7)продаж, передання в найм (оренду) тощо;
8)імпорт його примірників,
Використанням твору є також інші дії, встановлені законом.
Одним із найбільш поширених способів використання творів є їх опублікування (випуск твору в світ).
Відповідно до ст. 442 ЦК України твір вважається опублікованим (випущеним у світ), якщо він будь-яким способом повідомлений невизначеному колу осіб, у тому числі виданий, публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню, відображений у загальнодоступних електронних системах інформації.
Проте ЦК України встановив нове правило, за яким твір не може бути опублікований, якщо він порушує права людини на таємницю її особистого і сімейного життя, завдає шкоди громадському порядку, здоров’ю та моральності населення.
Стаття 15 Закону України про авторське право надає право автору чи іншій особі, яка має авторське право, правову можливість дозволяти або забороняти:
1) відтворення твору;
2) публічне виконання і публічне сповіщення творів;
3) публічну демонстрацію і публічний показ;
4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється
іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;
5) переклади творів;
6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;
7) включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;
8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників творів;
9) подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця й у будь-який час за їх власним вибором;
10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі,
яку зчитує комп’ютер;
11) імпорт примірників творів.
Наведений перелік не є вичерпним, можуть бути й інші форми використання твору.
Згідно ст. 15 Закону до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать виключне право на використання твору та виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.
Охорона авторських прав та суміжних прав
... України, законів України, «Про авторське право і суміжні права», «Про кінематографію», «Про телебачення і радіомовлення», «Про видавничу справу», «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм» та інших законів України, ...
Таким чином, майнові права автора передбачають можливість або самостійного використання твору самим автором або надання ним дозволу
Окремі, найбільш поширені випадки використання твору перераховані ст. 441 ЦК та ч. 3 ст. 15 Закону.
Як випливає із зазначених положень законодавчих актів, авторські майнові права можна умовно розділити на дві групи – виключні права та “звичайні” майнові права, які не є виключними. Перші безпосередньо пов’язані з використанням
Однак виключність авторських прав полягає не у приналежності їх тільки автору. На сьогодні загальновизнаним є розуміння виключного характеру авторських прав, яке полягає в тому, що тільки суб’єкт права, тобто автор або його правонаступник, може вирішувати питання щодо використання твору, ніхто інший без його дозволу цього робити не вправі. Відповідно до статті 1 Закону під виключним авторським правом слід розуміти майнове право особи, яка має щодо твору авторське право, на використання цих об’єктів авторського права лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого Законом.
Отже, необхідними ознаками виключного права є, по-перше, майновий характер, по-друге, належність усіх прав на твір тільки автору або його правонаступнику, по-третє, можливість передачі цих прав іншому суб’єкту авторського права. Ще однією характерною ознакою виключного права є обмеженість його визначеним законодавством строком.
Висновок
Сьогодні все більше зростає розуміння того, що трансформація науково-технічних розробок в інноваційний продукт, придатний для виробництва і ринку, чи не найважчий етап у ланцюзі, який пов’язує розробника зі споживачем.
Досвід багатьох країн, зокрема Німеччини, Франції, Данії, Фінляндії, свідчить про те, що необхідне створення організаційних структур, які можуть бути як регіональними, так і загальнодержавними;
Реферат види права власності
... власності регулюється правом, саме цей показник оформляється як право власності на річ. Право власника можна сформулювати, як використання ... права власності за чинним цивільного законодавства; розкрити види й форми власності; проаналізуватисудебно-арбитражную практику у справі, що з реалізацією права власності; розглянути проблемні аспекти видів тварин і форм власності; проаналізувати зміст власності ...
— В Україні такою організаційною структурою стала створена минулого року у філії «Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг» державного підприємства «Український інститут промислової власності», що стало можливим завдяки держдепартаменту інтелектуальної власності.
Що стосується законодавства України, про інтелектуальну власність, то воно є ще не досить досконалим, і містить певні розбіжності у визначенні різних категорій інтелектуальної власності. Так, наприклад, одні закони визнають право власності на об’єкти науково-технічної творчості
Основним пріоритетом для розвитку українського законодавства є, на даний момент, уніфікація його з міжнародними нормативними актами європейського союзу, для подальшого ефективного розвитку та захисту прав інтелектуальної власності.
Список використаної літератури
1. Конституція України (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, №30, ст. 141).
2. Захист прав інтелектуальної власності в Україні//науково-практичний журнал «Інтелектуальна власність» 2005р.
3. Цивільний кодекс України. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. №№ 40-44. – ст. 356.
4. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Ц58 Д.В. Боброва, О.В. Дзера, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — 864 с.
