей і контролю грошового обігу, забезпечення внутрішньої безпеки, визначення національних пріоритетів і ряд інших.
До ведення штатів вносяться такі статті як цивільне і карне законодавство, організація народної освіти, охорони здоров’я, забезпечення суспільного порядку, будівництво і підтримка доріг і комунікацій, контроль за використанням землі і природних ресурсів, і т.д. Деякі функції, наприклад оподатковування або екологічна безпека, належать і центру, і штатам. Взагалі, система поділу державних доходів і витрат між центром і штатами досить чітко і послідовно розподілена: визначені рівні влади мають визначені джерела надходження до бюджету, тим самим уникаючи конфліктного поділу.
Прокуратура України. Статус, структура, функції — Право ...
... прокуратури у системі державної влади. В одних країнах прокуратура перебуває у складі. Міністерства юстиції, в інших - при судах, в ... вищестоящим; здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території республіки законів, ... виправно-трудових колоній. Природоохоронні прокуратури діють на правах міжрайонних з підпорядкуванням прокурорам областей і здійснюють ...
Важливо, що навіть при наявності у штатів всіх атрибутів суверенітету ( герб, прапор і т.п.), стаття IV Конституції недвозначно встановлює повний і щирий суверенітет тільки на федеральному рівні, усі федеральні закони і договори союзу повинні виповнюватися на всій території США в будь-якому штаті. Спочатку це викликало жорсткі розбіжності і навіть привело до Громадянської війни 1861-1865рр, самої кровопролитної з тих, що коли-небудь велись на території Америки, і, яка посіяла найбільший за всю історію розбрат між громадянами країни. Однак з тих пір цей пункт неминуче виконувався штатами. Дане положення розглядається як наріжний камінь існування і функціонування американської федерації.
Поділ влади, система стримувань і противаг
Впливова фігура в ранній Америці, Джон Адамс, говорив, що метою конституційного уряду є створення уряду законів, а не уряду людей. Це значить, що він хотів бути керованим встановленими і безсторонніми правилами, а не забобонами або пристрастями, які властиві людині. Для Адамса великою ідеєю до наділення широкими повноваженнями уряду і, у той же час, підпорядкуванню його букві закону, став принцип поділу урядових повноважень. Ця концепція поділу влади, історично асоційована зі школою французького філософа Монтеск’є, запобігла зловживанню владою шляхом відмовлення від концентрації влади в одній галузі або одному інституті уряду. Амбіції однієї галузі будуть завжди стримуватися амбіціями інших. Таким чином, незалежна судова система як один із прикладів вважалася ключем до запобігання використання системи карного права для придушення політичних опонентів.
Відповідно до принципу поділу влади кожна з трьох галузей влади (виконавчої, законодавчої і судової) функціонує відносно незалежно від інших.
Разом з тим “вбудована” у цей принцип система стримувань і противаг наділяє кожну галузь здатністю контролювати дії інших. Наприклад, Конгрес може здійснювати контроль дій Президента через бюджет, прийняття якого є головним пріоритетом законодавчого органа. З іншого боку, Президент може використовувати право вето законів, прийнятих Конгресом. Цей принцип поділу влади з урахуванням системи стримувань і противаг ввійшов в історію як Медисоновська модель уряду.
Відносна незалежність влади пов’язана і з різним способом їхнього формування: Конгрес — прямим голосуванням виборців (правда, на різні терміни для обох палат); Президент – через колегію, що обирається прямим голосуванням, вибірників.; Верховний Суд – довічним призначенням суддів Президентом за згодою Сенату.[2]
Двопартійність, яка встановилася в США, також впливає на систему стримувань і противаг. Постійне суперництво і протиборство партій веде до їх взаємоконтролю на всіх рівнях влади, і, з іншого боку, не дає “розкиду” і не викликає здивування виборців, які створює багатопартійна система. Партія меншості в США контролює урядову більшість, обидві фракції Конгресу – Президента і виконавчу владу.
Незважаючи на багато проблем, які пов’язані зі складністю механізму поділу влади (наприклад, затягування на сторіччя прийняття Закону про виборців, про расову дискримінацію негрів), Медисоновська модель відгородила США від диктатури ( її в історії країни просто не було, що нехарактерно для, приміром, європейських держав) і надійно захистила конституційні основи демократії. Багато американців вірять, що саме цей реалізм у відношенні людської природи й увага до інституційних перевірочних механізмів є одним з головних внесків засновників в утворення системи, що була ефективною в гарантуванні свобод і запобіганні тиранії.
Екологічне право як наука
... природних ресурсів, довкілля у країн і ін. Як навчальна дисципліна екологічне право - це система наукових знань про екологічному праві як галузі права, обов'язкових до вивчення відповідних ... у рамках історично сформованих систем права – романо-германської (чи континентальної) і спільного права. Відповідно, головним джерелом права у країнах романо-германської правової системи є закон, у країнах ...
Риси американської Конституції, описані вище, продовжують характеризувати Конституцію і наприкінці двадцятого сторіччя. У той же час, з 1787 року відбулися серйозні зміни через формальні зміни в ній, а також через еволюцію в інтерпретації і застосуванні документа. Це поєднання наступності і змін найкраще продемонстровано у федеральній системі, створеній Конституцією.[2]
З одного боку, місцеві уряди й уряди штатів продовжують відігравати значну роль в американській політичній системі і беруть на себе досить широкий спектр задач, у той час як центральною прерогативою федерального уряду залишаються питання міжнародної політики і справ загальнонаціональної важливості.
З іншого боку, у нашому столітті повноваження федеральної влади інтерпретуються настільки широко, що Конгрес в принципі може регулювати все, що він вважає проблематичним для всієї нації. Хоча і ясно, що ідея законної перевірки національної влади значно зменшилася, все-таки в 1994 році Верховний Суд США оголосив один федеральний закон неконституційним, тому що той вторгався до сфери повноваження штатів.
Система стримувань і противаг влади продовжує ефективно діяти, перевіряти і розділяти владу. А Конституція продовжує містити змішання демократичних і антидемократичних рис, щоб встановити, а також обмежити народний авторитет. Протягом двох століть широко розгорнулася практика голосувань, хоча і перетерпіла деякі зміни в порівнянні з 1787 роком .
І все-таки для американців Конституція – це більше, ніж просто збірник законів. Це символ. Мирська біблія. У ній відбиті всі цінності суспільства, усі пріоритети і форми цих пріоритетів. Це особливо відбито в Преамбулі, де записані цілі Конституції, і в Біллі про права, що проголошує права людей. І весь документ у цілому відображає класичні ліберальні погляди на індивідуальну волю, рівність, власність, представницьку демократію й обмежений уряд. Словом, те, що ми зараз багатозначно називаємо “американською демократією”. Те, наскільки багатозначно про неї говорять самі американці, викликає легку тінь заздрості до їхнього майже фанатичного патріотизму.
2. Основні інститути та джерела конституційного права зарубіжних країн
Джерела конституційного права у країнах романо-германської правової сім’ї
У всіх країнах, що належать до романо-германської пра-вової сім’ї, визнається диференціація права на публічне і приватне. Цей поділ має майже загальний характер і є важливою характеристикою правових систем країн романо-германської правової сім’ї. Сутність його полягає у тому, що до публічного права відносять ті галузі і інститути, які визначають статус і порядок діяльності органів держави і відносини індивіда з державою, а до приватного — галузі й інститути, що регулюють взаємовідносини індивідів. До цього слід додати, що повагу до права набагато простіше прищепити приватним особам, ніж державі, яка сама є носієм влади.
Об єкти речових прав в цивільному праві країн єс
... правомочностями, на відміну власників інших речових прав. Дані речові права нашій країні виникли в 60-ті роки у зв'язку ... тут і перейдемо. У такому суспільстві з державно-правової надбудовою економічних відносин власності неминуче отримують юридичне ... праві власності в об'єктивному сенсі, у другому - в суб'єктивному сенсі або про суб'єктивному праві власності. Щоб співаку визначити право власності в ...
Видані органами законодавчої влади, а також іншими уповноваженими органами норми права, які юристам нале-жить тлумачити і застосовувати для винесення рішення у кожному конкретному випадку, складають у країнах рома-но-германської правової сім’ї певну ієрархічну систему. Верхній щабель цієї системи належить конституції або ж конституційним законам. У всіх країнах романо-германсь-кої правової сім’ї є писані конституції, за нормами яких визнається найвища юридична сила. Конституції прийма-ються і змінюються в особливому порядку. [8, c.89-93]
В інших країнах найвища сила конституцій виражається у встановленні контролю над конституційністю інших за-конів, при цьому органи цього контролю і його способи можуть бути найрізноманітнішими. Так, рішення Консти-туційного суду ФРН — це джерело права, що стоїть нарівні з законом. Його тлумачення законів обов’язкове для усіх органів, включаючи й суд. Якщо у звичайного суду при розгляді конкретної справи виникає сумнів щодо конституційності норми, яку належить застосувати, він призупиняє розгляд справи, звертається із запитом до Кон-ституційного суду, а потім вирішує справу згідно з виснов-ком Конституційного суду. Інакше вирішується аналогічна процедура у Франції. Конституційна рада, що існує у цій країні, має більш обмежену компетенцію, їй надано право попереднього контролю за конституційністю законопроек-тів, що поки не набули чинності, тому вона не може впливати на процес застосування вже чинних законів та інших нормативних актів.
За значущістю конституційним законам можуть дорів-нювати тільки норми міжнародного права. На жаль, кон-ституції більшості країн, що належать до романо-германсь-кої правової сім’ї, наголошують на принципі, згідно з яким сила міжнародних договорів превалює над силою внут-рішніх законів, а не на домінуванні норм міжнародного пра-ва у цілому. Проте практично усі вони стверджують, що саме міжнародні договори безпосередньо породжують для громадян цих країн права та обов’язки.[3,c.258]
Деякі закони називаються кодексами. Початкове значен-ня цього слова — збірник, звід законів. Але нині термін «кодекс» використовується для назви систематизованих норм права, що відносяться до якоїсь певної галузі. При цьому сучасні кодекси включають як законодавчі, так і підзаконні акти. А деякі з них охоплюють норми, що належать до двох чи більше галузей права, але регулюють відносини у конкретній сфері господарства чи культури. Починаючи з 50-х років чинності набули кілька десятків таких кодексів, які за своєю правовою природою є актами, що консолідують чинне законодавство.
Крім законів, право країн романо-германської правової сім’ї включає багато норм, що видаються не парламентом, а іншими державними органами. Йдеться про регламенти, декрети, адміністративні циркуляри, які видаються вико-навчими органами влади.
Особливе положення у системі джерел романо-германсь-кої правової сім’ї займає звичай. Закон як писаний норма-тивно-правовий акт у деяких випадках для правильного розуміння вимагає доповнення і з’ясування звичаю, на основі якого закон базується. Крім того, навіть деякі по-няття, категорії, що використовуються у юриспруденції, потребують пояснення з точки зору звичаю. Звідси стає зрозуміло, що звичай може діяти не тільки як доповнення до закону, але й нарівні з ним. Проте роль звичаю у країнах романо-германської правової сім’ї дуже обмежена. У цілому, за винятком Італії, він втратив характер са-мостійного джерела права.
Верховенство права в україні
... правової культури особистість, честь, порядок, нормативність, суспільним благом, то вітчизняна правова культура полягає в колективності, гідність, справедливості, повинності. Звідси випливає, чому використання принципу верховенства права ... заходу, які твердження про включенні українського права у складі романо-германської правової сім'ї з найрізноманітніших критеріям демонструє свою неспроможність. ...
Суперечливою є думка щодо питання про судову прак-тику як джерела романо-германського права. Проте аналіз реальної дійсності дозволяє зробити висновок про судову практику як допоміжне джерело права. Свідченням тому є велика кількість судових збірників і довідників, а також значення і роль касаційного прецеденту у формуванні пра-ва. Касаційний суд є найвищою судовою інстанцією. Тому у цих країнах судове рішення, що ґрунтується на аналогії чи загальних принципах, якщо воно підтверджене Каса-ційним судом, може сприйматися іншими судами при вирі-шенні подібних справ як фактичний прецедент. Постанови, приміром, французького Касаційного суду і Державної ра-ди впливають на право різних франкомовних країн. Це положення стосується й інших європейських і неєвропейських країн, що належать до романо-германської правової сім’ї.[3,c.259]
Отже, враховуючи прагнення юристів усіх цих країн спиратися у своїх рішеннях на закон, можна говорити про судовий прецедент лише як про деякий виняток, що не порушує основоположного принципу верховенства закону. Адже у цих країнах суддя ніколи не перетвориться на законодавця, а між нормами, які відпрацьовані судовою практикою, і тими, що встановлені законодавцем, є дві важливі розбіжності.
Перша пов’язана із роллю тих чи інших країн у системі права романо-германської правової сім’ї. Судова практика діє в рамках, встановлених для права законодавцем, і встановлення цих рамок передбачено діяльністю самого за-конодавця. Значення права, що створюється судовою прак-тикою, вже в силу цього обмежене, і це положення прямо протилежне тому, що існує у країнах англосаксонського права.
Правова норма — друга відмінність — створена судовою практикою і не має того авторитету, який надається зако-нодавчим нормам, її можна у будь-який час відкинути чи поміняти при розгляді нової справи.
Протягом тривалого часу доктрина була головним дже-релом права в романо-германській правовій сім’ї. Головним чином вона була відпрацьована в університетах у XIII— XIX ст. Лише нещодавно, з перемогою ідей демократії і запровадженням кодифікації, первинність доктрини була замінена домінуванням закону. Особливо помітна роль док-трини при розгляді права не тільки як сукупності норм права, а й як складного механізму регулювання суспільних відносин, що, до речі, властиве саме юридичній науці країн, які належать до романо-германської правової сім’ї. Ось тоді її роль виявляється якраз у тому, що доктрина створює понятійно-категоріальний апарат, яким користує-ться і законодавець. Вона розробляє методи, за допомогою яких вивчають право, застосовують і тлумачать його. За-конодавець здебільшого відображує лише тенденції, вста-новлені доктриною, і сприймає пропозиції, що нею підготовлені.
Як уже зазначалося, доктрина широко використовується і у правозастосовчій діяльності, зокрема при тлумаченні законів. Адже в юриспруденції континентальної Європи все більше і більше особи чи законодавчі органи прагнуть до незалежного характеру процесу тлумачення, заперечення того, що тлумаченням передбачено лише визначення гра-матичного і логічного змісту окремих термінів або намірів законодавця. Коментарі, що видаються у Франції, Німеч-чині та інших країнах романо-германської правової сім’ї, набувають доктринального виду, а підручники все частіше сповнені прикладів судової практики.
Международное космічне право
... право, право міжнародної безпеки, міжнародне космічне право) виникли порівняно недавно. Розглянемо найбільш докладно поняття міжнародного космічного права як галузі міжнародного права. Міжнародне космічне право — це галузь міжнародного права, ... космічної діяльністю, основними принципами та аналогічних норм загального міжнародного права, обов’язковими всім учасників міжнародного спілкування, у якому ...
Довготривалий вплив школи природного права зумовив те, що у романо-германській правовій сім’ї широко викори-стовують деякі загальні принципи, які юристи можуть знайти у самому законі, а у разі необхідності — поза законом. Ці принципи свідчать про підпорядкування права ідеї справедливості у вигляді, як остання розумілася у відповідну епоху і певний момент. Ці принципи розкрива-ють характер не тільки законодавства, а й права, що створене юристами. Сам законодавець своїм авторитетом підсилює деякі з цих положень. Так, ст. 2 швейцарського Цивільного кодексу встановлює, що здійснення якогось права забороняється, якщо воно явно перевищує межі, встановлені доброю совістю чи добрими звичаями або ж соціальними чи економічними цілями права. Конституція ФРН 1949 р. скасувала всі закони, що суперечили принци-пу рівноправності чоловіків і жінок.[8,c.94]
Для концепції цієї системи характерним є те, що юри-сти не схильні погоджуватися з вирішенням того чи іншого питання, яке у соціальному аспекті здасться їм несправед-ливим. Діючи на основі принципів права, вони функ-ціонують ніби на підставі делегованих їм повноважень. Здійснюючи пошук права разом, кожний у своїй сфері і з використанням своїх методів, юристи цієї правової системи прагнуть до загального ідеалу — досягти такого рішення, яке б відповідало загальному почуттю справедливості на основі консенсусу різних інтересів. Отже, з-поміж важли-вих джерел права країн романо-германської правової сім’ї слід виділити загальні принципи, що містяться у законо-давстві і випливають з нього.
Відтак, теорія джерел права всіх країн романо-германсь-кої правової сім’ї відображує традиційну для них кон-цепцію, згідно з якою право не створюється апріорним шляхом і не міститься тільки у законодавчих нормах. Пошук права — це завдання кожного юриста, яке повинно виконуватися кожним у своїй сфері і з використанням своїх методів. При цьому слід керуватися єдиним ідеа-лом — прагненням досягти у кожному питанні рішення, що відповідало б загальному почуттю справедливості.
Структура і джерела англійського права
Щодо структури англійського права, то слід зразу ж зрозуміти, що воно, порівняно з правом країн романо-германської правової сім’ї, не знає внутрішнього поділу на публічне і приватне, загальносоціальне і юридичне. Воно навіть не диференціюється на цивільне і адміністративне, кримінальне і торгове, але воно класифікується на загаль-не право і право справедливості.
Цими корінними відмінностями зумовлені й інші. Так, у англійському праві не існує галузевих інститутів як сукуп-ності однотипових норм права. А норма права являє собою відпрацьоване судовою практикою рішення по конкретній справі. Якщо це так, то стає зрозумілим, що ця норма є менш загальною і абстрактною порівняно з нормами права, до яких звикли ми. У цих норм не може бути поділу їх на імперативні та диспозитивні, норми законів і підзаконних актів тощо. Така структура права зумовлює те, що воно не може бути кодифікованим. Наведені особливості англій-ського права пояснюються його історією. Воно створюва-лось судовою і адміністративною практикою, тому менш логічне і послідовне, важкодоступне і нераціоналізоване.[3,c.268]
Історія розвитку концепцій про права людини
... про права людини сформувались у загальному руслі міфологічних уявлень про те, що поліс (місто – держава) і його закони мають божественне походження і спираються на божественну справедливість. Право взагалі і права ... відповідало тодішнім поглядам на справедливість, сприймалось як право. Дуже чітко ідея єдності справедливості полісу й закону прослідковується в поемах давньогрецького поета Гесіода (8-7 ...
Як уже наголошувалось, англійське право диференцію-ється на загальне і право справедливості. Цей поділ має надзвичайно важливе значення, тому що і англійські юри-сти поділяються на юристів загального права і юристів права справедливості. При цьому право справедливості — це сукупність норм, які створювались судом канцлера для того, щоб доповнювати, а деколи і змінювати систему загального права, якщо вона відставала від життя. Канцлер ніколи не вступав у конфлікт з нормами загального права, навпаки, він зобов’язаний був виявляти шану до норм цього права і діяльності королівських судів. Але останні були пов’язані дуже вузькою компетенцією і суворою про-цедурою, а тому не завжди встигали за плином часу. Це і зумовило необхідність створення спеціальної юрисдикції, що ґрунтувалася на королівській прерогативі, спрямованій на пом’якшення і доповнення норм загального права та вирішення питань відповідно до вимог моралі і совісті.
Так, норми англійського загального права мають інсти-тут тільки фізичного примусу, зовсім виключаючи мораль-ний. Але якщо батько, опікун, піклувальник, законний представник психічно примусили іншу сторону до виконан-ня якихось дій, чи отримали від неї якесь майно, то канцлер, виходячи з ідеї моральності, справедливості, міг визнати таку угоду недійсною. Тобто дії канцлера ґрунтувались на принципах загального права, але у деяких ви-падках в результаті його втручання створювались нові нор-ми, які називались нормами права справедливості і удо-сконалювали, з точки зору моралі, чинну систему загально-го права.
До 1875 р. право справедливості істотно відрізнялось від загального права. Воно, по-перше, мало інше історичне походження; по-друге, його міг застосовувати тільки канц-лер; по-третє, процедура права справедливості не знала інституту присяжних; по-четверте, канцлер приймав наказ, тобто не судове, а управлінське рішення. Незважаючи на це, право справедливості являло собою зібрання чинних юридичних норм і у 1873—1879 рр. Згідно з Актами про судоустрій усі англійські суди отримали право використо-вувати норми, передбачені правом справедливості, та за-стосовувати норми загального права.
Але тоді виникло запитання. Якщо загальне право і право справедливості істотно відрізнялись одне від одного за формою і процедурою, то як вони могли застосовуватись одним і тим самим органом, а саме судом? Якому з них слід було віддати перевагу? Справа у тому, що вони були збережені обоє. Так, у Верховному суді відповідно до Актів про судоустрій було створено два відділення. Одне з них — відділення королівської лави — діяло по усній змагальній процедурі загального права; друге — канцлерське відді-лення — по письмовій процедурі права справедливості. Справами у цих палатах займалися різні юристи, а при вирішенні, кому з них віддавати справу, перевага надава-лась більш доцільній і досконалій процедурі. В результаті загальне право і право справедливості дещо трансформува-лись, але, як і раніше, за правом справедливості справи розглядаються у письмовій процедурі, а за правилами за-гального права — в усній формі.
На сучасному етапі розвитку англійського права для того, щоб визначити, до якого права належить справа, слід зрозуміти, до якої галузі законодавства вона належить. Загальне право включає питання кримінального, договірного, цивільно-деліктного права, а юристи права спра-ведливості вирішують питання про нерухомість, довірчу власність, торгівлю, спадкування тощо. Тобто, сучасне анг-лійське право має дві системи права. Це система права справедливості і система загального права, кожна з яких має власний предмет та процедуру регулювання.
Історично так склалося, що в Англії головним для юри-ста було вміти порушити справу, знайти форму позову, тобто необхідну процедуру, яка дозволяла звернутися до Королівського суду. Якщо ж процес починався, можна було покластися на присяжних, які знайдуть правильне рішен-ня. Тому згодом процесуальне право стає домінуючим. Щоправда, нині англійська судова процедура дещо уні-фікована, а матеріальне право досягло рівня матеріального права романо-германських правових сімей. Це сприяло їх зближенню, але англійський юрист і до сьогодні здебіль-шого виховується правом юридичної практики, вважаючи її головним правом. А тому головну увагу звертає не на норми і принципи, а на процедуру, яка є засобом їх здійснення.
Зазначені особливості структури англійського права обу-мовили й специфічність норми цього права. Норми анг-лійського права — це положення, які беруться із особливої частини рішень, що виносяться вищими судовими інстан-ціями. Відтак, англійська норма права тісно пов’язана з обставинами конкретної справи і застосовується для вирі-шення справ, аналогічних тим, за якими рішення вже приймалися. Таку норму не можна зробити загальною, тому що це перетворить англійське право в доктринальне, тобто романо-германське право, що суперечитиме англійській правовій традиції та стилю правового мислення.
Як зазначалося, головним джерелом англійського права є судова практика. її вивчення передбачає знання основ-них принципів англійського судоустрою. В Англії існує поділ на високе правосуддя (воно здійснюється вищими судами) і нижче правосуддя, яке здійснюється великою кількістю нижчих судів. Особлива увага завжди приді-лялася діяльності високих судів, оскільки саме вони не тільки розглядали конкретну справу, але й створювали прецедент, якого належало наслідувати.
Другим джерелом англійського права визнаються закони і підзаконні нормативні акти. Як відомо, конституції в Англії немає, але є деяка сукупність норм законодавчого походження, що регламентує основні права та обов’язки підданих.
Англійська класична теорія вбачає у законі другорядне джерело права, що здатне тільки доповнювати і вносити низку поправок до норм права, що створені судовою прак-тикою. У ньому слід шукати не принципи права, а лише рішення, що конкретизують принципи, які відпрацьовані судовою практикою. Разом з тим, створені парламентом закони також дуже важливі і заслуговують, щоб їх дотриму-вались, але за умови відповідності нормам судової прак-тики.
Джерелом англійського права визнається також звичай. Проте його значення другорядне. Нині звичай має дуже обмежене використання ще й тому, що чинний до цього часу Закон від 1265 р. встановив можливість використову-вати лише звичаї, які склалися і були чинними до 1189 р.
Джерела конституційного права США
Так історично склалося, що спочатку у більшості, а починаючи з 1607 р. у всіх англійських колоніях СІНА було запроваджено загальне право і разом з ним — анг-лійські закони, що були видані до колонізації Америки і вносили доповнення та зміни у загальне право. Щоправда, з самого початку загальне право застосовувалось лише тією мірою, якою його норми відповідали умовам життя колоній. Це фактично означало, що до проголошення незалежності у 1776 р. класичне англійське загальне право із своєю феодально-архаїчною процедурою здебільшого було непридатне для регулювання суспільних відносин, що скла-далися серед колоністів США.
Але з виданням Декларації незалежності США від 4 липня 1776 р. і Конституції США від 17 вересня 1787 р. стає вкрай необхідною діяльність щодо розвитку і форму-вання своєї правової системи. А тому в США загострює-ться боротьба між прихильниками загального права і послі-довниками кодифікації, яка розпочалася у Новому Орлеані у 1808 р. складанням кодексів, зокрема Цивільного. Спо-чатку здавалось, що переможуть у цій суперечці останні, але у 1840 р. у Техасі і у 1850 р. у Каліфорнії, а згодом і в інших штатах, крім Нового Орлеану (Луїзіани), було адаптовано англійське загальне право.
Проте слід визнати, що загальне право США набуло деяких специфічних ознак, які відрізняють його від англійського. Так, у США за основу було взято англійське загальне право, сформоване тільки до 1776 р., тобто до проголошення незалежності. До того ж право, сформоване парламентом Англії, взагалі не застосовувалось у США. Але у праві США, як і в англійському, домінує процесу-альне право над матеріальним та його диференціацією на загальне і право справедливості. Отже, за структурою аме-риканське право відноситься до сім’ї загального права, тоб-то формується судовою практикою у вигляді прецедентів, поділяється на федеральне і право окремих штатів. Цей поділ неминуче викликає питання: вирішення тієї чи іншої справи знаходиться у підвідомчості федеральних властей чи штатів, і загальне право існує у межах всієї федерації чи окремих штатів?
Десята поправка до Конституції США встановила так званий залишковий принцип. Згідно з яким законодавствування належить до компетенції штатів, а компетенція у цій сфері федеральних властей — це виняток, який завжди повинен базуватися на окремій статті Конституції. Дійсно, що навіть з тих питань, по яких може видавати закони Конгрес, штати також мають свою компетенцію. Вони не можуть тільки приймати норми, що суперечать федераль-ним, але їм дозволено їх доповнювати і удосконалювати. Що ж стосується загального права, то воно існує як на рівні федерального права, так і права штатів. Наприклад, є єдиний для всіх штатів федеральний патентний закон, за-кон про фабричні марки, морське право тощо.
Безумовно, незважаючи на те, що право різних штатів має багато відмінностей, зокрема з порядку розірвання шлюбу, використання майна, видів покарання, воно має єдину історичну основу, зазнає впливу федерального пра-ва, який все більше посилюється. До того ж і у тлумачен-нях Верховного суду США завжди наголошувалось, що штати зобов’язані поважати загальні принципи судової практики та законодавчого права. Інтегруючим чинником виступає навіть мислення американських юристів. На дум-ку абсолютної більшості з них, право штатів може різни-тися, але тільки деякими загальними принципами.
Оригінальністю характеризується у США право справед-ливості. Адже компетенція судів справедливості необхідна у тих випадках, коли загальне право не надає ніяких засобів для вирішення питання. Наприклад, оскільки чо-ловік і жінка розглядались як одна особа у цивільних правовідносинах, то правом не передбачалися можливість висування позову один одному. А тому до створення пре-цеденту, ці справи розглядалися на підставі права спра-ведливості.
У США, як і в Англії, головне джерело права становить судова практика. Проте остання відіграє не однакову роль у створенні прецедентів. На відміну від англійського Апе-ляційного суду і палати лордів, вищі суди США (Верхов-ний суд США і верховні суди штатів) не вважають себе зобов’язаними власним прецедентам і можуть, таким чи-ном, поміняти свою практику. Окрім того, у співвідно-шенні федеральної судової системи і системи штатів діє аналогічний принцип, що і при співвідношенні федерально-го права і права штатів. А саме, суди штатів мають абсо-лютну компетенцію, а у федеральні суди можна звертатися тільки у разі, коли Конституцією США або законом Конг-ресу ці суди визнано компетентними.
Важливим джерелом права у США виступає також за-кон. Усі закони США поділяються на федеральні і закони штатів. Особливе місце серед федеральних законів нале-жить Конституції США. Остання становить акт, яким пе-редбачено не тільки конституційний устрій країни, але й проголошено сам факт створення держави і суспільства. Виходячи з ідей природного права і суспільного договору вона урочисто встановлює межі повноважень федеральних органів, їх взаємовідносини з штатами і громадянами. Ці межі, деталізовані першими десятьма поправками, створю-ють Декларацію прав американського громадянина. Існування писаної Конституції, що акумулює Декларацію прав, — один з елементів, яким відрізняється американсь-ке право від англійського. До того ж у США діє принцип судового контролю за конституційністю законів і застосу-ванням норм права. У цьому аспекті важливо підкреслити можливість тлумачення Конституції Верховним судом США. При цьому тлумачення виконується у такий спосіб, щоб забезпечити єдність, одноманітність розуміння і ре-алізації права.
Форми (джерела) права інших країн англосаксонської правової сім’ї
Право Австралії у своєму формуванні зазнавало впливу англійського загального права. Вплив англійського права був офіційно проголошений постановою британських вла-стей про те, що їх норми, тобто норми загального права і парламентські акти, які діяли в Англії станом на 25 липня 1828 р., підлягають обов’язковому застосуванню в існую-чих на той час колоніях. Це призвело до того, що хоча згодом Австралія й набула можливості самостійно форму-вати свою правову і судову системи, але постановам пала-ти лордів та інших англійських апеляційних інстанцій май-же завжди надавалась перевага перед рішеннями авст-ралійських судів. Лише за останнє десятиліття австралій-ське загальне право стало розглядатися як самостійна сис-тема права, головним джерелом якої визнаються сформова-не у судових рішеннях загальне право і законодавчі акти.[8,c.80]
Австралійське загальне право, на відміну від законодав-ства, є єдиним для усіх шести штатів і двох (Північної і Австралійської столичної) територій Австралії. Єдність його забезпечується Верховним судом Австралії, рішення якого з питань загального права, що приймаються за скаргами на постанови суду будь-якого штату, обов’язкові для усіх судів Австралії. Тобто силу прецеденту мають тільки рі-шення Верховного суду Австралії і верховних судів штатів та територій, їх зобов’язані наслідувати всі нижчі суди, хоча самі верховні суди в Австралії ніколи не вважали себе пов’язаними своїми раніше прийнятими рішеннями.
Що стосується законодавства Австралії, то воно скла-дається із законів, що приймаються парламентом Авст-ралійського Союзу і окремих штатів. Компетенція Союзу і штатів розмежована Конституцією у такий спосіб, за яким переважна частина суспільних відносин регулюється зако-нодавством штатів. Чинна нині Конституція Австралії знає також загальну компетенцію Союзу і штатів, а тому пе-редбачає, що у разі протиріч у законодавстві Союзу і штатів перевага надається законодавству Союзу. Так, предметом регулювання союзним законодавством є питання юрисдикції судів, найму і звільнення з роботи, пенсійного забезпечення, шлюбу і його розірвання, банківської, автор-ської справи тощо. А законодавством штатів регулюється право земельної власності, договірне право, відповідаль-ність за скоєння шкоди і т. п.
Незалежна Ірландська правова система була започатко-вана створенням у 1921—1922 рр. самостійної Ірландської держави. До цього в Ірландії чинним було звичаєве право, яке після завоювання Ірландії англійцями було насиль-ницьким шляхом замінено англійським загальним правом. Саме тому Конституцією 1922 р. було встановлено, що чинні до цього часу закони підлягають застосуванню тільки у разі, якщо вони не суперечать положенням даної Конституції. Нині чинна Конституція, що була прийнята у 1937 р., затвердила це положення. Отже, нині в Ірландії поряд із законами, що приймалися парламентом незалеж-ної держави після 1922 р., ще чинними є закони, що приймалися у Лондоні і фактично лише копіювалися пар-ламентом у Дубліні.
Важливим джерелом права в Ірландії поряд із законо-давством є загальне право. Ірландські суди визнають англійську доктрину судового прецеденту, згідно з якою рішення вищих судових інстанцій є обов’язковими для них самих і нижчих судів. Проте слід визнати, що сфера засто-сування прецедентного права в Ірландії звужується прямо пропорційно до кількості виданих нових законів. Останні здебільшого не кодифікуються, а мають характер консо-лідованих нормативних актів. Ірландське право знає інсти-тут делегованого законодавствування, що дозволяє уряду чи навіть окремим міністерствам приймати постанови і накази з дуже важливих питань суспільного життя.
Аналогічно іншим британським колоніям у Канаді за-кріпилась система англійського загального права, згідно з яким рішення судів вищого рівня набирають сили судового прецеденту. Джерелом права у Канаді вважають законо-давчі норми, що видаються парламентом, чинні й ті, що зберігають відносну самостійність, норми права справедли-вості, які були створені рішеннями Суду канцлера в Лон-доні у XV—XIX ст.
Рішення канадських судів протягом тривалого часу під-лягали оскарженню у Судовому комітеті Таємної ради у Лондоні. Нині ця практика скасована, проте раніше прий-няті рішення англійських судів, що тлумачать чинні у Канаді англійські закони і норми загального права, мають загальнообов’язкову силу. Єдність системи канадського за-гального права забезпечується Верховним судом Канади і вищими судами провінцій, рішення яких є загальнообов’яз-ковими для всіх нижчих судових інстанцій.
Що стосується законодавчої влади у Канаді, то вона протягом тривалого часу належала британському парла-менту. Але Конституційним законом від 1982 р. було вста-новлено, що з цього часу жоден наступний акт британсько-го парламенту не буде мати чинності у Канаді, тобто була проголошена суверенність країни у сфері законотворчості.
Федеративний устрій країни визначає розмежування за-конодавчих повноважень між парламентом і законодавчими зборами провінцій. До законодавчих федеративних повно-важень належать такі, як регулювання економіки, торгівлі, мореплавства, грошового обігу та банків, патентів й автор-ського права, кримінального права і процесу тощо. До компетенції законодавчих повноважень провінцій відносять питання щодо податків, освіти, виховання і т. ін.
Отже, до сім’ї англосаксонського права входять, поряд із Англією, Ірландія, Канада, Австралія, Нова Зеландія, а також інші колишні колонії Британської імперії (нині 36 держав є членами Співдружності).
Це пояснюється тим, що Англія була найбільш великим колоністом і англійське право набуло поширення у багатьох країнах світу. На сьогодні близько третини населення світу живе згідно з нормами англійського права.
Джерела мусульманського права
Найсуттєвішою відмінністю мусульманського права від романо-германського та англосаксонського є прямий зв’язок з релігією ісламу.
Особливу цінність мусульманського права ісламські до-слідники вбачають, насамперед, в особливостях його поход-ження. Якщо інші правові системи світу є наслідком люд-ської діяльності, то мусульманське право — результат бо-жественного одкровення. Воно подароване людям Аллахом через пророка Магомета.
Вихідна точка мусульманського права визначається во-лею Аллаха. При цьому для усвідомлення волі Аллаха мають значення і заповіді, і вчинки, і навіть мовчання Магомета, з яких слід виводити загальні правила, що і становлять норми мусульманського права. Що ж до матеріальних джерел мусульманського права, то першим і найголовнішим з них є Коран — вічна і незмінна книга мусульман, в якій містяться доповіді Магомета, які були навіяні йому безпосередньо Ал-лахом, а також подані у переказах Магомета древні леген-ди і навчання та низка його полемічних виступів проти християнства та іудейства.
Коран складається з понад 6 тисяч віршів. З них, за оцінками мусульманських правознавців, лише від 200 до 500 містять правила поведінки, яких повинні дотримува-тись правовірні, а у 140 визначено правила відправлення релігійних ритуалів — молитов, паломництв, додержання посту тощо. З-поміж норм Корану, що регулюють взаємовідносини між людьми, переважають загальні положення, які мають характер релігійно-моральних орієнтирів. Це до-зволяє урізноманітнити їхнє тлумачення і конкретизацію. Ті ж нечисленні конкретні правила поведінки, що закріплені у Корані, хоч і сформульовані як божественне одкровення, мають казуальний характер. Більшість з них виникли у зв’язку з вирішенням пророком конкретних конфліктів, оцінкою ним певних діянь чи відповідями на запитання, які йому задавали віруючі.
Слід зауважити, що Коран — це витвір, який створю-вався стихійно, без будь-якого плану. Записи проповідей, умовлянь, історико-релігійних розповідей та пророцтв Магомета робились випадково і були особистою справою його слухачів. За легендою, у 651 р. всі одкровення Магомета, які збереглися у пам’яті та в приватних записах, були зібрані і зведені до одного списку. Саме цей текст ви-знається єдиним істинним словом Аллаха.
Другим джерелом мусульманського права є суна — книга, де зібрано оповіді про життя і діяння пророка Магомета, які й мають бути взірцем поведінки для віруючих у «повсякденному житті. Ці оповіді (адати) про поведінку і висловлювання Магомета були зафіксовані не самим про-роком, який був неписьменним, а його найближчими со-ратниками і послідовниками. Тому для встановлення дійсності наведених у суні фактів і висловлювань ще в IX ст. найавторитетнішими докторами ісламу була здій-снена велика дослідницька робота. За її результатами лише деякі акти залишилися сумнівними щодо їх істинної пов’язаності з Магометом. Переважна частина норматив-них приписів, які містить у собі суна, має казуальне по-ходження. Багато з них збігаються з відповідними нормами Корану, є й нові нормативні приписи.
За рівнем визначеності норми Корану і суни поділяють на дві категорії. Перша — це однозначно визначені припи-си, які навіть теоретично не допускають будь-якого іншого тлумачення. Цю категорію складають правила, що стосу-ються релігійного культу, та лише деякі з норм, що регу-люють взаємовідносини між людьми. Норми цієї категорії виступають як однозначно зрозумілі правила поведінки, які повинні беззаперечно застосовуватися на практиці. Другу групу норм становлять абстрактні і не досить зро-зумілі приписи. Вони не тільки допускають різне тлума-чення їхнього змісту, а й передбачають їх конкретизацію з метою регулювання поведінки людей в кожній конкретній ситуації.
Норми Корану та абсолютна більшість норм суни вважа-ються такими, що мають божественне походження, а то-му — непогрішимі, вічні та незмінні. Але, як вже зазнача-лося, і ці джерела мають приписи, суперечливі за своїм змістом. Крім цього, плин часу, виникнення нових су-спільних відносин все гостріше виявляють недостатність приписів Корану і суни як соціальних регуляторів. Це призвело до виникнення численних прогалин у соціаль-ному регулюванні, зокрема у праві мусульманських країн.[3.c.283]
Необхідність усунення цих прогалин обумовило визнання й інших, крім Корану і суни, джерел мусульманського права.
Таким, третім за значенням, джерелом мусульманського права є іджма. Це збірник одностайних рішень докторів і їхнє вирішення питань, які не врегульовані Кораном та суною, які запроваджували нові загальнообов’язкові правила поведінки. Цікаво, що авторитет рішень, які не виходять безпосередньо з Корану
і суни, обумовлюється двома положеннями саме з цих джерел. В одному з них говориться від імені Аллаха: «Моя громада (мається на увазі певна сукупність правовірних мусульман) ніколи не прийде до помилкового рішення». А в іншому стверджується: «те, що мусульмани вважають справедливим, справедливо і в очах Аллаха». Але для того, щоб норма права стала складовою іджми, немає потреби у визнанні її всіма або більшістю віруючих. Йдеться лише про єдність думки компетентних осіб, які офіційно покли-кані встановлювати право.[10,c.53-55]
Набуття впливу численними школами мусульманського права зумовило різке зростання значення як джерела му-сульманського права праць засновників і найавторитетні-ших теоретиків цих шкіл, їхні праці стали основою науки про мусульманське право — правову доктрину (фікх).
Незважаючи на їх теоретичний характер, дослідження самі по собі стали безпосередньо чинним правом, адже їх зміс-том було обґрунтування рішень, які приймалися суддями. Нині фікх утворюють майже 6 тис. праць, які були напи-сані в середні віки. Склад фікху ніким не затверджувався. Він формувався протягом віків, виходячи з авторитету ав-торів окремих праць і відповідно до потреб практики. Після того, як судді при розгляді конкретних справ почали обґрунтовувати свої рішення доктриною тієї чи іншої шко-ли, стало можливим говорити про те, що «мусульманське право в своєму сьогоднішньому вигляді є в основному доктринальним».
Серед джерел мусульманського права певне місце зай-має кіяс — висновок за аналогією. У деяких випадках у Корані та суні не сформульовано правило поведінки, на основі якого можна було б вирішити конкретну справу. Тоді таке правило формулюється, виходячи з, аналізу і тлумачення випадків із життя пророка, його висловлювань або мовчання, які мали відношення до ситуацій більшою чи меншою мірою аналогічних тій, яку треба розв’язати. Такий підхід уможливлює не тільки усунення прогалини у нормативних приписах Корану і суни, а й усунення про-тиріч, що в них містяться і яких ісламські правознавці налічують декілька десятків.
У невизначеності змісту і форми мусульманського права ісламські правознавці вбачають одну з його головних цін-ностей. Вони стверджують, що ґрунтуючись на загальних принципах шаріату і використовуючи ті чи інші джерела та їхні комбінації, завжди можна підібрати норму, яка стосується даного випадку. В цьому виявляється універ-сальність і гнучкість шаріату.
Література
Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, №254/96-ВР
Высшие органы государственной власти в США.//
Загальна теорія держави і права./За ред. В.В.Копейчинкова, К:Юрінком Інтер-1999 р.
Муромцев Г.И. Источники права (теоретические аспекты проблемы).//Правоведение, 1998 г., N 2, с.23.
Основи держави і права: Навч. посібник / Гусарев С.Д., Калюжний С.А. та ін.; За ред. Колодія А.М. і Олійник А.Ю. – К.: Либідь, 1997.
Основи конституційного права України: підручник/ За редакцією В.В.Копєйчикова.-К.:Юрінком,1997
Основи теорії права: Навчальний посібник/ А.А.Нечитайленко — Харків, 1998.
Право: Учебник для вузов/ А.И.Косаров, М.В.Малинкович, С.Д.Покревская и др., Под ред. проф. Н.А.Тепловой, проф. М.В.Малинкович.-2-е изд., перераб. и доп.-М.:Закон и право, ЮНИТИ, 1998.
Правознавство. Навчальний посібник./ За ред. В.В.Копейчикова, К.:Юрінком Інтер – 2000р.
Правознавство: підручник /за ред. Настюка М. – Львів: Світ, 1995.
Рогожин А.Й. Історія держави і права України. Частина 2. К.:Ін Юре – 1996 р.(C.387-423)
Согрин В.В. ПРИНЯТИЕ КОНСТИТУЦИИ США:
МИФЫ И РЕАЛЬНОСТЬ.//Новая и новейшая история, 1987, №2.
