Основи сімейного права України

метки: Сімейне, України, Сімейного, Основи, Правознавство, Житлов, Сімейним, Сімейному

1. Сімейне право України: поняття та предмет правового регулювання

Сімейне право — це сукупність правових норм і принципів, які регулюють та охороняють особисті й пов’язані з ними майнові відносини фізичних осіб, що виникають із шлюбу й належності до сім’ї. Тобто це право регулює відносини між подружжям щодо порядку укладення шлюбу, особистих і майнових відносин між ними, порядку та умов припинення шлюбу, відносин між батьками й дітьми, іншими родичами. Крім того, сімейне право України регулює та охороняє відносини усиновлення (удочеріння), опіки й піклування тощо. Виходячи з цього можна стверджувати, що предметом сімейного права є сукупність відносин, що регулюються та охороняються нормами і принципами сімейного права з приводу особистих немайнових прав та обов’язків і тих майнових прав та обов’язків, що виникають на грунті шлюбу та сім’ї.

Завдяки цьому можна стверджувати, що сімейне право є самостійною галуззю права, яка відокремилася від цивільного. На підтвердження самостійності сімейного права та неналежності його до цивільного наводять кілька аргументів.

1. Сімейно-правові відносини характеризуються власними джерелами виникнення. Якщо цивільні правовідносини виникають, як правило, з договорів, то шлюбно-сімейні — з рідства, шлюбу, усиновлення, і всі майнові відносини випливають з особистих. Ці правовідносини пов’язують не сторонніх, а близьких осіб — родичів, подружжя.

2. У першу чергу, сімейні правовідносини — це особисті немайнові відносини.

3. Сімейні права та обов’язки не можна відчужувати, передавати, купувати, продавати чи дарувати.

4. Сімейні відносини в Україні в багатьох випадках регулюються нормами моралі, а не тільки правовими нормами, і це є характерним тільки для сімейного права.

Основними джерелами сімейного права є Конституція, Сімейний кодекс та інші нормативно-правові акти України. Так, Конституція України проголошує: «Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі і сім’ї» (ст. 51).

Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті та майнові права і обов’язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих і майнових прав і обов’язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім’ї та родичів. Регулювання сімейних відносин здійснюється з метою: зміцнення сім’ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов’язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім’ї; сприяння побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

Права та обов’язки власника права інтелектуальної власності на ...

Правомочності щодо використання географічного зазначення 3.1. Загальні положення про право інтелектуальної власності на географічні зазначення 3.2. Особливості найменування місця походження товарів та його порівняння з товарними знаками ... Між тим, п. 10 ст. 420 нового ЦК України від 16 січня 2003 р. зазначає, що до об’єктів інтелектуальної власності, зокрема, належать «торговельні марки (знаки для ...

Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір’ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання, між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом і падчеркою, пасинком. Він не регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком і племінницею, племінником і між іншими родичами за походженням.

Сімейний кодекс України складається з двох частин: Загальної та Особливої. Загальна частина містить норми, які поширюються на всі сімейно-правові відносини. До них належать норми: про предмет, законодавство, про мету і завдання, принципи, суб’єктів сімейних правовідносин тощо. Особлива частина — це сукупність норм та принципів, кожен з яких регулює та охороняє окремий різновид сімейних відносин.

Сімейні відносини можуть бути врегульовані також за домовленістю (договором) між їх учасниками, який має бути укладений у письмовій формі. Такий договір є обов’язковим до виконання, якщо він не суперечить вимогам Сімейного кодексу, інших законів України та моральним засадам суспільства.

Частиною національного сімейного законодавства України є міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Система сучасного сімейного права — це його внутрішня структурна організація елементами якої є сімейні норми, принципи та інститути. Сімейна норма — це одиничне, формально-визначене, загальнообов’язкове правило поведінки, що регулює та охороняє сімейні відносини. Сімейні принципи — це основні засади, керівні ідеї, відповідно до яких здійснюються сімейно-правове регулювання та охорона сімейно-правових відносин. До них наприклад належать принципи: одношлюбності; свободи і добровільності при укладанні та розірванні шлюбу; рівності чоловіка і жінки в особистих та майнових правах; моральної та матеріальної підтримки членів сім’ї тощо. Сімейний інститут — це сукупність сімейних норм і принципів, що регулюють та охороняють однорідні сімейні відносини. До найважливіших із них варто віднести інститути: шлюбу, прав та обов’язків подружжя, батьків та дітей, усиновлення, опіки та піклування, реєстрації актів цивільного стану.

На ґрунті сімейних норм і принципів виникають сімейні правовідносини. Під ними розуміють суспільні, правові відносини, що врегульовані та охороняються нормами та принципами сімейного права, учасники яких наділяються взаємними сімейними правами та обов’язками.

Для сімейних правовідносин притаманними є наступні ознаки:

• а) специфічний суб’єктивний склад;
• б) тривалий характер;
• в) невідчужуваність прав та обов’язків;
• г) наявність сімейних прав та обов’язків.

Суб’єктами сімейних правовідносин можуть бути лише фізичні особи, які перебувають у шлюбі, кровному спорідненні чи відносинах усиновлення. Сімейний кодекс встановлює наступний перелік суб’єктів сімейних правовідносин:

Джерела сімейного права України

... діяльність щодо таких дітей. Сімейний кодекс України -- основне джерело сімейного законодавства України СК складається з ... та моральної шкоди тим, хто порушив сімейні права особи у випадках, передбачених СК або ... своєю правовою силою підстави виникнення батьківських правовідносин. Якщо батьки дитини перебувають у ... давності до вимог, що випливають із сімейних відносин» і введена стаття «Обчислення ...

• а) подружжя;
• б) батьки, діти, усиновлювачі, усиновлені;

• в) баба, дід, прабаба, прадід, онуки, правнуки;

• г) рідні брати;
• рідні сестри;
• мачуха, вітчим, падчерка, пасинок.

При цьому усі інші родичі (двоюрідні брати та сестри, тітки, дядьки, племінники, племінниці та ін.) не є учасниками сімейних правовідносин за винятками, встановленими законами. Об’єктами сімейних правовідносин можуть бути:

• а) майнові блага (речі);
• б) особисті немайнові блага;
• в) дії, у тому числі послуги.

Змістом сімейних правовідносин є суб’єктивні сімейні права та юридичні обов’язки. Суб’єктивне сімейне право — це міра можливої (дозволеної) поведінки суб’єкта сімейних відносин. Юридичний обов’язок — це міра необхідної поведінки суб’єкта сімейних відносин.

Залежно від об’єкта сімейних правовідносин суб’єктивні сімейні права та юридичні обов’язки можуть мати майновий чи особистий немайновий характер. Для суб’єктивних сімейних прав та обов’язків характерною ознакою характерною ознакою є їх невідчужуваність, тобто неможливість передачі їх іншим особам.

2. Сім’я за сімейним законодавством

Сім’я в соціальному розумінні — це заснована на шлюбі чи кровному спорідненні невелика група людей, члени якої пов’язані спільністю побуту, взаємною матеріальною та моральною відповідальністю та взаємодопомогою. Сім’я є первинним і основним осередком суспільства. її складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина також належить до сім’ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Права члена сім’ї має й одинока особа.

Особа, яка досягла шлюбного віку, має право на створення сім’ї. Разом із тим, сім’ю може створити особа, яка народила дитину, незалежно від віку. Особа може бути примусово ізольована від сім’ї лише у випадках і в порядку, встановлених законом. До того ж, держава охороняє сім’ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім’ї. Вона бере під свою охорону кожну дитину, яка позбавлена належного батьківського піклування. При цьому правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття, а малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою визнається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Права, що набуває особа у сім’ї, тобто сімейні права, не можуть бути передані іншій особі. Якщо дитина або особа, яка обмежена у дієздатності, не може самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють (або допомагають їй здійснювати) батьки чи піклувальники. Сімейні обов’язки не можуть бути перекладені на іншу особу. Якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов’язок особистого, немайнового характеру припиняється у зв’язку з неможливістю його виконання.

Захист сімейних прав та інтересів

... шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або поновити дошлюбне (ст. 113 СК України). Право на вибір 1. Встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов'язків подружжя, ... суду з вимогою про захист свого права або iнтересу i розраховувати на їх захист. На вимоги, що випливають з цивiльних вi Вiдомо, що шлюб — один iз найдавнiших правових ...

Кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права чи інтересу. Суд застосовує способи захисту, встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів, зокрема, є: а) встановлення правовідносин; б) примусове виконання добровільно невиконаного обов’язку; в) припинення правовідносин, а також їх анулювання; г) припинення дій, які порушують сімейні права; ґ) відновлення правовідносин, які існували до порушення права; д) відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Особа також має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування.

Рішення органу опіки та піклування є обов’язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду. Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду.

3. Шлюб за сімейним законодавством

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя.

Отже, ознаками шлюбу є:

• а) добровільність, тобто наявність добровільної згоди обох із подружжя;
• б) досягнення шлюбного віку жінкою та чоловіком, що беруть шлюб;
• в) реєстрація шлюбу у встановленому законом порядку органом, визначеним Сімейним кодексом;
• г) спрямованість на утворення особистого сімейного союзу чоловіка і жінки.

Шлюбний вік для жінки встановлюється у сімнадцять, а для чоловіка — у вісімнадцять років. При цьому особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу, але за заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

Шлюб ґрунтується на вільний згоді жінки та чоловіка, тобто примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. При цьому жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі, тобто вони мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього.

У шлюбі між собою не можуть перебувати особи, які є родичами прямої лінії споріднення, а саме:

• а) рідні (повнорідні, неповнорідні) брат і сестра. Повнорідними є брати і сестри, які мають спільних батьків. Неповнорідними — які мають спільну матір або спільного батька;
• б) двоюрідні брат і сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця;

• в) усиновлювач та усиновлена ним дитина.

Державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства. Вона проводиться урочисто та засвідчується Свідоцтвом про шлюб.

Підстави, порядок і наслідки позбавлення та обмеження батьківських прав

... шлюб. Позбавлення батьківських прав носить безстроковий характер. Тому воно поширюється і на майбутнє, тобто якщо батько позбавлений батьківських прав відносно певного дитини, то після досягнення цією дитиною повноліття позбавлення батьківських прав зберігається. Батьки, позбавлені батьківських прав, ...

Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану за їхнім вибором, особисто. Якщо жінка і (або) чоловік не можуть через поважні причини особисто подати заяву про реєстрацію шлюбу до державного органу реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, нотаріально посвідчену, можуть подати їх представники. Повноваження представника мають бути нотаріально засвідчені.

Орган державної реєстрації актів цивільного стану зобов’язаний ознайомити осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, з їхніми правами та обов’язками як майбутніх подружжя і батьків та попередити про відповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу. А особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, повинні повідомити одна одну про стан свого здоров’я.

Шлюб реєструється по закінченню одного місяця від дня подання особами заяви про реєстрацію шлюбу. За наявності поважних причин керівник державного органу реєстрації актів цивільного стану дозволяє реєстрацію шлюбу до закінчення цього строку.

Реєструється шлюб у приміщенні державного органу реєстрації актів цивільного стану. За заявою наречених реєстрація шлюбу в урочистій обстановці може бути проведена в іншому місці. Присутність нареченої та нареченого в момент реєстрації їхнього шлюбу є обов’язковою.

Наречені мають право обрати прізвище одного з них як спільне прізвище подружжя або надалі іменуватися дошлюбними прізвищами. Вони мають право приєднати до свого прізвища прізвище нареченого, нареченої.

Шлюб є підставою для виникнення прав і обов’язків подружжя. Він не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав і свобод, встановлених Конституцією та законами України.

Недійсним є шлюб, зареєстрований:

• а) з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі;
• б) між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою;
• в) з особою, яка визнана недієздатною.

Шлюб визнається недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, або у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім’ї та набуття прав та обов’язків подружжя. Шлюб також може бути визнаний недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований:

• а) між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною з порушенням вимог, Сімейного кодексу;
• б) між двоюрідними братом та сестрою;
• в) з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків;
• г) з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було на дано право на шлюб.

Право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв’язку з реєстрацією шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини або осіб, які визнані недієздатними чи обмежені у дієздатності.

Права та обов’язки подружжя

... обов'язки мають і самі громадяни, які вступають у шлюб. Таким чином, предметом дослідження є особисті та майнові права і обов'язки подружжя. Мета дослідження - розгляд особистих і майнових прав та обов'язків подружжя: ... Але якщо говорити про те, ж ... бути затребувані також при розгляді спорів про поділ спадкового майна, звільнення майна від арешту і ін Необхідно відзначити, що знати права та ...

Шлюб, зареєстрований за відсутності нареченої і (або) нареченого, вважається неукладеним. Запис про такий шлюб у державному органі реєстрації актів цивільного стану анулюється за рішенням суду за заявою заінтересованої особи.

4. Права та обов’язки подружжя

Шлюб зумовлює існування особистих немайнових та майнових прав і обов’язків подружжя. Так, дружина має право на материнство, а небажання чоловіка мати дитину або нездатність його до зачаття дитини може бути причиною розірвання шлюбу. Чоловік має право на батьківство, а відмова дружини від народження дитини або нездатність її до народження дитини може бути причиною розірвання шлюбу.

Окрім цього дружина та чоловік мають рівне право:

• а) на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань;
• б) на фізичний і духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку;

• в) на обрання прізвища одного з них як їхнього спільного прізвища або приєднання до свого прізвища другого з подружжя;
• г) на розподіл обов’язків і спільне вирішення питань життя сім’ї;
• ґ) на особисту свободу;
• д) на припинення шлюбних відносин.

Дружина та чоловік зобов’язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім’ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

• а) майно, набуте нею, ним до шлюбу;
• б) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

• в) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є також речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть у разі, якщо вони були придбані на спільні кошти подружжя, а також премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги, тощо.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляду за дітьми, хвороби тощо) самостійного заробітку (доходу).

Об’єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обігу. Це, зокрема, заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок до банківської (кредитної) установи. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той з подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу. Утримання одному з подружжя надається другим із подружжя у натуральній або грошовій формі за їхньою згодою.

Реферат які права мають споживачі в україні

... прав споживача" говорить, що недоліки, знайдені у товарі, мають бути усунуті негайно (якщо інше ... недоліків, обов'язок "доведення" лежить вже в споживачі. Вони повинні аргументовано довести, що ... організація чи підприємець, виконують роботи, чи які надають послуги. Продавець - підприємство, організація ... усунення недоліків. Про гарантійних термінах на комплектуючі. На окремі комплектуючі чи складові ...

Особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям може бути укладено шлюбний договір. Він регулює майнові відносини між подружжям, визначає їхні майнові права та обов’язки. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Він не може зменшувати обсягу прав дитини, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

Як уже зазначалося, кожен із подружжя має право на припинення шлюбу. Переважно шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим. А за життя подружжя шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання відбувається за спільною заявою подружжя чи одного з них на підставі постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану або за спільною заявою подружжя чи позовом одного з подружжя на підставі рішення суду Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. У разі розірвання шлюбу державним органом реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день винесення ним відповідної постанови, а якщо судом — шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути зареєстроване в державному органі реєстрації актів цивільного стану, за заявою колишньої дружини або чоловіка. Воно засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу. Після одержання Свідоцтва про розірвання шлюбу особа має право на повторний шлюб або на його відновлення (останнє за умови, що вона за цей час не перебувала у повторному шлюбі).

5. Права та обов’язки матері, батька і дитини

Права та обов’язки матері, батька і дитини грунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану. Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Це визначається на підставі Свідоцтва про шлюб і документа закладу охорони здоров’я про народження дружиною дитини. Дружина і чоловік мають право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка батьком дитини.

Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров’я про народження нею дитини, а від батька — а) за заявою матері та батька дитини; б) за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини; в) за рішенням суду.

Мати та батько мають рівні права і обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини. Аналогічно цьому і діти мають рівні права та обов’язки щодо батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою.

Якщо мати й батько мають різні прізвища, прізвище дитини визначається за їхньою згодою. Вони також можуть присвоїти дитині подвійне прізвище, утворене шляхом з’єднання їхніх прізвищ. Ім’я дитини визначається за згодою батьків, а ім’я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, у разі відсутності добровільного визнання батьківства, визначається матір’ю дитини. По батькові дитини визначається за іменем батька, а по батькові дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнано, визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком.

Основні права, свободи та обов’язки людини і громадянина

... забезпечення та обмеження прав). Права людини і права громадянина є тісно взаємозалежними, однак не тотожними поняттями. Громадянин — людина, яка за­коном визнається юридичне належною даній державі. Якщо права людини закріплені в ... мають бути рівними для всіх людей. Лише тоді вони будуть правовими. Тому, по-четверте, вони не повинні відчужуватися, відби­ратися, обмежуватися будь-чим, не можуть ...

Батьки мають право: особисто виховувати дитину; залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним і юридичним особам; обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства; на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина; на звернення до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники. Неповнолітні батьки мають такі самі права та обов’язки щодо дитини, як і повнолітні батьки, і можуть їх здійснювати самостійно.

Дитина має право: звертатися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій; звертатися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування, зокрема, якщо хтось із них перебуває у надзвичайній ситуації (лікарні, місцях тримання та позбавлення волі тощо).

Здійснення батьками своїх прав і виконання обов’язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, а після досягнення нею десяти років — за спільною згодою батьків і самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

• а) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
• б) ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо вихованню дитини;
• в) жорстоко поводяться з дитиною;
• г) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
• ґ) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
• д) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо всіх своїх дітей або когось із них. Мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право звертатися до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Повнолітні дочка, син зобов’язані піклуватися про батьків, виявляти турботу про них та надавати їм допомогу. Повнолітні дочка, син мають право звертатися за захистом прав та інтересів непрацездатних, немічних батьків як їхні законні представники. Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнуті кошти на покриття витрат, пов’язаних |з наданням такого піклування.

Права людини і громадянина. Історія ідеї прав людини. Теорія ...

... передумови для задоволення соціальних потреб громадян. Друге покоління прав людини називають ще системою позитивних прав. Вони не можуть реалізуватися без організаційної, координуючої та інших форм ... соціальні і культурні права 1966 р. Третє покоління прав людини можна назвати солідарними (колективними), тобто правами всього людства — правами людини і правами народів. Це право на мир, безпеку, ...

Батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна. Майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За домовленістю між батьками дитини той з них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь в її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. При визначенні розміру аліментів суд враховує:

• а) стан здоров’я та матеріальний стан дитини;
• б) стан здоров’я та матеріальний стан платника аліментів;
• в) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

• г) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів на одну дитину за жодних обставин не може бути меншим за неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка стягуватиметься до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Батьки можуть бути звільнені від обов’язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби.

Батьки зобов’язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов’язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів.

Дочка, син зобов’язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов’язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.

6. Влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування

подружжя право сім’я дитина

Діти, позбавлені батьківського піклування, можуть бути усиновленими, над ними може бути встановлена опіка, піклування, патронат. Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду. Усиновленою може бути дитина, покинута в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров’я або яку відмовилися забрати батьки, інші родичі, яку було підкинуто чи знайдено. Усиновлювачем дитини може бути повнолітня дієздатна особа. Не можуть бути усиновлювачами особи:

• а) обмежені у дієздатності;
• б) визнані недієздатними;
• в) позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;
• г) були усиновлювачами іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним з їхньої вини;
• ґ) перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері;
• д) зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами;
• не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу);

• є) не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу);
• є) страждають на хвороби, перелік яких затверджений Міністерством охорони здоров’я України;
• ж) інтереси яких суперечать інтересам дитини.

Усиновлення вважається здійсненим у день набрання чинності рішенням суду про усиновлення.

Усиновлювач має право: на зміну відомостей про місце народження та дату народження дитини; зміну прізвища, ім’я та по батькові дитини тощо. Загалом хотілося б підкреслити, що усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов’язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, як їх мають батьки щодо дитини, а особі, яку усиновлено, — права і накладає на неї обов’язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, як їх має дитина щодо своїх батьків.

Усиновлення визнається недійсним за рішенням суду, якщо:

• а) воно було проведене без згоди дитини та батьків, якщо така згода була необхідною;
• б) усиновлювач не бажав настання прав та обов’язків, які виникають в результаті усиновлення (фіктивне усиновлення);
• в) воно було проведене на підставі підроблених документів;
• г) воно було проведене за відсутності згоди на усиновлення певних осіб;
• ґ) одним із подружжя усиновлена дитина другого з подружжя і при цьому буде встановлено, що на момент усиновлення другий з подружжя не мав наміру продовжувати з ним шлюбні відносини.

Усиновлення може бути скасоване за рішенням суду, якщо:

• а) воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання;
• б) дитина страждає на недоумство, психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення;
• в) між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов’язків.

Опіка, піклування встановлюються над дітьми, які залишилися без батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування — над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Опіка, піклування над дитиною встановлюються органом опіки та піклування, а також судом.

Опікуном, піклувальником дитини може бути за її згодою повнолітня дієздатна особа. При призначенні дитині опікуна або піклувальника органом опіки та піклування враховуються особисті якості особи, її здатність до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини. Не може бути опікуном, піклувальником дитини особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, особа, позбавлена батьківських прав, а також особа, інтереси якої суперечать інтересам дитини. Якщо дитина постійно проживає у дитячому закладі або закладі охорони здоров’я, функції опікуна та піклувальника щодо неї покладаються на адміністрацію цих закладів.

Дитина, над якою встановлено опіку або піклування, має право:

• а) на проживання в сім’ї опікуна або піклувальника, на піклування з його боку;
• б) на забезпечення їй умов для всебічного розвитку, освіти, виховання і на повагу до її людської гідності;
• в) на збереження права користування житлом, в якому вона проживала до встановлення опіки або піклування.

У разі відсутності житла така дитина має право на отримання його відповідно до закону; на захист від зловживань з боку опікуна або піклувальника.

Дитина, яка залишилася без піклування батьків і проживає у дитячому закладі або закладі охорони здоров’я, має право: на всебічний розвиток, виховання, освіту, повагу до її людської гідності; на збереження права користування житлом, в якому вона раніше проживала. У разі відсутності житла така дитина має право на отримання його відповідно до закону; на пільги, встановлені законом, при працевлаштуванні після закінчення строку перебування у зазначеному закладі.

За договором про патронат орган опіки та піклування передає дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, на виховання у сім’ю іншої особи (патронатного вихователя) до досягнення дитиною повноліття, за плату.

Патронатний вихователь зобов’язаний: забезпечити дитину житлом, одягом, харчуванням тощо; створити дитині умови для навчання, фізичного та духовного розвитку; захищати дитину, її права та інтереси як опікун або піклувальник, без спеціальних на те повноважень. Договір про патронат припиняється у разі відмови від нього вихователя або дитини, яка досягла чотирнадцяти років. Він може бути розірваний за згодою сторін або за рішенням суду у разі невиконання вихователем своїх обов’язків або якщо між ним та дитиною склалися стосунки, які перешкоджають виконанню обов’язків за договором.

7. Права та обов’язки інших членів сім’ї та родичів

Баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Баба і дід мають право звернутися за захистом прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх і повнолітніх непрацездатних внуків до органу опіки та піклування або до суду.

Права та обов’язки, встановлені законом для братів і сестер, мають рідні (повнорідні, неповнорідні) брати та сестри. Брати і сестри, зокрема ті, які не проживають разом, мають право на спілкування. Мати, батько, баба, дід, інші особи, з якими проживають неповнолітні брати та сестри, зобов’язані сприяти їх спілкуванню.

Якщо мачуха, вітчим проживають однією сім’єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Особа, яка взяла у свою сім’ю дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, має права та обов’язки щодо її виховання та захисту.

Онуки, правнуки зобов’язані піклуватися про своїх бабу, діда, прабабу, прадіда, а повнолітні брати, сестри, пасинки, падчерки — про брата, сестру, вітчима, мачуху, які виховували їх та надавали їм матеріальну допомогу. Такий обов’язок мають особи і щодо тих, з ким вони проживали однією сім’єю до досягнення повноліття.

Баба, дід зобов’язані утримувати своїх малолітніх, неповнолітніх онуків, якщо у них немає матері, батька або якщо батьки не можуть з поважних причин надавати їм належного утримання, за умови, що баба, дід можуть надавати матеріальну допомогу, а повнолітні внуки, правнуки зобов’язані утримувати непрацездатних бабу, діда, прабабу, прадіда, які потребують матеріальної допомоги, якщо у них немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні внуки, правнуки можуть надавати матеріальну допомогу.

Повнолітні брати, сестри зобов’язані утримувати малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних повнолітніх братів і сестер, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони не мають батьків, чоловіка, дружини або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні брати та сестри можуть надавати матеріальну допомогу.

Мачуха, вітчим зобов’язані утримувати малодітних, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.

Особи, у сім’ї яких виховувалася дитина, зобов’язані надавати їй матеріальну допомогу, якщо у неї немає батьків, баби, діда, повнолітніх братів та сестер, за умови, що ці особи можуть надавати матеріальну допомогу.