1. Історичні системи розвитку римського права
1.1 квірітскому право
1.2 Преторське право
1.3 Право народів
2. Джерела римського права
2.1 Звичаєве право. Закон
2.2 Відповіді юристів
2.3 сенатусконсульти. Конституції
2.4 Едикти
3. Кодифікація римського права. Кодекси
4. Кодифікація Юстиніана
Висновок
Список використаної літератури
Введення
Римське право — це система права, що склалася в найбільш розвиненій державі стародавнього світу — Стародавньому Римі, і стала основною для правових систем більшості сучасних європейських держав. На всьому протязі історії суспільства не зустрічається іншої системи приватного права, що досягла такої деталізації і настільки високого рівня юридичної форми і юридичної техніки, як римське приватне право. Римське приватне право є граничним вираженням індивідуалізму і найбільшої свободи правового самовизначення імущих верств вільного населення. До початку нашої ери вже давно зникли пережитки первісно-общинного ладу, вияви сімейної спільності майна. У центрі приватного права варто одноосібний суб’єкт власності, самостійно виступає в обороті і одноособово несе відповідальність за свої дії. Індивідуалізм в римському приватному праві — це індивідуалізм господаря, рабовласника, провідного господарство і сталкивающегося на ринку з іншими такими ж господарями. Послідовне проведення цих почав, що мають величезну цінність для пануючого класу суспільства, заснованого на експлуатації, поєднувалося в Римі з розташованої на вельми високому рівні формою вираження юридичних норм. Точність формулювань, ясність побудови і аргументації і глибока життєвість, конкретність і практичність права і разом з тим повну відповідність всіх юридичних висновків інтересам пануючого класу — все це є відмінними ознаками приватного римського права. Недарма багато римські юридичні вирази і формули перейшли в століття. Мета даної роботи — виявити джерела пізнання римського права. Для її досягнення необхідно вирішити наступні завдання: ознайомитися з поняттям римського приватного права, вивчити його історичні системи, визначити види джерел приватного права, розглянути проект кодифікації римського права.
1. Історичні системи розвитку римського права
Поняття і сутність права, визначення права » Українські и
... Однак для того, щоб практика "сказала" своєслово і того чи іншого визначення поняття права було винесено виправдувальнийабо обвинувальний "вирок", буде потрібно певний час. Тільки ... вплив римського права направові системи інших країн, що називається в юридичній літературірецепцією римського права, значною мірою позначився на характері ізміст цих систем, а також на визначенні поняття самого права. ...
Рим був державою рабовласницьким. Класу рабовласників протистояв клас рабів. Раб був річчю, яка перебувала у власності пана, і ніяких прав не мав. Права надавалися лише вільним людям, і одним з основних завдань римського приватного права було закріплення за рабовласниками необмеженої можливості експлуатувати рабів. Корінне протиставлення вільних і рабів, безправ’я рабів було найважливішим принципом римського приватного права, проходить через всю історію. У силу особливостей історичного розвитку до I — IV ст. н. е.. у складі римського права можна розрізняти окремі системи, які виникли не одночасно, а складалися послідовно одна за іншою.
1.1 квірітскому право
Найдавніше римське право називалося квірітскім по імені прадавнього племені квиритів. Ця назва залишило свій слід в найдавніших угодах, у формальних оборотах мови, особливо там, де справа йшла про право власника на речі. Ця система права пізніше отримала назву цивільного пpaвa, що підкреслює суворо національний характер права римських громадян, права держави-міста. Законодавство XII таблиць і наступні закони визначали докладно порядки охорони, а також прижиттєвих і посмертних розпоряджень найважливішими об’єктами квірітської власності.
Цивільним правом у тісному сенсі вважалася закріплена законами вузько національна система приватного права. У більш широкому сенсі цивільне право обіймало також всі роз’яснення і коментарі до цивільним законам, що давалися римськими юристами стосовно до системі викладу в XII таблицях. До кінця республіки існувало кілька таких коментарів. Для юристів епохи принципату і доміната було одночасно і сукупністю норм чинного права і наукою права; велика частина старих законів була навіть перекреслені навчаннями і тлумаченнями юристів. У законодавство імперії квиритское право увійшло в якості найдавнішої частини римського права.
1.2 Преторське право
Поряд з цією системою цивільного права поступово склалася інша система права — право Преторське. Ця система права була викликана до життя розвитком економіки, зростанням рабовласництва, зосередженням в руках панівної верхівки рабовласницького класу торгового і лихварського капіталу і великої земельної власності.
Цивільне право застосовувалося тільки до римських громадян. З розвитком виробництва і обміну, з розширенням торговельного обороту, стало необхідним визнати основні приватні права (право власності, право укладення договорів і т. д.) і за не-римлянами. На цьому грунті і склалася система права, що отримала назву право народів.
1.3 Право народів
Цивільне право противополагается не тільки преторського права, але також ще одній системі — праву народів. Ця система являє найоригінальніше явище в римському праві.
У підсумку історичного розвитку ця система включила в себе різні елементи. До поняття права народів відносилося стародавнє право, регулировавшее договори римлян з іноземними громадами по встановленню взаємного права вступу в шлюб і права торгівлі. Потім до нього відносилося звичаєве право, що застосовувалося в практиці торгових відносин і що мало загальний характер завдяки племінній спорідненості й тісним економічним зв’язків членів латинського союзу, наприклад, вільні від формалізму угоди обміну. Нарешті, з поширенням римського панування на провінції право народів запозичило торгові інститути різних частин імперії.
Історія розвитку концепцій про права людини
... про права людини сформувались у загальному руслі міфологічних уявлень про те, що поліс (місто – держава) і його закони мають божественне походження і спираються на божественну справедливість. Право взагалі і права ... рівності людей. Процес становлення і поглиблення теоретичних концепцій права і прав людини в Стародавній Греції розвинувся в контексті пошуків об’єктивних природно-правових засад полісу і ...
Право народів стає синонімом універсального права, який протиставляється, з одного боку, цивільному праву, а з іншого — національним правам народів, що беруть участь в римському товарообороті. Оскільки норми права народів застосовувалися римським претором в Римі, воно залишається римським правом. Право народів відповідало складної стадії організації обміну товарів в найрізноманітніших відносинах. В протилежність цивільному праву, суворо формального і малорухливого, право народів краще і швидше пристосовується до розвиваються потребам. Вільний від традицій глибокої старовини, яке виросло на базисі економічних, в Зокрема, торговельних відносин, в яких брали участь і римляни і представники інших народностей, право народів є правом універсальним у тому розумінні, що воно застосовується до всіх учасників торгового обороту, незалежно від їх громадянства. До кінця III в. н. е.. відмінність між цивільним і преторським правом практично зникло.
2. Джерела римського права
2.1 Звичаєве право. Закон
Джерела римського права — Це форми закріплення і вираження правових норм, що мають обов’язкове значення. Римському праву відомі наступні види джерел: звичаєве право, закони, сенатусконсульти, конституції імператорів, едикти магістратів, відповіді юристів.
Звичайне право — сукупність загальнообов’язкових правил поведінки, що склалися в Стародавньому Римі в Внаслідок їх неодноразового використання, санкціонованих і захищаються державою, проте не зафіксованих в якомусь формальному акті.
Із встановленням римського світового панування в нових умовах правового життя звичай став виконувати нові завдання — саме, функцію скасування та подолання явно застарілих норм цивільного, квіритського права. В епоху прінціпіата значення звичаю, як живого джерела права, з великою силою розроблено та зазначено Юліаном. Він визнавав за ним таку ж силу і таке ж підстава, як і за законом. Закони являли собою рішення народних зборів будь-якого виду (куріатні, трибунатні, центуріатних).
При виданні закону магістрат, мав право скликати народні збори, розробляв проект, який потім приймався комициями…
