Административная юстиция в украине

метки: Административный, Украина, Орган, Юстиция, Росії, Загальної, Повноваження, Адміністративні

1. Правовий статус Уряди РФ і федеральних органів виконавчої

Орган виконавчої – це організаційно-правовою інститут, являє собою структурно відокремлену одиницю державної адміністрації, з якого реалізуються управлінські функції виконавчої влади і відбуваються юридично значимі дії від імені держави. Цей Інститут має свою структуру, компетенцію, наділений оперативної самостійністю реалізації виконавчо-розпорядчої діяльності. Основне завдання органів виконавчої – здійснення управлінських повноважень стосовно інших суб’єктів адміністративного права. Специфику адміністративно-правового статусу будь-якого органу виконавчої визначають його функції і завдання, що він реалізує у процесі управління від імені держави у обсязі й межах своєї компетенции[1].

Адміністративна правосуб’єктність (право- і спроможність) органів виконавчої виникає з етапі їх утворення.

Основними рисами, котрі характеризують адміністративно-правовій статус органів виконавчої, є:

• наявність встановлених правовими нормами завдань, функцій і компетенції, утримання і обсяг визначає місце органу на системі виконавчої;
• організаційна, функціональна і юридична відособленість;
• підпорядкованість по лінійному чи функціональному принципу в ієрархічному порядку, підзвітність і підконтрольність нижчестоящих органів вищим, обов’язковість виконання розпоряджень вищих органів, виданих межах їхніх компетенції і предмета ведення;
• оперативна самостійність не більше компетенції;
• підзаконний характер діяльності, тобто. з урахуванням й у виконання закону;
• підконтрольність (не більше і порядок певному законом) законодавчим і судовим органам і поднадзорность прокуратурі щодо питанням законності діянь П.Лазаренка та рішень;
• право видання правових актів певного виду та юридичної сили;
• спосіб освіти, реорганізації і скасування;
• фінансування з державного бюджету (федерального чи місцевого);
• оформлення правового статусу цього важливого органу становищем, який затверджується вищим органом, чи законом.

Ядро адміністративно-правового статусу органу виконавчої становить компетенція, якою виражено міру влади, якій він наділений до виконання певних завдань. Компетенція – це суворо певний нормативно-правовими актами обсяг владних повноважень (прав) і управлінських обов’язків органу виконавчої влади відношенні встановленого йому предмета ведення. Її слід відрізняти від функцій і завдань органу виконавчої: через функції визначаються основні напрями діяльності з досягненню поставлених проти нього цілей, а ще через компетенцію – межі її владних повноважень і предмета ведення під час здійснення покладених нею функцій. Саме через компетенцію здійснюється вся исполнительно-распорядительная діяльність органів державної адміністрації, і визначаються кордони їхнього відповідальності перед державою й навіть приватними особами.

Органы дознания и предварительного следствия

... работникам практической помощи в раскрытии и преду­преждении преступных деяний. Предварительное расследование делится на два ви­да: дознание и предварительное следствие. Дознание является наиболее простой разновидно­стью ... В этих целях в органах прокуратуры, внутренних дел и Службе безопасности организована и действует сис­тема повышения квалификации следственных и оператив­ных работников. Активно ...

Компетенція різних органів відрізняється за обсягом, тобто. по нормативно закріпленому переліку правомочий і управлінських обов’язків. Обсяг компетенції тієї чи іншої органу не є назавжди і безповоротно характеристика. Він може розширюватися чи звужуватися на законних підставах (шляхом видання відповідних нормативно-правових актів), деяких випадках фактично з урахуванням сформована практика. При певних умов між органами виконавчої може постати конфлікт компетенцій. Він то, можливо позитивним (коли кілька людей органів вважають для себе компетентними вирішити певний питання) і негативним (бо жоден орган не вважає себе уповноваженим розв’язувати це питання).

Основними рисами компетенції органу виконавчої являются[2]:

• а) нормативне походження: вона виникає з урахуванням виразної норми, яка її обсяг;
• б) імперативність: встановлюється нормативним шляхом реалізації публічного, а чи не для корпоративного інтересу органу чи особистих інтересів посадових осіб. Звідси орган виконавчої зобов’язаний беззастережно здійснювати компетенцію;

— в) неотчуждаемость: компетенція як сфера імперативних повноважень може бути передано, крім передбачені законами випадків делегувати їм повноваження. Делегування має здійснювати аж з урахуванням законом і за наявності доцільності у вигляді нормативно-правового акти із зазначенням причин передачі повноважень. Делегування носить тимчасовість і орган, делегировавший исполнительно-распорядительные повноваження на будь-якої миті може повернути назад.

Обов’язки органів виконавчої можна підрозділити на загальні та спеціальні. До загальним відповідно до чинним законодавством ставляться обов’язки діяти з урахуванням принципів законності, дотримання і права і свободи людини і громадянина, гуманізму, гласності. Спеціальні обов’язки пов’язані з специфікою функцій органів виконавчої влади і визначаються відповідними законів і положеннями.

До федеральним органів виконавчої влади РФ ставляться:

• Президент (адміністрація Президента);
• Уряд РФ;
• федеральні міністерства;
• державні комітети, служби;
• федеральні комісії, нагляди;
• російські агентства.

Президент Російської Федерації наділений широкі повноваження у сфері виконавчої, саме:

• призначає з дозволу Державної Думи Голову Уряди РФ;
• на пропозицію Голову Уряди РФ призначає посаду і від посаду заступників Уряди РФ і федеральних міністрів;
• приймають рішення про відставку Уряди РФ;
• проти неї головувати на засіданнях Уряди РФ;
• призначає і звільняє вищу військову командування;
• є Верховним головнокомандувачем Збройних сил РФ;
• стверджує військову доктрину РФ;
• формує і очолює Раду Безпеки РФ;
• у встановленому законом порядку може запроваджувати надзвичайне чи на військовий стан.

Федеральним органом загальної компетенції, що забезпечує виконавчу владу Росії, є Уряд Російської Федерації. Воно забезпечує узгоджену діяльність органів виконавчої. Уряд також є правомочним вирішувати питання управління, віднесені Конституцією та федеральними законами до ведення Росії.

Джерела податкового права

... волі. Сучасне розуміння джерел податкового права й не викликають суттєвих розбіжностей. Джерела права встановлені прямо є такі КонституцієюРФ[2]: міжнародні договори Російської Федерації (ст. 15); федеральні конституційні закони (год. ... 90); постанови і розпорядження Уряди (год. 1 ст. 115); конституції (ст. 66) і закони (ст. 72) республік у складі Російської Федерації, статути країв, областей, міст ...

Правове положення Уряди, його склад, порядок формування визначаються Конституцією та Федеральним Конституційним законом від 17 грудня 1997 р. «Про Уряді Російської Федерації». У своїй діяльності Уряд керується також указами і розпорядженнями президента Російської Федерації, якому воно підзвітний.

Уряд Російської Федерації – колегіальний орган. До складу Уряди входять Голова Уряди, його заступники і федеральні міністри. Голова Уряди призначається Президентом Російської Федерації з дозволу Державної Думи Росії. Інші члени Уряди – заступники і федеральні міністри – також призначаються Президентом на пропозицію Голову Уряди.

Уряд Російської Федерації відповідно до Конституції має широкі повноваження в усіх галузях життєдіяльності держави:

• Уряд РФ забезпечує проведення РФ єдиної фінансової, кредитної та їх грошової політики, і навіть політики у сфері культури, науки, освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, екології;
• здійснює управління федеральної власністю;
• розробляє і становить Державній думі федеральний бюджет і відданість забезпечує його виконання, представляє Державній думі звіт про виконання федерального бюджету;
• здійснює заходи Ізраїлю, державної безпеки, законності і боротьби зі злочинністю.

З питань своєї діяльності Уряд РФ видає постанови і розпорядження, забезпечує їх виконання.

Міністерство Російської Федерації є органом федеральної виконавчої, що забезпечує керівництво дорученої йому галуззю управління чи сферою діяльності; утворюється виходячи з указу президента Російської Федерації: очолюється міністром, який призначаються посаду і звільняється з посади Президентом Російської Федерації за поданням Голову Уряди Росії. Міністр входить до складу уряду, здійснює державне управління економіки й координацію діяльність у що була галузі у сфері діяльності з урахуванням єдиноначальності й має відповідальність у виконанні покладених на міністерство завдань і державних функцій.

Міністр видає накази, розпорядження, вказівки, інструкції з питань, вхідним у його компетенцію (у необхідних випадках з іншими федеральними органами виконавчої).

У міністерстві утворюється дорадчий орган – колегія у складі міністра (голова колегії), їхніх заступників за посадою, керівних працівників і фахівців міністерства, учених, представники інших організацій.

Федеральні міністерства функціонують у різноманітних галузях життєдіяльності.

Федеральні служби й агентства Росії і близько інші федеральні органи виконавчої здійснюють спеціальні виконавчі, контрольні, дозвільні чи наглядових функцій. Ці органи створюються Президентом Російської Федерації.

2. Адміністративна юстиція: практика зарубіжних держав та формування у Росії

Під адміністративної юстицією прийнято розуміти розгляд і був дозвіл через суд знову суперечок громадян, і юридичних осіб із суб’єктами публічної влади (адміністративними органами) щодо їхньої владної діяльності. Можна сміливо сказати інакше: адміністративна юстиція – це розгляд судами скарг громадян, і юридичних на владні діяння суб’єктів публічної влади.

Джерела муніципального права

... Джерела муніципального права Російській Федерації поділяються втричі рівня, основне з яких – федеральний рівень, тобто. дані джерела приймаютьсяФедеральними органами законодавчої влади. На першому місці тут займає Конституція. Конституційні основи місцевого самоврядування Російської Федерації ... джерела, зумовлені залежно від своїх потреб. Це відповідає принципу проведеної адміністративної реформи: ...

Можливі й інші визначення. Але переважна більшість учених називає такі ознаки адміністративної юстиції:

1) це – правосуддя, тобто. діяльність судів у процесуальної формі;

2) плані вона складається у відкритому розгляді та вирішенні суперечок між громадянами, юридичних осіб і суб’єктами адміністративної влади;

3) це суперечки щодо законності й обгрунтованості владних дій (бездействия)[3].

Відрізняються чотири варіанта організації адміністративної юстиції: «адміністративний», общесудебный, «квазісудовий» і административно-судебный[4].

Перший варіант передбачає, що правоохоронні органи адміністративної юстиції входять до системи органів виконавчої влади і є підконтрольними судам загальної юрисдикції. Найпослідовніше він реалізований мови у Франції.

«Квазисудебный» (англо-американський) варіант організації адміністративної юстиції передбачає створення підконтрольних судам загальної юрисдикції спеціальних трибуналів з розгляду адміністративних суперечок, не включених в судовою системою. У цьому адміністративні суперечки можна розглядати як адміністративними трибуналами, а й судами загальної юрисдикції.

Административно-судебный («німецький») варіант характеризується створенням спеціалізованих судів до розгляду спорів із приводу адміністративних справах; у своїй адміністративні суди («суди адміністративної юстиції») входять у єдину судовою системою і незалежні від адміністративних органів прокуратури та від інших судів у здійсненні функції правосуддя.

При общесудебном варіанті розгляд скарг по адміністративним суперечкам здійснюється судами загальної юрисдикції у межах громадянського процесу (застосовується у зараз у Росії).

Бахрах Д.Н. вважає, що треба розділяти поняття «адміністративна юстиція» і «адміністративне судопроизводство»[5].

На його думку, у Росії основному адміністративна юстиція здійснювалася здійснюється нині з нормам Цивільно-процесуального права. У судах загальної юрисдикції ця діяльність регламентується підрозділом 3 «Провадження у справам, які виникають з публічних правовідносин» розділу 2 ЦПК РФ (статті 245-261).

У таких випадках адміністративна юстиція ввозяться гражданско-процессуальной формі, є цивільним судочинством. Адміністративне судочинство ввозяться порядку, регламентованому нормами адміністративного права.

Як було зазначено вище, у низці країн адміністративна юстиція ввозяться порядку цивільного, а інших – гаразд адміністративного судочинства. Основне різниця між адміністративної юстицією і адміністративним судочинством у тому, що як перша може бути цивільним (арбітражним), і адміністративним судочинством.

Друге відмінність адміністративної юстиції від адміністративного судочинства у тому, що останні включає й суперечки між суб’єктами публічної влади, наприклад, між прокуратурою та обласної думою, урядом області й главою муніципального освіти, двома органами виконавчої. Такі спори неможливо знайти віднесено до адміністративної юстиції.

Юридична відповідальність. Поняття і ознаки юридичної відповідальності ...

... адміністративні правопорушення). Поза процесуальною формою юридична відповідальність є неможливою. Порядок притягнення до юридичної відповідальності визначається нормами процесуального права: породжувані ними процесуальні правовідносини служать формою відносин юридичної відповідальності. Принципи і ... кримінальної або адміністративної відповідальності. Суб'єктом юридичної відповідальності може бути ...

Третє відмінність: у межах адміністративного судочинства світові судді, судді районних судів розглядають гаразд, встановленому КоАП РФ, справи про адміністративні правопорушення.

Четверте відмінність: розгляд конституційними і статутними судами скарг громадян незаконність що обмежують їхні права нормативних актів – теж є різновидом адміністративної юстиції. Але це – конституційне, а чи не адміністративне судочинство.

Хазанов С.Д. вважає, що ця категорія «адміністративне справа» одна із основних елементів регулювання компетенції судів адміністративної юстиції, яких можна віднести федеральні суди загальної юрисдикції, світові судді і арбітражні суды[6].

Вирішуючи питання складі суперечок, які мають утворювати адміністративними справами, варто використовувати кілька ідентифікаційних ознак:

По-перше, характер правовідносин, що виникли між сторонами, властивості захищуваних і оскаржуваних інтересів.

По-друге, характер реалізованих органом публічної влади повноважень (це нічого не винні бути карно-процесуальні повноваження чи повноваження, суперечка про застосування що має вирішуватися у іншій процесуальної формі, наприклад, конституційного судочинства).

По-третє, форма реалізації повноважень (правотворчество, індивідуальний акт, просте виконавче дію, договір).

По-четверте, коло учасників спору і займані ними правові позиції, включаючи мети, завдання й функції, що вони реалізують в спірному правоотношении.

На думку Хазанова, нині, коли той і хоча б суддя розглядає і цивільно-правові суперечки, суперечки, що з адміністративних правовідносин, і може залучити до залежність від особливостей справи або особливу процесуальну форму, або позовну виробництво, розмежування громадянських і адміністративних справ немає практичне значення.

2000 року в руки Державної Думи було внесено проект федерального конституційного закону «Про федеральних адміністративні суди Російській Федерації», який було ухвалено повторному першому читанні.

До адміністративних справах, що становить компетенцію судів адміністративної юстиції, на думку розробників проекту закону слід віднести:

• оспорювання законності нормативних правових актів (у своїй оспорювання законів та інших актів законодавчих органів за межі адміністративно-правового спору);
• оскарження притягнення до адміністративної відповідальності ще;
• оспорювання і оскарження індивідуальних адміністративних актів і державно-владних дій (бездіяльності), які зачіпають лише права заявника і (чи) суб’єктивні публічні права необмеженого кола осіб;
• виборчі суперечки;
• суперечки з заявам органів публічної адміністрації про застосування на громадян і організаціям заходів державного примусу;
• суперечки між органами і посадовими особами структурі державної влади, включаючи государственно-служебные суперечки, і навіть між органами державної влади органами місцевого самоврядування.

Підбиваючи підсумки розділу, можна дійти невтішного висновку, що про адміністративні правопорушення, аналізовані судами мають становити окрему категорію административно-деликтных справ. Попри те що, новий Кодекс РФ про адміністративні правопорушення не передбачив особливої процесуальної форми вирішення цих справ світовими суддями, суддями районних судів, гарнізонних військових судів і участі арбітражних судів суб’єктів РФ, їх процессуально-властная діяльність може бути прирівняно до виконавчої діяльності. Правовий режим судового розгляду цього виду справ створюється як административно-процессуальными нормами, а й законодавством про статус суддів, і навіть загальними процесуальними принципами правосуддя, котрі покладають на орган, який розслідував і оформляв справа обов’язок довести законність висунутого «адміністративного обвинувачення», виступаючи лише одне з учасників змагального процесу. Справжній характер справ адміністративної юстиції цій категорії суперечок набуває тоді, коли громадянин заперечує через суд знову законність і обгрунтованість призначеного виконавчої влади адміністративного покарання. Але тоді, коли суд дозволяє административно-деликтное справу з першої інстанції, реалізовує контрольні повноваження на відношенні окремих адміністративно-процесуальних дій «владних» учасників провадження у справам про адміністративні правопорушення.

Судова влада та органи, що її здійснюють

... Господарським процесуальним кодексом України, Кодексом України про адміністративні правопорушення. 4. Поняття та ознаки правосуддя Правосуддя ... судову систему України. Згідно зі ст. 2 Закону України „Про судоустрій” головними задачами усіх судів є захист гарантованих Конституцією України і законами прав ... правосуддя. Судову владу реалізують у діях суду, які не пов’язані з розглядом справ. Це ...

3. Завдання

Член виборчої комісії видав громадянинові, який прийшов на виборчу дільницю, кілька бюлетенів для голосування про те, що він проголосував за себе і поза членів своєї сім’ї. Встановіть, скоєно чи