Людське суспільство, як і будь-яка інша складна система може функціонувати та розвиватися лише на основі певних правил, з – поміж яких обирається один з багатьох можливих варіантів поведінки того або іншого суб’єкта. Задля регулювання поведінки людей, об’єднань у суспільстві формуються певні правила поведінки, котрі орієнтуються на досягнення тієї чи іншої мети. Правила, що покликані регулювати життя суспільства, забезпечувати в ньому бажаний порядок і стабільність називаються соціальними нормами. Але невідворотно із встановленням правил поведінки виникають і такі поняття як злочин та злочинець.
Основою застосування кримінально-правових та кримінально-процесуальних норм — є класифікація злочинів, а виділення окремих видів складів злочинів має важливе значення для пізнання окремих складів злочинів і встановлення їх суттєвих ознак, а в кінцевому рахунку — для точної кваліфікації злочину.
У зв’язку з цим, предметом курсової роботи є такі поняття як види складів злочинів та значення їх для правильної кваліфікації, оскільки ці проблеми є зараз доволі актуальними не тільки в науковій діяльності в галузі кримінального, але і в юридичній практиці.
Склад злочину (на початковому етапі досудового слідства – кілька складів злочинів) виступає як мета пізнання. У процесі збирання доказів ними підтверджуються елементи одних складів злочинів і спростовуються елементи інших. Склади злочинів, елементи яких не дістали підтвердження, “відпадають”. Ті ж склади злочинів, які були доведені, ставляться у вину обвинуваченому. Тому кваліфікація злочину є важливим моментом не тільки при винесенні постанови про притягнення особи як обвинуваченого і складанні обвинувального висновку, а й під час розслідування і судового розгляду кримінальної справи.
Злочин і злочинність — це явища громадського життя людей, продукт історичного розвитку суспільства. Суспільне життя неможливе без його регулювання суспільно-громадськими нормами, без постійного контролю громадської поведінки, без примусу до певної поведінки. Ні одне суспільство не може існувати, не регулюючи взаємовідносини між своїми членами, не спрямовуючи їх поведінки.
Людина — істота насамперед суспільна. Її життя можливе лише в суспільстві, розвиток її можливий тільки в суспільстві та тільки разом з ним (мауглі).
Саме виникнення перших суспільних норм — забобонень (табу) є в історії тією межею, яка відділяє людину від тварини.
Головною ж особливістю суспільного життя є його постійна та всебічна регламентація певними суспільними нормами, ця властивість суспільного життя людей — є вічна і незмінно його умова.
Цивільно-правова охорона особистого життя фізичної особи
... используется морально-философскими подрунтами для утверждения в будущем совершенно новой идеи прав человека. Ale на законодательном уровне, идея начала реализовываться попутно. Прийнята у 1215 р. в ... р. Спираючись на природно-правову доктрину прав людини, в Декларації проголошено, що “всі люди створені рівними і наділені Творцем певними невід ’ ємними правами, до яких належать життя, свобода, ...
Регламентація суспільного життя соціальними нормами (табу, звичаї, моральність) свідчить, що ці норми не тільки дотримуються але і порушуються. Оскільки соціальні норми спрямовані на охорону інтересів суспільства, то суспільство примушує своїх членів до їх виконання, а до їх порушників застосовує примусові заходи (засудження, громадський осуд, вигнання, покарання).
Встановлені державою норми, правила поведінки спіткала та ж доля — вони не тільки дотримуються, але і порушуються членами суспільства.
Отже, не було, немає і не буде суспільства без соціальних норм і примусу до їх дотримання, не було і не буде суспільства без правових норм і державного примусу до їх дотримання.
1. Поняття злочину та його ознаки.
Поняття злочину, як і поняття можливого наслідку для особи, що вчинила його, — покарання, є наріжним, визна-чальними поняттями кримінального права. Визначення по-няття злочину дасться як у законодавстві, так і в теорії кримінального права.
Законодавче визначення поняття злочину, його змісту та ознак, є досить стабільним, у ньому відбиваються соціаль-но-економічні, правові, ідеологічні погляди та суспільна правосвідомість щодо форм і методів боротьби із соціальне небезпечними посяганнями на основні цінності суспільства, які потребують кримінально-правового захисту.
Визначення поняття злочину в кримінальному законо-давстві різних країн неоднакове, оскільки воно зумовлене певною правовою системою, часом прийняття криміналь-ного закону, панівною політичною та правовою ідеологією щодо засобів і методів боротьби зі злочинністю тощо. В окремих країнах законодавче визначення поняття злочину взагалі відсутнє, в інших воно, здебільшого, зводиться до визначення поняття злочину як діяння, забороненого під загрозою покарання, передбаченого кримінальним законом, чи діяння, яке порушує кримінально-правову норму. В деяких країнах, крім вказівки на формальну ознаку злочи-ну — його передбаченість кримінальним законом (злочин — це те, що передбачене кримінальним законом або тягне застосування передбачених ним заходів кримінально-правового реагування), вказуються в його законодавчому визначенні й ознаки, які характеризують його соціальну сутність — властивість заподіювати шкоду об’єктам, взя-тим під охорону держави[12;24]
Так, у Кримінальному кодексі Франції, прийнятому в 1992 p., визначення поняття злочину взагалі не дається, в ст. 111-2 говориться про те, що закон дає визначення злочинів і проступків та встановлює покарання, які засто-совуються до осіб, які їх вчинили. При цьому злочинні діяння КК Франції поділяє на злочини і проступки. Так, у п. 1 § 10.00 КК штату Нью-Йорк посягання визначається як поведінка, за яку покарання тюремним ув’язненням на строк чи штрафом передбачене будь-якою нормою цього штату чи взагалі будь-якою нормою права, місцевим правом або ордонансом органу політичної влади даного штату, або будь-яким на-казом, правилом чи інструкцією, які прийняті будь-якою урядовою установою у відповідності до наданих їй для цього повноважень. У § 15-109 КК штату Айдахо злочином або публічним кримінальним правопорушенням визна-чається дія, вчинена всупереч будь-якій нормі права, яка забороняє чи зобов’язує її вчинити, і за яку призначається одна з наступних санкцій: 1) смертна кара; 2) позбавлення волі; 3) штраф; 4) відсторонення від посади; 5) позбавлен-ня права займати в даному штаті посаду, що користується повагою, довірою чи приносить прибуток. У наведених визначеннях вказується на дві ознаки злочину: протиправність та караність.
Поняття і сутність права, визначення права » Українські и
... у вітчизняній літературі. Якщо порівнюватиміж собою визначення поняття права та підходи до його вивчення, характернідля радянського періоду з визначеннями поняття права та підходами до йогопізнання в пострадянський ... Однак для того, щоб практика "сказала" своєслово і того чи іншого визначення поняття права було винесено виправдувальнийабо обвинувальний "вирок", буде потрібно певний час. Тільки ...
У Кримінальному кодексі Китай-ської Народної Республіки дається розгорнуте матеріально-формальне визначення поняття злочину: «Всі діяння, що посягають на державний суверенітет і територіальну ціліс-ність, заподіюють шкоду системі диктатури пролетаріату, порушують соціалістичну революцію і соціалістичне будів-ництво, громадський порядок, посягають на всенародну власність громадян, їх особу, демократичні й інші права, а також інші суспільне небезпечні дії, за які в Кодексі пе-редбачене кримінальне покарання, є злочинами». У Кримі-нальному кодексі Японії 1907 р. визначення поняття зло-чину відсутнє, воно дається в теорії кримінального права. Нема визначення поняття злочину і в законодавстві Англії, де діє система прецедентного права. Таке визначення дається практикою та доктриною. Так, у коментованому зводі англійського законодавства Хелсбері визначається: «Здебільшого під злочином розуміється зло, що впливає на безпеку чи процвітання суспільства взагалі, тому суспіль-ство зацікавлене його бороти. Часто це моральне зло, тобто поведінка, шкідлива для запільного морального духу суспільства»,
У ст. 14 нового Кримінального кодексу Російської Феде-рації, який набрав чинності з 1 січня 1997 р , дається таке визначення поняття злочину; «Злочином визнається винно вчинене суспільне небезпечне діяння, заборонене цим Кодексом під загрозою покарання», тобто у цьому визначенні вказуються чотири ознаки злочину: суспільна небезпеч-ність, протиправність, винність і караність. Визначення по-няття злочину в Кримінальному кодексі Російської Феде-рації за змістом є відтворенням поняття злочину, що міс-титься в ст. 8 прийнятих 2 липня 1991 р. Основ кримі-нального законодавства Союзу РСР і республік: «Злочином визнається вчинене винно суспільне небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), заборонене кримінальним законом під загрозою покарання».
Визначення поняття злочину, яке дається в теорії кри-мінального права, повинно грунтуватись на його законо-давчому визначенні, проте, законодавче і теоретичне (нау-кове) визначення поняття злочину, його змісту і ознак, здебільшого, не співпадають. У науковому визначенні по-няття злочину, як правило, деталізуються його окремі ознаки, вказані в законі, і головне, в ньому відбиваються правові погляди наукового дослідження, здійсненого окре-мим ученим (групою вчених), який дає таке визначення. Наукове визначення поняття злочину не таке «консерва-тивне», як законодавче, оскільки закон, як правило, змінюється не так вже й часто, а соціально-політичні умо-ви життя суспільства, його ідеологія, політика є більш мінливими[11 124].
У Кримінальному кодексі України 1960 р. поняття зло-чину дається в ст. 7, відповідно до якої: «Злочином виз-нається передбачене кримінальним законом суспільне не-безпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну сис-теми, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок».
Кримінальний кодекс України та його роль у кримінально правові політиці
... Кримінальний кодекс України, відбулося 5 квітня 2001 р. Слід, однак, зауважити, що відхилення альтернативного проекту КК зовсім не означає, що його ... вирішення в КК 2001 р. питання, щодо визначення ознак суб'єкта злочину. Відомо, що сучасна наука кримінального права ... р. вперше легально виділяє із поняття суб'єкта злочину одну категорію - спеціального суб'єкта такого злочину. Ним визнається лише певна ...
У цьому визначенні названо дві ознаки злочину: проти-правність (протизаконність) — формальна, нормативна ознака, та суспільна небезпечність — матеріальна ознака, тобто в ст. 7 дається матеріально-формальне визначення поняття злочину. В теорії кримінального права обов’язковими ознаками злочину, здебільшого, також називають винність і караність або лише винність. Проектом Кримінального кодексу України, підготовленого робочою групою Кабінету Міністрів України, у визначенні поняття злочину пропонується вказати на три його ознаки: суспільну небезпеку, забороненість кримінальним законом і винність.
Для визначення поняття злочину достатньо було б вка-зати лише його формальну ознаку — передбачення кримінальним законом, Проте вказівка лише на цю ознаку злочину не дає відповіді на питання, чому законодавець визнає ті чи інші діяння злочинами, а тому у визначенні поняття злочину має бути вказана і його матеріальна озна-ка — суспільна небезпека, — яка свідчить про соціальну сутність такого явища як злочин.
Об’єктивно суспільне небезпечне діяння може бути ви-знане злочином лише у разі, коли воно є проявом свідомості і волі особи, тобто вчинене винно (умисно чи необережно).
У ст. З КК однозначно визначено, що кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що умисно або з необережності вчинила передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння. Яка б шкода не була заподіяна діянням особи, які б тяжкі наслідки воно не спричинило, якщо воно вчинене за відсутності вини, тобто умислу або необережності, коли особою не усвідомлюва-лася суспільна небезпечність вчинюваних нею дій (без-діяльності) і їх можливих наслідків, і вона не тільки не бажала їх настання, а й не передбачала можливості їх настання, і при цьому на неї законом не покладався обов’язок передбачення таких наслідків, воно (діяння) не може бути визнане злочином, оскільки в такому діянні відсутній прояв свідомості та волі особи. Винність — одна з найважливіших ознак злочину, але не самостійна ознака, а така, що характеризує суспільну небезпечність діяння, тобто є структурним елементом суспільної небезпечності.
Під караністю суспільне небезпечного діяння (злочину) розуміється не фактичне застосування покарання за його вчинення, а можливість застосування покарання, передба-ченого санкцією кримінально-правової норми, якою визначений склад конкретного злочину і встановлені види та межі покарань (покарання), що можуть бути призначені особі, яка вчинила такс діяння. Отже, караність діяння не означає, то особі, яка його вчинила, обов’язково буде призначено передбачене санкцією покарання, оскільки з підстав, передбачених законом, особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності чи покарання, або ж по-карання буде призначено інше, більш м’яке, чи призначе-но умовно або з відстрочкою його виконання, У такому разі караність діяння означає, що кримінальним законом, яким воно заборонене, передбачена можливість застосуван-ня визначеного санкцією норми покарання[16;131].
Структура кримінального закону
... його розуміння і застосування можливі тільки у взаємопоєднанні з іншими законами, включеними до Кримінального кодексу. Згідно з ч. 2 ст. З КК закони України Слід зазначити, що поняття «кримінальний закон», ... діяння, справляє певний превентивний вплив на осіб, здатних вчинити злочин. Крім того, закон ... Пленуму Верховного Суду України не створюють норм кримінального права. Вони лише розкривають смисл, ...
Караність суспільне небезпечного діяння є ознакою злочину, але ви-знавати її самостійною ознакою немає потреби, оскільки кримінально-правовою нормою, в якій формулюються ознаки складу конкретного злочину, одночасно визна-чається і покарання чи — альтернативно — кілька пока-рань, що можуть бути призначені особі, визнаній винною у вчиненні злочину. У чинному кримінальному законодавстві України відсутні норми, якими б не було передбачене і можливе покарання, тобто передбаченість діяння кримі-нальним законом (протиправність) означає одночасно і ка-раність такого діяння. Караність — не самостійна ознака злочину, вона є структурним елементом його іншої обов’язкової ознаки — протиправності. Протиправність злочину одночасно означає і його караність.
Визнання самостійними ознаками злочину винності і ка-раності допустиме (можливе), але недоцільне, оскільки у понятті мають вказуватися необхідні й достатні для визна-чення його сутності ознаки, тобто воно повинно бути ла-конічним. Включення до поняття інших ознак, які лише конкретизують його обов’язкові, необхідні ознаки, робить його громіздким. Таким чином, винність і караність є структурними елементами, відповідно, суспільної небезпечності і протиправності діяння, а тому визнання їх самостійними ознаками злочину не обов’язкове, хоча й допустиме. Для того, щоб розкрити більш суттєво поняття злочину треба більш детальніше розкрити головні ознаки злочину, їх місце в системі уголовного права. Отже,
1.Злочинне діяння. Поняття злочину в ст.7 КК визначається через суспільно небезпечне діяння. Діянням в уголовному праві визначається поведінка людини — дії чи бездіяльність — що спричиняє суспільно небезпечну шкоду.
Діяння містить у собі суспільно істотні:
- а) дії (активна поведінка);
- б) бездіяльність (невиконання обов’язків);
— в) наслідки діяння і причинний зв’язок між діянням та наслідками.Значення діяння у визначенні злочину полягає в тому, що злочинним і караним визнається лише поведінка людини в вигляді дії чи бездіяльності. Не утворюють злочину і не можуть бути караними думки, переконання, погляди людини, хоча б вони були і дуже суспільно шкідливих властивостей.
2. Суспільна небезпечність діяння. Найістотніша, головна ознака злочину — це його суспільна небезпечність. як властивість злочину заподіювати тяжку шкоду пануючому в суспільстві правопорядку або ставити в загрозу заподіяння такої шкоди.
Суспільна небезпечність злочину — це його об’єктивна проява, його зовнішня шкідливість.
Суспільна небезпечність визначається:
- Суспільною цінністю, важливістю тих суспільних відносин (об’єкту), на які спрямовано посягання;
- Характером та розміром заподіяної шкоди;
- Способом дії;
- Мотивами дії;
- Ступенем вини.
Діяння визначається суспільно небезпечним наявністю сукупності цих його ознак. Але головна його суспільно небезпечна властивість полягає в тому, що злочин руйнує важливі, найбільш суспільно цінні суспільні відносини і ці пошкодження значні, істотні, тобто цим спричиняється тяжка шкода.
Суспільна небезпечність є властивістю кожного і будь-якого злочину, вона його суспільно-політична характеристика. Суспільна небезпечність невід’ємна від злочину. Дії, які не мають таких властивостей, не можуть визнаватися злочинними. Іншими словами можна було б сказати, що злочин – це суспільно небезпечне пошкодження суспільних відносин, яке загрожує умовам вільного суспільства. Саме цим злочин і відрізняється від інших правопорушень.
Поняття адміністративного правопорушення проступку його ознаки
... " кристалізація" проступку). Склад проступку - сукупність, предус мотренных законодавцем ознак, які характеризують дане діяння як адміністративний провина і обмежують його від інших правонаруше ний. Або інакше кажучи, склад правопорушення - встановлений правом сукупність ознак за ...
Треба зазначити, що суспільна небезпечність має два виміри – характер і ступінь. Характер суспільної небезпечності діяння складає його якість. Визначається він суспільною цінністю об’єкта посягання, а також злочинними наслідками, способом вчинення злочину. Мотивом і формою вини. Характером суспільної небезпечності відрізняються види злочинів. Так, наприклад, характер суспільної небезпечності вбивства інший ніж суспільна небезпечність хуліганства.
Ступінь суспільної небезпечності діяння складає її кількість і визначається, головним чином, способом вчинення злочину та розміром заподіяної шкоди.
Ступенем суспільної небезпечності відрізняються злочини одного виду. Наприклад, ступінь суспільної небезпечності простої кражі (ч.1 ст.140 КК) значно менша кражі з проникненням в житло (ч.3 ст. 140 КК).
Злочин характеризується певним ступенем суспільної небезпечності. За деяким його рівнем злочин втрачає свої суспільні властивості і перестає бути злочином. Так згідно з ч.2 ст.7 КК не є злочином дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого законом, але через малозначність не має суспільної небезпеки[16;131].Малозначність вчиненого діяння в ч.2 ст.7 КК розуміється такою. Що уголовна відповідальність та покарання в цьому випадку була б занадтою та зайвою, не відповідною вчинку. Малозначність діяння позначає незначний обсяг посягання на важливий об’єкт бо посягання на незначний, малоцінний об’єкт.
Частина 2 ст.7 КК підкреслює відсутність злочину в діяннях, які не мають властивості суспільної небезпечності, закріплює принцип економії уголовної репресії, застосування засобів громадського впливу.
Протиправність діяння — це обов’язкова, невід’ємна ознака злочину. Вона вказана в ст.3 та в ст.7 КК.
Злочином може бути визнано лише таке діяння, яке позначене в законі, передбачено законом. Не передбачене законом – не злочин:nullum crimen sine lege. Уголовна протиправність – це криміналізація діяння умолотним законом [10;91].Визнавати діяння злочином – правомочність Вищого органу законодавчої влади України. Таким чином, протиправність є форма виразу суспільної небезпечності та закріплення її в законі, законом. Протиправніть є юридичне відбиття в законі суспільної небезпечності злочину, оскільки протиправним може бути визнано лише суспільно небезпечне діяння. ле треба зазначити, що не всі діяння, передбачені в чинному КК мають ознаку суспільної небезпечності. Не може бути визнане суспільно небезпечним наприклад, самовільне будівництво (ст.199 КК) та деякі ін. Отже, для того щоб визнати певний шкідливий вчинок злочином треба врахувати багато чинників, а саме:
Розповюдженість таких діянь,
Тяжкість їх наслідків,
Можливість забезпечення ефективної боротьби з ними, негативні наслідки їх караності та деякі інші.
Винність діяння. Згідно зі ст. 3 КК злочином може бути визнано тільки винне діяння, тобто вчинене навмисно чи необережно.
Право і закон. Проблеми їх співвідношення
... співвідношення права і закону. Методи, що використовувалися при написанні роботи: 1. загальнонаукові - аналіз і синтез, індукція і дедукція, класифікація; 2. приватноправові - формально-юридичні методи. Поняття права і закону, їх характеристики. Визначення права, його ... Важливість проблеми співвідношення права і закону обумовлена ​​постійною необхідністю співвідносити право і закон в процесі ...
Невинне заподіяння суспільно небезпечної шкоди (casus) злочином не визнається. Цивілізоване, демократичне уголовне законодавство грунтується на суб’єктивних підставах в рішуче відхиляє об’єктивну осудність. Стаття 3 КК оголошує, що тільки винна особа може підлягати уголовній відповідальності.
Саме винність діяння є його головним внутрішнім змістом, бо якраз в цьому знаходить вихід лиха воля злочинця. Тому і в провинність особі можна оставити лише такі дії та їх наслідки, які охоплювались її умислом, намірами, які вона передбачала. Або могла усвідомлювати та передбачати.
Об’єктивно заподіяні наслідки, яких особа не могла усвідомлювати і передбачати , не можна ставити її до провини.
Караність діяння. Визнання діяння злочином значить, разом з тим, визнання і його караності, оскільки воно заборонено з погрозою покарання.
Як немає покарання без злочину, так немає і злочину без покарання.
Видом та розміром покарання, встановленого законом за той чи інший злочин, відбивається оцінка суспільної небезпечності злочину, визначається його тяжкість, дає підстави віднести його до того чи іншого класу, групи в певній класифікації.
Названі нами головні ознаки злочину не вичерпують усіх його суспільних властивостей. Крім них, злочин є також аморальним вчинком, дуже грубо порушуючим панівну мораль суспільства.
Разом з тим, порушення моральних норм дуже негативно впливає на дотримання уголовно-правових норм, оскільки порушення правових норм є в той же час порушенням і норм моралі. А порушення моральних норм дуже послаблює силу закону, оскільки сила закону в його моральних підставах. Наскільки міцні моральні підстави закону, настільки міцний і сам закон. Закони слабкі. Якщо слабка мораль, стверджував Ціцерон.
Взаємовідносини, взаємозв’язок права і моралі в тому, що закон – це вищий, але більш грубий ступінь суспільної регламентації в порівнянні з нормами моралі. Норми моралі набагато раніше виникли, набагато більший їх вплив на суспільне життя. Звідси їх перевага перед нормами права. Чільність норм моралі визначається також тим, що вони незалежні від норм права.
Наявність чи відсутність правових норм ніяк не впливає на виникнення, стан чи дотримання норм моралі. Їх дотримання, реалізація забезпечуються тільки силою громадського погляду (осуду) – самою потужною суспільною силою. Сила держави – армія, міліція, суд, тюрма – ніщо в порівнянні з силою громадського осуду. Саме тому закони слабкі, якщо слабкі моральні засади суспільства.
З цього треба зробити два важливих висновки:
необхідно забезпечити відповідність уголовно-правових норм нормам моралі суспільства, його моральним засадам. Без такої відповідності не має чого і мріяти про ефективність уголовно-правових норм, бо їм буде протидіяти, чи, принаймні, не буде сприяти найбільш могутня суспільна сила – сила громадського осуду. Суспільна практика епохи застою переконливо це стверджує. Треба лише зазначити, що так названа епоха була застійною лише для економіки, науки, культури. В галузі моралі це була епоха деградації, епоха занепаду моралі, яскравим показником чого є вибух злочинності, пияцтва, поширення наркоманії, проституції.
Аморальність треба включити до головних, істотних та невід’ємних ознак злочину, врівні з суспільною небезпечністю, протиправністю, винністю та караністю.
Юридична відповідальність. Поняття і ознаки юридичної відповідальності ...
... діяння, тобто діяння, що суперечать природі права і літері закону; 4) за власні діяння ... дотримання певного процедурно-процесуального порядку і форм, встановлених законом (цивільним процесуальним і кримінально-процесуальним законом про адміністративні правопорушення). Поза процесуальною формою юридична відповідальність є неможливою. Порядок притягнення до юридичної відповідальності ... злочину і обставин ...
Це буде мати важливе практичне значення для:
- Визначення злочину – не може бути злочином діяння, яке не є аморальним;
- Для користування в боротьбі зі злочинністю повної міри громадського осуду.
В уголовному законі встановлюються, визначаються чіткі, певні ознаки суспільно небезпечних дій, які вчинила особа, і сукупність яких утворює підстави уголовної відповідальності.
Вся сукупність встановлених уголовним законом ознак, які характеризують суспільно небезпечне діяння як злочин називається складом злочину.
Визначення поняття складу злочину вказує на те, що:
Ознаки складу злочину встановлюються лише уголовним законом, ні в якому іншому законодавчому акті ознаки злочину міститься не можуть (крім випадків прямо і безпосередньо визначених уголовним законом в так званих нормах із бланкетними диспозиціями, наприклад, в ст. 148 КК – заборонені види підприємницької діяльності визначаються в постановах Уряду, в ст.215 КК – правила безпеки руху затверджуються Кабінетом Міністрів України і т.ін.).
Склад злочину утворює лише певна кількість встановлених уголовним законом ознак, тобто склад злочину може бути лише там в тоді, де і коли є повна сукупність ознак злочину, які встановлені законом.
Треба зробити певну увагу на те, що склад злочину – це завжди повна сукупність його ознак. Не може бути неповного складу злочину. Неповність чи відсутність хоча б однієї із ознак, встановлених чи передбачених законом для цього певного злочину, стверджує відсутність цього злочину, тобто такого злочину немає і не існує.
Якщо встановлено і доведено, доказано, що скоєне містить 99.99% встановлених законом ознак якогось злочину, то це безперечно свідчить про те, що такого складу злочину в діях особи, яка вчинила такі дії. Немає.
Склад злочину – це тільки 100% встановлених законом ознак, тільки при такій їх кількості можна стверджувати, що дії особи містять встановлений уголовним законом склад злочину.
3. Тільки вся сукупність встановлених уголовним законом ознак може характеризувати певні суспільно небезпечні дії як злочин.
Ніякі інші державні органи чи посадові особи не можуть видавати уголовні закони, а тому і не можуть (не правомочні) встановлювати ознаки складу злочину. А це позначає, що визнавати ті чи інші суспільно небезпечні дії злочином, можна лише тоді, коли ці дії містять всі ознаки складу злочину. Тобто, вчинення особою будь-яких суспільно небезпечних дій, які не містять всіх ознак, встановлених уголовним законом, значить, що в її діях складу злочину немає. А відсутність в діях особи складу злочину, значить, що вона злочину не вчинила [10;91].
Отже, все наведене дає обгрунтування для висновку, що склад злочину є єдиною, необхідною, законною і достатньою підставою уголовної відповідальності.
Єдність складу злочину як підстави уголовної відповідальності полягає в тому, що інших підстав уголовної відповідальності немає.
Необхідність складу злочину як підстави уголовної відповідальності в тому, що без наявності складу злочину уголовна відповідальність згідно з законом не може настати, неможлива. Законність складу злочину як підстави уголовної відповідальності в тому, що вона встановлена законом (ст.3 КК) і виключає сваволю при вирішенні питання про притягнення особи до уголовної відповідальності, дає можливість доказувати
Громадянство України
... нормативно-правовими актами, зокрема, Конституцією України - основним законом держави, Декларацією про державний суверенітет України, Декларацією прав національностей України, Законом України “Про національні меншини”. Першим ... укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок ...
обгрунтованість притягнення до уголовної відповідальності або спростувати її.
Достатність складу злочину, як підстави уголовної відповідальності в тому, що інших підстав для уголовної відповідальності законом не передбачено, а тому шукати їх та доказувати не потрібно. Наявність в діях особи певного складу злочину достатньо для притягнення її до уголовної відповідальності за вчинення цього злочину.
Таким чином, склад злочину – це юридичне поняття і юридичне визначення окремого злочину, єдність та сукупність всіх його ознак.
Треба підкреслити, всі ознаки складу злочину за їх особливостями поділяються на чотири групи, які характеризують злочин з чотирьох його боків:
- Ознаки, які характеризують об’єкт злочину, його суспільну спрямованість на заподіяння певної суспільно небезпечної шкоди;
- Ознаки, які характеризують зовнішній прояв злочину – дію чи бездіяльність, а також обставини їх вчинення (місце, час, знаряддя, і т.ін.);
- Ознаки, які характеризують діяча – його вік, осудність, громадянство, посадовий стан тощо;
- Ознаки, які характеризують злочин з внутрішнього боку – психічне ставлення злочинця до своїх дій та їх наслідків, спонукання до вчинення цих дій, а також його емоційний стан тощо.
2.Мета злочину
Мета злочину — це бажання особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння, досягти певних шкідливих наслідків. Вона є характерною ознакою умисних злочинів, що вчиняються з прямим умислом.
Визначити, які конкретні злочинні наслідки своїх дій передбачав винний та бажав їх настання, можливо лише при ретельному аналізі складу вчиненого злочину та вияв-ленні його елементів і всіх обставин справи. Порушення цієї вимоги породжує серйозні помилки щодо кваліфікації злочину.
Мета — обов’язкова ознака складу злочину лише тоді, коли вона прямо передбачена у диспозиції кримінального закону, і таким чином є обов’язковою (конструктивною) ознакою складу злочину, Це означає, що відповідальність за законом настає лише за такі дії, які вчиняються з вказаною в ньому метою. Склад злочину «розбій» бу-де таким лише у випадку, коли напад на потерпілого вчинено з метою заволодіти чужим майном (ст. 187).
В окремих складах злочинів мета вказана як ознака, що надає такому злочину кваліфікованого виду. Наприклад, умисне вбивство, вчинене з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (п. 9 ч. 2 ст. 115), віднесено в законі до умисного вбивства при обтяжуючих обставинах. Див.: Кримінальне право України. Загальна частина, за ред. Матишевського П.С., Андрушка П.П., Шапченка С.Д.
Мета злочину — це уявні наслідки, переміни в оточуючому середовищі, яких прагне досягти особа вчиненням злочину.
Мета — це та річ чи явище або якась інша спотвора чи зміна, яка приваблює злочинця, манить, тягне його і на думку злочинця може задовольнити його певну потребу.
Мета — це результат, до якого прагне злочинець, якого він хоче досягти.
Мета є факультативною ознакою суб’єктивної сторони складу злочину. Особливість мети, як ознаки складу злочину в тому, що такі злочини, які вчинюються з певною метою, вчиняються лише з прямим умислом. В тих злочинах, у яких мета не позначена законом, мета має значення для визначення суспільної небезпечності злочину, а також для призначення міри покарання[11 124].
- Наприклад, в ст. 201 КК встановлена відповідальність за контрабанду — за незаконне переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю товарів і валюти, цінностей та інших предметів.
Деякі навмисні злочини, відповідно до своєї законодавчої конструкції, можуть бути вчинені лише за наявності спеціальної мети. Наприклад, розкрадання чужо-го майна (185—189) вчиняється з метою обернення такого майна на свою або іншої особи користь.
Мета — це уявлення про бажаний результат, досяг-нути якого прагне особа.
На відміну від мотиву, мета характеризує безпосе-редній злочинний результат, якого прагне досягти винний, скоюючи злочин. Наприклад, метою диверсії (ст. 113 КК) є ослаблення держави.
Відмінність між метою та мотивом полягає у тому, що вони по-різному характеризують вольовий процес. Мотив злочину відповідає на питання, чим керується особа, яка чинить злочин, мета ж злочину визначає направленість дій, результат, до якого прагне особа.
Мета в ряді випадків вказується у законі як необ-хідна ознака суб’єктивної сторони окладу злочину. Наприклад, метою виготовлення, зберігання, придбан-ня, перевезення, пересилання, ввезення в Україну під-роблених грошей, державних цінних паперів чи біле-тів державних лотерей (ст. 199 КК) є мета їх збуту.
Коржанський М.Й. виділяє такі різновиди мети — як ганебної (збагачення), так і суспільно корисної (наприклад, переміщення через кордон в Україну її історичних чи культурних пам’яток).
Ще хотілося б зазначити, що Матвій чук В.К. та Тарарухін С.А виділяють такі цілі: ближні і віддалені, проміжні і результативні, конкретні і невизначені. Вони можуть відноситись до наслідків і са-мих дій. Спосіб і засоби вчинення злочину обираються осо-бою у відповідності з поставленою ціллю. Рішення діяти по-в’язане не лише з вибором вчинку, але й формою реалізації мотиву. В одних випадках це здійснюється в наслідках (спів-падання цілі і результату), в інших — самих діях, у третіх — ціль і результат не співпадають і наслідки виступають в якості необачних — вторинних результатів вольових дій. Ціль і результат фактично співпадають лише при прямому умислі. Причому навіть тут можливі відмінності в ступені усвідомлен-ня мотивів, цілей і перспектив розвитку вольового акту — від глибоко продуманого наміру, спрямованого на досягнення зло-чинної цілі, до ледь-ледь усвідомлюваних наслідків афектова-ного вчинку. В матеріальних злочинах досягнення цілі по суті значить і досягнення результату (близького і віддаленого).
В формальних злочинах мотиви відносяться до самих дій, що являють суспільну небезпеку незалежно від настання яких-небудь наслідків. В формальних злочинах поряд з загальною ціллю вчинення тих чи інших дій, що складають закінчений склад злочину (наприклад, бандитизм), звичайно ставляться і інші, приватні цілі. В них дістають конкретизацію і мотиви вчинення даного злочину. Цілі і мотиви визначають зміст спрямованості умислу. Проте структура мотивації в формаль-них злочинах переноситься на самі дії, що містять суспільну небезпеку незалежно від настання будь-яких наслідків.
Можна ще відмітити, що харківські юристи Осика І. Та Сафронов С. також виділяють проміжні та кінцеві цілі.
3.Відмінність злочинів від інших правопорушень
Розрізняються злочини і правопорушення , перш за все, за ступенем їх суспільної небезпечності. Проте сам по собі ступінь суспільної небезпечності діяння не може бути єдиним критерієм визначення виду відповідальності за конкретні діяння. Ступінь суспільної небезпечності діяння як головна розмежувальна ознака між злочинами та іншими правопорушеннями визначається всіма його ознаками: формою і видом вини, мотивом і метою, способом, місцем, обстановкою вчинення діяння і його наслідками. Законодавцем, найчастіше, розмежовування здійснюється за наслідками вчинення діяння і, перш за все, за розміром заподіяної шкоди. Від цивільних правопорушень злочин відрізняється, в основному, за ступенем суспільної небезпечності, який, як правило, також визначається розміром заподіяної шкоди. Так, умисне знищення або пошкодження індивідуального майна громадян стає злочином лише тоді, коли завдано значної шкоди потерпілому (ч.1 ст.145 КК), а якщо шкода не є значною, то винна особа несе лише цивільно-правову відповідальність, якщо дії по знищенню майна не містять за об‘єктом посягання інших ознак, наприклад хуліганства (ст.206 КК).
Найчастіше виникає питання про відмежовування злочинів від адміністративних правопорушень. Критеріями розмежовування злочинів і адміністративних правопорушень є: 1) розмір заподіяної шкоди; 2) вартість предмета правопорушення; 3) наслідки правопорушення; 4) повторність вчинених дій; 5) ступінь суспільної небезпечності вчинених дій. При розмежування злочинів та інших правопорушень за ступенем їх суспільно небезпечності досить часто необхідно визначити зміст так званих оціночних ознак складу злочину, які використовуються законодавцем, і вживаються , в основному, або як ознаки діяння, або з як ознаки наслідків: “злісне” ухилення від сплати встановлених коштів на утримання дітей (аліментів) (ст.114 КК); “грубе” порушення громадського порядку, “явна” неповага до суспільства (ст.206 КК); “істотна” шкода державним чи громадським інтересам або охоронюваним законом правам і інтересам окремих фізичних чи юридичних осіб (ст.165 КК); “тяжкі”, “інші тяжкі” наслідки (ст.157, 158 КК) тощо. Визначення змісту оціночних ознак створює певні труднощі при вирішенні питання про ступінь суспільної небезпечності вчинених дій, а відтак, і питання про визнання їх злочинами чи іншими правопорушеннями. Недоліком чинного законодавства треба вважати випадки, коли за одні й ті самі дії передбачена як адміністративна так і кримінальна відповідальність, а критерії розмежування злочину і адміністративного проступку при цьому не визначені. Зокрема, ст.13 ЗУ “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” від 30.10.1996р. передбачає адміністративну відповідальність громадян та посадових осіб за здійснення операцій по випуску в обіг або розміщення незареєстрованих відповідно до чинного законодавства цінних паперів, а ч.1 ст.148-8 КК – кримінальну відповідальність за випуск (емісію) громадянином або посадовою особою суб‘єкта підприємницької діяльності цінних паперів у формі їх відкритого розміщення без реєстрації емісії у встановленому порядку, тобто за одні й ті самі дії особа може бути притягнена або до адміністративної, або до кримінальної відповідальності.
3 Склад злочину та його значення для правильної кваліфікації.
Одним із найбільш важливих питань, що постає в межах механізму кримінально-правового регулювання, є питання про те, який саме конкретний злочин (злочини) вчинила особа. Це питання вирішується у процесі кваліфікації злочинів. У загальній формі кваліфікація злочинів може бути визначена як оцінка певної поведінки як конкретного злочину (злочинів).
1. До поняття злочину в КК вперше включено ознаки винності і суб’єкта злочину. Таким чином, наведене у ч.1 ст.11 КК поняття злочину містить вказівку на п’ять обов’язкових ознак злочину: 1) злочином є лише діяння (дія або бездіяльність); 2) це діяння має бути вчинене суб’єктом злочину; 3) воно має бути винним; 4) вказане діяння повинне бути суспільно небезпечним; 5) відповідне діяння повинно бути передбачене чинним КК. Останнє, крім того, має на увазі, що обов’язковою ознакою злочину є також кримінальна караність. Відсутність хоча б однієї із цих ознак вказує на відсутність злочину.
Коли говориться про поняття “склад злочину” , то мається на увазі не будь-який злочин , а конкретно скоєний: це – конкретна крадіжка, конкретне зґвалтування, конкретне вбивство та інше.
Для кваліфікації конкретно скоєного злочину поняття “злочин” нам недостатньо, щоб діяння кваліфікувати за певною статтею Особливої частини Кримінального кодексу. Для такої кваліфікації потрібно, крім наявності загальних ознак[11 124].
( суспільна небезпека, протиправність, винність та караність), тобто наявності загального складу злочину, дати детальний аналіз конкретного складу злочину.
Таким чином, склад злочину розкриває юридичний зміст злочину. Він дає змогу правильно кваліфікувати конкретне діяння, скоєне конкретною особою, за конкретною статтею Особливої частини Кримінального кодексу.
2. Кваліфікація злочину – це встановлення відповідності ознак конкретного скоєного діяння ознакам складу злочину, передбаченим кримінальним законом.
Необхідними умовами правильної кваліфікації є точне і достовірне встановлення всіх фактичних обставин скоєного суспільно небезпечного діяння та глибоке знання чинного кримінального законодавства. Кваліфікація злочину дає змогу точно застосувати закон.
Перший етап кваліфікації – це встановлення наявності загального складу в діях винної особи. З’ясування цього питання дає змогу зробити висновок, що дії особи є злочином і можуть бути визнані підставою для кримінальної відповідальності.
Після встановлення в діянні винної особи загального складу з’ясовують, ознаки якого конкретного складу злочину є в даному випадку. На підставі встановлення відповідності ознак скоєного діяння ознакам злочину, описаного в конкретній правовій нормі, застосовується закон. Тобто можна сказати, що при кваліфікації відбувається практичне застосування законів.
Хто ж здійснює кваліфікацію злочинів? Це особи, які проводять попереднє слідство, дізнання ( слідчий, дізнавач, прокурор), а остаточно застосовує кваліфікацію суд. Тільки за вироком суду, який вступив в законну силу, кваліфікація діянь винного є остаточною.
Кваліфікація злочину закріплюється в процесуальних документах, таких як пред’явлення звинувачення, обвинувальному висновку і судовому вироці.
Ось кілька прикладів того, як здійснюється кваліфікація злочинів у діяльності слідчого, суду. Якщо ми кажемо, що слідчий пред’явив звинувачення особі за ст. 115 КК, це означає, що в процесі розслідування він встановив, що суспільно небезпечні дії особи повністю відповідають ознакам умисного вбивства, передбаченого ст. 115 КК. Або, наприклад, відомо, що суд кваліфікував дії підсудного за ст. 194 , ч. 4 КК. Це означає, що в процесі судового слідства встановлено, що дії винної особи відповідають ознакам умисного знищення майна громадян, передбаченого ст. 194 КК.
Якщо в своєму діянні декілька складів злочину, то це повинно відобразитися в кваліфікації. Так, в ході попереднього розслідування було, скажімо, встановлено, що особа скоїла розбій, поєднаний з проникненням у житло і при цьому навмисно завдала потерпілому тяжкі тілесні ушкодження. Слідчий на підставі цього в процесуальних документах вкаже, що дії звинуваченої особи, кваліфікуються за ч. 3 ст. 187 і ч. 1 ст. 121 КК.
Висновки
Підбиваючи підсумки, підкреслимо, що теми висвітлені в цій курсовій роботі мають не абияке значення в усіх видах юридичної практики, а проблема правильної кваліфікації — є однією з основних, оскільки правильна кваліфікація скоєного злочину є найголовнішим фактором для винесення судом справедливого і законного вироку. Вона є основою для чіткого дотримання законів у боротьбі із злочинністю.
Суспільство завжди намагається жити за встановленими правилами, проте немає жодної людської спільноти, у якій би такі правила не порушувалися. Часто такі порушення мають дріб’язковий характер — наприклад, запізнення учня на урок, перехід дороги за межами пішохідного переходу, а іноді є надзвичайно небезпечними, як от крадіжка чи вбивство людини. Відносини, пов’язані зі вчиненням людьми таких суспільно небезпечних діянь та визначенням відповідальності за їх вчинення регулює кримінальне право, а самі ці діяння називаються злочинами [16;131].
Злочини мають ряд ознак, спільних з іншими правопорушеннями: є небезпечними для суспільства; здійснюються усвідомлено; вчиняються всупереч заборон, визачених кримінальним законодавством. Проте, на відміну від адміністративних, цивільних чи дисциплінарних проступків, злочини мають підвищений рівень суспільної небезпечності. Саме тому не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого забороненого діяння, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла йне могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі. Крім того, злочином є лише те діяння, яке прямо передбачене Кримінальним кодексом України.
Наприклад, суміжні склади злочинів мають багато спільних елементів і відрізняються один від одного іноді лише деякими ознаками, що створює небезпеку допущення помилок у кваліфікації злочину. Нажаль, такі помилки досить часто трапляються у слідчій і судовій практиці. Тому виявлення причин помилок, визначення шляхів виправлення останніх і особливо запобігання їм — це дуже важливі фактори підвищення ефективності правосуддя.
Практичне значення поняття злочину полягає в тому, що воно окреслює коло уголовно караних діянь, дає злочинові чітку суспільно-політичну характеристику, вказує на його соціальну спрямованість і суспільну небезпечність, викриває зміст тих суспільних благ (цінностей), які виступають його об’єктом, виконує роль міри (масштабу) для відмежування злочину від інших правопорушень.
Законодавчо визначене поняття злочину, по-перше, утворює в громадській свідомості образ і характер забороненого уголовним законом діяння і, таким чином, виконує інформаційну, запобіжну роль.
По-друге, воно дає правозастосовникам знання про злочин, уявлення про його головні ознаки, найсуттєвіші особливості, завдяки чому забезпечується можливість
відмежування його від дій незлочинних. Розмежування злочину і дій не злочинних — дуже важливе практичне завдання, бо від того, як воно буде виконане, залежить для громадянина, його волі, прав і законних інтересів, а також стан і рівень законності в суспільстві.
Отже, з урахуванням усіх ознак злочин його поняття можна визначити таким чином, що злочином визначається передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок. Не є злочином дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність не являє суспільної небезпеки.
Список використаної літератури:
Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. -К.: Україна, 1996.
Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року.- К.:Атіка, 2001.-348 с.
Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина. — К.: Юрінком Інтер, 1999.
Бажанов М.І, Сташис В.В, Тацій В.Я. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. — Харків.: 1997.
Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина загальна : Курс лекцій. — К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996.
Мочков.В. Зміст та об’єктивні форми злочинної дії // Право України. — 1996. — № 11. — С.53-57.
Василькова В.В. Порядок и хаос в развитии социальных систем. — СПб., 1999. — С. 14.
8. Бажанов М., С та ш и с В. Про застосування ст. 19 КК України //
Право України. -№ 9. — С. 19.
9. Н.В.Чернишова, М.В.Володько, М.А.Хазін. Кримінальне право України. Тези Київ.Наукова думка, 1997 .п6. 89 с.
Жеребкин В.В.Логическая структура состава преступления. – Харьков, 1996. 112 с.
Махінчук В. Проблеми формування системи законних гарантій адекватності покарання \\ Право України.-2002.-№3.-С.124-126.
Микитчик О. Загальне та відмінне у філософському і юридичному розумінні злочину \\ Право України.-2001.-№3.-С.24-26.
Марітчак Т. Помилки у кваліфікації злочинів як предмет судового регулювання: Марітчак Т. Причини помилок у кваліфікації злочину \\ Право поняття, види \\ Право України.-2002.-№10.-С.44-47.
Льовочкін В. Втілення міжнародних стандартів з прав і свобод засудження до позбавлення волі у кримінально-виконавчому законодавстві України \\ Право України.-2002.-№2.-С.24-26.
Баулин Ю. В. Обстоятельства, преступность и решение.-Харьков.,1994.215-19с.
Тихий В.П. Стадії вчинення злочину. Конспект лекцій. – Х., 1996. 144 с.
